Тема 4. Мистецтво Етрурії

1.           Загальна характеристика цивілізації. Періодизація мистецтва.

2.           Архітектура етрусків.

3.           Скульптура етрусків.

4.           Монументальний живопис етрусків.

 

1.            Загальна характеристика цивілізації. Періодизація мистецтва.

Етруски - загадковий народ, який створив свою цивілізацію близько 8 ст. до н.е. на території нинішньої Італії на північний захід від Рима (нині Тоскана, Італія). Їх культура зробила свій вплив спочатку на Давню Грецію, а потім на Стародавній Рим. Етруські міста були розвиненими торговими і релігійними центрами. Етруські майстри виплавляли мідь і залізо, а землероби обробляли злаки, льон і виноград. В історичних джерелах етрусків часто і називали пеласгами. Ще Геродот (5 ст. до н.е.) вказував, що етруски прибули до Італії з Малої Азії, з Лідії. Сьогодні, існують три основні гіпотези походження етрусків - малоазійська, північна (прийшли, переваливши через Альпи) і аборигенна (тобто, що етруски - це місцевий італійський етнос). Мова етрусків дотепер не розшифрована, пам’ятники їхньої писемності й літератури втрачені (збереглися лише невеликі фрагменти написів, в основному на надгробках). Етруски славилися як митецькі інженери й будівельники міст. Саме в них римляни запозичили вміння осушувати й зрошувати ґрунт, зводити дороги, мости й величні, перекриті склепіннями будівлі, а також тоги, гладіаторські ігри й мистецтво гадання по блискотінню блискавок, польотам птахів, печінки жертовних тварин і т.д.

Історія этрусского мистецтва ділиться на 4 періоди:

орієнталізуючий (8 - 7 вв. до н.е.),

архаїчний (6 ст. до н.е.),

класичний (5 - 4 ст. до н.е.),

елліністичний (3 - 1 ст. до н.е.).

2.            Архітектура етрусків

В орієнталізуючий період на мистецтво етрусків зробили сильний вплив художні традиції народів Східного Середземномор’я, особливо греків. Архітектура й скульптура цього часу не збереглися. Про форми жител свідчать похоронні урни (урна з Вульчи, 8 ст. до н.е., що зображує круглу хатину). Урни, що відливалися із бронзи й прикрашалися карбованим геометричним орнаментом, створювалися не тільки як вмістище попелу покійного, але і як його символічне втілення (урни з Кюзи, т.зв. канопи, увінчані кришками у формі голови померлого, кін. 7 ст. до н.е.).

В архаїчний період мистецтво етрусків досягло вищого розквіту. В Етрурії утворився союз 12 міст (Вейи, Ветулония, Клузий, Перузия, Популония, Тарквинии, Вульчи, Цере й ін.). На чолі союзу стояли царі, військова знать і жреци-лукумони. Міста відрізняє регулярне планування вулиць, площ і кварталів. Будувалися потужні кріпосні спорудження, кам’яні бруківки, водопровід і каналізація. У будівництві використалися камені різних порід, дерево й цегла-сирець. Поруч із містами живих зводилися некрополі (міста мертвих) – грандіозні комплекси гробниць, що часто нагадували міські вулиці й квартали. Деякі поховання вирубувалися в скелях або влаштовувалися в природних печерах, інші будувалися з каменю. Іноді центр похоронних камер займав потужний чотиригранний стовп, який звужується догори й підтримує помилкове склепіння (гробниця Мариттимо, біля Вольтерри, 6 ст. до н.е.). Часто зустрічалися гробниці у вигляді круглого кургану (тумулуса), який зверху покривався травою (некрополь Бандитачча біля Черветери). Планування поховань повторювало планування будинків знаті: довгий похилий коридор з кімнатами з боків вели в просторе головне приміщення з ложами в стінах або в нішах. Храми етруски будували з дерева. Перед прямокутним будинком розташовувався портик з простими колонами. Дерев'яні балки перекриття дозволяли ставити колони на значній відстані один від одного. Дах мав сильний нахил, а роль фриза виконували ряди розписаних глиняних плит. Храми зводилися на подіумі і прикрашалися колонами тільки з боку фасаду (храми на акрополі Марцаботто, біля Болоньї). Сформувалося два типи культових споруд – з однією целою і із трьома, які присвячувалися богам головної тріади.

В елліністичний період форма гробниць ускладнюється, створюються поховання з більшою кількістю вирізаних у стінах ніш для урн, що зберігають попіл покійних, і саркофагів. Вони мають вигляд склепів для сімейних поховань (гробниця у Вульчи, 3 ст. до н.е.).

3.            Скульптура етрусків

В етруській скульптурі помітне сполучення грецьких й італійських принципів. Камінь застосовувався рідко, майстри працювали із бронзою й теракотою (обпаленою глиною). Храми прикрашалися теракотовими антефіксами – декоративними деталями, що служили водовідводами й акротеріями – фігурними або візерунковими елементами, що вінчали фронтони.

У скульптурі особливе місце зайняв мотив сидячих жінок з дитиною на руках, можливо, зображення Великої Матері (т.зв. «Матер-Матута», 5 в. до н.е.).

Сьогодні не відомо жодного імені етруського скульптора, за винятком Вулки. Можливо, ним було створене оздоблення храму у Вейях (6 ст. до н.е.), а також статуї Аполлона, Геракла, Гермеса й богині з дитиною на руках. Більшість скульптурних пам’ятників пов’язані з похоронними обрядами (саркофаги з Кьюзи, урни з Вольтерри). На саркофагах зображувалися подружні пари на ложі, що обійнялися, а усміхнені архаїчними посмішками їхні обличчя позбавлені скорботи (саркофаг чоловіка й жінки із Черветери, 6 в. до н.е.).

Від греків, до етруської скульптури запозичена характерна усмішка на обличчях - вона сильно нагадує "архаїчну" посмішку ранніх грецьких статуй. І все ж ці статуї зберегли притаманні етрускам риси обличчя - великий ніс, злегка розкосі мигдалеподібні очі під важкими повіками, повні губи.

Прагнення до передачі конкретно-реального в скульптурі і стало причиною подальшого розвитку психологічної лінії в мистецтві етрусків і підвищеної уваги до портретного зображення. У 3 ст. до н. е., з'являються статуя Авла Метелла і бронзовий бюст Брута. Одночасно з енергійністю образу скульптори прагнуть до точної, надмірно докладної фіксації рис обличчя.

Особливо добре вдавалася етрускам анімалістична скульптура. У ній завжди присутній активний початок. Її поведінка можна навіть назвати агресивним, будь то химера з Ареццо або Капітолійська вовчиця, яка вигодувала двох немовлят - легендарного засновника Риму Ромула і його брата - близнюка Рема (поч. 5 ст. до н.е.).

4.            Монументальний живопис етрусків

Етруський живопис відомий за розписами у гробницях, на яких зображені сцени нескінченних бенкетів. Танцюристи й музиканти розважають бенкетуючих, котрі лежать на ложах, грою на лірі; атлети борються під час похоронного обряду (гробниці в Тарквініях, 6 - 2 ст. до н.е.). На штукатурку наносили контури малюнка, що розфарбовували мінеральними фарбами переважно теплих тонів. Мистецтво архаїчного й класичного періодів свідчить про жагучу любов до життя, зображені на фресках персонажі перейняті радісним настроєм.

 У класичний період етруське мистецтво живопису повторювало й вигострювало знайдені раніше форми. Зводилися храми з рясним теракотовим декором («Крилаті коні» із фронтону храму в Тарквиниях, 4 в. до н.е.). Фрески поховань 5 в. до н.е. овіяні духом класичної гармонії (Гробниця Леопардів у некрополі Бандитачча). З кін. 4 в. до н.е. у розписах всі частіше зустрічаються сюжети драматичного характеру: зображення страт, мучень, іноді – страждання, що очікують людини після смерті (гробниця у Вульчи зі сценою вбивства бранців), а також гладіаторські бої, які були в етрусків формою ритуального жертвопринесення.

Величезну роль у мистецтві етрусків грало декоративно-прикладне мистецтво: кераміка (чорні, що покривалися блискучим лаком посудини «буккеро»), бронзові гравіровані цисти (посудини) і дзеркала, різьблені камені, вироби з кістки й золота.

До 265 р. до н.е. етруски були остаточно підлеглі римлянами й до початку нової ери повністю асимілювалися з ними.