Тема 9. Сертифікація як форма гарантії якості продукції

План

9.1 Загальні правила проведення сертифікації

9.2. Порядок проведення робіт із сертифікації продукції

9.3. Особливості сертифікації харчової продукції і продовольчої сировини

9.4. Сертифікація послуг

9.5. Сертифікація продукції іноземного виробництва

9.6. Міжнародна сертифікація харчових продуктів

9.6. Технічний нагляд за сертифікованою продукцією

9.7. Штрихове кодування

 

9.1 Загальні правила проведення сертифікації

Згідно ДСТУ 3410-96, сертифікація – процедура, за допомогою якої третя сторона дає письмову гарантію, що продукція, процес або послуга відповідає заданим вимогам. Сертифікація передбачає підтвердження третьою стороною показників, характеристик і властивостей продукції, процесів і послуг на основі випробувань, атестації виробництва і сертифікації систем якості.

У системі УкрСЕПРО передбачається можливість підтвердження відповідності продукції (процесів, послуг) установленим вимогам такими способами:

▪ заповнення декларації відповідності;

▪ заповнення декларації відповідності з наступною реєстрацією в органі сертифікації;

▪ сертифікації продукції, процесів, послуг;

▪ комбінованим способом – шляхом заповнення декларації і сертифікації.

Виробник або особа, що надає послуги, має право самостійно визначати спосіб підтвердження відповідності з дозволених для даного виду продукції.

У системі УкрСЕПРО проводиться обов'язкова і добровільна сертифікація продукції (процесів, послуг).

Обов'язкова сертифікація здійснюється на підставі законів і законодавчих положень і забезпечує доказ відповідності товару (процесу, послуги) вимогам технічних регламентів, обов'язковим вимогам стандартів. Оскільки обов'язкові вимоги цих нормативних документів відносяться до безпеки, охорони здоров'я людей і навколишнього середовища, то основним аспектом обов'язкової сертифікації є безпека і екологічність. У закордонних країнах діють прямі закони щодо безпеки виробів (наприклад, Директиви ЄС). Тому обов'язкова сертифікація проводиться на відповідність зазначеним у них вимогам (безпосередньо або з посиланням на стандарт).

Для здійснення обов'язкової сертифікації створюються системи обов'язкової сертифікації, мета їх - доказ відповідності продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, вимогам технічних регламентів, стандартів, що у законодавчому порядку обов'язкові до виконання, або обов'язковим вимогам стандартів. Номенклатура об'єктів обов'язкової сертифікації встановлюється на державному рівні управління.

Добровільна сертифікація проводиться з ініціативи юридичних або фізичних осіб на договірних умовах між заявником і органом з сертифікації в системах добровільної сертифікації. Допускається проведення добровільної сертифікації в системах обов'язкової сертифікації органами з обов'язкової сертифікації. Нормативний документ, на відповідність якому здійснюються випробування при добровільній сертифікації, вибирається, як правило, заявником. Заявником може бути виготовлювач, постачальник, продавець, споживач продукції. Системи добровільної сертифікації найчастіше поєднують виготовлювачів і споживачів продукції, зацікавлених у розвитку торгівлі на основі довгострокових партнерських відносин.

На відміну від обов'язкової сертифікації, об'єкти якої і підтвердження їхньої відповідності зв'язані з законодавством, добровільна сертифікація стосується видів продукції (процесів, послуг), не включених в обов'язкову номенклатуру і визначених заявником (або в договірних відносинах).

Правила і процедури системи добровільної сертифікації визначаються органом з добровільної сертифікації. Однак так само, як і в системах обов'язкової сертифікації, вони базуються на рекомендаціях міжнародних і регіональних організацій у цій області.

Рішення про добровільну сертифікацію звичайно зв'язано з проблемами конкурентноздатності товару, просуванням товарів на ринок особливо зарубіжний; перевагами покупців, що усе більше орієнтуються у своєму виборі на сертифіковані вироби. Як правило, розвиток добровільної сертифікації підтримується державою.

Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, визначається Кабінетом Міністрів України. В даний час цей перелік містить кілька сотень найменувань виробів, у тому числі продукції широкого вжитку:

* харчова продукція і продовольча сировина (40 найменувань);

* готельні послуги і послуги харчування, що надаються суб'єктами туристичної діяльності;

* побутова електроапаратура;

* засоби обчислювальної техніки;

* спеціальні засоби самозахисту;

* устаткування технологічне для харчовий, м'ясомолочної промисловості, підприємств торгівлі, громадського харчування і харчоблоків;

* медична техніка;

* іграшки;

* мийні засоби;

* засоби зв'язку;

* кінофототехніка;

* посуд з чорних і кольорових металів, порцеляни, фаянсу і скла;

* товари легкої промисловості;

* будівельні матеріали, вироби і конструкції;

а також інша продукція, що може бути джерелом небезпеки для людей, їхнього майна і навколишнього середовища.

Добровільна сертифікація в системі УкрСЕПРО проводиться на відповідність вимогам, що не відносяться до обов'язкових, при цьому установлюється відповідність продукції всім обов'язковим вимогам, якщо такі існують. Добровільну сертифікацію систем якості в Україні може здійснювати Українська Асоціація Якості, що одержала відповідну ліцензію на право роботи в системі сертифікації Європейської організації якості (ЄОЯ).

Головними принципами діяльності системи УкрСЕПРО є:

- право проведення робіт із сертифікації продукції (послуг) надається органам з сертифікації, випробувальним лабораторіям (центрам) і аудиторам, що акредитовані в системі і занесені до Реєстру системи;

- при наявності декількох органів сертифікації однієї і тієї ж продукції заявник має право вибрати і провести сертифікацію в будь-якому з цих органів;

- установлення відповідальності:

ü випробувальної лабораторії – за невірогідність і необ'єктивність результатів випробувань;

ü виробника – за невідповідність сертифікованої продукціївимогам нормативних документів і застосування сертифікатів і знаків відповідності з порушенням правил системи сертифікації;

ü органів сертифікації – за необґрунтовану або неправомірну видачу сертифікатів відповідності, атестатів виробництва і підтвердження їхньої дії;

-              здійснення технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції органом з сертифікації продукції (послуг) або з його доручення іншою організацією;

-              забезпечення конфіденційності інформації про результати робіт із сертифікації, що здійснюються в межах системи.

 

9.2. Порядок проведення робіт із сертифікації продукції

Відповідно до ДСТУ 3413-96 у загальному випадку при сертифікації продукції виконуються наступні етапи (таблиця 9.1).

Подача і розгляд заявки. Для проведення сертифікації продукції (послуг) заявник (включаючи іноземного) подає в акредитований орган з сертифікації продукції заявку відповідної форми, що повинна бути розглянута, і не пізніше одного місяця після її подачі заявник повинний одержати рішення, що містить:

-      основні умови сертифікації;

-      схему сертифікації;

-      перелік документів, необхідних для проведення сертифікації;

-      перелік випробувальних лабораторій, що проводять випробування заявленої продукції;

-      перелік органів сертифікації, що можуть провести сертифікацію (атестацію) виробництва і систем якості (якщо це передбачено схемою сертифікації продукції).

Таблиця 9.1 - Порядок проведення робіт із сертифікації продукції (послуг)

 

Копії рішення направляються в:

▪ орган з сертифікації систем якості (у разі потреби);

▪ випробувальну лабораторію, що буде проводити випробування;

▪ державне підприємство "Стандартметрологія" НОС України за місцем розташування заявника.

Виконання випробувань з метою сертифікації здійснює випробувальна лабораторія. Заявник представляє зразки (проби) продукції для випробувань і технічну документацію на них. Кількість зразків для випробування і правила їхнього добору встановлюється органом з сертифікації. Продукція, що імпортується, теж проходить випробування, якщо немає угоди по взаємному визнанню результатів випробувань. Як правило, зразки відбирає представник органа з сертифікації або випробувальній лабораторії.

При позитивних результатах протоколи випробувань передаються органові з сертифікації продукції, а їхня копія - заявникові.

У випадку одержання негативних результатів хоча б по одному з показників, інформація про негативні результати передається заявникові й органові з сертифікації продукції, який скасовує заявку. Повторні випробування можуть бути проведені тільки після повторної заявки і представлення органу з сертифікації переконливих доказів про проведення підприємством коригувальних дій щодо усунення причин, що викликали невідповідність.

Видача сертифіката відповідності здійснюється винятково органом з сертифікації продукції (послуг) на основі позитивних результатів протоколів випробувань продукції, результатів обстеження виробництва й аналізу документів відповідності інших органів з сертифікації і протоколів державних інспекційних комісій.

Орган з сертифікації продукції оформляє сертифікат відповідності, реєструє його в Реєстрі Системи і видає заявникові, які після цього має право маркірувати продукцію, тару, упакування, супровідну документацію і рекламні матеріали знаком відповідності.

Відповідно до ДСТУ 2296-93 установлені такі зображення знака відповідності:

-      для продукції, що відповідає обов'язковим вимогам нормативних документів і вимогам, що передбачені діючим законодавчим актам України, на яку встановлена обов'язкова сертифікація, - рисунок 9.1, а);

-      для продукції, що відповідає усім вимогам нормативних документів, що поширюються на дану продукцію – рисунк 9.1, б)

 

                       

            а)                                               б)

Рис. 9.1. Знаки відповідності

 

Знак відповідності, що зображений на рисунку 9.1, а) застосовується також для позначення продукції, що не підлягає обов'язковій сертифікації, однак сертифікована з ініціативи виготовлювача або продавця, - добровільна сертифікація.

Термін дії сертифіката на продукцію, що випускається підприємством серійно протягом терміну, установленого ліцензійною угодою, визначає орган з сертифікації з урахуванням терміну, на який сертифікована система якості або атестоване виробництво.

Термін, що зазначений у ліцензії, не продовжується. Порядок видачі нової ліцензії замість тієї, термін дії якої скінчився, визначає орган з сертифікації продукції в кожному конкретному випадку.

Термін дії сертифіката на продукцію, що випускається підприємством, встановлюється органом з сертифікації і заноситься в ліцензійну угоду, при цьому враховується:

1) термін дії нормативних документів на даний вид продукції;

2) термін сертифікації системи якості або атестації виробництва;

3) гарантійний термін придатності продукції до моменту її реалізації або тривалість (термін) зберігання продукції.

У будь-якому випадку термін сертифікації продукції не перевищує:

- три роки – при сертифікації системи якості;

- два роки – при атестації виробництва;

- один рік – при обстеженні виробництва.

Заявник заздалегідь повинний повідомити орган сертифікації про внесення змін у конструкцію (пристрій, матеріал) продукції, що вже пройшла сертифікацію, або при зміні технології її виготовлення. Після проведення відповідної експертизи орган з сертифікації приймає рішення про проведення нових випробувань або оцінки стану виробництва цієї продукції.

Форма виданого заявникові сертифіката відповідності залежить від ступеня підтвердження вимог нормативних документів і може бути такий:

* форма а, якщо підтверджено відповідність продукції всім обов'язковим вимогам;

* форма б, якщо підтверджено відповідність продукції усім вимогам;

* форма в, якщо підтверджено відповідність продукції окремим вимогам.

Підтвердження факту сертифікації продукції (послуг) може здійснюватися такими способами:

оригіналом сертифіката відповідності;

знаком відповідності, що наноситься маркіруванням на продукцію, відповідно до ДСТУ 2296-93;

копією сертифіката відповідності, завіреною органом, який видав сертифікат, або територіальним центром стандартизації, метрології і сертифікації (державним підприємством "Стандартметрологія");

інформацією в документації, що додається до продукції з указівкою номера сертифіката, терміну його дії й органа, який його видав.

Сертифікація проводиться по одній зі схем, що приведені в таблиці 6.2.

При виборі схеми необхідно виходити з наступного:

-      сертифікат на одиничний виріб видається на підставі позитивних результатів випробувань цього виробу, що проведені у випробувальній лабораторії;

-      сертифікат на партію продукції (виробів) видається на підставі позитивних результатів випробувань зразків продукції (виробів), відібраних з партії в порядку і кількості, що визначені органом по сертифікації і проведені у випробувальній лабораторії;

-      розмір партії (штук, кг, м, м2 і т.п.) указується заявником у заявці на сертифікацію;

-      при подачі заявки на партію продукції (виробів), виробництво якої планується, орган з сертифікації разом із заявником вирішує питання про економічну доцільність атестації виробництва цієї продукції;

 

Таблиця 9.2

Схеми сертифікації продукції в системі УкрСЕПРО

 

-      ліцензія на право застосування сертифіката відповідності на продукцію (виріб), що виготовляється виробником серійно протягом установленого ліцензією терміну, видається органом з сертифікації на підставі позитивних результатів:

-      первісних випробувань в акредитованій лабораторії зразків продукції, що відбирають на виробництві або в торгівлі в кількості, у терміни й у порядку, що встановлені органом з сертифікації;

-      атестації виробництва і подальшого технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції, що здійснюється органом з сертифікації або з його доручення – іншими організаціями;

-      сертифікації системи забезпечення якості сертифікованої продукції і подальшого технічного нагляду за відповідністю системи якості установленим вимогам;

-      ліцензія на право застосування сертифіката відповідності на продукцію (виробу), що виробляється заявником серійно протягом установленого ліцензією терміну видається органом з сертифікації продукції на підставі сертифікації системи забезпечення якості під час виготовлення цієї продукції тільки в тому випадку, якщо за технологічним процессом виробництва кожна одиниця продукції підлягає контролю на відповідність вимогам нормативного документа, на підставі якого вона сертифікується.

Одиницею продукції вважається:

ü один штучний виріб;

ü партія продукції, що супроводжується одним сертифікатом відповідності або одним супровідним документом, у якому є посилання на сертифікат відповідності;

ü партія продукції, що виготовлена з однієї і тієї ж партії вихідної сировини, матеріалів і т.п.

Орган з сертифікації продукції має право проводити випробування сертифікованої продукції з метою технічного нагляду в випробувальній лабораторії, а також застосовувати й іншого правила на вибір схеми сертифікації, приведеної в таблиці, незалежно від специфіки продукції й особливостей її виробництва.

 

9.3. Особливості сертифікації харчової продукції і продовольчої сировини

Сертифікація харчової продукції в Україні проводиться згідно Закону України "Про якість і безпеку харчової продукції та продовольчої сировини", що набрав чинності 24.01.98 р. Цей закон цілком відповідає європейським вимогам контролю за якістю і безпекою продукції. У ньому вперше визначений перелік і порядок видачі документів, що підтверджують належну якість і безпеку продукції, установлює правові основи забезпечення якості і безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини для здоров'я населення, регулює відносини між органами виконавчої влади, виготовлювачами, продавцями (постачальниками) і споживачами при розробці, виробництві, увозі на митну територію України, закупівлі, постачанню, збереженні, транспортуванні, реалізації, використанні, споживанні й утилізації харчової продукції і продовольчої сировини, а також наданні послуг у сфері громадського харчування.

Закон України "Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції" істотно доповнює законодавство по запобіганню проникнення (появи) неякісної харчової сировини і продуктів на територію України і цілком відповідає GATT/WTO щодо захисту внутрішнього споживача, а також підтримки виготовлювача аналогічної вітчизняної продукції.

Сама сертифікація харчової продукції і продовольчої сировини проводиться згідно вимог нормативних документів системи УкрСЕПРО, а порядок її проведення такий же, як для будь-якої продукції.

Об'єктом сертифікації є будь-як харчова продукція, призначена для реалізації на вітчизняному ринку, якщо вимоги до неї встановлені в стандартах, що діють в Україні. Обов'язкова сертифікація проводиться на відповідність обов'язковим вимогам стандартів, причому на цю область поширюється державний нагляд, включаючи метрологічний по лінії державної метрологічної служби НОС України. Відповідно до Закону "Про захист прав споживачів" перелік обов'язково сертифікованих харчових товарів затверджується Урядом України.

У 1992 р. Уряд України затвердив перелік товарів і послуг, що підлягають обов'язковій сертифікації. Серед них визначені наступні продовольчі товари: м'ясо і м'ясні продукти; яйця і яєчні продукти; молоко і молочні продукти; риба, рибні й інші продукти моря; хліб, хлібобулочні і макаронні вироби; мукомельно-круп'яні вироби; цукор і кондитерські вироби; плодоовочева продукція і продукти її переробки; продукція масложирової промисловості; вода питна, розфасована в ємності; безалкогольні, слабоалкогольні й алкогольні напої; тютюнові вироби, кава,

чай і пряності; продукція зернобобових і олійних культур продовольча; харчові концентрати, сіль; продукція бджільництва продовольча.

Вибір схеми сертифікації залежить у першу чергу від терміну гарантованого зберігання. Правилами встановлені дві категорії:

-      продукція короткочасного зберігання (термін до одного місяця);

-      продукція тривалого зберігання (термін більше місяця).

Добровільна сертифікація проводиться на основі договору між заявником і органом з сертифікації, а ініціатором може бути юридична або фізична особа. У договірному порядку встановлюється нормативна база сертифікації.

Задачі по сертифікації харчових товарів безпосередньо зв'язані зі стандартизацією в даній області. Наприклад, визнання українських сертифікатів у значній мірі залежить від гармонізації вимог вітчизняних нормативних документів зі стандартами "Кодекс Аліментаріус".

Незважаючи на те, що багато чого вже зроблено з сертифікації продовольчих товарів, існує чимало проблемних моментів, зв'язаних зі специфікою об'єкта сертифікації.

Сертифікація продовольства за показниками безпеки не забезпечує для споживача того "наочного" представлення про нього, що складається із сукупності якісних характеристик. Споживчі властивості відносять до області добровільної сертифікації. Це означає, що показники, що підтверджуються сертифікаційними випробуваннями, установлюються за узгодженням між заявником і органом з сертифікації. У той же час в остаточному підсумку вибір покупця залежить саме від цих, з погляду обов'язкової сертифікації, другорядних показників якості товару. А знак відповідності може вводити в оману споживачів. Цим далеко не вичерпуються особливості сертифікації продовольчих товарів, що свідчить про необхідність її удосконалювання.

 

9.4. Сертифікація послуг

Розширення сфери послуг, зв'язаних з ростом складності економічного і соціального життя, підвищенням фактора ризику при використанні складного устаткування і технологій, нестачею часу у споживача, привело до необхідності визначення якості їхнього надання, а пізніше, й оцінки відповідності якості виконаних (наданих) послуг.

У нашій країні сертифікація послуг найбільше широко розгорнулася в Криму – більшість споживачів (що відпочивають на півострові) хочуть мати гарантії якості наданих послуг. Відповідно до Закону України "Про туризм", постанови Кабінету Міністрів України "Про програму розвитку туризму в Україні до 2005 р." Кримським державним підприємством "Стандартметрологія" був розроблений і затверджений у НОС України "Порядок проведення сертифікації послуг", що передбачає проведення робіт із сертифікації в таких галузях:

* готельні послуги;

* туристичні послуги;

* послуги громадського харчування, що надаються суб'єктами туристичної діяльності.

Роботи з проведення сертифікації послуг вимагають забезпечення необхідної нормативної й організаційно-методичної діяльності, що привело до інтенсифікації робіт зі стандартизації цієї галузі в технічному комітеті НОС України ТК-118 "Послуги торгівлі, громадського харчування та туристичної індустрії". Роботи з установлення рівня відповідності послуг проводяться на рівні добровільної сертифікації, хоча розроблені й апробовані документи, по яких можна проводити обов'язкову сертифікацію.

З квітня 1999 року набрали сили "Правила обов'язкової сертифікації готельних послуг" і "Правила обов'язкової сертифікації послуг харчування", відповідно до яких проводиться обов'язкова сертифікація послуг у системі УкрСЕПРО на відповідність обов'язковим вимогам, що діють в Україні нормативних документів щодо безпеки життя і здоров'я людей, збереження їхнього майна, охорони навколишнього середовища, а також визначені порядок, схеми і процедури проведення робіт з сертифікації.

Так порядок проведення сертифікації послуг харчування припускає проведення таких робіт:

▪ подача заявки на проведення сертифікації;

▪ розгляд і ухвалення рішення за заявкою з визначенням схеми сертифікації;

▪ добір, ідентифікацію і випробування зразків кулінарної продукції (вибіркова перевірка послуги);

▪ обстеження процесу надання послуги, згідно з зазначеною схемою сертифікації;

▪ атестація виробництва, згідно з зазначеною схемою сертифікації;

▪ аналіз отриманих результатів з метою ухвалення рішення щодо можливості видачі сертифіката відповідності;

▪ оформлення сертифіката відповідності, його реєстрація в Реєстрі системи УкрСЕПРО і видача заявникові при позитивних результатах обов'язкової сертифікації послуг харчування;

▪ технічний нагляд за стабільністю надання сертифікованої послуги харчування;

▪ інформування про результати обов'язкової сертифікації послуг харчування.

У таблиці 6.3 наведені рекомендовані для сертифікації послуг харчування схеми.

Таблиця 6.3 - Схеми, що рекомендуються при сертифікації послуг харчування

 

Усі схеми сертифікації послуг харчування передбачають перевірку наявності висновків органів санепіднагляду, ветеринарних свідоцтв продуктів тваринництва, карантинного дозволу на сировину і продукцію рослинного походження, пожежного нагляду щодо відповідності підприємств харчування вимогам протипожежної безпеки, а також перевірку наявності сертифікатів відповідності на використовувані харчові продукти і продовольчу сировину, що застосовується для виготовлення кулінарної продукції.

Термін дії сертифіката відповідності при сертифікації послуг харчування за схемою 1 не повинний перевищувати одного року, за схемою 2

– трьох років. за схемою 3 – п'яти років.

Обов'язкова сертифікація готельних послуг проводиться згідно "Правил обов'язкової сертифікації готельних послуг". Порядок проведення обов'язкової сертифікації передбачає:

▪ подачу заявки на проведення сертифікації;

▪ розгляд і ухвалення рішення за заявкою з визначенням схеми сертифікації (однієї з трьох можливих);

▪ проведення випробувань або перевірки зроблених послуг;

▪ аналіз отриманих результатів і ухвалення рішення про можливості видачі сертифіката відповідності і розробка ліцензійної угоди;

▪ реєстрацію сертифіката відповідності в системі УкрСЕПРО;

▪ технічний нагляд за наданням обов'язкових сертифікованих послуг.

Добровільна сертифікація послуг у системі УкрСЕПРО здійснюється на відповідність вимогам, що не віднесені законодавчими актами і нормативними документами до обов'язкових вимог. При цьому сертифікація на відповідність всім обов'язковим вимогам безумовно виконується.

На думку фахівців, сфера послуг представляється найбільш складним предметом переговорів у процесі вступу України в WTO.

Основні принципи систем сертифікації послуг ті ж, що і для систем сертифікації продукції: обов'язковість і добровільність, умова третьої сторони, акредитація органів з сертифікації, видача сертифіката відповідності й ін. Однак особливості об'єктів сертифікації обумовили і розходження в системах.

Укажемо деякі особливості послуг як об'єкта сертифікації:

безпосередня взаємодія виконавця і споживача при наданні послуг; вплив на споживача умов обслуговування; збіг у часі виробництва і споживання деяких послуг; умовність поняття "транспортування і зберігання" послуг; оцінка якості послуг самим споживачем.

За функціональним критерієм послуги підрозділяються на матеріальні і нематеріальні.

До матеріального відносять послуги, що впливають на споживні властивості предмета (зміна властивостей, виготовлення за замовленням, створення умов для споживання послуги).

Нематеріальні послуги (їх називають також соціально-культурними) впливають на морально-психологічний, фізичний, духовний стан споживача.

Схема сертифікації послуг вибирається шляхом включення в процедуру певного набору дій з наступних:

▪ перевірка результатів матеріальної послуги;

▪ сертифікація системи якості обслуговування;

▪ атестація персоналу, що виконує послуги;

▪ атестація способів (технології) надання послуг;

▪ сертифікація всього підприємства, що надає послуги;

▪ інспекційний контроль.

Для сертифікації матеріальних видів послуг у схему звичайно включають:

атестацію професійної майстерності виконавця послуги й інспекційний контроль (для підприємців і малих підприємств);

атестацію процесу надання послуги і вибіркову перевірку результату послуги при періодичному інспекційному контролі;

атестацію процесу надання й інспекційний контроль;

сертифікацію систем якості обслуговування й інспекційний контроль.

Для сертифікації нематеріальних послуг, як правило, застосовують наступні схеми:

сертифікація підприємства в цілому і наступний інспекційний контроль;

сертифікація системи забезпечення якості обслуговування і наступний інспекційний контроль за її роботою.

Як нормативну базу сертифікації послуг застосовуються міжнародні, регіональні і національні стандарти, діючі санітарно-гігієнічні норми і правила, а також нормативні документи, що затверджені органами державного управління для конкретних видів послуг.

До нормативних документів для обов'язкової сертифікації пред'являються вимоги, у яких повинні бути зазначені:

* норми безпеки для життя і здоров'я споживачів і їхнього майна;

* екологічні параметри;

* вимоги до методів перевірки послуги, технологічного процессу виконання, майстерності виконавця і до системи забезпечення якості.

При добровільній сертифікації нормативний документ пропонує заявник.

Сертифікаційні перевірки послуг (що ідентично сертифікаційним випробуванням продукції) виконують експерти-аудитори, які зареєстровані в Реєстрі системи УкрСЕПРО. Перевірки звичайно проводяться на місці надання послуги. При позитивних результатах перевірок орган з сертифікації оформляє сертифікат відповідності, а при негативних - заявникові видається рішення про відмовлення. Заявник також може одержати ліцензію на застосування знака відповідності і проставляти його на ярликах, документації, квитанціях і т.п., а також використовувати в рекламних цілях протягом терміну дії сертифіката (не більш трьох років).

Інспекційний контроль за дотриманням вимог до сертифікованих послуг покладений на сертифікаційний орган, який звичайно залучає територіальні органи НОС, санітарно-епідеміологічні служби, транспортні й інші інспекції, союзи (товариства) споживачів.

Для проведення інспекційного контролю нематеріальних послуг необхідне опитування споживачів шляхом анкетування, особистих інтерв'ю і т.п. Звичайно цим займаються соціологічні центри, служби маркетингу, місцеві органи управління, а також самі виконавці послуг. За результатами інспекційного контролю приймаються рішення відповідно до діючих в Україні правил сертифікації. Інспекційний контроль може бути плановим і позаплановим. Періодичність планового контролю встановлює орган з сертифікації. Позаплановий контроль призначається органом з сертифікації при наявності претензії споживачів і зауважень контролюючих органів.

 

9.5. Сертифікація продукції іноземного виробництва

Велику погрозу для споживчого ринку України представляє неякісна продукція іноземного виробництва, яка забезпечується документами сумнівного походження. Участь України в міжнародній торгівлі потребує її інтеграцію у світові економічні структури, зокрема у Світову організацію з торгівлі (WTO). При цьому сам процес інтеграції повинний проходити таким чином, щоб максимально забезпечити національні інтереси України. Право країн на нетарифне технічне регулювання доступу продукції на свій внутрішній ринок прийнято Угодою про технічні бар'єри в торгівлі GATT/WTO саме з метою охорони життя, здоров'я, безпеки майна громадян.

Тому важливе значення в системі УкрСЕПРО надається питанням сертифікації продукції, установлення відповідності вимогам національних стандартів продукції іноземного виробництва і питанням визнання іноземних сертифікатів.

Підтвердження відповідності імпортної продукції здійснюється відповідно до Порядку проведення робіт зі сертифікації продукції іноземного виробництва. Відповідність продукції, що ввозиться на митну територію України, національним нормативним документам повинна бути підтверджена одним з документів:

* декларацією відповідності;

* декларацією відповідності, зареєстрованою в уповноваженому органі з сертифікації;

* сертифікатом;

* свідоцтвом про визнання іноземного сертифіката (виданим відповідним вітчизняним органом з сертифікації).

Спосіб підтвердження відповідності продукції іноземного виробництва вибирається особою, яка ввозить її на митну територію України, з дозволених для конкретного виду продукції.

Якщо продукція, увезена на митну територію України, попадає в перелік товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації, і відсутній сертифікат відповідності або між країною-виробником і Україною не підписаний договір про взаємне визнання іноземних сертифікатів, що видаються уповноваженими органами з сертифікації, то сертифікація продукції проводиться на загальних підставах, відповідно до загальних правил і по схемах, як і для вітчизняного виробника, відповідно до ДСТУ 3413-96.

До сертифікації продукції, що виробляється серійно і постійно надходить на споживчий ринок України, висуваються підвищені вимоги з контролю параметрів і характеристик, які визначають безпеку продукції.

Насамперед, порядок сертифікації імпортованої продукції, що виготовляється серійно, має на меті попередити поширенню по митній території України підробок під престижні, авторитетні фірми, компанії, підприємства, по-друге, ця продукція, в основному, призначена для масового споживача, тому збиток, пов'язаний з її неякісними характеристиками, може мати важкі економічні або соціально-політичні наслідки.

З цієї причини порядок проведення сертифікації обов'язково включає процедуру обстеження виробництва або системи якості, що функціонує на цьому виробництві.

Роботи із сертифікації проводяться у відповідності зі схемою, затвердженою в "Порядку проведення робіт із сертифікації продукції іноземного виробництва, виготовленої серійно" НОС України наказом від 18.08.98, № 633.

При проведенні робіт із сертифікації орган з сертифікації або комісія, що проводить обстеження виробництва, може висунути вимоги про необхідність інформування вітчизняного покупця про властивості і характеристики продукції державною мовою. Крім цього в контракті може бути передбачене маркірування продукції українським знаком відповідності при ухваленні позитивного рішення експертною комісією.

Продукція іноземного виробника, що випускається серійно і не пройшла процедуру сертифікації (не має знака відповідності), не допускається до проходження митних процедур, включаючи випадки, коли продукцію призначено використовувати для реімпорту або для переробки під митним наглядом, або для переробки поза митною територією.

При наявності сертифіката на територію України може бути допущена продукція, призначена для офіційного використання представництвами закордонних країн і міжнародними, міждержавними організаціями, а також та продукція, що ввозиться фізичними особами і призначена для виробництва або комерційної діяльності (при подачі певних зобов'язань в органи митного контролю).

Система сертифікації УкрСЕПРО має виключне право визнавати результати сертифікації продукції, які видані іншими країнами на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів України.

Перелік товарів і послуг, що підлягають перевірці на підтвердження їхньої відповідності вимогам обов'язкової сертифікації, і органи, що здійснюють роботи з сертифікації, установлюються НОС України.

Стандартом ДСТУ 3417-96 передбачено два шляхи проведення визнання результатів сертифікації – при укладанні договорів і прийняття рішень про визнання.

Підтвердженням (свідченням) визнання закордонних сертифікатів відповідності є сертифікат відповідності, виданий у системі УкрСЕПРО, або свідоцтво про його визнання.

Визнання результатів сертифікації імпортованої продукції переважно стосується сертифікатів (або знаків) відповідності або визнання результатів випробувань продукції в іноземних випробувальних лабораторіях.

Для проведення процедури визнання сертифікації заявник зобов'язаний подати в органи з сертифікації конкретного виду продукції системи УкрСЕПРО таку документацію:

▪ заявку на визнання;

▪ сертифікат (знак) відповідності;

▪ стандарт (технічні умови) на продукцію і процедури сертифікації:

▪ атестат акредитації випробувальної лабораторії (при наявності такої);

▪ документ, що підтверджує країну походження товару;

▪ товаросупроводжувальну документацію.

Рисунок 9.2 Схема процедури визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується

 

Проведення повного визнання результатів сертифікації імпортованої продукції в системі УкрСЕПРО можливо за умови ідентичності критеріїв, правил, процедур і вимог як до самої продукції, так і до методів її випробувань у системі сертифікації країни-експортера. У найпростішому випадку це можливо при відповідності системи сертифікації й акредитації випробувальних лабораторій країн-експортерів міжнародним стандартам ISO/IEC і/або регіональним нормативним документам EN з сертифікації і при аналогічній відповідності нормативних документів з вимогами до якості продукції, методам контролю і систем якості виробництва.

Рисунок 9.3 Знаки відповідності національних систем сертифікації країн СНД

 

Рисунок 9.4 Знаки відповідності національних систем сертифікації країн далекого зарубіжжя

 

9.6. Міжнародна сертифікація харчових продуктів

Міжнародна практика сертифікації спрямована на усунення технічних бар'єрів, що виникають при оцінці відповідності в межах національних систем, і забезпечення безперешкодного просування продукції (послуг) на ринки збуту. Світова організація торгівлі WTO заохочує прийняття і застосування таких сертифікаційних схем, при яких можна було б уникнути будь-яких обмежень у міжнародних торговельних відносинах і, одночасно, забезпечити відповідність технічним правилам і стандартам і вимагає, щоб процедури по оцінці відповідності не були більш важкими і не застосовувалися б більш жорстко, ніж це необхідно, щоб забезпечити особі, що імпортує, адекватну впевненість у тому, що продукція відповідає технічним правилам і стандартам, з урахуванням ризику, що може бути через відсутність такої відповідності.

Проведення сертифікації харчових продуктів, відповідно до вимог міжнародних документів, визначається сукупністю оцінок якості продуктів, методів їхнього виготовлення, методів складування (пакетування, маркірування), зберігання і доставки, а також реалізація споживачеві. Тому схеми сертифікації продуктів у всіх національних системах, які вибирають за основу міжнародні документи, можна умовно описати трьома незалежними процедурами:

1. Визначення конкретних нормативних документів, відповідно до яких проводиться оцінка якості продукції;

2. Визначення методики оцінки якості харчової продукції;

3. Оцінка відповідності харчової продукції вимогам нормативних документів.

Питаннями стандартизації харчових продуктів займається технічний комітет ISO/TC 34 "Сільськогосподарські харчові продукти", у рамках якого утворено два підкомітети SC 9 "Мікробіологія" і SC 12 "Сенсорний аналіз".

Технічний комітет співпрацює з чотирма комітетами ISO (ТС 57 "Хімія", ТС 54 "Ефірні олії", ТС "Крохмаль", ТС 176/SC2) і одинадцятьма іншими міжнародними організаціями.

Одним із важливих зв'язків комітету ISO/TC 34 є співробітництво з Комісією Кодексу Alimentarius Організації Об'єднаних Націй.

Комісія Кодексу Alimentarius нараховує 160 країн-членів і, у відповідності зі своїм статусом, координує всі роботи зі стандартами на продукти харчування, що проводяться міжнародними, урядовими і неурядовими організаціями. Основна мета Комісії Кодексу Alimentarius – упровадження міжнародних стандартів на продукти харчування, при цьому їхні норми повинні відповідати міжнародному або регіональному рівневі і, у першу чергу (насамперед), забезпечувати охорону здоров'я споживачів, а також полегшувати міжнародну торгівлю продуктами при одночасному дотриманні торговельної етики.

Як основу у своїй діяльності по визначенню придатності і якості продуктів харчування Комісія Кодексу Alimentarius прийняла метод НАССР (Hazard Analysis and Critical Control Point) – аналіз безпеки і критичні контрольні точки.

Контроль якості продовольчої сировини і харчової продукції повинний бути забезпечений на всіх етапах життєвого циклу продукції, що закладено в сімох принципах функціонування системи НАССР.

Принцип 1 "Аналіз небезпеки можливого погіршення харчової продукції" передбачає виявлення й ідентифікацію небезпек на всіх етапах життєвого циклу продукції – від покупки сировини, її виробництва до упакування, зберігання і продажі споживачеві. Для кожної небезпеки необхідно вибрати засобу (спосіб) контролю, який можна було б застосувати.

Іноді необхідне застосування декількох контрольних способів для виявлення потенційної небезпеки, що може спричинити неякісна продукція споживачеві.

Принцип 2 "Визначення критичних контрольних точок" визначає місця, етапи, процеси або операції, де найкраще застосувати контрольні або попереджувальні дії з метою зменшення або запобігання можливості погрози погіршення якості продукції. Якщо погроза або небезпека виявлена в такому місці, де немає можливості забезпечити контроль, тоді виробництво, процесс або операцію варто змінити, удосконалити або модернізувати забезпечуючи належний контроль.

Принцип 3 "Визначення критичних параметрів" визначає критичні параметри процесу в кожній критичній контрольній точці. Це може бути температура, вологість, рН, час, активність води й ін.

Принцип 4 "Установлення (застосування) системи моніторингу критичних контрольних точок" установлює роботу системи контролю, обробки і запису інформації критичних контрольних точок. Задачею моніторингу є поточний контроль продукції і попередження виготовлення непридатної продукції.

Принцип 5 "Визначення коригувальних впливів при (установленні) реєстрації системою моніторингу перевищення критичних контрольних точок" визначає коригувальні впливи для кожної контрольної критичної точки, якщо параметри виробничого процесу виходять за припустимі границі.

Принцип 6 "Визначення процедур верифікації для підтвердження, що система НАССР працює ефективно" передбачає введення сертифікаційних процедур цілої системи контролю якості сировини і готової харчової продукції. Така робота із сертифікації/верифікації/реєстрації дозволяє визначити правильність функціонування системи, провести оцінку реагування системи на збій (збурення) і відхилення від критичних контрольних пунктів. Сертифікована система НАССР викликає довіру у споживача, що дозволяє розширити ринок збуту продукції.

Процедура верифікації повинна застосовуватися щоразу, якщо процесс виробництва продукції змінюється або модернізується. Частота проведення процедур верифікації НАССР залежить від бажання виробника мати ефективну систему контролю випуску якісної продукції.

На підприємствах харчової промисловості роботи із сертифікації системи НАССР проводяться одночасно (паралельно) з роботами із сертифікації систем управління якістю.

Принцип 7 "Опис документації, що визначає всі процедури НАССР, і визначення всіх коригувальних впливів у випадку виявлення відхилень у роботі системи" визначає звичайні для кожної системи процедури – кожна система повинна бути задокументована відповідно до форми, що дозволяє легко перевірити її можливості функціонування, відповідальність окремих груп і членів колективу підприємства за випуск якісної продукції, установити відповідність даної системи вимогам нормативної документації.

 

9.6. Технічний нагляд за сертифікованою продукцією

Здійснення технічного нагляду за сертифікованою продукцію є невід’ємною частиною робіт з сертифікації, яка передбачена Системою. Він проводиться протягом терміну дії сертифіката згідно з ліцензійними угодами за програмою технічного нагляду.

Технічний нагляд проводиться з метою: забезпечення постійної відповідності сертифікованої продукції вимогам нормативних документів; підтримки впевненості всіх зацікавлених сторін у тому, що сертифікована продукція продовжує відповідати вказаним у сертифікаті вимогам і знак відповідності використовується вірно; попередження виникнення умов, що можуть призвести до випуску продукції, що не відповідає вимогам нормативних документів; виявлення причин невідповідностей продукції, встановлених під час проведення технічного нагляду; оцінки виконання підприємством умов ліцензійної угоди та коригувальних заходів; з’ясування причин рекламацій, що надійшли на сертифіковану продукцію; облік сертифікованої продукції.

Технічний нагляд за сертифікованою продукцією організує, координує і проводить орган з сертифікації цієї продукції. Він може доручити проведення технічного нагляду іншому органу сертифікації продукції чи систем якості, територіальному органу НОС, які спроможні здійснювати технічний нагляд з урахуванням нижченаведених вимог.

Якщо для цілей сертифікації продукції проводилась атестація виробництва або сертифікація системи якості іншим органом, то технічний нагляд (за винятком контрольних випробувань) доцільно доручити цьому органу. Об’єм, зміст та періодичність процедур технічного нагляду за конкретною продукцією встановлюється органом з сертифікації у програмі технічного нагляду, яка розробляється органом з сертифікації продукції з урахуванням нижченаведених вимог та результатами робіт з сертифікації конкретної продукції.

Вимоги до елементів системи якості виробництва, що входять в програму технічного нагляду за сертифікованою продукцією, орган з сертифікації встановлює з урахуванням вимог ДСТУ ISO 9002.

Технічний нагляд на підприємствах здійснюється аудиторами органу з сертифікації. Для його проведення на договірній основі можуть залучатися, за необхідності, позаштатні аудитори та компетентні спеціалісти контролювальних організацій.

Роботи, пов'язані з технічним наглядом підлягають оплаті заявником. Вартість і вид оплати визначається договором на його проведення. Негативний висновок органу з сертифікації за його результатами не може бути причиною зміни вартості робіт або повернення раніше проведеної оплати.

Проведення технічного нагляду не знімає відповідальності за випуск невідповідної продукції з підприємства та його персоналу і не є приводом для перенесення відповідальності на орган з сертифікації і його персонал. В органі має бути призначено відповідальну особу, яка відповідає за організацію, координацію та проведення технічного нагляду, а також утворено структурний підрозділ із технічного нагляду (якщо це дозволяє чисельність).

У загальному випадку організаційну структуру технічного нагляду органу з сертифікації складають:

ü   керівник органу з сертифікації;

ü   відповідальна посадова особа за технічний нагляд;

ü   структурний підрозділ із технічного нагляду і (або) штатні й позаштатні аудитори;

ü   компетентні організації (наприклад, територіальні органи НОС України, органи з сертифікації систем якості), з якими укладені угоди про взаємодію з технічного нагляду.

Загальні процедури технічного нагляду за сертифікованою продукцією, що міститься в галузі акредитації, повинні бути задокументовані й входити складовою частиною або додатком до Настанови з якості органу із сертифікації. Документування процедур можливо окремим документом, на який мають бути посилання в Настанові з якості.

Процедури технічного нагляду повинні передбачати:

-     планування технічного нагляду та контроль за його виконанням;

-     розробку програм технічного нагляду за сертифікованою продукцією;

-     укладання угод на його проведення;

-     підготовку до проведення, проведення та звітність про технічний нагляд;

-     вимоги до персоналу, що здійснює технічний нагляд, його підготовку і підтримування кваліфікації;

-     ведення картотеки аудиторів;

-     вимоги до компетентності організацій, яким доручається здійснювати роботи із технічного нагляду;

-     ведення картотеки таких організацій;

-     перелік документації з технічного нагляду і місце та терміни її зберігання;

-     забезпечення конфіденційності під час проведення робіт із технічного нагляду;

-     посадові інструкції персоналу, що здійснює технічний нагляд;

-     типові програми технічного нагляду за сертифікованою продукцією;

-     вимоги органу до елементів системи якості і виробництва, що контролюються під час технічного нагляду;

-     процедуру відбору та ідентифікації зразків продукції для контрольних випробувань, їх доставки та зберігання;

-     інспекційний контроль органу за дотриманням вимог до технічного нагляду організацією, якій доручено його здійснення;

-     процедуру прийняття заходів за результатами технічного нагляду.

План технічного нагляду, який складається на рік, формується та контролюється відповідальним за його проведення. Зміни в ньому вносяться тільки відповідальним виконавцем. План повинен бути затверджений керівником органу. У ньому передбачається зазначення найменування підприємства, сертифікованої продукції, виконавця, терміну проведення процедур технічного нагляду з відміткою про виконання.

Періодичність процедур технічного нагляду (в тому числі і контрольних випробувань зразків продукції) встановлюється в залежності від її складності, імовірності виникнення небезпеки від використання для життя та здоров'я людини, навколишнього середовища з урахуванням результату проведення робіт з сертифікації та терміну дії сертифіката.

На підставі плану формуються завдання аудиторам на проведення технічного нагляду на поточний місяць. Поточний нагляд проводиться поза планом і також оплачується заявником.

Технічний нагляд містить в собі такі етапи:

ü    розробка програми технічного нагляду;

ü    укладання угоди на здійснення технічного нагляду;

ü    укладання угод з організаціями, яким доручено здійснення технічного нагляду (за необхідності);

ü    підготовка, проведення технічного нагляду;

ü    оформлення звіту про технічний нагляд.

Програма технічного нагляду розробляється органом із сертифікації за результатами виконаних робіт із сертифікації продукції для кожного конкретного виробництва, затверджується керівником органу з сертифікації й надсилається всім учасникам.

В угодах повинні бути передбачені всі роботи з технічного нагляду, умови їх виконання та оплати, конкретні виконавці та терміни проведення його етапів.

На етапі підготовки формується група аудиторів, як правило, не більше 2-3 чоловік та визначається керівник. Оформляється завдання на проведення технічного нагляду, що підтверджує повноваження аудиторів. Рекомендується про нього поінформувати територіальний орган НОС, на території якого знаходиться підприємство, що перевіряється.

Етап здійснення технічного нагляду на підприємстві містить у собі: вступне засідання, проведення перевірки згідно з програмою технічного нагляду, заключну нараду.

На вступному засіданні керівники підприємства та зацікавлених підрозділів знайомляться з метою проведення технічного нагляду і його програмою, уточнюються питання розміщення групи аудиторів, забезпечення робочими місцями, їх взаємодію з представниками підприємства, умови підготовки і надання необхідних документів, матеріалів, довідок тощо.

Кожен аудитор, згідно з програмою технічного нагляду та дорученнями керівника перевірки, виконує роботу самостійно.

У випадку, коли програмою технічного нагляду передбачено проведення контрольних випробувань, то проводиться відбір та ідентифікація зразків, вони надсилаються в призначену органом акредитовану в Системі випробувальну лабораторію, яка представляє йому протокол з результатами контрольних випробувань.

Встановлені в ході перевірки невідповідності документуються і з підписом аудитора представляються керівнику перевірки.

В кінці перевірки проводиться заключна нарада з керівництвом підприємства, що перевіряється, і керівниками перевірених підрозділів. Керівник перевірки представляє зауваження і висновки за результатами технічного нагляду.

Звіт технічного нагляду готується аудиторами, що здійснювали перевірку, підписується всіма учасниками перевірки, затверджується керівником органу з сертифікації. Він повинен містити результати виконання всіх етапів робіт, регламентованих програмою технічного нагляду, встановлені відхилення та зауваження. У звіті за отриманими результатами наводяться конкретні висновки і пропозиції щодо розробки та здійснення коригувальних заходів.

У випадку, коли програмою технічного нагляду передбачено проведення контрольних випробувань зразків продукції, кінцеве рішення за його результатами приймається після одержання протоколу випробувань, про що додатково повідомляється підприємство.

Звіти з технічного нагляду та інформація щодо виконання коригувальних заходів підлягають обов'язковому зберіганню в органі з сертифікації.

Персонал, що бере участь у технічному нагляді, штатні та позаштатні аудитори повинні пройти окреме навчання, відповідати встановленим органом кваліфікаційним критеріям, атестуватись на право проведення робіт і проходити періодичну переатестацію в Системі.

Для кожного аудитора в органі повинні бути посадові інструкції, що встановлюють вимоги до освіти, підготовки, технічних знань і досвіду роботи, обов'язки і повноваження.

Весь персонал мусить знати свої обов'язки і повноваження, регламентовані посадовими інструкціями.

Оплата праці персоналу не повинна залежати від періодичності або результатів технічного нагляду. В органі необхідно вести картотеку аудиторів із технічного нагляду, яка періодично актуалізується.

У залежності від специфіки продукції, що сертифікується, та її виробництва, органом із сертифікації повинні бути визначені елементи системи якості та виробництва, які перевіряються під час здійснення технічного нагляду на підприємстві, та встановлені вимоги до них.

Вказані елементи включаються в типову програму технічного нагляду, на підставі якої за результатами проведення робіт із сертифікації на конкретному підприємстві органом розробляються програми технічного нагляду за конкретною сертифікованою продукцією.

Типова і конкретна програми технічного нагляду підписуються розробниками і затверджені керівником органу з сертифікації.

В загальному випадку в типову програму можуть бути включені:

–     перевірки систем внесення змін в документацію, вхідного контролю, контролю і випробувань технологічних параметрів та готової продукції, у т. ч. на надійність;

–     перевірка дотримання вимог технологічних процесів, які можуть вплинути на показники, що підтверджуються під час сертифікації;

–     контроль виконання коригувальних заходів;

–     вимоги щодо відбору зразків та їх ідентифікації;

–     вимоги щодо проведення контрольних і (або) вибіркових випробувань;

–     контроль правильності використання сертифіката і знака відповідності;

–     перевірка упакування, зберігання та вантажно- розвантажувальних робіт;

–     аналіз претензій та рекламацій;

–     перевірка виконання умов ліцензійної угоди;

–     облік сертифікованої продукції;

–     терміни надання звітів за результатами технічного нагляду, залежно від отриманих результатів;

–     права та обов'язки керівника перевірки з урахуванням отримання негативних результатів перевірки;

–     можливі варіанти прийняття рішень за результатами технічного нагляду.

Контрольні випробування проводяться в призначеній органом з сертифікації випробувальній лабораторії, акредитованій в Системі. Контрольні випробування можуть проводитись на підприємстві за наявності необхідних умов. В такому випадку їх програму визначає керівник перевірки. Випробування можуть проводитись силами персоналу підприємства, але під обов'язковим контролем аудитора органу.

В ході технічного нагляду керівнику перевірки надається право вносити зміни в його програму з метою забезпечення достовірності. Вони повинні бути відображені в звіті за результатами технічного нагляду.

Програма технічного нагляду за конкретною продукцією може коригуватись органом в залежності від результату виконаних попередніх перевірок щодо зміни переліку процедур та їх періодичності.

Органом з сертифікації повинні бути розроблені типові інструкції з відбору зразків продукції, що міститься в галузі акредитації, та правила їх ідентифікації. Йому необхідно регламентувати правила доставки зразків продукції у випробувальну лабораторію, а також їх одержання, зберігання, повернення, списання або утилізації.

За результатами технічного нагляду за рішенням органу із сертифікації можуть бути прийняті наступні заходи впливу.

Анулювання сертифіката та скасування ліцензійної угоди у випадках:

–     встановлення невідповідності продукції вимогам нормативних документів, які стосуються її безпеки;

–     встановлення відсутності умов для випуску безпечної продукції;

–     встановлення змін, внесених до конструкторської, технологічної та нормативної документації без попереднього погодження органом з сертифікації;

–     порушення правил застосування сертифікатів та знаків відповідності;

–     наявність рекламацій та претензій до сертифікованої продукції;

–     відмова підприємства від оплати робіт із технічного нагляду.

Призупинка дії сертифіката та ліцензійної угоди у випадках:

–     встановлення умов, що можуть призвести до випуску продукції, яка не відповідає вимогам нормативних документів;

–     невиконання підприємством рекомендацій органу за результатами технічного нагляду;

–     порушення термінів виконання коригувальних заходів;

–     порушення виконання умов ліцензійної угоди;

–     відсутності тривалий час (більше 6 місяців) виробництва сертифікованої продукції;

–     порушення встановлених договором термінів оплати робіт із технічного нагляду.

Дію сертифіката може бути відновлено за умов отримання позитивних результатів усунення виявлених порушень та причин їх виникнення.

Орган мусить забезпечити вимоги заявника щодо конфіденційності інформації.

Персонал, що бере участь у технічному нагляді, повинен бути ознайомлений з правилами органу щодо забезпечення конфіденційності вимогами заявника про нерозголошення інформації.

Органи з сертифікації продукції та організації, що діють за його дорученням несуть відповідальність за розголошення конфіденційної інформації та професійної таємниці відносно неї згідно з чинним законодавством.

Якщо заявник бажає опротестувати заходи щодо результатів робіт із технічного нагляду або рішення про скасування сертифіката відповідності та ліцензійної угоди, то він може подати письмову апеляцію до органу з сертифікації.

У випадку опротестування заходів щодо заявки на сертифікацію продукції, визнання сертифіката або рішення про скасування ліцензії, замовник повинен подати письмову апеляцію до органу з сертифікації продукції не пізніше одного місяця після одержання повідомлення про прийняте рішення. Подання апеляції не зупиняє прийнятого рішення. Для її розгляду створюється апеляційна комісія.

Усі роботи з сертифікації продукції оплачуються заявником за договорами на проведення робіт, що укладаються органом з сертифікації продукції чи систем якості та випробувальними лабораторіями (центрами).

 

9.7. Штрихове кодування

Позначення товарів числовими кодами вперше з'явилося в США 30 років тому при продажі алкогольних напоїв. Процес продажу полягав у тому, що продавець прикладав до штриха-коду, нанесеному на товар, скануючий пристрій, що миттєво зчитував і визначав ціну. Уся процедура займала кілька секунд.

Система сподобалася, до неї приєдналися інші товаровиробники. Через п'ять років прикладу американців наслідувала Європа. В даний час штрих-кодом користуються більш 100 країн світу.

Найбільше поширення в міжнародній торгівлі придбав штриховий код EAN (European Article Numbering - європейський товарний номер), розроблений Міжнародною Європейською Асоціацією "EAN-International", що знаходиться в Брюсселі.

В Україні з 01.01.2000 р. усі товари, що реалізуються через роздрібну торгівлю, маркіруються, як правило, штрих-кодом EAN.

Код EAN (13-розрядний або 8-розрядний) являє собою систему зі штрихів і пробілів різної ширини з відповідним цифровим позначенням (13 або 8 цифр). При цьому самий вузький штрих або пробіл приймається за одиницю товщини - модуль, а інші штрихи і пробіли складають два або три модулі, тобто дві або три товщини самого вузького штриха або пробілу.

Кожній цифрі коду EAN відповідає сполучення двох штрихів і пробілів.

Штриховий 13-розрядний код EAN містить:

- код країни, що привласнюється EAN (двозначний або тризначний).

Перші дві або три цифри називаються префіксом. Так, Україні привласнений префікс 482, Російській Федерації – від 460 до 469. Ті країни, що вступили в EAN раніше, мають дворозрядний код (США, Канада від 00 до 13, Франція – від 30 до 37, Японія – від 45 до 49, Велика Британія – 50, далі Бельгія, Данія, Фінляндія, Норвегія, Швеція й ін.);

- код підприємства-виготовлювача (чотиризначний або п'ятизначний), що привласнюється відповідальним органом кожної країни;

- код товару, що привласнюється підприємством-виготовлювачем;

- контрольну цифру (КЦ), по якій визначається правильність цифрового коду (за певними методиками).

Ознакою коду EAN-13 служать розділові подвійні лінії після першої цифри, після коду підприємства і після КЦ.

Нанесення штрихового коду на упакування або этикетку будь-якого товару стало обов'язковою вимогою в США, Канаді, деяких країнах Європи і Південно-Східної Азії. У США і Канаді заборонено імпортувати і реалізовувати продукцію без штрихового коду. Близько 80 % усієї продукції у світі маркірується штриховим кодом. Штрихове кодування дозволяє:

- здійснювати електронний обмін даними про товари між партнерами, прискорюючи їхній рух до споживача, а також швидко візуально визначити країну-виготовлювача по наявному переліку;

- споживачеві вибрати найбільш якісний товар, тому що штриховий код засвідчує високу якість не тільки на вітчизняному, але і на міжнародному рівні.

Для приклада розглянемо штриховий код з етикетки товару, зображений на рисунку 9.5.

Рисунок 9.5. 13-розрядний штрихової код EAN

 

Тут 30 - код Франції, 45214 - код виготовлювача, 83412 - код продукції відповідно до реєстру виробів, що випускаються підприємством, 3 - контрольна цифра, що декодує штриховий код у цифровий, яку можна перевірити, по-перше, за допомогою сканера, а по-друге, простим математичним розрахунком.

У закордонній практиці товари екстра-класу мають у штриховому коді за подвійною розділовою смугою після КЦ знак «>». Штрихове кодування в Україні вводиться повсюдно: у виробництві, торгівлі, інформаційних технологіях, банківській справі, на транспорті й ін.

Для працюючих у харчовій промисловості і ресторанному господарстві важливі штрихові коди, що приведені на рисунку 6.7, які містять у собі інформацію про якість і кількість продукції в упакуванні, номера цехів і бригад, що її виготовили, і транспортні дані.

Рисунок 9.6 Зразки деяких штрихових кодів: а – транспортного ITF- 14; б – технологічного EAN-128; в – пакувального Code 39.

 

На підставі цих даних при відпусканні товару складається відповідна накладна. По коду Code 39 здійснюється наскрізний облік, що допомагає виявити попит і можливі претензії по окремих партіях товару.

Дуже важливо чітко виконувати технологію нанесення штрихових кодів на етикетку виробу, тому що при наявності поліграфічних дефектів вони не зчитуються сканером, наприклад, коли немає чіткості зображення штрихів (хвилясті краї) або поєднанні кольорів (не зчитуються червоні штрихи на зеленому і синьому тлі, чорні, жовтогарячі і червоні на золотому тлі, жовті, червоні, жовтогарячі, ясно-коричневі і золоті на білому тлі).

Тому при розробці дизайну етикетки або коробки необхідно перед тиражуванням перевірити контрастність зображення штрихового коду, щоб попередити брак і зайві накладні витрати.

Щоб одержати штрих-код на продукцію, підприємство повинне вступити в Асоціацію товарної нумерації України, заплативши вступний і членський внесок (за перший рік), за присвоєння штриха-коду і консультацію фахівців до 600 доларів, що може бути не по кишені багатьом підприємствам, особливо малим.

Продукція, що не має штрих-коду, не експортується.

 

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Які види сертифікації продукції (процесів, послуг) здійснюються в системі УкрСЕПРО? У чому їх сутність?

2. Які основні види продукції підлягають обов'язковій сертифікації в Україні?

3. Що є законодавчою базою сертифікації харчової продукції та продовольчої сировини?

4. На яких принципах заснована діяльність системи сертифікації в Україні?

5. Який порядок проведення сертифікації продукції в системі УкрСЕПРО?

6. Які існують схеми сертифікації продукції? Що впливає на їх вибір?

7. Яка документація оформляється при сертифікації продукції?

8. Які існують особливості при видачі сертифіката відповідності?

9. Якими способами підтверджується факт сертифікації продукції ?

10. Яка нормативно-законодавча база сертифікації послуг в Україні?

11. Які особливості сертифікації послуг у порівнянні з сертифікацією продукції?

12. Які виконуються основні етапи робіт при сертифікації послуг?

13. Які виконуються основні етапи робіт при сертифікації готельних послуг?

14. Які застосовуються схеми сертифікації послуг харчування? У чому їх сутність?

15. Які особливості сертифікації продукції іноземного вмробництва?

16. Який порядок процедури признання зарубіжних сертифікатів у системі УкрСЕПРО?

17. У чому полягає міжнародна діяльність України в області сертифікації?

18. Які результати міжнародної діяльності України в області забезпечення якості харчової продукції набули поширення в нашій країні?

19. Який досвід міжнародного співробітництва в області торгівлі використовується в Україні?