1.
Характеристика, завдання та напрями діяльності Світової
організації торгівлі
2.
Продовольча та сільськогосподарська організація ООН. Організація
Об'єднаних Націй з промислового розвитку
3.
Міжнародна організація по стандартизації ISO 4.Європейський
Комітет по Стандартизації
5.
Європейський комітет із стандартизації в галузі електротехніки
та електроніки
6.
Міжнародні організації контролю якості і безпеки продовольчих
товарів
1
Характеристика, завдання та напрями діяльності Світової організації торгівлі
Всесвітня торгова організація (ВТО) заснована 8 грудня 1994 р.
Приступила до діяльності 1 січня 1995 р. Є правонаступницею ГАТТ (Генеральної
угоди з тарифів і торгівлі), підписаної в 1947 р. Штабквартира
у м. Женева (Швейцарія).
Створення Світової організації торгівлі є результатом
багатосторонніх переговорів в межах ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і
торгівлі) упродовж 1986- 1993 років (Уругвайського раунду). Особливістю цих
переговорів було розширення переговорного процесу за межі суто торговельних зв'язків, а саме: послуг, у тому числі банківських,
страхових, транспортних, будівельних, комп'ютерних, а також розгляд питань
захисту інтелектуальної власності та інвестицій, пов'язаних з торгівлею.
Результатом переговорів, які завершилися 15 грудня 1993 року, стало підписання
Заключного акту та Угоди про створення СОТ представниками 120-ти країн 15 квітня
1994 року в м. Марракеш (Марокко).
Заключний акт за результатами Уругвайського раунду (Final Act Embodying
the Results of the Uruguay
Round of Multilateral Trade Negotiations, Marrakesh, 15 April, 1994) включав основні положення щодо створення COT і
відповідні міністерські декларації, рішення та домовленості з фінансових
послуг, зобов'язання країн щодо ратифікації для вступу в дію з 1 січня 1995
року. Правовий статус СОТ визначається ГАТТ (у редакції 1994 p.), а також
Генеральною угодою з торгівлі послугами (ГАТС) та Угодою з торговельних
аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) і Домовленістю про правила та
процедури розгляду суперечок.
Світова організація торгівлі має статус спеціалізованої
організації ООН і водночас з організаційним оформленням поєднується з
комплексом торгових документів. У СОТ входять 164 держави, ще 30 країн
проводять переговори про вступ. Організація має статус юридичної особи, що
користується всіма привілеями та імунітетами ООН.
Головною метою функціонування СОТ є лібералізація і стабілізація
світової торгівлі, що досягається шляхом встановлення правил і укладання угод,
а також переговорів між учасниками. Діяльність СОТ здійснюється за такими
напрямами:
- контроль за прийняттям і застосуванням багатосторонніх угод
СОТ; - проведення багатосторонніх переговорів; - урегулювання торговельних
суперечок; - спостереження за торговельною політикою; - збір, вивчення і
надання інформації з питань торговельної політики і торгівлі.
До сфери, яку регламентують угоди
СОТ, входять: 1) митно-тарифне регулювання; 2) антидемпінгове регулювання і
застосування компенсаційних мит; 3) використання субсидій і компенсаційних
заходів; 4) нетарифні обмеження; 5) кількісне регулювання; 6) діяльність
державних торговельних підприємств; 7) митні союзи і зони вільної торгівлі; 8)
митні формальності, збори, вимоги до документації;
9) внутрішні податки, збори, вимоги до внутрішньої торгівлі; 10)
захисні та технічні бар'єри, санітарні і фітосанітарні заходи; 11) правила
походження; 12) торгівля послугами; 13) торговельні аспекти захисту
інтелектуальної власності; 14) торгівля окремими групами товарів (текстилем та
одягом, сільськогосподарською продукцією, цивільною авіатехнікою); 15)
здійснення державних закупівель; 16) торговельні
аспекти інвестицій; 17) аспекти захисту довкілля в міжнародній торгівлі.
Основними принципами створення та здійснення регулятивних
заходів є принципи: найбільшого сприяння та недискримінації; національного
режиму; захисту національної промисловості; створення сталого базису для торгівлі,
сприяння справедливій конкуренції; заборони кількісних обмежень імпорту;
допустимих дій у надзвичайних обставинах; регіональних торговельних
домовленостей.
Згідно з принципом найбільшого сприяння та недискримінації,
будь-які преференції (переваги, пільги, привілеї, імунітет) на імпортний
продукт поширюються на продукт походженням з будь-якої країни-учасниці, або
призначений для неї.
Принцип національного режиму передбачає надання імпортованим із
країн- учасниць товарам національного режиму внутрішніх податків, зборів, що
регулюють внутрішню торгівлю.
Принцип захисту національної промисловості передбачає
використання для розвитку національної промисловості лише тарифних методів, а
не кількісних обмежень, податків, стандартів.
Принцип створення сталої бази торгівлі передбачає обов'язкове
дотримання погоджених тарифних рівнів, неможливість їх підвищення і
поступовість скорочення у процесі переговорів.
Принцип сприяння справедливій конкуренції стосується питань
демпінгу і субсидій. Антидемпінговий кодекс ГАТТ містить правила реагування на
демпінг, застосування компенсаційних мит у випадку експортних і внутрішніх
субсидій. Виконує функції протидії "війни субсидій" і використання
компенсаційних заходів у протекціоністських цілях.
Принцип загальної заборони кількісних обмежень імпорту
стосується торгівлі сільськогосподарськими товарами, текстилем, сталлю тощо, за
винятком застосування кількісних обмежень, з метою захисту платіжного балансу,
призупинення зменшення запасів іноземної валюти, викликаного попитом на
імпортні товари у зв'язку з розвитком внутрішнього виробництва.
Принцип допустимих дій у надзвичайних обставинах передбачає
вилучення конкретних зобов'язань у межах СОТ у надзвичайних умовах та
"захисні застереження" щодо тимчасового встановлення кількісних
обмежень чи відміну тарифних пільг для товарів, імпорт яких зростає і може
призвести до істотних збитків конкуруючих національних підприємств.
Принцип регіональних торгових домовленостей допускає преференції
всередині регіональних економічних угрупувань при дотриманні жорстких критеріїв
- кваліфікаційних утворень як митного союзу (єдиний тариф для третіх країн) чи
зони вільної торгівлі (самостійна тарифна політика для третіх країн).
Крім того, передбачені спеціальні умови для країн, що
розвиваються, забезпечення сприятливих умов доступу на світові ринки (за
результатами Токійського раунду надання загальної системи преференції), а також
звільнення від взаємності щодо зобов'язань скорочення чи усунення тарифів та
інших бар'єрів.
Виняток щодо текстилю і одягу передбачає регулювання (згідно з
Угодою про мультиволокна) шляхом встановлення
промислово розвиненими країнами квот на імпорт відносно більш конкурентноздатніших країн, що розвиваються.
До організаційної структури СОТ належить:
1) Конференція на рівні міністрів, скликається раз на два роки
(1996 р., м. Сінгапур; 1998 р., м. Женева; 1999 р). Потім були конференції в Дохе, 9-13 листопада 2001 року, Канкуне,
10-14 вересня 2003 року, Гонконзі, 13-18 грудня 2005 року і Женеві, осінню 2009
року. Восьма міністерська конференція була проведена в Женеві, Швейцарія, з 15
по 17 грудня 2011 року. Паралельно пленарній сесії були проведені три робочих
засідання «Важливість багатобічної торгової системи і ВТО»,
«Торгівля і розвиток» і «Дохинська
порядок денний в області розвитку». Конференція схвалила приєднання Росії,
Самоа і Чорногорії;
2)
Генеральна рада СОТ, яка включає представників країн і
забезпечує поточну роботу через три Ради: (1) з торгівлі товарами; (2) з
торгових аспектів прав на інтелектуальну власність; (3) з торгівлі послугами.
Перша з них здійснює контроль за дотриманням угод з торгівлі товарами (Додаток
ІА до Угоди) через 14 комітетів. Друга здійснює контроль за дотриманням
відповідної угоди (Додаток ІС), а також питань, пов'язаних з торгівлею
контрафактними товарами. Третя контролює виконання домовленостей (Додаток ІВ)
щодо торгівлі послугами через Комітет з торгівлі фінансовими послугами і Робочу
групу з професійних послуг, а також надає допомогу в переговорах з питань
морських перевезень, базових комунікацій, міграції робочої сили. У 1996 році
було утворено Комітет з регіональних торгових угод для спостереження за
законами вільної торгівлі і митними союзами, а також для організації переговорів
з представниками найбільших угрупувань (ЄС, МЕРКОСУР).
Генеральній раді підпорядковано чотири комітети: з торгівлі та
розвитку; з обмежень, пов'язаних з платіжним балансом; з бюджету і фінансів; з
адміністративних питань, а також спеціальні органи з розгляду спірних питань та
проведення періодичних оглядів торгової політики.
Секретаріат, який очолюють Генеральний директор і чотири
заступники, забезпечує діяльність органів СОТ у сфері переговорів, здійснення
угод і надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, через відділ
технічної допомоги і професійної підготовки кадрів.
Діяльність СОТ з моменту її
створення спрямована на вирішення таких головних завдань:
забезпечення виконання положень понад 50-ти документів (угод,
рішень, декларацій і т. ін.) Уругвайського раунду; розв'язання торгових
суперечок вищим арбітражним органом СОТ; створення апеляційного органу;
збільшення кількості членів організації; розробка широкомасштабних програм
розвитку торгівлі і збереження довкілля; проведення переговорів у фінансовому,
телекомунікаційному секторах послуг, морського судноплавства.
2 Продовольча та
сільськогосподарська організація ООН. Організація Об'єднаних Націй з
промислового розвитку
ФАО, англ.Food and Agriculture Organization, FAO)
– міжнародне агентство в рамках ООН, створене з метою боротьби з голодом та
контролем якості продуктів харчування у світі. Девіз організації: «допомагаємо
побудувати світ без голоду». Заснована на конференції в м. Квебеку (Канада) 16
жовтня1945року. З 1981 року ця дата щорічно відзначається як Всесвітній день
продовольства.
ФАО діє як провідна установа, що займається проблемами розвитку
сільських регіонів і сільськогосподарського виробництва в системі ООН. Її
діяльність направлена на зменшення гостроти проблем бідності і голоду в світі
шляхом сприяння розвитку сільського господарства, поліпшенню харчування і
рішення проблеми продовольчої безпеки — доступності всім і завжди продуктів
харчування, необхідних для активного і здорового життя. ФАО діє як нейтральний
форум, а також як джерело знання і інформації. Допомагає країнам, що
розвиваються, і перехідним країнам модернізувати і поліпшити сільське
господарство, лісоводство і рибальство.
Спеціальні програми ФАО допомагають країнам підготуватисядо
можливого виникнення кризового положення з продовольством і, у разі потреби,
передбачають надання допомоги. У середньому ФАО одночасно здійснює на місцях
близько 1800 заходів. Проекти, що реалізовуються за допомогою ФАО, щорічно
привертають більше 2 мільярдів доларів пожертвувань від установ і держав, що
вкладаються в розвиток села і сільського господарства. Бюджет ФАО на 1998—1999
фінансовий рік склав 650 мільйонів доларів.
ФАО керує Конференція держав-членів, що скликається раз на два
роки. Конференція обирає Раду, що складається з 49 членів і діє як керівний
орган між сесіями Конференції. ФАО надає статистику по сільському господарству
і доступ до своєї бази даних. Для отримання CD-ROM із статистикою і доступу до
бази необхідно заплатити 1200 доларів США.
Організацію Об'єднаних Націй з промислового розвитку (United Nations Industrial Development Organization — UNIDO) — було засновано в 1967 p. рішенням
Генеральної Асамблеї ООН як центральний координуючий орган у сфері допомоги
промисловому розвитку та прискореній індустріалізації країн, що розвиваються
шляхом мобілізації національних і міжнародних ресурсів.
До складу UNIDO входять 171 держав. Україна є членом цієї
організації з1985р. Головний орган UNIDO - Генеральна конференція.
Оперативна діяльність UNIDO полягає:
-
в наданні технічної допомоги країнам, що розвиваються у
здійсненні конкретних проектів;
-
врозробці регіональних довгострокових стратегій розвитку.
Допоміжна діяльність UNIDO включає збір, узагальненя,
публікацію інформації, проведення досліджень, організацію конференцій з питань
промислового розвитку. UNIDO має "Банк промислової та технологічної
інформації".
Цілями UNIDO є: сприяння промисловому розвитку і співробітництву
на глобальному, регіональному, національному і галузевому рівнях; сприяння
індустріалізації країн, що розвиваються, в тому числі в галузі розробки
природних ресурсів і розвитку інфраструктури; надання допомоги країнам з
перехідною економікою і країнам, що розвиваються, в реструктуризації і
приватизації в промисловості; надання технічної допомоги.
UNIDO сприяє налагодженню і зміцненню контактів між розвинутими
країнами і країнами, що розвиваються, заохочує діяльність, яка сприяє залученню
інвестицій, підтримуючи процес передачі технології країнам, що розвиваються, і
обміну технологіями. В рамках UNIDO створено Банк промислової і технологічної
інформації по проектах, який може надавати необхідну країнам інформацію на
їхній запит. Консультативна діяльність UNIDO полягає в проведенні конференцій,
нарад, зустрічей представників промисловості, профсоюзів,
споживачів. Крім того, проводяться засідання груп спеціалістів конкретних
галузей промисловості з проблем промислового розвитку в регіоні, з питань
зміцнення співробітництва фінансових, технічних і наукових установ розвинутих
країн і країн, що розвиваються, тощо. Особлива увага приділяється промисловому
співробітництву на рівні підприємств з використанням механізму цільових фондів
і програми промислового інвестування. В 1997р. обсяг технічної допомоги,
наданої UNIDO всім країнам світу, становила близько 100 млн доларів.
Головними органами UNIDO є:
Генеральна конференція, яка проводиться один раз на два роки і
визначає принципи і політику діяльності ЮНІДО, затверджує бюджет, здійснює
контроль за використанням фінансових ресурсів;
Рада з промислового розвитку (РПР), що складається з 53 членів
UNIDO (33 - представники країн, що розвиваються, 15 — від розвинутих країн, 5 —
від країн з перехідною економікою), яка розробляє принципи і політику UNIDO,
розглядає і приймає програму діяльності Організації, обговорює питання
координації діяльності системи ООН у галузі промислового розвитку, контролює
ефективність використання ресурсів Організації, готує і подає на розгляд
Генеральної Асамблеї ООН через щорічну доповідь про діяльність UNIDO;
Секретаріат; Представництва ЮНІДО на місцях.
3 Міжнародна організація по стандартизації ISO
Із загального числа більш, ніж чотирьох тисяч міжнародних
організацій (світових і регіональних), що діють в сучасному світі, більше 400
так чи інакше займаються питаннями стандартизації.
Після закінчення Другої світової, в жовтні 1946 р., рішенням ООН
була створена Міжнародна організація з стандартизації (ISO). На засіданні
генеральної асамблеї ООН був прийнятий статут ISO, який визначив статус
організації, її структуру, функції основних органів і методи їх роботи.
В статуті ISO записано, що ―метою організації є сприяння
розвитку стандартизації в світовому масштабі для полегшення міжнародного
товарообміну і взаємодопомоги, а також для розширення співпраці в галузі
інтелектуальної, наукової, технічної та економічної діяльності‖.
Для досягнення цієї мети ISO може:
-
вживати заходів для полегшення гармонізації у світовому масштабі
стандартів і зв’язаних з ним галузей;
-
розробляти і публікувати міжнародні стандарти за умови, що в
кожному випадку стандарт буде ухвалений, якщо за нього було віддано дві третини
голосів активних членів технічного комітету або підкомітету і проти – не більше
чверті загального числа голосів;
-
організовувати обмін інформацією про роботу своїх комітетів –
членів і технічних комітетів; - співпрацювати з іншими
міжнародними організаціями, що зацікавлені в суміжних питаннях. В ISO
встановлені два види членства – комітети-члени і члени-кореспонденти.Комітетами-членами
є національні організації з стандартизації.
Органами ISO є: Генеральна Асамблея, Рада, Комітети Ради,
технічні комітети і Центральний секретаріат. Вищим органом ISO є Генеральна Асамблея.
В період між сесіями Генеральної Асамблеї роботою організації керує Рада, на
чолі якої стоїть президент ISO. Рада складається з 18 членів–представників
національних організацій з стандартизації, що вибираються на 3 роки. Для
розгляду і підготовки рішень з питань, що цікавлять всю організацію загалом,
Рада утворює постійні і тимчасові комітети. На даному етапі працюють такі
комітети:
STACO – Комітет
з вивчення наукових принципів стандартизації; PLACO – Технічне бюро;
CASCO – Комітет
з оцінки відповідності;
INFCO – Комітет
з науково- технічної інформації;
DEVCO – Комітет
з надання допомоги кранам, що розвиваються; COPOLCO – Комітет з захисту
інтересів споживачів;
REMCO – Комітет
з стандартних зразків.
В даний час організація включає близько 150 членів, по одному
від кожної країни. Місія ISO полягає в тому, щоб сприяти розвитку
стандартизації в світі, полегшити міжнародний обмін товарами і послугами,
досягти взаємної дружнього угоди між державами в інтелектуальній, науковій,
технічній та економічній сферах. Робота стосується всіх сфер стандартизації,
крім електричних і електронних технічних стандартів, які розробляються
Міжнародною електротехнічною комісією (ІЕС). Деякі види робіт виконуються
спільними зусиллями цих організацій. В останні роки ISO приділяє багато уваги
стандартизації систем забезпечення якості. Крім стандартизації, ISO займається
проблемами сертифікації.
Для прикладу наведем напрямки
діяльності двох Комітетів Ради ISO. Стандарти на харчові продукти розробляє
технічний комітет TC 34. Сфера діяльності комітету - стандарти на харчові
продукти для людини та корму для тварин, матеріали рослинного і тваринного
походження. Стандарти відносяться до термінології, методів відбору проб,
випробувань та аналізу, специфікаціям на продукти і вимогам до упаковки,
зберігання і транспортування. Загальна кількість стандартів, опублікованих
комітетом, перевищує 600. Робочі органи в складі комітету спеціалізуються на
окремих напрямках:
·
генетично змінені організми і продукція з них;
·
системи управління безпекою харчових продуктів;
·
система відстеження у ланцюгу поставки сільськогосподарських
продуктів;
·
олійне насіння і плоди;
·
продукти з овочів і фруктів;
·
хлібні злаки;молоко і молочна
продукція;
·
м'ясо, домашня птиця, риба, яйця та продукція з них;
·
прянощі і приправи;
·
чай;
·
мікробіологія;
·
корму для тварин;
·
тварини і рослинні жири та олії;
·
сенсорний аналіз;
·
свіжі, сухі і висушені фрукти і овочі;
·
кави.
Виробники в країнах Європи все частіше звертаються до органів із
стандартизації з проханням прийняти добровільні стандарти безпеки, які
відповідали б зростаючим вимогам споживачів. За ініціативи Датської асоціації
стандартів в 2004 р. розроблений новий міжнародний стандарт ISO 22000 «Системи
менеджменту безпеки харчових продуктів». Стандарт ISO 22000 розглядає аспекти безпеки
і орієнтує виготовлювачів на розробку та впровадження системи менеджменту
безпеки. Стандарт охоплює всі аспекти якості і дає рекомендації, як інтегрувати
систему HACCP в систему менеджменту якості.
Головні цілі функціонування ISO охоплюють сприяння розвитку
стандартизації і пов'язаних із цим сфер діяльності для забезпечення
міжнародного обміну товарами й послугами, а також розвитку співпраці в
інтелектуальній, науково-технічній та економічній сферах.
До основних напрямів і завдань діяльності ISO належать:
-
розробка стандартів у галузях машинобудування, хімічної
промисловості, руд і металів, інформаційної техніки, сільського господарства,
будівництва, спеціальної техніки, охорони здоров'я і медицини, упакування й
транспортування товарів;
-
розробка спільно з Міжнародною електротехнічною комісією (МЕК)
стандартів у сфері інформаційних технологій, мікропроцесорної техніки,
телекомунікацій;
-
стандартизація систем забезпечення якості, розробка й публікації
міжнародних стандартів;
-
співробітництво з регіональними організаціями зі стандартизації;
-
сприяння Світовій організації торгівлі через програми,
орієнтовані на поступову трансформацію технічних умов на поставку товарів до
стандартів ISO, заохочення створення нових стандартів для промисловості;
-
сприяння країнам, що розвиваються, у розвитку національних
систем стандартизації, вирівнювання ступеня стандартизації, підготовці спеціалістів
зі стандартизації в навчальних центрах розвинених країн;
-
співробітництво з ООН для стимулювання двосторонньої співпраці
промислово розвинених країн і країн, що розвиваються, у стандартизації і
метрології, створенні міжнародних навчальних центрів;
-
надання методичної та інформаційної допомоги Раді ISO щодо
принципів і методики розробки міжнародних стандартів.
Діяльність ISO у сфері сертифікації охоплює такі основні напрями
та завдання:
-
сприяння укладенню угод про взаємне визнання з метою розвитку
міжнародної торгівлі;
-
розробка нормативно-методичних документів, що сприяють
гармонізації процедури сертифікації;
-
співробітництво з іншими міжнародними організаціями з метою
підвищення ролі сертифікації в міжнародній торгівлі;
- сприяння взаємному визнанню та ухваленню національних і
регіональних систем забезпечення якості;
-
підготовка правил і регламентів проведення випробувань,
інспекційного контролю та сертифікації продукції, процесів, діяльності
випробувальних лабораторій;
-
співробітництво з МЕК з метою узгодження спільних правил
проведення сертифікації.
В галузі метрології працюють також інші міжнародні організації:
МККР – Міжнародний консультативний комітет з радіозв’язку;
МККТТ – Міжнародний консультативний комітет з телефонії та
телеграфії;
ІКАО – Міжнародна організація цивільної авіації;
МАГАТЕ – Міжнародне агентство з атомної енергії;
КОСПАР – Комітет з дослідження космічного простору.
4 Європейський Комітет по Стандартизації
Європейський комітет з стандартизації (CEN) (до 1970 р. –
Європейський комітет з координації стандартів) існує з 1961 р. Членами СЕN є
національні організації з стандартизації 17 європейських держав: Австрія,
Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Німеччина, Іспанія, Ісландія, Італія, ЛюкCENбург, Норвегія, Нідерланди, Португалія, Фінляндія,
Франція, Швеція, Швейцарія. CEN – закрита організація, що об’єднує тільки
країни-учасники ЄС і ЄАВТ (Європейська асоціація вільної торгівлі).CEN зазнав
значних змін з утворенням Європейського Союзу. Його штаб розташований в
Брюсселі (Бельгія).
Основна мета CEN – сприяння розвитку торгівлі товарами і
послугами шляхом розробки європейських стандартів (євронорм,
EN), на які могла б посилатись в своїх директивах ЄС, ЄАВТ та інші міжурядові
організації; шляхом забезпечення однакового застосування в країнах-членах
міжнародних стандартів ISO та IEC; співпраці з усіма організаціями регіону, що
займаються стандартизацією; надання послуг з сертифікації на відловідність європейським стандартам (євронормам).
CEN розробляє європейські стандарти в таких галузях: обладнання
для авіації, водонагрівальні газові прилади, газові балони, комплектуючі деталі
для піднімальних механізмів, газові плити, зварка і різка, трубопроводи і
труби, насосні станції та інше.
Один з принципів роботи CEN – обов’язкове використання
міжнародних стандартів ISO як основи для розробки євронорм
або доповнення тих результатів, які досягнуті в ISO. Вибір пріорітетного
напрямку повинен бути обгрунтований економічною
необхідністю, що диктується ступенем впливу майбутнього стандарту на розвиток
взаємовигідних зв’язків, неможливістю застосування
міжнародного або іншого стандарту для даної мети, пропозицією країн-учасниць
CEN або рекомендації органів ЄС і ЄАВТ.
Вищий орган CEN – Генеральна асамблея, в якій представлені
національні організації з стандартизації, урядові органи країн-членів, а також
ЄС і ЄАВТ.
Генеральна асамблея вибирає Адміністративну раду, яка виконує
наступні функції:
-
встановлення правил і способів застосування національних
стандартів країн- учасниць і міжнародних стандартів при розробці європейських
стандартів;
-
визначення можливості прямого використання національного або
міжнародного нормативного документу в якості європейського стандарту і контроль
за його виконанням; - координація робіт з національної
стандартизації в рамках регіону.
Політика в галузі стандартизації визначається колегією
директорів – представників національних організацій і затверджується
Генеральною асамблеєю.
Технічна робота з стандартизації виконується технічними
комітетами, діяльність яких координує Технічне бюро.
Для стандартизації в галузі будівництва, автомобілебудування і
безпеки обладнання утворені комітети з забезпечення програм (програмні
комітети). Їхнє завдання – прискорення розробки євростандартів
у цих динамічних галузях шляхом аналізу вже існуючих міжнародних або
прогресивних національних стандартів і збору такої інформації, яку швидко і
ефективно можна використати в CEN.
Технічне правління координує роботу більше 270 технічних
комітетів, підкомісій, робочих груп. CEN видав приблизно 8300 Європейських
стандартів. Більше 6000 документів перебувають у стадії вивчення.
Програмні комітети складають програму стандартизації, приймають
стандарти ISO і IEC в якості європейських стандартів або документів для
гармонізації; розробляють європейські стандарти або очікують отримання
результатів в ISO і IEC. З цими організаціями підтримується постійний зв’язок,
і приймаючи євростандарт, комітет повідомляє про
результати своєї роботи в ISO або IEC.
Технічні комітети також спираються в роботі на міжнародні стандарти,
підтримують контакти з регіональними організаціями, враховують результати
діяльності інших технічних комітетів, які займаються суміжними проблемами.
Після того як завдання, що поставлене перед комітетом, виконане, він може бути
розформований Технічним бюро, або зберігати формальну відповідальність за
перегляд стандарту.
Процедура прийняття стандарту включає схвалення проекту робочою
групою технічного комітету, розсилання проекту технічним бюро всім країнам-членам
CEN в особі національних організацій з стандартизації для голосування у
встановлений термін. Євронорма (європейський
стандарт) рахується прийнятою, якщо проти проекту подано не більше 20% голосів.
Прийнятий стандарт вводиться в національну систему стандартизації всіх країн-членів,в тому числі і тих, що голосували проти. Далі
Адміністративна рада розглядає цей стандарт з точки зору ступеня його
важливості для країн-членів ЄС. У випадку позитивного рішення на нього робиться
посилання у відповідній директиві ЄС і стандарт набуває статус обов’язкового до
виконання в країнах-членах ЄС.
Крім євронорм, CEN розробляє документи
з гармонізації (HD) і попередні стандарти (ENV), вони направлені на усунення
технічних барєрів в торгівлі і на прискорення впровадження
прогресивних технічних вимог у виробництво нових товарів.
Документи з гармонізації пояснюють сутність тих адміністративних
і правових норм, які порушують одноманітність застосування міжнародних
стандартів в країнах- членах CEN.
Європейський стандарт ,що приймається CEN видається у двох
варіантах: як євронорма і як націоналльний
стандарт в країнах-членах CEN. В другому варіанті стандарт може містити додаток
у вигляді рекомендацій і пояснень, що відповідають його розумінню і
застосуванню.
Крім розробки стандартів на продукцію, послуги, процеси, CEN
займається стандартизацією систем забезпечення якості продукції, методів
випробувань і акредитації випробувальних лабораторій. В цьому напрямку створені
і затверджені європейські стандарти-євронорми серії
29000 (EN 29000), котрі по суті представляють собою прийняття міжнародних
стандартів ISO серії 9000. В комплекс цих нормативних документів входять п’ять
європейських стандартів:
EN 29000 ―Загальне управління якістю і стандарти з
забезпечення якості, керівні вказівки звибору і
застосування‖;
EN 29001 ―Системи якості. Модель для забезпечення якості
при проектуванні і (або) розробці виробництві, монтажу і обслуговуванні‖;
EN 29002 ―Системи якості. Модель для забезпечення якості
при вихідному контролі і випробовуваннях‖;
EN 29003 ―Загальне управління якістю і елементи системи
якості. Керівні вказівки‖.
В галузі випробувань, сертифікації та акредитації прийнятий
комплекс нормативних документів з семи європейських основоположних стандартів –
євронорми серії 45000 (EN 45000):
EN 45001 ―Загальні критерії, що стосуються роботи
випробувальних лабораторій‖;
EN 45002 ―Загальні критерії для оцінки (атестації)
випробувальних лабораторій‖;
EN 45003 ―Загальні критерії для органів з акредитації
лабораторій‖;
EN 45011 ―Загальні критерії для органів з сертифікації, що
проводять сертифікацію продукції‖;
EN 45012 ―Загальні критерії для органів з сертифікації, що
відповідають за сертифікацію систем якості;
EN 45013 ―Загальні критерії, що стосуються органів з
сертифікації, які займаються атестацією персоналу;
EN 45014 ―Загальні критерії для заяви постачальника про
відповідність виробу стандарту‖.
Ці стандарти розроблені CEN разом з Європейським комітетом з
стандартизації в електротехніці (CENЕЛЕК).
Сучасні проблеми CEN стосуються підготовки стандартів, що
відповідають виникаючим проблемам ринку, і вчасного їх видання; ліквідація
відставання прийняття стандарту від видання європейських директив; прискорення
строків прийняття стандартів, кількість яких відстає з року в рік від числа їх
проектів.
Європейська стандартизація
харчових продуктів розвивається з 1988 р. і може отримати новий стимул під
тиском вимог безпеки. З 1988 р. CEN силами 7 технічних комітетів розробив понад
266 європейських стандартів у цьому секторі, головним чином стандарти на методи
відбору проб і аналізу.
Європейська стандартизація підтримує європейське законодавство,
вносячи внесок в якість і безпеку харчових продуктів. Прикладами є стандарти EN
на матеріали в контакті з їжею, на харчові продукти, оброблені опроміненням.
CEN також розробляє європейські стандарти у формі специфікацій (наприклад, EN
13188:2000 на оцет і EN 13189:2000 на оцтову кислоту). Частина цих стандартів є
спільними стандартами EN / ISO. Європейські стандарти охоплюють велику частину
ланцюга постачання продовольства і враховують інтереси споживача.
Принципи Співтовариства вимагають, щоб підхід до стандартизації грунтувався не на конкретних специфікаціях, а на широких
аспектах, таких як харчові добавки, забруднювачі, маркування. В області
промислової продукції ці принципи, відомі як принципи «нового підходу» були
прийняті всіма національними членами. У продовольчому секторі законодавчих
влади виявилися неготовими скоротити національні вимоги в області систем
інспекції (контролю) і припинити регулювання.
5 Європейський комітет з стандартизації в електротехніці
(CENЕЛЕК)
Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці (ЄКСЕ,
CENELEC) створений у 1972 р. у результаті злиття двох організацій -
Європейського комітету з координації електротехнічних стандартів країнчленів ЄАВТ10 (CENEL та Європейського
комітету з координації електротехнічних стандартів країн ЄС (CENELEC). Члени
CENЕЛЕК – 17 країн Європи: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Німечина, Іспанія, Ісландія, Італія, ЛюкCENбург,
Норвегія, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія. Всі
вони представлені національними електротехнічними комітетами і є членами IEC
(крім Люксембургу).На чолі організації – Генеральна асамблея, в якій
країни-члени представляють національні організації з стандартизації і урядові
органи, а також беруть участь представники від ЄС і ЄАВТ. Генеральна асамблея
вибирає Адміністративну раду, що складається з делегацій (до 5 осіб) від
національних організацій країн-членів. Структури, що відповідають за
стандартизацію, аналогічно описані для CEN. CENЕЛЕК з ними тісно співпрацює.
Основний акцент по результатам технічної роботи щодо розроблення
стандартів, зроблено на конкретних потребах європейської промисловості та
вимогах країн-членів, а також підтримці міжнародної стандартизації в галузі
електротехніки та електроніки. Висвітлюються питання впливу європейської
стандартизації на розвиток інноваційних технологій, види публікацій CENELEC,
напрями співробітництва з іншими європейськими організаціями стандартизації
(CEN та ETSI), а також третіми країнами.
Основна мета CENЕЛЕК – розробка стандартів на електротехнічну
продукцію у тісній співпраці з ЄС та ЄАВТі нормативне
забезпечення єдиного ринку товарів та послуг у країнах регіону. Стандарти
CENЕЛЕК розглядаються як необхідний засіб для створення єдиного європейського
ринку.
Сутність головного напрямку роботи CENЕЛЕК полягає в усуненні
будь-яких технічних розбіжностей між національними стандартами країн-членів,
між процедурами сертифікації відповідності виробів вимогам стандартів і
недопущення виникнення технічних перешкод в торгівлі товарами електротехнічної
галузі.
Основна діяльність ЄКСЕ спрямована на усунення всіх технічних
відмінностей як між національними електротехнічними стандартами країн-членів,
так і між процедурами сертифікації відповідності виробів вимогам стандартів з
метою подолання технічних бар'єрів у торгівлі.
Робота ЄКСЕ пов'язана з розробленням європейських стандартів у
таких галузях і на такі види продукції: електрообладнання як промислове, так і
побутове з номінальною напругою від 50 до 1000 В змінного струму і від 75 до
1500 В постійного струму; медичне електрообладнання; обладнання для використання
в потенційно вибухонебезпечній атмосфері; електромагнітна сумісність, включаючи
радіозавади; метрологічне забезпечення ЗВТ, включаючи
електронні ЗВТ; інформатика [9].
При плануванні робіт з стандартизації в галузі нових технологій
враховуються вимоги ЄС та ЄАВТ, запрошуються спеціалісти CEN та інших
організацій. Так, якщо розглядаються питання, що стосуються інформатики,
запрошується до участі Європейська конференція керуючих органів пошти і
телекомунікацій.
Основні об’єкти стандартизації в CENЕЛЕК:
- промислове і побутове обладнання
з номінальною напругою від 50 до 1000 Вольт змінного струму 75 – 1500 Вольт
постійного струму;
- медичне електрообладнання;
- електромагнітна сумісність, в
тому числі радіоперешкоди;
- обладнання для використання в
потенційно вибухонебезпечній атмосфері (вибухозахищене обладнання);метрологічне
забезпечення засобів вимірювань, включаючи електронні.
Крім того, за завданням ЄС та ЄАВТ CENЕЛЕК розробляє європейські
стандарти на окремі види електрообладнання, що потрібні європейському ринку,
але їх постачанню заважають технічні перешкоди як існуючі, так і потенційні,
які можуть виникнути в майбутньому.
Ще один напрям діяльності CENЕЛЕК – гармонізація стандартів,
якою керує Технічна рада, спеціально створена для розгляду рекомендацій і
пропозицій програмних комітетів. Ця робота необхідна як для уникнення
дублювання IEC, так і для вчасного застосування міжнародних стандартів IEC (а
також їх проектів) як бази для євронорм або прийняття
їх як регіональних. Подібний аналіз проводиться і відносно інших організацій
регіону. Якщо будь-який стандарт вибраний за базовий, то CENЕЛЕК пропонує всім
національним організаціям з стандартизації зупинити розробку стандарту в цій
галузі. В якості національного буде прийнятий європейський стандарт CENЕЛЕК, що
створений на основі міжнародного. Така процедура передбачена загальними
внутрішніми правилами CEN/CENЕЛЕК, називається ―Угода про бездіяльність‖
.
Регіональні стандарти, що прийняті CENЕЛЕК, можуть мати три
форми: європейський стандарт (EN), документ про гармонізацію (НД), і попередній
стандарт (EVN).
Євронорма CENЕЛЕК (EN) – це європейський стандарт з узгодженим технічним
текстом, що приймається країнами-членами як національний нормативний документ.
Правила організації забороняють при цьому вносити будь-які зміни в текст
стандарту. EN публікується на трьох офіційних мовах (англійська, французька,
німецька), але допускається також видання титульного листа з офіційною заявою
про індоссамент (Індоссамент
– посвідчення прав передачі будь-якого документу від одної особи до іншої,
вданому випадку – від CENЕЛЕК до національної організації). Нумерація євронорм починається з 50001. На національному рівні
допускається публікація EN на мові країни з чітким дотриманням тексту і відсутністю
будь-яких відхилень. Ті чи інші національні особливості умов застосування
стандарту можуть бути введені в нього у формі інформаційного додатку.
Не зважаючи на подібність в роботі технічних органів CENЕЛЕК і
CEN, все- таки необхідно підкреслити специфіку Комітету з електронних
компонентів (СЕСС) і програмних комітетів. СЕСС займається оцінкою якості
електронних компонентів, що вважається доволі специфічною галуззю діяльності.
Комітет має свій власний Генеральний секретаріат і безпосередньо підкоряється
Генеральній асамблеї CENЕЛЕК. Окремий бюджет СЕСС формується з внесків
країн-членів.
Програмні комітети підзвітні Генеральній асамблеї під час її
сесій, їх діяльність не розпосюджується на СЕСС і
Комітет з інформатики. Вони повинні постійно відстежувати роботу з
стандартизації на всіх рівнях з метою своєчасної корекції діяльності CENЕЛЕК.
Так як і CEN, CENЕЛЕК зацікавлений в прискоренні роробки
і прийняття європейських стандартів. В цьому напрямі застосовані деякі заходи:
об’єднання етапів опитування і голосування, посилення служби перекладів,
прийняття рішення про участь всіх ТК CENЕЛЕК в розгляді стандартів IEC (в тому
числі на стадії проектування і підготовки до публікації) для швидшого прийняття
рішення про їхній індоссамент. Всім країнам-членам запропоновано
проводити аналіз фондів національних стандартів, що не мають аналогів в IEC,
щоб виявити серед них придатні для застосування в якості бази при розробці
стандартів CENЕЛЕК.
Інформаційне забезпечення, як відзначалось вище, здійснюється на
основі директив ЄС разом з Комісією європейського союзу (КЄС). Робоча група
CEN/CENЕЛЕК сумісно з КЄС встановила порядок розповсюдження інформації,
зобов’язавши кожного члена-комітету CENЕЛЕК і кожної організації з стандартизацій – члена CEN своєчасно повідомляти один
одного про свої плани з стандартизації, що закладається в програму регіональної
стандартизації. Для упорядкування діяльності в даній сфері створений Комітет
управління інформаційними технологіями, а для виключення дублювання до участі в
розробках запрошується Європейська конференція поштового і телефонно-
телеграфного зв’язку. Комітет займається плануванням і розміщенням технічних
завдань на підготовку проектів стандартів, складанням графіка робіт і
підготовки пропозицій з прискорення прийняття особливо актуальних стандартів.
В галузі інформаційних технологій, крім Комітету, працюють ще
дві цільові експертні групи: з сертифікації інформаційної технології і
консультувань з питань потреби в стандартизації в галузі виробничих технологій.
Діє декілька сумісних робочих груп CEN/CENЕЛЕК: з систем обробки
конфіденційних повідомлень, локальних мереж, переносу файлів структури
адміністративних елементів та інші; європейська робоча група з відкритими
системами, мета якої – добитися згоди всіх зацікавлених сторін з основних
напрямків європейської стандартизації. Технічні документи цієї групи призначені
для всіх міжнародних організацій і CEN/CENЕЛЕК.
6. Міжнародні організації контролю якості і безпеки продовольчих
товарів
Враховуючи зростання об’ємів торгівлі харчовими продуктами, на
початку 60- х років Організація з харчування і сільського господарства при ООН
(FAO) і Всесвітня організація охорони здоров’я (WHO) визнали необхідність
розробки міжнародного харчового кодексу для захисту здоров’я споживачів. Так з’явився
Codex Alimentarius, який
відтоді має великий вплив на якість і безпечність, на постачання продуктів, а
тому суттєво сприяє розвитку глобальної торгівлі харчовими продуктами. Комісія Codex Alimentarius – це спільна
Комісія організації з харчування і сільського господарства (FAO) та Всесвітньої
організації охорони здоров’я (WHO) при ООН. Завдання цієї Комісії – захищати у
всьому світі здоров’я споживачів, забезпечувати чесні торгівельні практики у
міжнародній торгівлі харчовими продуктами і координувати на міжнародному рівні
роботу зі стандартизації у галузі харчових продуктів. Стандарти Кодексу є
основою, на якій країни-члени Комісії Codex Alimentarius мають гармонізувати свої положення Харчового
кодексу. Вони набули особливого значення завдяки міжнародній домовленості в
рамках Світової організації торгівлі (СОТ), згідно з якою вони вважаються
рекомендацією у міжнародній торгівлі. Стандарти Кодексу містять вимоги до
заходів, які повинні гарантувати споживачеві безпечний, нефальсифікований і
належним чином маркований харчовий продукт. Їх розробляють за чітко визначеною
схемою, яка поділяється на такі розділи: назва стандарту; сфера чинності; опис
харчового продукту; суттєві фактори складу і якості; допоміжні речовини; забрудники; гігієна; ваги й міри; маркування й методи
взяття проб та аналізу [27].
Значним міжнародним форумом з якості й безпечності харчових
продуктів є CIES з штаб-квартирою у Парижі. Членами форуму є більше 200
торгівельних підприємств і понад 200 підприємств-постачальників, які представляють
більш ніж 50 країн [21]. Загалом CIES розуміють як діловий форум, який
обговорює стратегічні напрямки розвитку в харчовій промисловості. Цілями даного
форуму є: посилення довіри споживачів до харчових продуктів; розробка й
запровадження міжнародної системи раннього попередження; реалізація всесвітньої
програми порівняння для стандартів безпеки продуктів харчової промисловості;
розвиток співпраці між світовою харчовою промисловістю і установами й органами
нагляду [22]. Для реалізації цих цілей було організовано Task
Force (цільову групу) з понад 50 менеджерами з
якості, чиї підприємства отримують понад 65 % світового прибутку у роздрібній
торгівлі харчовими продуктами. Мета полягала у розробці всебічно визнаного
міжнародного стандарту щодо аудиту виробників власних марок. Через конфлікт
інтересів всередині Task Force
ця мета й досі не досягнута. За взаємною згодою виник посібник із світового
порівняння стандартів безпечності харчових продуктів. Task Force
розробила «Ключові критерії», із якими порівнюються стандарти безпечності
харчових продуктів. «Ключові критерії» («Key-Elements»):
система управління для безпечності харчових продуктів; застосування «якісної
практики» (GAP, GMP, GDP); HACCP. Основи критеріїв створили уже існуючі
стандарти, наприклад, BRC Technical Standard
(технічний стандарт Британського консорціуму роздрібних продажів), SQF
(безпечні якісні харчові продукти); Codex Alimentarius; Стандарти ISO; правові підстави; рекомендації
як GMP (якісна виробнича практика), GAP (якісна сільськогосподарська практика),
GDP (якісна дистрибуційна практика), GHP (якісна
практика гігієни); концепція НАССР (аналіз небезпечних чинників і критичні
точки контролю). Ці ключові критерії описують мінімальні вимоги, що їх мають
виконувати різні стандарти безпечності харчових продуктів, які зараз є на
ринку, щоб бути визнаними GFSI.
На сьогодні визнані такі стандарти: «BRC Technical
Standard»; «Dutch НАССР Standard» (голландський
стандарт НАССР); «International Standard for Auditing Food
Suppliers» (міжнародний стандарт аудиту
постачальників харчових продуктів); міжнародний стандарт на харчові продукти
(IFS); «SQF 2000 Standard» (стандарт безпечності і якості харчових продуктів).
У загальній процедурі визнання беруть участь: експертна команда роздрібних
торгівців харчовими продуктами, представники ланцюга харчових продуктів і
представники сертифікуючих організацій. Допущені GFSI
стандарти повинні бути визнані за принципом «сертифіковано один раз, визнається
всюди».
Запитання для самоперевірки
1.
Навести характеристику,
завдання та напрями діяльності Світової організації торгівлі.
2.
Навести
характеристику, завдання та напрями діяльності організації економічного
співробітництва і розвитку.
3.
Навести
характеристику, завдання та напрями діяльності організації ООН з питань
продовольства та сільського господарства.
4.
Навести
характеристику, завдання та напрями діяльності організації Об’єднаних Націй з
промислового розвитку.
5.
Міжнародна
організація по стандартизації ISO;
6.
Європейський
Комітет по Стандартизації;
7.
Європейський
комітет із стандартизації в галузі електротехніки та електроніки;