Тема 9. Антична культура. Культура Стародавньої
Греції.
9.1.
Особливості античної культури. Античним («античний» лат. antiquus – «давній») світом
традиційно називають цивілізації Стародавньої Греції та Стародавнього Риму.
Епоха античності охоплює період з III тис. до н.е. (час
формування давньогрецької культури) до середини V ст.н.е., коли перестала
існувати Західна Римська Імперія.
Античність характеризується виникненням
і формуванням держави. Тоді відбувалися перші спроби виходу
людини з природи й перехід до її
пізнання. Світ почав сприйматися вже не міфологічно.
Людина стала індивідуальністю. Античність – це стан людини, керованої іншою людиною
(раб-рабовласник).
Антична культура у початковий період свого
розвитку запозичила чимало ідей від розвинутих у
той час культур Стародавнього Сходу. Водночас вона стала глибоко оригінальним явищем, культурою гуманістичною за своїм змістом, інтерактивною, раціоналістичною та антропоцентричною,
позбавленою східної традиційності.
В античному світі досягли
розквіту всі, без винятку, сфери культури – освіта, наука, література, мистецтво. Творчість античних авторів і в науці, і
в мистецтві мала гуманістичний характер, в її центрі була людина,
її фізичне й духовне життя. Шедеври, створені
античними письменниками,
скульпторами і драматургами, стали
в подальшому сприйматися як
класичні, як неперевершені і гіднгідні наслідування зразки. Давньогрецька і латинська мови
є базою сучасної наукової термінології.
Становище вільних
людей в античних державах принципово
відрізнялося від інших давніх суспільств. Виникає демократія, громадяни користуються політичними правами, беруть участь в управлінні
державою. Хоч не можна забувати і про те, що античне
суспільство було рабовласницьким. Раби відігравали істотну роль в економіці давньогрецьких держав, робили свій внесок в їх розквіт, на певному етапі римської
історії навіть стали
основною продуктивною силою.
9.2. Культура Стародавньої Греції. Кріто-мікенська
(егейська) культура. В історії культури Стародавньої Греції дослідники виділяють
такі періоди:
- егейський, або кріто-мікенський (III – II тис. до н.е.);
- героїчний або гомерівський (XI
– IX ст.
до н.е.);
- архаїчний (VIII – VI ст. до н.е.);
- класичний (V – IV ст. до н.е.).
Однією з найдавніших цивілізацій Східного Середземномор'я
вважаються егейська, або кріто-мікенська, що
розвинулась на островах Егейського моря, узбережжі Малої Азії та Балканського
півострова. Її головним центром був о. Кріт.
На островах Крит, Мелос, Кіпр, Аморгос
та інших археологи розкопали прекрасні міста з палацами, храмами, стіни яких
прикрашені численними фресками. Прекрасне мистецтво
критян зовсім не зображувало
військових подвигів, грізних богів, царів, завмерлих у своїй величі, фараонів
(як на Сході). Природа, тварини,
квіти, риби, луки з квітами, а серед
них
– витончені, розкішно вбрані чоловіки, жінки, які беруть участь в урочистостях, спортивних змаганнях – ось на що
звертали увагу критські митці. Легке, радісне, яскраве мистецтво прославляло
красу життя.
Егейська культура мала вплив на розвиток
мікенської культури. У материковій Греції тоді утворились ранньорабовласницькі міста-держави
Мікени, Тірінф, Пілос, Орхомен, Фіви, Афіни, Іолк.
Тут збереглися залишки пам'яток архітектури – фортеці з мурами, які
були складені з величезних брил, залишки поселень, храмів, розкішні гробниці, з-поміж яких виділяється гробниця Атрідів у Мікенах.
Близько
1260 р. до н.е. коаліція ахейських племен на чолі з царем Мікен
Агамемноном захопила і зруйнувала місто Трою на узбережжі Малої Азії. Події, пов'язані
з Троянською війною, становлять основу давньогрецького героїчного епосу.
Цикл
давньогрецьких міфів про Тесея, який переміг
Мінотавра, доносить до нашого часу монументалізм і
символізм Сходу, що мало значний вплив на культуру мікенського
періоду, й антропоцентризм античної культури, сформований середовищем
полісу-держави.
9.3. Культура героїчного періоду. Давньогрецький епос безпосередньо пов'язаний з міфологією
та поширеними релігійними уявленнями.
Елліни поклонялись божествам, що уособлювали
різні сили природи, суспільні сили і явища,
героям-міфічним предкам племен і родів, засновникам
міст. Цикли міфів- сказань про божества і героїв, що виникли
в різних частинах Греції, поступово злилися в систему своєрідного міфологічного, світогляду.
Згідно
з міфами, всіма справами на Землі керують олімпійські боги-небожителі, очолені Зевсом, головним богом-громовержцем,
царем богів і людей. Його дружина Гера
– богиня неба і
покровителька шлюбу. Владу над світом Зевс розділяє зі братами і Посейдоном – богом морів і річок та Аїдом – богом царства мертвих. Покровителькою землеробства, божеством природи
вважали Деметру,
богинею домашнього вогнища – Гестію. У
Зевса було багато дітей-богів.
Значне місце у грецькій міфології посідали легенди про героїв-дітей богів
і смертних. Найбільшою шаною користувався син Зевса Геракл, який звільнив землю від чудовиськ.
Міфологія стала найважливішим елементом
грецької культури, на основі якої пізніше
розвивались література, філософія, наука. Міфи стали невичерпною скарбницею сюжетів
для античного мистецтва і літератури.
9.4. Архаїчний період. Вагомий здобуток культури архаїчного періоду – твори легендарного поета
Гомера «Іліада» та «Одіссея».
Вони присвячені Троянській війні та опису пріигод Одіссея під час його повернення
з Трої до рідної Ітаки. Вони були відомі кожному грекові, вивчались у школі, слугували скарбницею сюжетів для митців, були своєрідним кодексом античної моралі.
До епічної поезії належать також поеми Гесіода. На основі міфів, стародавніх
пісень він написав поему
про походження світу і богів – «Теогонія»
У VII–VI ст. до н.е. виникла грецька лірика. Одним із перших ліричних
поетів вважається Архілох (середина
VII ст. до н.е.). У гімнах, елегіях,
байках він оспівує кохання, твердість духу під ударами долі, описує картини життя, проплавляє героїзм воїнів. Вірші Архілоха сповнені пристрасті, кипучої енергії, мужності.
У VIII–VI ст. до н.е. у Стародавній Греції пожвавлюється архітектурне мистецтво. Найпрекраснішим образом давньогрецького мистецтва
була духовно і фізично досконала людина.
У процесі формування грецької архітектури виникають три основні архітектурні ордери:
-
доричний;
-
іонічний;
-
корінфський.
Доричний відрізняється
простотою та мужністю форм, геометричною
формою капітелі – завершення колони. Особливістю іонічного ордеру є витонченість, легкість, стрункість, декоративність, наявність капітелі. Не випадково
греки порівнювали колони доричного
ордера з могутнім воїном, а іонічного – з чарівною
дівчиною. Найвідомішими
храмами цього періоду були храм Аполлона
в Корінфі, Гери – в Пестумі, Афіни в Афайї на о.Егіна.
У скульптурі цього періоду чільне
місце посідає зображення людини. Грецькі скульптури намагаються оволодіти правильною побудовою тіла людини, навчитися передавати рух. Найтиповішими були юнацька атлетична оголена фігура (курос) і жіноча одягнена
(кора), зображені в урочистій
позі, з чітко
вираженими пропорціями тіла, старанними зачісками і сяючою
усмішкою на обличчях з великими очима.
9.5. Класичний період. У класичний
період особливого розвитку набуває драматургія. Виникнення грецького театру пов'язане з культом бога
виноградарства та виноробства Діоніса.
«Батьком трагедії» греки
вважали афінянина Есхіла. Він автор
близько 80 п'єс, з яких збереглися сім. Найвідоміша його трагедія – «Прометей закутий».
Блискучим автором комедій був Арістофан. У комедіях він висміював полководців,
демагогів – прибічників братовбивчих
воєн, зокрема кровопролитної Пелопоннеської війни, що тоді
тривала між грецькими полісами. Події часто переносяться у світ тварин, щоб
посилити комічний ефект.
Грецьке мистецтво в класичний період досягло найвищого розквіту. Духовне життя очолили
Афіни, які дали людству видатних митців у всіх галузях
мистецтва.
Найбільш довершеним архітектурним
ансамблем класичної Греції є афінський Акрополь. Він
був споруджений у другій половині V ст. до н.е., у період найбільшої
могутності Афін. Скеля Акрополя, яка на
рівнем моря, здавна
була фортецею, а потім місцем розташування
головних культових споруд. Однак під час персидського нападу древні храми зазнали руйнування. Після перемоги Перікл став ініціатором грандіозної реконструкції
Акрополя. Роботами керував особистий друг Перікла – видатний скульптор Фідій.
Характерна риса цього комплексу – надзвичайна
гармонійність, яка пояснюється єдністю задуму і швидкістю будівництва (близько
40 років). Парадний вхід до Акрополя – Пропілеї
– зведено архітектором Мнесіклом. Пізніше перед ними на штучно збільшеному виступі
скелі було побудовано невеликий храм
Ніки Аптерос (Ніки Безкрилої) – символ того, що
богиня перемоги ніколи не покине місто.
Головний храм Акрополя – біломармуровий Парфенон – храм Афіни Парфенос (Афіни-Діви). Його архітектори Іктін і Каллікрат
задумали і спроектували будівлю настільки пропорційно, що вона, безумовно, виділяється як найвеличніша споруда
комплексу, проте своїми розмірами не «тисне»
на
інші.
У старовину в центрі
Акрополя на постаменті в золотому обладунку вивищувалася грандіозна фігура Афіни Паллади (Афіни Воїтельки) роботи Фідія.
Ерехтейон – храм, присвячений Посейдону, який за міфом сперечався з Афіною за право протегувати місту.
Найвідоміший у цьому храмі портик каріатид. Портиком називають відкриту з одного боку галерею, що спирається на колони, а в Ерехтейоні колони замінені шістьма мармуровими фігурами дівчат-каріатид.
Із семи див світу, які
для першого покоління античних туристів описав у II ст.
до н.е. Антипатр Сідонський,
п'ять були шедеврами грецької архітектури. Після єгипетських пірамід та вавилонських висячих садів Семіраміди він назвав статую
Зевса в Олімпії, храм Артеміди
в Ефесі, мавзолей у Галікарнасі,
колоса Родоського і Фарос, тобто Александрійський
маяк.
Найвидатнішими скульпторами були вже згадуваний Фідій і Поліклет. Найвідомішими творами Фідія були статуї Афіни в Парфеноні
та Зевса Олімпійського в Олімпії.
Поліклет, головний представник пелопоннеської школи в
скульптурі, втілював у творах спартанський ідеал людини – могутнього «воїна, в
якому поєднані ідеальна краса тіла з духовною силою й витримкою». Найвідоміше
скульптура майстра – «Дорифор»
- юнак зі списом.
У
IV ст. до н.е. грецька скульптура тяжіє до витонченої досконалості,
передачі індивідуальних особливостей характеру людини, відтворення почуттів,
сильних емоцій. Замість величних постатей Зевса, Гери, Афіни все більше
з'являється скульптур, які зображають юних і прекрасних богів – Діонса, Аполлона, Гермеса,
передусім Афродіту. Видатними скульпторами цього часу були Скопас,
Праксітель, Лісіпп.
V століття до н.е.– період великого перелому в грецькому живописі, переходу до об'ємного зображення. Найвідомішим митцем цього часу став Полігнот, автор
картин міфологічного змісту.
Це були багатофігурні
композиції з елементами пейзажу, ілюзією глибини простору, тонкою передачею душевних
переживань героїв. На жаль,
жодна з них до нас не дійшла.
З політичною і воєнною поразкою Греції та елліністичних держав
від Римської держави антична культурна традиція не перервалася, почався її
новий етап.
