Самостійна робота № 3

Тема: Історія розвитку питання «Вплив довкілля на здоров’я людей». Екогігієна. Екологічна епідеміологія

Поняття близьке до екогігієни – геогігієна – вперше було запропоновано відомим радянським токсикологом і фармакологом Н.В.Лазаревим у книзі „Вступ в геогігієну”, яка була видана в 1966 році групою авторів за його редакцією. Завдання геогігієни Н.В.Лазарев бачив у вивченні гігієнічних характеристик біосфери, які виникають під впливом людської діяльності, та в пошуках способів попередження або пом’якшення тих змін, які можуть бути для людства небажаними. Згідно з цим об'єктом вивчення цієї нової науки він вважав зрушення гігієнічних характеристик середовища, які носять глобальний характер і мають значення для гігієнічної оцінки біосфери в цілому.

Геогігієна вивчає фактори середовища, яке виникає лише в результаті діяльності людини на планетарному, або пандемічному рівні. Приставка „гео” підкреслює нові масштаби цієї науки, яка вивчає всю планету в цілому, так само як це роблять інші науки про Землю (географія, геологія й т.д). Але ж кожна з цих наук вивчає лише один властивий їй аспект, і лише екологія вивчає функціонування біосфери у цілому, а екологія людини вивчає весь комплекс взаємовідносин людського суспільства та навколишнього середовища, яке в широкому розумінні представляє нашу планету. Однак термін і поняття „геогігієна” були введені в 60-і роки, коли екологія людини ще тільки почала оформлятися в самостійну науку.

Нова міждисциплінарна наука, про яку говорив Н.В.Лазарев і яку він запропонував назвати геогігієною, дійсно існує, але оскільки вона утворилася і розвивається на стику гігієни й екології (точніше, одного з її розділів –„Екологія людини”), то доцільніше її назвати „Екогігієна”, що буде точніше відображати сучасну тенденцію екологізації гігієни і розширення сфери її інтересів за рахунок включення більш широких аспектів вивчення взаємовідносин “людське суспільство – навколишнє середовище” за медичним критерієм, критерієм здоров'я [14].

Екогігієну можна розглядати як вчення про здоров'я людей планети у зв’язку з екологічною ситуацією, про способи його збереження, зміцнення і примноження. Об'єктом її дослідження є людина й людські популяції, предметом вивчення в об'єкті – людське здоров'я та популяції, метою – збереження, зміцнення і примноження здоров'я, методом досягнення мети – профілактика хвороб і передчасного зношування організму шляхом оздоровлення навколишнього середовища й організації здорового способу життя людей.

Підсумовуючи сказане, сучасну екогігієну в прикладному плані можна визначити як комплекс медичних профілактичних наукових дисциплін і галузей практичної діяльності лікарів, які мають на меті збереження й зміцнення здоров'я методом попередження хвороб та передчасного старіння організму.

Для реалізації цього методу екогігієна вивчає навколишнє середовище і його вплив на організм людини, колективи, нації, виявляє шкідливі фактори середовища й установлює гранично допустимі межі їх дії, розробляє рекомендації до усунення шкідливих факторів та раціонального використання корисних факторів.

Один із зачинателів екогігієни  Е.Парс вважає, що її кінцева мета – зробити розвиток людини більш досконалим, занепад життя менш швидким, життя більш сильним, смерть більш віддаленою [13].

Причини виникнення й умови розповсюдження захворювань серед населення вивчає епідеміологія, яка підрозділяється на епідеміологію інфекційних і неінфекційних захворювань.

В останні роки як самостійний напрям виділилась екологічна епідеміологія, яка встановлює кількісні залежності між несприятливими факто-рами навколишнього природного середовища і станом здоров'я населення.

Екологічна епідеміологія тісно пов’язана з такими родинними дисциплінами, як „Епідеміологія неінфекційних захворювань” (онкологічних, серцево-судинних), „Епідеміологія інфекційних захворювань”, „Епідеміологія професійних захворювань”, „Гігієна навколишнього середовища”, „Громадська охорона здоров'я”, „Гігієна харчування”, „Гігієна праці”, „Профілактична медицина”, „Екологічна токсикологія”, „Екологічна патологія” і т.д.

Для екологічної епідеміології характерний популяційний рівень вивчення біологічних відповідей на вплив забрудненого навколишнього середовища.

Екологічна епідеміологія вивчає вплив різних факторів навколишнього середовища: забруднення атмосферного повітря, питної води, ґрунту, продуктів харчування, шум, штучна і природна радіація, електромагнітні поля – на здоров'я людини. В останні роки все більшу увагу приділяють оцінці впливу на здоров'я людини факторів внутрішнього середовища житла, а також мобільних телефонів, віддалених наслідків хлорування води, забруднення питної води миш’яком. Увага дослідників сконцентрована також на зважених речовинах у повітрі, важких металах (у першу чергу це свинець і ртуть), летючих органічних сполуках і стійких органічних забруднювачах, до яких відносяться діоксани та поліхлорбифеніли. Найбільший розвиток в екологічній епідеміології дістало вивчення зв’язків між факторами навколишнього середовища й злоякісними новоутвореннями, порушеннями репродуктивного здоров'я, психоневрологічним статусом дітей. Нині все більша увага приділяється вивченню захворювань ендокринної системи, особливостям розвитку новонароджених. Серед дисциплін, які охоплюють сферу діяльності з проблеми „навколишнє середовище і здоров'я”, екологічна епідеміологія займає одно з провідних місць [4, 5, 12, 13, 15].

Отже, в наявному стані речей особливе місце має посісти осмислення взаємозв’язків і взаємовідношень людини з мінливими умовами довкілля. Перефразовуючи відомий вислів, ми маємо усвідомити: „Або людина вживе усіх заходів щодо зменшення забруднення свого навколишнього середовища, або забруднення середовища призведе до зменшення чисельності людей на нашій Землі”.

Таким чином, зараз актуальним стало питання розвитку системи моніторингу за станом здоров'я населення і розроблення профілактичних програм, кінцевою метою яких є підвищення стійкості організму, збереження й зміцнення здоров'я населення. Необхідно встановлювати причинно-наслідкові зв’язки між станом навколишнього середовища та здоров'ям населення і як результат намагатися ліквідувати (або хоча б зменшувати) ті показники якості довкілля, які шкідливо впливають на здоров'я.

Питання для самоперевірки:

1.    Розкрийте поняття „геогігієна” та „екогігієна”, їх взаємозв’язок та різницю ?

2.    У чому полягає сучасне спрямування наукового напряму екологічної епідеміології ?

3.    Які основні фактори життєдіяльності людей у вашому місті можуть стати предметом вивчення екологічної епідеміології ?

4.    Які основні задачі поєднують спеціалістів епідеміологів та екологів ?

&  Література:    [4, 5, 12 – 15]

1. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. Спеціальне видання до 5-ої Всеєвропейської конференції міністрів навколишнього середовища “Довкілля для Європи”. – Київ, 2003. – 128 с.

2. Програма охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення  екологічної політики з урахуванням регіональних пріоритетів Полтавської області на період до 2010 року. – Полтава, 2001. – 220 с.

3. Барановський В.А. Екологічний атлас України. – К: Географіка, 2000. – 40 с.

4. Даценко І.І. Гігієна та екологія людини: Навчальний посібник для вузів.− Львів: Афіша, 2000 – 248 с.

5. Литвинова Г.О. Гігієна з основами екології: Підручник для вузів.− К.: Здоров'я,  1999. – 368 с.

6. Кутепов Е.М., Вашкова В.В., Чарыева Ж.Г. Особенности воздействия факторов окружающей среды на состояние здоровья отдельных групп населения// Гигиена и санитария. – 1999. – №6. – С.13 – 17.

7. Методичні вказівки до вибору та обґрунтування критеріїв і показників сталого розвитку різних ландшафтних регіонів України / А.Г. Шапар, В.Б. Хазан, М.В.Мажаров, О.К. Лівшиць, М.В. Кушинов, Я.Я. Сердюк, М.А. Ємець. – Дніпропетровськ: ІППЕ НАН України, 1999. – 88 с.

8. Транхтенберг И.М. Приоритетные аспекты проблем медицинской экологии в Украине // Здоровье Украины. – 1999. – 1 августа №8. – С.3.

9. Кондратюк В.А. Загальна гігієна з основами екології: Підручник / В.А. Кондратюк, В.М. Сергета, Б.Р. Бойчук та ін. / За ред. В.А. Кондратюка. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – 592 с.

10.  Бердник О.В., Серих Л.В. Екологічні аспекти оцінки стану здоров'я населення// Довкілля та здоров'я. – 2001– №2. – С. 32-33.

11.  Сердюк А.М., Бариляк І.Р., Горбань Є.М. Стан і перспективи розвитку пріоритетного наукового напрямку „Охорона навколишнього середовища” //Лікарська справа / Врачебное дело. – 1998 – №4 – С. 3-6.

12.  Ревич Б.А. Загрязнение окружающей среды и здоровье населения. Введение в экологическую эпидемиологию: Учебное пособие. – М.: Издательство МНЭПУ, 2001. – 264 с.

13.  Сидоренко Г.И., Захарченко М.П., Кошелев Н.Ф. Экогигиена – наука о планетарном здоровье // Вестник Российской акад. медиц. наук. – 1995.– №3.– С.3.

14.  Сердюк А.М. Навколишнє середовище і здоров'я населення України //Довкілля та здоров'я. – 1998 –  №4 – С.2-6.

15.  Зербіло Д.Д. Екологічна патологія та екологічна нозологія: новий напрям у медицині // Пульсар. – 2001. – №6. – С. 10-13.

16.  Попов О.И., Коробчанский В.А. Эколого-гигиенические аспекты оценки и прогнозирования состояния здоровья населения в связи с проблемой загрязнения воздушной среды // Довкілля та здоров'я. – 1999. – №3. – С.33-35.

17.  Київ 2003 через Оргус. Досвід цифрового виміру довкілля України в часі та просторі. Довілля для Європи. − Видавництво „КВІЦ”.

18.  Загальна гігієна: пропедевтика гігієни: Підручник / Є.Г.Гончарук та ін. – К.: Вища школа, 1995. – 552 с.

19.  Алексеева Т.И., Козлов А.И., Курбатова О.Л. и др. Экология человека: Учебное пособие. – М.: Изд-во МНЭПУ, 2001. – 440 с.