Тема 2. Культура східних слов’ян.

2.1. Основні етапи розвитку культури стародавніх слов’ян.

Предки українців проживали на досить обширній території, яка має давню історію. Стародавні слов'яни мали тісні зв'язки з різними народами стародавнього світу та їх культурами. Сучасна наука розрізняє такі основні етапи розвитку культури стародавніх слов'ян: мізинський, трипільський і черняхівський.

Деякі вчені висловлюють думку про те, що вже епоха пізнього палеоліту (близько 25 тис. років до н. е.) засвідчує існування на території України певного рівня культури. Так, розкопки біля сіл Мізинь (Чернігівська область), Добраничівка (Київська область) та Гінці (Полтавська область) виявили житла стародавніх мисливців. Ці житла були споруджені з дерева і кісток мамонта, вони мали вигляд наметів. Було знайдено крем'яні знаряддя праці, невеликі статуетки, що відображали образ матері і прикраси з слонової кістки з геометричним орнаментом.

У той період стародавні слов'яни навчилися добувати вогонь, вміли користуватися ним. Вони не лише виготовляли, але й вдосконалювали знаряддя праці. Людина з печери вийшла жити в наземні будівлі, навчилася споруджувати житло. Головним заняттям було полювання. З'являються примітивні релігійні вірування, зокрема магія, фетишизм, анімізм. Разом з ними формуються елементи первісного мистецтва.

Знахідки культурних пам'яток старокам'яної доби (або так званої мізинської культури) зустрічаються і в інших районах України, зокрема на Київщині, Полтавщині й Тернопільщині. Це засвідчує, що людина епохи палеоліту вже мала певний рівень культури.

Слов'янські культури на великій території від Карпат до Дунаю, Лісостеповій Україні, Прип'яті та Подесенні дуже близькі між собою. За місцем перших знахідок ці культури називаються празько-корчакськими і датуються VІ-VІІ ст. н.е. Одна з найбільш досліджених пам'яток цього періоду – могильник біля села Корчак під Житомиром. На сьогодні на території Центральної та Південно – Східної Європи вченим відомо понад 500 пам'яток цієї культури.

2.2. Реміснична та побутова культура східних слов'ян.

Археологічні джерела дають можливість уявити головні заняття східних слов’ян, зокрема це землеробство. Поряд з ним існували скотарство та промисли: мисливство, рибальство та бортництво. Останнє відігравало значну роль у житті слов'ян.

Словянські племена добре знали різноманітні ремесла: залізоробне, гончарне, ювелірне.

Такі види ремесел, як гончарство, прядіння, ткацтво, обробка шкіри, каменю, дерева, за умов натурального способу життя залишались здебільшого в межах родинного промислу, задовольняючи потреби сім'ї.

Одним з елементів матеріальної і духовної культури людського суспільства є житло, яке відігравало надзвичайно важливу роль у житті людини. Тому в давніх українців будівництво будинку, вибір місця були регламентовані великою кількістю обрядів і ритуальних дій.

Будівельний матеріал, з якого наші предки зводили житлові та господарські будівлі, залежав значною мірою від місцевих природних ресурсів – дерево (в Карпатах і на Поліссі), з глини та соломи (лісостеп), з цегли – сирівки або з природного каменю (степові райони).

Хати, господарські ями (де зберігалися продукти), хлів – становили двір. Кілька груп дворів – поселення в якому мешкав рід. Частина українських поселень мали укріплення – городища з високими земляними валами та глибокими ровами.

Важливе місце в системі культури будь-якої етноісторичної спільності має набір посуду, який втілює в собі етнічні особливості, естетичні смаки людей, рівень культурного розвитку.

Найпоширенішою ремісничою продукцією був глиняний посуд. Найвищого піднесення керамічне виробництво досягло у племен черняхівської культури – гончарні печі відкрито на поселеннях Лука-Врубливецька, Бакота, Лепесівка та ін.

На керамічних вазах (IV ст.) черняхівської культури із сіл Лепесівка і Ромашки відображена календарна символіка. Плоскі широкі вінчики лепесівських ваз поділені на 12 секторів-місяців, кожний з яких має свою орнаментальну символіку землеробського змісту. Ці посудини призначалися для новорічних ворожінь та заклинань.

2.3. Вірування стародавніх слов’ян. Для релігійних уявлень праукраїнців є характерним поклоніння силам природи і культ предків.

Для давнього мешканця українських земель вся природа була населена масою різних божеств: польовики, лісовики, водяники, русалки, мавки. Рослини уявляли як живі істоти, що можуть розмовляти між собою, переходити з місця на місце, наділяти власника цвіту чи листя чарівними властивостями.

Культ роду заповнював все життя людини того часу. На кожному кроці відчувалася присутність предків, зокрема, під час народження, весілля, смерті. З культом предків пов'язане поклоніння богу Роду і рожаницям (відповідальним за людські долі).

Крім Рода і рожаниць (поклоніння яким мало родинний характер) відомі й інші боги слов'янського пантеону. Насамперед це Даждьбог – бог Сонця, врожаю, достатку. Культ Перуна – бога грози і війни, який у християнській версії, набув подоби пророка Іллі – громовержця, до цього часу зберігся на Гуцульщині. Давні астральні культи знайшли свій відгомін у поклонінні богу – вогню небесному – Сварогу, богу вогню – земному Сварожичу.

У владі Велеса – врожай і плодючість худоби. Богиня - мати – Мокоша, покровителька всього живого, часто зображувалася схожою на дерево. Серед інших богів, яким поклонялися слов'яни-язичники, були Лада – богиня кохання, Леля – богиня весни та ін.

Археологи знаходять язичницькі жертовники (капища), де, вочевидь, відбувалися ритуальні дії.

Найцікавішою пам'яткою культової скульптури язичницьких часів є так званий «Збруцький ідол», знайдений 1848 р. біля м. Гусятина на р. Збруч.

У праукраїнців існували також ритуали, які носили календарно-обрядовий характер. Частина з них, запозичена християнством, дійшла до наших днів (Коляда, Масляна, свято Купала…).

Поряд з віруванням в істот обожнювались всілякі духи і сили природи: сонце, місяць, зірки, повітря, вітер. Однак особлива шана віддавалась деревам: кожне символізувало той чи інший рід, плем'я, свято оберігалось. Перше місце займав дуб, особливо старий – символ мудрості; ясен – присвячувався Перуну; клен і липа – символи подружжя; береза – символ чистоти, духовної культури.