Тема 7

Соціальні ризики цифрової економіки

1.     Соціально-економічні ризики

2.     Ризики цифрової трансформації та ризики цифровізації

3.     Ризики, повязані з порушенням прав людини та інші державні ризики

1.   Соціально-економічні ризики

Соціально-економічні ризики, що супроводжують здійснення структурних зрушень на ринку праці України в умовах розвитку цифрової економіки (digital-економіки):

1. Ризики трансформації зайнятості, пов’язані зі старінням населення, погіршенням його вікової структури та скороченням загальної чисельності. Впродовж останніх 20 років ми маємо одні з найвищих темпів старіння населення серед країн Європи, що позначається на якості людського капіталу. Водночас на вітчизняних підприємствах зберігається ризик цифрового розриву у навичках працівників старшого та молодшого віку, що може обмежувати можливості використання сучасних цифрових комп’ютерних технологій на робочих місцях.

2. Ризик збереження вагомої частки неефективних робочих місць. Повільні темпи структурної перебудови економіки в Україні, обмежені інвестиційні можливості та слабка мотивація роботодавців до створення нових робочих місць негативно позначаються на процесах формування попиту на робочу силу та збереженні непродуктивної зайнятості.

3. Ризик зростання рівня безробіття населення за рахунок автоматизації бізнес-процесів та скорочення попиту на робочу силу певних професій і спеціальностей. Новітні технології заміщають стандартні трудові операції, посилюючи конкуренцію за робочі місця, в той же час підвищуючи попит на фахівців, які мають актуальні цифрові навички. Мінімізація цього ризику наразі можлива на основі забезпечення випереджаючого розвитку системи освіти та
підготовки робочої сили відповідно до потреб економіки, модернізації системи соціального захисту населення.

4. Ризики, пов’язані з трансформацією просторових і часових меж зайнятості, поширенням нестандартних форм зайнятості. З одного боку, нестандартна зайнятість відкриває ширші можливості для самореалізації людини, дозволяє поєднувати роботу з вирішенням інших життєвих завдань або змістовним відпочинком. Проте з іншого боку, гнучка зайнятість у вигляді телероботи (роботи поза офісом, вдома) або смартроботи (поза офісом, у будь-якому місці) часто призводить не до зменшення, а до збільшення навантаження на працівника.

Працівники відомих ІТ-компаній у світі (Амаzon, Apple, Facebook, Google та ін.) зазначають про наступне:

– надмірну інтенсивність праці;

– ознаки втоми;

– психологічне вигорання.

Крім того, нестандартно зайняті відчувають свою відірваність від трудового колективу, певну ізоляцію від колег.

5. Ризики роботи через цифрові платформи, пов’язані з гарантіями оплати праці, відсутністю соціального захисту, низьким рівнем охорони праці, неформальною зайнятістю тощо. Згідно з різними джерелами, Україна посідала перше місце в Європі та четверте місце у світі з зайнятості на цифрових платформах, що вимірюється за сумою фінансових потоків та кількістю завдань, виконаних на таких платформах. Україна також посідає перше місце у світі в «IT-фрилансі». Такі дані наведені у звіті Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) за проектом «Зайнятість через цифрові платформи в Україні. Проблеми та стратегічні перспективи». Підраховано, що принаймні 3% української робочої сили задіяні на онлайн-роботі. 17% відсотків українських офісних працівників уже пробували цифрову роботу і хотіли б повністю перейти на неї; один із двох розглядає це як додаткове джерело доходу. Ризики роботи через цифрові платформи посилюються через відсутність
ефективного регулювання цифрового сегменту в Україні.

6. Ризики невідповідності кадрового забезпечення потребам цифровізації економіки. Оскільки цифрова економіка вимагає розробки та впровадження складних процесів і технологій, побудови цифрової інфраструктури, для їх обслуговування потрібні фахівці, які повинні мати відповідні цифрові навички, «цифровий» тип мислення. Такі фахівці можуть бути відсутні, наприклад, в сільській місцевості, що посилює цифрову нерівність за територіальним критерієм. В умовах цифрової економіки забезпечення доступу до інформаційних технологій громадянами різної статі, віку та територій проживання є вагомим чинником забезпечення рівності у доступі до соціальних, економічних, освітніх, культурних можливостей.

7. Ризик встановлення «цифрової диктатури», тобто можливого запровадження загального контролю над громадянами за допомогою цифрових технологій. Інформацію про громадян збирають:

– Інтернет-провайдери;

– стільникові оператори;

– власники сайтів;

– роботодавці;

– університети.

Зокрема, в умовах підприємства можливим є використання мобільних додатків (наприклад, Google Drive, Google Calendar, GoToMyPC і JoinMe, Slack) або побудова єдиної платформи щодо збору даних про різні аспекти діяльності працівника на основі Big Data. В цих умовах зростає необхідність забезпечення безпеки та конфіденційності особистих даних громадян та протидії кіберзлочинності.

8.   Ризик повільного розвитку цифрової інфраструктури. Цифрова економіка вимагає потужної інфраструктури, високоефективного Інтернету, потужних мобільних мереж та телекомунікацій. Формування цих компонентів цифровізації економіки є трудомістким та інвестиційно затратним процесом.Важливість технологічних змін, під впливом яких відбувається трансформація зайнятості в країні, та ризики, що супроводжують цей процес, вимагають розробки системи заходів їх уникнення, мінімізації та ліквідації. Соціально-
економічні ризики впливу цифровізації економіки на сферу зайнятості вимагають алученості до процесу управління ними всіх суб’єктів:

– держави;

– господарюючих суб’єктів;

– громадян.

Також вони потребують використання новітніх технологій, інноваційних підходів у цьому процесі.

Структурні зрушення на ринку праці України в умовах розвитку цифрової економіки супроводжують соціально-економічні ризики. Вирішення цих ризиків вимагає залученості до процесу управління ними всіх можливих суб’єктів Тільки спільно держава, господарюючі суб’єктів і громадяни можуть розробити ефективні системи заходів уникнення, мінімізації та ліквідації ризик

2.     Ризики цифрової трансформації та ризики цифровізації

Основним ризиком цифрової трансформації економіки є потенційне зростання безробіття. Насамперед це пов’язано з автоматизацією виробничих і управлінських процесів, унаслідок чого частина працівників може втратити роботу. Крім того, ринок праці поступово формує попит на нові професії, такі як герокінезіолог, естетист, спеціаліст із сонячних технологій, аналітик транспортних систем, ренатуралізатор, персональний вебменеджер, посол корпоративної культури, міський фермер, аудитор екосистем, консультант із робототехніки, цифровий мемуарист, дизайнер ігрофікації, експерт зі спрощення, архітектор віртуальної реальності, інженер 3D-друку чи консультант із цифрових валют. Одночасно зазнають трансформації й традиційні професії, зокрема вчителя, бібліотекаря, містопланувальника або шкільного дієтолога.

Часткове розв’язання проблем зайнятості можливе через підтримку самозайнятості населення, розвиток культури безперервного навчання та створення цифрових платформ для реалізації професійних талантів.

Ще одним серйозним викликом цифровізації є зростання кіберзлочинності, що проявляється у викраденні персональних даних, незаконному доступі до банківських рахунків, зборі конфіденційної та комерційної інформації, блокуванні діяльності організацій тощо. Протидія таким загрозам має здійснюватися як на рівні окремої людини, так і на рівні держави.

Для забезпечення максимальної ефективності цифровізації держава повинна активно інформувати населення про можливі ризики, надавати консультаційну й технологічну підтримку щодо впровадження та використання безпечних інформаційно-комунікаційних систем, платформ та інфраструктури, а також стимулювати самозайнятість і розвиток культури навчання впродовж життя.

Серед основних ризиків, пов’язаних із упровадженням цифрових технологій, можна виокремити такі:

1.    Ризики використання Інтернету речей, які включають уразливість до несанкціонованого втручання, кібертероризму та незаконного використання технологій, зокрема систем відеоспостереження.

2.  Ризики, пов’язані зі штучним інтелектом, роботизацією та автоматизацією. Вони проявляються у втраті робочих місць, посиленні соціального відчуження, зростанні безробіття й соціальної напруженості, а також у можливості тотального контролю за населенням та витоку комерційної інформації.

3.   Ризики застосування технології блокчейн, які пов’язані з можливими загрозами безпеці самої блокчейн-системи та створеної на її основі інфраструктури. Додатковими проблемами є незмінність даних у мережі, що унеможливлює виправлення помилкової інформації, а також ризик використання токенів для відмивання коштів чи фінансування незаконної діяльності.

4.   Ризики, пов’язані з використанням імпортної мікроелектроніки. Значна частина програмного забезпечення та комп’ютерної техніки, що застосовується в Україні, є іноземного походження, а тому існує ймовірність наявності в них засобів прихованого шпигування.

5.   Ризики використання хмарних і розподілених обчислень. Вони пов’язані із залежністю від стабільності телекомунікаційних систем, а також із розподілом відповідальності за інформаційну безпеку між користувачами, власниками платформ та інтернет-провайдерами.

6.  Ризики, пов’язані зі стабільністю функціонування мережі Інтернет, оскільки перебої у її роботі можуть негативно впливати на діяльність підприємств, установ і суспільства загалом.

7.   Ризики впливу на суспільну свідомість. Розвиток великих даних, мережевих технологій, когнітивних і поведінкових наук створює умови для прихованого збору інформації та маніпулювання поведінкою великих груп людей.

8.   Ризики, пов’язані з ускладненням сучасних бізнес-моделей і дефіцитом кваліфікованих кадрів, здатних ефективно працювати в умовах цифрової економіки.

3.     Ризики, повязані з порушенням прав людини та інші державні ризики

Можна виокремити широкий спектр інституційних, інфраструктурних, екосистемних та управлінських проблем, які стримують розвиток цифрових тенденцій в Україні та ускладнюють трансформацію національної економіки в цифровий формат.

До інституційних проблем належать недостатня активність державних органів у реалізації Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства («Цифрова адженда України»), невідповідність чинного законодавства сучасним глобальним викликам і цифровим можливостям, а також неузгодженість національних, регіональних і галузевих стратегій розвитку з потребами цифрової трансформації.

Серед інфраструктурних проблем особливо відчутними є недостатній рівень покриття території держави цифровими інфраструктурами, відсутність окремих елементів цифрового середовища, зокрема інфраструктури Інтернету речей, систем електронної ідентифікації та цифрової довіри. Водночас суттєвою перешкодою залишається нерівний доступ населення до цифрових технологій, що спричиняє виникнення цифрових розривів між різними соціальними групами та регіонами.

До найважливіших екосистемних проблем належить недостатньо ефективна державна політика у сфері стимулювання інноваційної економіки, нерозвинений ринок інвестиційного капіталу, а також застаріла система освіти й методик викладання. Освітня система недостатньо орієнтована на розвиток STEM-освіти, soft skills та підприємницьких компетентностей. Крім того, існують недоліки у механізмах трансферу технологій та практичного закріплення знань і навичок. Важливою проблемою також є нестача висококваліфікованих спеціалістів.

Однією з ключових проблем у сфері електронного урядування залишається низький рівень автоматизації та цифровізації державних послуг.

У доповіді Спеціального доповідача Організація Об'єднаних Націй висловлено занепокоєння щодо негативних наслідків цифровізації систем соціального захисту та державних сервісів, які можуть призводити до порушення прав людини. Зокрема, наголошується, що цифрові системи використовуються не лише для скорочення соціальних витрат, а й можуть змінювати саму концепцію відповідальності держави перед громадянами. Використання біометричних посвідчень особи, цифрових технологій та систем моніторингу у сфері соціального захисту створює значний потенціал для порушення прав людини через можливість стеження, контролю та покарання громадян. Крім того, формування так званої «цифрової соціальної держави» значною мірою здійснюється приватними ІТ-компаніями, які не завжди дотримуються принципів захисту прав людини, тоді як держави часто не встановлюють для них достатньо жорстких вимог.

Цифровізація також спричиняє загрозу послаблення соціальної інтеграції. Зміни у характері праці та поширення нестандартних форм зайнятості поглиблюють проблему неформальної зайнятості, за якої працівники мають обмежений доступ до систем соціального захисту та невизначені перспективи пенсійного забезпечення. Водночас зростають витрати держави та бізнесу, пов’язані з необхідністю соціально-трудової адаптації працівників до впливу цифрових технологій на їхні професійні навички та конкурентоспроможність на ринку праці.

На думку фахівців Міжнародна організація праці, технологічний прогрес, розвиток штучного інтелекту, автоматизації та робототехніки сприятимуть створенню нових робочих місць. Однак працівники, які втратять роботу під час цього переходу, найчастіше виявляться недостатньо підготовленими до використання нових можливостей. Навички, які є актуальними сьогодні, можуть не відповідати вимогам ринку праці майбутнього, а нові компетентності швидко застаріватимуть. Саме тому дедалі більшого значення набувають програми професійної перепідготовки, підвищення кваліфікації, навчання цифрової грамотності та розвитку соціально-поведінкових навичок працівників, на які держави та корпорації змушені витрачати значні ресурси.