ТЕМА 9. АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

План

1.Характеристика бухгалтерського балансу як основного джерела інформації для оцінки фінансового стану підприємства.

2. Аналіз майна підприємства й джерел його покриття.

3. Аналіз складу, структури та ефективності використання оборотних активів.

4. Аналіз ліквідності та фінансової стійкості підприємства

1.Характеристика бухгалтерського балансу як основного джерела інформації для оцінки фінансового стану підприємства

Інструментом загальної оцінки фінансового стану суб’єкту господарювання виступає баланс. Аналіз за балансом проводять за допомогою одного із способів:

– аналіз безпосередньо за балансом без попередньої зміни
складу балансових статей;

– використання аналітичного балансу;

– проведення коректування статей балансу на індекс інфляції.

Порівняльний аналітичний баланс дає змогу оцінити фінансовий стан підприємства у найбільш узагальненому вигляді за допомогою ряду характеристик оцінки активів, власного капіталу та зобов’язань. Схемою аналітичного балансу охоплена велика множина показників, які характеризують статику і динаміку фінансового стану підприємства. Цей баланс містить показники як горизонтального, так і вертикального аналізу.

Зміст і форму Балансу визначає НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», а також показує загальні вимоги до розкриття його статей.

Згідно з НПБО 1 метою складання «Балансу (Звіту про фінансовий стан)» є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату. У Балансі підприємства відображають активи, зобов’язання та власний капітал підприємства за умови відповідності всім критеріям визнання.

Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду. У балансі відображаються активи, зобов’язання та власний капітал підприємства. У випадках, передбачених нормативно-правовими актами, складається окремий баланс. Для складання окремого балансу дані первинних документів про господарські операції філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозділів, виділених підприємством на окремий баланс, а також про господарські операції, які відповідно до законодавства підлягають відображенню в окремому балансі, заносяться до окремих (відкритих для цього відокремленого підрозділу або для відображення господарських операцій з певної діяльності підприємства) регістрів бухгалтерського обліку. За даними окремих регістрів бухгалтерського обліку складаються окремий баланс і відповідні форми фінансової звітності щодо зазначених господарських операцій. Показники окремого балансу і відповідних форм фінансової звітності включаються до балансу і відповідних форм фінансової звітності підприємства. Особливості складання окремого балансу спільної діяльності визначаються національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності. При складанні балансу та відповідних форм фінансової звітності підприємств з урахуванням показників окремого балансу та відповідних форм окремої фінансової звітності інформація про внутрішньогосподарські розрахунки (взаємні зобов’язання у рівній сумі) не наводиться.

За своєю будовою баланс являє собою двосторонню таблицю. Ліва частина, в якій відбивається предметний склад, розміщення і використання майна організації, називається активом балансу. Права частина називається пасивом балансу і показує величину коштів, вкладених у господарську діяльність організації, форму його участі у створенні майна.

В процесі аналізу балансу підприємства використовують прийоми горизонтального (визначення абсолютних та відносних змін різних статей балансу) та вертикального аналізу ( визначення питомої ваги окремих статей та їх зміни). Горизонтальний аналіз балансу полягає в побудові однієї або декількох аналітичних таблиць, у яких абсолютні балансові показники доповнюються показниками динаміки. Наступною аналітичної процедурою є вертикальний аналіз - представлення фінансового звіту у вигляді відносних показників. Таке подання дозволяє побачити питому вагу кожної статті балансу в його загальному підсумку. 

Порівняльний аналітичний баланс зводить в одне ціле і систематизує ті розрахунки і прикидки, які зазвичай виконує кожний аналітик, вивчаючи баланс. Схемою порівняльного аналітичного балансу охоплено більшість важливих показників, що характеризують статику і динаміку фінансового стану.

З метою визначення причин зміни кожної статті балансу вивчають їх склад і структуру. Для загальної оцінки майна підприємства та джерел його утворення складають спрощений баланс, в якому об’єднують в окремі групи однорідні статті, при цьому зменшується кількість статей балансу, підвищується його наочність та полегшується аналіз.

2. Аналіз майна підприємства й джерел його покриття

Майно підприємства - це ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигод у майбутньому.

Для здійснення господарської діяльності кожне підприємство повинно мати певне майно, котре належить йому на правах власності чи володіння. Усе майно, яке належить підприємству і відображене в його балансі, становить його активи.

Активи — це економічні ресурси підприємства у формі сукупних майнових цінностей, які використовуються в господарській діяльності з метою отримання прибутку. Активи підприємства складаються із суми необоротних, оборотних (поточних) та інших активів.

Відповідно до НП(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» необоротні активи — це активи, що не є оборотними. Отже, необоротними є активи, що тривалий час утримуються підприємством з певною метою. До складу необоротних активів входять: основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебіторська заборгованість, відстрочені податкові активи, інші необоротні активи.

Слід врахувати, що аналіз необоротних активів дає можливість визначити тип стратегії підприємства відносно довгострокових вкладень. Висока питома вага нематеріальних активів свідчить про інноваційний характер стратегії підприємства, про вкладення капіталу в ліцензії, патенти та іншу інтелектуальну власність. Така стратегія сприяє зміцненню фінансового стану підприємства. Високі показники довгострокових фінансових вкладень відображають інвестиційну стратегію розвитку підприємства.

Левову частку у складі необоротних активів складають основні засоби, які мають і значну питому вагу в іммобілізованих активах. У валюту балансу вони входять за залишковою вартістю. Аналогічно оцінюються і нематеріальні активи.

При аналізі особливу увагу приділяють вивченню стану, структури та динаміки основних засобів. Детальну методику аналізу складу, технічного стану, руху, забезпеченості та ефективності використання вивчає управлінський аналіз, оскільки основні засоби є одним із основних виробничих ресурсів.

У складі необоротних активів значну питому вагу можуть становити нематеріальні активи. До них відносять: патенти; ліцензії; торгові марки; товарні знаки; права на користування природними та іншими ресурсами; нові технології та технологічні рішення, що приносять вигоду в процесі господарської діяльності; «гудвіл»- різниця між ринковою вартістю підприємства як цілісного майнового комплексу та його балансовою вартістю, яка сформована у зв’язку з можливістю отримання більш високого рівня прибутку; інші аналогічні види майнових цінностей підприємства.

Особливістю нематеріальних активів є відсутність матеріально-речової структури, внаслідок чого виникають труднощі при визначенні вартості нематеріальних активів та прибутку, який вони приносять. Ці особливості слід враховувати в ході проведення фінансового аналізу. Інвестиції, які вкладені в нематеріальні активи окуплюються протягом певного періоду за рахунок додаткового прибутку, одержаного підприємством у результаті їх застосування і за рахунок амортизаційних відрахувань.

З розвитком ринкових відносин збільшується обсяг і частка нематеріальних активів у загальній сумі капіталу. Зростає економічний інтерес до підвищення прибутковості підприємства за рахунок використання виключного права підприємства на результати інтелектуальної власності. Саме тому аналіз ефективності використання нематеріальних активів має велике значення.

Об’єктами аналізу є:

- обсяг і динаміка нематеріальних активів;

- структура і стан нематеріальних активів за видами, термінами корисного використання, джерелами ціноутворення, правовою захищеністю;

- прибутковість і оборотність нематеріальних активів;

- ліквідність нематеріальних активів і рівень ризику вкладень капіталу в цей вид активів.

До складу необоротних активів належить незавершене будівництво. Це сума інвестицій, вкладених у незавершене будівництво ( включаючи устаткування для монтажу), що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва. Балансова вартість незавершеного будівництва дорівнює сумі фактично здійснених витрат, пов’язаних із будівництвом об’єкта основних засобів.

Довгострокові фінансові інвестиції - це фінансові інвестиції на період більше від одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. Фінансові інвестиції – це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зростання вартості капіталу або отримання інших вигід для інвестора. Згідно з методом участі в капіталі балансова вартість інвестицій, яка спочатку оцінюється за собівартістю, збільшується (зменшується) відповідно до частки інвестора в прибутках (збитках) асоційованої компанії. Балансова вартість інвестиції зменшується на суму отриманих дивідендів.

Довгострокова дебіторська заборгованість - це заборгованість фізичних і юридичних осіб, яка буде погашена після 12 місяців з дати балансу. Довгострокова дебіторська заборгованість оцінюється за дисконтовою вартістю майбутніх платежів, які очікуються для погашення цієї заборгованості.

Відстрочені податкові активи – це сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах внаслідок виникнення різниці між обліковою та податковою базами оцінки. Відстрочений податковий актив виникає в тому випадку, коли податок на прибуток . визначений згідно з обліковою політикою підприємства, менший за податок на прибуток, визначений за чинним законодавством.

Інші необоротні активи – це всі інші необоротні активи, які на є нематеріальними активами, основними засобами, довгостроковими фінансовими інвестиціями, довгостроковою дебіторською заборгованістю та відстроченими податковими активами.

В процесі аналізу вивчається склад, структура кожної групи необоротних активів; визначається відхилення, темпи і напрямки зміни показників, а також вивчаються причини зміни кожної складової частини.

Аналіз оборотних активів проводиться в такому порядку:

1.Оцінка загального розміру оборотних активів підприємства та аналіз змін в їх обсязі протягом звітного періоду.

2.Визначення питомої ваги оборотних активів у загальному обсязі майна та її зміни за ряд звітних періодів. Співставлення темпів росту оборотних активів з темпами інфляції, що дозволить визначити номінальний і реальний приріст оборотних активів підприємства.

3.Визначення структури оборотних активів підприємства за їх видами, а також іншими класифікаційними ознаками (прибутковості, швидкості оборотності, платоспроможності, інфляційної захищеності тощо). Це дозволяє оцінити основні

напрямки і тенденції в зміні складу і структури активів та рівень досягнення відповідної мети діяльності підприємства.

4. Кількісна оцінка впливу факторів, які обумовили зміни в обсязі оборотних активів підприємства.

5. Оцінка зміни в складі джерел фінансування оборотних активів підприємства. З цією метою розраховується розмір власного оборотного капіталу, порівнюється з відповідними показниками за ряд звітних періодів.

6. Розрахунок і оцінка показників економічної ефективності використання оборотного капіталу.

7. Визначення розміру резервів підвищення ефективності використання оборотних активів та прийняття управлінських рішень.

Інформація, яка наводиться в пасиві балансу, дає змогу визначити зміни в структурі власного і позикового капіталу, перманентного (постійного) і змінного; розмір залучених в оборот довгострокових і короткострокових позикових коштів. Пасив показує, звідки взялися кошти і кому підприємство за них зобов’язане.

Від оптимальності співвідношення власного і позикового значною мірою залежить_ фінансовий стан підприємства. Правильна фінансова політика допоможе багатьом підприємствам підвищити ефективність своєї діяльності.

У зв’язку з цим проводиться оцінювання структури джерел фінансових ресурсів – пасиву балансу. Структура джерел фінансових ресурсів характеризується трьома показниками: коефіцієнтом фінансової незалежності, коефіцієнтом фінансової залежності і коефіцієнтом фінансового ризику (плече фінансового важеля).

Для більш повного аналізу джерел формування капіталу досліджують структуру власного та позикового капіталу, з’ясовують причини змін окремих його складових та дають оцінку цим змінам.

У процесі здійснення аналізу власного капіталу визначають частку його окремих складових, а також оцінюють динаміку його складу і структури за останні періоди. Чим вище рівень першого показника і нижче рівні другого і третього, тим стійкіший фінансовий стан підприємства.

Учені-економісти по-різному оцінюють оптимальність співвідношення власного та позикового капіталу (наприклад, 70 : 30; 60 : 40; 50 : 50). На нашу думку, це залежить від конкретних умов господарювання, фінансової політики держави, від обертання капіталу.

Необхідність окремого розгляду статей власного капіталу пов’язана з тим, що кожна з них є характеристикою правових та інших обмежень здатності підприємства розпоряджатися своїми активами.

Джерелами формування власного капіталу є власні фінансові ресурси, які поділяють на внутрішні та зовнішні.

У складі внутрішніх джерел формування основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства. У складі зовнішніх джерел формування основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків коштів у статутний капітал) або акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу.

Оцінку складу та структури власного капіталу підприємства необхідно здійснювати в динаміці за низку років, щоб виявити основні тенденції змін. Так, зростання величини власного капіталу, пов’язане із збільшенням обсягів виробництва, свідчить про розширення виробничої та комерційної діяльності підприємства. Це зміцнює економічну самостійність та фінансову стійкість і відповідно підвищує надійність підприємства як партнера.

Якщо поряд зі збільшенням величини власного капіталу відбувається падіння обсягів виробництва і реалізації продукції, то така тенденція обумовлена інформаційними процесами, що підвищує ризик потенційних партнерів.

Окремо розглядають динаміку і структуру позикового капіталу. Позиковий капітал у джерелах формування майна підприємства в сучасних умовах набуває важливого значення для забезпечення ефективної фінансової діяльності, оскільки покриває тимчасову додаткову потребу підприємства в коштах. Залучення позикового капіталу обумовлено характером виробництва, складними розрахунково-платіжними відносинами, необхідністю поповнення нестачі власних коштів та іншими об’єктивними причинами.

Позиковий капітал, який використовують суб’єкти господарювання, характеризує в сукупності обсяг його фінансових зобов’язань.

Наявність у складі джерел фінансування довгострокових позикових коштів (при певних умовах) розглядається як позитивне явище, оскільки дає змогу підприємству користуватися позиковими коштами тривалий час. Проте при вирішенні питання про доцільність залучення довгострокових зобов’язань до процесу фінансування виробничо-господарської діяльності суб’єкта господарювання рекомендують ураховувати загальне правило фінансової стійкості, здатність підприємства генерувати грошові кошти, необхідні для покриття існуючих зобов’язань, дохідність діяльності тощо.

Порівнюючи темпи зростання довго- та короткострокових зобов’язань, можна припустити, що підприємство розширює масштаби своєї діяльності, причому більш активно здійснює вкладання коштів у поточні активи, у зв’язку з чим зростання поточних зобов’язань відбувається швидшими темпами, ніж зростання довгострокових зобов’язань.

Окремо вивчають середню тривалість використання кредиторської заборгованості в обороті підприємства, її розраховують за формулою:

(9.1)

Т_кз — середня тривалість кредиторської заборгованості;

КЗ - середні залишки кредиторської заборгованості;

Д — кількість днів періоду, що аналізується;

Окз - сума кредитових оборотів за розрахунками з кредиторами.

При аналізі кредиторської заборгованості слід враховувати, що вона є джерелом покриття дебіторської заборгованості, тому необхідно провести порівняння величини дебіторської і кредиторської заборгованості, тобто скласти розрахунковий баланс. Якщо дебіторська заборгованість перевищує кредиторську, підприємство отримує позитивне сальдо, яке свідчить, про іммобілізацію власного капіталу в дебіторську заборгованість, тобто підприємство передало оборотні засоби в тимчасове користування іншим підприємствам, організаціям, особам. Перевищення кредиторської заборгованості над дебіторською покаже пасивне сальдо, тобто оборотні засоби інших підприємств, організацій, осіб тимчасово залучені в оборот підприємства.

При аналізі дебіторської та кредиторської заборгованостей також визначають їх співвідношення:

, (9.2)

де ДЗ – сума дебіторської заборгованості;

КЗ – сума кредиторської заборгованості.

Отже, аналіз структури власного і позикового капіталів необхідний для оцінки раціональності формування джерел фінансування діяльності підприємства і його ринкової стабільності. Цей фактор дуже важливий для зовнішніх споживачів інформації під час вивчення рівня фінансового ризику і для самого підприємства під час визначення перспективного варіанта організації фінансів і вироблення фінансової стратегії.

3. Аналіз складу, структури та ефективності використання оборотних активів

Основна мета аналізу — вчасне виявлення й усунення недоліків управління оборотним капіталом і пошук резервів підвищення інтенсивності та ефективності його використання.

Одним із головних завдань аналізу оборотних активів є визначення їх обсягу і структури, адже для забезпечення довгострокової виробничої і ефективної діяльності, підприємству необхідно мати достатній рівень поточних активів для того, щоб бути спроможним покрити кредиторські зобов’язання і зберегти свою ліквідність та платоспроможність. Для оцінки динаміки оборотних активів необхідно згрупувати статті активу балансу у окремі специфічні групи за ознакою ліквідності. Структура оборотних активів відображає фінансовий стан підприємства на дату складання звітності і свідчить про рівень комерційної та фінансово-економічної роботи.

При загальній оцінці оборотних активів визначається наявність оборотних коштів підприємства на певну дату ( на дату складання балансу).

Наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між підсумком розділу І пасиву балансу «Власний капітал» та підсумком розділу І активу балансу «Необоротні активи».

При загальній оцінці оборотних коштів підприємства розраховують ряд показників, що характеризують їх стан та ефективність використання.

До таких показників відносять коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства, який визначають відношенням вартості оборотних коштів до вартості майна підприємства. Цей коефіцієнт характеризує частку оборотних коштів в майні підприємства. Ця часка може бути різною в залежності від типу виробництва, галузі, до якої належить підприємство, виду продукції та інших чинників.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємстві розраховують показники оборотності, до яких відносять:

1.Коефіцієнт оборотності. Він визначається відношенням обсягу реалізованої продукції до середньої величини оборотних коштів.

, (9.3)

де РП- обсяг реалізованої продукції,тис.грн;

Об.З.- середня величина оборотних засобів,тис.грн.

2.Тривалість одного обороту оборотних коштів в днях. Це синтетичний показник , за допомогою якого можна визначити одночасно результати процесу матеріального відтворення та ефективність використання в цьому процесі матеріальних засобів і коштів. Цей показник характеризує період, за яким оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот , тобто проходять усі стадії кругообігу на підприємстві.

, (9.4)

де Д – тривалість періоду, за який обчислюється оборот, дн.

3.Коефіцієнт закріплення оборотних коштів або рівень товарно-матеріальних цінностей на 1 грн. реалізованої продукції. Він є оберненим до коефіцієнта оборотності і визначається за формулою:

(9.5)

4.Коефіцієнт ефективності оборотних коштів (рентабельність оборотних коштів. Цей показник характеризує суму прибутку, що припадає на 1 грн. оборотних коштів.

, (9.6)

де П- прибуток від реалізації продукції, тис.грн.

В процесі аналізу показники ефективності порівнюються за декілька звітних періодів, визначаються відхилення і з’ясовуються причини цих відхилень за допомогою проведення факторного аналізу. Факторний аналіз показників ефективності використання оборотних активів підприємства проводиться одним із способів елімінування.

4. Аналіз ліквідності та фінансової стійкості підприємства

Під ліквідністю підприємства слід розуміти його здатність покривати зобов’язання активами, строк перетворення яких у грошову форму відповідає строку погашення зобов’язань. Ліквідність означає безумовну платоспроможність підприємства і передбачає постійну тотожність між його активами та зобов’язаннями одночасно за загальною сумою, термінами перетворення активів у гроші та термінами погашення зобов’язань.

При оцінці рівня ліквідності слід розрізняти наступні поняття:

- ліквідність балансу – це можливість суб’єкта господарювання перетворити свої активи у готівку та погасити зобов’язання, або ступінь покриття боргових зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення платіжних зобов’язань;

- ліквідність підприємства – це більш загальне поняття ніж ліквідність балансу. Ліквідність балансу, як зазначено раніше, передбачає використання платіжних коштів для покриття зобов’язань лише за рахунок залучення внутрішніх джерел (наприклад, реалізації майна). У той же час, маючи високий рівень інвестиційної привабливості та іміджу воно може залучати для цього і позикові кошти;

- ліквідність активів – це величина зворотна ліквідності балансу за часом перетворення активів у грошові кошти. Чим менше часу необхідно для перетворення того чи іншого активу у грошову форму, тим вища його ліквідність. Зокрема, баланс підприємств України включає розміщення активів від найменш ліквідних (необоротних активів) до найбільш ліквідних активів (грошових коштів та їх еквівалентів);

- поточна ліквідність – це відповідність між розміром дебіторської заборгованості, грошових активів підприємства і кредиторською заборгованістю товарного та нетоварного характеру;

- термінова ліквідність – це здатність підприємства до погашення зобов’язань у випадку його ліквідації;

- недостатня ліквідність – це неможливість підприємства повністю розрахуватися з боргами навіть за умови надання йому вигідних комерційних можливостей, знижок;

- високий рівень недостатності ліквідності – підприємство неспроможне погасити свої поточні борги і зобов’язання, що може привести до його неплатоспроможності І банкрутства.

Аналіз ліквідності балансу полягає у порівнянні засобів (актив балансу), які згруповані за ступенем їх ліквідності і розміщені у порядку убування (зменшення) їх ліквідності, із зобов’язаннями (пасив балансу), які згруповані за строками їх погашення та розміщені у порядку зростання термінів.

Баланс вважають ліквідним, якщо виконуються наступні умови:

А₁>П₁; А₂>П₂; Аз>П₃; А4<П₄,

де А1 – найбільш ліквідні активи – ряд. (1160+1170) форми № 1;

А2 – середньо ліквідні активи – ряд. (1125 +1130+1135+1140+1150+1155 до 1 року) форми № 1;

А3 – низько ліквідні активи – ряд. (1100+1110+1120);

А4 – важко ліквідні активи – ряд. (1095+1200 понад 1 рік) форма № 1;

П1– поточні зобов’язання за розрахунками – ряд. (1515+1620+1625+1630+1640+1650+160+1660+1690 до 1 року) форма № 1;

П2 – короткострокові кредити банків і позики– ряд. (1600+1610) форма №1;

П3 – довгострокові зобов’язання – ряд. (1595) форма № 1;

П4 – постійні пасиви – ряд. 1495, форм № 1.

Виконання перших трьох умов свідчить про те, що поточні активи підприємства (А1 + А₂ + А₃) перевищують його зовнішні зобов’язання (П₁+ П₂ + П₃), тобто воно має власний оборотний капітал, який при ефективному використанні забезпечує належну фінансову сталість.

Баланси ліквідності за декілька періодів, років дають можливість виявити тенденції зміни фінансового стану підприємства. Якщо, наприклад, суб’єкт господарювання має достатньо високий рівень ліквідності, то це свідчить про те, що після погашення найбільш термінових зобов’язань у нього залишаються вільні кошти, отже воно має можливість значно швидше розрахуватися з установами банків, постачальниками, іншими кредиторами.

Аналіз ліквідності балансу, проведений за вищезазначеною схемою, не відрізняється абсолютною точністю. Тому з метою комплексної оцінки ліквідності балансу доцільно застосовувати загальний показник платоспроможності. Алгоритм його розрахунку наступний:

(9.7)

Збільшення значення К_л свідчить про зміцнення платоспроможності підприємства та зрушення в бік покращення структури активів і пасивів.

Для об’єктивної оцінки фінансового стану підприємства важливе значення має розрахунок та застосування показників ліквідності підприємства. Вони дають можливість оцінити рівень платоспроможності підприємства на певний момент часу, а також у випадках виникнення надзвичайних ситуацій. З цією метою застосовують систему коефіцієнтів ліквідності, що розрізняються між собою розміром ліквідних активів та розглядаються як джерело покриття зобов’язань.

Алгоритм розрахунків та отримані значення показників ліквідності підприємства наведені в таблиці 9.1.

Таблиця 9.1

Показники ліквідності підприємства

Показник	Алгоритм розрахунку	Реком. знач.	Коментар
1.Коефіцієнт абсолютної ліквідності		[0,2-0,25]	Коефіцієнт є свідченням достатності грошових коштів для негайного покриття зобов’язань. При цьому підприємство повинно погасити не менше 20 % короткострокових боргів, що є запорукою його платоспроможності.
2.Коефіцієнт термінової ліквідності (швидкої ліквідності, проміжного покриття, миттєвої оцінки		[0,7-0,8]	Допомагає оцінити можливість погашення підприємством поточних зобов’язань у разі виникнення критичних обставин.
3.Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття, поточної ліквідності)		[2,0-2,5]	Свідчить, що оборотні активи повинні у двічі перевищувати розмір поточних зобов’язань підприємства. При значенні показника нижче за оптимальне суб’єкт господарювання вважається платоспроможним, але має ознаки фінансового ризику в оплаті боргів.

Фінансова стійкість - це такий стан фінансових ресурсів, за якого підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами здатне шляхом ефективного їх використання забезпечити безперервний процес виробничо-господарської діяльності, а також витрати на його розширення та оновлення.

Значення і сутність фінансової стійкості виявляються в її показниках.

Для нормальної життєдіяльності підприємству необхідні власні оборотні кошти. Коли підприємство має короткострокові борги, то воно зобов’язане сплатити їх за рахунок поточних активів.

Якщо після сплати у нього залишається «нуль» власних оборотних коштів, то воно не в змозі погасити довгострокові борги поточними активами. Якщо отримують суми зі знаком «-», то це означає, що підприємство не може розрахуватися за короткостроковими зобов’язаннями. Крім розрахунку та аналіз динаміки наявності власних оборотних коштів у процесі оцінки фінансової стійкості досліджується низка її відносних показників (табл. 9.2).

Таблиця 9.2

Показники фінансової сталості

(розраховуються за даними балансу підприємства)

Показник	Алгоритм розрахунку	Реком.знач.	Коментар
І. Коефіцієнт автономії (фінансової незалежності, концентрації власного капіталу)	р.1495 р. 1900	>0,5	Показує, в якій мірі підприємство не залежить від своїх кредиторів
2.Коефіцієнт маневрування власних коштів	(р.1495+р.1595 - р.1095 Ф. 1. р.1495	>0,4-0,6	Показує, яка частка власних коштів знаходиться в обігу
3.Коефіцієнт фінансової залежності (заборгованості)	(р.1595 +1695) р. 1900	<0,5	Показує частку позичених коштів у валюті балансу
4. Коефіцієнт фінансового ризику (плече фінансового важеля)	(р.1595+1695) р. 1495	< 1	Показує частину позикового капіталу на 1 грн. власного капіталу
5. Коефіцієнт самофінансування (фінансування, фінансової стійкості)	р. 1495 (р.1595 +1695)	>1	Характеризує можливість покриття власним капіталом позикові коштів

В процесі аналізу показники фінансової стійкості підприємства порівнюються за декілька звітних періодів, визначаються відхилення і з’ясовуються причини цих відхилень за допомогою проведення факторного аналізу. Факторний аналіз показників проводиться одним із способів елімінування.

Поєднання аналізу всіх наведених вище абсолютних і відносних показників фінансової стійкості дасть змогу об’єктивно відобразити реальну фінансову ситуацію, що склалася на підприємстві. Доповненням до цього буде визначення типу фінансової стійкості.

Розрізняють чотири типи фінансової стійкості:

Перший тип фінансової стійкості – абсолютна стійкість фінансового стану підприємства, коли запаси і витрати менше суми власного оборотного капіталу та кредитів банку під товарно-матеріальні цінності.

Другий тип фінансової стійкості – нормальна стійкість фінансового стану, коли гарантується платоспроможність підприємства.

Третій тип фінансової стійкості – нестійкий (передкризовий) фінансовий стан, коли відбувається порушення платоспроможності, але зберігається можливість відтворення рівноваги платіжних засобів і платіжних зобов’язань за рахунок залучення тимчасово вільних джерел засобів в оборот підприємства.

Четвертий тип фінансової стійкості – кризовий фінансовий стан, коли підприємство знаходиться на межі банкрутства, за якого запаси і витрати більші суми власних оборотних коштів, кредитів під товарно-матеріальні цінності та залучених тимчасово вільних джерел засобів.

При оцінці фінансового стану необхідно враховувати, що:

1. Якщо Е1,Е2,Е3>0, то підприємство має абсолютну фінансову стійкість.

2. Якщо Е1<0,Е2,Е3>0, то підприємство має нормальну фінансову стійкість.

3. Якщо Е1 ,Е2<0, ,Е3>0, то підприємство має нестійке фінансове положення.

4. Якщо Е1 ,Е2, Е3<0, то підприємство має кризовий фінансовий стан.

Враховуючи ступінь ліквідності оборотних активів фінансовий стан підприємства може бути оцінений як на дату складання звітності, так і на довгострокову та короткострокову перспективу як кризовий.(табл. 9.3.)

Таблиця 9.3

Оцінка фінансового стану підприємства з урахуванням рівня ліквідності активів

Тип фінансової стійкості	На дату складання звітності	У короткостроковій перспективі	У довгостроковій перспективі
Абсолютний	А1> П1	А1>П1+П2	А1>П1+П2+П3
Нормальний	А1+А2> П1	А1+А2>П1+П2	А1+А2>П1+П2+П3
Передкризовий (критичний)	А1+А2+А3> П1	А1+А2+А3>П1+П2	А1+А2+А3>П1+П2+П3
Кризовий	А1+А2+А3< П1	А1+А2+А3<П++П2	А1+А2+А3<П1+П2+П3