3   Надання долікарської допомоги потерпілому,

порядок розслідування і обліку нещасних випадків

 

3.1  Першу (долікарську) швидку допомогу потерпілому може надати будь-який член педагогічного колективу або студенти, які про­йшли навчання щодо правил надання першої допомоги при харак­терних пошкодженнях, згідно інструкції наведеної у додатку Б.

3.2  Під час надання першої (долікарської) допомоги слід ви­користовувати всі стерильні засоби, препарати, ліки, інструменти з аптечки, яка повинна зберігатися в спеціально відведеному місці у кожній спортивній споруді. Комплектування аптечки і складання інструкції по наданню першої медичної допомоги роблять за узгодженням з персоналом медпункту кафедри фізичного виховання. Відповідальність за наявність медикаментів, перев'язувальних засобів, а також за належний стан аптечки покладається на медсестру кафедри та коменданта спортивного комплексу. Контроль за станом аптечки спортивної споруди здійснює персонал медпункту.

3.3  Після надання першої долікарської допомоги слід направ­ляти потерпілого до лікувальної установи або повідомити у відпо­відний відділ охорони здоров'я ВУЗу. Спортивний зал навчального закладу повинен бути забезпе­чений носилками, мати адресу і телефон найближчої лікувальної установи, де можуть надати медичну допомогу.

 Розслідування і облік травм та нещасних випадків з студентами під

час навчально-виховного процесу проводяться відповідно до "По­ложення про організацію охорони праці та порядок розслідування нещасних випадків у навчально-виховних закладах" [2,3].

        

 3.1   Реанімаційні заходи

 

При серйозних порушеннях організації й методики проведення тренувань і змагань, недотриманні правил техніки безпеки у спортсменів можуть виникати гострі патологічні стани, що характеризуються вираженими розладами життєдіяльності організму (шок, асфіксії, утоплення, гостра перенапруга, тепловий та сонячний удари, загальне охолодження та ін.). У ряді випадків при таких станах спостерігається крайній ступінь гноблення життєвих функцій, а іноді відбувається зупинка кровообігу і подиху, тобто настає фаза клінічної смерті. У цих критичних ситуаціях кожен студент, спортсмен, тренер-викладач, НПП фізичного виховання, які знаходяться в безпосередній близькості від місця події, зобов'язані зробити негайну долікарську допомогу потерпілому, почати енергійну спробу зберегти його життя. Така допомога цілком можлива при знанні головних закономірностей угасання життєвих функцій організму і практичному освоєнні методів негайного відновлення серцевої діяльності та дихання, тобто методів реанімації (від лат. «ре» - знову, «анімаре» - оживляти).

Навчання НПП, тренерів-викладачів, студентів методам реанімації важлива соціальна задача. Реальну допомогу при раптовій фазі клінічної смерті, що триває при звичайних умовах не більше 4-6 хвилин (при тривалому охолодженні організму у 10 разів більше, майже до 60 хвилин), можуть зробити люди, які знаходяться поруч з потерпілим.

Перехід від життя до смерті це тривалий процес, що складається з ряду послідовних стадій. Зупинка серця і гноблення подиху не супроводжуються блискавичним припиненням процесів життєдіяльності. Протягом визначеного часу, тривалість якого залежить від ряду умов, в організмі ще зберігаються (хоч і на низькому рівні) обмінні процеси. При прикордонних зі смертю станах раніш усього вгасає діяльність кори головного мозку, що найбільш чуттєва до кисневого голодування. Раніше за все людиною утрачається свідомість, потім гнітиться і припиняється подих, а за ним - серцева діяльність. Після втрати свідомості настають зміни в нижчих відділах мозку, про що свідчить зникнення рефлексів зору (миготіння при дотику до роговиці й звуження зіниць ока при яскравому освітленні). Далі, якщо не вжити швидких реанімаційних заходів, гнітиться діяльність довгастого мозку, в якому знаходяться центри подиху і кровообігу, у зв'язку з чим подих людини згасає.

У міру подальшого гноблення функцій організму припиняється діяльність серця. Першою з головних функцій серця згасає скорочення м’язів: спочатку припиняють свою діяльність шлуночки, потім - передсердя. Однак припинення подиху і кровообігу не знаменує собою настання остаточної смерті. Ще якийсь час (у звичайних температурних умовах 4-6 хвилин) життєздатність тканин і органів, у тому числі й вищих відділів центральної нервової системи (ЦНС) зберігається, патологічні процеси ще зворотні. Цей період називають фазою клінічної смерті. При своєчасному проведенні реанімаційних заходів у цьому стані ще можна відновити життєдіяльність організму, особливо у випадках раптової, гострої зупинки серця і подиху в молодих та до цього здорових людей, не виснажених попереднім захворюванням або тривалим процесом умирання.

         В усіх школах східних бойових мистецтв карате, джиу-джитсу (дзю-дзюцу), спеціальних підрозділах силових структур, клубах бойового самбо й рукопашного бою спортсменів навчають традиційним методам реанімації (повернення свідомості, виведення з шокового стану). Ці методи використовують для збудження нервових центрів, керуючих роботою легень, серця та ін., а так само для передачі позитивної біологічної та біоінформаційної енергії потерпілому.

Рятівник повинен проводити реанімаційні заходи спокійно й холоднокровно, витримуючи свій подих рівним. Вважається, що позитивна біоенергетика рятівника передається потерпілому тільки спокійними потоками, які підтримуються рівним подихом рятівника. Чим спокійніше і холоднокровніше проводяться реанімаційні заходи, тим вище їх ефективність і якість, надійність реанімації. Темп спокійного біоенергетичного подиху рятівника 16-18 вдихів і видихів на хвилину. Реанімаційні заходи проводяться з темпом: на чотири удари серця рятівника - вдих, на два удари серця - пауза, на наступні чотири удари серця рятівника видих, потім на два удари серця - пауза. Рятівнику необхідно контролювати свій власний подих, а основні реанімаційні дії виконувати на видиху. У випадку, якщо після 3 - 5 хвилин стан постраждалого все ж залишається незадовільним, необхідно терміново викликати лікаря!

Реанімація при ударі в пахову зону (больовий шок).   Існують три

основних варіанти реанімації при ударі в пахову зону:

І - больовий шок тільки почав розвиватися, потерпілого ставлять на цілком прямі ноги - на п'яти (носки ступнів підняті), змушують потерпілого вистрибувати нагору й жорстко 4-6 разів приземлитися на п'яти цілком прямих ніг (бити п’ятами об підлогу);

ІІ - якщо попередній варіант І не допомагає, або потерпілий не може контролювати власних дій, його садять на підлогу з зігнутими під себе ногами, піднімають під руки на висоту близько 20 см, та, відпускаючи, ударяють сідницями об підлогу. Як правило, на 4-6 ударі потерпілий приходить до тями (в себе);

ІІІ - якщо попередні варіанти І або ІІ не допомагають і потерпілий не може контролювати власних дій, то необхідно покласти потерпілого на спину. Рятівник стає біля правої ноги потерпілого. Бере праву пряму ногу потерпілого і кладе її на своє ліве напівзігнуте стегно (трохи вище коліна), дотримуючи лівою рукою за гомілку та випрямляючи ногу потерпілого у коліні. Центральною зоною зжатого для удару "крюком" кулака правої руки наносить три серії по 4-6 розміряних жорстких ударів у середину зводу стопи - зону "сонячне сплетіння" стопи. Серійні удари наносяться потерпілому кожної секунди, термін пауз між серіями 4-6 секунд.

         Реанімація при зупинці подиху після удару, кидкового падіння.   Розвиток больового шоку може привести до зупинки дихання, зриву дихальних функцій. Потерпілого, в якого зупинився подих, посадити на сідниці. Рятівник розташовується праворуч від потерпілого на колінах. Лівою рукою обхоплює спину, підтримуючи постраждалого пахвами. Від нижнього краю грудини постраждалого ліворуч, але в напрямку до лівої частини живота своєю правою долонею кінцівки виконує тверді рухи по колу: зона "сонячного сплетіння" - права частина грудини - серце - ліва частина грудини - зона "сонячного сплетіння" (коло виконується по годинній стрільці). Рятівник масажує круговими рухами живіт і грудину потерпілого. Долонею лівої руки синхронно, з темпом масажу, натискає на зону серця між лопатками. Темп власного вдиху-видиху близько 16-18 рухів у хвилину. Поковзом з нижньої лівої частини грудини, рука рятівника твердо із протягом натискає на діафрагму потерпілого. Відновлення роботи дихального центра потерпілого відбувається через 8-10 кругових рухів (30 - 45 секунд).

         Реанімація при розвитку больового шоку й зриву дихання.   Застосовують після сильного удару або падіння на татамі. Потерпілого сажають до себе спиною. Праве коліно приставляють до зони "цубо" (між шостим і сьомої грудними хребцями, між лопатками). Рятівник свої руки пропускає під мишки потерпілого. Долоні рук кладе на груди або на плечі потерпілого ближче до ключиць. У ритмі 18 – 20 разів у хвилину на видиху коліном і руками робить зустрічні рухи. Для швидкого відшукання зони "цубо" кладуть долоні на спину так, щоб безіменний палець виявився на виступаючому при опусканні голови (сьомому) шийному хребці, тоді підстава долоні буде у районі зони "цубо".

         Реанімація при удушенні. При несвоєчасній зупинці прийомів удушення, потерпілий непритомніє з порушенням функцій дихання. Його негайно кладуть на спину, руки потерпілого вирівнюють уздовж тіла. Рятівник піднімає руками ноги потерпілого нагору на рівень своїх грудей і злегка їх отряхує. Через 10-20 секунд потерпілий опритомнює.

         Реанімація при глибокому нокауті й удушенні.  При глибокому нокауті і удушенні потерпілого кладуть на спину (руки уздовж тулуба), сідають на коліна зверху над його стегнами. Долоні рятівника кладуть на живіт так, щоб великі пальці були в області пупка. Сильно натискають ними в ритмі 18 - 20 разів у хвилину на живіт потерпілого нагору до діафрагми. Рекомендується після того, як потерпілий прийшов у себе, для запобігання повторного шоку примусити його кінцями пальців обох фаланг рук 18 разів сильно постукати по твердій поверхні у темпі 60-70 ударів за хвилину. Через 5-7 хвилин необхідно 108 разів легенько постукати кінцями пальців обох фаланг рук по твердій поверхні.

         Реанімація при удушенні та ударах в ділянку нирок, шлунка.   В особливо важких випадках (при удушенні та ударах в область нирок, шлунка) потерпілого кладуть на живіт. Рятівник розташовується на колінах над його сідницями. Підставу правої долоні рятівник накладає на зону "цубо" (див. - реанімація при розвитку больового шоку і зриву дихання). Ліву долоню кладе зверху на свою праву долоню. Використовуючи вагу тіла, ритмічно надавлює підставами обох долонь на зону "цубо", для цього трошки відвертаючи долоні від себе фалангами пальців угору. 4-6 таких рухів приводять потерпілого до тями. Темп рухів 60-70 надавлювань за хвилину. Відновлення функцій організму при успішній реанімації відбувається в такому порядку: спочатку відновляється серцева діяльність, потім дихальна, а третім етапом - функції ЦНС. Про відновлення діяльності центрів довгастого мозку свідчать перші самостійні вдихи і часткова нормалізація серцевих скорочень. Потім відновляються функції верхніх відділів стовбура мозку: з'являються рефлекси ока, неупорядковані рухи, можливі судороги м’язів потерпілого. В міру відновлення функцій підкіркових утворень з'являється реакція на біль, припиняються судороги, відбувається поступова нормалізація кровообігу, подиху, обміну речовин. Перші проблиски свідомості (реакція на окрик) свідчать про початок відновлення функцій кори головного мозку і ЦНС.