ТЕМА 2. ЕКОНОМІЧНА КУЛЬТУРА ТА КОНЦЕПЦІЯ НЕПЕРЕРВНОЇ
ЕКОНОМІЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ
2.1. Поняття про економічну культуру
2.2. Критерії рівня економічної
культури, функції економічної культури
2.3. Основні компоненти економічної
культури
2.4. Особливості формування і розвитку української економічної культури
2.5. Концепція неперервної економічної освіти
2.1. Поняття про економічну культуру
Економічна культура – це комплекс уявлень, переконань, звичок, стереотипів
поведінки, які реалізуються в економічній сфері суспільства й пов'язані з
економічною діяльністю. Економічна культура одночасно функціонує не лише у
сфері економіки, але й у сфері соціальних відносин. Так, ринкові відносини є
одночасно і економічними, і соціальними, коли люди реалізують свою поведінку на
ринку товарів та послуг й здійснюють покупки різних товарів; на ринку праці,
коли конкурують за нові робочі місця, необхідні для самореалізації та отримання
доходу; на ринку фінансів, коли здійснюються операції з грошима, і ін. У реальному житті економічна та соціальна
сфери функціонують як єдине ціле, бо соціальні відносини завжди проникнуті економічними.
Наприклад, соціальні конфлікти між різними групами людей, які борються за
оволодіння власністю, як правило, виникають у зв'язку з можливістю її
перерозподілу. Отже, соціальний конфлікт має економічну природу.
Економічна культура є підсистемою загальної національної культури й тісно
пов'язана з іншими її складовими: політичною культурою, правовою, моральною,
релігійною та іншими. Вона є продуктом історичного економічного досвіду
суспільства в цілому, так само, як і особистісного життєвого досвіду, що робить
певний внесок у соціалізацію кожного індивідууму.
Економічна культура є багатовимірним явищем, яке складається як із
раціональних, так й ірраціональних компонентів. Вона містить як базові елементи
економічні цінності й норми, сформовані та поширені в даному суспільстві
економічні стереотипи й міфологеми, ідеї, концепції та переконання, економічні
традиції, а також установки та орієнтації людей щодо існуючої економічної
системи в цілому, певних важливих «правил гри» і принципів взаємовідносин
індивіда та економічних інститутів. Ці компоненти обумовлені
соціально-економічними, національно-культурними, суспільно-історичними та
іншими факторами, які характеризуються усталеністю, живучістю й стійкістю і не
піддаються швидким змінам, навіть у періоди глибоких трансформацій у
суспільному житті.
Економічна культура є більш широким поняттям, ніж поняття «економічна
свідомість». Остання часто розглядається як одна з форм суспільної свідомості,
що виникає як відображення соціально-економічних умов буття, і означає
суб’єктивний світ економічного, тобто вона передбачає установки, орієнтації,
цінності, мотивації, уподобання і ін. Але економічна культура, крім елементів
суб'єктивного світу, охоплює й такі компоненти, як норми й діючі правила гри,
моделі масової економічної поведінки, вербальні реакції, економічну символіку
та знакову систему, які виражаються не тільки словесно, але й іншими засобами
та формами.
2.2. Критерії рівня економічної культури, функції економічної культури
В економічній культурі можна виділити такі рівні:
– почуття відносно економічної системи, її структур, ролей, функцій;
– судження, думки й уявлення про економічну систему, її ролі, функції, які
складаються з комбінації ціннісних стандартів і критеріїв, інформації та емоцій
(оцінні орієнтації);
– знання про економічну систему, її ролі, функції, рішення
й дії, можливості й засоби впливу на прийняття рішень (когнітивні орієнтації);
– найбільш поширені в суспільстві моделі економічної поведінки.
Виконуючи важливі функції, економічна культура має значний вплив на
формування і функціонування економічної системи.
Комунікативна функція. Економічна культура є засобом зв'язку громадян з економічною системою
суспільства, а також засобом здійснення економічних зв'язків громадян між
собою. Комунікативна функція забезпечує спадковість економічного досвіду, тим
самим здійснюється зв'язок між поколіннями. Вона реалізує співробітництво всіх
членів суспільства у вирішенні завдань економічної безпеки й національного
самозбереження, економічного прогресу та національного відродження.
Нормативно-регулювальна функція економічної культури спрямована на забезпечення усталеності економічного
життя шляхом систематизації економічної поведінки й можливості
соціально-економічних акторів конструктивно та своєчасно вирішувати економічні
проблеми через структури економічних інститутів.
Інноваційна функція проявляється в здатності економічної культури до сприйняття нових
елементів культурного досвіду, завдяки цьому утворюються нові форми
господарювання, що забезпечує її саморозвиток та розвиток економічних інститутів
при одночасному збереженні основних базових цінностей.
Інтеграційна функція здійснюється, з одного боку, через соціалізацію молодих поколінь,
трансляцію їм укорінених в економічній культурі цінностей і зразків поведінки,
з іншого – завдяки існуючим економічним цінностям, ідеалам, нормам, традиціям,
звичкам економічна культура породжує певний консенсус у суспільстві, узгодження
між різними суб'єктами економічного процесу.
У рамках національної економічної культури доцільно розмежувати елітарну й
масову субкультури, які відображають відмінності в орієнтаціях тих, хто прямо
впливає на прийняття політико-економічних рішень, та їх менш активних
співгромадян. Масова культура, у свою чергу, може складатися з численних
субкультур, які ґрунтуються на класових, етнічних, регіональних або інших
відмінностях. Наприклад, соціологічні дослідження останніх років свідчать, що в
Україні ставлення до ринку й капіталізму в людей дорослого віку і молоді сильно
відрізняються. Це дає змогу розрізняти в сучасній Україні дві економічні
культури за ознакою віку: молодіжну і дорослих людей.
2.3. Основні
компоненти економічної культури
Економічні цінності – це загальноприйняті уявлення відносно цілей, яких повинна прагнути
людина в економічній діяльності. Вони функціонують у формі ідеалу,
основоположних принципів мислення і є ідеальними критеріями оцінки економічних
подій, явищ і процесів.
Економічні цінності містять переваги відносно таких понять, як «багатство»,
«гроші», «засоби придбання доходів», а також відносно більш абстрактних
категорій, таких як «капіталізм», «соціалізм», «індивідуалізм», «економічна
свобода», «рівність» тощо. У будь-якому суспільстві, а також на рівні окремої
соціальної групи функціонує своя ієрархія цінностей. Для одних груп населення
багатство може оцінюватись як найвище благо, для інших – це «чиста совість». В
одних суспільствах приватна власність може розглядатись як умова здійснення
економічної і соціальної свободи індивіда, в інших – як соціальне зло, яке
породжує соціальну нерівність і конфлікти.
Економічні ідеали – це вироблені економічною свідомістю й наявні в ній узагальнені уявлення
про досконалість у сфері економічного життя. Тому вони не є повністю досяжними,
але являють собою мрію та взірець, до якого прагнуть люди. Наприклад, сучасні
механізми ринкової економіки в західному світі виникли шляхом наближення до
ідеалу. Сьогодні вони закріплені в юридичних та економічних легітимних нормах,
які регулюють поведінку суб'єктів економічного процесу.
Ідеали відбивають практичний досвід економічної діяльності даного
конкретного соціуму й зазнають соціально-історичної конкретизації. Ідеї
соціальної рівності, економічної свободи, ідея справедливості є усталеними як
цінності, хоча соціальні обставини, «матеріалізована форма» й конкретний спосіб
розуміння рівності, свободи, справедливості змінилися. Слід відрізняти реальні
цінності соціуму від ідеалів, які формулюються у вигляді ідеологічних
конструкцій. Останні можуть успішно виконувати функцію консолідації та
орієнтації соціальної спільноти лише в тому випадку, коли вони адекватно
відбивають мотивацію її колективної економічної діяльності.
Економічні норми – загальні шаблони, які регулюють економічну поведінку в певному напрямку.
Це система поведінкових очікувань того, як люди мають діяти в економічній
сфері.
Економічні норми народжуються в економічній сфері й обслуговують певні
економічні відносини. Наприклад, такою нормою в СРСР був «принцип оплати за
працею», закріплений в Конституції країни, він використовувався на практиці і
втілювався в масовій свідомості населення. Однак є норми, які не виникають в
економічній сфері, але потім набувають економічного змісту. Так, загальна
моральна норма соціальної справедливості залежно від економічної системи тієї
чи іншої держави набувала економічного змісту різного характеру. У
капіталістичних системах вона розглядалася і втілювалася на практиці як
рівність можливостей, а в соціалістичних країнах гасло «кожному за здібностями,
кожному за працею» у реальному житті зводилося до культивування зрівняльної
психології.
Норми в економічній сфері можуть функціонувати на рівні формально-правової
надбудови як законоположення та постанови держави, офіційні правові документи
(закони, вказівки, накази) щодо регулювання економічних відносин у країні. Для
того, щоб ці норми вийшли з розряду декларативних, вони повинні стати елементом
повсякденних соціально-економічних практик, тобто успішно функціонувати на рівні
масової поведінки суб'єктів економічного процесу. Тому важливо, щоб за змістом
норми, які розробляються на державному рівні, були адекватними до умов їх
здійснення, наближені до реального життя, відповідали масовим очікуванням
громадян, їх моральній свідомості, оскільки економічні норми, які в принципі не
можуть бути виконаними, підривають саму ідею обов'язковості виконання норм.
Зміни в економічній та інших сферах суспільства перетворюють умови сумісної
діяльності людей. Тому деякі економічні норми з плином часу перестають
задовольняти потреби суб'єктів економічного процесу, стають незручними та
некорисними. Більш того, застарілі норми є гальмом для подальшого розвитку
економічної системи. Тому люди прагнуть їх змінити для того, щоб привести у
відповідність до нових умов життя.
Про процес перетворення економічних норм можна говорити тоді, коли має
місце реальна зміна сукупності соціально-економічних практик, у яких
реалізуються саме ці норми. Але завжди це процес складний і тривалий за часом.
Наприклад, формування в нашій країні інституту конкуруючого товарного ринку має
забезпечуватися взаємно орієнтованою поведінкою багатьох соціально-професійних
груп – комерсантів, підприємців, найманих продавців, адміністраторів ринків,
ярмарок, бірж, податкових інспекторів, працівників міліції та ін. Цей процес
передбачає виникнення нових практик і норм закупівлі, розподілу і поставки
товару, становлення нових видів торгівлі, розвиток цивілізованої конкуренції,
ринкової інфраструктури та ін. Отже, перетворення економічних норм – це не
тільки юридичний чи адміністративний процес, а перш за все соціально-культурний
процес, зовнішнім проявом якого є зміна масових економічних практик.
Економічні стереотипи – це спрощені, схематичні, деформовані та ціннісно-орієнтовані уявлення
про економічні об'єкти, явища та процеси. Як правило, в економічних стереотипах
відображається в спрощеній і деформованій формі досвід певної групи. Відмітними
рисами стереотипу є: персоніфікація явищ (причина тих чи інших явищ
пов’язується з діяльністю конкретної особи або певної групи); сильне емоційне
забарвлення сприйняття та інтерпретації явищ (як правило, різко негативне або
позитивне ставлення до чого-небудь чи до кого-небудь); ірраціональність (як
правило, факти, які суперечать стереотипу, не беруться до уваги або з обуренням
відхиляються); усталеність (стереотип є статичним, незмінюваним і здатним до
самозбереження навіть у ситуації, що радикально змінюється).
2.4. Особливості формування і
розвитку української економічної культури
Уже звичним стало твердження про те, що Україна переживає перехідний
період. З одного боку, здійснюється процес пристосування старих інститутів і
структур до нових умов існування, з іншого – поступово застосовуються нові ідеї
та підходи, утворюються нові інститути й механізми ринкової економіки. У
результаті виникають типові для транзитивного періоду суперечності між змістом
і формою нових інститутів.
Економічна культура цього періоду теж має суперечливий перехідний характер.
Вона вкорінена в багатовікову історію країни, всмоктала і засвоїла суперечливий
і трагічний досвід XX століття, її формування здійснюється в процесі
модернізації сучасного суспільства, зламу старої тоталітарної системи
централізованого управління економікою, упровадження ринкових моделей господарювання.
Феномен пострадянської економічної культури неможливо укласти в
загальноприйняті типології та класифікації, вона характеризується поєднанням
декількох різнорідних шарів, елементів, які можна згрупувати в такі блоки:
– фрагментарність, яка виявляється в сполученні особливостей прояву
елементів традиційно українських, радянських (цінностей патерналістської
культури) і модерністських (цінностей капіталістичної культури, які
запозичуються разом із західними ринковими інститутами);
– високий ступінь гетерогенності економічної культури – існування багатьох
класових, національних, регіональних, конфесіональних та інших субкультур;
– конфліктність – відсутність базового консенсусу в суспільстві щодо
економічних цінностей, високий ступінь напруженості між соціально-класовими
угрупованнями;
– амбівалентність, яка виявляється в одночасному підтриманні різних
економічних цінностей.
Сучасна економічна культура українського суспільства залежить від
національних соціально-економічних архетипів, які розглядають як несвідомі
культурні структури, як ціннісні колективні уявлення народу, що сформувалися
протягом тисячоліть. У кожного народу є деякий економіко-культурний генотип, що
успадковується від покоління до покоління й чинить певний вплив на економічні
реалії, на відносини індивіда, суспільства та економічної системи. Особливість
ціннісної ідентифікації сучасної України полягає в тому, що вона в
цивілізаційному і культурному відношенні є і європейською, і євразійською
державою. Для українського суспільства характерне стійке та майже безконфліктне
співіснування глибинних, але здебільшого пригнічених рис «європейськості» і
частково іманентних, частково набутих за останні десятиліття (нав’язаних
комуністичним режимом) «євразійських» ознак. Доводиться констатувати, що
українська європейськість свого часу розвивалася лише в початкових і до того ж
периферійних формах, а в значної частини населення радянські навички
соціально-економічної поведінки, відповідна система економічних цінностей
виявилися глибоко вкоріненими.
На характер української економічної культури також впливали основні
цінності православної релігії. Так, наприклад, на відміну від протестантської
традиції, православна обумовлює негативне ставлення до отримання і
нагромадження доходів, переважання духовно-моральних мотивів життєвої поведінки
й праці над матеріальними інтересами. «Некористолюбний» характер господарської
культури православ’я обумовив низький ранг цінностей багатства, індивідуального
успіху, лідерства. Православ'я обумовило існування бідності як типу культури.
Бідність розглядається як умова життя, що духовно облагороджує, «страждання»,
нагорода за яке обіцялася в загробному житті. Істинно православним є
протиставлення «бідний, зате чесний», яке згодом було впроваджене в радянську
трудову культуру. На практиці «етика виживання» проявлялася в «споживацькому»
характері праці, метою якої було отримання мінімуму харчування, і не більше.
Таким чином, прагнення до нагромадження капіталу в українській економічній
культурі не є самодостатнім началом, бо ставлення до багатства відрізняється
від його тлумачення в католицизмі чи протестантизмі.
У процесі формування нової економічної культури та соціальних механізмів її
реалізації необхідно використовувати досвід, нагромаджений країнами розвиненої
демократії. Однак при цьому слід уникати сліпого некритичного копіювання.
Механічне впровадження нових економічних цінностей неминуче викликатиме реакцію
відторгнення. Мова, найімовірніше, повинна йти про можливості оптимального
поєднання національних традицій і культурних зразків із тим новим потенціалом,
який надає інтеграція в глобальному соціо-економічному просторі, а також про
темпи, пріоритети, соціальні витрати цього процесу.
2.5. Концепція неперервної економічної освіти
Концепція неперервної економічної освіти передбачає можливість і
необхідність для людей будь-якого віку поновлювати й доповнювати раніше набуті
економічні знання, розвивати здібності, вміння, розширювати свій світогляд.
У 1993 році під егідою ЮНЕСКО було створено «Міжнародну комісію з освіти
для ХХІ сторіччя». Визначивши найзагальніші принципи стратегії реформ освіти,
комісія на перше місце ставить принцип «Освіта впродовж усього життя»,
називаючи це центральною проблемою людства. Щоб розв’язати цю проблему слід
дотримуватись таких принципів неперервної освіти:
1) гнучкість і варіативність системи освіти;
2) удосконалення організації й діяльності системи загальної освіти;
3) перебудова системи професійної освіти;
4) задоволення непрофесійних потреб людей;
5) розвиток так званої освіти для третього віку;
6) якомога повніше використання нових технологічних засобів.
У 1993 р. колективом
авторів-викладачів КНЕУ було розроблено проект Концепції неперервної
економічної освіти в Україні, в якому обґрунтовується необхідність та
важливість запровадження та розвитку економічної освіти на різних освітніх
рівнях для формування світогляду, економічного мислення, економічної поведінки
юних громадян України в нових умовах господарювання.
Запровадження в Україні неперервної економічної освіти шляхом вивчення
економіки як базової дисципліни сприятиме формуванню у широких верств населення
сучасного економічного мислення – необхідної умови радикального реформування
економіки, рішучого переводу її на рейки розвинутих соціально орієнтованих ринкових відносин.
Враховуючи те, що найголовнішим
в економічній науці є вивчення поведінки людини в повсякденному господарському
житті, діяльності, пов’язаної з досягненням певного рівня добробуту,
реакції на стимули до праці тощо, економіку
слід викладати під кутом зору економічно активної людини, яка одночасно
виступає в ролях різних економічних суб’єктів: виробника й споживача,
співвласника і найманого працівника, керівника і підлеглого, покупця й
продавця, як члена первинної економічної ланки в суспільстві (родини), як члена
виробничого колективу, як громадянина держави, котрий бере активну участь в
міжнародному економічному обміні тощо.
Основна задача всіх ступенів
неперервної економічної освіти – не стільки передача накопичених у даній галузі
знань, умінь, навичок, цінностей, скільки розвиток здібностей самостійно діяти, приймати рішення в умовах
динамічного економічного середовища.
Освіта завжди була і буде найважливішим фактором управління будь-якими
змінами. Сучасні знання, інтелект, компетентність стали найбільш вартісним
товаром.
Дисципліна «Економіка» є обов’язковим для вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм
власності. Для забезпечення профільного навчання, врахування освітніх потреб,
нахилів і здібностей учнів запропоновано кілька варіантів профільної навчальної
програми.
Питання для самоконтролю:
1. Як в економічній соціології тлумачиться поняття «економічна культура»?
2. Охарактеризуйте взаємозв'язок економічної культури з іншими видами
культур: національною, політичною, моральною і ін.?
З. Яку роль відіграє економічна культура в соціально-економічній системі
суспільства?
4. Назвіть базисні елементи економічної культури.
5. Що таке економічні цінності та ідеали? Наведіть приклади.
6. Які різновиди соціально-економічних норм ви знаєте? Як змінюються
соціально-економічні норми?
7. Які основні характеристики сучасної економічної культури України?
8. Які національні традиційні елементи ви можете виділити в сучасній
українській культурі?
9. Як сучасні трансформаційні процеси вплинули на розвиток української
економічної культури?