Тема 8. Ділові прийоми
1.Організація ділових прийомів.
2.Види ділових прийомів .
Література:
1. Чайка Г.Л., Чмут
Т.К. Етика ділового спілкування: Навч. посіб. – К.: Знання, 2007.
2. Бизнес-этикет / сост.
Н.Г. Немировская,, Т.В. Филоненко. – Х.: Изд группа «Основа», 2010.
1.
Організація ділових прийомів.
Ділові стосунки не обмежуються лише службовими
приміщеннями та офіційними розмовами. Існують речі, які за низкою обставин
небажано обговорювати в офіційній манері. Для
цього світова практика ділового спілкування визначила таку форму, як прийоми.
Вона дозволяє обговорювати різні ділові проблеми в атмосфері невимушеності.
Жодна форма ділового спілкування не націлена такою
мірою на задоволення особистих потреб партнера, як прийом. Через спілкування
здійснюється задоволення потреб організацій чи установ, які представляють
партнери, але одночасно в акті спілкування задовольняють і потреби партнера.
Відчути свою значимість, задовольнити почуття власної гідності, реалізуватись
як особистість – з такою, можливо, не повністю усвідомленою метою йдуть на
прийом партнери. Гарний інтер’єр, смачні страви, приємна ввічлива бесіда – все
це сприяє зняттю психічних перевантажень, які відчуває нині ділова людина. Ось
чому дуже багато оптимальних рішень приймаються не так за робочим, як за
обіднім столом. Цією традиційною формою спілкування користується керівництво
підприємств, організацій. Як усяка традиційна форма ділових контактів, вона має
свої канони. Приводом для організації може бути та чи інша подія в житті фірми,
що викликає інтерес у партнерів: опанування нової технології, організація
виставки, конференції, створення філії тощо.
З приводу організації прийому розсилаються запрошення
партнерам, часто з проханням повідомити про можливість присутності на ньому.
Ділові прийоми організовують або з метою обміну люб’язностями, або для ділового
побачення. Як правило, на прийом запрошуються тільки особи, зайняті в
переговорах, чи ділові партнери. Після одержання запрошення на прийом доцільно
з’ясувати, хто буде там присутній, щоб заздалегідь підготуватися до
спілкування. Невимушена атмосфера прийомів створює умови встановлення нових
знайомств, а також обговорення актуальних проблем у колі потрібних ділових
партнерів.
Запрошення на прийом надсилають на бланках,
виготовлених друкарським способом. Ім’я, прізвище та посаду пишуть від руки,
можна надрукувати.
У тексті запрошення вживають різні слова, які
підкреслюють міру врочистості прийому. Так, якщо прийом організовано на честь
когось чи чогось – це святковий прийом. Менш урочисті прийоми влаштовуються «з
приводу» чи «у зв’язку» з якоюсь подією.
2. Види
ділових прийомів.
Прийоми
діляться на денні та вечірні, без розсаджування та з розсаджуванням за столом. При організації прийому з розсаджуванням за столом у
запрошенні пишеться в нижньому правому куті «Просимо відповісти». В цьому разі
запрошений зобов’язаний повідомити, приймає чи не приймає він запрошення.
Кожне запрошення вкладають в окремий конверт, на якому
пишеться ім’я, по батькові та прізвище того, кого запрошують на прийом, та його
посада.
Щоб прийом пройшов організовано, запрошення розсилають
заздалегідь. Залежно від обставин їх можна відправити поштою чи кур’єром.
Високих гостей краще запрошувати через кур’єра.
Прийоми з розсаджуванням не допускають запізнень.
Прийом без розсаджування, навпаки, не передбачає ні приходу гостей вчасно, ні
необхідності залишатись на прийомі до кінця.
У нашій країні практика ділових прийомів не передбачає
в запрошенні позначок щодо форми одягу, в інших країнах, залежно від традицій,
можна побачити такі помітки на запрошеннях:
- звичайний костюм;
- темний костюм;
- смокінг;
- фрак.
Вказівок щодо одягу для жінок запрошення не мають.
Вони повинні керуватися принципом доцільності та поміркованості. Тобто краще «недо…», ніж «пере…».
Денні прийоми
починаються о 13.00. до них належать «бокал вина», «бокал шампанського», «ланч»
(офіційний сніданок).
Вечірні
прийоми починаються об 20.00. до них належать «коктейль», «а ля фуршет»,
«фуршет», презентація, обід, вечеря.
Особливість прийомів «бокал вина», «бокал
шампанського» полягає в тому, що вони не потребують великої підготовки.
Приводом може стати підписання документів. Під час прийому гостям подають, крім
вина, соки, мінеральну воду. Це найпростіші форми прийому.
Вечірні прийоми:
«коктейль»
(кілька видів вина) та «а ля фуршет» (1-2 види вина). Почесні гості (керівники)
бувають присутні на цих прийомах протягом 15-30 хвилин. Під час прийому
офіціанти розносять напої та канапе. Подають також кондитерські вироби, вина,
фрукти, соки, під кінець – каву, морозиво.
Фуршет сприяє невимушеному спілкуванню гостей. Гості самі
підходять до столів, вибирають закуски і відходять, надаючи можливість зробити
те ж саме іншим.
В особливо урочистих випадках прийоми «а ля фуршет»
влаштовують увечері, починаючи з 20-ї години і пізніше. Меню вечірнього фуршету
багатше й різноманітніше. Урочистість прийому може бути підкреслена вказівкою в
запрошенні на особливу форму одягу.
Презентація. Останнім часом в Україні практикується така форма
ділового спілкування, як презентація нових книжкових і журнальних видань,
оригінальних виробів тощо. Презентації влаштовуються видавцями, організаторами
виставок, виробниками. На них запрошуються «винуватці» урочистостей – видавці,
автори та провідні виконавці, а також представники мас-медіа. Презентації
відбуваються переважно увечері на зразок «фуршетів».
Обід вважається найбільш почесним видом прийому. Це прийом
з розсаджуванням за столом. Він розпочинається в інтервалі від 20 до 20.30, але
не пізніше 21.00, триває 2,5 години. Після подачі основних страв господар чи
господиня пропонує гостям перейти до вітальні (якщо це вдома), де подаються
кава та чай. Часто обід передбачає смокінг для чоловіків та вечірню сукню для
жінок.
Вечеря починається близько 21 години вважається закінченою,
коли залишає товариство головний гість. Меню вечері відрізняється від меню
обіду більшим вибором та вишуканістю страв.
Для всіх прийомів обов’язковим є подача спиртного, але
споживання його має бути помірним.
На офіційних прийомах зустрічає гостей біля входу та
вітає спочатку господар, потім господиня, на дружніх прийомах – спочатку
господиня, потім – господар. Привітавшись, вони знайомлять тих, хто щойно
прийшов, з присутніми, якщо вони не знайомі. Якщо господині немає на місці,
прибулий повинен відшукати її й особисто привітати, перш ніж розмовляти з
гостями.
Коли всі запрошені зібралися, господар бере під руку
дружину почесного гостя й веде її до столу, за ним йдуть всі інші гості.
Господиня з почесним гостем стоять на місці, слідкуючи за порядком розміщення
гостей. Гості підходять до столу, стоять біля своїх місць, чекаючи на прихід
головного гостя, який заходить з дружиною господаря останнім. Після того, як
господиня і головний гість сіли сідають всі.
Найбільш прийнятними для розмов за столом є теми
культури, вистав, книг, туристичних поїздок, історії свого міста. Не
рекомендується в розмовах торкатися питань релігії, особистих справ, пов’язаних
з кар’єрою, доходами, сімейного стану, політичних пристрастей.
Під час ділових прийомів безпосередньо про справи
говорять тільки після того, як гостям подано каву.
Практика ділових стосунків передбачає також запрошення
партнера до ресторану. В цьому разі треба покладатися на його смак, пропонуючи
йому обрати ресторан. Безумовно, розраховується той, хто запрошував на обід. Точніше,
ці витрати бере на себе фірма, яку представляє ділова людина.
Запитання для самоконтролю:
1. У чому полягає суть організації ділових прийомів?
2. Які вимоги ставляться до одягу чоловіків на ділових
прийомах? Жінок?
3. Яка різниця між діловими прийомами «з
розсаджуванням» і «без розсаджування»?
4. Які існують види ділових прийомів?
5. Які теми розмов найбільш прийнятні для ділових
приймів?
6. Яких тем торкатися не слід на такого типу заходах?
Тестові завдання:
1. Запрошення
на прийом розсилаються на бланках:
а) виготовлених друкарським способом; б) написаних від
руки; в) виготовлених друкарським способом, але імена та дати інколи вписують
від руки; г) суттєвого значення немає.
2. У багатьох країнах у запрошенні на прийом, залежно від традицій, можна
побачити такі помітки щодо одягу… (вписати необхідну інформацію).
3.
Денні прийоми розпочинаються о:
а) 13.00; б) 14.00; в) 15.00; г) 12.00.
4.
Кого, як правило, запрошують на діловий прийом?
5. Кілька видів вина – це:
а) «коктейль»; б) «а ля фуршет»; в) вечеря; г) «бокал
шампанського» («бокал вина»).
6. Обід (як
діловий прийом) розпочинається о:
а) 21.00; б) 22.00; в) 20.00 – 20.30; г)
не пізніше 20.00.
7. Під час ділових прийомів безпосередньо про справи говорять:
а) тільки після того, як гостям подано каву; б) справи
обговорюють до початку трапези; в) перед кавою після вечері (обіду); г) залежно
від традицій країни.
Теми рефератів та наукових повідомлень
1. Історія виникнення ділових прийомів.
2. Основні
форми урочистих прийомів: порядок організації та проведення.
3. Одяг для ділових прийомів: чоловічий стиль та жіноча елегантність.
Тема 10. Дипломатичний протокол та етикет
1. Дипломатичний протокол: суть та призначення
2. Правила дипломатичного протоколу
3. Міжнародна ввічливість
Література:
1. Борунков А.Ф. Дипломатический протокол России. –
М., 2000.
2. Вуд Дж., Серре Ж.
Дипломатический церемониал и протокол: Принципы, процедура, практика: Пер. с
англ. – М., 1974.
3. Кулик О., Сардачук
П. Елементи дипломатичного протоколу і дипломатичної практики в історії
України. – Л., 2000.
4. Нариси з історії дипломатії України. – К.:
Альтернативи, 2001.
5. Сагайдак О.П.
Дипломатичний протокол та етикет: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2006.
6. Семенов В.Л.
Практика дипломатического протокола и
этикета. – М., 2002.
1.
Дипломатичний протокол: суть та призначення
При реалізації різних зовнішньополітичних заходів
дипломатична служба кожної держави дотримується певних традицій, умовностей та
правил, спільність яких називається дипломатичним протоколом або, скорочено,
протоколом. Дипломатичний протокол є
формою, в яку втілюється кожна зовнішньополітична акція держави, її
внутрішнього або зовнішнього представництва або представника. Саме в цьому
полягає політичний зміст і значення дипломатичного протоколу.
Дипломатичний протокол створює відповідні умови для
того, щоб відносини між державами, урядами та їхніми представниками могли
розвиватися в дружній, мирній атмосфері та в обстановці взаємоповаги. Нині в
міжнародному спілкуванні бере участь майже 300 держав, кожна з яких має свої
соціально-економічний та суспільно-політичний устрій, історію культуру, мову,
релігію, традиції. Нормальне спілкування було б неможливим, якби всі вони не
дотримувалися загальних принципів взаємовідносин, у першу чергу таких, як
повага до державного суверенітету і національної незалежності, невтручання у
внутрішні справи іншої держави, дотримання рівності між державами,
територіальна цілісність, дотримання умов міжнародних угод і договорів, суворе
виконання взятих на себе зобов’язань.
Протокол – слово, що походить з грецького «protokollon» (protos - перший, а kola - клеїти) – у середньовіччі означав правила
оформлення документів і ведення архіву. У цьому значенні термін «протокол»
вживається і сьогодні, наприклад, протокол зборів, засідання; у судочинстві –
протокол обшуку чи судового засідання. Ввійшовши
ж у дипломатичну практику, це слово, крім оформлення документів, стало означати
всі питання етикету й церемоніалу як складових частин дипломатичного протоколу.
Етикет – це встановлені правила
поведінки (поведінка в громадських місцях, манери, стиль одягу, форми звернень
і привітань, відносини з оточуючими); правила ввічливості (чемності) в
дипломатичних колах. Церемоніал – це офіційно прийнятий розпорядок урочистих
прийомів, процесів (церемоніал зустрічі глави держави під час офіційного
візиту, церемоніал вручення вірчих грамот і вступу посла на посаду, церемоніал
підписання міжнародних договорів).
Основоположною засадою дипломатичного протоколу є
дотримання принципу міжнародної ввічливості, тобто поваги до всього, що
символізує чи представляє державу. Визначення дипломатичного протоколу різними
авторами подається по-різному, але суть його практично залишається тією ж
самою. Наприклад, «класики» дипломатичного протоколу і церемоніалу Джон Вуд і
Жан Серре підкреслюють, що «в цілому протокол – це сукупність правил поведінки
урядів та їхніх представників з офіційного та неофіційного приводу».
Сучасні автори визначають його так: «Дипломатичний
протокол – це сукупність загальноприйнятих правил, традицій і умовностей, які
дотримуються урядами, відомствами закордонних справ, дипломатичними
представництвами, офіційними особами і дипломатами при виконанні своїх функцій
у міжнародному спілкуванні», або «Дипломатичний протокол – сукупність
загальноприйнятих у міжнародних відносинах правил, що визначають порядок
здійснення різноманітних дипломатичних актів, форми зносин між дипломатами та
керівними державними діячами різних країн».
Правила
дипломатичного протоколу дозволяють підтримувати нормальні відносини між
державами та їхніми представниками навіть у тому випадку, коли між сторонами
мають місце претензії та розбіжності.
Протокол – це своєрідна нейтральна зона зі своїми правилами та законами, і
всім, хто знаходиться на цій території, необхідно підпорядковуватися загальним
вимогам. Однак, діючі зараз протокольні правила існували не завжди. Протокол –
категорія історична, яка акумулює в собі багатовіковий досвід спілкування
держав між собою.
Віденський (1815) і Аахенський (1818) конгреси вперше
в міжнародній практиці ухвалили спеціальні постанови, що стосуються
дипломатичних відносин і, зокрема, питання визначення старшинства дипломатичних
представників. Ці політичні документи були першою спробою наділити юридичною
силою і перетворити і норми міжнародного права деякі правила міжнародної
ввічливості. Постанови Віденського та Аахенського конгресів, що визначили
основу міжнародної протокольної практики, проіснували понад 150 років – аж до
1961 року, коли у Відні була підписана «Віденська конвенція про дипломатичні
зносини».
Крім цього основного документа, можна назвати й інші,
які тією чи іншою мірою визначають дії протоколу. Це – «Віденська конвенція про
консульські зносини» (1963), «Конвенція про імунітети і привілеї ООН» (1946),
«Конвенція Організації американських держав про дипломатичний притулок»
(Каракас, 1954). На основі цих документів, а також на основі двосторонніх угод
і внутрішньодержавного законодавства здійснюється врегулювання тих питань, які
виникають у процесі спілкування між сторонами.
Оскільки основні положення протоколу є
загальновизнаними і дотримуються всіма країнами більш або менш однаково, можна
говорити про протокол як про міжнародну категорію. Усі держави зобов’язані
дотримуватися цих положень, незважаючи на те, що в актах міжнародного права
немає чітких, письмово зафіксованих вимог це робити. Проте, деяким нормам дипломатичного протоколу надана
юридична сила, а тому ретельне дотримання його норм є обов’язковим при:
- визнанні нових держав;
- встановленні дипломатичних відносин;
- призначенні глав дипломатичних представництв;
- врученні вірчих грамот;
- здійсненні дипломатичних візитів;
- проведенні бесід і переговорів;
- дипломатичному та особистому листуванні;
- організації дипломатичних прийомів;
- підписанні договорів та угод;
- скликанні міжнародних нарад та конференцій;
- організації зустрічей та проводів офіційних
делегацій;
- відзначенні різних святкових та траурних подій.
Практично всі зовнішньополітичні акції проводяться
відповідно до вимог протокольних норм. Будь-яке порушення цих норм (наприклад, недотримання правил розсадки на
офіційних прийомах, під час переговорів , запізнення чи ранній відхід з
прийому) може розцінюватися як певний демонстративний крок або елементарне
невігластво і вплинути на зниження авторитету держави на міжнародній арені, а
часом і спричинити напругу в міждержавних відносинах. Слід завжди пам’ятати, що
будь-яке відхилення від протокольної традиції, навіть цілком випадкове, не
пройде непоміченим, і на нього відповідним чином буде відреаговано.
Проте відступи від протокольної традиції у міжнародній
практиці зафіксовані, і вони далеко не завжди мають негативний відтінок. Скажімо, виступ Президента України в
Конгресі США в квітні 2005 року слухали стоячи і скандуючи «Ющенко», що також
виходить за рамки прохолодного та прагматичного протоколу першої держави світу.
Хоча правила
міжнародної ввічливості не мають обов’язкової сили, але, як свідчить
протокольна практика, держави і дипломати намагаються дотримуватися
загальновизнаних норм. Виконання правил протоколу ще не гарантує автоматичного
досягнення успіху, однак, їхнє ігнорування гарантує невдачу будь-яких, навіть
найкращих ініціатив.
Дипломатичний
протокол є важливим інструментом реалізації основних принципів зовнішньої
політики держави. Принцип
суверенітету держави, наприклад, виражається в таких протокольних нормах, як
виконання гімну, вияв почестей державному прапору тощо. Тут треба особливо
зважати, щоб прапор був піднятий правильно з урахуванням його кольорів або
інших важливих символів (у деяких країнах, наприклад, перевернений державний
прапор означає стан війни).
Принцип рівності держав проявляється у дотриманні
альтернату в підготовці двосторонніх договорів та угод, почергового старшинства
на офіційних заходах, упорядкованої розсадки дипломатичних представників згідно
з їхніми класами та рангами.
Агреман (від французького «agrement» - згода) на призначення посла та екзекватура на
призначення консула, церемоніал вступу дипломатів на посади, форма одягу,
оформлення та використання візитних карток – усе це необхідні атрибути
посольського та консульського права держав.
2. Правила
дипломатичного протоколу
Норми
дипломатичного протоколу та церемоніалу опираються на звичаєві та договірні
джерела міжнародного права, Віденські конвенції про дипломатичні та консульські
зносини 1961 та 1963 років, а також на законодавство та практику західноєвропейських
держав, перш за все, Англії, Франції та США. Протокол – це форма ієрархічного порядку, вираження хороших манер у
відносинах між державами та, подібно до ввічливості – однієї з форм щоденного
життя, дипломатичний протокол є сукупністю правил поведінки урядів та їхніх
представників з офіційного та неофіційного приводу. Ієрархія існує у будь-якому
цивілізованому суспільстві. Складність відносин між різними соціальними групами
зобов’язує дотримуватися певних правил поведінки. Одним з головних принципів
щоденного життя є підтримання нормальних відносин між людьми та намагання
уникати конфліктів. Цей принцип ще важливіший у міжнародних відносинах, бо мова
йде про належну повагу та увагу до незалежних держав та їхніх представників.
Складним теоретичним та практичним продовжує
залишатися питання про те, в яких випадках норми дипломатичного протоколу є
юридично обов’язковими, оскільки виходять з міжнародних договорів та звичаїв, а
в яких – це просто правила міжнародної ввічливості. Складність протоколу
полягає у його строкатості та заплутаності. Досі немає жодного офіційного
кодексу протоколу, а його правила не можуть бути уніфікованими.
Складність протоколу полягає в тому, що не завжди
зрозуміло, де закінчується міжнародна ввічливість і починається юридична
обов’язковість дотримання певних правил. Будучи інструментом перетворення
правоздатності держави у сфері дипломатичних відносин в її дієздатність, норми
протоколу в низці випадків самі не мають юридично обов’язкового характеру і є
лише даниною ввічливості чи звичаю (форма одягу, час прибуття на прийом та
залишення його тощо).
Слід підкреслити, що однією з найважливіших
функцій протоколу є сприяння
забезпеченню суверенної рівності держав, а також загального миру та мирного
співіснування держав, що належать до різних суспільних систем. У сучасному
дипломатичному протоколі залишається ще багато архаїчного та складного, що є
наслідком історичного нашарування.
У політичній та адміністративній структурі протокол
відводить кожному своє місце, гарантує всім посадовим особам можливість
користуватися своїми правами, узгоджує спірні питання старшинства, а також
суперечки, що стосуються надання привілеїв та імунітетів. Потрібні були
століття, щоб покласти край конфліктам через почуття приниження престижу, що часто
виникали між королівськими дворами та дипломатичними представництвами.
Протокол дає можливість кожному без перешкод
виконувати свої щоденні обов’язки та регламентує діяльність національної влади,
а також діяльність іноземних представників у своїй офіційній якості,
акредитованих при уряді (дипломатів, консулів, міжнародних офіційних посадових
осіб тощо).
Правила дипломатичного протоколу призначені для
підтримання нормальних відносин між державами та їхніми представниками за
кордоном. Відповідно до правил, присутній на офіційній зустрічі має право на
місце, відповідне до його рангу, про що інші делегати можуть не знати. Ці
правила повинні бути чітко визначеними, їх потрібно суворо дотримуватися.
Однак, буває важко уникнути непорозумінь, оскільки влада, що не дотримується
цих правил, інколи демонстративно відмовляється від зобов’язань, взятих на
себе, виходячи із загальних інтересів.
Таке навмисне порушення етикету завжди розцінюється як
цілеспрямована демонстрація недовіри до дипломата і неминуче відобразиться на
відносинах між відповідними урядами. Будь-яке порушення цих правил може
створити труднощі для сторони, що його допустила, бо їй доведеться принести
вибачення і знайти спосіб виправити помилку. Слід завжди пам’ятати, що жінки
примхливіші, ніж чоловіки, які з більшою готовністю приймають вибачення та
пояснення.
Правила протоколу не є священними, і церемоніал не
можна порівнювати з релігійними обрядами. Вони базуються на належній повазі до
традицій та місцевих звичаїв, до їхніх завдань належить не порушення
встановленого порядку, а зміцнення того, що отримало загальну згоду. Протокол
частково допомагає створити дружню та невимушену атмосферу на зустрічах чи
прийомах, сприяючи взаєморозумінню та досягненню результатів, що очікуються від
цієї зустрічі.
Зареєстровані порушення та послаблення в дотриманні
протокольної практики нагадують про те, що в цих урочистих зобов’язаннях, під
якими підписалися стільки видатних діячів, залишається місце для власних
почуттів. Що стосується дипломатичних та консульських посадових осіб, то вони
повинні уважно стежити за протокольними правилами, що їх стосуються, а також за
порушеннями правил, скерованих як проти них, так і на їхню користь.
Разом із тим, кожна країна має право вносити до
протоколу свою специфіку. Завдяки впливу національного колориту, історичних
традицій і способу життя та віросповідання правила протоколу в тій чи іншій
країні набувають своєї специфіки. Тому перше, що необхідно зробити дипломатові
після прибуття до країни свого службового відрядження – отримати якомога
повнішу інформацію про звичаї та особливості місцевого протоколу.
У різних країнах допускаються різні варіації
урочистості офіційних заходів, кількості їх учасників і, якщо це може бути
приємним для гостя, певні відступи від загальноприйнятих правил.
Однак до дипломатичного протоколу і церемоніалу слід
підходити надзвичайно уважно, бо будь-які відхилення, відступи від основних
правил вельми помітні і добре відчуваються іншою стороною. Протокольне правило,
застосоване один раз, не може бути довільно проігнороване наступного – ні
стосовно до одного і того ж партнера, ні до будь-якої іншої особи, яка посідає
таке ж становище. Будь-який прецедент загрожує тим, що може стати нормою. А
змінити норму, як відомо, досить важко.
Протокол за своєю природою досить консервативне
утворення, це одне з небагатьох явищ сучасного світу, яке не схильне до
швидкоплинної моди і не змінює своїх традицій. Зрозуміло, зміни в протокольній
практиці відбуваються, але мають вони здебільшого еволюційний характер. Але тут
свою роль відіграють життєві реалії, зміни в суспільно-економічному ладі,
політичні процеси, що відбуваються на міжнародній арені, науково-технічні
досягнення тощо.
Отже, останнім часом у міжнародній протокольній
практиці планувалася тенденція до раціоналізації і спрощення деяких елементів
церемоніалу. Ці явища не суперечать, а, навпаки, сприяють подальшому процесу
уніфікації протокольних вимог у створенні єдиного загальновизнаного кодексу
норм. А це, в умовах міжнародного спілкування, яке постійно розширюється, актуалізує
завдання освоєння і застосування на практиці норм і принципів дипломатичного
протоколу, який є, по суті, гарантією успішного виконання дипломатом своїх
професійних обов’язків і, за словами відомого німецького політика і дипломата,
канцлера Отто фон Бісмарка, з допомогою якого можна поставити політику держави,
що розвивається на належний рівень.
3.
Міжнародна ввічливість
Юридична енциклопедія визначає міжнародну ввічливість
як «таке поводження в міжнародних відносинах, яке обумовлене не юридичними нормами
та обов’язками, а міркуваннями пристойності, поваги, гостинності,
доброзичливості, підкресленої пошани, що поділяється іншою стороною. Держави,
які дотримуються міжнародної ввічливості, роблять це за мовчазною згодою,
незважаючи на те, що правила міжнародної ввічливості не є юридично
обов’язковими».
Поняття
«міжнародна ввічливість» багатопланове і в дипломатичному протоколі включає: міжнародний етикет державного прапора – головного
символу держави, етикет державного герба і гімну, реагування членів міжнародного
співтовариства на обрання глави держави, протокольні заходи у зв’язку з
офіційним трауром у країні, пов’язаним зі смертю глави держави чи глави уряду,
реагування на терористичні акти, стихійні лиха, катастрофи тощо.
Вияв поваги до державного прапора, герба і гімну –
загальноприйнята міжнародна норма, а тому етикет зобов’язує у ставленні до них
уникати всього того, що може образити гідність держави або завдати шкоди її
престижу.
У міжнародній протокольно-дипломатичній практиці
склався певний етикет державного прапора. Розміри прапора, його кольори та інші
елементи повинні точно відповідати опису, затвердженому законом. Не можна
допускати, щоб над відповідними будинками чи на флагштоках піднімався старий,
вицвілий або брудний чи надірваний прапор. Дуже важливо враховувати величину
флагштока і розмір прапора. Тут оптимальне співвідношення ширини прапора і
висоти флагштока мало би становити 1:6.
Прапор, як правило, піднімається зі сходом сонця та
опускається із заходом; піднімається швидко, а опускається повільно. Якщо ж він
висить цілодобово, то в темну пору доби повинен підсвічуватися. Є ще кілька
загальноприйнятих правил:
- при одночасному підніманні двох або більше прапорів
різних країн їхні розміри та висота підйому над поверхнею повинні бути однаковими;
- при одночасному підніманні прапорів двох або кількох
держав почесним є крайнє праве місце, якщо дивитися з боку прапорів, а також
центральне;
- при одночасному підніманні прапорів багатьох держав
найбільш поширеною є практика розташування їх за алфавітом назв держав (за
латинською абеткою або абеткою мови країни, де відбувається дія);
- не допускається піднімання прапорів двох або кількох
держав на одному флагштоці;
- державні прапори не повинні торкатися землі, води,
дерев.
Коли вносять прапор в урочистих випадках, то військові
повинні віддати честь, а цивільні – зняти капелюхи. У деяких країнах під час
внесення прапора всі присутні прикладають праву руку до серця.
Під час траурної церемонії державні прапори спочатку
піднімають на всю висоту флагштока, а потім повільно опускають до половини. При
остаточному опусканні прапора його знову піднімають до повної висоти флагштока,
а тоді повільно опускають вниз.
Існує особливий етикет – відповідно до норм
міжнародного права, правил дипломатичного протоколу і традицій країни
перебування – підйому прапора на приміщеннях дипломатичних представництв,
консульських установ та інших офіційних представництв за кордоном.
Крім державного прапора є ще штандарт (прапор)
Президента України, який встановлюється у службовому кабінеті його резиденції,
піднімається над резиденцією Президента, коли він там перебуває, встановлюється
на транспортних засобах Президента.
Герб держави використовується при виготовленні
офіційних бланків державних установ, печаток, поштових марок, деяких державних
нагород чи нагрудних знаків, візитних карток, зображується на вивісках
державних установ.
Також символом держави є національне свято.
Національний день – найголовніше свято кожної держави, свідчення найважливішої,
а іноді і поворотної події в житті народу, бо воно, як правило, пов’язується зі
здобуттям національної незалежності (для України це – 24 серпня).
У міжнародній дипломатичній протокольній практиці
прийнято відзначати національні свята іноземних держав, рівень відзначення яких
залежить від характеру двосторонніх відносин. З нагоди національного свята
глави держав і урядів, міністри закордонних справ, як правило, надсилають
вітальні телеграми главам держав, урядів та міністрам. Ці телеграми можуть,
залежно від протокольної практики країни перебування, передаватися особисто
послами або якимсь іншим чином, але вони повинні бути однаковими для
представництв усіх країн, без будь-якої дискримінації.
З нагоди національних свят своїх держав посли
влаштовують дипломатичні прийоми з запрошенням представників країни перебування
та дипломатичного корпусу, можуть влаштувати з цієї нагоди по телебаченню
(залежно від місцевої практики). Місцеві ЗМІ зазвичай публікують матеріали,
присвячені національному святу тієї чи іншої країни.
Обмін телеграмами між керівниками держав, а в
обов’язковому порядку – між главами зовнішньополітичних відомств, відбувається
з нагоди круглої дати встановлення дипломатичних відносин, підписання
міждержавного договору про дружбу та співпрацю.
Відбувається обмін привітаннями з нагоди Нового року
(телеграми, спеціальні поштові листівки, візитні картки). На привітання
обов’язково дають відповідь-привітання, якщо це не робиться одночасно.
Не треба нехтувати – якщо це закладено в місцевій
традиції – привітаннями з нагоди іменин, дня народження, нагородження високою
урядовою відзнакою глави держави, глави уряду чи міністра закордонних справ.
Особливої уваги потребує привітання з нагоди обрання та вступу на посаду глави
держави, призначення глави уряду та міністра закордонних справ. У багатьох
країнах інавгурація глави держави відбувається за участі глав іноземних держав
та іноземних делегацій.
Дипломатичним протоколом передбачені заходи у зв’язку
з відходом із життя глави держави (надсилання співчуття, участь у траурних
заходах глав іноземних держав або їхніх представників). Ініціатива участі у
похоронах залишається за іноземною державою, а сторона, яка приймає, зі свого
боку забезпечує належну увагу. У траурних заходах бере також участь і
дипломатичний корпус у країні перебування.
У дні трауру дипломатичні представництва відміняють
прийоми та інші заходи культурно-розважального характеру, над будинком
приспускається державний прапор, посольство відвідують представники держави
перебування та дипкорпусу і розписуються в Книзі співчуття.
Відповідно до дипломатичного протоколу, прийнято
реагувати на смерть акредитованого в країні посла іноземної держави, враховуючи
іноземні традиції.
Співчуття висловлюються і у зв’язку зі стихійним лихом
або катастрофою з людськими жертвами. Тут також робляться записи в Книзі
співчуття, державні органи та громадські організації організовують збір
матеріальної допомоги потерпілим (медикаменти, продукти харчування, одяг тощо).
Запитання для самоконтролю:
1. Опишіть символи суверенної держави та міжнародний
етикет стосовно них.
2. Охарактеризуйте протокольну практику щодо
національних свят.
3. Розкажіть про міжнародні форми виявів особистої
поваги.
4. Опишіть участь дипломатичного корпусу в офіційних
церемоніях.
Тестові завдання:
1. Вперше у міжнародній практиці ухвалили
спеціальні постанови, що стосуються дипломатичних відносин, такі документи:
а) постанови Віденського й Аахенського
конгресів; б) «Віденська конвенція про дипломатичні зносини» та
«Віденська конвенція про консульські зносини»; в) «Конвенція про імунітети і
привілеї ООН» та «Конвенція Організації американських держав про дипломатичний
притулок».
2. Через
які ознаки виявляється принцип суверенітету держави:
а) виконання гімну; б) вияв почестей державному прапору; в) дотримання
альтернату в підготовці двосторонніх договорів та угод; г) почергове
старшинство на офіційних заходах; ґ) упорядкована розсадка дипломатичних
представників згідно з їхніми класами та рангами; д) відповіді а) та б); е)
відповіді а) та в).
3. «Таке поводження в міжнародних відносинах,
яке обумовлене не юридичними нормами та обов’язками, а міркуваннями
пристойності, поваги, гостинності, доброзичливості, підкресленої пошани, що
поділяється іншою стороною» - це:
а) міжнародний етикет; б) міжнародна
ввічливість; в) дипломатичний протокол; г) універсальні правила ввічливості,
які стосуються і міжнародних відносин.
4. При одночасному підніманні прапорів двох або
кількох держав почесним є: а) крайнє праве місце, якщо дивитися з боку прапорів;
б) центральне; в) крайнє ліве (з боку прапорів); г) правилами протокольної
практики це не визначено.
5. Правила
міжнародної ввічливості:
а) не мають обов’язкової сили; б) мають обов’язкову
силу.
6. Кожна
країна має право вносити до міжнародного протоколу свою специфіку:
а) так; б) ні.
7. Державні прапори не повинні торкатися:
а) землі; б) води; в)
дерев; г) таких правил не існує.
Теми рефератів та наукових повідомлень:
1. Особливості
дипломатичного корпусу, його участь в офіційних церемоніях.
2. Експресивні
та стримані бізнес-культури.
3. Міжнародні
форми виявів особистої поваги як елемент міжнародної ввічливості.