Тема 3

Цифрова трансформація: основні поняття та визначення

1.   Визначення та сутність цифрової економіки

2.   Цифрова трансформація та основні принципи цифровізації

3.   Нормативно-правове регулювання цифровізації України

4.   Етапи розвитку промислового виробництва

5.   Фактори розвитку Індустрії 4.0 в Україні

6.   Головні стратегічні ініціативи та напрями розвитку Індустрії 4.0

1.     Визначення та сутність цифрової економіки

Сьогодні розвиток інформатизації насамперед пов’язаний із впровадженням цифрових комунікаційних технологій і платформ, для яких Інтернет і мобільні пристрої є основою. Сектори економіки, засновані на інформаційних і комунікативних технологіях, отримали назву “цифрова економіка”.

«Цифрова економіка (Digital economy) - це економіка, що базується на цифрових комп’ютерних технологіях Цифрову економіку іноді називають інтернет-економікою, новою економікою або веб-економікою. Все частіше «цифрова економіка» переплітається з традиційною економікою, роблячи чітке розмежування складнішим. Під цифровою економікою розуміють виробництво, продажі та постачання продуктів через комп'ютерні мережі» - визначення розміщене на сайті Вікіпедія- вільна енциклопедія.

Концепцію цифрової економіки стисло сформулював у метафорі «перехід від обробки атомів до обробки бітів» американський програміст Ніколас Негропонте - засновник медіа-лабораторії Массачусетського технологічного інституту, фундатор асоціації «One Laptop per Child».

Паралельно з Негрепонте термін «цифрова економіка» в 1995 році застосував канадський вчений Дон Тапскотт (його праця оприлюднена у 1997 році), стверджуючи, що цифрова економіка формується на застосуванні цифрових технологій. Серед найважливіших наслідків цифровізації економіки Дон Тапскотт, звертаючись до теорії фірми Рональда Коуза, називає можливість радикального зниження трансакційних витрат, перш за все, видатків на пошук інформації та укладання договорів, і як наслідок появи нових форм бізнесу, без посередників, з прямою взаємодією споживачів і постачальників, переміщенням бізнесу з традиційних форм в інтернет простір.

У 2001 році Томас Месенбург запропонував концепцію «Цифрова економіка» та виділив її основні складові: «1) підтримуюча інфраструктура (апаратне забезпечення, програмне забезпечення, телекомунікації, мережі, тощо); 2) електронний бізнес; 3) електронна комерція».

Відповідно до основних положень «Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018 - 2020 роки»: поняття «цифрова економіка» означає діяльність, в якій основними засобами (факторами) виробництва є цифрові (електронні, віртуальні) дані як числові, так і текстові. Цифрова економіка базується на інформаційно-комунікаційних та цифрових технологіях, стрімкий розвиток та поширення яких вже сьогодні впливають на традиційну (фізично-аналогову) економіку, трансформуючи її від такої, що споживає ресурси, до економіки, що створює ресурси.

У період 1995–2001 рр. становлення наукової думки щодо сутності поняття «цифрова економіка» зводилося до ототожнення цифрової економіки з поняттям електронної комерції. 2010–2016 рр. – період, який можна охарактеризувати як післякризовий, протягом якого уряди розвинутих країн шукають найбільш ефективні шляхи подолання світової фінансової кризи, поняття «цифрова економіка» зазнає значного поширення саме на законодавчому рівні. Саме у цей період «цифрову економіку» пропонується розглядати як економіку, засновану на цифрових технологіях. І вже починаючи з 2016 року проводяться фундаментальні теоретичні дослідження щодо сутності поняття «цифрова економіка» та формуються основні концепції щодо стимулювання її розвитку у національних економіках.

2.     Цифрова трансформація та основні принципи цифровізації

Цифрова трансформація - це впровадження сучасних технологій у бізнес-процеси підприємства. Цей підхід передбачає не лише встановлення сучасного обладнання або програмного забезпечення, але і фундаментальні зміни в підходах до управління, корпоративної культури, зовнішніх комунікаціях. Як наслідок підвищуються продуктивність кожного співробітника і рівень задоволеності клієнтів, а компанія здобуває репутацію прогресивної і сучасної організації.

Цифрова трансформація підприємства – це інтенсивна зміна ділової і організаційної діяльності, процесів і компетенцій, а також моделей, спрямованих на поліпшення методів ведення бізнесу.  Основна мета цифрової трансформації – оптимізація бізнес-процесів, яка  спрямована на те, щоб компанії оперативно ухвалювали рішення, блискавично адаптували роботу до вимог поточного моменту та задовольняли потреби клієнтів.

Цифровізація - насичення фізичного світу електронно-цифровими пристроями, засобами, системами та налагодження електронно-комунікаційного обміну між ними, що фактично уможливлює інтегральну взаємодію віртуального та фізичного, тобто створює кіберфізичний простір.

Основна мета цифровізації полягає у досягненні цифрової трансформації існуючих та створенні нових галузей економіки, а також трансформації сфер життєдіяльності у нові більш ефективні та сучасні.

У двох нормативних документах Цифровій адженді України та Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України сформульовано основні принципи цифровізації.

Принцип 1. Цифровізація повинна забезпечувати кожному громадянинові рівний доступ до послуг, інформації та знань, що надаються на основі інформаційно-комунікаційних та цифрових технологій.

Принцип 2. Цифровізація повинна бути спрямована на створення переваг у різноманітних сферах повсякденного життя.

Принцип 3. Цифровізація здійснюється через механізм економічного зростання шляхом підвищення ефективності, продуктивності та конкурентоздатності від використання цифрових технологій.

Принцип 4. Цифровізація повинна сприяти розвитку інформаційного суспільства та засобів масової інформації.

Принцип 5. Цифровізація повинна орієнтуватися на міжнародне, європейське та регіональне співробітництво з метою інтеграції України до ЄС, виходу на європейський і світовий ринок.

Принцип 6. Стандартизація є основою цифровізації, одним з головних чинників її успішної реалізації.

Принцип 7. Цифровізація повинна супроводжуватися підвищенням рівня довіри і безпеки.

Принцип 8. Цифровізація як об’єкт фокусного та комплексного державного управління.

3.     Нормативно-правове регулювання цифровізації України

Інституційно-правове оформлення розвитку цифрової економіки в Україні розпочалося ще у 2013р., коли Кабінет Міністрів видав Розпорядження “Про схвалення стратегії розвитку інформаційного суспільства в Україні”.

У 2015р. Україна приєдналася до Декларації першого засідання міністрів “Східного партнерства ЄС” з питань цифрової економіки, на якому цифрова економіка була визнана сферою з невикористаним потенціалом як для ЄС, так і для шести країн-партнерів.

Необхідність інтеграції цифрових ринків країн Східного партнерства в єдиний європейський простір викликана появою ініціативи “Гармонізація цифрових ринків”, до реалізації якої також залучена Україна.

Крім того орієнтирами для України стають три основні напрями, викладені у комплексному програмному документі “Єдиний цифровий ринок для Європи”:

•  кращий доступ до Інтернету для споживачів та підприємств;

•  створення належних умов для регулювання передових цифрових мереж;

•  розбудова цифрової економіки через інвестиції, оперативну сумісність та стандартизацію.

Важливу роль відіграє Додаток до Угоди про асоціацію, який зобов’язує Україну здійснити імплементацію низки актів ЄС, що встановлюють спільні норми на ринку надання електронних комунікаційних послуг, разом з Директивами щодо електронних комунікацій, режимів авторських прав, захисту прав споживачів, кур’єрських служб, аудіовізуальних послуг. Україна має запровадити європейську концепцію регулювання цифрового ринку та впровадити її стандарти, що є однією з вимог євроспільноти задля поглиблення співробітництва. Країна забезпечує поступове приведення своїх чинних законів чи прийняття нових законів у відповідність до європейського законодавства.

27 грудня 2016р. відбулася презентація документа “Цифровий порядок денний України 2020” (цифрова стратегія), що в подальшому було покладено в основу Концепції розвитку цифрової економіки України.

Формальним підтвердженням старту формування політики у цифровій сфері стало прийняття на початку 2018р. Концепції розвитку цифрової економіки і суспільства України на 2018-2020рр. Документ містить основні цілі та принципи цифрового розвитку країни, а також індикативний план їх реалізації. Основні цілі цифрового розвитку зазначені у Концепції, передбачають, що підсумком її виконання має стати зростання ВВП на 5%.

Цифровізація – другий за пріоритетом розділ затвердженої КМУ Програми дій уряду у 2020 р..

Серед заходів програма передбачає:

2.1. Розвиток адміністративних послуг та їх цифровізація

2.2. Інформатизація суспільства

2.3. Сприяння розвитку ІТ-бізнесу

4.     Етапи розвитку промислового виробництва

Перша промислова революція (кінець XVIII ст.) почалась у Великій Британії з механізації текстильної індустрії. Надалі заміна ручної праці машинним виробництвом поширилася в усьому світі.

Друга промислова революція відома як технологічна революція (кінець XIX - початок XX ст.). У цей період відбувся перехід від вугілля, як головного енергоносія, до використання нафти, винахід електрики, електродвигуна, телефона, поширення нових форм виробництва: конвеєр, розвиток хімічної промисловості, металургії. Суттєві нововведення були впроваджені у сталеливарній промисловості. Друга промислова революція започаткувала розвиток виробничих сил на машинній основі, розвиток науки на базі техніки.

Прикладом перших інформаційних технологій та першого цифрового бізнесу, які змінили повністю стиль життя людей у період індустрії 2.0 можна представити:

1. Поява телеграфу.

2. Перша платіжна картка.

3. Синхронізація часу.

Третя промислова революція (1960-і роки). Відбувається перехід до автоматизації за допомогою електронних та інформаційнокомунікаційних технологій (ІКТ). Третя промислова революція стала важливим кроком на шляху до зміни зайнятості і започаткувала нові умови та вимоги до ринку праці, які проявилися у попиті на т.зв. вільні професії. Найбільшого успіху досягають спеціалісти, готові працювати в різних професійних середовищах і які не прив’язані до будь-якої організації. Вони можуть вільно входити і виходити з організаційної структури, а рішення складних завдань відбувається у процесі діяльності проектних команд. “Виробництво стає цифровим, і насувається третя велика революція, яка дасть змогу випускати продукти в менших кількостях, економічніше й гнучкіше – і вкладати куди менше праці завдяки новим матеріалам, абсолютно новим технологіям, таким як 3D-принтери та прості у використанні рóботи. А в інтернеті можна знайти нові спільні виробничі послуги. Цикл майже завершено – від масового виробництва здійснено перехід до більш індивідуалізованого. Це, імовірно, може повернути деякі робочі місця розвинутим країнам, які втратили їх на користь тих, що розвиваються”.

Четверта промислова революція (ХХІ ст.).

Концепція Четвертої промислової революції “Індустрія 4.0” сформульована у 2011р. президентом Всесвітнього економічного форуму в Давосі Клаусом Швабом. “Індустрія 4.0” характеризується розвитком кіберфізичних систем, тобто єдністю фізичної та цифрової реальності. Термін був визначений як “збірне поняття для технологій і концепцій організації ланцюжка створення додаткової вартості” з використанням кіберфізичних систем, Інтернету речей, Інтернету послуг, розумних підприємств. Фаза промислової революції, яка характеризується злиттям технологій, що розмиває межі між фізичною, цифровою та біологічною сферами. “Індустрія 4.0” дасть змогу збирати та аналізувати дані з різних машин, забезпечуючи більш швидкі, ефективні та гнучкі процеси виробництва товарів вищої якості за зниженими цінами. Також вона викликала появу абсолютно нових бізнес-моделей, які сприятимуть радикально новим способам взаємодії в ланцюжку вартості.

«Смарт-фабрики» (smart factory, «розумне» виробництво) — концепція цифровізації промислових виробництв із метою покращення їх операційної та бізнес-ефективності. «Смарт-фабрика» апелює до таких технологій, як хмарні обчислення, бездротові комунікації, дистанційне управління та обслуговування, кібербезпека, інтеграція систем управління, інтеграція та краща співпраця в ланцюжку доданої вартості, 3D-друк та інші.

«Індустрія 4.0» — це наступна фаза цифровізації, де ключову роль відіграють такі технології, як аналітика великих даних (Big Data), предиктивна аналітика, machine learning, m2m-комунікації, штучний інтелект, аддитивні технології, нове покоління роботів тощо.

Через поступове зниження вартості цих технологій вони стають доступними, тобто все частіше починають використовуватися промисловістю та бізнесом, що врешті-решт впливає на наявні бізнес-моделі або взагалі створює нові.

5.     Фактори розвитку Індустрії 4.0 в Україні

Візія України щодо Індустрії 4.0, запропонована Асоціацією підприємств промислової автоматизації України у Національній стратегії Індустрії 4.0:

«Україна — високотехнологічна, постіндустріальна країна, інтегрована в глобальні, технологічні ланцюжки створення цінності, що продукує в них унікальні інженерні послуги та продукти високої якості. Для власних потреб Україна є самодостатньою в забезпеченні своєї економіки та своєї армії найнеобхіднішими технологічними продуктами».

Ключовими факторами розвитку Індустрії 4.0 в Україні до 2030Е визначено такі:

1.   Консолідація головних стейкхолдерів Індустрії 4.0 та урядових структур навколо цілей та програм розвитку Індустрії 4.0.

2.   Залучення ІТ-сектору до проблем розвитку внутрішнього ринку й насамперед питань передавання досвіду глобалізації та кращих бізнес-практик промисловим хай-тек-секторам.

3.   Створення інноваційної екосистеми промислових хай-тек-сегментів включно з повною інтеграцією з дослідницьким простором.

4.   Інтеграція в європейські та світові ланцюжки цінності Індустрії 4.0.

2016 року створено рух «Індустрія 4.0 в Україні» як об’єднання учасників ринку ІТ та промислових підприємств із метою роботи над спільними програмами та ініціативами.

Включення України до всесвітнього руху «Індустрія 4.0» дасть можливість підвищувати конкурентоздатність виробництв, стимулювати внутрішній ринок, утримувати й нарощувати свої позиції в секторах із високою доданою вартістю на національному, а в окремих випадках — і на глобальному рівні.

Цільовими індустріями в Україні для реалізації відповідних ініціатив та проектів Індустрії 4.0 є такі:

1.   Машинобудування.

2.   Металургія та добувна промисловість

3.   Галузі переробної та харчової промисловості.

4.   Легка промисловість.

5.   Енергетика — виробництво, транспорт, розподіл енергоресурсів.

6.   Інфраструктурні об’єкти — мережі, морські та авіапорти, залізниця, автодороги тощо.

7.   Міська інфраструктура — безпека, трафік, будівлі, комунальні та енергомережі тощо.

8.   Агропереробна галузь.

9.   Воєнно-промисловий комплекс.

10.   Аерокосмічна галузь.

6.     Головні стратегічні ініціативи та напрями розвитку Індустрії 4.0

1. Інституціоналізація розвитку промислових хай-тек-сегментів на рівні держави. Визнання цільових секторів промислових хай-тек як ключових для розвитку економіки України поверне довіру до держави та дасть потужний поштовх для їх розвитку.

2. Створення інноваційної екосистеми промислових хай-тек передбачає виконання таких завдань розвитку:

·  a) Повний незалежний аудит наявних елементів екосистеми.

·  b) Їх розвиток до цільової моделі інноваційної екосистеми промислових хай-тек-сегментів (наразі також відсутня).

·  c) Налагодження трансферу технологій від українських наукових установ, наукових парків, лабораторій R&D, а також від міжнародних центрів та корпорацій до кінцевих замовників.

·  d) Створення мереж найефективніших структурних елементів екосистеми «Індустрія 4.0» - центрів експертизи, лабораторій R&D, технопарків, інкубаторів та акселераторів стартапів Індустрії 4.0 тощо.

·  e) Залучення інвестицій та фондів.

3. Прискорення кластеризації у сфері Індустрії 4.0 як на регіональному, так і національному рівнях. Кластери промислових хай-тек мають виконувати ряд завдань як по зростанню цінності в ланцюжках своїх екосистем, так і по зростанню експорту.

4. Повномасштабна цифровізація ключових секторів промисловості, енергетики та інфраструктури:

5. Інтеграція інновацій Індустрії 4.0 у стратегії оборонного комплексу та безпеки країни. Уряд має приділити особливу увагу конкурентоздатності та технічному переоснащенню оборонної промисловості.

6. Запуск експортних програм для промислових хайтек-секторів:

7. Інтернаціоналізація та інтеграція у світовий простір 4.0.

8. Таргетинг, або аналіз та дослідження промислових секторів з високою доданою вартістю відносно оцінки конкурентоздатності та перспектив росту.

9. ІТ-фікація, або програма просвіти та трансферу кращих практик з ІКТ-сектору в промислові сектори.

10. Інжинірингові кластери.

11. Створення галузевих дорожніх карт цифрової трансформації.

У разі переходу на Індустрії 4.0 зростання промислового виробництва становить не менше 7–10% на рік. До того ж більшість українських підприємств значно відстають від країн ЄС чи світу, це означає, що початковий ефект від зростання буде набагато більший.

Що отримає українська економіка після ухвалення стратегічного курсу на 4.0 (за оцінками експертів, наведеними у Національній стратегії Індустрії 4.0):

1.   Зростання промислового сектору не менше ніж 10% на рік.

2.   Збереження та випереджальне зростання високотехнологічних промислових сегментів до 20% на рік. Значне зростання експорту цих сегментів.

3.   Додаткове зростання та залучення до країни інвестицій у розвиток 4.0 - як у виробництва, так і в центри R&D, інкубатори та технологічні компанії.