Тема 4. ОСНОВИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ

4.1. Основні принципи стандартизації

4.2. Нормативні документи, вимоги до них

4.3. Національна стандартизація

4.4. Міжнародні організації із стандартизації

4.5. Модуль минулого і модуль сучасного

4.6. Модулі і правила їх застосування

4.7. Координатні осі і прив’язка до них конструктивних елементів

4.8. Координаційні і конструктивні розміри будівельних конструкцій та виробів

4.1. Основні принципи стандартизації

Державна система стандартизації в Україні визначає мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт із стандартизації.

Державна система стандартизації спрямована на забезпечення реалізації єдиної технічної політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації;

a) захисту інтересів споживачів і держави з питань безпеки продукції (процесів, робіт і послуг) для життя, здоров'я та майна громадян, охорони навколишнього природного середовища;

b) взаємозамінності та сумісності продукції, її уніфікації;

c) якості продукції відповідно до розвитку науки і техніки, потреб населення і народного господарства;

d) економії всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-економічних показників виробництва;

e) безпеки народногосподарських об'єктів з урахуванням ризику природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

f) створення нормативної бази функціонування систем стандартизації та сертифікації продукції;

g) обороноздатності та мобілізаційної готовності країни.

Державну систему стандартизації створює Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації - національний орган із стандартизації.

Основними принципами стандартизації є:

a) врахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної діяльності й ефективності виробництва для виробників, користі та безпеки для споживачів і держави в цілому;

b) гармонізація з міжнародними, регіональними, а в разі потреби - з національними стандартами інших країн;

c) забезпечення відповідності вимог нормативних документів акта законодавства;

d) участь у розробці нормативних документів усіх зацікавлених сторін (розробників, виробників, споживачів, органів державної виконавчої влади та ін.);

e) взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів;

f) придатність нормативних документів для сертифікації продукції;

g) відкритість інформації про діючі стандарти та програми робіт із стандартизації з урахуванням вимог чинного законодавства.

4.2. Нормативні документи, вимоги до них

Нормативні документи зі стандартизації поділяються на: державні стандарти України - ДСТУ; галузеві стандарти - ГСТУ; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок - СТТУ; технічні умови - ТУ; стандарти підприємств - СТП.

До державних стандартів України прирівнюються державні будівельні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації. Порядок розробки і застосування державних класифікаторів установлюється Державним комітетом України зі стандартизації, метрології та сертифікації.

Міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн застосовуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів.

Як державні стандарти України використовуються також міждержавні стандарти (ГОСТ), передбачені Угодою про проведення погодженої політики в сфері стандартизації, метрології та сертифікації, підписаною в Москві 13 березня 1992р. (надалі - міждержавні стандарти).

Стандарти колишньої УРСР (РСТ УРСР) застосовуються як державні до їх заміни чи скасування.

Правила застосування стандартів передбачених вище на території України встановлює Держстандарт України.

4.3. Національна стандартизація

Держстандарт України організовує і координує роботи із стандартизації та функціонування державної системи стандартизації, встановлює в державних стандартах цієї системи загальні організаційно-технічні правила проведення робіт із стандартизації, здійснює міжгалузеву координацію цих робіт, включаючи планування, розробку, видання, розповсюдження та застосування державних стандартів, визначає порядок держаної реєстрації нормативних документів і бере участь у проведенні заходів з міжнародної, регіональної стандартизації відповідно до міжнародних договорів України, організовує навчання та професійну підготовку спеціалістів у сфері стандартизації (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Схема організації робіт з державної стандартизації в Україні

Роботу із стандартизації в галузі будівництва і промисловості будівельних матеріалів організовує Міністерство України у справах будівництва і архітектури. Правила побудови, викладу та оформлення стандартів, що розробляються і затверджуються цим міністерством, мають відповідати вимогам щодо стандартів державної системи стандартизації.

У структурі Держстандарту України налічується 35 центрів стандартизації та метрології, в тому числі: 26 обласних - Білоцерківський, Вінницький, Волинський, Дніпропетровський, Донецький, Житомирський, Закарпатський, Запорізький, Івано-Франківський, Кіровоградський, Кримський, Луганський, Львівський, Миколаївський, Одеський, Полтавський, Рівнен-ський, Сумський, Тернопільський, Український наукововироб-ничий Центр стандартизації, метрології та сертифікації, Харків-ський, Херсонський, Хмельницький, Черкаський, Чернігівський, Чернівецький; дев'ять міських - Горлівський, Дрогобицький, Кременчуцький, Криворізький, Маріупольський, Мелітопольський, Краматорський, Севастопольський, Червоноградський. Крім того, до Держстандарту України входять кілька науково-дослідних інститутів - Львівський ДНДІ "Система", Харківське науково-виробниче об'єднання УкрНДІІССІ, два навчальних заклади - Вище училище метрології та якості в Одесі й Український навчально-науковий центр із стандартизації, метрології та якості продукції в Києві (колишній Київський філіал Всесоюзного інституту стандартизації і метрології (ВІСМ); заводи у Києві ("Еталон"), Харкові, Донецьку, Умані, Білій Церкві; дослідні заводи у Вінниці ("Прилад") та Полтаві; магазини стандартів - № 5 - в Києві, № 12 - в Харкові.

При розробці нової техніки природним є прагнення використати сучасні науково-технічні досягнення, про які можна довідатися з різних джерел інформації. До таких джерел, крім описів винаходів, належать вітчизняні та зарубіжні (міжнародні, національні та фірмові) стандарти, альбоми типових конструкцій, нормативно-технічні довідники і конструкторські документи на уніфіковані вузли, деталі, конструктивні елементи і матеріали тощо. Все це - результат спеціалізованої інженерно-технічної діяльності, яка іменується стандартизацією і відіграє важливу роль у прискоренні технічного прогресу.

Нині в Україні використовуються прийняті на міжнародному рівні єдині визначення термінів зі стандартизації як науково-технічної діяльності.

Термін - це слово з точно визначеним значенням, без знання якого неможливо слухати лекції з різних спеціальностей у вищій школі, читати і розуміти технічну літературу.

Стандарт - нормативно-технічний документ, який розроблено за згодою більшості зацікавлених сторін і прийнятий компетентним органом; він встановлює комплекс правил, загальних принципів, характеристик, що стосуються певних об'єктів стандартизації.

Стандартизація - діяльність, яка спрямована на досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній галузі за допомогою встановлення положень для загального та багаторазового застосування щодо існуючих потенційних завдань. Стандартизація базується на досягненнях науки, техніки і передового досвіду й визначає основу не тільки сучасного, а й майбутнього розвитку, вона нерозривно пов'язана з прогресом у суспільному виробництві.

Мета стандартизації - оптимальне впорядкування об'єктів стандартизації. Стандартизація може вирішувати одне або кілька конкретних завдань щодо забезпечення відповідності продукції, процесів або послуг своєму призначенню. Такими завданнями можуть бути насамперед управління різноманітністю систем уніфікації, застосування, сполучення, взаємозамінність, охорона здоров'я, забезпечення безпеки, охорона оточуючого середовища, захист продукції, досягнення взаєморозуміння, підвищення економічних показників, торгівля.

Головне завдання стандартизації - створювати системи нормативно-технічної документації (НТД), що визначають прогресивні вимоги до продукції, яка виготовляється для потреб народного господарства, населення, оборони держави та експорту, до її розробки, вироблення і застосування, а також контроль за достовірністю використання цієї документації.

Стандартизація як галузь науково-технічної діяльності є загальнонауковою дисципліною методологічного характеру, яка має важливе значення для прогресивного розвитку науки, техніки та виробництва (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Структура стандартизації як галузі науково-технічної діяльності: 1 — наукові напрями; 2 — наукові дисципліни

Зазначено тільки ті наукові напрями, які становлять інтерес з погляду формування і розвитку теоретичних і прикладних аспектів загальної теорії впорядкування об'єктів, що стандартизуються в процесах пізнання і практичної діяльності.

В усі часи стандарти створювались таким чином, щоб їх дотримання гарантувало високу якість продукції.

Стандарти мають силу закону і поширюються на всю продукцію, що виробляється серійно.

Об'єкт стандартизації - продукція, процеси (роботи), послуги, які підлягають стандартизації або нормуванню. Об'єктами стандартизації стають тільки ті параметри, які можна вимірювати.

Основу стандартів мають становити узагальнені результати науки, техніки та практичного досвіду, які спрямовані на досягнення оптимальної користі для суспільства.

Міжнародний стандарт - стандарт, прийнятий міжнародною організацією (ІСО); в державах СНД він діє як міждержавний.

Регіональний стандарт - стандарт, прийнятий регіональною організацією (яка займається стандартизацією), і доступний широкому колу споживачів.

Міжнародна організація з стандартизації (ІСО) у 1952 p. створила Комітет із вивчення наукових принципів стандартизації (СТАКО). СТАКО розробив визначення багатьох важливих термінів: стандарт, стандартизація, уніфікація, типізація, агрегатування, симпліфікація, спеціалізація, взаємозамінність та ін.

Міжнародна стандартизація - робота зі стандартизації, в якій беруть участь кілька (дві і більше) суверенних держав.

Національна стандартизація - це робота зі стандартизації в межах однієї суверенної держави.

Уніфікація - різновид методів стандартизації, що полягає в раціональному скороченні кількості типів, видів та розмірів об'єктів однакового функціонального призначення. Уніфікація спрямована на зменшення кількості різновидів виробів шляхом комбінування двох і більше видів (характеристик). Уніфікацію можна здійснювати на трьох рівнях: міжгалузевому, галузевому та заводському.

Результати робіт з уніфікації подаються в різній формі: альбоми типових (уніфікованих) конструкцій деталей, вузлів, складальних одиниць та ін.; стандарти типів, параметрів і розмірів, конструкцій, сортаменту та ін.

Типізація - діяльність, яка полягає в знаходженні оптимальних за вибраним критерієм ефективності параметричних (у тому числі типорозмірних) рядів попередньо селекційованої сукупності однорідних об'єктів стандартизації за головними параметрами. Вона спрямована на досягнення високого рівня їх збіжності з головними параметрами потреб, які будуть задовольнятися із застосуванням даних об'єктів. Типізація взагалі здійснюється на основі системи переважних чисел і завершується випуском параметричних стандартів.

Агрегатування - один із методів стандартизації, який полягає у виготовленні машини, механізму та інших виробів їх компоновкою з обмеженою кількістю стандартних агрегатів або уніфікованих вузлів і деталей, що мають геометричну та функціональну взаємозамінність.

Симпліфікація - діяльність, яка полягає в знаходженні оптимальних головних параметрів, а також значень інших показників якості та економічності попередньо селекційованої сукупності однорідних об'єктів стандартизації, спрямована на досягнення оптимального ступеня впровадження і максимально можливої ефективності за вибраним критерієм у певній галузі.

Симпліфікація сприяє спрощенню виробництва завдяки виключенню зайвих типорозмірів деталей, особливо у галузі технологічної оснастки, зайвих видів звітів і документації, об'єднання норм запасів матеріалів та ін.

Спеціалізація - зосередження на певних підприємствах виготовлення обмеженої кількості видів виробів. Залежно від об'єктів спеціалізації вона може бути предметною, подетальною, технологічною.

Метрологічні об'єкти стандартизації - типові метрологічні правила і норми здійснення трудової діяльності з виконання робіт, потрібних для досягнення єдності та необхідної точності вимірювання.

Метрологічні об'єкти стандартизації - це частина загальнотехнічних об'єктів стандартизації. Основними метрологічними об'єктами стандартизації є одиниці фізичних величин; методи перевірки засобів вимірювань, що нормуються, норми точності вимірювання; способи вираження і форми зображення наслідків вимірювання і показників точності вимірювання; методики виконання вимірювань; методики оцінки достовірності та форми зображення даних про властивості речовин і матеріалів; вимоги до стандартних зразків, складу і властивостей речовин та матеріалів; терміни і визначення в галузі метрології.

Нормативний документ (НД) - документ, який містить правила, загальні принципи, характеристики, що стосуються певних видів діяльності або їх результатів.

Будівельні норми - нормативний документ з нормування, який розроблено за згодою більшості зацікавлених сторін і прийнятий компетентним органом; цей документ встановлює для загального та багаторазового застосування загальні принципи, правила, норми і характеристики, що стосуються певних об'єктів нормування в галузі будівництва.

Технічні умови (ТУ) - нормативно-технічний документ, що встановлює вимоги щодо конкретної продукції (модулів, марок, типів, артикулів та ін.). Технічні умови розробляють на продукцію, призначену для самостійного постачання (реалізації) споживачеві (замовнику). Вони є невід'ємною частиною технічної документації на продукцію і погоджуються із замовником.

Технічна документація на продукцію - сукупність документів, необхідна і достатня для безпосереднього використання на кожній стадії життєвого циклу продукції. До неї належить конструкторська, технічна та проектна документація. Технічну документацію поділяють на вихідну, робочу та інформаційну.

Конструкторська документація - сукупність конструкторських документів, які, залежно від їх призначення, містять дані, потрібні для розробки, виготовлення, контролю, приймання, постачання, експлуатації та ремонту виробу. Порядок розробки, оформлення та передачі в різні інстанції конструкторської документації встановлено комплексом стандартів Єдиної системи конструкторської документації (ЄСКД).

Технологічна документація - сукупність технологічних документів, які визначають технологічний процес. Порядок розробки, оформлення та обертання технологічної документації на вироби базується на конструкторській документації, обумовленій комплексом стандартів Єдиної системи технологічної документації (ЄСТД).

Технологічність продукції - властивість продукції, що характеризує її якість та пристосування до виробництва у потрібному обсязі. Показниками технологічності продукції можуть бути, наприклад, енергоємність, матеріалоємність, тривалість виробничого циклу, собівартість, трудомісткість.

Науково-технічна документація - сукупність конкретних технічних вимог (правил), законодавчих положень про захист життя і здоров'я людини, охорону навколишнього середовища, забезпечення прав споживача, а також встановлення порядку нагляду за виконанням цих вимог. Останні повинні враховувати соціально-економічні умови та досягнутий рівень науково-технічного розвитку виробництва.

Необхідно, щоб забезпечувалася свобода споживача (замовника) у задоволенні його потреб і виконавця (конструктора, виробника) - у виборі організаційних, конструкторських та технологічних рішень.

Зміст, а особливо виклад та оформлення національних НТД слід наближати до міжнародних документів ІСО, МЕК, а також пристосовувати їх до вимог щодо автоматизованого зберігання і використання. Комплекс НТД можуть становити такі документи:

a) основоположні (включаючи українську систему стандартизації та нормування);

b) загальногалузеві (також для будівництва);

c) на результати діяльності - продукцію, послуги, роботи;

d) на виробничі процеси (включаючи методи випробувань і вимірювань для виробничого та інспекційного контролю);

e) на виробничу і пов'язану з виробництвом документацію тощо.

У створюваному українському комплексі НТД слід використати іноземний досвід і поділити документи (стандарти) на чотири основні категорії:

1) обов'язкові для виконання, тобто такі, що затверджуються урядом або, за його дорученням, державними органами - Держстандартом України, Мінбудом України (для будівництва) тощо; їм надається статус державних (українських) документів; до таких документів належать стандарти безпеки праці, охорони навколишнього середовища, ресурсозберігання, а також технічної спільності й взаємозамінності виробів;

2) необов'язкові для виконання (рекомендовані), тобто такі, дія яких поширюється на продукцію, що є в оптовій торгівлі; дотримання вимог таких стандартів контролюється ринком; крім того, необов'язковими мають бути організаційно-методичні стандарти;

3) диспозитивні, тобто стандарти, які в принципі не є обов'язковими, але стають такими за умови згоди між замовником (покупцем) та постачальником (продавцем, виробником); тоді вони можуть бути опробовані (схвалені, затверджені) на різних рівнях;

4) змішані, тобто стандарти, окремі норми яких можуть бути обов'язковими, необов'язковими та диспозитивними.

Подібні градації обов'язковості можуть використовуватися й для інших документів. Ступінь обов'язковості кожного з них визначається розробником.

4.4. Міжнародні організації із стандартизації

Міжнародну організацію із стандартизації (ІСО) утворено в 1946 р., а Міжнародну електротехнічну комісію (МЕК) - у 1906 р. Нещодавно вони об'єдналися на паритетних засадах.

Основна мета міжнародної організації із стандартизації (ІСО) та міжнародної електротехнічної комісії (МЕК) - забезпечити розвиток стандартизації та суміжних з нею галузей для сприяння міжнародному обміну товарами і послугами, а також розвитку співробітництва в інтелектуальній, науково-технічній та економічній діяльності.

Нині членами ІСО є 91 держава, а членами МЕК - 41 держава з усіх регіонів світу. В організаціях ІСО та МЕК працюють 3240 технічних органів, в тому числі 244 технічних комітети (ТК). ІСО і МЕК затверджено близько 10 000 міжнародних стандартів, приблизно стільки ж перебуває на різних стадіях підготовки та затвердження.

Система ІСО/МЕК є найбільшою з існуючих міжнародних технічних організацій і поширює свою діяльність на всі галузі економіки і науки - від стандартних форм реєстрації до валютних кодів, від будівництва до дорожніх транспортних засобів.

Зараз відбуваються серйозні зміни суспільного розвитку, включаючи технічні, економічні та соціальні аспекти.

Бурхливий технічний прогрес, застосування нових матеріалів і технологій, розвиток міжнародних наукових, технічних та економічних зв'язків, зростання матеріальних потреб суспільства - все це змусило керівні органи ІСО/МЕК, теоретиків і практиків стандартизації, представників промислових академічних кіл держав - членів системи ІСО/МЕК - серйозно замислитись над її перспективами та роллю в нових умовах.

У системі ІСО/МЕК, а також поза нею утворюються тимчасові й постійно діючі робочі органи, які здійснюють серйозні наукові дослідження, аналіз, розробку прогнозів, змісту, форм і методів роботи з стандартизації в умовах безперервного розвитку науки і техніки.

Консультативна рада з тенденцій розвитку техніки (КРТРТ) розглядає зміни, що відбуваються в усьому світі під впливом новаційних процесів, їх вплив на структуру промисловості і світовий ринок, необхідність у цих умовах нового підходу до стандартизації в міжнародному масштабі.

Робоча група ІСО/МЕК здійснює довгострокове планування (РГДП) з метою розробки випереджаючої стратегії ІСО і МЕК.

Державна система стандартизації розвивається в гармонії з основними принципами міжнародних та регіональних систем стандартизації.

Дедалі більше поширюється практика прямого застосування в народному господарстві міжнародних та регіональних стандартів як державних. Передбачається також застосовувати за погодженням з партнерами національні стандарти передових держав.

У практиці розвитку стандартів має закріпитися принцип пріоритетного використання тих нормативних документів, які займають провідні позиції на світовому ринку.

З діяльністю ІСО і МЕК тісно пов'язані інтереси інших міжнародних організацій, таких як Європейська організація з якості (ЄОЯ), Європейський комітет із стандартизації, Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК ООН) та ін. (рис. 4.3).

Рис. 4.3. Схема міжнародного співробітництва України зі стандартизації

Членами організацій ІСО і МЕК є національні комітети зі стандартизації. У кожній державі може бути тільки один національний комітет з правом одного голосу.

Починаючи з 1989 p. щорічно 14 жовтня відзначається Міжнародний день стандартизації.

4.5. Модуль минулого і модуль сучасного

Модуль минулого і модуль сучасного будівництва - це принципово різні речі. Перший відображав функціональні й естетичні вимоги, другий - тільки функціональні.

Був час, коли одиницями вимірювання слугували частини тіла людини: фут - середня довжина ступні; дюйм - довжина суглоба великого пальця; долоня — ширина кисті руки; п'ядь - відстань між кінцями великого і вказівного пальців та ін.

Модульна система встановлювала співвідношення частин і цілого, які забезпечували утворення "красивих", гармонійних пропорцій.

Наприклад, як модуль брали квадрат, за допомогою якого визначали розміри вікон (один, два, три квадрати ставили один на одній) і дверний проріз, заповнення між пілястрами, карниз та інші деталі. В результаті всі частини фасаду пов'язувалися простими співвідношеннями (1:1; 1:2; 1:3), що і надавало композиції правильної форми.

Метрична система мала безперечні переваги, що сприяло її повсюдному поширенню. Але метр не має зв'язку з людиною і предметами, що її оточують. Метр - абстрактна величина. На підставі цієї абстракції було створено абстрактну геометричну сітку, яку назвали модульною.

Модульна координація розмірів у будівництві (МКРБ) будівель і споруд різного призначення є однією з основ уніфікації та стандартизації розмірів у будівництві для забезпечення взаємопогодженості, взаємозамінності й обмеження кількості типорозмірів будівельних виробів та елементів устаткування.

МКРБ здійснюється на базі модульної просторової координаційної системи. Здебільшого застосовується прямокутна модульна просторова координаційна система (рис. 4.4). Допускаються також косокутні, центричні (рис. 4.5) та інші системи.

При проектуванні будівель, споруд, їхніх елементів, будівельних конструкцій та виробів на основі модульної просторової координаційної системи використовуються горизонтальні й вертикальні модульні сітки на відповідних площинах цієї системи.

При призначенні розмірів і розміщення елементів відповідно до МКРБ необхідно забезпечити обмеження кількості типорозмірів будівельних виробів.

МКРБ встановлює такі категорії розмірів:

a) основні координаційні розміри – кроки Lo, Bo, висоти поверхів H0 у будівлях і спорудах;

b) координаційні розміри елементів – Lo, Bo,ho(або do)

c) конструктивні розміри елементів - L, В, h (a6o d )

Рис. 4.4. Прямокутна модульна просторова координаційна система.

Рис. 4.5. Непрямокутні модульні просторові координаційні системи:
а - косокутна; б – центрична.

4.6. Модулі і правила їх застосування

Як основний модуль для координації розмірів візьмемо 100 мм і позначимо його буквою М. Для призначення координаційних розмірів об'ємно-планувальних і конструктивних елементів, будівельних виробів, обладнання, а також для побудови систематичних рядів однорідних координаційних розмірів повинні застосовуватися нарівні з основним такі похідні модулі (рис 4.6)

Рис. 4.6. Взаємозв'язок між модулями різної крупності: а - укрупнені модулі; б - дробові.

Укрупнені (мультимодулі) 60М; 30М; 15М; 12М; 6М; ЗМ (дорівнюють відповідно 6000; 3000; 1500; 1200; 600; 300 мм); дробові (субмодулі) 1/2 М; 1/5 М; 1/10 М; 1/20 М; 1/50 М; 1/100 М (дорівнюють відповідно 50; 20; 10; 5; 2; 1 мм).

Укрупнений модуль 15М передбачено тільки для окремих розмірів деяких видів будівель у разі потреби доповнити ряд розмірів, кратних 30М і 60М, при наявності техніко-економічних обґрунтувань.

Похідні модулі слід застосовувати до таких граничних координаційних розмірів об'ємно-планувального елемента, будівельної конструкції, виробу або елемента обладнання:

60М - у плані без обмеження;

З0М - у плані - до 18 000 мм; при техніко-економічному обґрунтуванні — до 36 000 мм;

15М - у плані - до 12 000 мм; при техніко-економічному обґрунтуванні - до 15 000 мм;

12М - у плані - до 7 200 мм; при техніко-економічному обґрунтуванні — до 12 000 мм; по вертикалі - без обмеження;

6М - у плані - до 7 200 мм; по вертикалі - без обмеження;

ЗМ - у плані й по вертикалі - до 3 600 мм; при техніко-економічному обґрунтуванні - до 7 200 мм;

М - всі вимірювання - до 1 200 мм;

1/2М - до 600мм;

1/5М - до 300 мм;

1/10М - до 150 мм;

1/20M - до 100 мм;

1/50M - до 50 мм;

1/100M - до 20 мм.

Прийняті границі застосування модулів не обов'язкові для координаційних розмірів конструктивних елементів при з'єднаннях з роздільними елементами або інтервалами.

Основний модуль М і дробовий модуль 1/2М за установленою границею можна застосовувати для встановлення і призначення розмірів не несучих перегородок і прорізів дверей, висоти елементів при висоті поверху 2800 мм, а також координаційних розмірів (наприклад, перерізи колон і підкранових балок), якщо це економічно обґрунтовано і не веде до відхилень від модульних розмірів прилеглих до них елементів іншого призначення.

Укрупнені модулі для розмірів у плані кожного конкретного виду будівлі, її планувальних конструктивних та інших елементів мають становити групу, вибрану із загального ряду таким чином, щоб кожен порівняно більший модуль був кратним усім меншим; при цьому досягається сумісність розчленування модульних сіток (рис. 4.7).

Рис. 4.7. Групування укрупнених модулів, що забезпечує суміщення (поєднання) модульних сіток

Рекомендується застосовувати такі групи:

- повні, що відповідають зазначеному правилу:

ЗМ - 6М - 12М - 60М;

ЗМ - 15М - 30М - 60М; 45

ЗМ - 6М - 30М - 60М;

- неповні (в тому числі пов'язані закономірною послідовністю подвоєння модулів) - ЗМ - 6М - 12М (переважно для будівель з порівняно малим розміром приміщень); 15М - 30М - 60М (переважно для будівель з порівняно великим розміром приміщень).

Для скорочення кількості типорозмірів будівельних виробів слід застосовувати крупніші модулі кожної з груп з урахуванням функціональних вимог і економічної доцільності, а також добирати обмежене число переважних розмірів, кратних цим модулям; величини мають добиратися закономірним збільшенням градації розмірів або вибірково.

Модульні кроки в будівлях різного призначення і відповідні довжини плит, балок, ферм слід приймати переважно кратними найкрупнішим із встановлених похідних модулів - 60М і 30М, а для деяких видів будівель - 12М.

Укрупнені модулі 6М і ЗМ передбачені переважно для розчленування конструкторських елементів у плані будівлі, для розмірів прорізів у простінках зовнішніх стін, для розміщення перегородок, а також для розмірів кроків у деяких видах будівель у конструктивних системах, що обмежують свободу планування.

Модульні (координаційні) висоти поверху в усіх будівлях, а також відповідні координаційні розміри по вертикалі для колон, панелей стін, для розміщення прорізів вікон, дверей, воріт призначаються відповідно до укрупнених модулів: 12М, 6М, ЗМ, за винятком висоти поверху 2800 мм, кратної М.

Основний модуль М і дробовий модуль 1/2М слід застосовувати переважно для призначення координаційних розмірів перерізу конструктивних елементів - колон, балок, товщин стін і плит перекриттів, розчленування площин фасадів та інтер'єрів для координаційних розмірів облицювальних плиток та інших оздоблюваних виробів, а також елементів обладнання. Ці модулі використовують для розмірів дверних елементів, прорізів, а також для розмірів і розміщення перегородок.

Дробовий модуль 1/5М застосовують для порівняно малих товщин стін, перегородок, плит перекриття і покриття; дробові модулі 1/10М, 1/20М - для товщин виробів із плит і тонкостінних елементів; дробові модулі від 1/1 ОМ до 1/100М - між елементами.

Розміри, кратні 1,0М, 1/2М і 1/4М, допускаються при розчленуванні навпіл координаційних розмірів, які дорівнюють непарному числу модулів - 3М і 1/2М.

4.7. Координатні осі і прив’язка до них конструктивних елементів

Модульна просторова координатна система і відповідні модульні сітки з розчленуваннями, кратними певному укрупненому модулю, мають бути неперервними для всього запроектованого будинку або споруди; допускається застосування вставок з розмірами С, кратними меншому модулю, в місцях деформаційних швів.

Рис. 4.8. Розташування координатних осей в плані будівлі з несучими стінами: а - неперервна система з суміщенням координатних осей з осями несучих стін; б - перервна система з парними координатними осями і вставками між ними; в - перервна система при парних координатних осях, що проходять у товщі стін

В окремих випадках допускається заміна неперервної системи (рис. 3.8,а) перервною з парними координаційними осями і вставками між ними, з розмірами, кратними меншому модулю (рис. 4.8, б, в).

Прив'язка несучих стін до координатних осей здійснюється залежно від їхніх конструкцій і розташування в будівлі.

Геометричну вісь внутрішніх несучих стін слід суміщати з координатною віссю (рис. 4.9, а); асиметричне розташування відносно координатної осі допускається тоді, коли це доцільно для масового застосування уніфікованих будівельних виробів, наприклад елементів драбинки і перекриття.

Внутрішня координаційна площина зовнішніх несучих стін повинна зміщуватися всередину будівлі на відстань а від 50 координаційної осі (рис. 4.9, б, а), яка дорівнює половині координаційного розміру товщини паралельної внутрішньої несучої стіни do/2 або кратна М чи 1/2М; при обпиранні плит перекриття на всю товщину несучої стіни допускається суміщення зовнішньої координаційної площини з координаційною віссю (рис. 4.9, г). Внутрішня координаційна площина зовнішніх самонесучих і навісних стін має суміщатися з координаційною віссю (рис. 4.9, д) або зміщуватися на величину, а з урахуванням прив'язки несучих конструкцій у плані й особливостей притискання стін до вертикальних несучих конструкцій або перекриття (рис. 4.9,б,е).

Рис. 4.9. Прив’язка стін до координаційних осей

В каркасних будівлях колони середніх рядів слід розташовувати так, щоб геометричні осі їхніх перерізів суміщалися з координаційними осями (рис. 4.10,а).

Рис. 4.10. Прив’язка колон каркасних будівель до координаційних осей

Прив'язка крайніх рядів колон каркасних будівель до крайніх координаційних осей здійснюється з урахуванням якомога більшої уніфікації крайніх елементів конструкцій (ригелів, панелей стін, плит перекриття і покриття) з рядовими елементами. При цьому залежно від типу і конструктивної системи будівлі прив'язка має здійснюватися одним із таких способів:

1) внутрішня координаційна площина колон зміщується від координаційних осей всередину будівлі на відстань, що дорівнює половині координаційного розміру ширини внутрішньої колони B0/2 (рис. 44.10,6);

2) геометрична вісь крайніх колон суміщається з координатною віссю (рис. 4.10,в);

3) зовнішня координаційна площина колон суміщається з координаційною віссю (рис. 4.10, г).

При будівництві в місцях перепаду висот, деформаційних і температурних швів на парних або одинарних колонах (чи несучих стінах), які прив'язуються до подвійних або ординарних координаційних осей, слід керуватися такими правилами:

a) відстань С між парними координаційними осями (рис. 4.11, а-в) має бути кратною модулю 3М і, в разі потреби, М або 1/2М;

b) при парних колонах (або несучих стінах), що прив'язуються до одинарної координаційної осі, відстань е від координаційної осі до геометричної осі кожної з колон (рис. 4.11,г) має бути кратною 3М і, в разі потреби, М або 1/2М;

c) при ординарних колонах, що прив'язуються до ординарної координаційної осі, геометрична вісь колон має суміщатися з координаційною віссю (рис. 4.11).

Рис. 4.11. Прив'язка колон і стін до координаційних осей у місцях деформаційних швів

У багатоповерхових будівлях координаційні площини чистої підлоги, площини східців слід суміщати з горизонтальними основними координаційними площинами (рис. 4.12,а).

В одноповерхових будівлях координаційну площину чистої підлоги треба суміщати з нижньою горизонтальною основною координаційною площиною (рис. 4.12,б), а координаційну площину низу горизонтальної несучої конструкції на опорі — з верхньою горизонтальною основною координаційною площиною (рис. 4.12,б); при покриттях з нахилом ці правила стосуються нижчої опори.

Рис. 4.12. Модульна (координаційна) висота поверху

Міжнародний стандарт ІСО 1789 встановлює такі розміри: модульної висоти поверхів (висота від підлоги до підлоги) - 26М; 27М; 28М; 30М, кімнат (висота від підлоги до стелі) для житлових будинків - 23М, 24М, 25М, 26М, 27М, 28М і підвалів, фундаменту та коридорів - 20М, 21М, 22М.

4.8. Координаційні і конструктивні розміри будівельних конструкцій та виробів

Координаційні розміри lо, bо, ho будівельних конструкцій, виробів і елементів обладнання визначаються розмірами відповідного координаційного простору.

За єдині координаційні розміри беруть основні координаційні розміри LO, BO, HO (рис. 4.13). Замість LO, lо (довжина) можна брати відповідно BO, bо (ширина) або Hо, ho (висота).

Адитивні координаційні розміри беруться однаковими або такими, що дорівнюють двом і більше величинам, поєднання яких має забезпечити можливість заповнення даного координаційного простору або кількох координаційних просторів, кратних вибраному модулю.

Конструктивні розміри l, b, h будівельних конструкцій, виробів і елементів устаткування (рис. 4.13) беруться меншими за координаційні розміри (lо, bo, ho) за винятком зазору 5, що встановлюється відповідно до особливостей конструктивних вузлів, умов експлуатації стиків, умов монтажу і допусків (або більших за координаційні розміри) з додаванням виступів, розташованих у суміжному координаційному просторі.

Рис. 4.13. Координаційні розміри

Рис. 4.14. Розташування будівельних конструкцій, виробів і елементів, устаткування в координаційному просторі: а-конструктивні розміри елементів, менші за координаційні; б- конструктивні розміри елементів, більші за координаційні; в- конструктивні розміри елементів значно більші за координаційні