1.   Українська мова  і суспільство. Функції мови

2.   Історія української літературної мови

Мова не є біологічним явищем, бо вона не закладена в біологічній природі людини. Дитину потрібно навчити мови, вона з властивістю говорити не народжується.

На суспільний характер мови вказує той факт, що однією мовою послуговуються усі прошарки суспільства. Мова може зумовлювати диференціацію в суспільстві.

У суспільстві мова виконує ряд важливих функцій: апелятивна функція - впливу на адресата. Волюнтативпа функція мови -  вираження волі мовця. Емотивна –  вираження почуттів, емоцій, переживань тощо. Вона передає суб'єктивну оцінку мовця щодо відповідної ситуації, її ще називають експресивною. Когнітивна функція - реалізує зв'язок мови з мисленням. Одна з важливих функцій мови, її ще називають акумулятивною, оскільки мова виступає не тільки засобом пізнання дійсності, а й засобом нагромадження знань і передавання їх нащадкам. Комунікативна -  спілкування, обміну інформацією. Це найважливіша функція мови. Номінативна - позначення об'єктів дійсності, їхніх властивостей та відношень між ними. Поетична -функція, що пов'язана з емотивною і полягає у використанні образних можливостей мови для впливу на читача (слухача). Фатична -контактовстановлювальна, яка привертає увагу слухача (читача), готує його до сприймання інформації. Усі функції, крім когнітивної, пов'язані з комунікативною

Історія української літературної мови - 1) частина історії української національної мови і культури, що засвідчує появу та поширення літературно-писемних пам'яток, створених за відповідними мовностильовими нормами; історія писемних і усних стилів української літературної мови; процес становлення і функціонування літературних норм; 2) навчальна дисципліна. Історія української.літературної мови пов'язана ї суспільними, економічними, культурними умовами життя українського народу, станом освіти, науки, книгодрукування, розвитком мистецтва, відбиває офіційний статус літературної мови в державі, її поліфункціональність чи обмежені культурно-національні функції.

Ще до того, як з'явилися писемні пам'ятки староукраїнською (давньоруською) мовою, усна народно-поетична творчість шліфувала, унормовувала мову, сприяла витворенню традиційних формул, що увійшли згодом у літературну мову княжої доби.

Поряд із старослов'янською літературною мовою існувала староукраїнська літературна мова. Використання її у літературі, що створювалася на територіях, де звучали народні говори, не могло не відбитися на її характері, так само як і на характері старослов'янських текстів, що зазнавали відповідного редагування.

Після монголо-татарської навали західні і більша частина південно-західних земель Давньої Русі підпали під пакування Литви та Польщі. У Великому князівстві Литовському як літературна використовувалася мова «руська», що в основі своїй була староукраїнською літературною мовою княжої доби, але з виразним впливом живих народнорозмовних елементів, білоруських — у Західній Русі, українських — у Південній Русі.

У 18 ст. суспільні, релігійні, культурні умови в Лівобережній Україні спричинилися до того, що  різновиди староукраїнської літературної мови занепадають.

1798 виходить друком «Єнеїда» І. Котляревського, від якої починає історію нова українська літературна мова. Два джерела народної мови — розмовно-побутове і фольклорне-пісенне –  розбудовуються у творчості наступників.

У 20 ст. українська літературна мова, як і українська культура загалом, переживала окремі періоди національного відродження.

3.Українська мова як державна

Державність української мови закріплена Конституцією України. Закон про мови в Україні, визнаючи державний статус української мови, відзначає, що у місцях компактного проживання громадян інших національностей для офіційного спілкування на даній території можуть використовуватися їхні мови. Цим положенням гарантуються мовні права всіх інших національностей України. У такому розумінні за цими мовами можна закріпити статус офіційної - на відміну від загальнодержавної.