Лекція № 3
ОХОРОНА
ВОДНИХ РЕСУРСІВ. ЗАСТОСУВАННЯ САНІТАРНО - ГІГІЄНІЧНИХ І АДМІНІСТРАТИВНИХ
ЗАХОДІВ
Водні ресурси є національним багатством країни, однією з
природних основ її економічного розвитку. Вони забезпечують усі сфери життя і
господарської діяльності людини, визначають можливості розвитку промисловості і
сільського господарства, розміщення населених пунктів, організації відпочинку
та оздоровлення людей.
Сьогодні
вода розцінюється не лише як природний ресурс, вона має виражену соціальну
значущість, оскільки наявність достатньої кількості води і належної якості є
однією з основних чинників безпечних умов життя та сталого розвитку держави.
Тому, сучасне господарювання повинне передбачати збереження
та охорону всіх видів водних ресурсів – поверхневих і підземних вод.
Для захисту, збереження та охорони водних ресурсів від
забруднення та вичерпання необхідно передбачати ряд природоохоронних заходів,
які можна згрупувати в наступні розділи:
1. Охорона водних
джерел від забруднення, забезпечення населення та інших водоспоживачів
і водокористувачів якісною водою шляхом оптимізації надходження
стічних вод до водних джерел, а саме:
ü недопущення
скиду неочищених і недостатньо очищених стічних вод;
ü встановлення
і дотримання величин ГДС;
ü недопущення аварійних і залпових скидів
стічних вод;
ü будівництва
нових і реконструкції діючих очисних споруд;
ü недопущення
забруднення води через засмічення прибережних зон, у місцях відпочинку, від
водного транспорту тощо;
ü збереження
властивостей самоочищення водойм;
2. Забезпечення
збереження водних ресурсів від вичерпання шляхом:
ü раціонального та економного використання води
в усіх галузях народного господарства;
ü ефективного обліку та встановлення тарифів і
плати за водоспоживання;
ü ширшого
впровадження маловодоємних і безводних технологій;
ü повного
використання можливостей застосування зворотного, повторного (послідовного) типу водокористування;
ü недопущення
надмірного використання водних ресурсів і перевищення забору води понад
санітарні норми (витрати);
3. Забезпечення
оптимальних екологічних умов у межах річкових та озерних басейнів і проведення
ландшафтних водоохоронних заходів:
Ø застосування
санітарно - гігієнічних і адміністративних заходів;
Ø
забезпечення оптимального
співвідношення між різними
частинами (природними і антропогенними) річкових та озерних басейнів;
Ø створення заповідних і природоохоронних
територій (в тому числі і еталонних) та
дотримання в них заповідного режиму;
Ø зважений
підхід до гідрологічних перетворень (створення водойм, плотин,
гребель, меліорованих угідь тощо);
4. Застосування
компенсаційних (відтворювальних) екологічних водоохоронних заходів:
Ø глибокого доочищення стічних вод переважно
біологічними методами;
Ø проведення
відновлення річкових і озерних екосистем шляхом створення штучних нерестилищ,
екологічних ніш для іхтіофауни, відновлення шляхів міграції риби, інтродукція
водної рослинності, створення умов турбулентності потоку води для насичення
киснем тощо.
Санітарно - гігієнічні і
адміністративні заходи - це встановлення:
1.
водоохоронних зон;
2.
прибережних захисних смуг
3.
зон санітарної охорони.
Згідно Водного кодексу України /ст.87/
водоохоронні зони призначені для «створення сприятливого водного режиму водних
об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку
вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм». До складу водоохоронних
зон обов'язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів,
а також прилеглі балки та
яри.
Межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням:
рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивності берегоруйнування,
конструкції інженерного захисту берега; цільового призначення
земель, що входять
до складу водоохоронної зони. Враховуючи, що ліси мають
значну водоохоронну функцію, межі водоохоронних
зон у них не встановлюються.
Водоохоронна зона має внутрішню і зовнішню межі. Внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному
об'єкті. Зовнішня межа водоохоронної зони, як правило, прив'язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, надзаплавних терас, бровок схилів, балок та ярів і визначається найбільш віддаленою від водного об'єкта лінією: затоплення при максимальному повеневому
(паводковому) рівні води, що
повторюється один раз за десять років;
берегоруйнування, меандрування;
тимчасового та постійного підтоплення земель; ерозійної активності; берегових схилів і сильноеродованих земель.
Зовнішня межа водоохоронної зони на землях сільських
населених пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, на територіях
водогосподарських, лісогосподарських, рибогосподарських підприємств, а
також на землях інших власників та
користувачів визначається з урахуванням: зони санітарної охорони джерел питного
водопостачання; розрахункової зони переробки берегів; лісових насаджень, що
найбільшою мірою сприяють охороні вод із зовнішньою межею не менш як
Для гірських і
передгірських річок зовнішня межа
водоохоронної зони визначається з урахуванням геоморфологічних та гідрологічних
умов, а також селевих та зсувних явищ.
Водоохоронні зони є природоохоронною
територією з обмеженою господарською діяльністю. У водоохоронних зонах не
допускається використання стійких та сильнодіючих пестицидів, влаштування
кладовищ, скотомогильників, звалищ сміття, полів фільтрації, нафтосховищ та
автозаправних станцій, розміщення великих тваринницьких комплексів та ферм,
складів мінеральних
добрив і отрутохімікатів.
В межах водоохоронних зон категорично
забороняється скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості
/балки, пониззя, кар'єри тощо/, а також у потічки.
В водоохоронній зоні обмежується
внесення мінеральних добрив, зокрема забороняється авіавнесення
добрив, проектуються протиерозійні лісомеліоративні, агротехнічні і
організаційно-технічні заходи з метою підтримання сприятливого режиму річок і
водойм, поліпшення їх санітарного стану і попередження їх замулення та забруднення
добривами, отрутохімікатами і біогенними речовинами.
Водоохоронні зони річки розміщуються в
гідрографічному протиерозійному фонді і включають в себе заплавні землі, схили
більше 5º, які прилягають до заплав та
балки, що впадають в річкові долини, а також осушені землі,
дренажно-поверхневий стік з яких попадає в річку.
У водоохоронні зони водосховищ
включаються схили, балки, які безпосередньо прилягають до водойм, а також схили
і днища балки вище водойми на відстані не менш
Прибережні захисні
смуги /ст.88.
Водного кодексу України/ є природоохоронною територією і створюються з метою
охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження
їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в
межах водоохоронних зон.
Прибережні захисні смуги
встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:
для малих річок, струмків і потічків,
а також ставків площею менше З гектарів -
для середніх річок, водосховищ
на них, водойм, а також ставків площею понад
для великих річок, водосховищ та озер
При крутизні схилів більше трьох
градусів мінімальна ширина прибережних захисних смуг подвоюється. При
наявності вздовж русел річок захисних лісових
насаджень або заростей чагарнику шириною 9...
В межах прибережних захисних смуг,
річок, островах та навколо водойм забороняється (Водний кодекс України):
• розорювання земель (крім підготовки ґрунту для
залуження і заліснення), а також
садівництво та городництво;
• зберігання та
застосування добрив і пестицидів;
• влаштування літніх таборів
для худоби;
• будівництво будь-яких споруд
/крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних/, у тому числі баз відпочинку,
дач, гаражів та стоянок автомобілів;
• миття та обслуговування
транспортних засобів та техніки;
• влаштування звалищ сміття, гноєсховищ,
накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ,
скотомогильників, полів фільтрації тощо.
Уздовж
морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга
шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Ця
смуга може використовуватись лише для будівництва санаторіїв та інших
лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопостачанням
і каналізацією, в ній забороняється:
•
застосування стійких та сильнодіючих пестицидів;
•
влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів
стічних вод;
• влаштування вигребів
для накопичення господарсько-побутових стічних обсягом більше 1 кубічного метра
на добу;
• влаштування полів фільтрації та створення
інших споруд для приймай» ня і знезаражування рідких відходів,
При проектуванні осушувальних систем необхідно передбачити
вздовж каналів залужену смугу шириною
Рослинність
цієї смуги не тільки захищає водні об'єкти від замулення. Коріння дерев і кущів
закріплюють грунт і частково попереджують вимив поживних
речовин. На осушувальних системах при впаданні їх у водойму доцільно
влаштовувати біоінженерні споруди з водною
рослинністю зокрема, з очеретом звичайним, рогозом широко - і вузьколистим і ін., які добре поглинають забруднюючі
речовини.
Крім того,
потрібно розуміти, що водоохоронні зони і прибережні смуги можуть служити також
екологічними коридорами, і тим самим сприяти збереженню біологічних видів.
Дерева, чагарники і лугова рослинність сприяють гніздуванню і розмноженню
птахів і комах, дають притулок дичині і іншим тваринам.
Рослинність
прибережних смуг повинна ярусною і складатись із дерев, кущів, багаторічних
трав і злакових рослин. Як правило, дерева повинні рости на південному боці
берега, щоб максимально затіняти води. З іншої сторони, щоб менше затіняти
поле, висока рослинність повинна бути розміщена ближче до русла. Разом з тим
дерева не повинні перешкоджати підтриманню порядку у руслі річки.
Прируслові
лісосмуги формуються із чорної і сірої вільхи, верби, горобини.
Займати береги суцільним чагарником недоцільно, хоча продумані посадки чагарників
збагачують пейзаж.
Ширина прируслових лісосмуг приймається в залежності від стійкості
берегів річки, а також від ландшафтно - структурної
частини річки і її довжини (табл. 1).
Зони санітарної
охорони водних об'єктів влаштовуються у районах забору води для
централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб.
Згідно нормативних документів зони санітарної охорони повинні включати зону
джерела
водопостачання в місці забору води (яка складається із трьох поясів: першого -
суворого режиму, другого і третього - режимів обмеження), санітарно-захисну
смугу водопровідних споруд (насосних станцій, станцій підготовки води, ємностей) і
санітарно-захисну смугу водопроводів. Межі зон санітарної охорони
встановлюються окремо для поверхневих і підземних джерел водопостачання,
майданчиків водопровідних споруд і водопроводів.
Таблиця 1 Ширина прируслових лісосмуг залежно від типу руслових берегів
Межі зон санітарної охорони водних
об'єктів встановлюються місцевими Радами народних депутатів на їх території за
погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього
природного середовища, водного господарства та геології.
Режим зон санітарної охорони водних
об'єктів встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Запитання
для контролю
1. Водоохоронні
зони. Межі водоохоронних зон.
2. Обмеження
господарської діяльності у водоохоронних зонах.
3. Прибережні
захисні смуги. Розміри прибережних захисних смуг.
4. Обмеження
господарської діяльності у прибережних захисних смугах.
5. Зони
санітарної охорони водних об'єктів.