Тема 6: Мова як засіб спілкування (4 год.)

План

1. Мова – необхідна умова спілкування народу та його культури. Функції мови у спілкуванні.

2.  Культура мови та мовленнєвий етикет. Мовленнєвий етикет українців.

3. Шляхи розвитку мови як засобу спілкування.

Література

1. Блощинська В.А. Сучасне діловодство: Навч. посіб. [Текст] / В.А. Блощинська. – К., 2005.

2. Гриценко Т.Б. Українська мова та культура мовлення: Навч. посіб. [Текст] / Т.Б. Грищенко. – К., 2003

3. Ділова українська мова [Текст] / За ред. О.Д. Горбула. – 5-те вид. – К., 2006.

4. Мацюк З., Станевич Н. Українська мова професійного спілкування: Навч. посіб. [Текст] / З. Мацюк, Н. Станевич. – К.: Каравела, 2010. – 352 с.

5. Хміль  Ділове спілкування: Навч. посіб. [Текст] / Хміль. – К.:   , 2007.

6. Чмут Т.К., Чайка Г.Л. Етика ділового спілкування: Навч. посіб. [Текст] / Т.К. Чмут, Г.Л. Чайка. – К.: Знання, 2007.

 

Методичні рекомендації

1.     Мова – це сукупність правил, за якими відбувається мовлення, будується мовне повідомлення. Люди говорять не для того, щоб відтворювати мову й демонструвати свої мовленнєві здібності,  а для того, щоб передавати інформацію чи вплинути на інших учасників комунікативного акту. Мова і мовлення тісно пов’язані між собою і передбачають одне одного: мова необхідна для того, щоб мовлення було зрозумілим і завдяки цьому ефективним, а мовлення, у свою чергу, необхідне для того, щоб завдяки мові передавалася інформація.

Психологи виділяють такі функції мови у спілкуванні:

   1) засіб існування, передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду;

2) засіб інтелектуальної діяльності (сприймання, мислення, уяви);

3) засіб комунікації.

У процесі спілкування комунікативна та пізнавальна функції доповнюються ще двома: експресивною, або симптоматичною, та імпресивною, або сигнальною. Це відбувається шляхом використання виразних засобів лексики та фразеології певної мови, поєднаних з відповідними модуляціями інтонації (підвищення голосу, паузи, іронія тощо).

Якщо людина погано володіє мовою, то ділове спілкування навряд чи буде успішним, бо мовні помилки відволікають співрозмовника від головної думки, заради якої ведеться розмова. Чистота мови є не тільки ознакою освіченості людини, а й однією з комунікативних рис мови. Сферою ділового спілкування є ділові стосунки між членами суспільства, між організаціями й установами, між урядовими установами і представниками суспільства. Основні вимоги до такого спілкування – точність, стислість і впливовість. Досягаються вони відповідним добором слів, граматичних конструкцій, синтаксису, стандартизацією цілих блоків ділового тексту. Тому ділове спілкування виключає емоційно забарвлену лексику, в ньому переважають стилістично нейтральні мовні засоби, стандартна канцелярська лексика, складні речення, гранично точний виклад думок.

2.  У наш час велика увага приділяється таким поняттям, як «культура мови», «культура мовлення», «культура спілкування», «культура управління», які є синонімами.

Культура мови — розділ мовознавчої науки, що вивчає норма тивність мови, її відповідність вимогам, які ставить перед нею суспільство; вміння правильно добирати мовновиражальні засоби мовлення відповідно до мети, змісту й обставин спілкування.

Норми культури мови:

— лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, закономірності лексичної сполучуваності);

— граматичні (використання правильної граматичної форми);

— стилістичні (доцільність використання мовновиражальних засобів у певному мовному оточенні);

— орфоепічні (правильна вимова);

— орфографічні (правильне написання).

Отже, культура мовлення — досконале володіння мовою, ефективне дотримання її норм у процесі спілкування.

Основні ознаки культури мовлення: змістовність, точність, доречність, логічність, послідовність, правильність, виразність, нормативність.

Культура спілкування — сукупність загальновизнаних норм і правил спілкування людей, стиль використання мовних засобів людьми відповідно до ситуації спілкування.

Звичайно, усі працівники повинні мати загальну культуру, інтелект, порядність. Проте особливе значення має їхній моральний потенціал. Основною етичною вимогою, якої слід дотримуватись у службових взаємовідносинах, є збереження гідності людини незалежно від того, яке місце вона посідає в службовій ієрархії.

Культура мови – поняття не тільки лінгвістичне й психологічне, а й етичне. Найкраще це виявляється в мовленнєвому етикеті.

Мовленнєвий етикет – складна система мовних знаків, що спирається на моральні правила й вимоги і вказує на ставлення як до інших людей, так і до себе. Його формувало не одне покоління людей і в ньому, як у дзеркалі, відбивається менталітет народу, він є неодмінною складовою професіоналізму керівників і всіх тих, кому доводиться вирішувати свої ділові проблеми, використовуючи спілкування.

Доцільно розрізняти три близькі, але не однакові за обсягом і

змістом поняття «мовний етикет», «мовленнєвий етикет», «спілкувальний етикет».

Мовний етикет – загальномовне явище, яке характерне для усіх стильових різновидів будьякої мови.

Мовленнєвий етикет – це національно специфічні правила мовної поведінки, що реалізуються в системі стійких правил і висловів, рекомендованих для використання в різних ситуаціях ввічливого спілкування зі співрозмовником (зокрема, під час вітання, вис

ловлення подяки, звертання, знайомства, прощання тощо).

Отже, якщо мовний етикет – це набір засобів вираження, то мовленнєвий етикет – це вибір цих засобів, використання засобів у процесі спілкування.

Відмінність між мовним і мовленнєвим етикетом можна зрозуміти за допомогою порівняння, відомого ще з часів Фердинанда де Соссюра: одна річ ноти музичного твору, інша – його виконання. У другому випадку важливим є і вибір самого твору, і манера його виконання, і майстерність виконавця.

Взагалі поняття «мовленнєвий етикет» ширше за поняття «мовний етикет», бо мовлення може бути етикетним (або неетикетним) і тоді, коли воно стосується ситуацій, які не потребують уживання формул мовного етикету. Мовний і мовленнєвий етикети можна розглядати як єдиний феномен — лінгвоетикет лише в тому випадку, якщо немає потреби протиставляти ці явища. Етикетне ж використання мовних і позамовних засобів спілкування можна назвати спілкувальним етикетом. Отже, спілкувальний етикет вбирає в себе лінгвоетикет (мовний і мовленнєвий).

Правила етикету залежать від змісту моральної культури особи стості. Вони значною мірою відбивають її суть, тобто мотиви, потреби, цілі, цінності, настанови тощо.

3.  Розвиток мови як засобу спілкування залежить від ставлення до мови в суспільстві, від оволодіння нею всіма членами суспільства. В Україні історично склалася складна мовна ситуація, коли значна частина населення спілкується не тією мовою, яка є державною. Тому основним завданням в Україні є формування ставлення у кожного її громадянина до української мови як до рідної й улюбленої. І це завдання мусять постійно розв’язувати всі державні, громадські й освітянські організації. Коли всі жителі країни володітимуть державною мовою, вільно спілкуватимуться нею, повно використовуючи весь її мовний арсенал, то й результати спілкування будуть більш ефективними для кожного.

Щоб уникати непорозумінь, прикрих випадків, для користування повагою серед колег потрібно не забувати (і навчитися ними користатися) про такі формальні, але обов’язкові для всіх моральні основи, як ввічливість, тактовність, коректність (делікатність), вихованість, толерантність. Ці основи, вироблені історією людського спілкування, не втрачають своєї актуальності і мають під собою мудрі підстави.

Запитання для самоконтролю

1. Чому мова є умовою існування народу та його культури?

2. Який зв'язок між мовою і мовленням?

3. Які функції мови у спілкуванні ви знаєте?

4. Що таке культура мови?

5. Що таке мовленнєвий етикет?