ТЕМА 4. МИТНО-ТАРИФНЕ РЕГУЛЮВАННЯ  ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНИХ ОПЕРАЦІЙ

 

4.1. Поняття митної вартості

4.2. Єдиний митний тариф і його правове регулювання

4.3. Поняття мита та його види

4.4.. Акцизний збір та ПДВ

4.5. Тарифні пільги (преференції)

 

4.1. Поняття митної вартості

Митна вартість – це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України відповідно до положень Митного  Кодексу.

Згідно із Законом України “Про Єдиний митний тариф” (ст.16), нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі митної вартості. Митна вартість складається з ціни товару, зазначеної в рахунку-фактурі, й таких фактичних витрат, якщо їх не включено до рахунку-фактури:

- на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України – залежно від умов поставки товару, передбачених контрактом;

- комісійних і брокерських, що були нараховані до моменту перетину кордону, якщо це передбачено контрактом;

- плати за використання об’єктів інтелектуальної власності, якщо це передбачено контрактом.

Якщо заявлена митна вартість товарів та інших предметів не відповідає вартості, що визначається за ст.16 Закону, або у разі неможливості перевірки її обчислення, вона визначається на основі цін на ідентичні товари, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених товарів.

Знання ст.16 Єдиного митного тарифу України, методики ціноутворення товарів і вивчення рівнів цін, що склалися на світовому ринку на момент митного оформлення, дозволяють використовувати загальнотеоретичні підходи до визначення митної вартості.

Визначення митної вартості товарів, які ввозяться (імпортуються) на митну територію України здійснюється шляхом застосування таких методів:

- за ціною угоди щодо товарів, які ввозяться (імпортуються) (метод 1);

- за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2);

- за ціною угоди щодо подібних товарів (метод 3);

- на основі віднімання вартості (метод 4);

- на основі додавання вартості (метод 5);

- резервного (метод 6);

Основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною угоди щодо товарів, які ввозяться.

Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених методів. При цьому кожний наступний застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена попереднім методом.

Методи віднімання та додавання вартості можуть застосовуватися у будь-якій послідовності.

Метод оцінки за ціною угоди щодо товарів, які ввозяться (імпортуються). Митною вартістю товарів, які ввозяться (імпортуються), є ціна угоди фактично сплачена чи ціна, що підлягає сплаті за товари, які ввозяться (імпортуються), на момент перетинання ними митного кордону України.

Для визначення митної вартості до ціни угоди при цьому додаються, якщо вони не були раніше до неї включені, такі витрати:

1) витрати на доставку товарів до аеропорту, порту чи іншого місця ввезення товарів на митну територію України:

а) вартість транспортування;

б) витрати на навантаження, розвантаження, перевантаження і перевалку товарів;

в) страхові суми;

2) витрати, понесені покупцем:

а) комісійні та брокерські винагороди, за винятком комісійних на закупівлю товару;

б) вартість контейнерів та іншої багатооборотної тари, якщо відповідно до товарної номенклатури вони розглядаються як одне ціле з товарами, що оцінюються;

в) вартість пакування, включаючи вартість пакувальних матеріалів і робіт, пов’язаних із пакуванням;

3) відповідна частина вартості товарів і послуг, які прямо чи побічно були надані імпортером безоплатно або за зниженою ціною для використання у зв’язку з виробництвом або продажем (відчуженням) товарів, що оцінюються:

а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів та інших комплектуючих виробів, які є складовою частиною товарів, що оцінюються;

б) інструментів, штампів, форм та інших подібних предметів, використаних на виробництво товарів, що оцінюються;

в) матеріалів, витрачених на виробництво товарів, що оцінюються (мастильних матеріалів, палива тощо);

г) інженерної проробки, дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів і креслень, виконаних за межами митної території України і безпосередньо необхідних для виробництва товарів, що оцінюються;

4) ліцензійні та інші платежі за використанням об’єктів інтелектуальної власності, які покупець (імпортер) прямо чи побічно повинен сплатити як умову продажу (відчуження) товарів, що оцінюються;

5) відповідна частина прибутку від будь-якого подальшого перепродажу, передачі або використання товарів, що оцінюються, на території України, яка прямо чи побічно накопичується у продавця.

Зазначений метод не може бути використаний для визначення митної вартості товарів, якщо:

1) існують обмеження щодо прав покупця (імпортера) на товари, що оцінюються, за винятком:

а) обмежень, установлених законодавством України;

б) обмежень географічного регіону, в якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) обмежень, що істотно впливають на ціну товару.

2) продаж (відчуження) та ціна угоди залежать від дотримання умов, вплив яких неможливо врахувати;

3) використані декларантом відомості не підтверджені документально або не є кількісно вираженими та достовірними;

4) учасники угоди (експортер та імпортер) є взаємозалежними особами, крім випадків, коли їх взаємозалежність не вплинула на ціну угоди, що повинно бути доведено декларантом. При цьому особи вважаються взаємозалежними, якщо має місце хоча б одна з таких умов:

а) один з учасників угоди (фізична особа) чи посадова особа одного з учасників угоди є одночасно посадовою особою іншого учасника угоди;

б) учасники угоди є співвласниками підприємства;

в) учасники угоди пов’язані трудовими відносинами;

г) один з учасників угоди володіє вкладом (паєм) чи акціями з правом голосу в статутному капіталі іншого учасника угоди, які становлять не менше п’яти процентів статутного капіталу;

д) обидва учасники перебувають під прямим чи непрямим контролем третьої особи;

е) обидва учасники спільно прямо чи непрямо контролюють третю особу;

є) один з учасників угоди прямо чи непрямо контролює іншого учасника угоди;

ж) учасники угоди чи їх посадові особи є родичами.

Метод оцінки за ціною угоди щодо ідентичних товарів. Для визначення митної вартості товару за основу береться ціна угоди щодо ідентичних товарів з дотриманням умов, зазначених вище. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з товарами, що оцінюються, у тому числі за такими, як: фізичні характеристики; якість та репутація на ринку; країна походження; виготовлювач.

Ціна угоди щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари:

- продані (відчужені) для ввезення на територію України;

- ввезені одночасно з товарами, що оцінюються, або не раніше ніж за 90 днів до ввезення товарів, що оцінюються;

- ввезені приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних умовах. Якщо ідентичні товари ввозилися в іншій кількості або на інших комерційних умовах, декларант повинен провести відповідне коригування їх ціни з урахуванням цих розбіжностей та документально підтвердити митному органу обґрунтованість ціни. Якщо для цілей застосування цього методу виявляється більше однієї ціни угоди щодо ідентичних товарів, для визначення митної вартості товарів, що ввозяться (імпортуються), застосовується найнижча з них.

Метод оцінки за ціною угоди щодо подібних товарів. Під подібними маються на увазі товари, які хоч і не є однаковими за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому вони виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.

Для визначення, чи є товари подібними, враховуються такі ознаки: якість, наявність товарного знака і репутація на ринку; країна походження; виготовлювач.

Товари не вважаються ідентичними чи подібними оцінюваним, якщо вони не були вироблені в тій же країні, що і товари, які оцінюються. Товари, вироблені не виготовлювачем оцінюваних товарів, а іншою особою, беруться до уваги лише у разі якщо немає ні ідентичних, ні подібних товарів, виготовлених особою-виробником товарів, які оцінюються. Товари, не вважаються ідентичними чи подібними, якщо їх проектування, дослідно-конструкторські роботи, художнє оформлення, дизайн, ескізи, креслення, а також інші аналогічні роботи виконані в  Україні.

Метод оцінки на основі віднімання вартості. Визначення митної вартості за цим методом здійснюється тоді, коли ідентичні чи оцінювані товари продаватимуться (відчужуватимуться) на території України у незмінному стані.

Для визначення митної вартості товарів за основу береться ціна одиниці товару, за якою оцінювані, ідентичні чи подібні товари продаються найбільшою партією на території України у час, максимально наближений до часу ввезення, але не пізніше через 90 днів з дати ввезення товарів, що оцінюються, який не є взаємозалежною з продавцем особою.

Від ціни одиниці товару віднімаються, якщо вони можуть бути виділені, такі компоненти:

- витрати на виплату комісійних винагород, звичайні надбавки на прибуток і загальні витрати у зв’язку з продажем на митній територій України товарів того самого класу та виду;

- суми ввізного мита, податків, зборів та інших платежів, що підлягають сплаті в Україні у зв’язку з ввезенням чи продажем товарів;

- звичайні витрати, понесені в Україні на навантаження, розвантаження, транспортування, страхування.

У разі відсутності випадків продажу оцінюваних, ідентичних чи подібних товарів у такому самому стані, в якому вони перебували на момент увезення, на прохання декларанта може використовуватися ціна одиниці товару, що пройшов переробку, з поправкою на додану вартість.

Метод оцінки на основі додавання вартості. Для визначення митної вартості товарів за основу береться ціна товарів, розрахована шляхом додавання:

- вартості матеріалів і витрат, понесених виробником у зв’язку з виробництвом оцінюваних товарів;

- загальних витрат, характерних для продажу в Україну з країни вивезення товарів того самого виду, у тому числі витрат на навантаження, розвантаження, транспортування, страхування до місця перетину митного кордону України та інших витрат;

- прибутку, що його звичайно одержує експортер у результаті поставки в Україну таких товарів.

Для визначення митної вартості за цим методом зараховуються всі витрати, що включаються у ціну товарів.

Резервний метод. Якщо митна вартість не може бути визначена декларантом шляхом послідовного використання вищезазначених методів або митний орган аргументовано вважає, що ці методи не можуть бути використані, митна вартість оцінюваних товарів визначається з урахуванням світової практики на основі законодавства України і у відповідності до принципів і положень ст.VII ГАТТ 1994р.

Для визначення митної вартості за даним методом митний орган надає декларанту цінову інформацію, що є в його розпорядженні. При цьому не може використовуватись:

- ціна товарів на внутрішньому ринку країни-експортера;

- ціна товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн;

- ціна товарів українського походження на внутрішньому ринку України;

- довільно встановлена чи достовірно не підтверджена ціна товарів.

У процесі визначення митної вартості застосовуються офіційні курси іноземних валют, установлені Національним банком України на день подання ВМД до митного оформлення.

4.2. Єдиний митний тариф і його правове регулювання

Митно-тарифне регулювання в Україні належить до економічно-фінансового блоку митної справи. Правові основи регулювання визначено Законом України “Про Єдиний митний тариф”, прийнятим Верховною Радою України 5 лютого 1992 р., та підзаконними актами, що розробив Кабінет Міністрів України і які в цілому складають механізм застосування Закону, а саме:

- Декрет Кабінету Міністрів України від 11 березня 1993 р. “Про Єдиний митний тариф”;

- Наказ Держмиткому України від 31 травня 1993 р. № 132, яким затверджено Інструкцію про застосування декретів Кабміну “Про Єдиний митний тариф” та “Про порядок обкладення митом предметів, які ввозяться (пересилаються) громадянами в Україну”.

Перш ніж розглянути Закон України “Про Єдиний митний тариф”, доцільно зупинитися на визначенні термінів та понять.

Тариф — слово арабського походження, означає “перелік”, або “реєстр”. Митно-тарифна система як частина державного механізму регулювання відповідних відносин об’єднує багато елементів. Кожний окремо можна розглядати як адміністративний захід регулювання зовнішньоекономічної діяльності і віднести до загальної групи так званих нетарифних заходів. Наприклад: порядок визначення митної вартості конкретного товару; правила, що визначають країну походження конкретного товару, і т. д.

З часом ряд таких заходів, що діють деякий час без суттєвих змін, об’єднують у митно-тарифні заходи.

Митно-тарифні заходи - сукупність організаційних, економічних, правових заходів, які здійснюються у визначеному законодавством порядку державними органами і націлені на регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Якщо митні заходи більше відносяться до адміністративних, то відповідно до Закону України “Про Єдиний митний тариф” основним інструментарієм з формування і реалізації торгової політики та державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є тарифні заходи.

Як підкреслюють теоретики митної справи, на митному тарифі рельєфно віддзеркалюється той напрямок, якого дотримується Уряд у своєму ставленні до зовнішньої торгівлі та тісно з нею пов’язаним внутрішнім виробництвом. Тому коли йдеться про митно-тарифні заходи як методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності, то треба підкреслити: митно-тарифні заходи як елемент податкової системи, з допомогою яких держава отримує можливість активно впливати на економічне життя країни, належать до економічних, а не правових способів регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Зрозуміло, що певною мірою можна говорити і про адміністративний характер митно-тарифних заходів, якщо виходити з вузького кола організаційно-правових проблем, пов’язаних безпосередньо із застосуванням цих заходів.

Економічний характер митно-тарифних заходів визначається перш за все покладеним в основу їх застосування способом впливу на зовнішньоторговельний оборот шляхом безпосереднього впливу на ціни товарів, що перебувають в обороті.

Створюючи ціновий бар’єр на шляху руху товарів до користувачів шляхом застосування до товарів при їх переміщенні через митний кордон встановлених ставок митних платежів та податків, митно-тарифні заходи тим самим піднімають рівень цін, впливають на конкурентоспроможність товару, що, в свою чергу, позначається і на рівні нагромадження капіталу, темпах розвитку, нормах прибутку в окремих галузях виробництва.

Таким чином, прямий зв’язок між митно-тарифними заходами, які застосовуються до товарів, що ввозяться (вивозяться), та процесом ціноутворення надає митно-тарифним заходам економічного змісту.

У процесі застосування митно-тарифних заходів та дії митно-тарифного механізму в цілому вирішуються такі завдання:

- регулятивні;

- торгово-політичні;

- фіскальні.

   Ефективність застосування митно-тарифного механізму або окремих митно-тарифних заходів залежить від існуючого в державі нормативного порядку та правил митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Правове регулювання митно-тарифного механізму забезпечує Закон України “Про Єдиний митний тариф” та визначає:

- цілі та сферу застосування митно-тарифних заходів;

- основні поняття, що застосовуються в правовому механізмі як тарифного, так і нетарифного регулювання торговельно-економічних відносин України;

-  загальні принципи і правила застосування митно-тарифних заходів;

-  порядок формування Єдиного митного тарифу;

-  права й обов’язки Митно-тарифної ради;

- перелік і механізм нарахування мита (до кожного товару, що переміщується через митний кордон України) та процедуру застосування особливих видів мита.

Відповідно до Закону “Про Єдиний митний тариф” регламентування конкретних питань, пов’язаних з практичним застосуванням цих заходів, передано до компетенції Уряду.

Тарифи є важливим інструментом зовнішньоекономічних зв’язків. Мотиви, якими керується держава при застосуванні тарифів, можна умовно розділити на три основні групи.

До першої групи належать міркування економічного характеру. Класичним прикладом таких міркувань є аргументація на користь захисту молодих, недостатньо розвинутих галузей чи видів виробництва. Вона ґрунтується на тезі про те, що становлення того чи іншого виду виробництва в країні з недостатнім порівняно з іншими рівнем економічного розвитку може гальмуватися внаслідок конкуренції з боку економічно сильніших зарубіжних виробників. Цей аргумент уперше з’явився у Великобританії, а потім його запозичив та розвинув стосовно умов Німеччини Фрідріх Ліст. Прихильники цієї тези зазначають, що хоча в короткостроковому плані діяльність виробництв, захищених тарифами, не досить ефективна економічно, але в майбутньому національні виробники зміцнять індустріальну базу економіки, стануть конкурентоспроможними і необхідність у захисті відпаде.

Другу групу мотивів складають міркування неекономічного характеру, до яких належать аргументи на користь активного втручання держави в економіку взагалі. Саме такі мотиви лежать в основі тарифного захисту галузей економіки, які мають стратегічний характер (виробництво озброєння та деякою мірою сільське господарство).

Окремі дослідники, крім зазначених двох груп, виділяють третю групу мотивів, які можна умовно назвати економічно невмотивованими. Це -аргументи, які базуються на помилкових уявленнях та вихідних принципах. Наприклад, застосування митних тарифів з метою захисту національної економіки від дешевої робочої сили з-за кордону. Не вдаючись до глибокого аналізу помилковості цієї тези, зазначимо, що низька заробітна плата відображає певну структуру розподілу факторів виробництва, а не обмежена бар’єрами торгівля дає можливість країні-імпортеру скористатися з існуючої різниці в насиченості виробничими факторами.

Головна мета митних тарифів — захист національного ринку. Їх використання має сім основних економічних наслідків, або ефектів, які потрібно враховувати при виробленні та реалізації зовнішньоекономічної політики.

Виробничий ефект. Очевидно, що за інших рівних умов виробництво товару, який знаходиться під захистом митних тарифів, зростає, оскільки аналогічні імпортні товари дорожчі і не можуть задовольнити існуючий попит.

Споживчий ефект. За інших рівних умов споживання товару, який обкладається митом, знижується. У реальному житті важко назвати раціональні міркування, які змусили б державу знижувати споживання того чи іншого товару за допомогою митних тарифів, хоча інколи дії окремих країн начебто і переслідують таку мету. Наприклад, у країнах — виробниках вин податок на міцні алкогольні напої може бути більшим, ніж на вина. Однак у цьому випадку швидше йдеться про стимулювання виробництва вина.

Бюджетний ефект. Митні тарифи є джерелом бюджетних надходжень, значення яких надзвичайно велике, особливо для країн, що розвиваються. У промислово розвинутих країнах бюджетні міркування не відіграють значної ролі при встановленні імпортних податків. Треба також зазначити, що можливості використання митних тарифів з метою поновлення бюджету мають певні обмеження: чим вищий тариф, тим менший обсяг імпорту і відповідно бюджетні надходження.

Ефект перерозподілу прибутків. Він полягає у тому, що національні виробники в умовах відсутності або обмеженого характеру конкуренції з боку іноземних фірм можуть підвищувати ціни на свій товар і отримувати вищі прибутки у формі ренти.

   Конкурентний ефект. Цей наслідок застосування тарифів має надзвичайно велике значення для невеликих країн, внутрішній ринок яких може забезпечити ефективну діяльність лише обмеженої кількості національних виробництв. Разом з тим вилучення з економічного обороту іноземних фірм може призвести до втрати національними виробниками стимулів до підвищення ефективності виробництва та зниження цін. Вплив на платіжний баланс. Митні тарифи, як уже зазначалося, призводять до скорочення споживання імпортних товарів. Це означає, що зменшуються витрати за кордоном, а більша частина прибутків реалізується вдома. Такий процес за інших рівних умов сприяє поліпшенню платіжного балансу.

Вплив на умови торгівлі. Застосування митних тарифів змушує іноземні фірми знижувати ціну товарів, які ввозяться до даної країни. А це, у свою чергу, веде до зміни співвідношення між експортними та імпортними цінами. Задля об’єктивності зауважимо, що споживач у країні-імпортері змушений платити за товар більшу ціну.

Митні тарифи — історично перший інструмент зовнішньоекономічної політики. Вони застосовуються з початку ХVІІІ ст. і до нинішнього часу, є основою регулювання торговельних зв’язків. Майже всі країни застосовують митні тарифи, тобто систематизований перелік товарів, більшість з яких оподатковується митом при перетинанні державного кордону.

Зовнішньо простий механізм дії митних зборів на торгівлю з іншими країнами є, однак, багатоплановим і використовується урядом для досягнення різних цілей. Тарифи захищають національний ринок від іноземної конкуренції, підвищуючи ціни на імпортні товари, підтримують порівняно високий рівень внутрішніх цін, сприяють розширенню збуту вітчизняної продукції за кордоном за нижчими цінами.

Зазначимо, що мито — це податок, який сплачується у зв’язку з ввезенням іноземного товару в країну під час випуску товарів митницями на внутрішній ринок. Економічна дія мита полягає в тому, що воно збільшує ціну іноземного товару, який ввозиться в країну, і складає різницю в ціні одного і того самого товару на світовому ринку та в даній країні.

Мито в тарифі встановлюється двома методами. Один із них — це визначення розміру (ставки) мита у вигляді відсотка до ціни товару. Мито, виражене таким чином, називається митом з ціни, або адвалерне. Другий метод - це визначення розміру мита безпосередньо в грошовому вираженні у вигляді певної суми, яка нараховується з ваги, об’єму та штуки товару. Мито, встановлене таким методом, називається специфічним митом.

У сучасних митних тарифах застосовуються ці два види мит, але вони по-різному реагують на зміну рівня цін на світовому ринку. При підвищенні цін більш ефективним стає адвалерне мито, при зниженні — специфічне. У сучасній митній політиці промислово розвинутих країн спостерігається тенденція до збільшення ролі адвалерних мит у тарифах.

У 1953 р. деякі промислово розвинуті країни уклали конвенцію про уніфікацію методів отримання митної вартості товарів. Згідно з нею адвалерний митний податок нараховується з так званої нормальної ціни товару. Це ціна, яка існує в момент подачі митної декларації, включаючи всі витрати з доставок товару до кордону.

За характером походження митні податки можуть бути автономними або конвенційними. Автономне мито встановлюється постановою державної влади даної країни незалежно від будь-яких угод з іншими країнами. Конвенційне мито виробляється в процесі укладання угоди чи договору з іншою країною, фіксується в ньому і не може бути змінено протягом терміну дії договору. Конвенційне мито вилучається з митного тарифу, коли угоди, за якими воно було представлено, призупиняють свою дію.

Структура митних тарифів включає прості (одноколонні) та складні (багатоколонні) тарифи.

Прості митні тарифи встановлюють одну ставку мита для кожного товару, незалежно від походження цього товару.

Складний митний тариф передбачає по кожному товару дві чи більшу кількість ставок мита. Найбільш висока ставка складного тарифу називається максимальною, або генеральною. Вона застосовується до товарів тих країн, з якими немає торговельних угод. Більш низька, або мінімальна ставка встановлюється для товарів тих країн, з якими підписані торговельні угоди і яким надано режим найбільшого сприяння.

Ці тарифи дають державі можливість проводити диференційовану митну політику, в тому числі і в рамках міжнародних митних союзів.

В основу митних тарифних ставок покладений такий принцип: чим більший ступінь промислової обробки товару, тим більшим митом він обкладається.

Митний тариф ряду держав світу в основному побудований за принципом дворівневого нарахування. Одна ставка визначає рівень пільгових митних тарифів, які застосовуються державою до товарів тих країн, з якими є торговельні угоди і які користуються режимом найбільшого сприяння в митному обкладанні. Друга ставка закріплює максимальний рівень митних податків щодо товарів, що імпортуються з країн, з якими не укладені двосторонні торговельні угоди.

У деяких країнах раніше митний тариф будувався за принципом класифікації митних податків за алфавітним порядком найменувань товарів. Від такого принципу класифікації країни відмовилися і почали застосовувати порядок групування, за яким товари об’єднувалися або за ознакою походження (продукти тваринного, рослинного походження, мінерали), або за ступенем обробки (сировина, напівфабрикати, готові вироби).

Кожна країна має свій митний тариф, який може відрізнятися від інших як кількістю обкладених товарів, деталізацією позицій, так і способом нарахування мита.

З метою контролю за державами в частині тарифного обкладання і недопущення ними підвищення митних тарифів без попереднього опублікування в 1889 р. в Брюсселі був укладений багатосторонній договір — Конвенція про створення міжнародного союзу з публікації митних тарифів (учасником якого є і Україна). Завданням цього Союзу є уніфікація національних митних тарифів і національного митного законодавства держав - членів Союзу. Союз був ініціатором розробки і прийняття проекту спеціального договору про класифікацію номенклатури товарів і митних тарифів.

Рішення питань митної класифікації є невід’ємним правом будь-якої суверенної держави.

З метою уніфікації митних тарифів в основу класифікації товарів пізніше було покладено угоду 13 країн (квітень 1951 р., Брюссель) про введення єдиної класифікаційної системи для митних тарифів, так званої Брюссельської митної номенклатури (БМН). Перший варіант Брюссельської митної номенклатури був розроблений в 1951 р. Радою митного співробітництва відповідно до Конвенції про класифікацію митних тарифів 1950 р. Цей документ набрав чинності в 1955 р., доповнення та зміни до якого вносилися в 1959, 1965 та 1972 рр.

В основу побудови Брюссельської митної номенклатури була закладена спільність таких ознак товарів: походження; вид матеріалу, з якого він виготовлений; призначення і хімічний склад. При складанні груп товарів був закладений принцип ступеня обробки. Для побудови товарних позицій у кожній групі застосовувалась певна послідовність ознак, з яких можна виділити три основних: ступінь обробки, призначення і сировина, з якої виготовлено матеріал.

З 1970 р. в Раді митного співробітництва почалась розробка нової номенклатури товарів у міжнародній торгівлі — Гармонізована система опису та кодування товарів. Гармонізована система призначена забезпечити більш просту аналогію з Міжнародною стандартною товарною класифікацією ООН.

У червні 1983 р. Рада прийняла Гармонізовану систему назв і кодифікацій товарів, що обертаються в міжнародній торгівлі, і текст Конвенції, яка регулює правові аспекти застосування цієї системи на практиці. Розроблена система має замінити Конвенцію про класифікацію номенклатури товарів та митних тарифів 1955 р., так звану Брюссельську митну номенклатуру. Гармонізована система становить 1240 позицій, закодованих у шести цифрах, об’єднує близько 4900 назв товарів міжнародної торгівлі, охоплених тарифною і статистичною номенклатурою.

Класифікація за кількома ознаками на одному рівні поділки приводить до того, що один і той самий товар може бути включений одночасно у різні класифікаційні групи, через те що має кілька відмітних ознак. Наприклад, відповідно до тарифної класифікації США одні і ті самі пляшки і флакони можуть бути обкладені митом у 25,50 або 75% їх вартості залежно від засобу подачі скла у верстат, від умов наповнення пляшок і т. ін. Критерії для вибору тої чи іншої товарної групи законом точно не встановлюються і визначаються співробітником митниці.

Починаючи з другої половини 60-х рр., митні тарифи стали об’єктом уваги і країн, що розвиваються. Проблема, яка отримала назву рекласифікації митних тарифів, неодноразово піднімалась країнами, що розвиваються, при обговоренні проблеми преференцій як у ЮНКТАД, так і в ГАТТ.

Але не потрібно забувати, що митні тарифи ряду країн, що розвиваються, на жаль, все ще зберігають елементи тарифів колоніального періоду, незважаючи на те, що наприкінці 70-х рр. більшість із цих країн активізували діяльність щодо перегляду своїх національних митних тарифів у бік диференціювання митного обкладення за групами товарів. Так, наприклад, стали застосовуватися більш низькі ставки митних податків за ввезення необхідних для розвитку національних економік машин, обладнання, сировини та споживчих товарів. Предмети розкоші, до яких більшість країн, що розвиваються, відносить також легкові автомашини, або взагалі заборонені до ввозу, або обкладаються високими митними податками. До цієї групи країн, що розвиваються, відносять і товари, які виробляє національна промисловість: предмети вжитку (пряжа, тканини, взуття, металеві вироби та ін.), машини, апарати і невелике побутове обладнання.

За своєю структурою митні тарифи більшості країн, що розвиваються, є простими, тобто одноколонними, але окремі країни застосовують і багатоколонні тарифи.

Митний тариф - важливий економічний засіб регулювання імпорту.

За часів домонополістичного капіталізму, коли на світовому ринку оборот відносно простої і стабільної номенклатури товарів здійснювався в процесі купівлі-продажу в умовах вільної конкуренції, головним торговельно-політичним засобом був митний тариф. Введення митних податків чи підвищення їх ставок значно зменшувало конкурентоспроможність імпортного товару.

Для сучасного періоду характерна монополізація товарних ринків. У сфері ринкової системи господарювання широко застосовуються різні протекціоністські заходи (тобто підвищення ставок мита на імпортний товар). Сучасний митно-тарифний протекціонізм відрізняється (від довоєнного традиційного) колективним і регіональним характером. Візьмемо, наприклад, ЄЕС. Римською угодою 1957 р. був створений митний союз (ст. 9 Договору), однією з основних цілей якого є поступова відміна митних податків з усього товарообороту, який здійснюється між його державами-членами, а також встановлення загального митного тарифу щодо третіх країн (ст. 3 Договору).

У митній політиці ЄЕС стосовно країн, що розвиваються, велике значення надається митному регулюванню. Незважаючи на зниження ролі митних податків у міжнародній торгівлі, Єдиний митний тариф (ЄМТ) ЄЕС у сучасних умовах залишається одним із головних регуляторів доступу товарів країн, що розвиваються, на ринки Європейської Спільноти.

Сформований до кінця 60-х рр. Єдиний митний тариф передбачає безмитне чи з незначним обкладанням ввезення на єдину митну територію країн — членів “Спільного ринку” сировини, яка імпортується з країн, що розвиваються. У міру підвищення ступеня обробки ввезеного товару ставки ЄМТ зростають, досягаючи максимуму при імпорті готових виробів. Високий митний бар’єр, який має переважно “заборонний характер”, передбачений для конкуруючих з аналогічними виробами західноєвропейськими фірмами так званих “відчутних товарів”, до яких зараховують текстиль, взуття, сільгосппродукти. Оскільки ці вироби посідають провідне місце в експорті країн, що розвиваються, то в основному ЄМТ спрямований проти них.

У межах ГАТТ було здійснено зниження рівня тарифно-митного обкладання розвинутих капіталістичних країн (у тому числі і ЄЕС) на 27%. Але від цього меншою мірою виграли країни, що розвиваються, тому що зниження не торкнулося таких товарів, як сільськогосподарська сировина, взуття, текстиль, тобто саме ті товари, які є традиційними в експорті країн, що розвиваються. Це свідчить про те, що і в 80-ті рр. рівень тарифно-митного захисту ринку ЄЕС від товарів країн, що розвиваються, які обкладаються імпортними митами, залишається досить високим, а ЄМТ буде використовуватися проти них як важливе торговельно-політичне знаряддя. Саме з допомогою такого загального митного тарифу по відношенню до третіх країн Спільнота створила різні дискримінаційні тарифні бар’єри на шляху експорту товарів із країн, що розвиваються. Це є грубим порушенням елементарних норм і принципів сучасного міжнародного права.

Цей вид тарифного протекціонізму здійснюється “Спільним ринком” на основі рішень про ступінь захисту внутрішнього ринку Спільноти, які застосовуються разом державами — членами ЄЕС чи його організаціями через надані їм повноваження. Юридична сила таких рішень поширюється на загальній митній території всіх країн — членів Митного союзу Спільноти або, за рідкісним винятком, на одній чи декількох національних митних територіях країн — членів союзу. Право органів ЄЕС здійснювати такі санкції передбачається ст. 110—116 Римського договору.

Колективні засоби захисту ринку ЄЕС від зовнішньої конкуренції безперечно належать не просто до традиційного митно-тарифного протекціонізму, а до митно-тарифного неопротекціонізму. Оскільки ЄЕС є самостійним великим імпортером, то кожний новий захід щодо обмеження ввезення все більшою мірою зачіпає інтереси торгових партнерів “Спільного ринку” і насамперед країн, що розвиваються.

Ст. 110—116 Римського договору передбачають право спільних дій країн — членів ЄЕС в питаннях вироблення єдиної митної політики, в тому числі і митно-тарифної політики Спільноти, спрямованої на підсилення позицій у конкурентній боротьбі за сфери впливу та ринки збуту (включаючи внутрішній ринок Спільноти), а також право укладання угод з третіми країнами від імені ЄЕС (ст. 113 Договору). Незважаючи на різні підходи країн - членів Спільноти до проблем відносин з країнами, що розвиваються, очевидна їх загальна заінтересованість у тому, щоб утримати ці країни в зоні свого впливу, використовувати їх для зміцнення своїх позицій у міжімперіалістичному змаганні з США та Японією.

Для більш глибокого знайомства з темою доцільно також розглянути дещо з історії створення Єдиного митного тарифу в нашій державі. Якщо Закон України “Про економічну незалежність України” та Митний кодекс України було прийнято у 1991 р., то можна зауважити (нагадаємо за темою 1, що у Російській імперії, тобто на землях України, перший Єдиний митний тариф було запроваджено ще у 1724 р.), що Закон “Про Єдиний митний тариф” було прийнято 5 лютого 1992 р.

Чинний митний тариф, який було затверджено Декретом Кабінету Міністрів 11 січня 1993 р., незважаючи на свій незначний обсяг (більше ніж 100 сторінок) та окремі недоліки (ставки мита було встановлено в основному на товарні групи), відіграв важливу роль у створенні системи тарифного регулювання імпорту товарів молодої незалежної держави. Приймаючи в 1993 р. власний тариф, наша держава не лише відходила від загальносоюзних тарифів, але й враховувала реальний стан економіки на той час, тобто падіння виробництва життєво необхідних товарів, відсутність власної валюти, гіперінфляцію тощо.

У зв’язку з цим було затверджено ставки ввізного мита переважно дуже помірні, що стимулювало ввезення імпортних товарів для поповнення внутрішнього ринку. Достатньо сказати, що у прийнятому тарифі більшість ставок не перевищувала 2—5%, окремі — 15—20%. При цьому товари, які ввозилися із країн, що розвиваються, (145 країн) взагалі не оподатковувалися, а товарам з тридцяти високорозвинених країн було надано пільговий режим оподаткування. Зауважимо, що розмір ставок залежить від розвиненості країни. У 1991 р. за економічним потенціалом Україна посідала 9 місце, а у 2000 — 72-ге у світовій співдружності. Тому на той час лише товари з Ізраїлю, Македонії, Хорватії та деяких інших країн оподатковувалися за повними ставками.

Щоправда, ліберальний режим імпорту діяв недовго. У травні 1994 р. Уряд розпочав внесення змін до ставок ввізного мита в основному в бік їх збільшення. Внаслідок цього за 5 років було прийнято близько 60 постанов і 10 законів, якими змінено 95% ставок ввізного мита, затверджених Декретом Кабінету Міністрів від 11 січня 1993 р. На жаль, ці ставки не завжди були обґрунтованими, і нерідко на один і той самий товар вони змінювалися по 2—3 рази на рік.

Лише постановою від 3 серпня 1998 р. Уряд запровадив під тиском з боку МВФ порядок, згідно з яким у 1999 р. дозволялося вносити зміни до ставок ввізного мита один раз на півроку, а з 1 січня 2000 р. - один раз на рік. Це зобов’язання поки що виконується, що створює більш стабільні і передбачувані умови для роботи підприємців.

 

4.3. Поняття мита та його види

Важливе значення в розвитку міжнародної торгівлі займає її регулювання. Розрізняють такі види та рівні  державного регулювання міжнародної торгівлі.

Наднаціональний – визначає стратегію світового співтовариства чи заходів з регулювання міжнародної торгівлі шляхом створення міжнародних спеціальних інституціональних структур, відповідних угод (Всесвітні торгові організації – ГАТТ/СОТ, міжнародна торгова палата – МТП). З метою регулювання зовнішньої торгівлі кожна держава намагається визначити певні умови  поведінки або формує свою зовнішньоторговельну  політику. Державний вплив у галузі міжнародної торгівлі може здійснюватись по лінії розширення або обмеження торгівлі за допомогою застосування різних інструментів Відповідно до масштабів втручання держави у міжнародну політику розрізняють два типи зовнішньоторговельної  політики .

Термін «вільна торгівля» (free trade) означає такі торгівельні відносини, в умовах яких будь-яка особа, група осіб або держава можуть вільно ввійти в ринкові відносини: купувати товари, продавати або обмінювати товари за вільними цінами, які автономно встановлюються контрагентами не залежно від тарифних і нетарифних бар'єрів окремого національного ринку (митних зборів, адміністративних, санітарних та інших приписів).

Протекціонізм (protectionism) – державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торговельної політики. В таблиці 4.1 систематизовано основні переваги та недоліки кожного виду зовнішньоекономічної політики держави.

Таблиця 4.1

Переваги та недоліки зовнішньоторговельних політик держав

 

Вільна торгівля

Протекціонізм

Переваги

 дозволяє уникати втрат від викривлень у виробництві та споживанні, пов’язаних із митним захистом

держава захищає національних виробників, стимулює розвиток національного виробництва

Недоліки

якщо у країні-експортері чиста вигода виникає в результаті перевищення вигод виробників над втратами споживачів продукції, то у країні-імпортері, навпаки, загальний приріст добробуту забезпечується за рахунок більшого виграшу споживачів, а виробники продукції, що конкурує з імпортом, несуть втрати

може призвести до застійних явищ, оскільки послаблюються стимули до технічного прогресу падіння конкурентоспроможності національних товарів;

 посилюється нелегальне ввезення товарів;

 торгові партнери можуть вжити відповідних заходів щодо експорту товарів цієї країни, що завдасть її економіці збитків

Країни застосування

проводять переважно країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил, що дає змогу місцевим підприємцям витримувати конкуренцію

переважає в країнах з транзитивною економікою, в країнах, що розвиваються та у слаборозвинених країнах.

 

Стосовно того, що і для якої країни краще – політика вільної торгівлі чи протекціонізм, єдиної точки зору  не існує. Країни намагаються проводити гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі. Відповідно до принципів Підсумкового акта першої Конференції ЮНКТАД право на стягнення протекціоністських ставок митного оподаткування було надано лише країнам, що розвиваються.

Форми протекціонізму:

- селективний – скерований проти окремих країн або окремих видів товарів;

-  галузевий – скерований на захист окремих галузей, найчастіше сільського господарства;

- колективний – проводиться об'єднаннями країн щодо країн, які не входять у ці об'єднання;

- прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

- Міжнародні торгові відносини регулюються за допомогою двох груп інструментів:

-  тарифне регулювання;

-  нетарифне регулювання.

"Тариф" – слово арабського походження, що означає перелік або реєстр. Митний тариф (customs tariff) може визначатися як:

-  інструмент торгової політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни при його взаємодії зі світовим ринком;

-  перелік ставок мита, що застосовуються до товарів, які переміщуються через митний кордон, систематизований відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності;

-  конкретна ставка мита, що підлягає сплаті при вивозі або ввезенні певного товару на митну територію країни. У цьому випадку поняття митного тарифу цілком збігається з поняттям мита.

Виконує такі основні функції:

-  фіскальну, що відноситься як до імпортного, так і до експортного мита, оскільки є однією зі статей доходної частини державного бюджету;

-  захисну, що відноситься до імпортного мита, оскільки з його допомогою держава захищає місцевих виробників від небажаної іноземної конкуренції;

-  балансуючу, що відноситься до експортного мита, встановленого з метою запобігання небажаного експорту товарів, внутрішні ціни на які з тих або інших причин нижче світових,

-  регулюючу, стосується як експортних так і імпортних мит, що раціоналізує товарну структуру ринку, підтримує оптимальне співвідношення валютних доходів та витрат країни.

Митний тариф містить деталізовані назви товарів, які оподатковуються ввізним, вивізним або транзитним митом, із зазначенням способу оподаткування, ставки мита, коефіцієнта надбавок і знижок, а також найменування товарів, заборонених до ввозу і вивозу або транзиту.

Єдності в класифікації митних тарифів і визначенні тарифних ставок не існує. Митні тарифи відрізняються один від одного як числом оподатковуваних товарів, деталізацією позицій, так і способами стягування мита. У деяких країнах митний тариф будувався за принципом, коли мито встановлювалося за найменуванням товарів, розміщених в алфавітному порядку. Від такого принципу класифікації країни згодом  відмовилися і стали застосовувати порядок групування, при якому товари об'єднувалися або за ознакою походження (продукти тваринного та рослинного походження, мінерали), або за ступенем обробки товарів (сировина, напівфабрикати, готові вироби). З метою здійснення контролю над державами щодо митного оподаткування і недопущення ними випадків підвищення тарифів без їх попереднього опублікування в 1889 р. у Брюсселі було укладено багатосторонній договір, який ухвалив Конвенцію про заснування міжнародного союзу з публікації митних тарифів. До завдань цього Союзу входить, зокрема, уніфікація національних митних тарифів і, національного митного законодавства держав-членів. Союз був ініціатором розроблення і прийняття проекту спеціального договору про класифікацію номенклатури товарів і митних тарифів

Залежно від кількості митних ставок митні тарифи поділяють на два види (рис. 4.1):

Організаційна діаграма

 

Рис. 4.1. Види митних тарифів

 

Ø   прості,  базуються на одній ставці мита для кожного товару незалежно від країни походження цього товару та  не передбачають пільгового або дискримінаційного мита і відносно мало поширені (Мексика, Болівія, Панама);

Ø   складні, ґрунтуються на двох, трьох і більше ставках мита, кожна з яких  застосовується до товарів певних країн або групи країн, що дозволяє країні проводити різну митну політику стосовно тих або інших країн, домагатися від них різноманітних поступок або надавати пільги, прив'язуючи їх цим до свого ринку.

Складні митні тарифи, у свою чергу, поділяються на два підвиди:

-         автономні, які  закріплюють як високі ставки мита (максимальні, або генеральні), так і низькі (мінімальні; преференційні), однак і ці ставки митного оподаткування встановлюються державами самостійно, без будь-якого зв'язку з торговельними зобов’язаннями;

-         автономно-конвенційні, які містять одну або кілька автономних ставок мита і одну або ряд ставок конвенційного мита, які установлюються на основі торговельних угод, укладених даною державою з іншими країнами як на двосторонній, так і на багатосторонній договірній основі, в основу митних тарифних ставок покладено принцип, згідно з котрим товар оподатковується тим більшим митом, чим вищий ступінь його промислової обробки. Митний тариф багатьох держав світу здебільшого визначається на основі двох ставок мита. Одна з них визначає рівень пільгових митних тарифів, що застосовуються державою до товарів тих країн, з якими є торговельні угоди і, які користуються режимом найбільшого сприяння в митному оподаткуванні. Друга ставка закріплює максимальний рівень мита, що застосовується до товарів, які імпортуються з країн, з котрими не укладені такі двосторонні торговельні угоди.

Мито (customs duty) – обов’язковий податок, що стягується митними органами при імпорті або експорті товару і є умовою імпорту або експорту.

Класифікація мит за різними ознаками подана на рис. 4.2  Організаційна діаграма

 

Рис. 4.2. Класифікація мит

Порядок обкладання митом предметів, які вивозяться або пересилаються громадянами за митний кордон України, та їх перелік встановлено Митним кодексом України, законами України, постановами Кабінету Міністрів та рядом актів Державної митної служби України.

В Україні застосовуються такі види мита за  способом  стягування:

Ø   адвалерні  (вартісні)– нараховуються  у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються митом;

Ø    специфічні – нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

Ø    комбіновані – містять два названих види митного обкладення.

Мито також класифікують на ввізне і вивізне (зокрема, більшість країн відмовилася від встановлення вивізного мита для стимулювання власних експортерів). Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України і є диференційованим залежно від того, з якої країни імпортуються такі товари. Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезенні за межі митної території України за ставками, передбаченими Єдиним митним тарифом України. На окремі товари та інші предмети може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.

Також законодавство передбачає встановлення особливих видів мита для захисту економічних інтересів України, українських виробників та у випадках, передбачених законами України:

Ø   спеціальне мито застосовується: як засіб захисту українських виробників; як засіб захисту національного товаровиробника у разі коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах та/або за таких умов, що заподіюють значної шкоди або створюють загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробникові; як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності; як заходи у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та/або ущемляють інтереси України;

Ø   антидемпінгове мито застосовується відповідно до Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, що заподіює шкоди національному товаровиробникові; у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоди;

Ø   компенсаційне мито застосовується: відповідно до Закону України "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, що заподіює шкоди національному товаровиробникові; у разі вивезення за межі митної території України товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоди.

 

4.4.. Акцизний збір та ПДВ

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 26.12.92 № 18-92 акцизний збір — це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

Об'єктом обкладення акцизним збором є обороти з прода­жу (інших видів відчуження) підакцизних товарів (продукції), вироблених на митній території України, або при імпортуванні (ввезенні, пересиланні) підакцизних товарів (продукції) на митну територію України.

Перелік підакцизних товарів, а також ставки акцизного збору встановлюються Верховною Радою України. У цей час підакцизними товарами:

- деякі тютюнові вироби;

- деякі алкогольні напої;

- деякі легкові автотранспортні засоби;

- причепи й напівпричепи житлові масою більш як 3500 кг;

- деякі продукти нафтопереробки;

- деякі інші товари.

Акцизний збір сплачується одночасно зі сплатою мита й митних зборів. Класифікатор пільг в обкладенні товарів ак­цизним збором затверджується Держмитслужбою України.

Ставка акцизного збору може бути встановлена у відсот­ках митної вартості товару або в грошовому еквіваленті фізичної одиниці виміру товару.

Якщо ставку встановлено у відсотках митної вартості, то базою обкладення акцизним збором є вартість цих товарів за встановленими імпортером максимальними роздрібними ціна­ми на них без урахування податку на додану вартість і акцизного збору (але не менше митної вартості таких товарів з урахуванням сум увізного мита без податку на додану вартість і акцизного збору).

Якщо ж ставку встановлено в грошовому розмірі, то акциз­ний збір розраховується за формулою:

                               Са = Н • А,                                     (4,1)

де Са - сума акцизного збору;

Н - кількість товару у фізичних одиницях виміру;

А - ставка акцизного збору.

Операції з ввезення (пересилання) товарів на митну тери­торію України, у тому числі майна за договорами оренди (лізин­гу), застави та іпотеки, є об'єктами обкладення податком на додану вартість (далі — ПДВ).[12]

Згідно із Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями) базою обкладення ПДВ є контрактна вартість товару. Крім того, до бази оподаткування входять увізне мито та акцизний збір.

Порядок нарахування та стягнення ПДВ при ввезенні в Україну товарів суб'єктами підприємницької діяльності ви­значається Держмитслужбою України. Сьогодні встановлено, що ПДВ сплачується одночасно зі сплатою мита й митних зборів (до або на день подання ВМД до оформлення).

Сума ПДВ обчислюється за формулами:

а) на товари, що обкладаються митом та акцизним збором:

                Спдв = (Ст + Сп + Са) •Н : 100,                     (4,2)

де Спдв  - сума ПДВ;

Са — сума акцизного збору;

Ст — митна вартість;

Сп — сума ввізного мита;

Н — ставка ПДВ;

б) на товари, що обкладаються тільки митом:

               Спдв = (Ст + Сп) • Н : 100;                             (4,3)

в) на товари, що обкладаються тільки акцизним збором:

                      Спдв = (Ст + С.) • Н : 100;                       (4,4)

г) на товари, що не підлягають обкладенню митом і акцизним збором:

                       Спдв =С-Н:100.                                         (4,5)

При розрахунку ПДВ необхідно враховувати, що коли мит­на вартість менша, ніж договірна (контрактна) вартість, для нарахування ПДВ застосовується договірна (контрактна). вартість відповідно до статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість".

 

 

 

4.5. Тарифні пільги (преференції)

   Тарифні пільги встановлюються відносно товарів, не можуть мати індивідуального характеру і надаються тільки за рішенням Уряду.

   Тарифна пільга (преференція) — це пільга, що надається на умовах взаємності або в односторонньому порядку при реалізації торгової політики України по відношенню до товару, що переміщується через митний кордон, у вигляді:

- повернення раніше сплаченого мита;

- звільнення від сплати митних платежів;

- зменшення ставки митних платежів (пільгові ставки);

- встановлення тарифних квот на преференційне ввезення (вивезення) товару.

До об’єктів, що звільнюються від мита, належать:

- транспортні засоби, що здійснюють міжнародні перевезення вантажів, пасажирів, палива та оснащення, необхідного для нормальної експлуатації транспортного засобу або яке було придбане за кордоном у зв’язку з ліквідацією аварії (поломки) транспортного засобу;

- предмети матеріально-технічного оснащення (паливо, продукти харчування та інші предмети, що вивозяться для забезпечення функціонування українських та орендованих суден, які ведуть морський промисел; у 1998 р. було відмінено мито на продукцію рибного промислу, що вироблялася Укррибфлотом та ввозилася в Україну);

- інші товари згідно з переліком.

Тарифні пільги, порядок їх визначення та встановлення чітко зазначено законодавством. Вони становлять митну політику, застосовуються в інтересах економічної політики держави, для заохочення іноземних інвестицій у спільні та іноземні підприємства в Україні.

Не підлягають оподаткуванню ПДВ та акцизним збором:

- професійне обладнання, майно та інструменти, що належать іноземним юридичним особам, необхідні для надання послуг чи виконання робіт ними на території України;

- зразки товарів, якщо вони залишаються власністю іноземних юридичних осіб і їх використання в Україні не носить комерційного характеру;

- транспортні засоби, що використовуються для міжнародних перевезень вантажу, пасажирів, а також ті, що ввозяться в режимі тимчасового ввезення.

Умовно всі митні пільги можна поділити відповідно до осіб, яким вони надаються:

- представники іноземних держав (їх працівники);

- інші іноземні громадяни;

- власні виробники (імпортери, експортери) за наявністю відповідних умов їх підтримки;

- за міжнародними договорами України.

Крім того, законами України були встановлені і протягом майже 7 років діяли пільги для організацій по захисту інтересів чорнобильців, ветеранів ВВВ та прирівнених до них учасників війни, іноземних інвесторів. Зараз пільги цим категоріям відмінені, в основному з причин зловживання ними.

Пільги іноземним громадянам, як правило, встановлюються на двосторонній основі або з урахуванням традицій міжнародної митної практики.

Збори за митне оформлення не справляються, коли:

- ввозяться предмети, призначені для офіційного користування дипломатичних і консульських представництв іноземних держав в Україні, міжнародних, міжурядових організацій та інших установ, які користуються в Україні митними пільгами відповідно до міжурядових угод, програм міжнародної технічної допомоги;

- подається попередня ВМД при ордерних поставках товарів;

- подається загальна ВМД при поставках комплексного об’єкта;

- повертається в Україну (або за кордон) майно, яке було тимчасово ввезене (вивезене);

- ввозяться предмети гуманітарної допомоги, що визначається Кабміном України;

Митні платежі (податки, збори) — це важелі митної, економічної політики держави, які завжди перебувають в динаміці по відношенню до різних країн і до різних товарів.