Тема 3. Елліністичне мистецтво

 

1.    Монументальна архітектура Еллади.

2.    Монументальна скульптура Еллади.

 

1.            Монументальна архітектура Еллади.

Епоха еллінізму кінець IV — I ст. до н.е. – була часом нових великих завдань перед культорю. З часу походів Олександра Македонського і заснування ним десятків нових міст перед будівельниками відкрилися найширші можливості. Планування в епоху стихійного зростання міста, стає однією з головних проблем, що стоять перед архітектором в період еллінізму. В елліністичному світі культове будівництво провадилось у великих масштабах, однак за своїм ідейним та художнім змістом воно вже не займає того провідного становища, яке в грецькому полісі класичного періоду йому було забезпечено більш тісним зв’язком між релігією та міською спільнотою. Під впливом нових культів та нових містобудівних принципів з’являється багато нових композиційних варіантів храму та істотно змінюється його архітектурний вигляд. Архітектори прагнуть до величезних масштабів, пишності, розкошів та багатства архітектурних форм.

Грецький ордер втрачає в епоху еллінізму суворість форм. Доричний та іонічний ордери відтепер не лише вільно поєднуються один з одним (наприклад, двоярусна колонада – знизу дорична, зверху іонічна – у перистилі храму Афіни у Пергамі), але й змішуються у своїх елементах, наприклад іонічна колонада із доричним антаблементом чи тригліфний фриз із зубчиками. Коринфський ордер не отримує ще поширення у якості самостійної архітектурної системи й застосовується головним чином в інтер’єрі чи в архітектурі “малих форм”. Винятком є єдина споруда – Олімпейон у Афінах, храм Зевса Олімпійського, будівництво якого розпочате ще у VI ст. до н.е. архітектором Коссутієм та було завершене римлянами у ІІ ст. н.е. Колони храму виконані з пантелійського мармуру. Вперше у світовій архітектурі коринфський ордер виступає як монументальний ордер, що формує величезний диптеральний об’єм.

Своєрідною спорудою був так званий Арсинойон на острові Самофрак – храм, побудований у 281 р. до н.е. Арсиноєю, дочкою єгипетського царя Птоломея Сотера, й присвячений “великим богам”. Храм являв собою циліндричну в плані будівлю діаметром в 19 м. Зовнішня стіна храму членувалась на два яруси, що було новизною у архітектурній практиці; нижній ярус був глухим, викладеним з квадрів мармуру, другий ярус складався з 44 стовпів, які підтримували антаблемент й конічну покрівлю; проміжки між стовпами були закладені мармуровими плитами. Таке ж членування на два яруси зберігалось всередині будівлі. Арсинойон – один з ранніх зразків центричної споруди із широким внутрішнім простором.

У епоху еллінізму знову розцвів Мілет. В кінці IV ст. заново починає відбудовуватися храм Аполлона Філесія в Дидимах, що був зруйнований персами. Архітектори - Пеоній з Ефеса і Дафніс з Мілета. Новий храм мав грандіозні розміри — 109 м в довжину і 51 м завширшки; висота колони майже 20 м. Він стояв на постаменті у вигляді великих семиступінчастих сходів. Храм представляв собою іонійський диптер, по фасадних сторонах якого було по десять, а по довгих — по двадцять одній колоні. Велике внутрішнє приміщення храму відмежевувалося від колонад на один інтерколюмній і мало глуху стіну із заднього боку. У передній частині храму за колонадою знаходився глибокий пронаос, стелю якого підтримували дванадцять розташованих в три ряди колон. За пронаосом був невеликий аванзал з двома колонами, по обох сторонах якого знаходилися сходи, що вели вгору. Стіни целли із задньої і бічної сторін були розчленовані стовпами. Целла не мала даху, в ній знаходилися священний лавр і джерело. Зовнішнє убрання храму відрізнялося винятковим багатством. Бази колон були прикрашені розкішним орнаментом. На капітелях колон, окрім звичайних орнаментів, були вмонтовані у волюти голови Зевса і Аполлона. Фриз був рясно прикрашений рельєфними масками медуз і орнаментами.

Вівтар Зевса в Пергамі був споруджений близько 180 р. до н.е. Чотири рівні служили постаментом даної споруди, майже квадратної в плані (34 х 36 м). Над площинами підносився невеликий цоколь, над яким розташовувався грандіозний горельєфний фриз, що представляв битву богів з гігантами (довжина фриза досягала 130м, висота 2,3 м). Фриз був увінчаний карнизом, верхній край якого знаходився на рівні підлоги майданчика жертовника. Над карнизом, по краю майданчика, проходила колонада іонійського ордера, за якою з північної, південної і східної сторін стояли глухі стіни, з внутрішньої сторони прикрашені рельєфним фризом (сцени з життя Тельфа). Із західного боку великий фриз уривався широкими сходами, що ведуть до вівтаря.

Для багатьох храмів елліністичного часу характерні деякі нові риси, обумовлені розміщенням храмів у міському ансамблі. Храм розташовується у глибині прямокутної храмової ділянки, до того ж нерідко задній торцевий фасад прилягає до стіни, яка оточує ділянку. Храм (найчастіше простильного типу) здіймається на високому підніжжі, має глибокий пронаос, що поєднується із целлою високим порталом між двома стінками-парапетами. Таким чином, храм, включений у композицію замкненого перистильного двору та тяжіючий до симетричного розташування, розрахований здебільшого на фронтальне сприйняття на відміну від периптера класичного періоду, який сприймався як вільно стоячий пластичний об’єм. Характерними прикладами можуть слугувати святилище Зевса у Прієні, храм в Ассосі та святилище Артеміди Левкофрієни в Магнесії на Меандрі.

Окрім сакрального будівництва в епоху еллінізму особлива увага приділялася засадам містобудуванню та архітектурі громадських будівель і споруд. Зокрема, у 332 - 331 рр. до н.е. Олександр Македонський організував столицю елліністичного Єгипту - Александрію. Тут знаходився знаменитий Александрийський муссейон - один з головних научних і культурних центрів античного світу, а при ньому не менш знаменита Александрійська бібліотека, в якій нараховувалося не менше 700 тисяч томів грецьких і східних книжок. Будівничим міста був родоський архітектор Дейнократ. При вході в Александрійський порт стояв грандіозний маяк – одне з чудес світу, побудований близько 279 року до н.е. Архітектор Сострат Книдський. Будівельний матеріал: вапняк, мармур, граніт. Висота маяка становила 120 м. Основа нижньої вежі - квадратна, розмір сторони 30,5 м. Нижня башта висотою у 60 м була складена з кам'яних плит. Середня, восьмигранна, башта висотою в 40 м, оброблена плитами з білого мармуру. Верхня башта - ліхтар - кругла, з куполом, встановленим на гранітних колонах, була прикрашена великою бронзовою фігурою заступника моря Посейдона висотою в 8 м. На верхівці третьої вежі у об'ємній бронзовій чаші тліло вугілля, світло якого за допомогою складної системи дзеркал на 100 миль вказувало місцезнаходження гавані. Через цілий маяк проходила шахта, навколо якої по спіралі піднімалися пандус і сходи.

До громадських споруд належать, так звані,

- булевтерії, будівлі для засідань сенату. Наприклад, булевтерій Мілету, споруджений між 175 і 164 рр. до н.е., на замовлення царя Сирії, Антіоха IV, складався з портика, прикрашеного зовні чотирма колонами корінфського ордера, великого двору, з трьох сторін обрамленого доричною колонадою і прикрашеною ззовні півколонами;

- горології – годинники. Один із таких – горологій в Афінах, побудований в I ст. до н.е. архітектором Андроніком з Кірроса. Ця споруда є восьмигранною баштою, гладкі стіни якої прикрашені вгорі рельєфами, що представляють зображення вітрів, через що цей пам'ятник іменується «Баштою вітрів». Башта була споруджена з мармуру, висота її 13,4 м. Усередині башти був влаштований водяний годинник. Горологій вводить нас в круг пам'ятників пізнього еллінізму.

- стої –довгі галереї з колонадами, під дахом яких збиралися громадяни для спілкування. Наприклад, стої пергамських царів Євмена II (197—159) і Аттала II (159—138).

2. Монументальна скульптура Еллади.

В елліністичній скульптурі переважає патетичний стиль, що відповідає новим рисам архітектури, досягаючи з нею гармонії. Зростання попиту на скульптурну продукцію знизило її мистецький рівень порівняно з класичною скульптурою, проте елліністичну пластику вирізняли оригінальні риси. Буремна елліністична епоха втілюється в монументальній патетиці, відтворюючи пережиті жахи та сильні пристрасті, розчарування й жалі. Імперсональні грецькі скульптури класичної доби змінюються скульптурним портретом, зображенням різних соціальних типів. Поряд з класичними зразками з'являються гігантоманія та скульптурна мініатюра. Класичних героїв-атлетів та Афродіт доповнюють скульптурні зображення «гігантомахії» (боротьба богів), скульптурні групи та жанрові сюжети. Прагненню до витонченої і розкішної архітектури відповідає поширення декоративних настроїв в скульптурі. Це незліченні Сатири, Менади, Діоніси і Афродіти, що наповнювали будинки, вілли, сади, і парки. У художній промисловості відгомін тієї ж течії ми знаходимо в граціозних теракотових статуетках Танагри, Міріни і інших центрів.

Серед тогочасних митців уславився учень видатного скульптора Лісіппа, Євтехід Сікіонський, котрий створив скульптурну групу «Тюхе» (богиня долі та щастя) для царської родини Селевкідів, прославляючи щасливу долю Антіохії – столиці їхнього царства.

Найвідомішими пам'ятниками патетичного монументалізму є скульптурні групи на фронтоні храму в Самофракії (серед них шедевр еллінізму — мармурова скульптура Ніки Самофракійської роботи Піфократа Родоського). До цього напряму можна зарахувати й скульптурну групу «Лаокоон» (автори Агесандр, Полідор та Афінадор) і «Бик Фарнезе», знаменита мармурова скульптурна група, що зображає покарання Дірцея братами Амфіоном і Зефом за жорстоке поводження з їх матір'ю Антіопою. Скульптура передає момент розтерзання Дірцея, після того як брати прив'язали його до рогів розлюченого бика. Група створена грецькими скульпторами Аполлонієм Тралесскім і його братом Тавріском.

Традиції видатного Праксителя продовжено елліністичними статуями Афродіти Кіренської та Афродіти Мілоської («Венера Мілоська» скульптор Агессандр).

Мистецтво скульптурного портрету представлене статуєю Демосфена, портретом Менандра, різьбленням на камені в мініатюрній «Камеї Гонзага».

У 304 р. до н. е. війська правителя Передньої Азії і Сирії Деметрія Поліоркета раптово напали на острів Родос. Однак стійкий опір, мужня боротьба родосців примусили ворога відступити. На честь перемоги жителі острова вирішили спорудити статую бога Геліоса, заступника Родоса. Геліос був не просто особливо шановним божеством на острові - він був його творцем. Вважалося, що не маючи місця йому присвяченого, сонячний бог виніс острів на своїх руках з морської глибини. Скульптор Харес, учень Лісиппа створив біля входу в гавань острова на пагорбі гігантську бронзову фігуру бога Сонця.

На штучному пагорбі Харес встановив три кам'яних стовпи - на двох з яких кріпилися бронзові деталі, що зображали ноги і торс гіганта, на третьому - деталі плаща. "Збирання" статуї здійснювалося знизу вгору - спочатку формувалися ступні, потім ікри і т.д. База була зроблена з білого мармуру, спершу були встановлені ноги статуї, а потім і сама статуя. Бронзова форма божества була укріплена залізними і кам'яними конструкціями. Його голову прикрашав вінець у формі променів сонця, що розходяться; лівою рукою він підтримував спадаючий плащ, а долонею правої, зігненою в лікті, прикривав очі, вдивляючись в морські далі.