Лекція 13

ТЕМА 11. ЗАБОРГОВАНІСТЬ У СИСТЕМІ
МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ

План

1. Геополітика світового боргу. Показники зовнішнього боргу.

2. Світова економіка та світовий борг.Криза світової заборгованості.

3. Основні недоліки системи регулювання світових потоків капіталу. Роль міжнародних фінансових організацій у регулюванні зовнішнього боргу. Управління зовнішнім боргом.

Ключові поняття: борг, заборгованість, зовнішній державний борг, коефіцієнт обслуговування боргу,  конверсія боргу, реструктуризація боргу, рефінансування боргу, сек’юритизація.

 

1.  ГЕОПОЛІТИКА СВІТОВОГО БОРГУ. ПОКАЗНИКИ ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ.

Заборгованість у системі міжнародних фінансів у першу чергу потрібно розглядати з політичного погляду, а лише потім з економічного та гуманного. Згідно вітчизняних та зарубіжних досліджень, у всі епохи існували геостратегічні та геополітичні держави.

Регіональні лідери —це держави, що потенційно можуть впливати на свій регіон.

Геостратегічні країни — це високорозвинені країни, політика яких спрямована на поширення впливу за межами власних кор­донів. Їх, у свою чергу, розділяють на активні та пасивні.

Геополітичні центри — це держави чи регіони, що мають важливе стратегічне місцезнаходження та володіють відповідними ресурсами, але вимушені захищатись від зазіхань геостратегічних країн, які прагнуть до перерозподілу цінностей.

Показники зовнішнього боргу

Зовнішній борг — це сума зобов’язань країни перед зовнішніми кредиторами за непогашеними зовнішніми позиками та несплаченими за ними процентами. Боргові зобов’язання з терміном погашення понад рік називають довгостроковими, з терміном погашення протягом поточного року — короткостроковими. За типом позичальника зовнішні боргові зобов’язання бувають державні, гарантовані державою та приватні. Державний борг виникає в разі, коли зовнішніми кредиторами є уряди інших країн, центральні банки, інші урядові інститути, міжнародні фінансові організації. Борг, гарантований державою, — це борг приватних банків, компаній тощо, гарантом сплати якого є держава в особі певних офіційних інститутів. Приватний борг — борг приватних фірм, компаній, банків тощо, який не гарантований державою. За типом кредитора виділяють офіційні та приватні борги.

За методологією Всесвітнього банку визначають низку показників зовнішнього боргу для національної економіки, за якими можна зіставляти стан зовнішньої заборгованості різних країн. Серед них:

1. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг — EDIT / XGS.

2. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — EDIT / GNI.

3. Відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послуг — TDS / XGS.

4. Відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — INT / GNI.

5. Відношення офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу — RES/ EDT.

6. Відношення офіційних резервів до імпорту товарів та послуг — RES/ MGS.

7. Частка короткострокового боргу в загальній сумі зовнішнього боргу — Shortterm / EDT.

8. Частка концесійного боргу в загальній сумі зовнішнього бор­гу — Concessional / EDT.

9. Частка боргу міжнародним організаціям у загальній сумі зовнішнього боргу — Multilateral / EDT.

 

2. СВІТОВА ЕКОНОМІКА ТА СВІТОВИЙ БОРГ. КРИЗА СВІТОВОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ.

У світі практично не залишилось країн, які б не мали боргів перед іншими країнами або ж перед міжнародними організаціями. При цьому більшість країн є одночасно й боржниками, і кредиторами. Залежність національних господарств від зовнішніх вливань буде закріплюватись і далі у процесі лібералізації та глобалізації фінансових ринків, незважаючи на збереження деякої їхньої ізольованості.

Мобільність та масштабність світових потоків фінансових ресурсів, яка зростала до кінця ХХ ст., базується на нерівномірності економічного розвитку та на нерівновазі поточних платіжних балансів.

Уся світова економіка є дефіцитною і має чітко виражені боргові риси. Нерівномірність економічного розвитку є символом ХХ ст., і боргові проблеми окремих регіонів є головним доказом цього.

До важелів світового фінансового дисбалансу належать дисбаланс поточних платежів, дисбаланс заощаджень та інвестицій, позичкові та непозичкові ресурси.

Порівняння позичкових ресурсів (міжнародних боргових цінних паперів і синдикованих позик) та непозичкових ресурсів (прямих і портфельних інвестицій, допомоги та ін.) свідчить про перевагу перших.

Сукупна світова заборгованість нерезидентам перевищує обсяг світової заборгованості за зовнішніми борговими зобов’я­заннями. Причому це стосується як розвинутих ринків, так і тих, що формуються, хоча останні відрізняються високою дохідністю й водночас великими ризиками, а тому фатально притягують зарубіжних інвесторів.

Криза міжнародної заборгованості

Сучасна криза міжнародної заборгованості розпочалася в середині 70-х років, коли поєднання коливання на нафтовому ринку, різке зростання цін на товари широкого вжитку, падіння реальних ставок процента примусили багатьох країн-кредиторів і країн-пози­чальників переглянути раніше укладені кредитні угоди, що стали недійсними внаслідок кардинальних змін об’єктивних зовнішніх умов. До початку 80-х років багато країн, що розвиваються, мали труднощі під час виконання своїх зобов’язань. Дійсна боргова криза вибухнула в 1982 р., коли Мексика заявила, що не в змозі більше обслуговувати свій іноземний борг.

Умовно останні 20 років, протягом яких загострювались проблеми міжнародної зовнішньої заборгованості, можна розділити на 3 стадії кризи

1. Перша стадія — 1980—1985 рр. Характерними рисами є зміни об’єму та структури заборгованості країн, що розвиваються, та країн із середнім доходом, які мали більшу частину заборгованості перед основними комерційними банками, а інша частина заборгованості припадала на офіційних кредиторів. Стратегія вирішення проблем була спрямована на визнання унікальності явища. Для підтримання такої стратегії було вирішено ширше відкрити ринки для торгівлі та проводити розумні економічні реформи. Головна роль у цій політиці відводилася міжнародним організація — МВФ і (у меншому обсязі) Всесвітньому банку.

2. Друга стадія — 1985—1989 рр. Характеризувалась затримкою здійснення реформ. Економічні проблеми позичальників мали структурний характер і вимагали більш довгострокових зусиль як з боку позичальників, так і з боку кредиторів. Приватний капітал витікав із цих країн у пошуках вищих та стабільніших норм прибутку. Кредитори не передбачали скорочення заборгованості чи скорочення об’єму обслуговування заборгованості. Було розроблено план Бейкера —виділення нових грошових коштів для підтримки рівнів інвестування.

3. Третя стадія — з 1989 р. дотепер. У 1989 р. міжнародним фінансовим установам було запропоновано використати свої ресурси для допомоги країнам-боржни­кам у справі обміну своїх боргових документів на нові випущені урядом цінні папери. Було зменшено величини ставок за основною сумою чи процентах платежів у погашення нового боргу. Боржники використовували політику залучення як прямих так і побічних інвестицій; свопи борг/акції; викуп заборгованості; погашення заборгованості поставками товару.

Для оцінки платоспроможності окремої країни використовують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ):

НОБ = (СП : СВ) · 100 %,

де СП — сума платежів, яку країна має виплатити іншим державам за певний період;

СВ — сума іноземної валюти, отриманої від експорту товарів та послуг.

Якщо НОБ перевищує 20 %, то дана країна є неплатоспроможною.

Показник міжнародної валютної ліквідності (МВЛ) оцінює стан сукупної платоспроможності країн світу чи окремого регіону:

МВЛ = (ВР : ІР) · 100 %,

де ВР — золотовалютні резерви центральних банків країн світового співтовариства;

ІР — сума річного імпорту товарів та послуг.

 

3.    ОСНОВНІ НЕДОЛІКИ СИСТЕМИ РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВИХ ПОТОКІВ КАПІТАЛУ. РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У РЕГУЛЮВАННІ ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ. УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНІМ БОРГОМ.

Основні недоліки системи регулювання світових потоків капіталу

Аналізуючи систему регулювання світових потоків капіталу, потрібно розглянути дві проблеми. Проблема перша — позабалан­сові інструменти. Ф’ючерси, опціони, форварди, резервні акредитиви, кредитні лінії, зобов’язання про надання кредитів постійно переоцінюються, причому різниця між початковою вартістю й ринком покривається за допомогою грошових переказів, необхідних для усунення ризику дефолту (неплатежу). Друга проблема — регулювання потоків — нездатність міжнародних валютних організацій контролювати ситуацію.

Роль міжнародних фінансових організацій у регулюванні зовнішнього боргу

З початку 80-х років у процес вирішення кризи заборгованості залучаються міжнародні фінансові інститути. Роль МВФ та МБРР у цьому процесі змінилась. Вона стала складнішою та не такою чітко визначеною, як у період створення. Нині обидва ці інститути керують багатосторонніми фінансовими операціями й політичними діалогами, що охоплюють усі аспекти розвитку країн-учасниць.Всесвітній банк теж розширив свої традиційні інтереси. Ці структури дають суперечні поради, що змушує держав-членів обирати між фінансуванням кожного з інститутів.

МВФ (за власною думкою) забезпечує фінансовими ресурсами боржників, що перебувають у тяжкому становищі, функціонує як банальна каса взаємодопомоги, має право випускати спеціальні облігації та Генеральну угоду про позичання.

Група всесвітнього банку створює додаткові фонди для своїх позичальників, веде переговори з іншими кредиторами, створює консультативні групи.

Дві неформальні організації — Паризький та Лондонський клуби — займаються реорганізацією офіційних та комерційних боргів.

Реструктуризація боргу — це одна з форм реорганізації умов боргу, у процесі якої боржники та кредитори домовляються про відстрочення виплат заборгованостей за основною сумою кредиту та за процентами, строк яких повинен настати у визначений час, а також про новий графік таких платежів.

 

Основи реорганізації офіційного боргу

Реорганізацією офіційних боргів займається Паризький клуб. Ця організація не має юридичного статусу, штаб-квартири, секретаріату, статуту. Її було створено в 1956 р. Це збори представників суверенних держав-кредиторів під головуванням високопоставленого урядовця державного казначейства Франції. Паризь­кий клуб не є постійно діючим органом; він займається вирішенням конкретних проблем і не має фіксованого членства.

Принципи Паризького клубу: наявність безпосередньої загрози припинення платежів з погашення заборгованості, обумовленість реструктуризації боргу зобов’язанням боржника проводити визначену економічну політику, тобто виконання визна­чених умов, рівномірний розподіл тягаря несплачених боргів серед кредиторів.

Основи реорганізації комерційного боргу (Лондонський клуб)

Лондонський клуб —форум для перегляду строків погашення кредитів, наданих комерційними банками (без гарантії уряду кредитора), неофіційний орган, що охоплює комерційні банки, перед якими мають заборгованість країни «третього світу». Членський склад клубу нестабільний і не має офіційного мандату.

Етапи реструктуризації боргу:

1. Боржник оголошує мораторій на платежі та складає Інформаційний меморандум.

2. Кредитори формують Банківський консультативний комітет.

3. Вибір посередників з обслуговування, адвокатів та юридичних консультантів.

4. Збори з вивчення стану.

5. Узгодження основних умов.

6. Документальне оформлення угоди про перегляд боргу.

7. Підписання юридичних документів усіма сторонами.

 

 

Управління зовнішнім боргом

До світових боргових інструментів слід віднести позички ОДР (офіційна допомога для розвитку), боргові цінні папери, кредитні послуги, кредити (банківські, комерційні, експортні).

Методи управління зовнішнім боргом — конверсія боргу, сек’юритизація, викуп (обернена торгівля) та дострокові виплати. Виділяють декілька типів конверсії за функціональним змістом: переведення боргу в місцеву валюту (свопи борг/акція, борг/борг, борг/ресурси на цілі розвитку), прямий обмін на активи (свопи борг/несплачені боргові вимоги і борг/місцевий борг/фінансова реструктуризація), прямий обмін на товари (свопи борг/товари, борг/експорт).

Існує ціла низка проблем, що виникають у процесі регулюва­ння боргів. Суверенна держава може змінювати свої закони в односторонньому порядку, користуватися імунітетом відносно громадянських позовів. На практиці немає механізму, який визначає неспроможність держави. Виконання рішень або постанов стосовно держави часто є неможливим. У деяких країнах заборонено, щоб державні установи та контракти, які вони укладають, перебували під юрисдикцією іноземних суддів.

Документація кредитів суверенних позичальників схожа на документацію комерційних кредитів.Офіційні кредити та кредити, гарантовані урядом, повинна сплачувати держава, за інші кредити держава не несе відповідальності. Правову основу кредиту — повноваження на отримання кредиту — викладено в конституції, у парламентському акті.На практиці більшість угод має стандарту форму, іншими словами, положення та умови угоди визначені раніше, і позичальнику вельми рідко вдається висловити свою думку щодо змісту цієї угоди.

Запитання для самоперевірки

1. Охарактеризуйте геополітичну структуру світу.

2. Які країни та чому належать до активних геостратегічних?

3. Які країни та чому належать до пасивних геостратегічних?

4. У чому проявляються боргові риси світової економіки?

5. Назвіть стадії кризи міжнародної заборгованості.

6. Назвіть основні проблеми системи регулювання світових потоків капіталу.

7. Дайте визначення поняття «реструктуризація боргу».

8. Яка організація займається реорганізацією офіційних боргів країн?

9. Яка організація займається реорганізацією комерційних боргів країн?

10. Назвіть різновиди базових умов реструктуризації офіційного боргу.

11. Перерахуйте етапи реструктуризації комерційного боргу.

12. Які ви знаєте боргові інструменти?

13. Назвіть методи управління зовнішнім боргом.