Лекція № 3

ОХОРОНА ВОДНИХ РЕСУРСІВ. ЗАСТОСУВАННЯ САНІТАРНО - ГІГІЄНІЧНИХ І АДМІНІСТРАТИВНИХ ЗАХОДІВ

 

Водні ресурси є національним багатством країни, однією з природних основ її економічного розвитку. Вони забезпечують усі сфери життя і господарської діяльності людини, визначають можливості розвитку промисловості і сільського господарства, розміщення населених пунктів, організації відпочинку та оздоровлення людей.

Сьогодні вода розцінюється не лише як природний ресурс, вона має виражену соціальну значущість, оскільки наявність достатньої кількості води і належної якості є однією з основних чинників безпечних умов життя та сталого розвитку держави.

Тому, сучасне господарювання повинне передбачати збереження та охорону всіх видів водних ресурсів – поверхневих і підземних вод.

Для захисту, збереження та охорони водних ресурсів від забруднення та вичерпання необхідно передбачати ряд природоохоронних заходів, які можна згрупувати в наступні розділи:

1.     Охорона водних джерел від забруднення, забезпечення населення та інших водоспоживачів і водокористувачів якісною водою шляхом оптимізації надходження стічних вод до водних джерел, а саме:

ü недопущення скиду неочищених і недостатньо очищених стічних вод;

ü встановлення і дотримання величин ГДС;

ü  недопущення аварійних і залпових скидів стічних вод;

ü будівництва нових і реконструкції діючих очисних споруд;

ü недопущення забруднення води через засмічення прибережних зон, у місцях відпочинку, від водного транспорту тощо;

ü збереження властивостей самоочищення водойм;

2.     Забезпечення збереження водних ресурсів від вичерпання шляхом:

ü  раціонального та економного використання води в усіх галузях народного  господарства;

ü  ефективного обліку та встановлення тарифів і плати за водоспоживання;

ü ширшого впровадження маловодоємних і безводних технологій;

ü повного використання можливостей застосування зворотного, повторного (послідовного) типу водокористування;

ü недопущення надмірного використання водних ресурсів і перевищення забору води понад санітарні норми (витрати);

3.     Забезпечення оптимальних екологічних умов у межах річкових та озерних басейнів і проведення ландшафтних водоохоронних заходів:

Ø застосування санітарно - гігієнічних і адміністративних заходів;

Ø забезпечення оптимального співвідношення між різними частинами (природними і антропогенними) річкових та озерних басейнів;

Ø  створення заповідних і природоохоронних територій (в тому числі і еталонних) та  дотримання в них заповідного режиму;

Ø зважений підхід до гідрологічних перетворень (створення водойм, плотин, гребель, меліорованих угідь тощо);

4.     Застосування компенсаційних (відтворювальних) екологічних водоохоронних заходів:

Ø  глибокого доочищення стічних вод переважно біологічними методами;

Ø проведення відновлення річкових і озерних екосистем шляхом створення штучних нерестилищ, екологічних ніш для іхтіофауни, відновлення шляхів міграції риби, інтродукція водної рослинності, створення умов турбулентності потоку води для насичення киснем тощо.

Санітарно - гігієнічні і адміністративні заходи - це встановлення:

1.     водоохоронних зон;

2.     прибережних захисних смуг

3.     зон санітарної охорони.

Згідно Водного кодексу України /ст.87/ водоохоронні зони призначені для «створення сприятливого водного режиму водних об'єктів, попереджен­ня їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та нав­коло озер, водосховищ і інших водойм». До складу водоохоронних зон обов'язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

Межі водоохоронних зон встановлюються з урахуванням: рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, інтенсивності берегоруйнування, конструкції інженерного захисту берега; цільового  призначення  земель,  що  входять  до складу водоохоронної зони. Враховуючи, що ліси мають значну водоохоронну функцію, межі водоохоронних зон у них не встановлюються.

Водоохоронна зона має внутрішню і зовнішню межі. Внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті. Зовнішня межа водоохоронної зони, як правило, прив'язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, надзаплавних терас, бровок схилів, балок та ярів і визначається найбільш віддаленою від водного об'єкта лінією: затоплення при максимальному повеневому (паводковому) рівні води, що повторюється один раз за десять років; берегоруйнування, меандрування; тимчасового та постійного підтоплення земель; ерозійної активності; берегових схилів і сильноеродованих земель.

Зовнішня межа водоохоронної зони на землях сільських населених пунктів, землях сільськогосподарського  призначення, лісового фонду, на територіях водогосподарських, лісогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також  на землях інших власників та користувачів визначається з урахуванням: зони санітарної охорони джерел питного водопостачання; розрахункової зони переробки берегів; лісових насаджень, що найбільшою мірою сприяють охороні вод із зовнішньою межею не менш як 1000 метрів від урізу меженного рівня води; усіх земель відводу на існуючих меліоративних системах, але не менш як 200 метрів від бровки каналів чи дамб. Водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води.

Для  гірських  і  передгірських  річок зовнішня межа водоохоронної зони визначається з урахуванням геоморфологічних та гідрологічних умов, а також селевих та зсувних явищ.

Водоохоронні зони є природоохоронною територією з обмеженою госпо­дарською діяльністю. У водоохоронних зонах не допускається використання стійких та сильнодіючих пестицидів, влаштування кладовищ, скотомогиль­ників, звалищ сміття, полів фільтрації, нафтосховищ та автозаправних станцій, розміщення великих тваринницьких комплексів та ферм, складів мінеральних добрив і отрутохімікатів.

В межах водоохоронних зон катего­рично забороняється скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості /балки, пониззя, кар'єри тощо/, а також у потічки.

В водоохоронній зоні обмежується внесення мінеральних добрив, зокрема забороняється авіавнесення добрив, проектуються протиерозійні лісо­меліоративні, агротехнічні і організаційно-технічні заходи з метою підтри­мання сприятливого режиму річок і водойм, поліпшення їх санітарного ста­ну і попередження їх замулення та забруднення добривами, отрутохіміката­ми і біогенними речовинами.

Водоохоронні зони річки розміщуються в гідрографічному протиерозій­ному фонді і включають в себе заплавні землі, схили більше 5º,  які приляга­ють до заплав та балки, що впадають в річкові долини, а також осушені землі, дренажно-поверхневий стік з яких попадає в річку.

У водоохоронні зони водосховищ включаються схили, балки, які безпо­середньо прилягають до водойм, а також схили і днища балки вище водойми на відстані не менш 2 км. При розміщенні каскаду ставків з відстанню між ними не більш 5 км у водоохоронну зону включається також схили і днища балок між цими ставками.

Прибережні захисні смуги /ст.88. Водного кодексу України/ є приро­доохоронною територією і створюються з метою охорони поверхневих вод­них об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохо­ронних зон.

Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше З гектарів - 25 метрів;

для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

для великих річок, водосховищ та озер -100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибе­режних захисних смуг подвоюється. При наявності вздовж русел річок за­хисних лісових насаджень або заростей чагарнику шириною 9... 12 м межа смуги суміщається їх верхньою межею. На присадибних ділянках прибе­режна смуга може не виділятись, а проектуються алейні насадження дерев або чагарників. Якщо в заплаві розміщені сінокоси шириною до 100 м для річок довжиною до 100 км і 150 м для річок довжиною більше 100 км, то вони відносяться до прибережної смуги. Якщо їх ширина більше, тоді при­бережні смуги встановлюються для річок до 100 км шириною 50 м, для річок довжиною більше 100 км - до 100 м. Біля витоків річок прибережні смуги встановлюються максимальних розмірів. •

В межах прибережних захисних смуг, річок, островах та навколо водойм забороняється (Водний кодекс України):

•  розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і заліснення), а також садівництво та городництво;

•  зберігання та застосування добрив і пестицидів;

• влаштування літніх таборів для худоби;

• будівництво будь-яких споруд /крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних/, у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

• миття та обслуговування транспортних засобів та техніки;

  влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твер­дих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибе­режна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Ця смуга може використовуватись лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов'язковим централізованим водопо­стачанням і каналізацією, в ній забороняється:

• застосування стійких та сильнодіючих пестицидів;

• влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичу­вачів стічних вод;

    влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних обсягом більше 1 кубічного метра на добу;

  влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймай» ня і знезаражування рідких відходів,

При проектуванні осушувальних систем необхідно передбачити вздовж каналів залужену смугу шириною 3 м.

Рослинність цієї смуги не тільки захищає водні об'єкти від замулення. Коріння дерев і кущів закріплюють грунт і частково попереджують вимив по­живних речовин. На осушувальних системах при впаданні їх у водойму доцільно влаштовувати біоінженерні споруди з водною рослинністю зокре­ма, з очеретом звичайним, рогозом широко - і вузько­листим  і ін., які добре поглинають забруднюючі речовини.

Крім того, потрібно розуміти, що водоохоронні зони і прибережні смуги можуть служити також екологічними коридорами, і тим самим сприяти збе­реженню біологічних видів. Дерева, чагарники і лугова рослинність сприя­ють гніздуванню і розмноженню птахів і комах, дають притулок дичині і іншим тваринам.

Рослинність прибережних смуг повинна ярусною і складатись із дерев, кущів, багаторічних трав і злакових рослин. Як правило, дерева повинні рости на південному боці берега, щоб максимально затіняти води. З іншої сторони, щоб менше затіняти поле, висока рослинність повинна бути роз­міщена ближче до русла. Разом з тим дерева не повинні перешкоджати підтриманню порядку у руслі річки.

Прируслові лісосмуги формуються із чорної і сірої вільхи, верби, горобини. Займати береги суцільним чагарником недоцільно, хоча продумані посадки чагар­ників збагачують пейзаж.

Ширина прируслових лісосмуг приймається в залежності від стійкості берегів річки, а також від ландшафтно - структурної частини річки і її до­вжини (табл. 1).

Зони санітарної охорони водних об'єктів влаштовуються у районах за­бору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб.

Згідно нормативних документів  зони санітарної охорони повинні включати зону джерела водопостачання в місці забору води (яка складається із трьох поясів: першого - суворого режиму, другого і третього - режимів обмежен­ня), санітарно-захисну смугу водопровідних споруд (насосних стан­цій, станцій підготовки води, ємностей) і  санітарно-захисну смугу водопро­водів. Межі зон санітарної охорони встановлюються окремо для поверхне­вих і підземних джерел водопостачання, майданчиків водопровідних споруд і водопроводів.

 

Таблиця 1 Ширина прируслових лісосмуг залежно від типу руслових берегів

Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими Радами народних депутатів на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього природного середо­вища, водного господарства та геології.

Режим зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються Кабіне­том Міністрів України.

Запитання для контролю

 

1.       Водоохоронні зони. Межі водоохоронних зон.

2.       Обмеження господарської діяльності у водоохоронних зонах.

3.       Прибережні захисні смуги. Розміри прибережних захисних смуг.

4.       Обмеження господарської діяльності у прибережних захисних смугах.

5.       Зони санітарної охорони водних об'єктів.