Тема 13. Європейська культура ХІХ–ХХ ст.

13.1. Розвиток науки й техніки.

Дев’ятнадцяте століття характеризується могутнім розвитком виробничих сил, остаточним об’єднанням науки і техніки. Звідси бере початок науково-технічний прогрес. У розвинутих європейських країнах відбувається промисловий переворот, індустріалізація та урбанізація. Це потребувало нових науково-технічних знань. Як показали підрахунки П.Сорокіна, «лише тільки одне XIX століття принесло відкриттів і винаходів більше, ніж всі попередні століття разом взяті», а саме – 8527.

Практично єдиним універсальним двигуном до кінця XIX ст. була парова машина, яку в 1784 р. створив і запатентував видатний англійський винахідник Джеймс Уатт. Революційна подія відбулася в історії судноплавства.

У 1807 р. американський винахідник Роберт Фултон збудував перший у світі колісний пароплав з двигуном у вигляді поршневої машини і 11 лютого 1809 р. запатентував його.

Англієць Джордж Стефенсон в 1814 р. став автором паровоза «Ракета». В 1814–1825 рр. в Англії була побудована перша залізниця загального користування Стоктон - Дарлінгтон.

1839 рік вважають датою виникнення фотографії. Тоді французький художник і винахідник Луї Жак Манде Дагер розробив перший практично придатний спосіб фотографування - дагеротипію, і доповів про це Паризькій академії.

24 травня 1844 р. американський художник і винахідник Самюель Морзе передав уперше телеграфне повідомленняелектричним способом на відстань 65 км.

Німецький винахідник К. Ф. Дрез сконструював транспортну машину на залізничному ходу, яка приводиться в рух вручну або двигуном внутрішнього згорання - дрезину.

В 1863 р. в Лондоні побудована перша підземна залізниця (3,6 км) - метро.

В 1869 р. відбулося відкриття Суецького каналу. Його довжина становила 164 км, ширина по дну – 22 м, первісна глибина – 7,5 м. Згодом канал був поглиблений і розширений.

З кінця 70-х рр. XIX ст. почав поширюватись телефонний зв’язок, розпочалася ера електричної лампочки. Американський винахідник і підприємець Томас Едісон у своїх майстернях, які стали пізніше основою знаменитої «Дженерал електрік», розробляє всю техніку електроосвітлення.

В 1882 р. він побудував у Нью-Йорку першу в світі теплову електростанцію загального користування, а в 1896 р. дала струм найбільша гідроелектростанція - Ніагарська.

У 80-х рр. на вулицях Берліна з’являються перші трамваї. В 1897 р. німецький інженер Рудольф Дізель реалізував свою давню ідею двигуна внутрішнього згорання, названого його іменем.

Почалася історія автомобіля, трактора, комбайна, літака.

У 1897 р. італійський радіотехнік і підприємець Гульєрмо Марконі одержав патент на винахід радіоприймача.

Період 1895-1916 рр. можна характеризувати як переворот у науковому мисленні. Були подолані стереотипи наукової свідомості, що склалися під впливом класичної механіки.

Наприкінці 1895 р. німецький фізик Вільгельм Конрад Рентген повідомив про існування нового роду променів із дивовижними якостями. Залишаючись невидимими, вони пронизують різні предмети

Раніше за Рентгена «x-промені» відкрив в Австро-Угорщині видатний український учений Іван Пулюй. Він став піонером у їх вивченні і виготовив скляну лампу для світлоскопії.

В кінці XIX ст. почалося становлення як самостійної науки атомної фізики.

В 1896 р. французький фізик Антуан Беккерель вперше виявив радіоактивність солей урану. Радіоактивність різних елементів, радіоактивне випромінювання вивчали видатні французькі фізики П’єр Кюрі та його дружина Марія Склодовська-Кюрі . Саме вона запровадила в науковий обіг поняття «радіоактивність».

13.2. Основні художні течії. Внаслідок стрімкого розвитку науки і техніки в XIX – на початку XX ст. культурний процес зазнав значних змін. Епоха породила різні літературно-мистецькі течії. Вони відбивали розмаїття почуттів, нестабільний характер тогочасного суспільства.

У культурному житті Європи в першій третині XIX ст. домінував романтизм. В його основі лежав творчий метод, який проголосив своїм головним принципом абсолютну і безмежну свободу особистості, утвердження самостійної цінності людини та її духовного світу. Для романтизму як художнього стилю характерне заперечення нормативності у створенні творів мистецтва. Твори романтиків наповнені почуттями захоплення та розчарування, піднесення та відчаю. У літературі одним з найяскравіших представників романтизму, виразником епохи XIX ст. був великий англійський поет Джордж Ноел Гордон Байрон. Величезний успіх мали роман у віршах Байрона «Дон Жуан», поема «Корсар», філософські драми «Манфред», «Каїн». Його перу належить одна з найоригінальніших поем «Мазепа».

Із збирання народних пісень і балад почав свою літературну діяльність англійський письменник Вальтер Скотт. Своїм прозаїчним твором «Уеверлі» (1814) він започаткував жанр історичного роману, став зачинателем історичного жанру в літературі.

Главою й теоретиком французького демократичного романтизму, членом Французької академії з 1841 р. був письменник Віктор Марі Гюго. В своїх творах він виступав проти деспотизму, тиранії, висловлював віру в перемогу прогресу й демократії.

Найвідоміший його твір – роман «Собор Паризької богоматері».

Одним з творців жанру науково-фантастичного роману був франузький письменник Жюль Верн. Романтикою науки проникнуті його гуманістичні книги «Діти капітана Гранта», «20000 льє під водою», «Таємничий острів».

У німецьких романтиків одним з улюблених жанрів була казка. Всесвітньої слави зажили народні казки, записані й опубліковані братами Грімм – Якобом та Вільгельмом.

Особливе місце в мистецтві романтизму займала музика. До композиторів-романтиків належали австрійський композитор Франц Петер Шуберт, німецький композитор Роберт Шуман, чеський композитор Бедржих Сметана, польський композитор Фредерік Шопен. «Новоромантичною трійцею» називають французького композитора Гектора Берліоза, угорського композитора й піаніста Ференца Ліста і німецького композитора та музичного теоретика Ріхарда Вагнера.

В другій половині XIX ст. в окремий напрям у літературі та мистецтві оформляється реалізм (від лат. realis – речовинний, дійсний). Він ставив своїм завданням найповніше, найправдивіше відтворювати дійсність, художньо осмислювати всі її суперечності, уміти враховувати об’єктивні умови, можливості, співвідношення сил.

Реалізм XIX ст. прийнято називати критичним. Найповніше принципи реалізму виявилися в творчості видатного французького письменника Оноре де Бальзака.

Практично все життя видатний романіст працював над створенням великого циклу романів і повістей, які згодом об’єднав під назвою «Людська комедія».

Риси реалізму знайшли відображення в музиці. Одним з найбільших оперних композиторів-реалістів був італійський композитор Джузеппе Верді. Шедеврами оперного реалізму є опери композитора «Аїда», «Отелло», «Фальстаф».

Середина XIX ст. стала часом народження нового музичного жанру – оперети – легкої опери, яка включала і танець, і діалог. Батьківщина оперети – Франція. В останній третині XIX ст. отримала розвиток віденська оперета в Австрії. Одним з її основоположників став Йоганн Штраус – австрійський композитор, скрипаль і диригент. Кращими його творами є оперети «Летюча миша», «Циганський барон».

В літературі та мистецтві останньої третини XIX ст. склалася така течія, як натуралізм (фр. naturalisme від лат. nature – природа). Він прагнув до безпристрасного, фотографічно точного та об’єктивного відтворення дійсності та людських стосунків. Теорія натуралізму була розроблена видатним французьким письменником Емілем Золя. Він сформулював теорію «наукового роману».