Тема 14. Культура ХХ століття. Модернізм як доба у культурі.

14. 1. Основні тенденції розвитку світової культури в ХХ ст.

XX століття у розвитку світової культури займає особливе місце. Саме в цьому столітті завершується процес її формування. XX ст. – це час небувалого зростання технологічної потужності людства, кількох хвиль науково-технічної революції. Розвиток науки і техніки зробив людину більш незалежною від природи. Технологічні і морально-політичні зрушення нашої епохи відтворилися у світовій філософії. В центрі уваги видатних мислителів стояла людина з її пошуками і ваганнями, сумнівами і сподіваннями. Філософія як духовна квінтесенція епохи відображала трагізм і воскресіння людства. Художня культура зіткнуласяі з суперечностями науково-технічної революції, з глобальними проблемами, які зачіпають інтереси всього людства, а відповідно, з новим, духовним попитом людини, з визначенням її місця в цих процесах.

Духовну спрагу людей намагалися вгамувати представники двох різних методів художнього мислення – західноєвропейського критичного реалізму і соціалістичного реалізму.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. все більше європейських митців відмовляються від традиційних форм виразності і шукають нові естетичні зображальні засоби, відмінні від реалістичних. Напротивагу реалізму виникає модернізм як результат пошуку нових, незвичайних засобів виразу форми і змісту творів взаємовідносин художника з життям (експресіонізм, сюрреалізм, екзистенціоналізм. абстракціонізм, гіперреалізм, поп-арт та інші).

Культура XX ст. пройшла три етапи розвитку:

- для початку XX ст. (1900-1920 рр.) характерна гостра боротьба всіх форм антиреалістичного мистецтва за право на існування. Саме в цей період склались основні модерністські течії, які пізніше виступали лише в різних модифікованих варіантах.

- Час між двома світовими війнами (1921-1939 рр.) характеризується посиленням боротьби між реакційною культурою і реалістичною, демократичною.

- На розвиток культури періоду після другої світової війни (1946 – до нинішнього часу) значний вплив справили новітні досягнення НТР і технологічна революція засобів масової інформації. Виникає індустрія «масової культури», різні течії неомодернізму.

14.2. Модернізм та його течії у мистецтві й культурі ХХ ст. Однією з характерних рис культурного життя XX ст. є виникнення та поширення модернізму.

Модернізм (від фр. - новітній, сучасний) – характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва, відмовою від вітворення чуттєво-конкретної дійсності, предметності світу. Модернізм відмовляється від правдоподібності, відображення реальних узагальнених образів та форм реального життя.

У мистецтві початку ХХ ст. виникає також авангардизм – (фр. avante-garde – вперед, передовий загін), що об’єднав найрадикальніші кола модерністів, які прагнули докорінно оновити художню практику, шукали новаторські засоби вираження форми і змісту творів, боролися за все нове у мистецтві.

Авангардизм тісно пов'язаний з модернізмом. Принципи авангардизму засвоїли такі літературно-художні течії, як експресіонізм, кубізм, футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, а також література "потоку свідомості, "новий роман", драма абсурду та ін.

Причини виникнення модернізму:

- Як реакція на суспільні проблеми. На рубежі ХІХ-ХХ ст. особливо після першої світової війни загострилась духовна криза;

- причина криється у суто художніх субстанціях. Реалізм дещо "приївся“ читачеві. От письменники-модерністи і шукали нових, не набридлих публіці змісту і форм художніх творів.

- Особистісні. Молоді літератори стали торувати свої, нові «модерні» шляхи в літературі.

Отже, поява модернізму зумовлена як соціально-політичними, так і суто художніми (і навіть особистісними) причинами.

Більшість дослідників, пов'язує виникнення модернізму з експресіонізмом (від франц. – вираження, виразність). У 1905 році в Дрездені виникає група «Міст», що об'єднала чотирьох студентів-архітекторів – Е.Л.Кірхнера, Ф.Бейля, Е.Хеккеля та К.Шмідта-Ротлуффа.

Найпослідовнішими послідовниками ідей експресіонізму були: Ернст Людвіг Кірхнер (1880-1938рр.), Василь Кандінський (1866-1944 рр.), Франк Марк (1880-1916рр.), Оскар Кокошка (1886- 1980 рр.).

Близьку німецьким експресіоністам доктрину емоційно - колористичного живопису сповідували паризькі фовісти (від франц. - дикі). Вони стверджували свого роду живопис «без правил», за що й отримали від критиків іронічну назву. До групи фовістів входили А. Матісс, А. Дерен, М. Вламінк, А. Марке, Р. Ван-Донген та ін. Їх об'єднувало прагнення до створення художніх образів винятково за допомогою яскравої відкритої барви, експресивних, напружених кольорових симфоній. Експресіонізм, який виник в живописі, так чи інакше виявився у всіх видах мистецтва. Він посідав суттєве місце в німецькій та австрійській поезії, риси експресіонізму притаманні прозі І.Франка та Ф.Кафки. Одним із провідних жанрів експресіонізму є публіцистична драма, або «драма крику» (п'єси В. Хазенклавера, Г. Кайзера, Е. Толлера та ін.).

Ще одним художнім напрямом, який мав довгочасні наслідки та спричинив значний вплив на розвиток модерністського мистецтва, був кубізм (від франц. - куб). Він виник в Парижі також на початку століття. Так само як і експресіоністи, кубісти прагнули виразити свій внутрішній світ, вважаючи його єдиним джерелом творчого натхнення. Вони відмовились від таких традиційних художніх засобів, як передача тривимірного простору, атмосфери, світла, і почали розробляти нові форми багатовимірної перспективи, які б дали змогу показати об'єкт з усіх боків у вигляді безлічі площин, які перетинаються між собою, утворюючи напівпрозорі чотирикутники, трикутники, півкола. 3 кубізмом в різні часи була пов'язана творчість багатьох митців, проте найголовнішу роль у становленні нового напрямку відіграли іспанець Пабло Пікассо (1881-1973 рр.) та француз Жорж Брак (1881-1963 рр.). Навколо

П. Пікассо та Ж. Брака гуртувалися не лише молоді художники Р. Делоне,

А. Глез, Ж. Метценже, Ф. Пікабля, Ф. Леже, але й поети – Макс Жакоб, Андре Сальмон і особливо Гійом Аполлінер (1880-1918 рр.), які взяли участь у розробці теоретичних засад кубізму.

Серед ранніх авангардистів, на яких вплинув кубізм, були італійські футуристи (від лат. – майбутнє). Про утворення футуризму заявив у 1909 р. італійський письменник Філіппо Марінетті (1876- 1944 рр.), наголошуючи на закінчені мистецтва минулого та народженні футуризму як мистецтва майбутнього. Відкидаючи традиційну культуру та її цінності, футуристи протиставили їй культ техніки та індустріальних міст (урбанізм).

У повоєнну добу виникають нові форми модернізму, які на відміну від довоєнних вже тяжіють до активного впливу на світ, до втручання в духовну, а іноді й у суспільну сферу людського буття. Зокрема, активну антиестетичність містив у собі дадаїзм, що народився ще в першу світову війну у Швейцарії. Відраза до існуючого способу життя та пов'язаної з ним культури у дадаїстів набрала форми анти-культури. Заперечуючи мистецтво як естетичну творчу діяльність, дадаїсти почали займатись коллажем та фотомонтажем (Г. Гросс, Дж. Хартфілд, Х. Хьок, К. Швіттерс у Німеччині), спорудженням механізмів та предметно-антропоморфних комбінацій.

Настрої, які були спонукальним мотивом виникнення дадаїзму, сприяли появі сюрреалізму (франц. – надреалізм) – течії, що посідає одне з найпомітніших місць у складній культурній палітрі XX ст. Перше ядро сюрреалістів утворювали молоді паризькі поети та письменники – Андре Бретон (1896-1966 рр. ), Луї Арагон (1897-198 45 рр.), Поль Елюар (1895-1953 рр.), Жак Преве (1900-1977 рр.), та ін. Пізніше в угрупування влились художники М. Ернст, А. Массон, Х. Міро, М. Дюшан, С. Далі, Р. Магрітт. Творча та теоретична платформа сюрреалізму вперше була визначена у 1924 р. Його представники вирішили замінити реальний, наочний світ містичним світом підсвідомого. Сновидіння, галюцинації та божевілля визнавались єдиним джерелом натхнення.

Розквіт сюрреалізму припадає на 1924-1938 рр. Найяскравішим представником сюрреалізму по праву вважається відомий іспанський художник Сальвадор Далі. Його картини являють собою ірраціональні комбінації суто реальних предметів, які мають натуральний вигляд, або парадоксальним способом деформовані.

Наприкінці 40-х – початку 50-х років, усі школи західного мистецтва, зокрема сюрреалізм, були відсунуті на задній план абстракціонізмом (від лат. - далекий від дійсності). Розквіт абстракціонізму припадає на другу половину XX ст. Першим художником та теоретиком абстракціонізму вважається Василь Кандінський. Нове покоління абстракціоністів, яке прийшло в мистецтво після другої світової війни (Дж. Поллок, В. де Кунінг та ін.), продовжуючи пошуки абстракціоністів початку століття, розробили нові прийоми та засоби. І зокрема американський живописець Джексон Поллок став засновником «абстрактного експресіонізму», він зробив акцент на самому процесі художньої творчості, який стає самоціллю.

Поглиблення культурної кризи призвело до появи нових форм авангардизму в останній третині XX ст., які навіть власними адептами тлумачаться як анти мистецтво. Умовно їх можна об'єднати в поняття «концептуальне мистецтво» (від англ. – поняття, ідея, загальне уявлення). Концептуальне мистецтво розглядається як засіб демонстрації понять, які застосовуються в різних галузях знання: філософії, соціології, антропології тощо, наприклад, «рух», «поняття», «пуста форма», «умовність», «художник» і т.п. Для ілюстрації понять застосовуються різні матеріали: літературні тексти, графіки, людське тіло, відеозаписи, природні об'єкти, промислові вироби. Залежно від використання того чи іншого матеріалу в концептуальному мистецтві можна вирізнити такі течії, як боді-арт, ленд-арт, перформенс, відео-арт тощо. Концептуальне мистецтво є принципово антиестетичним.

«Масова культура» в її розвинутому вигляді вперше сформувалася у США. Виникненню її сприяв розвиток засобів масової комунікації – газет, популярних журналів, радіо, грамзаписів, кінематографа. Все це – з одного боку, демократизувало культуру, відкривало до неї доступ масової аудиторії, з іншого – зумовило проникнення в культуру комерційних інтересів, культура стала предметом бізнесу. В Європі "масова культура" завжди протистояла культурі офіційній, контрольованій державою та церквою. В США «масова культура» спершу пропагувала стереотипи й ідеї офіційної культури, основним регулятором якої стала реклама. «Масова культура» справляє величезний вплив на всю культуру в цілому. Їй властива тенденція до гомонізації, тобто прагнення надавати культурним явищам однорідності. На відміну від елітарної культури, тобто культури, орієнтованої на смаки обраних, масова культура свідомо орієнтує поширювані нею духовні цінності на середній рівень масового споживача, бажання надати всім елементам культурної системи однорідності та абсолютної схожості - суттєва змістова характеристика «масової культури».