Практичне занятeтя №7

Тема: Дослідження стандартизованих вимог щодо маркування продукції. Види знаків відповідності та екологічне маркування.

Мета: ознайомитися із стандартизованими вимогами щодо маркування продукції, а також із видами графічних та умовних познак.

Хід роботи: в ході практичного заняття необхідно розглянути та законспектувати основні положення марковання продукції різного галузевого призначення, зокрема у сфері легкої промисловості та відповідну нормативну документацію, що наведена за текстом теоретичної частини.

Теоретична частина

Марковання (від нім. mark – марка, знак, мітка) являє собою зашифровану інформацію, позначення, символ, сукупність цифр, букв чи їхнє об'єднання, що використовується для ідентифікації товару, автоматизації процесів його транспортування, приймання та складання необхідної супровідної інформації товару (дата виготовлення, термін збереження та інше).

Маркування – це процес нанесення цієї інформації, й самі марковання товарів мають дуже давню історію.

· Ці поняття започатковані з раннього періоду існування суспільства, коли людина навчилася виготовляти продукцію своїми руками. Відчуваючи певну гордість за виготовлений товар і заявляючи про своє право власності, вона залишала примітивні познаки на виробах. Такі познаки з'явилися так давно і так невимушено, що доцільно сказати, що маркування властиве самій природі людини.

В залежності від виду інформації та місця її нанесення розрізняють торгівельне і виробниче марковання.

Виробниче марковання виконується у вигляді тексту, умовних позначок чи малюнку, нанесені виробником (виконавцем) на товар і (чи) пакування і (чи) інші носії інформації. Носіями виробничого марковання можуть бути етикетки, кольєретки, вкладиші, ярлики, контрольні стрічки, клейма, штампи та інше.

Етикетка містить найширші за кількістю ознак відомості. Вона являється самостійним носієм інформації, який додається до товару або наноситься типографським чи іншим способом безпосередньо на товар чи пакування. Різновидом етикеток є кольєретки та вкладиші.

До того ж, слід зазначити, що кольєретки не несуть інформаційного навантаження, вони призначені лише для естетичного оформлення (наприклад, наклейки на шийці пляшки), а вкладиші відрізняються спрямованістю товарної інформації і призначені для надання коротких відомостей про назву товару, виробника або про деякі споживчі властивості товару (вкладиші до засобів індивідуального захисту, парфюмернокосметичних товарів, товарів побутової хімії тощо).

Ярлик – носії інформації, що підвішуються до товару. Вони утримують назву товару, фірми-виробника, його адресу, сорт, ціну, дату виготовлення. Ярлик може також містити фірмовий чи товарний знак.

Контрольна стрічка – носій скороченої інформації, призначений для контролю чи відновлення відомостей про товар у випадку втрати етикетки чи ярлика. Контрольні стрічки найчастіше застосовуються для одягу та взуття.

Тавро або клеймо і штамп – носії інформації, призначені для нанесення ідентифікуючих умовних позначок на товари, пакування, етикетки за допомогою спеціальних пристосувань.

Таврування і штампування як спосіб маркування застосовуються для окремих продовольчих (м'ясопродукти) і непродовольчих товарів. Наприклад, на хазових кінцях тканин з виворітнього боку обов'язково повинне бути тавро (клеймо).

Торгівельне марковання – текст, умовні позначки чи малюнок, нанесені виробником на товарні (касові) чеки, пакування (товар). Носіями торгового марковання служать цінники, товарні і касові чеки.

Відмінність торгового марковання від виробничого полягає в тому, що його ідентифікуюча функція в більшій мірі пов’язана із зазначенням даних про продавця, у меншій – з інформацією про товар. Торгове марковання служить також підставою для пред'явлення претензій продавцю у випадку виявлення дефектів товарів і нанесення збитку споживачеві.

До марковання висуваються загальні і специфічні вимоги (рис. 1).

Рис. 1 – Вимоги до марковання товарів

Загалом будь-яке марковання включає три елементи: текст, малюнок і умовні позначки чи інформаційні знаки (ІЗ) (рис. 2).

Рис. 2 – Елементи марковання

Текст є найбільш розповсюдженим елементом виробничого і торгового марковання. Для нього характерний високий ступінь доступності інформації про товар для всіх суб'єктів ринкових відносин, а малюнок виконує в основному естетичну функцію, рідше інформаційну. Наприклад, у вигляді малюнків подається інформація щодо експлуатації чи використання товару.

Для ідентифікації окремих чи сукупних характеристик товару призначені інформаційні знаки або умовні позначки. Вони мають високу інформаційну ємність, але дещо зменшують доступність інформації. Класифікація їх на групи і підгрупи в залежності від певних ознак подана на рис. 3.

Рис. 3 – Класифікація інформаційних знаків

Товарні знаки (ТЗ) являють собою позначення, завдяки яким відрізняють однорідні товари або послуги різних юридичних чи фізичних осіб. Право на товарний знак охороняється законом. Класифікація ТЗ представлена на рис. 4.

Рис. 4 – Класифікація товарних знаків

Фірмові ТЗ – знаки, призначені для ідентифікації виробника товарів чи послуг. Існують три основних типи позначення цих знаків:

фірмове ім'я – слово, буква, група слів чи букв, що можуть бути вимовлені;

фірмовий знак – символ, малюнок, відмітний колір чи позначення;

торговий знак – фірмове ім'я, фірмовий знак, товарний образ чи їх сполучення, офіційно зареєстровані в Міжнародному реєстрі і захищені юридично, на що вказує знак ®, розташований поруч з товарним знаком.

За ступенем значущості та престижності виділяють звичайні і престижні фірмові знаки. Звичайні фірмові знаки розробляються їх власником чи з його доручення фахівцями-дизайнерами. Престижні знаки привласнюються фірмам за їхні особливі заслуги перед державою. Наприклад, зображення призів, медалей і інших знаків відмінності, отримані фірмами на міжнародних, регіональних і національних виставках.

Асортиментні ТЗ призначені для ідентифікації асортиментної приналежності. Їх поділяють на видові (за видом товару) та марочні (за торговою маркою чи назвою). Прикладом видового ТЗ можуть бути словесна інформація про назву товару чи його зображення або умовні літерні позначення певного виду продукту. Видові знаки частіше застосовуються у комбінації з марочним знаком (торгова марка). Торгова марка визначається ім'я або знаком, які властиві конкретному виду товару з певними споживчими властивостями, що відрізняють його від інших.

Колективним ТЗ є товарний знак спілки, господарської асоціації чи іншого добровільного об'єднання підприємств, призначений для позначення товарів, що випускаються, і (чи) реалізованих ними, які володіють спільними якісними чи іншими характеристиками. Індивідуальні ТЗ не вказуються в чинному законодавстві і норми їхнього застосування не встановлені.

Для позначення місця походження товару застосовують: знаки країни походження товару, населеного пункту, місцевості, історичної назви географічного об'єкта. Наприклад, у СРСР був національний знак «Made in USSR» (Зроблено у СРСР), а зараз в Україні – «Made in Ukraine» (Зроблено в Україні); у США – «Made in USA» (Зроблено в США). Національний знак також може мати символіку з зображенням національного прапора.

Продукція, що пройшла процедуру оцінювання відповідності маркується знаком відповідності конкретному стандарту чи іншому нормативному документу. При цьому кожна країна має власний, затверджений законодавчими органами чи організаціями з сертифікації, знак відповідності (рис. 5).

Рис. 5 – Логотипи знаків відповідності стандартам:

національним – України (а, б, в); Росії (г); Великобританії (д);

Південної Кореї (е); Німеччини (ж); Франції (з); Японії (к);

регіональним – країн ЄС (л)

Поряд зі знаками відповідності в ряді країн застосовуються і так звані «знаки якості». На відміну від перших, «знаки якості» можуть привласнюватися не тільки органами з сертифікації, але й іншими організаціями, що не входять до національної системи сертифікації. Так, наприклад у Німеччині користуються декількома «знаками якості»:

Ø   товариство зі сертифікації TÜV (Берлін-Бранденбург знак «Перевірено на безпечність», рис.21)

Рис. 6 – Приклад товарного знака TÜV CERT;

Ø   знак «Досліджений на придатність для виробництва харчових продуктів», «СМА», «Markengualitat aus deutschen Lander» (марка якості німецьких земель) та ін.

Для автоматизованої ідентифікації й обліку інформації про товар застосовують штриховий код згідно з міжнародними стандартами системи EAN/UCC у вигляді цифр і штрихів (рис. 7).

Рис. 7 – Приклад штрихового кодування за символікою EAN-13

Інформування про харчові добавки чи інші компоненти, властиві (чи невластиві) товару ведуть шляхом маркування компонентними знаками. До найпоширеніших з них відносяться позначення буквою «Е» і трьох- чи чотиризначним цифровим кодом.

З метою інформування споживача про правила експлуатації, умови догляду, монтажу і налагодження споживчих товарів застосовують експлуатаційні знаки. Ці марковання наносять на етикетки, ярлики, пакування, контрольні стрічки чи безпосередньо на товар.

Способи поводження з товарами ілюструють маніпуляційні знаки, які наносяться, переважно, на транспортну тару.

На забезпечення безпеки споживача і довкілля при експлуатації потенційно небезпечних товарів спрямовані попереджувальні знаки. Їх поділяють на два види, що:

попереджують про небезпеку;

попереджують про дії щодо безпечного використання.

Згідно з міжнародними вимогами до класифікації і маркувань небезпечних речовин та матеріалів попереджувальні знаки містять кодове позначення, яке часто доповнюються зображенням небезпеки (рис. 8).

Рис.8 – Приклад попереджувального знаку із кодовим позначенням небезпеки

Екологічні знаки призначені для інформування про екологічну чистоту споживчих товарів або екологічно безпечні способи їх експлуатації, використання чи утилізації. Екологічне маркування не замінює законодавчих вимог, а забезпечує систему визначення того, яким чином процеси виробництва та споживання продукції впливають на навколишнє середовище та здоров'я людини. Ця система є однім із засобів екологічного управління, до якого встановлено серією міжнародних стандартів ISO 14020. Групу эко-знаків підрозділяють на три підгрупи:

знаки, що інформують про екологічну чистоту товару чи безпечність для навколишнього середовища (рис. 9). В Україні діє ДСТУ ISO 14020:2003 «Екологічне марковання та декларації. Загальні принципи», де описані принципи екологічного маркування товарів.

знаки, що інформують про екологічно чисті способи виробництва, утилізації товарів чи паковання. Зокрема, для пакувальних матеріалів діють спеціальні знаки, які регламентують поводження з відходами (рис. 10, рис.11). В Україні це унормовує ДСТУ 4260:2003 «Тара i паковання спожиткові. Марковання. Загальні вимоги».

знаки, що інформують про небезпечність продукції для навколишнього середовища.

Рис. 9 – Екознаки для маркування екологічно чистих чи безпечних для навколишнього середовища товарів

Рис. 10 – Iдентифiкацiйне марковання пластикiв SPI (США)

Рис. 11 – Марковання матеріалів, що піддаються вторинній переробці

Доцільно розглянути досвід Європейського Союзу (ЄС), де проблемі безпечності продукції для здоров’я людини та екології приділяють значну увагу вже більш, ніж десятиріччя, доказом чого є низка Рішень Комісії Європейського Союзу.

Основоположним документом ЄС щодо екомаркування усіх видів промислової продукції є Постанова Європейського Парламенту і Ради від 17.07.2000 р. №2000/1980 щодо схеми присудження права на еко-ярлик Співдружності та проектних критеріїв щодо такого маркування.

В розвиток даної Постанови розроблено документи на конкретні види продукції, зокрема щодо текстильних виробів – Рішення Комісії ЄС від 15.05.2002 р. №2002/371/ЕС, яким внесено низку поправок у раніш чинний документ від 17.02.1999 р. №1999/178/ЕС. При цьому слід звернути увагу на те, що задекларовані у зазначених документах еко-критерії та їх рівень переглядають у бік підвищення вимогливості кожні п’ять років.

Під визначенням «текстильний виріб» у вказаному Рішенні мають на увазі: одяг; такі штучні вироби як носові хусточки, шарфи, сумки, рюкзаки, пояси і таке інше, що утримують за масою щонайменше 90 % текстильних волокон; інтер’єрний текстиль (крім настінних та підлогових покриттів); волокна, пряжа, нитки, текстильні полотна, призначені для використання в одязі, штучних виробах та інтер’єрному текстилі.

Наявність еко-ярлика на ці вироби означає, що вони мають такі позитивні ознаки:

o в процесі виробництва волокна обмежується рівень забруднення води і повітря;

o використання барвників, замаслювачів, сповільнювачів полум’я та інших речовин, шкідливих для екології, обмежується;

o надаються гарантії щодо незначної зміни лінійних розмірів після мокрих оброблень виробу, а також тривкості фарбування у разі дії різних чинників;

o вимоги щодо критеріїв безпечності розповсюджуються на увесь технологічний ланцюжок виробництва, починаючи від волокна і закінчуючи утилізацією відходів.

Всі критерії поділено на три головні категорії:

▪ текстильні волокна;

▪ процеси та хімікати;

▪ придатність до використання.

Критерії щодо текстильних волокон складаються з трьох частин для кожного виду натуральних, синтетичних або штучних волокон, а саме:

v обмеження шкідливих залишків у волокнах. Наприклад, у акрилових обмежуються залишки акрилонітрилу, у бавовняних і вовняних – низка відомих пестицидів, у поліуретанових – оловоорганічних з’єднань, поліефірних – сурми, поліпропіленових – пігментів, що ґрунтуються на свинцю та ін.;

v обмежений рівень забруднення повітря протягом вироблення волокна. Наприклад, у разі вироблення поліуретанового волокна обмежують рівень забруднення довкілля ароматичними діізоціанатами, целюлозного – сіркою, поліефірного – летючими органічними з’єднаннями та ін.;

v обмежений рівень забруднення води протягом виробництва волокна. Наприклад, для льону та інших луб’яних волокон обмеження стосуються рівня хімічного споживання кисню, для віскозного волокна – цинку тощо.

Критерії щодо процесів переробляння волокон стосуються прядіння, ткацтва, в’язання, фарбування, оздоблення текстильних полотен, пошиття одягу і штучних виробів, пакування, утилізації відходів виробництва. Ці критерії, в свою чергу, містять таке:

v обмеження використання речовин, шкідливих для довкілля та здоров’я людини. До цих речовин віднесено складові замаслювачів та апретів для прядіння та шліхтування, детергентів, пом’якшувачів полотен тощо, які мають бути біорозпадними або видалятися;

v недопущення використання в процесі обробляння текстильних полотен сполук церію, важких металів, формальдегіду у разі знебарвлення та депігментації, хромових протрав під час фарбування, хлорфенолів, азобарвників, барвників та уповільнювачів полум’я, розчинників і пластифікаторів, що класифікуються як канцерогенні, мутагенні та отруйні (надаються переліки з посиланням на Директиву ЄС 67/548/ЕС), протиусадкові обробки (крім вовняних полотен) тощо;

v обмеження емісії хлорвмістких агентів під час вибілювання рівня металевих домішок в барвниках і пігментах (Ag, Ba, Fe, Cd та ін., всього понад 15), хімічного споживання кисню, рівня РН та температури під час ВТО та ін.

Критерії придатності до використання спрямовані на пофарбовану пряжу (нитки), ткані або в’язані полотна для одягу:

v зміна розмірів після прання має не перевищувати 6 % для тканих виробів, 8 % – для трикотажних та махрових виробів, 2 % – для завіс і тканин для меблів, що підлягають пранню та є замінними;

v ступінь тривкості фарбування щодо прання або дії поту має бути на рівні 3-4 балів, щодо вологого тертя – на рівні 2-3 балів, щодо дії світла – якнайменше на рівні 5 балів. Стосовно тканин для меблів, завіс, драпів та тканин, пофарбованих у світлі тони, а також виготовлених на 20 % з вовни або інших кератинових волокон, натурального шовку чи луб’яних волокон цей показник може дорівнювати 4 бали.

Інформація щодо показника зміни розмірів після прання має бути вказана і на ярлику щодо догляду за виробом, і на пакованні, і в іншій його супроводжувальній документації у разі, якщо його фактичні значення перевищують вище зазначені. При цьому, також треба зазначити, що претендент на одержання еко-ярлика – виробник або постачальник продукції – сам декларує використання або невикористання тієї чи іншої сировини, речовин, барвників тощо (тільки низку показників оцінює незалежна сторона лабораторними методами із зазначенням конкретних методів випробування). Еко-ярлик утримує оригінальний рисунок еко-знаку (рис. 9) та розташований під ним такий текст:

*Зменшене водне забруднення;

*Обмежено небезпечні речовини;

*Охоплено весь ланцюжок виробництва.

Право на європейський еко-ярлик, який є ознакою екологічної якості, визначає незалежна організація. Рішення звернутися за наданням такого права підприємець ухвалює добровільно. Наявність еко-ярлика не є обов’язковим. Але, підтверджуючи безпечність продукції для здоров’я людини, її майна та довкілля, він сприяє підвищенню конкурентоспроможності швейних виробів та матеріалів для їх виготовлення.

Слід зазначити, що впровадження систем екологічного управління, екологічного аудиту та оцінка екологічної безпечності продукції, зокрема швейних виробів та матеріалів для їх виготовлення, визначаються в Україні як стратегічні напрями і завдання щодо реалізації державної політики в сфері охорони як довкілля, так і забезпечення відсутності будь якого ризику для життя , здоров’я та майна споживачів товарів широкого вжитку [Закон України «Про захист прав споживачів»].

Інформація щодо сертифікації виробу подається у вигляді сертифіката відповідності на продукцію, незалежно від того, що вона виготовлена вітчизняним чи іноземним виробником. У разі реалізації виробів, які є об’єктами технічних регламентів (наприклад, засоби індивідуального захисту) додають супровідну декларацію про відповідність, якою виробник засвідчує, що продукція відповідає вимогам, які встановило законодавство України. На сертифіковану продукцію наноситься національний знак відповідності.

Вагомим для підвищення конкурентоспроможності продукції є позначення її відповідності гігієнічним вимогам, що може бути оцінено на підставі ДСТУ 4239:2003 «Матеріали та вироби текстильні і шкіряні побутового призначення. основні гігієнічні вимоги».

Штриховий код виробу дає опис продукції, який подається за допомогою комбінації послідовно розташованих паралельних штрихів та проміжків між ними, розміри та розташування яких встановлені певними правилами. На сьогодні штрихове позначення є всесвітньо прийнятим засобом маркування товарів для їх ідентифікації. Його застосовують в автоматизованих системах обліку та контролю, що дає можливість вилучити або значно зменшити обсяг ручної праці у процесах складування та реалізації продукції, а також створює основу для електронного обміну даними. Для маркування споживчих товарів, які реалізуються через оптову та роздрібну торгівлю, застосовують штриховий код EAN–13 (код EAN–8 призначений для товарів, що мають дуже малу поверхню для маркування). Цифрова інформація у коді має таку структуру: 3 розряди – префікс, що визначає нумерувальну організацію або країну виробника; 9 розрядів – код підприємства та код товару, який надається з урахуванням моделі виробу, розміру, кольору, оформлення тощо; 1 розряд – контрольна цифра.

Обов’язковому маркованню штриховими кодами не підлягають:

дослідні зразки товарів;

товари народних промислів та авторські роботи;

товари, виготовлені на індивідуальне замовлення;

товари, для яких за нормативними документами не передбачено паковання або прикріплення етикетки і нанесення кодів EAN неможливо з технічних причин;

одиничні зразки товарів;

вироби, що їх не реалізовують через роздрібну або через оптову торговельну мережу, а постачають підприємствам та організаціям за прямими договорами для задоволення виробничих потреб;

товари, які виготовлені на замовлення іноземних фірм із давальницької сировини і реалізовують за межами України.

За необхідності товар може мати супровідну специфічну та додаткову інформацію для споживача, текст якої подається на листку-вкладці у паковані чи в супровідній документації до продукції.

Перелік інформації, яка надається у разі споживчого марковання швейних виробів та матеріалів для їх виготовлення, визначено у Додатку Б.

Стандартизовані вимоги щодо споживчого марковання поширюються на вироби як вітчизняного, так й іноземного виробництва, що реалізуються на території України, незалежно від форми власності суб’єкта господарювання. Споживче марковання виробу наносять на товарний ярлик і (або) стрічку із зображенням товарного знаку чи контрольну стрічку, або пам’ятку щодо умов догляду, або стрічку із символами догляду та піктограму, або штамп. Важливою вимогою до споживацької інформації є те, що вона має кодуватися у такий спосіб, щоб не створювати додаткових труднощів для сприйняття її споживачем.

Програма екологічного маркування в Україні почала діяти з 2002 р. за ініціативи Всеукраїнської громадської організації «Жива планета» і за сприяння Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

В Україні знак екологічного маркування «Екологічно чисто та безпечно» використовується з 2002 р. внаслідок реалізації розробленої всеукраїнської програми «Впровадження комплексу природоохоронних заходів підприємствами та організаціями з урахуванням вимог міжнародної та європейської систем стандартизації та сертифікації». Присвоєння цього знаку відбувається на конкурсній основі раз на рік підприємствам та організаціям, що у стратегії розвитку враховують означені вище екологічні пріоритети.

Екологічна сертифікація продукції відноситься до добровільної системи і ґрунтується на встановленні додаткових вимог до всього життєвого циклу: від сировини (матеріалів) до утилізації продукту, а також оцінки її відповідності встановленим вимогам - екологічним критеріям.

Наявність маркування, що свідчить про екологічну чистоту й безпечність продукції, слугує додатковим стимулом для купівлі товару. Тож і на деяких вітчизняних товарах з’явились подібні позначки.

На сьогодні український знак екологічного маркування «Екологічно чисто та безпечно» включено до міжнародного реєстру Глобальної Мережі Екологічного маркування - Global Ecolabelling Network - і визнано 35 країнами світу, в тому числі, Європейським Співтовариством, що є найважливішим фактором підвищення конкурентоздатності продукції українських виробників на світовому ринку та основним критерієм вибору з боку споживача.

Екологічне маркування має відповідати вимогам ДСТУ ISO 14020:2003 та

ДСТУ ISO 14021:2002. При цьому використання таких характеристик як «Виготовлено без застосування шкідливих речовин», «Особливо тривке фарбовання» тощо, які мають рекламний характер, дозволено тільки за умови зазначення виробником нормативного документа, який установлює метод перевіряння (контролювання) і дає змогу ідентифікувати ці характеристики виробу, а також в разі підтвердження їх компетентними органами.

Начасі розроблено проект Технічного Регламенту щодо екологічних критеріїв для еко-маркування текстильних виробів. Згідно цього документа, у разі встановлення компетентним органом шляхом визначених випробувань, що виріб відповідає екологічним вимогам, підприємству надається право (ліцензія) на еко-маркування своєї продукції, що складається з інформації, яка надається на еко-ярлику і знака «Екологічно чисто і безпечно». Цей знак має вигляд так званого «земного журавлика» (рис. 12).

Рис. 12 – Знак екологічного маркування «Екологічно чисто та безпечно»

Метою екологічного маркування текстильних виробів є інформування споживачів про екологічну пріоритетність маркованої знаком «Екологічно чисто і безпечно» продукції порівняно з аналогічною немаркованою продукцією, сприяння розширенню попиту на продукцію з мінімальним негативним впливом на довкілля та здоров’я людини, і тим самим, збільшення випуску продукції і кількості вітчизняних підприємств, які забезпечують цей випуск, чим сприяють збереженню здоров’я людей і чистоті навколишнього середовища.

Практична частина

Виконуючи завдання практичного заняття студент повинен законспектувати основні теоретичні положення, а також:

1. Ознайомитись із наведеними в теоретичних положеннях нормативними документами та їх структурою: ДСТУ 4239:2003 «Матеріали та вироби текстильні і шкіряні побутового призначення. основні гігієнічні вимоги», ДСТУ ISO 14021:2002 «Екологічні марковання та декларації. Екологічні само декларації (Екологічне маркування типу II)», ДСТУ ISO 14020:2003 «Екологічні марковання та декларації. Загальні принципи», ДСТУ 4260:2003 «Тара i паковання спожиткові. Марковання. Загальні вимоги»;

2. Ознайомитись із переліком споживчого марковання швейних виробів та матеріалів для їх виготовлення і знаками відповідності на товарах різного галузевого призначення, що наведено у Додатку Б і Додатку В відповідно;

3. Визначити 20 найменувань побутової продукції різного галузевого призначення із щоденної експлуатації. Дослідити марковання даної продукції, визначити значення наведених знаків відповідності та встановити відсоток продукції, що сертифікована українським знаком відповідності. Результати випробувань записати до табл. 7.1.

Таблиця 7.1 – Результати досліджень марковання побутової продукції різного галузевого призначення

№ з/п	Найменування продукції	Виробник/ Постачальник	Знаки марковання	Значення знака марковання	Примітка (наявність українського знака марковання)
1.
2.
3.
4.
5.

4. Дослідити наявність екологічного маркування на продукції різного галузевого призначення із щоденної експлуатації. Результати випробувань записати до табл. 7.2.

Таблиця 7.2 – Результати досліджень екологічного марковання продукції різного галузевого призначення

№ з/п	Найменування продукції	Виробник/ Постачальник	Знак екологічного маркування
1.
2.
3.
4.
5.

Контрольні питання

1. Дайте визначення поняттям марковання та маркування.

2. Що таке етикетка і які її види?

3. Поясність поняття торгівельне марковання та які його носії.

4. В чому полягає відмінність відмінність торгового марковання від виробничого?

5. Що таке асортиментні ТЗ та інформаційні знаки і їхнє призначення?

6. Розкрийте критерії щодо текстильних волокон, процесів переробляння волокон та придатності до використання?

7. Які бувають знаки екологічного маркування та їхнє призначення?

8. Опишіть етапи розвитку екологічного маркування в Україні.