ТЕМА 17. Товарознавча експертиза скляних, керамічних побутових виробів

Види скляних виробів

Під склом мають на увазі речовини аморфно-кристалічної структури, які отримують шляхом переохолодження розплаву, що складаються з різних окислів і при поступовому збільшенні в’язкості набувають механічних властивостей твердих тіл.

Перехід з рідкого стану в склоподібний є зворотним.

Хімічний склад скла залежить від вимог, які ставлять до скловиробів, умов використання, способу виготовлення.

Скло за хімічним складом поділяється на:

-        натрій-кальцій-силікатне безколірне, яке містить у собі двоокис кремнію, окисли лужних металів, окисли лужноземельних металів та додаткові компоненти;

-        спеціальне побутове, натрій-кальцій-силікатне, що містить спеціальні добавки окислів та має задані фізико-хімічні властивості;

-        кришталеве, безбарвне, що містить в основному двоокис кремнію, а кількість окису свинцю, цинку, барію відповідно 18 – 24%, з показником заломлення 1,520 і густиною не менше 2,4 г/см³.

Скляні вироби за призначенням поділяються на 3 групи:

- побутові (посуд чайний, столовий, кухонний), художньо-декоративні вироби;

- архітектурно-будівельні (віконне, армоване, візерунчасте скло, склопакети);

- технічні (оптичне скло, хімічний та лабораторний посуд, електротехнічне скло, (запобіжники), склопластики та інше, фотоскло).

Побутові вироби відносять до товарів складного асортименту. Їх класифікують за хімічним складом, кольором, способом формування, формою, розміром, видом декорування, призначенням, комплектністю.

Нормативно-технічна документація, що регламентує якість скляних та керамічних виробів

ДСТУ 2064-92 Сировина мінеральна для керамічних виробів. Терміни та визначення.

ДСТУ 2196-93 Вироби керамічні. Терміни та визначення.

ДСТУ 2084-92 Посуд фарфоровий і фаянсовий. Терміни та визначення.

ДСТУ 2085-92 Посуд фарфоровий і фаянсовий. Дефекти. Терміни та визначення.

ДСТУ 3290-95 Виробництво скла. Види скла, терміни та визначення.

ДСТУ 2196-93 Вироби керамічні. Терміни та визначення

ДСТУ EN 12983-1:2003 Посуд побутовий кухонний. Частина 1. Загальні вимоги

ДСТУ CEN/TS 12983-2:2007 Посуд побутовий кухонний. Частина 2. Додаткові загальні та особливі вимоги до керамічного, скляного та склокерамічного кухонного посуду

ДСТУ ISO 6486-1:2003 Посуд керамічний, склокерамічний та скляний столовий в контакті з їжею. Виділення свинцю та кадмію. Частина 1. Метод випробування

ДСТУ ISO 6486-2:2003 Посуд керамічний, склокерамічний та скляний столовий в контакті з їжею. Виділення свинцю та кадмію. Частина 2. Допустимі межі

ДСТУ 2417-94 Посуд фарфоровий і фаянсовий. Метод визначення лугостійкості

ДСТУ 2419-94 Посуд фарфоровий і фаянсовий. Метод визначення радіоактивності

ДСТУ 7658:2014 Посуд фарфоровий, фаянсовий та керамічний. Метод визначення кислотостійкості

ДСТУ 7659:2014 Посуд фарфоровий, фаянсовий та керамічний. Метод визначення механічної міцності під час згинання

ДСТУ 8360:2015 Посуд фарфоровий та фаянсовий. Метод визначання термостійкості

Властивості, показники якості виробів зі скла

Основні фізико-механічні властивості – густина, пружність, крихкість, твердість. Густина скла коливається від 2,2 г/см³ до 6,0 г/см³. Пружність характеризується модулем пружності Юнга Е. Значення коливається від 470 до 860 МПа. Міцність під час стиску – 50 – 200МПа, під час розтягу коливається від 3,5 до 9 МПа. Крихкість – від 0,1 до 0,25 МПа, для кришталю – вища. Твердість за мінералогічною шкалою між апатитом та кварцом.

Серед термічних властивостей для скла визначають теплопровідність, термічну стійкість, тепломісткість. Теплопровідність становить – 0,7 – 1,34 Вт (м*град Цельсія) – у 400 разів менше, ніж міді. Тепломісткість – 0,3 – 1,05 кДж. Термічна стійкість – здатність виробів зі скла витримувати різкі коливання температури. Оптичні властивості скла – заломлення, поглинання, відбиття. Для натрієво-кальцієво-силікатного скла коефіцієнт заломлення – 1,48 – 1,52, а для кришталю – 1,65 – 1,9. Поглинання – 2%. Коефіцієнт відбиття – від 0,3% до 6%.

Функціональні, а саме:

-        здатність приймати і зберігати їжу та напої характеризується такими показниками: хімічна стійкість до їжі, напоїв, розчинів, стійкість до атмосферних впливів, стійкість до теплової дії, стійкість до механічної дії;

-        здатність віддавати їжу та напої (відповідність розмірів призначенню).

Ергономічні властивості скляних виробів:

-        комфортність використання під час виконання основних функцій, під час миття, під час транспортування (компактність);

-        гігієнічність (токсичність, канцерогенність, забруднюваність).

Естетичні властивості скляного посуду – формоутворювальні, гармонізуючі, просторове вирішення і т. д.

Властивості надійності скляних виробів визначаються їх довговічністю та збереженістю. Найбільше значення має довговічність, яка характеризується фізичним та моральним зносами. Терміни служби деяких виробів:

Склянки для чаю – 1,5 року.

Фужери, бокали – 1,5 року

Цукорниці – 5 років.

Вази – 7 років.

Якість побутових виробів зі скла визначається наявністю дефектів, що негативно впливають на перелічені властивості. Вплив того чи іншого дефекту залежить від його виду, розташування, розміру, а також розміру виробу. За цими ознаками деякі дефекти допускаються з обмеженнями за кількістю, розмірами та місцезнаходженням, деякі (шамотний камінь, бульбашки, що продавлюються).

Вимоги до якості скляних виробів

Споживні властивості скляних виробів залежать від складу застосовуваних скломас і технологічних особливостей виробництва, їх номенклатура представлена у табл. 3.14.

Таблиця 3.14

Номенклатура споживних властивостей скляних товарів

Комплексні показники	Групові та загальні показники	Одиночні показники
Функціональні	Досконалість виконання головної функції приймати, зберігати їжу та напої Можливість віддавати їжу та напої Універсальність	Склад скла Термостійкість, інше Розміри виробу Форма та конструкція виробу Можливість виконання декількох функцій
Ергономічні показники	Зручність використання: антропометричні фізіологічні психологічні. Зручність миття та збереження Гігієнічні показники	Відповідність анатомії руки людини Зручність прийняття їжі та напоїв Дія кольору Дія образу виробу у цілому Забрудненість Безпечність
Естетичні	Інформаційна виразність Раціональність форми	Впізнаваємість предмета Оригінальність
Надійність	Строк використання Збереження	Стійкість до зносу декоративного покриття та елементів Стійкість до зносу скла Стійкість до зносу елементів Збереження окремих показників у час збереження
Соціальні		Доцільність випуску Відповідність оптимальному асортименту Моральний знос
Безпечність	Наявність або відсутність гострих осколків у разі руйнування

Скляні вироби повинні відповідати функціональному призначенню, вимогам надійності, бути зручними в користуванні. Вироби повинні відповідати вимогам цілісності композиції, досконалості форми і декорування, повинні відповідати вимогам новизни і оригінальності фасону, форми, відповідати моді.

Згідно з нормативами, до якості скляних виробів висувають такі вимоги:

-             За формою, кольором та декоруванням вироби повинні відповідати зразкам-еталонам та їхньому технічному опису.

-             На вироби, які виготовляють на експорт, та вироби разового використання, вимоги встановлюють замовники.

На виробах не допускаються такі дефекти: бульбашки у вигляді «серпа» у місцях з’єднання окремих частин виробу та декоративних елементів; переплавлення краю; сліди порушення поверхні; сліди від форм та ножиць; сліди дистирування та полірування; недоведені або переведені лінії малюнка; дефекти декорування матеріалами дорогоцінних та інших металів, люстровими та силікатними фарбами; покрученість у виробах механічного виготовлення; потовщення з одним виступом на верхній смузі склянки з натрій-кальцій-силікатного скла; хвилястість поверхні грані; відступ малюнком від прикладу-еталона задля усунення дефектів; несиметричність сплаву посудини та денця, кільцеподібне потовщення або хвилястість у місцях сплаву посудини та ніжки, ніжки та денця.

Норми допустимих домішок та бульбашок на зовнішній поверхні виробів подані у табл. 3.15.

Таблиця 3.15

Норми домішок і бульбашок у скловиробах

Розмір домішок, мм	Група виробів	Кількість включень, шт.
До 1,0 включно	Дрібні Середні Великі Особливо великі	1 3 4 5
Від 1,0 до 2,0 включно	Дрібні Середні Великі Особливо великі	1 2 2 3
Розміри бульбашок, мм	Група виробів	Кількість бульбашок, шт.
Від 1,0 до 2,0 включно	Дрібні Середні Великі Особливо великі	4 5 6 8
Від 2,0 до 3,0 включно	Дрібні Середні Великі Особливо великі	Не дозволяються 1 5 7
Від 3,0 до 5,0 включно	Дрібні Середні Великі Особливо великі	Не дозволяються Не дозволяються 1 2

Загальна кількість пузирів на виробі не може бути більшою, ніж: для дрібних виробів – 4; для середніх виробів – 5; для великих виробів – 9; для особливо великих виробів – 10.

Овальність краю круглих виробів не повинна перевищувати 2% від номінального діаметра, непаралельність краю площини денця не повинна бути більш ніж 1,5 мм для дрібних виробів, 3,0 мм – для середніх виробів, 4,0 мм – для великих виробів, 5,0 мм – для особливо великих виробів. Різниця товщини на стінках виробу не може перевищувати 20% товщини загальної для виробів з кришталю, 30% – для виробів з натрій-кальцій-сілікатного скла.

Кришки та пробки мають вільно входити у горловину виробу, можливе тільки ледь помітне коливання пробки у горловині. Денце виробу має забезпечувати повільну стійкість на площині поверхні.

Вимоги безпеки. Допустима міграція шкідливих речовин, які виділяються зі скла, що контактує з харчовими продуктами, встановлюється державними органами Держсанепіднагляду, які затверджені згідно з процедурами. Водостійкість виробів має бути не нижчою 4 гідролітичного класу. Стакани та блюдця до чаю, тарілки для гарячої їжі мають бути термічно стійкими. Видувні вироби не повинні руйнуватись при коливаннях температур 95 – 70 – 20 градусів, пресовані – при 95 – 60 – 20 градусах. На виробах не дозволені: сколювання; прорізні грані; шматочки скла, що налипають; ріжучі та сипучі шматочки скла при декоруванні виробів «насипом»; наскрізні надсічення; домішки, що мають біля себе тріщини та надсічення. Торцева поверхня верхнього краю та шви мають бути гладенькими. Декороване покриття, що нанесене на внутрішню поверхню виробу, яка контактує з харчовими продуктами, має бути стійким до кислоти. Кріплення ручок виробу та елементів декорованого оформлення має бути стійким.

Методи досліджень скляних виробів

Експертиза проводиться відповідно до технічних умов договорів-контрактів, виходячи із завдання, яке поставив замовник. Неоднорідна партія товару повинна бути розсортована за асортиментом.

Згідно з поставленими завданнями, експерт перевіряє відповідність еталонам зразка за способом виробництва, відповідність за формою, місткістю, розмірами, способом обробки горловини, а також за кольором, масою, кількістю предметів у сервізах.

Еталони зразків затверджують на підприємствах виробника у встановленому порядку. Також експерт виявляє дефекти, які негативно впливають на механічні, термічні, оптичні, естетичні і санітарно-гігієнічні властивості виробів.

Для перевірки габаритних розмірів виробів використовуються стандартні вимірювальні інструменти, а саме: лінійки, прямокутні трикутники.

Для визначення висоти виробу визначають точку перетину по горизонталі та вертикалі.

Для визначення розмірів овальних виробів вимірюють найбільший та найменший діаметри, а також висоту виробу.

Місткість виробів визначають за масою води в грамах за температури 20±2° С, що вміщується у виробі, або за об’ємом води, що вимірюється мірним стаканом.

Допускаються відхилення місткості, діаметра та висоти, але вони не повинні виходити за межі, встановлені стандартом або умовами контракту.

Для визначення товщини стінок, країв, дна, корпусу використовують штангенциркуль.

Деформація плоских виробів визначається шляхом вимірювання зазора між краєм виробу та рівною площиною за допомогою вимірювального клина.

Якщо на виробах є бульбашки, то їхню міцність перевіряють легким надавлюванням на бульбашки спеціальним стержнем довжиною 300 – 400 мм і діаметром 1 – 1,5 мм.

Міцність закріплення фарб, плівок дорогоцінних металів перевіряють сильним протиранням виробів фланелевою тканиною.

Для виявлення тріщин, надсічок, домішок використовують лупу. Якщо причини дефектів встановити за зовнішнім оглядом неможливо, то використовують лабораторні дослідження.

Визначення хімічного складу скла.

Хімічний аналіз скла – один із найскладніших видів кількісного аналізу. Дослід триває 15 – 60 год. На практиці проводять якісний аналіз скла. Він дозволяє виявити такі компоненти: натрій, бор, алюміній, кальцій, цинк, свинець.

Визначення густини скла проводиться гідростатичним методом. Густина скла залежить від його хімічного складу. Випробування проводять не менше 5 разів для 5 зразків одного виробу. Густина кварцового скла – 2,3 г/см; натрієво-силікатного – 2,5 г/см³; 24-% свинцевого – 2,9 г/см;

Визначення твердості скла. Найбільш широко використовуються методи дряпання та вдавлювання. В бік зменшення твердості скло для побутових цілей можна розташувати в ряд:

- кварцове;

- боро-силікатне;

- натрієво-кальцієве;

- силікатно-барієве;

- високосвинцеве;

- у скляних виробах.

Визначення внутрішніх напружень у скляних виробах. В погано відпалених, погано загартованих виробах або у виробах, що піддалися значним навантаженням, виникають остаточні механічні напруження, в результаті яких скло з ізотропного перетворюється в анізотропне. Наявність таких напружень з’ясовують за допомогою полярископів, поляриметрів. Принцип дії: у випадку анізотропності скла швидкість розповсюдження світла в двох перпендикулярних напрямках не однакова, тобто виникає подвійне заломлення променів, тобто різниця ходу заломлених променів тим більша, чим більша величина внутрішніх напружень. Зі збільшенням внутрішніх напружень втрачаються термічна стійкість, механічна міцність, надійність.

Визначення ударної в’язкості скла. Випробування проводять за допомогою маятникового копра на пластинках прямокутного перетину розміром 120×15×6 мм. Ударну в’язкість розраховують:

D= A/b*h, (3.11)

де A – енергія, затрачена на руйнування зразків;

b – ширина зразка;

h – товщина зразка.

Дослідження проводять не менше 10 разів.

Визначення ударної міцності побутових скляних виробів. Такі випробування проводять для спеціально загартованого посуду. Визначають на пристосуванні, що складається з чавунної плити, стінки із сантиметровими поділками і рухомим кронштейном. Ударну міцність визначають 3-ма способами: парашутного падіння (виріб кидають дном доверху); вільного падіння (дном донизу); випробування міцності дна (падінням сталевої кульки масою 100 г).

Види керамічних виробів

Керамічні матеріали одержують з глинистих мас формуванням, сушінням і подальшим випалюванням. Це найстародавніші з усіх штучних кам'яних матеріалів. Вік керамічної цегли – понад 5000 років.

Керамічні вироби розрізняють: за характером будови; за густиною черепка; за наявністю глазурі; за призначенням.

За характером будови черепка розрізняють вироби тонкої, грубої кераміки. До тонкої відносять порцелянові, фаянсові, майолікові.

За густиною черепка: щільні, пористі. До щільних відносять вироби, водопоглинання яких менше 5%, до пористих – більше 5%.

За наявністю глазурі – глазуровані; неглазуровані. Глазуровані – гладка, рівна поверхня, не пропускає води. Неглазуровані – пориста матова поверхня, пропускає воду.

За призначенням: побутові; технічні; архітектурно-будівельні.

Порцелянові вироби – тонка кераміка. Характерними ознаками є білий колір із синюватим відтінком, мала пористість, висока міцність і щільність, термічна стійкість.

Майолікові – вироби з пористим черепком, коричневого чи кремового кольору. На поверхні часто рельєфні прикраси. При простукуванні – глухий звук.

Гончарні вироби – різновид майолік, пористий черепок пофарбований у коричневий чи кремовий колір. Водопоглинання – 18%. Можуть бути глазуровані одно- чи двосторонньо.

Фаянсові – проміжне місце. Пористість – 12%, менша міцність, ніж порцелянових. При ударі – глухий звук. Не просвічують на світло навіть тонкошарових виробів.

В процесі експертизи керамічних виробів визначають відповідність якості товарів діючим нормативним документам:

Властивості та вимоги до якості керамічних виробів

Властивості керамічних товарів залежать від складу застосовуваних мас і технологічних особливостей виробництва.

Розрізняють такі основні властивості: щільність, білизна, просвічуваність, механічна міцність, твердість, блиск поливи, пористість, термічна та хімічна стійкість, швидкість поширення звукових хвиль.

Об’ємна маса порцеляни дорівнює 2,3 – 2,5 г/см³, а фаянсу – 1,92 – 1,96 г/см³. Білизна порцелянових виробів залежить від вмісту в сировинних матеріалах домішок заліза, титану, хрому та інших фарбувальних сполук, а також від режиму та середовища в печі при випалюванні. Зниження білизни може статися і внаслідок неповного вигорання вуглецю при випалі в окислювальному середовищі та неповного відновлення окислів тривалентного заліза у двовалентне. Оксиди тривалентного заліза надають черепку жовтуватого відтінку, а двовалентного – синюватого. При зростанні вмісту в шихті каоліну білизна збільшується.

На білизну суттєво впливає наявність поливи. Збільшуючи товщину шару поливи, білизна знижуватиметься. Її визначають візуально шляхом – порівняння випробуваного зразка з еталоном або за допомогою спектрофотометра.

Просвічуваність залежить від сполук склоподібної фази (кількості та ступеня дисперсності плавнів), температури випалу, коефіцієнта проходження світла через масу визначеного складу та товщини стінки виробу. Порцеляна просвічується навіть при великій товщині виробу, тому що має щільний спечений черепок. М’яка порцеляна має вищу просвічуваність, ніж тверда, але менші термічну і механічну міцність. Фаянсові вироби не просвічуються, адже черепок занадто пористий.

Механічна міцність є важливою властивістю, від якої залежить довговічність виробу. Міцність порцелянових виробів залежить від співвідношення кристалічної та склоподібної фаз черепка, товщини виробу, пористості шару поливи. У фаянсу вона вища, ніж у порцеляни.

Полива не повинна псуватися столовими приборами – ножами, виделками, ложками. Її псування суттєво знижує санітарно-гігієнічні показники. Твердість шару поливи, за мінералогічною шкалою Мооса, для порцеляни становить 6,5 – 7,5, а для фаянсу – 5,5 – 6,5. Порцелянові поливи тверді, майолікові – м’які, а фаянсові належать до середніх. Блиск поливи надає виробам привабливого зовнішнього вигляду, його визначення проводять за еталоном – темним увіолевим склом, блиск якого дорівнює 65%.

Пористість визначають методом водопоглинання, у порцеляни вона становить 0,1 – 0,2 %, а у фаянсу – 9 – 12%.

Термічна стійкість характеризує здатність виробу витримувати різкі зміни температур. Стійкість порцелянових виробів вища, ніж у фаянсових. Порцелянові вироби повинні витримувати перепади температур від 205 до 20° С, а фаянсові – від 145 до 20° С (для безкольорових полив) і від 135 до 20° С (для кольорових полив).

Хімічна стійкість полив і керамічних фарб побутових порцелянових і фаянсових виробів має бути високою, тому що при контакті зі слабкими кислотами і лугами за звичайних температур або при нагріванні до 60 – 65° С вони не повинні псуватися.

Керамічні вироби за якістю повинні відповідати вимогам нормативних документів.

Функціональні вимоги. Керамічні вироби повинні відповідати функціональному призначенню, мають значення такі показники якості, як стійкість виробів на площині, показники водопоглинання і термостійкості.

Керамічні вироби повинні відповідати вимогам надійності: посуд має бути міцним, приставні деталі (ручки, носики) – міцно закріплені.

Ергономічні вимоги. Керамічні вироби мають бути зручними в користуванні; кришки мають бути щільно посаджені і не випадати при нахилі виробів на 70° С.

Вимоги безпеки. Керамічні вироби не повинні виділяти шкідливих речовин з глазурі і керамічних фарб.

Естетичні вимоги. Посуд з порцеляни і фаянсу повинен мати білий черепок (для фаянсового посуду допускається жовтуватий відтінок). Білизна порцеляни нормується (60 – 65%). Вироби повинні відповідати вимогам цілісності композиції, досконалості форми і декорування, повинні відповідати вимогам новизни і оригінальності фасону, форми, відповідати моді. У керамічних виробах не допускаються дефекти: тріщини наскрізні, сколи незашліфовані і незаглазуровані, міхури (здуття черепка або глазурі діаметром 4 мм і більше), цек (розтріскування) глазурі, відшаровування фарби, глазурі.

Залежно від вигляду, місця розташування, розміру і кількості дефектів порцеляновий і фаянсовий посуд ділять на 1-й, 2-й і 3-й сорти. Розрізняють дефекти черепка, формування, декорування.

Методи дослідження керамічних виробів

В процесі експертизи керамічних виробів визначають відповідність якості товарів діючим стандартам; причини зниження сортності в процесі виробництва, транспортування, зберігання; відповідність договірній ціні; встановлюються правильність уцінення і переоцінювання товару, а також причини бракування товарів.

Експертизу керамічних виробів проводять шляхом суцільної перевірки виробів на відповідність ТУ, або умовам договорів контракту, або на відповідність зразка.

Дефекти встановлюють при огляді виробів. Різноманітні дефекти керамічних виробів ділять на дефекти черепка і поливи та дефекти декорування. До дефектів черепка і поливи належать: деформація виробу, вибоїни та щербини, глазуровані односторонні тріщини, розлиття поливи, плішини та зморщення поливи, сухість поливи, цек та волос, засмічення, мушка, сліди від полозків та гребінок, підрив та неправильність монтування приставних деталей виробу тощо.

Дефекти декорування – це недопал або перепал фарб, які утворюються при порушенні муфельного випалу. Фарба не повинна стиратися. Збриження декалькоманії припустиме, якщо вона не порушує малюнка.

Плями від фарби надполивні на лицьовій стороні виробу в одному сорті не припускаються. Відшарування фарби призводить до браку.

Для проведення експертизи партія керамічних виробів повинна бути розподілена за назвами, декором, розміром.

Експертизу проводять шляхом порівняння виробів зі зразками-еталонами або на ТУ контракту. Якщо зразок відсутній, то експертиза дає повну характеристику досягнутого виробу.

Для визначення якісних показників від кожної партії відбирають по 1% зразка, але не менше 10 штук.

Огляд зовнішнього вигляду. Якість визначається оглядом: розмір, форма, колір, просвічуваність, відсутність деформації, місткість, правильність з`єднання деталей. В разі потреби також визначають механічну міцність, пористість, твердість, міцність закріплення фарб і золотих плівок, термічну стійкість, опір згину.

Місткість керамічних виробів визначають, заповнюючи їх водою.

Колір порівнюють з еталоном.

Для перевірки габаритних розмірів використовують штангенциркуль, лінійки тощо.

Просвічуваність визначають за силуетом пальців, прикладених зі зворотного боку виробу, при денному світлі або за допомогою лампи потужністю 100 Вт, тримаючи виріб на віддалі 1 м від лампи.

Механічну міцність порцелянових виробів визначають: для тарілок – за результатами 5-денного зберігання в стопках по 120 штук і по 100 штук – для тонкошарових. Після випробування не повинно бути пошкоджених виробів.

Фаянсові вироби: для тарілок – 100 штук і по 150 штук – для блюдець.

Міцність приставних деталей визначають навантаженням, яке в 2 рази перевищує місткість виробу.

У випадках, коли встановити причину дефектів неможливо, проводять лабораторні дослідження.

Пористість кераміки (метод водопоглинання). Визначення пористості кераміки. Визначають методом водопоглинання. Для цього зразок керамічного черепка довільної форми і розміром не більше 30х30 мм звільняють від глазурі по краях, зважують, потім висушують при t 100 – 120⁰ C до постійної маси. Охолоджують в ексикаторі і зважують з точністю до 0,001 г. Потім кип’ятять на водяній бані протягом 4 годин, після кип’ятіння залишають зразки у воді на 24 години, потім їх зважують, водопоглинання визначають за формулою:

В= (м₁ – м)/ м _*100%, (3.12)

де, м – початкова маса зразка;

м₁ – після кип’ятіння.

Дослідження проводять не менше п’яти разів.

Визначення термічної стійкості. Не менше 5 виробів поміщають у термостат на 20 хв., t=110° С. Далі поміщають у резервуар з водою t=25° С, час 1хв-підфарбована рідина (якщо на виробах немає наскрізних тріщин, виріб витирають і проводять дослідження при t=120° С.

Нагрівають і охолоджують, повторюють до появи наскрізних тріщин.

∆Т=Т₁-Т_в, (3.13)

де, Т₁ – температура в термостаті;

Тв – температура охолодженої води.

Визначення опору згину. Для проведення таких досліджень використовують зразки порцеляни або фаянсу діаметром 6 мм, довжиною 50 мм, які виготовлені з того ж матеріалу і за тією ж технологією, що і досліджуваний посуд. Зразки встановлюють у пристосування і поступово руйнують навантаженням, що збільшується. Опір згину визначають за формулою:

δ=∆РL/Πd², (3.14)

де, ∆Р – величина згину;

L – віддаль між опорами;

d² – діаметр зразка.

Визначення твердості кераміки (метод дряпання і вдавлювання). Дряпання використовують для порівняння оцінки виробів за твердістю різних керамічних виробів. До методів дряпання відносять метод визначення твердості за шкалою Мооса.

Через крихкість керамічних виробів неможливо використовувати великі навантаження, тому твердість визначають невеликими твердомірами (50 г) із алмазними наконечниками.

Визначення міцності закріплення фарб і золотих плівок. Не повинні відтиратися, коли їх труть (5 с.).

Контрольні запитання

1.   Назвіть завдання, які можуть виникати перед експертом під час проведення експертизи керамічних виробів.

2.   За якими ознаками класифікують керамічні вироби?

3.   Які основні показники якості визначають для побутових керамічних виробів?

4.   Якими методами визначають фізико-механічні показники?