Тема 1. Сутність та методологічні основи менеджменту
Менеджер – людина, яка ніколи
не відкладає на завтра те, що вона
може примусити інших зробити сьогодні
Е.Езар
1. Менеджмент як специфічна сфера людської діяльності
2. Основні категорії теорії управління
3. Принципи управління
4. Методи управління
5. Рівні управління
1.
Метою вивчення курсу є формування комплексу теоретичних знань і
практичних навичок у галузі менеджменту, розуміння концептуальних основ системного
управління організаціями усіх форм власності в умовах ринкових відносин.
Термін
«менеджмент» за своєю суттю є синонімом терміну управління, проте його значення
є вужчим.
Термін
«управління» набагато ширший, оскільки використовується по відношенню до різних
видів людської діяльності.
Термін
«менеджмент» використовується по відношенню до управління
соціально-економічними процесами на рівні підприємств.
Управління
– це цілеспрямована дія на процеси, об’єкти, системи з метою збереження їхньої
сталості або переведення з одного стану в інший згідно з поставленими цілями.
Менеджмент
(практичне) – це сукупність принципів, методів і форм управління, що спрямовані
на оптимальне використання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів
підприємства.
Менеджер
– людина, яка займає постійну керуючу посаду, має повноваження і приймає в їх
межах рішення за певними видами діяльності організації.
Підприємець
– це власник, менеджер – найманий працівник.
Компанія
«Уелкомберроуз», США, розробила 10 заповідей для
сучасного менеджера, дотримуючись яких досягаються бажані результати діяльності:
1. Чесність
2. Естетичність
3. Повага до
особистості
4. Здатність до
колективної роботи
5. Схильність до
досліджень
6. Новаторство
7. Якість роботи
8. Пристосування
до оточуючого середовища
9. Відчуття
громадянства
10.
Ефективність
Метою
менеджменту є ті результати діяльності, яких прагне досягти організація в
майбутньому.
Об’єктом
менеджменту є соціально-економічні організації та окремі підприємці.
Найважливішим
завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з врахуванням
потреб споживачів на основі наявних ресурсів і забезпечення рентабельності
підприємства і його стабільного положення на ринку.
2. Менеджмент як система складається з таких
основних елементів:
а)
суб’єкт управління – керівник або апарат управління, який здійснює управлінську
дію;
б)
об’єкт управління – колектив працюючих або соціально-економічна система, на яку
здійснюють управлінську дію;
в)
управлінська взаємодія, яка полягає у зв’язку між суб’єктом і об’єктом
управління.
Виділяють
2 типи управлінського зв’язку:
-
прямий зв'язок – від суб’єкта до об’єкта;
-
зворотній зв'язок – від об’єкта до суб’єкта.
Менеджмент
використовує три основні інструменти (механізм впливу на людей) – ієрархію,
організаційну (корпоративну) культуру і ринок.
Ієрархія
в менеджменті – це тип службових відносин між управлінськими працівниками, який
відображає їх підпорядкованість і розміщення в системі управління від вищого до
низового рівня.
Організаційна
(корпоративна) культура передбачає використання вироблених і визнаних
суспільством цінностей, норм поведінки, моральних настанов, моральних традицій,
зумовлених нормами і принципами моралі, етики, естетики та права.
Ринок –
сфера збуту, тобто певним чином упорядковане місце, де контактують покупець і
продавець (виробник) певних видів товарів (послуг).
3.
Принципи управління – закономірності управління, які досить чітко і однозначно
впливають на результативність управлінських рішень, яких необхідно
дотримуватися, виконуючи будь-яку управлінську дію чи завдання.
Виділяють
загальні і спеціальні (конкретні) принципи управління.
До
загальних принципів відносять:
-
принцип цілеспрямованості;
-
принцип науковості;
-
принцип ієрархічності (поділ на вищі і нижчі посади);
-
принцип розподілу прав, обов’язків і відповідальності;
-
принцип системності – полягає у взаємозв’язку у вирішенні
економічних, соціальних та культурних проблем у процесі управління;
-
принцип зворотнього зв’язку;
-
принцип дольової участі кожного працюючого у загальних
результатах діяльності підприємства;
-
ефективності і економічності.
До
конкретних принципів відносять принципи управління окремою організацією або її
підрозділами.
4.
Методи управління – це сукупність способів і засобів впливу суб’єкта управління
на об’єкт з метою досягнення встановлених цілей.
За
змістом і характером переважного впливу на керовані об’єкти методи менеджменту
поділяються на:
1)
економічні – це комплекс засобів і прийомів управління, які
базуються на використанні економічних законів, товарно-грошових відносин та
економічних категорій (ціна, рентабельність тощо), а також норм і нормативів.
За
допомогою економічних методів створюються умови, які зацікавлюють трудові
колективи і окремих працівників у високопродуктивній праці та забезпеченні
ефективності виробництва.
Система
економічних методів управління включає практично всі важелі механізму ринкового
господарювання (ціни, кредит, фінансування, прибуток, зарплата, премія,
дивіденди, податки тощо).
2)
організаційно-розпорядчі – це сукупність засобів правового та
адміністративного впливу на стосунки людей у виробництві, комерційній та інших
видах діяльності.
На
рівні підприємства організаційно-розпорядчий вплив здійснюється у формі:
-
постанов;
-
наказів;
-
розпоряджень;
-
вказівок;
-
організаційного стимулювання;
-
інформування та інструктування.
3)
соціально-психологічні – це способи та прийоми впливу на процес
формування й розвиток колективу, а також на соціальні процеси, що в ньому
відбуваються.
Соціально-психологічні
методи реалізуються через різні психологічні форми впливу:
-
переконання;
-
гуманізація праці (боротьба з шумом, колір, музика);
-
особистий приклад керівників.
5. Виділяють такі категорії працівників управління:
1)
Керівники – це працівники, які займають керівні посади, мають одну чи декілька
вищих освіт (бажано одна з них
економічна), а також неабиякі організаторські здібності; їх завдання полягає у
прийнятті управлінських рішень і організації їх практичної результативної
реалізації.
Лінійні
керівники: директори, начальники, завідувачі, керуючі майстри.
Функціональні
керівники: головний бухгалтер, головний економіст, головний технолог, а також
їх заступники.
2)
Спеціалісти – працівники, які мають вищу освіту, здійснюють на основі
обробленої ними інформації проектування і розробку варіантів рішень, створюють
комплекти документації, необхідні для здійснення певних функцій, а також здатні
приймати неординарні рішення: економісти, інженери, бухгалтера, товарознавці,
соціологи, юристи.
3)
Допоміжний персонал – не приймає управлінських рішень, а їхня діяльність
полягає в обслуговуванні керівника. Це переважно особи із середньою,
середньою-спеціальною освітою: агенти, діловоди, секретарі, касири.
Рівень
управління – це сукупність управлінських підрозділів на певній сходинці
ієрархії організаційної структури, діяльність яких характеризується складом,
масштабом впливу, взаємо узгодженістю, трудомісткістю функцій управління,
повноваженнями в прийнятті рішень.
На
підприємстві виділяють такі рівні управління:
І Вищий
– представлений керівниками підприємства і їх першими заступниками;
ІІ
Середній – до його складу входять начальники цехів,
керівники функціональних підрозділів підприємства;
ІІІ
Низовий – бригадири, майстри, начальники дільниць.
На
рівні держави:
І Вищий
– президент, кабінет міністрів, ВР, міністерства і відомства;
ІІ
Середній – керівники об’єднань підприємств, їх перші заступники
ІІІ
Низовий – начальники дільниць.
Працівники
вищого рівня управління займаються формуванням мети, цілей і завдань діяльності
організації.
Працівники
середнього рівня управління займаються впровадженням намічених планів
діяльності.
Працівники
низового рівня управління забезпечують реалізацію планів на робочих місцях і
надають інформацію та рекомендації вищим рівням.