ТЕМА 3. ОСОБЛИВОСТІ НЕТАРИФНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1. Нетарифні методи регулювання та їх види

3.2.. Сертифікація продукції та порядок її здійснення

3.1. Нетарифні методи регулювання та їх види

Всі держави світу різноманітними засобами регулюють свою зовнішньоекономічну діяльність. Велика кількість таких засобів пояснюється розширенням кола країн-учасниць світового ринку та необхідністю для кожної країни мати інструменти оптимізації її участі в міжнародній торгівлі.

Ставлення до використання нетарифних засобів регулювання у світовій практиці достатньо суперечливе. З одного боку, Генеральна угода з тарифів і торгівлі та Світова організація з торгівлі, офіційно ставлять завдання максимально скасувати такі заходи, здійснювати перехід до регулювання зовнішньої торгівлі виключно тарифними методами. З іншого боку, всі країни світу, включаючи ті, які входили у ГАТТ з дня його створення і котрі стали членами СОТ з моменту початку її діяльності, використовують різноманітні форми нетарифного регулювання зовнішньої торгівлі.

Нетарифні методи регулювання ЗЕД - методи адміністративного характеру, що полягають у необхідності надання визначених дозвільних документів державних органів для здійснення ввезення (вивезення) товарів та інших предметів. Адміністративні методи мають імперативний характер, вони є обов'язковими для імпортера й українського споживача.

Нетарифні методи регулювання можна класифікувати за: визначенням методів регулювання; класифікацією основних дозвільних документів; тематикою дозвільних документів.

І. За визначенням основних методів нетарифного регулювання:

1) Кількісні обмеження:

- квотування (контингентування);

- ліцензування;

- добровільне обмеження експорту;

Кількісні обмеження - адміністративна форма нетарифного державного регулювання торговельного обороту, що визначає кількість і номенклатуру товарів, дозволених до експорту або імпорту. Вони можуть застосовуватися за рішенням уряду однієї країни або на основі міжнародних угод, що координують торгівлю певними групами товарів.

Засоби кількісного обмеження полягають, насамперед, у квотуванні та ліцензуванні імпортних й експортних операцій. Ці засоби часто пов'язані між собою, оскільки ліцензування застосовується як механізм розподілу квоти шляхом видачі ліцензій індивідуальним імпортерам до її закінчення.

Квота - кількісний нетарифний засіб обмеження експорту або імпорту товару шляхом зазначення максимального обсягу або суми дозволеного до ввезення товару з допомогою індивідуальних, тарифних, сезонних, глобальних та інших процентних обмежень.

Квоти експортні вводяться або відповідно до міжнародних стабілізаційних угод, що встановлюють частку кожної країни в загальному експорті певного товару, або урядом окремої держави для обмеження вивезення товарів, дефіцитних на національному ринку.

Квоти імпортні вводяться національним урядом для захисту місцевих товаровиробників, досягнення торговельного балансу, регулювання попиту і пропозиції на внутрішньому ринку, а також як відповідь на дискримінаційну торговельну політику інших держав.

Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсяг встановленої квоти. По кожному товару встановлюється лише один вид ліцензії.

В Україні запроваджуються такі види експортних (імпортних) квот:

- глобальні;

- групові;

- індивідуальні.

По кожному виду товару може встановлюватися лише один вид квот.

Ліцензування - регулювання зовнішньоекономічної діяльності через дозвільні документи, що видаються державними органами на право експорту або імпорту товару у визначених кількостях на певний проміжок часу. Як правило, використовуються генеральні чи індивідуальні ліцензії.

Індивідуальна ліцензія - це разовий дозвіл на ввезення певного товару, дійсний протягом обмеженого часу (зазвичай, до одного року). У ній зазначаються відомості про одержувача, кількість, вартість та країну походження товару. Ліцензія є іменною, не може передаватися іншому імпортеру.

Генеральна ліцензія - це список товарів, які дозволяється ввозити вільно протягом зазначеного у ній часу. Постійно діючий дозвіл на право імпорту визначених товарів може бути виданий будь-якій особі або фірмі з перелічених в ліцензії держав без обмеження обсягу та вартості. Генеральна ліцензія звичайно публікується в офіційних виданнях країн. Багато країн світу застосовують кількісні обмеження і щодо експорту.

Складовим елементом ліцензування є контингентування - встановлення державою централізованого контролю над вивезенням і ввезенням шляхом обмеження номенклатури товарів у межах визначених кількісних або вартісних квот на фіксований період часу. "Контингенти" суттєво впливають на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі, а також на ціни, забезпечуючи їх ріст і захищаючи ті національні компанії, що виготовляють або продають товар, який є об'єктом обмеження.

Ліцензування та квотування експорту й імпорту запроваджується Україною насамперед у випадку різкого погіршення розрахункового балансу, якщо негативне сальдо його перевищує на відповідну дату 25% загальної суми валютних вимог України.

Добровільне обмеження експорту — кількісне обмеження, що грунтується на зобов'язанні одного з партнерів обмежити (не розширювати) обсяг експорту, взятому на себе в рамках офіційної міждержавної угоди про встановлення квот на експорт товару. Діють дво- та багатосторонні угоди про добровільне обмеження

Рис.3.1. Дозвільна система України

експорту. Україною укладено понад сто угод про "добровільне" обмеження експорту і про встановлення мінімальних імпортних цін, які стосуються торгівлі продукцією текстильної, швейної, взуттєвої промисловості, чорної металургії, торгівлі молочними продуктами, побутовою електронікою, легковими автомобілями, металообробними верстатами тощо.

Добровільне обмеження експорту, як правило, вводиться урядом країни під політичним тиском іншої більш впливової країни (групи країн), що імпортує свою продукцію, для уникнення однобічних обмежувальних заходів даної країни (групи країн) на імпорт у разі відмови добровільно обмежити експорт.

2) Приховані методи:

- технічні бар’єри;

- політика державних закупівель.Технічні бар'єри — вимога дотримання національних стандартів, одержання сертифікатів якості на імпортну продукцію, специфічного маркування та пакування товарів, дотримання санітарно-гігієнічних норм та інші вимоги, встановлені законодавством країни.

До технічних засобів регулювання належать: технічні умови, яким має відповідати продукція; вимоги до маркування, до інформації, котру вона зобов'язана містити (країну походження, масу, спеціальні позначення для небезпечних речовин тощо);

вимоги до інформації для споживача, що має містити етикетка; вимоги контролю, інспекції (у митних лабораторіях) і карантину (щодо живих тварин і рослин); вимоги до інформації про продукт (перелік компонентів, порада щодо вживання і зберігання).

ІІ. За класифікацією основних дозвільних документів (рис.5.1.). Основними органами, які видають дозвільні документи під час митного оформлення вантажів є Мінекономіки, Держстандарт, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство аграрної політики, Міністерство екології та природних ресурсів, Міністерство фінансів, Державне агентство авторських та суміжних прав, Міністерство внутрішніх справ, Національний банк України. Зазначені державні органи й установи видають дозвільні документи встановленої форми на основі законодавчих і підзаконних актів, що мають на меті запровадження певного виду контролю з урахуванням цілей і задач відповідного органу.

Рис.5.2. Основна тематика дозвільних документів

ІІІ. За тематикою дозвільних документів: ліцензування, облік-реєстрація зовнішньоекономічних контрактів, сертифікація імпортованої продукції, контроль держорганів тощо (рис. 5.2). Для здійснення зовнішньоекономічної операції суб'єктові ЗЕД необхідно насамперед пройти процедуру отримання дозвільних документів від визначених державних органів, висновки яких є підставою для одержання права на здійснення експорту (імпорту).

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності на території України введено відповідними законодавчими актами.

Систему державного контролю побудовано таким чином, що дозвільні документи, видані на вантажі, які перетинають митний кордон України, мають надаватися на момент митного оформлення і є водночас підставою для його завершення.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16.04.91 №959-ХІІ, на територію України дозволено імпорт лише тих товарів, які за своїми технічними, фармакологічними, санітарними, фітосанітарними, ветеринарними й екологічними характеристиками не порушують мінімальних умов відповідних стандартів і вимог, що діють на території України. При цьому технічні, фармакологічні, санітарні, фітосанітарні, ветеринарні й екологічні стандарти та вимоги, а також процедури їхнього застосування не можуть використовуватися з метою створення нетарифних бар'єрів для здійснення зовнішньоекономічної діяльності її суб'єктами. Відповідно до Митного кодексу України, "товари та інші предмети, що переміщуються через митний кордон України, окрім митного контролю, можуть підлягати санітарно-епідеміологічному, ветеринарному, фітосанітарному, радіологічному, екологічному контролю та контролю за переміщенням культурних цінностей. Митне оформлення може бути завершено тільки після закінчення зазначених видів контролю".

Відповідно до роз'яснень Державної митної служби України від 29.10.97 № 11/2-10270 "митне оформлення вантажів, підконтрольних зазначеним службам, може бути завершено тільки у разі позитивних висновків цих служб. При цьому результати санітарного, фітосанітарного, екологічного, ветеринарного контролю повинні бути відображені у вигляді позначок (штампів, печаток) державних інспекторів цих служб на товаросупровідних, транспортних документах, що супроводжують вантажі. Перевірка дозвільних документів даних контрольних служб, звірення товарів, сировини, що фактично переміщуються, з переліками товарів і сировини, дозволених для ввезення визнаними Мінсільгосппродом, Мінекобезпеки, Міністерством охорони здоров'я (МОЗ), яким підпорядковані названі служби, до компетенції митних органів не входять".

Квоти і ліцензії обмежують самостійність суб'єктів ЗЕД стосовно вибору ринку й обсягу торгівлі, проте саме ці види зовнішньоекономічного нетарифного регулювання сьогодні найпоширеніші.

Рішення про запровадження режиму ліцензування та квотування експорту (імпорту) ухвалюється Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства економіки України з визначенням переліку конкретних товарів, що підпадають під режим ліцензування і квотування, та термінів дії цього режиму. Квоти затверджуються Кабінетом Міністрів України, а реалізація квот і ліцензування експорту (імпорту) здійснюється Мінекономіки.

Підставою митного оформлення товарів, зазначених у постановах КМУ, є ліцензія Мінекономіки, відповідно до якої митний орган веде облік обсягів увезеної (вивезеної) продукції.

Облік-реєстрація зовнішньоекономічних контрактів запроваджено в Україні Указом Президента України "Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні" від 07.11.94 № 659/94 (зміни: Укази Президента України від 17.11.94 № 681/94 і від 13.01.95 № 45/95). Він має на меті захист економічних інтересів України, скорочення дефіциту бюджету України, здійснення контролю за дотриманням порядку розрахунків у іноземній валюті, забезпечення обліку окремих видів зовнішньоекономічних контрактів.

Реєстрації та обліку підлягають зовнішньоекономічні контракти, предметом яких є:

- товари, що реекспортуються;

- товари походженням з України, імпорт яких в інших державах
квотується і ліцензується;

- товари походженням з України, стосовно яких міжнародними договорами передбачено добровільне обмеження експорту з метою обмеження демпінгу;

- товари походженням з України, щодо яких здійснюються антидемпінгові процедури;

- ряд інших товарів.

Наказом МЗЕЗТоргу від 24.02.96 № 133-а (зі змінами і доповненнями, внесеними від 23.12.96 № 797, від 05.02.97 № 77, від 15.12.97 № 651, від 15.01.98 № 7) "Про заходи МЗЕЗТоргу України щодо забезпечення виконання Указу Президента України від 07.11.94 за № 659/94" встановлено основні вимоги стосовно порядку та правил реєстрації зовнішньоекономічних контрактів, а також затверджено перелік товарів, вивезення яких здійснюється за наявності картки обліку (реєстрації) зовнішньоекономічного контракту.

Митне оформлення експорту товарів за контрактами, що підлягають обліку (реєстрації), здійснюється тільки за наявності картки реєстрації-обліку зовнішньоекономічного контракту, на основі якої проводиться контроль експорту товарів. Картка реєстрації-обліку втрачає чинність після митного оформлення товарів, що експортуються у повному обсязі, передбаченому контрактом, або після закінчення терміну її дії.

Сертифікація імпортованої продукції. З метою реалізації єдиної технічної політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації, захисту інтересів споживачів і держави з питань безпеки продукції для життя, здоров'я і майна громадян, охорони навколишнього середовища в Україні 10.05.93 ухвалено Декрет Кабінету Міністрів України "Про стандартизацію і сертифікацію". Статтею 18 Декрету передбачено сертифікувати імпортовану продукцію, що переміщується через митний кордон України з метою її подальшої купівлі-продажу або обміну.

Перелік товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації при ввезенні на митну територію України визначено Законами України, а також наказами Державного комітету по стандартизації, метрології та сертифікації України (№499 від 27.11.96, №268 від 17.05.97, №388 від 4.07.97, №549 від 11.09.97, №27 від 20.01.98). Окремі групи продукції підлягають при ввезенні (вивезенні) спеціальній сертифікації (рис. 5.3.)

Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов'язковій сертифікації на Україні" від 4.11.97 №1211 визначено механізм митного оформлення імпортних товарів (продукції), що підлягають обов'язковій сертифікації в Україні, при ввезенні на митну територію України суб'єктами підприємницької діяльності з метою їхнього продажу або обміну.

Згідно із затвердженим Порядком, обов'язковій сертифікації не підлягають товари, що ввозяться:

- як дарунок;

- у режимі тимчасового ввезення (вивезення);

- як гуманітарна і технічна допомога;

- як інвестиції до статутного фонду учасників господарської діяльності або на підставі договорів про спільну інвестиційну діяльність;

- для проведення виставок;

- у режимі реімпорту або у режимі імпорту для подальшого реекспорту;

- на митні ліцензійні склади.

Рис.5.3. Сертифікація товарів при ввезенні/вивезенні

Підставою для митного оформлення товарів (продукції) у вільне використання на митній території України, що підлягають обов'язковій сертифікації, є сертифікат відповідності (або свідоцтво про визнання) товару (продукції) або його копія, видані Держстандартом або уповноваженим ним органом сертифікації на конкретну партію товарів (продукції).

У разі відмови уповноваженого органу видати сертифікат відповідності товару (продукції) або свідоцтво про визнання іноземного сертифіката товар (продукція) має бути вивезено за межі України.

Контроль держорганів:

1) Ветеринарний контроль: пропуск через митний кордон України товарів, продуктів тваринного походження, готових харчових продуктів, сировини тваринного походження, кормів тваринного та рослинного походження, кормових добавок, штамів мікроорганізмів, засобів захисту тварин, засобів ветеринарної медицини, а також предметів і матеріалів, що можуть бути носіями збудників інфекційних захворювань тварин, вирішується лише після проходження обов'язкового ветеринарного контролю (ст. 22 ЗУ "Про ветеринарну медицину" від 25.06.92 №2498-ХП).

Ввезення, вивезення і транзит через територію України тварин, продуктів і сировини тваринного походження та інших вантажів, в'їзд транспортних засобів, що підлягають обов'язковому державному ветеринарному контролю, допускається за наявності документів, передбачених міждержавними угодами, та за умови дотримання вимог ветеринарного контролю. На виконання Постанови Кабміну "Про заходи запобігання виникненню небезпечних захворювань тварин" від 30.05.96 №584 ввезення тварин, продуктів і сировини тваринного походження може здійснюватися лише за умови:

- врахування епізоотичного стану країни-експортера;

- наявності ветеринарного сертифіката країни-експортера;

- обов'язкового проведення державного ветконтролю на кордоні.

У разі ввезення (вивезення) юридичними чи фізичними особами предметів тваринного походження митному органові має бути представлено ветеринарний сертифікат. Митне оформлення може бути здійснене лише після закінчення ветеринарного контролю.

У разі загострення епізоотичного стану в будь-якій державі відповідними державними інспекціями оголошується заборона на ввезення певних товарів тваринного чи рослинного походження, що є одним із засобів нетарифного регулювання імпорту.

2) Фітосанітарний контроль: запроваджується з метою охорони території України від проникнення через кордон карантинних та інших небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур'янів, що можуть завдати значних збитків господарству України. Ввезення в Україну підкарантинних матеріалів проводиться за наявності фітосанітарного сертифіката, що видається країною-експортером, карантинного дозволу на імпорт, що видається Державною інспекцією з карантину рослин України (ст. 11 Закону України "Про карантин рослин" від 30.06.93 №3348-ХІІ ).

Згідно з наказом Головної державної інспекції з карантину рослин "Про затвердження Правил фітосанітарного контролю на державному кордоні України" від 25.09.96 №72, вантажі поділяються на такі категорії:

- підконтрольні об'єкти — об'єкти, що належать до категорії підкарантинних матеріалів й об'єктів і контролюються фахівцями державної служби з карантину рослин;

- підконтрольні матеріали — матеріали, що належать до категорії підкарантинних матеріалів й об'єктів і підлягають карантинному огляду без супроводження фітосанітарними документами;

- підкарантинні матеріали — об'єкти і матеріали, що належать до категорії підкарантинних, підлягають фітосанітарному контролю на державному кордоні та супроводжуються фітосанітарними документами.

Підкарантинні матеріали дозволяється ввозити в Україну за наявності:

- карантинного дозволу на імпорт (транзит), що видається Головною державною інспекцією з карантину рослин Міністерства аграрної політики;

- фітосанітарного сертифіката, що видається державними органами з карантину і захисту рослин країни-експортера.

Вантажі, що належать до категорії підконтрольних, фітосанітарній сертифікації не підлягають, але мусять проходити огляд фахівців фітосанітарної служби в пунктах пропуску через державний кордон України. За відсутності зараження карантинними об'єктами вантажі безперешкодно пропускаються до місця призначення.

Усі підконтрольні і підкарантинні товари, що надходять з-за кордону і пройшли фітосанітарний контроль на прикордонно-пропускному пункті, підлягають повторному карантинному огляду, а за необхідності - лабораторній експертизі в місці призначення.

Підкарантинні матеріали, що вивозяться за межі України, мають відповідати умовам міжнародних договорів, учасником яких є Україна. Вивезення підкарантинних товарів за межі України проводиться на основі фітосанітарного огляду в супроводі фітосанітарного сертифіката на експорт, що видається на кожну транспортну одиницю.

3) Метою запровадження екологічного контролю є гарантування екологічної безпеки при ввезенні (транзиті) на територію України небезпечної для здоров'я населення і навколишнього середовища продукції.

Екологічному контролю підлягають транспортні засоби, вантажі, що містять промислову сировину, відходи виробництва, хімічні сполуки, токсичні, хімічні, радіологічні та інші небезпечні речовини.

4) Контроль за переміщенням наркотиків здійснюється відповідно до норм Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" від 15.02.95 №60/95-ВР та постанови КМУ від 03.02.97 №146. Відповідно до постанови імпорт й експорт наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів здійснюється підприємствами за умови одержання у Комітеті з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я сертифіката на кожну окрему операцію.

5) Санітарно-гігієнічний контроль: Наказом Міністерства охорони здоров'я України "Про проведення державної санітарно-гігієнічної експертизи стосовно розробки, виробництва і застосування продукції, що може негативно впливати на здоров'я людини" від 30.10.95 №190 виконання функцій санітарно-епідеміологічного контролю, у тому числі при імпорті сировини і товарів, покладено на органи, підприємства і заклади Державної санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я.

Законом України "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції"" від 17.07.97 №468/97-ВР встановлено, що сільськогосподарська продукція, яка ввозиться на митну територію України, підлягає санітарно-епідеміологічному контролю.

6) Гемологічний контроль. Державний гемологічний центр при Мінфіні України вповноважений проводити незалежну експертизу та контроль за якістю сировини і виробів із дорогоцінних каменів, дорогоцінних каменів органогенного походження та напівдорогоцінних каменів і виробів з них, а також виконувати за розпорядженнями уповноважених органів інші роботи, пов'язані з їх незалежною експертизою.

Керуючись цією Постановою, постановами КМУ і указами Президента України, здійснюється державна позавідомча експертиза вартості та якості дорогоцінного, напівдорогоцінного і декоративного (граніт, габро, ін.) каміння у виробах і сировині. За результатами перевірок видається «Експертний висновок», наявність якого є обов'язковою для надання митним службам.

Державний експортний контроль —здійснюють державні органи з метою забезпечення контролю за міжнародними передачами озброєння, військової та спеціальної техніки, окремих видів сировини, матеріалів, устаткування та технологій, що можуть бути використані для їх виготовлення, з метою гарантування національної безпеки та виконання Україною міжнародних зобов'язань з нерозповсюдження зброї масового знищення, засобів її доставки й обмеження передач звичайних видів озброєння.

Регулювання експорту, імпорту, транзиту таких видів товарів, як вибухові речовини, всі види зброї, боєприпаси, військова і спеціальна техніка, військове майно, технології оборонного призначення, здійснюється урядовою комісією, а безпосередню видачу дозволів покладено на Міністерство економіки України. Перелік товарів, переміщення яких через митний кордон України у встановленому митному режимі може відбуватися лише з дозволу Мінекономіки України, затверджується постановами КМУ.

Наказом ДСЕК України від 03.08.98 №163 «Про затвердження Інструкції про порядок оформлення і використання дозволів на право здійснення вивезення, ввезення і транзиту товарів, що відповідно до законодавства підлягають або не підлягають експортному контролю» затверджено Порядок оформлення та використання дозволів при переміщенні через митний кордон України товарів, які підлягають експортному контролю, а також встановлено порядок взаємодії з питань експортного контролю Державної митної служби України і Державної служби експортного контролю.

Підставою для прийняття до митного оформлення вантажів, які підлягають експортному контролю, є дозвіл Мінекономіки. Оригінал дозволу є документом суворої звітності і зберігається митним органом, що прийняв підконтрольний вантаж до оформлення.

3.2.. Сертифікація продукції та порядок її здійснення

Національні стандарти висвітлюють особливості і рівень науково-технічного розвитку країни, в якій вони розроблені і застосовуються. Тому вимоги стандартів різних країн на одинакові матеріали і вироби часто відрізняються один від одного, що є серйозною перешкодою для розвитку міжнародної торгівлі, тобто є необхідність узгодження характеристик продукції зі стандартами тієї країни, яка купує цю продукцію.

Розвиток міжнародної торгівлі і міжнародної співпраці у всіх галузях людської діяльності об’єктивно призвело до необхідності узгодження (гармонізації) національних стандартів, розробки і широкого застосування міжнародних (регіональних міжнародних) стандартів.

Міжнародна організація із стандартизації (ISO) – організація, яка займається розробкою міжнародних стандартів і питаннями сертифікації продукції в різних галузях, за винятком електротехніки та електроніки (які належать до компетенції Міжнародної електротехнічної комісії).

ISO є федерацією національних органів із стандартизації, яка була створена 23 лютого 1947 року, за ініціативою ООН.

До складу ISO входить 161 країна, серед яких понад 80 комітетів-членів (в тому числі і Україна). Крім комітетів-членів членство ISO можуть мати статус членів-кореспондентів, котрі є організаціями із стандартизації держав на стадії розвитку, а також члени-абоненти, категорія, яка введена для країн що розвиваються.

Комітети-члени можуть брати участь у роботі технічних комітетів, голосувати за проектами стандартів, обиратися до складу Ради ISO.

Члени-кореспонденти (члени-абоненти) – не ведуть активної роботи в ISO, але мають право на отримання інформації про стандарти, що розробляються.

Кожна країна може бути представлена в ISO тільки однією національною організацією. У роботі беруть участь майже 3 тисячі технічних органів і понад 20 тисяч спеціалістів з усіх регіонів світу. ISO розроблено майже 7 тисяч стандартів.

Основними напрямками діяльності ISO є:

- розробка стандартів;

- співробітництво з регіональними організаціями зі стандартизації;

- сприяння країнам, що розвиваються у розвитку національної стандартизації;

- сприяння взаємному визнанню і прийняттю національних і регіональних систем сертифікації;

- надання методичної та інформаційної допомоги національним метрологічним організаціям.

Україна є комітетом-членом ISO з січня 1993 року, представлена Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Україна бере участь у 64 з 212 технічних комітетів ISO, які розробляють міжнародні стандарти . 60% ДСТУ на сьогодні відповідають стандартам ISO.

Міжнародна електротехнічна комісія (МЕК) створена в 1906 році на Міжнародній конференції з питань стандартизації електричних машин, у якій взяли участь 13 країн. Після створення ISO МЕК стала автономною організацією в її складі.

Сферою діяльності МЕК є електротехніка, електроніка, радіозв'язок, приладобудування.

Членами МЕК є понад 40 національних комітетів із стандартизації .

Метою діяльності МЕК є сприяння міжнародному співробітництву у стандартизації і суміжних сферах у галузі електротехніки і радіоелектроніки.

Діяльность МЕК охоплює наступні напрями:

- розробка міжнародних стандартів на продукцію електротехніки;

- стандартизація методів вимірювання радіоперешкод;

- розробка міжнародної системи стандартизації виробів електронної техніки.

Вищим органом МЕК є Рада, яка складається з національних комітетів країн-членів.

Європейський комітет із стандартизації (СЕН) – створений в 1961 році. До складу входять 18 країн-членів ЄС і ЄАВТ, представлених своїми національними організаціями із стандартизації.

Основними напрямами діяльності СЕН є:

- розробка європейських стандартів;

- забезпечення однакового застосування в країнах-членах міжнародних стандартів ISO і МЕК;

- співробітництво з усіма організаціями регіону, що займаються стандартизацією;

- надання послуг із сертифікації на відповідність європейських стандартів.

Європейський комітет із стандартизації в електротехніці (СЕНЕЛЕК) – неурядова організації створена в 1971 р. До складу СЕНЕЛЕК входить 17 країн-членів ЄС, ЄАВТ, які представлені національними електротехнічними комітетами і є членами МЕК.

Метою діяльності є розробка стандартів на електротехнічну продукцію.

Європейське бюро стандартизації для ремесел, малих і великих підприємств – неурядова організація, що включає об’єднання сфери малого і середнього підприємництва, яка створена з метою інформування національних і галузевих організацій ремісницького виробництва з питань стандартизації, залучення їх до участі в роботі зі стандартизації, полегшення виходу на ринок ЄС малих і середніх підприємств.

Міжскандинавська організація із стандартизації (ІНСТА) – неурядова організація створена в 1952 році з метою узгодження національних стандартів скандинавських держав, уніфікація технічних вимог національних нормативних документів, поширення досвіду, узгодження позицій країн-членів (Данія, Норвегія, Фінляндія, Швеція) в ISO, МЕК, СЕН та ін.

Міждержавна рада із стандартизації, метрології і сертифікації країн-учасниць СНД (МДР) створена в 1992 р. за участю всіх національних організацій з стандартизації країн-членів СНД.

Метою діяльності МДР є розробка і прийняття міждержавних стандартів, нормативних документів, що встановлюють єдиний порядок сертифікації продукції, а також співробітництво з ISO, МЕК, СЕН.

У 1995 році Рада ISO визнала МДР регіональною організацією із стандартизації.

Держстандарт, як національний орган із стандартизації представив Україну в міжнародних організаціях, зокрема з 1993 року у МДР, ISO, МЕК та у 1997 році Україна першою з країн СНД стала членом-кореспондентом СЕН та МО законодавчої метрології. Зараз в Україні запроваджено понад 1200 міжнародних стандартів серії 9000 та 14000, а також європейські стандарти ЕN 45000 (регулювання діяльності з оцінки відповідальності).

В Україні відповідно до законодавства та вимог нормативних документів з сертифікації продукції (послуг) вона може бути обов'язковою та необов'язковою (добровільною).

Обов'язкова сертифікація здійснюється на підставі чинних нормативних документів для забезпечення відповідності продукції (послуг) обов'язковим вимогам стандартів. До обов'язкових віднесені вимоги з безпечності продукції, охорони здоров'я людей та довкілля, тобто вимоги з безпечності та екологічності. В країнах ЄС з цих вимог є чинні закони (Директиви ЄС), або відповідні стандарти, тому обов'язкову сертифікацію здійснюють на відповідність, наведеним в них вимогам. В деяких країнах також є законодавство щодо захисту прав споживачів, природи, довкілля тощо, в яких є вимоги й до продукції.

Тому й створюються системи обов'язкової сертифікації продукції для перевіряння та підтвердження відповідності її всім обов'язковим вимогам. Окрім цього на державному рівні приймаються переліки об'єктів та асортимент продукції, що підлягають обов'язковій сертифікації.

Добровільна сертифікація продукції здійснюється з ініціативи юридичних і фізичних осіб на підставі угод між заявником та органом добровільної сертифікації. Допускають здійснення добровільної сертифікації в системах обов'язкової сертифікації її органами. Нормативний документ, на відповідність якому здійснюється добровільна сертифікація, визначається заявником, яким може бути виробник, постачальник, продавець і споживач продукції.

Переважно клопотання щодо проведення добровільної сертифікації подають спільно виробник і споживач продукції, що зацікавлені в розвитку торгівлі нею на підставі взаємно прийнятих угод.

На відміну від обов'язкової сертифікації, об'єкти якої та вимоги до них встановлені законодавством і стандартами, об'єкти та вимоги добровільної сертифікації визначаються самими замовниками, а правила здійснення добровільної сертифікації та необхідні процедури — органами добровільної сертифікації.

Підставою для визначення правил та процедур добровільної сертифікації аналогічно як і для обов'язкової сертифікації є рекомендації міжнародних чи національних органів з сертифікації продукції .

Стимулюють добровільну сертифікацію продукції проблеми забезпечення конкурентоспроможності продукції. Споживач здебільшого віддає перевагу сертифікованій продукції.

Сертифікація на підставі угод щодо визнання відповідності продукції може бути в формах допускання, участі та членства в певній системі сертифікації. Допуск до системи сертифікації дає змогу заявнику здійснювати сертифікацію своєї продукції відповідно до правил цієї системи. Участь і членство-в системі сертифікації встановлюють на рівні сертифікаційного органу. Учасник системи сертифікації — це орган з сертифікації, який у своїй діяльності застосовує правила та процедури певної системи, але не бере участі в керівництві системою. Така форма використовується переважно виробниками продукції, які мають право самим сертифікувати свою продукцію в рамках певної системи (наприклад, добровільної) чи зобов'язані здійснювати сертифікацію за заданою системою (наприклад, обов'язковою).

Допуск і членство в системі сертифікації переважно, стосуються сертифікаційних органів у національних і міжнародних системах.

Сертифікація продукції здійснюється відповідно до законодавства в цій галузі та вимог стандартів . В українському законодавстві закріплено права споживачів продукції, які визнані у всіх цивілізованих країнах, — право на безпечність продукції, виконуваних робіт чи послуг; право на відшкодування втрат, зумовлених недоброякісною продукцією, виконуваними роботами чи наданими послугами; судовий захист прав та інтересів споживачів.

Основу законодавства щодо захисту прав споживачів складають нормативні акти цивільного законодавства. З метою підтвердження безпечності продукції (робіт, послуг) в Україні введена обов'язкова сертифікація :

- товарів (робіт, послуг), на які в законодавчих актах, ДСТУ встановлені вимоги з безпечності життя, здоров'я споживачів та охорони довкілля, а також запобігання шкоди майну споживачів;

- засобів, що забезпечують безпечність життя та здоров'я споживачів.

Продукція, що реалізується гуртовою чи роздрібною торгівлею, має мати сертифікат відповідності, який продавець зобов'язаний показати покупцеві на його вимогу. Реалізація продукції, виконання робіт чи надавання послуг без сертифіката відповідності, який підтверджує їх відповідність обов'язковим вимогам стандартів з безпечності, заборонена. Продукція має супроводжуватись сертифікатом відповідності, виданим національним органом з сертифікації, а також сертифікатами іноземних країн, які визнані в Україні, де вона реалізується.

На сертифікованій продукції у відповідній супровідній документації чи на пакуванні має бути нанесений знак відповідності.

Одначе відомо, що на всіх ринках споживач може зустріти підроблення, як продукції так і сертифікатів відповідності. Серед відомих способів підроблень (фальшувань) відомих товарних марок продукції часто зустрічаються такі:

- відкрите фальшування, тобто підроблення зовнішньої форми продукції та торгової марки. Цей спосіб зустрічається в торгівлі аудіо-, відеопродукцією та компакт-дисками;

- виготовлення та реалізація скопійованих виробів чи іншої продукції. Часто обсяг виготовлення фальшивої продукції перевищує обсяг оригінальної. Сюди відноситься продукція машино-, приладобудування, електротехнічної та електронної галузей. Інколи така продукція значно нижчої якості, що забезпечує отримання фальшивими виробниками значних прибутків за рахунок шкоди споживачів;

- фальшування принципів і правил торгівлі, невиконання законодавства щодо реєстрації знаків відповідності, отримання ліцензій на торгівлю тощо.

Підроблення та фальшування зумовлюють значні збитки, як споживачам, так і виробникам продукції. Споживачі отримують часто хоча й дешевшу, але неякісну та часто небезпечну для здоров'я продукцію, а виробник тратить ринки збуту продукції та, що найголовніше, авторитет фірми чи підприємства. Боротьба з цим лихом досить складна та дорога. Тому в різних країнах з цими явищами борються різними способами.

В розвинених країнах Заходу встановлена така практика, що заходи з боротьби приймають ті виробники, чия продукція підробляється. Наприклад, в США, Великобританії, Франції створюють Товариства та Об'єднання з боротьби з піратством, які фінансують великі виробники продукції (концерни, компанії тощо). Країни ЄС разом з США працюють через GАТТ/WТО різними способами. Наприклад, у разі фальшивої продукції використовують спеціальну процедуру, в результаті якої такі товари знімають з ринків, а їх автор навряд чи відважиться вийти на ці ринки знову. У разі високої якості підроблень виробники такої продукції вступають в домовленість з порушником і ділять разом з ним ринки збуту, іноді за рахунок інтересів споживачів.

Це підтверджує важливу роль сертифікації продукції в захисті прав споживачів. Споживач мусить знати свої права та користуватись ними. Сертифікат відповідності продукції забезпечує споживачам гарантію не тільки якості продукції, а і її безпечність. Законодавство України (як і інших держав) для захисту прав споживачів і виробників продукції надає відповідні повноваження всім виконавчим органам (Міністерств охорони здоров'я, Внутрішніх справ, Комітету з антимонопольної політики тощо) в межах їх компетенції:

- контролювати дотримання виробниками продукції (послуг) вимог її безпечності;

- вимагати усунення недоліків або зняття такої продукції з виробництва та реалізації на ринках;

- забороняти реалізацію продукції з закінченням її строків придатності, а також у разі відсутності достовірної інформації щодо них.

В законодавстві встановлена відповідальність органів сертифікації., випробувальних лабораторій за порушення правил і процедур сертифікації, а також відповідальність за ці порушення з боку виробників продукції (послуг). Цю відповідальність поширено також на керівників підприємств і фірм, що виготовили таку продукцію (послуги).

В галузі сертифікації законодавством встановлюються обов'язки національних органів, які містять вимоги до:

- встановлення чітких процедур з сертифікації продукції (послуг) та асортименту виробів, продукції, робіт і послуг, які підлягають обов'язковій сертифікації;

- акредитації органів з сертифікації продукції (послуг) та випробувальних лабораторій;

- контролювання правильності здійснення процедур і правил сертифікації;

- реєстрування сертифікованої продукції (послуг), акредитованих органів і випробувальних лабораторій;

- прийняття рішень щодо визнання сертифікатів, виданих міжнародними організаціями та органами сертифікації іноземних країн;

- представлення інтересів країни в її взаємовідносинах з міжнародними організаціями та іншими країнами в питаннях сертифікації продукції (послуг).

В законодавстві встановлюють права: штрафування виробників неякісної продукції (послуг), підприємств торгівлі за реалізацію продукції, включно з імпортованою, без сертифікатів відповідності обов'язкових вимог стандартів; органів з сертифікації за порушенням правил і процедур сертифікації; випробувальних лабораторій за недостовірні результати випробувань тощо.

Вдосконалюється законодавство щодо: відповідальності за гармонізацію внутрішніх стандартів з міжнародними стандартами та нормами для виконання вимог WТО; забезпечення умов здійснення обов'язкової та добровільної сертифікації продукції (послуг); захисту інтересів споживачів продукції, контролювання її безпечності та декларованої якості; присвоєння та реєстрації сертифікатів і знаків відповідності; здійснення обов'язків національних органів з встановлення правил т;і процедур сертифікації, реєстрування та використання, а також акредитації органів сертифікації, перевіряння їх компетентності., незалежності від виробників продукції; належного наглядання та контролювання за дотриманням вимог ДСТУ тощо.

Законодавствами країн покладається відповідальність на відповідні державні органи (Міністерства, Комітети, Служби тощо) за недотримання вимог виробництва, сертифікації, реалізації та використання продукції за її призначенням, фінансування органів з сертифікації та окремих послуг.