5.2. Методи визначення сил інерції ланок

Метод фізичного маятника.

Встановивши ланку на грань призми О (рис. 5.6, а), відхиляємо її на деякий кут () відносно осі підвісу та надаємо можливість ланці вільно коливатися. За допомогою секундоміру визначаємо час  одного повного періоду коливань (заміри роблять для 50 і більше коливань та беруть середнє значення). Далі з формули фізичного маятника  знаходимо момент інерції  ланки відносно осі підвісу.  – вага деталі,  – відстань від центра ваги ланки до осі підвісу. Положення центра ваги  ланки визначають так, як показано на рис. 5.6,б. Момент інерції  відносно осі, що проходить через центр ваги і паралельна осі підвісу, визначають за формулою .

Рис. 5.6

Метод фабулярного підвісу

Ланку підвішують на двох нитках (рис. 5.7), які знаходяться на відстані , таким чином, щоб центр ваги знаходився в тій же вертикальній площині. Довжину підвісу  вибирають рівно. 1-2 метри. Повернувши досліджувану ланку на кут  визначають час повного періоду коливань (). Так роблять 40...60 разів і беруть середнє значення. Потім визначають  з формули:

Рис. 5.7

 

Метод монофілярного підвісу

До нижнього кінця дроту (рис. 5.8), який жорстко закріплений на кронштейні, підвішують ланку, що підлягає дослідженню (зазвичай, круглої форми).

Рис. 5.8

Відхиливши ланку на деякий кут і визначивши, як і в попередніх методах, час повного періоду коливань , знаходимо  з формули:

де  – модуль пружності матеріалу дроту при крученні;

     – полярний момент інерції дроту, ;

     – діаметр дроту підвісу (рекомендується дріт діаметром 2...3 мм).