Самостійна робота  № 2

      Тема:  Історія розвитку питання «Вплив довкілля на здоров’я людей». Становлення санітарно-гігієнічної служби в Україні

Вплив навколишнього середовища на життєдіяльність і здоров'я населення в першу чергу усвідомили лікарі. Саме вони внесли найбільш помітний вклад не лише у вивчення закономірностей впливу зовнішнього середовища на здоров'я людини, але й у розроблення конкретних заходів для захисту населення від негативних факторів середовища. Цією проблемою зараз також займаються лікарі-гігієністи. Розглянемо становлення санітарно-гігієнічної служби в Україні.

Уперше санітарна служба була організована напередодні першої світової війни в Галичині та називалась „Державна служба здоров'я”. Її завданням було проведення протиепідемічних заходів. За часів панування Польщі санітарна служба в кожному воєводстві мала санітарних лікарів, а у Львові була ще й міська санітарно-протиепідемічна організація. В її обов’язки входили евакуація інфекційних хворих, проведення дезінсекції і дезінфекції, контроль за харчовими об’єктами та водопостачанням. Крім того у місті Львові був Інститут гігієни, який проводив протиепідемічну роботу.

У 1917 році після проголошення самостійності України при Українській Центральній Раді був створений Департамент охорони здоров'я. Дуже колоритною фігурою того часу був Борис Матюшенко, який закінчив гімназію і медичні студії в Києві й у 1917 році організував медично-санітарну службу в Україні. За гетьмана Скоропадського він обіймав посаду директора Департаменту здоров'я.

У 1919 році в Україні був створений Народний комісаріат охорони здоров'я, у складі якого знаходився санітарно-епідеміологічний відділ. Він став першим офіційним органом, що здійснював керівництво всією санітарно-епідеміологічною діяльністю в республіці. Першим керівником санітарно-епідеміологічного відділу Народного комісаріату охорони здоров'я був В.Г.Соболєв, а з 1922 року цю посаду обіймав О.М. Марзєєв, який у подальшому все своє життя (впродовж 25 років) присвятив комунальній гігієні, був організатором та директором Українського науково-дослідного інституту загальної і комунальної гігієни МОЗ України (сьогодні Інститут гігієни і медичної екології ім. О. М. Марзеєва АМН України) [9].

У 1922 році в УРСР був виданий декрет „Про санітарні органи республіки”, в якому викладено завдання, права й обов’язки санітарної служби. Цього ж року почав виходити журнал „Профілактична медицина”. В 1927 році Колегія Народного Комісаріату охорони здоров'я затвердила постанову Всеукраїнської санітарної ради про створення санітарно-епідеміологічної станції в Україні. В 1933 році була створена Державна санітарна інспекція. Одним із перших визначних організаторів санітарної служби став О.М.Марзєєв. До обов’язків санітарно-епідеміологічної служби входила ліквідація наслідків війни, вироблення рекомендацій із будівництва населених місць, оздоровлення праці і побуту робітників, нагляд за водопостачанням, очищенням населених місць, охорона атмосферного повітря тощо. Першочерговим завданням стала охорона здоров'я і праці промислових та сільськогосподарських працівників. Були створені інститути гігієни праці.

У цей час створені інститути комунальної гігієни. Наукове розв’язання складних санітарно-гігієнічних проблем проводилось також на кафедрах гігієни медичних інститутів. У Києві в гігієнічну науку великий внесок зробив О.В.Корчак-Чепурківський. У сфері нормування пестицидів відзначився Л.І.Медвідь. Перед Київським інститутом гігієни харчування постало завдання запобігти захворюванням населення, зв’язаним із харчуванням і розробити відповідні вимоги до харчування.

На озброєння санітарної служби стали науково обґрунтовані гігієнічні нормативи, регламентація всіх факторів навколишнього середовища.

При цьому гігієнічним нормативом став строго визначений діапазон параметрів фактора навколишнього середовища, який є оптимальним або нешкідливим із точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров'я людини, людської популяції та майбутніх поколінь [4].

Сучасний етап

У 1979 році в Інституті загальної та комунальної гігієни ім.О.М. Марзєєва була створена перша і єдина в Україні лабораторія комплексного вивчення впливу навколишнього середовища на здоров'я населення, яку багато років очолював професор Я.Й.Звиняцьковський.

На основі багаторічних досліджень розроблені критеріальні ознаки впливу різних чинників навколишнього середовища на здоров'я дитячого і дорослого населення [10].

Головною науково-дослідницькою установою з питань проведення та координації наукових розроблень із напряму „Охорона навколишнього середовища” є Український науковий гігієнічний центр (УНГЦ) МОЗ України. Один із найважливіших напрямів наукових досліджень – визначення принципів, критеріїв та методів комплексної оцінки шкідливості, що виникає для здоров'я внаслідок забруднення навколишнього середовища. Важливим кроком у розв’язанні цього питання стало обґрунтування необхідності створення національних стандартів здоров'я з метою виключення протиріччя при збиранні даних про вплив факторів навколишнього середовища на здоров'я населення.

В УНГЦ створена лабораторія математичних методів, яка бере активну участь у підготовці концепції інформатизації системи охорони здоров'я та санітарно-епідеміологічної служби. Розроблена, апробована й упроваджена серія пакетів прикладних програм математичного аналізу в гігієні для обробки експериментальних і натурних даних еколого-гігієнічних досліджень, а також забезпечення роботи єдиної системи екологічного моніторингу України, зокрема системи програмно-методичного забезпечення та технічної реалізації автоматизованих центрів медико-гігієнічного моніторингу різного рівня. Обґрунтовані методичні підходи до розрахунку ризику впливу шкідливих факторів середовища на здоров'я населення й екологічні системи [11, 12].

Питанням впливу забрудненого навколишнього середовища на здоров'я населення займалося та займається багато вчених, як вітчизняних так і зарубіжних. Цілком зрозуміло, що це привело до розвитку багатьох дисциплін і наукових напрямів, які тим чи іншим чином охоплюють це питання. Це такі, як екологічна патологія (вивчає особливості протікання захворювання або інші патологічні процеси в організмі людини на індивідуальному рівні у зв’язку з впливом факторів навколишнього середовища), екологічна генетика (вплив цих факторів на генетичний апарат людини), екологічна імунологія (зміна в імунній системі організму), екологічна пульмонологія (особливості протікання захворювань органів дихання при впливі забрудненого атмосферного повітря) і т.д. Практично в рамках майже кожної клінічної дисципліни сформувався екопатологічний напрям [12].

Але важливо виділити 2 дисципліни, які вивчають його з точки зору встановлення причинно-наслідкових зв’язків між здоров'ям і навколишнім середовищем. Це екогігієна та екологічна епідеміологія.

Питання для самоперевірки:

s   Які основні завдання розв’язуються санітарно-епідеміологічними службами?

s   Назвіть видатних засновників санітарно-епідеміологічної діяльності в Україні ?

s   Які наукові напрями та дисципліни повинні сумісно вивчати питання впливу навколишнього середовища на здоров’я людей і зменшення негативних наслідків цього впливу ?

&   Література:

1.          Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. Спеціальне видання до 5-ої Всеєвропейської конференції міністрів навколишнього середовища “Довкілля для Європи”. – Київ, 2003. – 128 с.

2.          Програма охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення  екологічної політики з урахуванням регіональних пріоритетів Полтавської області на період до 2010 року. – Полтава, 2001. – 220 с.

3.          Барановський В.А. Екологічний атлас України. – К: Географіка, 2000. – 40 с.

4.          Даценко І.І. Гігієна та екологія людини: Навчальний посібник для вузів.− Львів: Афіша, 2000 – 248 с.

5.          Литвинова Г.О. Гігієна з основами екології: Підручник для вузів.− К.: Здоров'я,  1999. – 368 с.

6.          Кутепов Е.М., Вашкова В.В., Чарыева Ж.Г. Особенности воздействия факторов окружающей среды на состояние здоровья отдельных групп населения// Гигиена и санитария. – 1999. – №6. – С.13 – 17.

7.          Методичні вказівки до вибору та обґрунтування критеріїв і показників сталого розвитку різних ландшафтних регіонів України / А.Г. Шапар, В.Б. Хазан, М.В.Мажаров, О.К. Лівшиць, М.В. Кушинов, Я.Я. Сердюк, М.А. Ємець. – Дніпропетровськ: ІППЕ НАН України, 1999. – 88 с.

8.          Транхтенберг И.М. Приоритетные аспекты проблем медицинской экологии в Украине // Здоровье Украины. – 1999. – 1 августа №8. – С.3.

9.          Кондратюк В.А. Загальна гігієна з основами екології: Підручник / В.А. Кондратюк, В.М. Сергета, Б.Р. Бойчук та ін. / За ред. В.А. Кондратюка. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2003. – 592 с.

10.      Бердник О.В., Серих Л.В. Екологічні аспекти оцінки стану здоров'я населення// Довкілля та здоров'я. – 2001– №2. – С. 32-33.

11.      Сердюк А.М., Бариляк І.Р., Горбань Є.М. Стан і перспективи розвитку пріоритетного наукового напрямку „Охорона навколишнього середовища” //Лікарська справа / Врачебное дело. – 1998 – №4 – С. 3-6.

12.      Ревич Б.А. Загрязнение окружающей среды и здоровье населения. Введение в экологическую эпидемиологию: Учебное пособие. – М.: Издательство МНЭПУ, 2001. – 264 с.

13.      Сидоренко Г.И., Захарченко М.П., Кошелев Н.Ф. Экогигиена – наука о планетарном здоровье // Вестник Российской акад. медиц. наук. – 1995.– №3.– С.3.

14.      Сердюк А.М. Навколишнє середовище і здоров'я населення України //Довкілля та здоров'я. – 1998 –  №4 – С.2-6.

15.      Зербіло Д.Д. Екологічна патологія та екологічна нозологія: новий напрям у медицині // Пульсар. – 2001. – №6. – С. 10-13.

16.      Попов О.И., Коробчанский В.А. Эколого-гигиенические аспекты оценки и прогнозирования состояния здоровья населения в связи с проблемой загрязнения воздушной среды // Довкілля та здоров'я. – 1999. – №3. – С.33-35.

17.       Київ 2003 через Оргус. Досвід цифрового виміру довкілля України в часі та просторі. Довілля для Європи. − Видавництво „КВІЦ”.

18.      Загальна гігієна: пропедевтика гігієни: Підручник / Є.Г.Гончарук та ін. – К.: Вища школа, 1995. – 552 с.

19.      Алексеева Т.И., Козлов А.И., Курбатова О.Л. и др. Экология человека: Учебное пособие. – М.: Изд-во МНЭПУ, 2001. – 440 с.