Тема 5. Закономірності та специфічні особливості розвитку римського мистецтва

1. Принципи римського зодчества періоду Республіки.

2. Портретна скульптура як відображення соціальної позиції римлян.

3. Помпейські розписи як основа римського художнього мистецтва.

4. Монументальна архітектура як основа римського зодчества періоду імперії.

5. Монументальна скульптура Риму.

1. Принципи римського зодчества періоду Республіки

До кінця VI ст. до н.е. Рим, історія якого почалася з невеликої родової громади на Тибрі, став аристократичної республікою. У IV-III ст. до н. е. Рим зумів підпорядкувати собі весь Апеннінський півострів, в III-II ст. римляни розбили Карфаген, завоювали Грецію і все Східне Середземномор'я. Але численні повстання рабів, громадянські війни, боротьба за владу, призвело до падіння республіки і виникнення імперії у кінеці I ст. до н.е.

Художня культура Риму відрізнялася різноманітністю, так як у ній відбилися риси, властиві мистецтву підкорених римлянами народів. Римське мистецтво склалося на основі взаємозв’язку мистецтва етрусків, еллінів та власне автентичних італійських рис, воно схильне до грандіозності і масштабності.

У архітектурі римляни прагнули підкреслити силу і велич держави. В зодчестві основне місце займали громадські споруди, розраховані на великі маси людей. Два періоди розвитку римської архітектури в IV - I ст. до н. е.:

- І (IV - III ст. до н. е.) – це військово-інженерні споруди (оборонні стіни, наприклад стіна Сервія, побудована в IV ст. до н. е.; але деякі частини стіни добудовані VI ст. до н. е.) й цивільні споруди (перші водопроводи і дороги - кінець IV ст. до н.е.).

- ІІ (II-I ст. до н.е.) – це нові типи громадських споруд: базиліки, де відбувалися торгові угоди і вершився суд (перша II ст. до н. е.); амфітеатри, де давалися гладіаторські бої і бої зі звірами; цирки, де відбувалися перегони колісниць; терми - комплекс лазневих приміщень, бібліотек, місць для ігор, прогулянок; склади (портик Емиліїв - II ст. до н. е.); ринки; канцелярії; архіви (центральний сенатський архів Табулярій 80-х роки I ст. до н. е.); суди.

Зведення цих споруд стало можливим завдяки новій конструктивній системі - монолітно-блоковій, основу якої складали дві вузькі цегельні стінки, заповнені щебенем і будівельним розчином - бетоном, що з'явилися у III ст. до н.е. Завдяки цьому римські архітектори розробили нові конструктивні принципи, зокрема широко застосовували арки, зводи і куполи, а поряд з колонами використовували стовпи і пілястри. Також поширення набули грецькі ордери й власний композитний ордер, який характеризується поєднанням елементів усіх грецьких ордерів в одному, і так названа ордерна аркада, тобто сукупність арок, що опираються на стовпи або колони.

Стан римської архітектури був тісно пов'язано з ускладненням суспільних відносин, розвитком урбанізму, зростанням потреб міського населення. В основі римського містобудування лежала прямокутна сітка вулиць й чітка парцеляція кварталів. Вулиці й дороги вимощувалися бруківкою, наприклад, збережена до наших днів Аппієва дорога - перша римська мощена дорога, прокладена при цензорові Аппії Клавдії в 312 до н.е. між Римом і Капуєю (350 км.); у 224 до н.е. доведена до Брундізія. Дорога складалася із шарів піску, гравію, щебеню закладених бруківкою із влаштованими в ній жолобками для водостоку.

З метою забезпечення санітарно-гігієнічного комфорту міста була реконструйована стара система клоак (каналізацій). Зокрема, клоака Максима є найбільшим каналом каналізації, саме її вважають прообразом всієї античної каналізації. Ширина каналу – 3м, висота – 4м. З часом канал облицювали каменем, звели над ним звід з каменю. З його допомогою Рим очищався від стічної дощової води і міських нечистот.

Зростаюче населення вимагало гарної води, для підведення якої будувалися водопроводи – акведуки. Акведук (водогін) – споруда для подачі води до населених пунктів або зрошувальних полів з вищого місця. Приміром, водогін Аква Марція, будівництво якого було завершене 140 року до н.е., мав протяжність 92 км, але довжина його аркових споруд становила лише близько 11 км.

У цей період активно впорядковується центр міста - римський форум, котрий розширюється, а довкола нього будують нові суспільні будинки і храми. Найбільшим форумом вважається форум Романум – площа в центрі Стародавнього Риму разом з прилеглими будівлями. Спочатку на ній розташовувався лише ринок, пізніше форум наповнився коміціями (місцями народних зібрань), курієм (місце засідань Сенату) та громадськими спорудами (базиліками, табулярієм).

Своєрідність римської архітектури позначилася і в створенні нового типу приватного житлового будинку багатих римських громадян. Римське житло складалося з офіційних, парадних і господарських приміщень, які оточували центральний простір, так званий, атріум. Атріум освітлювався прямокутним отвором в перекритті. По скатах даху через цей отвір дощова вода стікала в розташований під ним мармуровий басейн. Окрім того, житлові приміщення периметрально групувалися навколо відкритого двору - перестилю.

2. Портретна скульптура як відображення соціальної позиції римлян.

Вважається, що першою бронзовою скульптурою римської республіки була статуя богині родючості Церери, відлита на початку V ст. до н. е.

З IV ст. до н. е. з’являється соціальна скульптура у вигляді статуй магістратів і приватних осіб. При створенні бронзових скульптур головний акцент робився на портретній схожості з оригіналом, власне, тому, масовість у виготовленні скульптури не сприяла створенню високохудожніх творів. Для виготовлення скульптурних портретів майстри знімали посмертні гіпсові маски, за якими виготовлялися мармурові чи бронзові бюсти.

У сфері монументальної скульптури римляни не створили значних пам'яток. Однак, вони збагатили пластику розкриттям нових сторін життя, розробили побутовий та історичний рельєф з характерною для нього документально точною розповіддю. Окрім того, створювалися групові портрети родичів, об'єднані єдиною композицією.

3. Помпейські розписи як основа римського художнього мистецтва

Найбільш ранній зразок римського живопису датується 3 ст. до н.е. й представляє собою деталі фрески з гробниці віднайденої на римському пагорбі Есквілін, на яких зображено сцену битви.

Розвиток житлового будівництва зумовив піднесення інтер’єру як площини для розвитку мистецтва. Найчастіше внутрішній простір житла був взаємопов’язаним із скульптурою та настінним живописом. Завдяки вцілілим розписам у віллах Помпей внаслідок виверження вулкану Везувію у 79 р. н.е., сьогодні існує можливість вивчити особливості римського настінного живопису. Власне, через те, що розписи були віднайдені у Помпеях, вчені присвоїли їм назву «помпейські розписи», й визначили чотири різновиди. Перший, так званий, інкрустаційний, виник як наслідування станкового живопису, й полягає в тому, що різноманітні декоративні архітектурні деталі виготовлені із тиньку, спочатку ліпили на поверхню стіни, а потім розписували. Другий стиль - архітектурно-перспективний, характеризувався розписами у вигляді живописних колон, карнизів, ніш та портиків, між якими розміщувалися багатофігурні композиції, введені у перспективи вулиць, площ, храмів, садів, сільських рівнин і гір. Цей стиль означений відсутністю ліпнини. Третій стиль - орієнталізуючий - строгий й витончений, стіни при цьому стилі прикрашалися орнаментом у вигляді колон, гірлянд, квітів. Четвертий стиль – декоративний, де зображалися далекі перспективи з німфами, амурами і намальованими фасадами фантастичних палаців у поєднанні з різними медальйонами, гронами винограду неймовірною величини, стрічками та гірляндами.

4. Монументальна архітектура як основа римського зодчества періоду імперії

У середині I ст. до н.е., Юлій Цезар, Помпей та Красс, уклали секретний пакт - Перший Тріумвірат - задля контролю Республіки. Після завоювання Цезарем Галлії, протистояння між Цезарем і Сенатом призвело до громадянської війни з силами Сенату на чолі з Помпеєм. Цезар здобув перемогу і зробив себе довічним диктатором. В 44 р. до н. е. Цезаря було вбито сенаторами, які протистояли захопленню Цезарем абсолютної влади і прагнули відновити конституційне управління. Але згодом владу захопив Другий Тріумвірат, що складався з Октавіана - спадкоємця, призначеного Цезарем, Марка Антонія та Лепіда. Октавіан, розбивши Антонія та Клеопатру Єгипетську у битві при Акції в 31 р. до н.е., став незаперечним правителем Риму.

В часі існування імперії удосконалилися принципи містобудування, при якому стрімко росли нові міста, особливо в західних провінціях Римської імперії. Вони будувалися за ретельно розробленим планом з урахуванням наявності питної води в околицях, кліматичних умов, близькості шляхів сполучення.

У генеральному плані забудови передбачалося виділення основних елементів міста: житлові квартали, виробничі зони (звичайно ближче до околиць міста), райони громадських площ різного типу (торгові, прогулянкові, святкові та інші), будинки громадського призначення - театри, цирки, амфітеатри, стадіони.

Про розквіт римського містобудівного мистецтва свідчить поява декількох типів міст: адміністративні і культурно-релігійні центри муніципального типу (Помпеї, Тускул), міста ремісничо-торгового профілю (Аррецій, Кали), табірного типу, створені на основі військового табору (Тімгад, Виндобонна-Відень), приморські торгові центри (Массилия, Аквілея), курортні міста (Байї). Архітектура цих міст характеризується монументальністю, міцністю, утилітарністю.

Розквіт римського урбанізму став потужним стимулом для розвитку високоякісних будівельних матеріалів, бетону й обпаленої цегли.

Римські архітектори удосконалили та урізноманітнили житлову архітектуру будинками терасного й атріумно-перистильного типів, міськими віллами, інсулами (багатоповерховими будинками). Інтер’єри вілл та будинків заможних городян за традицією створювалися напрочуд багатими. Так от, підлога прикрашались мозаїкою з кольорових морських камінчиків (гальки) та з кольорової скляної смальти. Наприклад, у будинку Фавна в Помпеях розкрита мозаїка площею 15 кв. м, яка зображала битву Олександра Македонського з перським царем Дарієм, при цьому акцент зроблено на передачі моменту битви, портретних характеристиках Македонського й воїнів, зображені їх одягу і зброї.

Шедевром римської палацової архітектури можна вважати знаменитий "Золотий дім", побудований за наказом імператора Нерона в 60-х рр.. І ст. н.е. Нерон розпорядився збудувати собі величезний маєток посеред блискучої столиці. Маєток, котрий було збудовано на пагорбах Палатін і Есквілін, включав в себе, крім палацу, кілька парків з альтанками і статуями, озеро з живими лебедями, виноградники, лазні, акведуки, групи будівель різного призначення, фонтани, розважальні павільйони, корівник і пташиний двір. Особливою розкішшю відрізнялося внутрішнє оздоблення палацу: стіни і стелі приміщень були оздоблені мармуром різних кольорів і прикрашені численними розписами в четвертому стилі вкритими позолотою авторства римського живописця Фабулла.

Ще одним зразком палацової архітектури давнього Риму є палац Флавіїв на пагорбі Палатін, збудований для імператорів архітектором Рабірієм. Не женучись за славою новатора, Рабірій просто збільшив традиційний римський будинок з парадним залом - таблінумом.

Величезна вілла імператора Адріана в Тіволі (в околицях Риму) стала прикладом захоплення грецьким мистецтвом та пропорційністю архітектури. Підлоги та стіни приміщень вілли Адріана були прикрашені великими мозаїчними картинами, які повторюють в дещо спрощеній манері знамениті грецькі оригінали. Зокрема, зображення голубів у чаші з водою походить від мозаїки пергамського майстра Coca. Окремі споруди вілли були розкидані по навколишніх горбах і оточені прекрасним парком.

При імператорах Веспасіана і Титі, в 75-82 рр.. був побудований величезний амфітеатр для гладіаторських боїв – Колізей (від латинського слова "колоссеум" - колосальний). У плані Колізей являє собою еліпс, розмірами 188х156 м. Стіни заввишки 50 м складаються з трьох ярусів склепінних арок, четвертий (останній) - глухий, розділений лише вікнами. Перший ярус прикрашений півколонами доричного ордера, другий - іонічного, третій - коринфського, а верхній - коринфськими пілястрами. Верхній ярус зберіг кронштейни для натягування тенту в разі негоди і від сонця. Еліптичну арену з усіх боків оточували ряди сидінь для глядачів, причому для більшої помпезності сидіння були облицьовані мармуром. У нішах другого і третього ярусів стояли статуї. Під ареною, на якій, могло битися відразу до 3000 пар гладіаторів, були розміщені приміщення гладіаторів, клітки для звірів і система водопостачання.

Форум Траяна - найбільший архітектурний комплекс Стародавнього Риму. Зодчий Аполлодор Дамаскський. На територію форуму потрапляли через тріумфальну арку, за якою простиралася велика прямокутна площа обнесена стіною, прикрашена по кутах статуями та колонами. Праворуч і ліворуч від арки стіна утворювала великі ніші, що служили для зорового розширення простору площі, причому зовні до однієї з ніш примикав міський ринок з п'ятиповерховими торговими спорудами. Навпроти тріумфальної арки поперек форуму розташовувалася величезна базиліка Ульпія з п'ятьма нефами. За базилікою містився невеликий двір з колонами і двома бібліотеками.

У центрі двору розташовувалася мармурова колона Траяна, яка не призначалася для сторонніх глядачів. 38 метрову колону, покриту спіральним рельєфом увінчувала статуя самого імператора Траяна. Тематика 23 витків рельєфів загальною довжиною 200 м, розкривала похід римських військ проти даків на Дунай в 101-102 рр., а також у 105-106 рр.. З дотриманням точної хронологічної послідовності зображені епізоди військового походу, із виділеними високоорганізованими римлянами, протиставленими варварам-дакам. Основний зміст рельєфів - демонстрація дії римської військової машини, прославляння імператорських перемог і безсумнівною державної сили. Сам імператор зображений на колоні 90 разів, серед більш ніж 2000 інших фігур, й виділений розміщенням серед солдат (на чолі групи легіонерів, на узвишші, на носі корабля).

Найзнаменитішою спорудою епохи імператора Адріана є храм усіх богів Пантеон, який в основі плану має коло, причому фундаментом будівлі послужив величезний басейн - німфеум, що залишився на цьому місці від знесених терм Агріппи. Пропорції Пантеону досконалі — діаметр купола (43,5 м) майже дорівнює висоті храму (42,7 м), а оскільки висота стін дорівнює його радіусу, у підкупольний простір вписується куля, в центрі купола є круглий отвір для освітлення середини храму «око Пантеону». Підлога храму площею 1500 кв. м. викладена з мармурових різнобарвних плит й розчленована на квадрати і круги. Циліндричну стіну поділено на два яруси. У нижньому – ніші, де стояли статуї, верхній було обкладено мармуровими панелями. Жовті, рожеві, коричневі, зеленуваті тони мармурів створюють теплу кольорову гаму.

При імператорі Діоклетиані на рубежі 3-4 вв. н.е. зводяться великі терми, що вміщали до 3200 чоловік. Ці грандіозні терми свідчать про еклектизм, які стають усе більше характерними рисами римського зодчества. Композиційне рішення їх не дає майже нічого нового в порівнянні з більше ранніми будівлями

5. Монументальна скульптура Риму

Протягом I-II ст. кілька разів під впливом моди змінювався стиль парадних скульптурних портретів, що залишалися у римлян у великому ходу і лише в незначній мірі тіснять мальовничими зображеннями. Однак поступово характерна для класичної Греції ідеалізація образу змінюється іншим підходом, коли на перший план виступають індивідуальні особливості особистості, світлі і темні грані складного характеру.

Статуя Августа з Прима Порта. Август зображений в спокійній, кілька недбалій позі, однак потужний торс не голий, а прихований під панциром римського воєначальника (втім, панцир повторює своєю формою виступи м'язів і до деякої міри створює ілюзію голого тіла), причому панцир покритий рельєфами, що зображують богів неба і землі, а також алегоричними фігурами підкорених провінцій - Галлії та Іспанії. Крім того, на панцирі Августа поміщений парфянин, який повертає Марсу римський прапор. Наслідуючи грецьку скульптору, статуя Августа була розфарбована, що надавало імператору особливої життєвості.

Щоб римляни частіше згадували про мир (а значить, і про імператора, який цей мир створив), Октавіан велів побудувати на Марсовому полі спеціальний Вівтар Миру, який представляє собою прямокутний майданчик (10-11 м), в центрі на сходах поміщений вівтар - споруда для офіційних церемоній. Навколо вівтаря збудована товста кам'яна стіна, прикрашена чудово виконаними рельєфами, що зображують процесію римських громадян і міфологічні персонажі

У 81 р. на честь імператора Тита і його перемоги в Іудейській війні була зведена Тріумфальна арка, шириною 5,33 м. Арка рясно прикрашена складними композиціями і декоративними орнаментами. Головні рельєфи, розміщені у арковому отворі. З одного боку зображений сам Тит на парадній імператорської колісниці, запряженій четвіркою коней, в оточенні своїх легіонерів і соратників. Крилата богиня перемоги вінчає переможця лавровим вінком. З іншого боку в прольоті арки Тита поміщені солдати його армії, які несуть через арку трофеї, награбовані ними в храмі Соломона в Єрусалимі. У центрі композиції, в оточенні штандартів поміщений великий семисвічник (менора) - головна реліквія, захоплена Титом в Юдеї.

Розвиток скульптурного портрета епохи імперії пройшло кілька стадій: глибокий інтерес до людської особистості і тонку характеристику людських почуттів або їх тверезу реалістичну оцінку (I ст., друга половина, наприклад, портрети Веспасіана, Вітеллія), прагнення створити ідеал, тяжіння до наслідування грецької скульптури (II ст. - епоха Адріана, наприклад, зображення улюбленця імператора Антіноя), і сатиричний, викривальний пафос портретів останніх століть існування (III-IV ст.). З другого століття стали намічати пластично; вживалася полірування мармуру. У III-IV ст. з'являється техніка насічки, що підкреслює шорсткість мармуру, спрощується скульптурне моделювання.

Портрет першого двадцятиріччя II ст. характеризується помірністю, вираженою у відвертій чіткості трактування образів, а також у зменшенні висоти жіночих зачісок. Наприклад, портрет імператора Траяна, його дружини Греблі та безлічі інших римлян і римлянок.

Впродовж II ст. в римському портретному мистецтві панує тема самозаглиблення, печалі, сумних роздумів. Скульптори перестають розфарбовувати мармурові статуї, і тепер естетичний ефект цілком залежить від високого рівня обробки мармуру. Зіниця з часів правління імператора Адріана позначається за допомогою різця, але іноді й цього не робиться, і тоді портрет має зовсім вже відчужений вигляд, приклад, мармуровий бюст імператора Адріана, зображеного з бородою і дещо розсіяним виразом обличчя. У бюстах, статуях і рельєфах, що зображують Антинія, улюбленця імператора Адріана, то у вигляді божества полів і пасовищ Сільвана, то в образі Вакха, то в образі Меркурія, читається бажання уподібнитися грецьким класичним прототипам, проте замість спокійної ясності вигляд юнака сповнений меланхолії і глибокої печалі.

Прагнення піти від зовнішніх проблем у свій внутрішній світ добре помітно по римським скульптурних портретів часу Антонія Пія і Марка Аврелія, коли в обробці мармуру скульптори досягли найвищої майстерності. В цей час поширюються філософо-драматичні настрої у скульптурному портреті, зокрема, це простежується у кінній бронзовій статуї Марка Аврелія.

Скульптурний портрет III ст. сповнений жорстокими і грубими образами, навіяними самим життям. Болісний роздум, страх, невпевненість, відчай на обличчях відображають трагічні суперечності епохи (портрет Філіппа Аравитянина). В цей час глибина психологічної характеристики досягається не ретельною і майстерню обробкою мармуру, а лаконічним відбором кількох основних рис портретованого. Узагальнене ліплення обличчя дозволяє зосередити увагу на вольовому погляді, на твердо стислій лінії губ.

Особливе місце в мистецтві портрету займають – фаюмські портрети, похоронні портрети в Римському Єгипті I - III століть н.е. Свою назву отримали по місцю першої крупної знахідки у Фаюмському оазисі в 1887 році британською експедицією на чолі з Фліндерсом Пітрі. Ранні фаюмські портрети виконані в техніці енкаустики. Це восковий живопис розплавленими фарбами, який відрізняє об'ємність мазка. Напрям мазків зазвичай наслідує формам обличчя - на носі, щоках, підборідді і в контурах очей фарби накладалися щільним шаром, а контури обличчя і волосся писалися рідшими фарбами. Картини, виконані цим способом, відрізняє свіжість кольору довговічність. Важлива особливість фаюмських портретів — використання якнайтоншого сусального золота. На деяких портретах був позолочений весь фон, на інших золотом виконані лише вінки або головні пов'язки, інколи підкреслені коштовності і деталі одягу.