Тема 6. Ранньохристиянське мистецтво

1.    Історичні передумови розвитку християнського мистецтва. Характеристика епохи Середньовіччя.

2.    Катакомбне мистецтво.

 

Історичні передумови розвитку християнського мистецтва

Християнство займає в культурі сучасного людства вагоме й авторитетне місце. Його зародження та формування як нової, цілковито оригінальної й унікальної теологічної системи є тривалим і складним процесом. Виникнувши, християнство ознаменувало собою появу нового типу релігії – релігії об’явлення (або одкровення) із проповіддю ненасильництва, добра, любові. Християнство проголосило тезу принципової рівності всіх людей перед Богом – незалежно від їх віку, статі, походження, етнічного та суспільного стану; культивувало ідею братства всіх людей на основі їх єдиної всекосмічної долі та життєвих засад. У первинному християнстві дуже сильна була віра в швидке друге пришестя Ісуса Христа, Страшний суд і кінець грішного світу. Пізніше на місце цієї ідеї приходить ідея утіхи – замогильного воздання за добрі або погані вчинки.

Головною обставиною, що визначила появу і поширення християнства, була наявність величезної держави – Римської Імперії, з територією від кордонів із Парфенонським царством (зараз регіон Ірану) до берегів Атлантичного океану, включаючи Близький Схід, Північну Африку, Середземномор'я і Причорномор'я, Західну і частково Східну Європу, що об'єднувала численні народи, в кожного з яких були власні релігія, звичаї, традиції, свій спосіб життя. Утримання такої великої держави в єдиних кордонах зумовило до посилення диктатури імператора, нівелювання ролі сенату як владного органу, послаблення ринкових зв`язків, збільшення податків на завойованих територіях, а також пригноблення підкорених народів. Криза рабовласницьких відносин викликала загострення суперечностей в суспільстві, зростання сепаратизму в провінціях. Запроваджувані політичні та економічні реформи мали тимчасовий характер і не могли на довго забезпечити цілісність імперії та протистояння провінційній знаті. Криза суспільства позначилась і на його ідеології. В релігії почастішали спроби створити єдиний для всієї імперії культ божества, пошук якого здійснюється серед стародавніх землеробських та сонячних культів. Ідеологічним потребам пізньоримського суспільства значно більше відповідало християнство. На початку свого існування воно поширювалось як релігія гноблених, підтримувана рабами, що потерпали від жорстокості римлян. А вже в ІV ст. серед його прихильників були вже люди різних соціальних верств. Християнство несло віру в бога, що уособлював всесвітній порядок, всемогутність, що давало кожній людині внутрішню гармонію і надію на вічне життя. В суспільстві, де зникли усталені норми й гарантії і людина почувалась беззахисною перед владою, економічними та політичними змінами, християнство пропонувало стрункий і змістовний світогляд і згуртовану церковну організацію. За правління імператора Діоклетіана гоніння на християн і їх стійкість, згуртованість, непорушна віра забезпечили християнам привабливий ореол мучеників за віру і зростання їх прихильників. З ІІІ ст. християни почали прикрашати свої будинки зображеннями Ісуса Христа, Богоматері, апостолів. Після прийняття римськими воїнами християнства, імператор Риму Константин у 313 р. оголосив про рівність усіх релігій і свободу віросповідання в імперії.

Характеристика епохи Середньовіччя. Середньовіччя – це період європейської історії від V ст. (падіння Римської імперії) до епохи Відродження та Реформації (кін. XV – XVIІ ст.). Періодизація середньовічної доби:

·                     раннє середньовіччя (кінець V ст. – середина XI ст.);

·                     феодальна роздрібненість (XI – XII ст.);

·                     централізація держав під королівською владою (XIII – XV ст.).

Для середньовічної культури характерні дві ключові відмітні ознаки: корпоративність і панівна роль релігії і церкви. Середньовічне суспільство складалося з безлічі соціальних станів. Людина за народженням належала до одного з них і практично не мала можливості змінити своє соціальне становище. З кожним таким прошарком було пов'язане коло політичних і майнових прав і обов'язків, наявність привілеїв або їх відсутність, специфічний уклад життя, навіть характер одягу.

 

Катакомбне мистецтво

Завоювання християнством язичницької Римської імперії розпочалося із передбачення кінця світу, що спровокувало громадянську війну, яка охопила весь Близький Схід та Грецію. А гоніння християн імператором Нероном тільки збільшувало кількість прибічників нової релігії. Рятуючись від переслідувань, послідовники Христа були змушені організовувати місця своїх поклонінь під землею, у катакомбах, які являли собою цілу систему коридорів та приміщень м’якій породі туфа. Це було ціле підземне місто, що оточувало Рим. Ці підземні приміщення використовувались християнами для богослужінь та поховань одновірців. Тут, серед похмурого царства смерті, християни оспівували життя; сховані під землею, віддалені від світу, вони славили Христа – Сонце правди. Як місця поховання, катакомби за законами Римської імперії, де завжди шанували померлих будь-якої віри, були недоторканими. Могильщики-фоссори проривали у стінах коридорів заглиблення-локулі, куди клали тіла християнських мучеників, загорнуті у савани, отвори закривали прямокутними плитами, на яких писали християнські девізи: «Христос – Бог» чи інші. Іноді на місці поховань ставили кам'яні саркофаги. Крім того поховання відбувалися у маленьких кімнатах – криптах. А для богослужінь робились більші приміщення – капели, які і були катакомбними храмами. Вівтарем у капелах служив саркофаг з тілом померлого мученика. Він закривався кам’яною плитою – менсою, на якій приносилась бескровна жертва, звідси походить традиція класти на престол антимінс – плат, у якому зашиті частинки мучеників. Римські катакомби зазвичай носили імена перших християнських мучеників – святих Калліста, Валентина, Домініїлли й Прісцилли. Першими творами християнського мистецтва стали настінні зображення в римських катакомбах І–ІІ ст., які доносять історію Ісуса Христа як божественного вчителя, що не боїться смерті і пропагує вічне життя. Його зображали у вигляді пастуха з накинутою на одне плече тунікою, без бороди, з оголеними ногами. Крім того, стіни катакомбних храмів розписувались християнськими символами: корабель був символом церкви, якір – спасіння, вінок – мучеництва, голуб – Святого Духа. Найбільш поширений символ – фенікс, що символізував вічне життя (його зображували і на могилах християн). Ісуса Христа також часто зображували через символи: особливим символом була риба, оскільки з грецької мови слово «риба» – «іхоус» розшифровувалось як «Ісус Христос Божий Син Спаситель». Христа зображували також у вигляді Орфея, який граючи на арфі, заспокоює диких звірів, або у вигляді Доброго пастиря з ягнятком на плечах (символом врятованої душі). Згодом з VІ ст. символічні знаки змінюються зображеннями святих, на стінах катакомбних храмів з’явились зображення Богородиці з Христом на руках та Розп’яття. Крім того, нерідко зображали мучеників, віруючих, що моляться (орантів) із підкреслено спрямованим до неба поглядом і навмисно збільшених кистей рук та Воскресіння Христа, так як очікувалося друге пришестя Христа. У ті часи християнське мистецтво ще не підкорялося суворому канону, тому на стінах катакомб сусідять античні й християнські мотиви, старозавітні сюжети і євангельські образи. Художники шукають нові засоби виразності, наповнюють старі образи новим змістом, ґрунтуючись на текстах Священного Писання, тому зображення були свого роду наочною проповіддю для християн. Ці прості на вигляд знаки й нехитрі сюжети доносили до відвідувачів катакомб багатство Благої Звістки, допомагали зрозуміти, що є добро й зло, істина й неправда, життя й смерть, порятунок і загибель із християнської точки зору. Проте відчувається й загальний підхід: майстри відмовляються від усього, що нагадує про грубе матеріальне життя й тілесну красу, головним стає духовний зміст образів. Але глибина цих образів така, що вони міцно ввійшли у символічну мову образотворчого мистецтва.

Під впливом нової релігії змінилася композиція барельєфів саркофагів, що зберігали мощі святих. На відміну від прийнятої римської традиції, відкриту поверхню саркофагу стали ділити на частини за допомогою колонок, в кожній з яких розташовували різні сюжети (Адама і Єву, хода Христа в Єрусалим, Христос на троні і т.д.). Зазвичай фігури розміщувалися так, що їх голова впиралася в арку частини, а ноги поставлені на карниз саркофагу. В основі композиції барельєфів була покладена симетрія, наприклад, по центру розташовували райське дерево, навколо якого обвитий змій, а симетрично від нього Адам та Єва в однакових позах, рівно відхилені один від одного.

Скульптура у ранньохристиянському мистецтві не знайшла свого відображення. Іудеї не сприймали скульптуру як мистецтво, вважаючи її способом поклоніння ідолам, язичеським культом. Тому серед нечисленних скульптурних пам’яток збереглася бронзова статуя святого Петра в римському соборі св. Петра. Петро зображений сидячим на кріслі з ключем в правій руці, а ліва складена для благословення; над головою святого розтошовано німб. Вся фігура представляє собою зразок благородства. Крім того, достеменно відомо, що існували статуетки з металлу чи дорогоцінних каменів, що зображали самого Христа, хоча до наших днів вони не збереглися.

Символічне зображення розп'ятого на хресті Ісуса Христа з’явилося набагато пізніше, ніж розвинулися догми самої релігії. Для ранніх християн хрест був позорним символом смерті, так як на ньому розпинали рабів та найгірших злочинців. Тому перші сповідувачі нової релігії уникали навіть його схематичного зображення. Древні хрести, що стали використовувати для богослужіння були обсипані дорогоцінним камінням і немістили зображення самого Мессії. Христос зображався як голуб з оливковою гілкою, як символ того, що він приніс благу вість. При зображенні самої фігури Ісуса Христа у IV ст. значна увага художників приділялася власне тілу, а не обличчю, яке завжди залишалося світлим та не спотвореним муками смерті. Христа одягали у царську корону, сандалі та довгу туніку, іноді перетворюючи її на візантійський хітон з розшитим поясом.