Інженерні мережі

Методичні вказівки до виконання практичних занять

 

 

 

4. Конструювання систем інженерних мереж будівель

 

4.1. Водопостачання

Для житлових, громадських будівель з підвалами або технічними підпіллями найчастіше використовують систему водопроводу холодної води з тупіковою схемою та нижнім розведенням. Таку ж систему використовують для водопроводу гарячої води, який інколи додатково закільцьовують зворотньою мережею (стояками, магістраллю) для відведення охолодженої води на повторне нагрівання (потреба у влаштуванні закільцьованої ділянки Т4 приймається за розрахунком згідно [47]). Зазвичай, при невеликій довжині водопроводу гарячої води, зворотня мережа Т4 не застосовується.

Ввід водопроводу прокладають перпендикулярно до стіни будівлі. Глибину прокладання вводу з ухилом 0,005 від будівлі приймають залежно від глибини прокладання труб міського водопроводу та нижче глибини промерзання ґрунту, але не менше 0,7 м.

Згідно з [47] відстань по горизонталі у просвіті між випусками каналізації або водостоків і вводами питного водопроводу повинна бути:

- із полімерних труб - не менше ніж 1,5 м;

- із чавунних труб діаметром 200 мм включно – не менше ніж 1,5 м;

- із чавунних труб діаметром більше ніж 200 мм ‑ не менше ніж 3 м;

Допускається сумісне прокладання вводів водопроводу різного призначення.

Перетин вводів зі стінами підвалу треба виконувати в сухих ґрунтах із зазором 0,2 м між трубопроводом і будівельними конструкціями із закладенням отвору в стіні водонепроникним і газонепроникним (у газифікованих районах) еластичним матеріалом, у мокрих ґрунтах - з улаштуванням сальникового ущільнення.

У місці приєднання вводу до зовнішнього водопроводу встановлюють колодязь діаметром не менше, ніж 700 мм та встановлюють вентиль (засувку) для можливості відключення вводу.

Ввід водопроводу розташовують вище труб каналізації. В ґрунті водопровід прокладають вище каналізаційного трубопроводу на 0,4 м у просвіті; при меншій відстані водопровід вкладають у металеву гільзу з вильотом в сухих ґрунтах по 0,5 м у два боки від точки перетину, а в мокрих ґрунтах – по 1 м.

Водомірний вузол розташовують біля зовнішньої стіни після вводу у зручному та легкодоступному приміщенні з освітленням і температурою не нижче 5 0С. При неможливості розташування лічильників у будівлі допускається встановлювати їх поза межами будівлі в спеціальних колодязях.

Водолічильник холодної (гарячої) води монтують на прямій ділянці трубопроводу, а не на обвідній. Див. також [47]. Детальніше про водомірні вузли – у [1, 7-15, 44].

Внутрішню водопровідну мережу найчастіше проєктують з полімерних та сталевих труб, а також з інших матеріалів ‑ міді, чавуну тощо, дозволених держслужбами (сертифікованих). При прокладанні труб в зоні впливу зовнішнього холодного повітря, їх утеплюють (при температурі повітря в приміщенні нижче 2 0С).

Трубопроводи прокладають з ухилом не менше 0,002 [47].

Прокладання мережі водопроводу та каналізації у житлових будинках проводять в приміщеннях кухонь, санвузлів, ванн, уникаючи житлових кімнат (спалень, віталень, бібліотек, робочих кабінетів тощо), а в громадських – уникаючи приміщень з підвищеними санітарними, гігієнічними вимогами (архівів, харчоблоків тощо) .

При сумісному прокладанні в каналах із трубопроводами, які транспортують гарячу воду або пару, трубопроводи систем холодного водопроводу необхідно розміщувати нижче цих трубопроводів з улаштуванням теплоізоляції.

Трубопроводи холодної води, які прокладаються в каналах, шахтах, кабінах, тунелях, а також у приміщеннях з підвищеною вологістю, слід ізолювати від конденсації вологи.

Для систем гарячого водопостачання треба передбачати заходи щодо компенсації температурної зміни довжини труб.

Магістраль водопроводу в межах підвалу з’єднує основи стояків з водомірним вузлом і прокладається по стінах та колонах з ухилом у бік водомірного вузла.

Стояки водопроводу розташовують у санвузлах і кухнях, поблизу каналізаційних трубопроводів. Монтажне розташування стояків  показано на схемах у [1, 17].

Підведення від стояків до водорозбірної арматури прокладають відкрито вздовж стін на висоті 0,1 - 0,25 м від рівня підлоги або сховано (закрито) на висоті 0,8 - 1 м. Відкрите прокладання полегшує доступ до мереж, а сховане відповідає вищим вимогам до оздоблення приміщень.

На мережах питного водопостачання треба встановлювати: запірно-регулювальну, водорозбірну, змішувальну і термозмішувальну арматуру.

Водорозбірну, трубопровідну, змішувальну арматуру для систем господарсько-питного водопроводу холодної та гарячої води слід встановлювати на робочий тиск 0,6 МПа. Типи арматури, її технічні дані наведено в навчальній та рекламній літературі, що підтверджує широкий її вибір відповідно до естетичних та цінових вимог.

Засувки встановлюють на трубах діаметром 50 мм і більше, а вентилі – до 50 мм.

Обов’язкове встановлення запірної арматури (вентилів, засувок) передбачається згідно [47]:

а) на кожному вводі;

б) на кільцевій розподільній мережі для забезпечення можливості відключення на ремонт її окремих ділянок (не більше ніж півкільця);

в) на кільцевій мережі виробничого водопроводу холодної води з розрахунку забезпечення двосторонньої подачі води до агрегатів, які не допускають перерви в подачі води;

г) в основі стояків з кількістю пожежних кран-комплектів п'ять і більше;

д) в основі стояків питної або виробничої системи в будинках, будівлях, спорудах висотою три поверхи і більше;

е) в основі та у верхній частині закільцьованих по вертикалі стояків, при цьому в основі стояка необхідно передбачати спускну пробку;

ж) на стояках, на яких розміщені пожежні кран-комплекти;

и) на відгалуженнях, що живлять п'ять водорозбірних точок і більше;

к) на відгалуженнях від магістральних ліній водопроводу, крім  відгалужень,  які  ведуть  до пожежного  кран-комплекту;

л) на відгалуженнях у кожну квартиру або номер в готелі, на підведеннях до змивних бачків, водогрійних колонок, пральних машин та машин для миття посуду, на відгалуженнях до групових душових і умивальників;

м) в основі подавальних і циркуляційних стояків у будинках, будівлях, спорудах заввишки три поверхи і більше;

н) на відгалуженнях трубопроводу до секційних вузлів;

о) перед зовнішніми кранами для поливання;

п) перед приладами, апаратами і агрегатами спеціального призначення (виробничими, лікувальними, дослідними тощо) у разі потреби;

р) у вузлах обліку витрат води;

с) автоматичної запірної арматури на вводах у приміщення ванних кімнат, санвузлів, душових, кухонних блоків у будинках, які проектуються згідно з ДБН В.2.2-24 Проєктування висотних житлових і громадських будинків.

На кільцевих ділянках необхідно передбачати арматуру, яка забезпечує пропуск води у двох напрямках.

Звичайно, можна запроектувати більше запірної арматури в системі. Це зручно в експлуатації системи, хоча потребує додаткових витрат на встановлення (інсталяцію) та призводить до збільшення втрат тиску через збільшення кількості місцевих опорів.

Поливальний водопровід та вимоги до нього описано у [1-17, 47, 48]. Він призначений для поливу зелених насаджень, миття приміщень та обладнання, тротуару тощо.

На внутрішньому водопроводі потрібно передбачати по одному поливальному крану на кожні 60 - 70 м периметру будівлі.

Установлення поливальних кранів (змішувальної арматури) належить передбачати:

а) у приміщеннях сміттєзбірних камер;

б) у гардеробах робочого одягу шкідливих виробництв;

в) у громадських санітарних вузлах;

г) у санітарних вузлах з трьома унітазами або пісуарами;

д) в умивальних приміщеннях з п'ятьма умивальниками та більше;

е) у душових приміщеннях з трьома душами та більше;

ж) у приміщеннях за необхідності мокрого прибирання підлоги та стін.

Для будівель та споруд, обладнаних системою холодного та гарячого водопостачання, передбачають підведення до поливальних кранів холодної та гарячої води. Норми витрат на поливання наведено у [47].

Протипожежний водопровід та вимоги до нього розглянуто у [1-17, 47, 48]. При проектуванні ділянок водопроводу, прокладених за межами фундаментів будівель та споруд потрібно передбачати дотримання нормативних вимог [58, 59 та ін.] щодо мінімальних допустимих відстаней до елементів інших інженерних мереж, елементів вулично-дорожніх мереж, озеленення та благоустрою.

Якість холодної та гарячої води господарсько-питного водопроводу повинна відповідати вимогам ДСанПІН 2.2.4-171-10 Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною [63], тому при потребі у будівлі чи поряд з нею влаштовують обладнання для очищення води.

Температура гарячої води в місцях водорозбору становить 60-75 0С, в дитячих дошкільних закладах – не менше 37 0С (у душах, умивальниках). Детальніше вимоги наведено у [47].

 

4.2. Каналізація

У житлових та громадських будівлях може бути запроектовано мережі господарсько-побутової або побутової (фекальної), дощової (ливневої) та сміттєвидальної каналізації.

При проектуванні мережі каналізації на відповідних планах (горища, поверху, підвалу) показують стояки, відвідні трубопроводи від приймальників стічних вод (санітарно-технічних приладів, трапів, лійок тощо), випуски з колодязями.

У побутовій каналізації діаметр стояків приймають не менше діаметра випусків приєднаних приладів (унітаз – 100 мм, мийка, ванна – 32 - 40 – 50 мм).

На планах підвалу показують випуски від стояків до оглядових колодязів дворової мережі. Довжину випуску (від стіни будівлі) приймають 3-5 м. На випусках вказують номер (Випуск К1-1), діаметр, довжину і ухил труб, відмітку їх залягання (нижче глибини промерзання ґрунту).

Застосування одноплощинних хрестовин на горизонтальних ділянках каналізаційної мережі не допускається.

На планах та аксонометричних схемах показують запроектовані гідравлічні затвори, ревізії, прочистки.

Якщо в конструкції санітарно-технічного приладу не передбачено гідравлічний затвор (сифон), то його запроєктовують на випуску під приладом (наприклад, сифон – під умивальником).

Санітарно-технічні прилади.

Для групи вмивальників (не більше 6 шт.), встановлюваних в одному приміщені, або для мийки з кількома відділеннями, від групи душових піддонів допускається встановлювати загальний сифон з ревізією. Для кожної виробничої мийки (мийної ванни) слід передбачати окремий сифон, діаметром 50 мм, для кожного відділення. Не допускається приєднувати 2 умивальника, розташованих з різних боків спільної стіни різних приміщень, до одного сифону. Приєднувати санітарно-технічні прилади з різних квартир до одного відвідного трубопроводу заборонено [47].

Всі унітази повинні бути обладнані індивідуальними зливними бачками. У промислових та громадських будівлях вбиральні з кількістю унітазів більше 3 слід обладнувати підлоговими унітазами або чашами.

У чоловічому відділенні вбиралень слід передбачати встановлення індивідуальних настінних чи підлогових пісуарів. У вбиральнях будівель з великим накопиченням людей допускається застосовувати лоткові пісуари.

В приміщеннях особистої гігієни жінок виробничих і громадських будівель слід передбачати встановлення гігієнічних душів або біде, а в житлових будинках рекомендується біде.

У житлових будинках установлення посудомийних машин та водонагрівачів треба передбачати лише на кухні або в приміщеннях, які спеціально призначені для них.

Трапи треба встановлювати:

а) діаметром 50 мм - у душових на 1 -2 душа, діаметром 100 мм - на 3-4 душа;

б) діаметром 50 мм - у підлозі санвузлів при номерах готелів, санаторіїв, кемпінгів, турбаз, у туалетах з трьома унітазами та більше;

в) у умивальнях з умивальниками в кількості п'яти і більше;

г) діаметром 100 мм - у сміттєвих камерах житлових будинків;

д) у виробничих приміщеннях - за необхідності мокрого прибирання підлог або для виробничих цілей;

е) у туалетах з кількістю пісуарів більше трьох;

ж) у приміщеннях особистої гігієни жінок.

У лотоку душового приміщення може встановлюватися один трап не більше ніж на 8 душів. У ванних кімнатах житлових будинків і пансіонатів трапи не встановлюються.

Уклон підлоги в душових приміщеннях треба приймати 0,01-0,02 в сторону лотка або трапу. Лотік повинен мати ширину не менше ніж 200 мм і початкову глибину не менше ніж 30 мм.

Висота установлення санітарних приладів від рівня чистої підлоги повинна відповідати розмірам, які вказані в [47].

Матеріали труб систем каналізації: чавун, полімери, азбестоцемент, залізобетон та ін. [1, 9, 17, 47, 49].

Необхідно передбачати компенсацію лінійних подовжень каналізаційних стояків, застосовуючи, як правило, з'єднання стиків каналізації (труб та фасонних частин) на гумових ущільнювальних кільцях або манжетах із зазорами між трубами.

Стояки каналізації для малоповерхової стилобатної частини, а також трубопроводи каналізації, що відводять стоки із санітарно-технічних приладів (квартирні відведення), допускається виконувати із полімерних труб.

У підвалах будинків, будівель, споруд за відсутності в них виробничих складських і службових приміщень, а також на горищах і в санвузлах житлових будинків прокладання каналізаційних і водостічних трубопроводів із полімерних матеріалів допускається передбачати відкритим.

Відкрите або приховане прокладання внутрішніх каналізаційних мереж не допускається:

а) під стелею, у стінах і у підлозі житлових кімнат, кухонь, спальних приміщень, дитячих закладів, лікарняних палат, лікувальних кабінетів, обідніх залів, робочих кімнат адміністративних будівель, залів засідань, залів для глядачів, бібліотек, навчальних аудиторій, електрощитових і транспортних, пультів управління автоматики, припливних вентиляційних камер і виробничих приміщень, які вимагають особливо санітарного режиму;

б) під стелею приміщень підприємств громадського харчування, торгових залів, складів харчових продуктів і цінних товарів, вестибюлів, приміщень, які мають цінне художнє оздоблення, виробничих приміщень у місцях встановлення виробничих печей, на які не допускається попадання вологи, приміщень, де виробляються цінні товари і матеріали, якість яких знижується від попадання на них вологи.

в) по зовнішніх стінах будівель і споруд.

До каналізаційної мережі треба передбачати приєднання з розривом струменя не менше ніж 20 мм від верху приймальної воронки:

а) технологічного обладнання для приготування та перероблення харчової продукції;

б) обладнання та санітарно-технічних приладів для миття посуду, які встановлюються в громадських і виробничих будівлях;

в) спускних трубопроводів басейнів.

Вентиляцію мережі слід передбачати через вентиляційні стояки, приєднані до найвищих точок трубопроводів.

Витяжна частина каналізаційного стояка виводиться через покрівлю або збірну вентиляційну шахту будинку, будівлі, споруди на висоту:

а) від плоскої, яка не експлуатується, і скатної покрівлі - 0,2 м;

б) обрізу збірної вентиляційної шахти - 0,1 м.

Від вікон і балконів, що відкриваються, ці витяжні частини стояків розташовують не ближче 4 м по горизонталі.

Діаметр витяжної частини окремого стояка повинен дорівнювати діаметру його стічної частини.

Не допускається з’єднувати витяжну частину каналізаційних стояків з вентиляційними системами і димоходами.

Висота витяжної частини на експлуатованих покрівлях повинна бути не менше ніж 3 м, але при цьому витяжка повинна об'єднувати не менше чотирьох стояків. За неможливості виконання цієї умови каналізаційні стояки не треба виводити вище покрівлі - кожен стояк повинен закінчуватися вентиляційним клапаном (який пропускає повітря тільки в один бік - у стояк), який встановлюється в усті стояка над підлогою поверху, де встановлені високо розташовані прилади і обладнання. Аналогічні рішення треба приймати у всіх випадках, коли каналізаційні гази від стояків необхідно відвести із зони перебування людей.

На мережах внутрішньої побутової і виробничої каналізації встановлюють ревізії або прочистки:

а) на стояках за відсутності на них відступів - у нижньому та верхньому поверхах, а за наявності відступів - також і у вище розташованих над відступами поверхах, на висоті 1 м від підлоги до центру ревізії, але не менше ніж 0,15 м вище борта приєднуваного приладу;

б) у житлових будинках заввишки 5 поверхів і більше - не рідше ніж через три поверхи;

в) на початку ділянок (по руху стоків) відвідних труб при числі приєднуваних приладів 3 і більше, під якими немає пристроїв для прочищення;

г) на поворотах мережі - при зміні напрямку руху стоків, якщо ділянки трубопроводу не можуть бути прочищені через інші ділянки;

д) на випусках;

е) на стояках, які проходять транзитом через убудовані приміщення та приміщення підприємств громадського харчування. При цьому ревізію необхідно встановлювати на верхніх поверхах;

ж) у прохідних тунелях.

Замість ревізії на підвісних лініях мереж каналізації, які прокладаються під стелею, треба передбачити установку прочисток, які виводяться у поверх, що розташований вище, з влаштуванням лючка в підлозі або відкрито залежно від призначення приміщення.

Ревізії і прочистки необхідно встановлювати в місцях, зручних для їх обслуговування.

Випуски від каналізаційної мережі підвальних приміщень слід передбачати з уклоном не менше ніж 20 ‰.

Перетин випуском стін підвалу або фундаменту будинку, будівлі, споруди повинен виконуватися аналогічно до вимог для вводу водопроводу.

Дворова каналізаційна мережа встановлюється з керамічних, азбестоцементних, чавунних, сталевих, пластмасових труб. Діаметр труб визначається гідравлічним розрахунком і приймається 150 мм і більше. Ухил дворової мережі приймається: мінімальний – 0,007, нормальний – 0,01 для труб діаметром 150 мм і, відповідно, 0,005 та 0,008 для труб діаметром 200 мм.

Оглядові колодязі влаштовують зі збірних залізобетонних елементів, діаметром 1 м (при глибині закладання до 2 м – діаметром 0,7 м), а також з інших матеріалів, наприклад, полімерних.

Оглядові колодязі розташовують на випусках, на поворотах і прямих ділянках (через 50 м).

Контрольний колодязь розміщують в кінці дворової мережі за 2 - 1,5 м до червоної лінії.

Приєднання випусків каналізації до дворової мережі та дворової мережі до вуличної виконується «труба в трубу». Перепад, при потребі, слід проектувати у контрольному колодязі.

Найменшу глибину закладання каналізаційних труб треба приймати за умови забезпечення захисту труб від руйнування під дією постійних і тимчасових навантажень, але не меншою ніж глибина промерзання ґрунту.

При проектуванні одноквартирних індивідуальних будинків у місцевості, де відсутня каналізація, допускається влаштовувати в цих будинках люфт-клозети з вигребами, які повинні розташовуватися біля заднього чи бічного фасаду із північного боку. Корисна місткість вигребу визначається із розрахунку 0,5 м3 на особу при очищенні вигребу один раз на рік і 0,25 м3 – при очищені два рази на рік. Дно вигребу повинно розташовуватися вище рівня ґрунтових вод не менше ніж на 0,5 м. Конструкція вигребу повинна бути водонепроникною.

Воду з систем внутрішніх водостоків треба відводити в зовнішні мережі дощової або загальнозливної каналізації.

Не дозволяється відведення води з внутрішніх водостоків у побутову каналізацію і приєднання до системи внутрішніх водостоків санітарних приладів.

За відсутності дощової каналізації випуск дощових вод із внутрішніх водостоків (окрім будівель дитячих садків і шкіл) треба приймати відкрито в лотоки біля будинку, будівлі, споруди (відкритий випуск); при цьому треба передбачати заходи, які виключають розмивання поверхні землі біля будинку, будівлі, споруди.

 

4.3. Опалення

Конструювання, як важлива складова проектування систем опалення та вентиляції виконується з урахуванням їх взаємного впливу та відповідно до вимог ДБН В.2.5-67:2013 Опалення, вентиляція та кондиціонування [52].

Конструюючи систему опалення потрібно визначитись з вибором її схеми. При цьому у пояснювальній записці проекту обґрунтовується прийняте проектне рішення схеми системи опалення, зокрема вказуються основні характеристики системи (див. конспект лекцій):

- її основні класифікаційні ознаки (місцева чи під'єднана до зовнішніх теплових мереж; основні параметри генератора тепла (котла); теплова потужність; витрата, вид теплоносія та його температура у подавальній і зворотній вітках; з верхнім чи нижнім розведенням, тупикова чи з супутнім рухом води, одно- чи двотрубна; з обігріванням опалювальними приладами чи системами підлогового, стінового чи стельового опалення; тощо);

- обґрунтування прийнятої конструктивної схеми;

- характеристики трубопроводів (діаметри та матеріали, арматура, ухили, відкрите чи сховане прокладання; тощо) та основного обладнання.

Важливі вимоги до конструювання системи опалення згідно [52] наведені нижче.

Системою опалення слід забезпечувати в опалюваних приміщеннях розрахункову результуючу температуру приміщення протягом опалювального періоду.

Для заданих умов і приміщень різних типів будівель та споруд системи опалення (теплопостачання), опалювальні прилади, теплоносій та його параметри слід використовувати згідно з [52, додаток А]. Для підвищення енергоефективності системи відповідно до ДСТУ EN 15316-2:2017 рекомендується приймати температуру теплоносія якомога нижчою від зазначеної у [52, додаток А].

Як теплоносій у трубопроводах систем опалення та внутрішнього теплопостачання слід застосовувати воду. Інші теплоносії допускається застосовувати за технічного та економічного обґрунтування, якщо вони відповідають санітарно-епідеміологічним вимогам та вимогам вибухопожежобезпеки.

При приєднанні систем опалення та внутрішнього теплопостачання до системи централізованого теплопостачання якість води повинна відповідати вимогам ДБН В.2.5-39 [53].

Слід передбачати заходи, що убезпечують систему опалення та внутрішнього теплопостачання від її спорожнення в міжопалювальний період.

Будівлю, що приєднана до системи централізованого теплопостачання, слід оснащувати засобом/засобами обліку споживання теплової енергії згідно вимог [44, 47 та ін.].

Автоматизація та регулювання джерел, до яких приєднують систему опалення та/або внутрішнього теплопостачання, повинні відповідати ДСТУ Б EN 15232 залежно від класу енергоефективності будівлі. Методика розрахунку проектного теплового навантаження будівлі визначається за [46].

Опалювальні прилади (інша поширена назва - нагрівальні прилади) передають тепло від теплоносія опалюваному приміщенню, тобто компенсують тепловтрати приміщення.

За конструкцією і видом тепловіддачі прилади поділяють на такі.

1) За переважаючим способом нагрівання приміщення:

а) прилади з переважаючим способом нагрівання приміщення тепловим випромінюванням:

- радіатори (з'єднані послідовно секції чи блоки; панельного типу), опалювальні панелі та печі, гладкі труби (змійовики та регістри) та ребристі труби, інфрачервоні лампи;

б) прилади з переважаючим способом нагрівання приміщення конвекцією:

- конвектори, повітронагрівальні прилади;

в) комбіновані, конструкції яких поєднують (посилюють) способи нагрівання приміщення інфрачервоним випромінюванням та конвекцією:

- радіатори з тонкими пластинами оребрення між масивними ребрами,

- радіатори з примусовим обвітрюванням ребер вентиляторами тощо.

2) За матеріалом:

а) металеві (чавунні, сталеві, алюмінієві);

б) комбіновані (металеві або пластмасові труби чи скляні канали у бетоні, коврики з електрокабелем-нагрівачем та ін.);

в) неметалеві (керамічні, фарфорові, бетонні та ін.).

Конвектори та панельні прилади (системи) можуть також застосовуватись для охолодження приміщень.

Вибір, встановлення приладів.

Нагрівальні прилади потрібно розташовувати під вікнами або під зовнішніми стінами, в окремих випадках – у внутрішніх стінах (стінне, пічне опалення).

У сходових клітках встановлюють самостійні однотрубні проточні стояки з приладами, У тамбурах із зовнішніми дверима прилади не встановлюють.

Приєднання приладів до стояків систем водяного опалення здійснюється за схемами рис. 4.1.

Слід пам'ятати, що краща тепловіддача при відкритому встановленні приладів.

Із конструктивно-монтажних міркувань краще одностороннє під'єднання приладів до стояка. Різностороннє (двостороннє) доцільніше при великій кількості секцій радіатора (>25) для доброго прогрівання приладу. Прилади з ребристих і гладких труб систем водяного опалення приєднуються до стояків за послідовною схемою. Відстані від штукатурки стін до стояків та до приладів при відкритому прокладанні наведено у [52].

Опалювальні прилади сходової клітки слід розташовувати на першому поверсі, а на сходовій клітці, поділеній на відсіки, - в нижній частині кожного відсіку. Опалювальні прилади не слід розташовувати в тамбурах, що мають зовнішні двері.

 

001

 

Рис. 4.1. Схеми приєднання радіаторів:

а – згори до низу; б - знизу вниз; в - знизу вгору

 

Для трубопроводів систем опалення, внутрішнього теплопостачання, охолодження, кондиціонування, повітряного душування та повітротеплових завіс (далі - трубопроводи) слід застосовувати сталеві, мідні, полімерні (у тому числі металополімерні) труби, які призначені для цього за відповідними нормативними документами. Для трубопроводів пари з робочим тиском пари більше 0,07 МПа, трубопроводів гарячої води з температурою вище 115 °С, редукційноохолоджувальних пристроїв і колекторів, що є складовою частиною трубопроводу, слід застосовувати вимоги НПАОП 0.00-1.81-18.

Не допускається застосовувати полімерні труби, призначені для систем водопостачання, у закритих трубопровідних системах.

Із сталевими приладами та обладнанням (сталеві штамповані радіатори, сталеві мембранні розширювальні баки, тонкостінні замикальні або обвідні трубки приєднувальної гарнітури опалювальних приладів тощо), котре має обмеження вмісту розчиненого кисню в теплоносії, слід застосовувати полімерні труби з антидифузійним прошарком, що забезпечує киснепроникність не більше ніж 0,1 г/(м3•добу) за температури води 40 °С. Для трубопроводу 20 мм х 2 мм максимальна лінійна киснепроникність складає 0,02 мг/(м3•добу).

За прихованого прокладання трубопроводів слід забезпечити доступ через лючки до рознімних з’єднань та арматури тощо, достатній для обслуговування, налагодження тощо.

Прокладання трубопроводу із полімерних труб слід передбачати прихованим: у підлозі, плінтусі, за екраном, у штрабі, шахті, каналі тощо; допускається відкрите їх прокладання в місцях, де виключається механічне та термічне пошкодження трубопроводу, а також прямий вплив на них ультрафіолетового опромінення.

Слід передбачати компенсацію теплового подовження трубопроводу.

Уклони трубопроводів води, пари та конденсату потрібно приймати не менше ніж 0,002.

Запірну арматуру слід передбачати:

а) для відключення від кожного джерела теплопостачання;

б) для відключення та спуску води кожної системи, відокремлених кілець, віток, приладових віток та стояків (окрім стояків будівель з трьома та менше поверхами);

в) для відключення конденсатовідвідників;

г)  для відключення (за необхідності, для спуску води) насосів, теплообмінників, баків акумуляторів, теплолічильників та іншого обладнання, що потребує відключення при обслуговуванні;

д) для відключення та спуску води розширювальних баків, окрім відкритих; для відключення слід застосовувати арматуру із захистом від несанкціонованого закриття.

Допускається не встановлювати запірну арматуру в зазначених місцях, якщо там установлена балансувальна арматура з аналогічними функціями.

Не допускається застосовувати запірну арматуру як регулювальну.

Запірну арматуру, у тому числі кульові або пробкові крани, вентилі, поворотні заслінки, не допускається встановлювати на підводках до опалювальних приладів або в цих приладах для регулювання температури повітря у приміщенні замість автоматичних регуляторів температури повітря приміщення (терморегулятор або електронний регулятор витрати теплоносія).

Не допускається застосовувати запірну арматуру:

а) на опалювальних приладах для їх відключення, крім запірно-приєднувальної арматури (гарнітури) без маховиків;

б) на опалювальних приладах у приміщеннях, де є вірогідність замерзання теплоносія, крім запірно-приєднувальної арматури (гарнітури) без маховиків з можливістю настроювання у двотрубних системах;

в) для відключення відкритих розширювальних баків;

г) з можливістю несанкціонованого відключення мембранних розширювальних баків.

У системах водяного опалення слід забезпечити видалення повітря:

а) автоматичними повітровідвідниками з кожного стояка вертикальної та горизонтальної систем з нижньою розводкою подавальної та зворотної магістралей;

б) автоматичним повітровідвідником з кожної магістралі (вітки), розташованої у верхній частині будівлі та вище джерела теплопостачання;

в) ручним або автоматичним повітровідвідниками з верхніх точок (обходи дверей, воріт тощо) горизонтальних магістралей (віток) та приладових віток, у тому числі з розподільників (колектор та гребінка) підлогового опалення;

г) ручним або автоматичним повітровідвідниками, якщо їх не передбачено в автоматичному регуляторі температури повітря, з кожного опалювального приладу при його нижньому підключенні до приладової вітки або стояка;

д) ручним або автоматичним повітровідвідниками в інших місцях накопичення повітря;

е) автоматичним повітровідвідником за циркуляційним насосом або вбудованим у цей насос при застосуванні полімерних трубопроводів, що мають антидифузійний прошарок із невизначеною киснепроникністю.

 

4.4. Вентиляція

У даному підрозділі виконують обґрунтування прийнятої схеми системи вентиляції. При цьому наводять основні характеристики системи, до яких можна віднести:

- її основні класифікаційні ознаки: витяжна, припливна чи загальнообмінна з вказуванням відповідних значень кратності повітрообміну та об'ємів повітря на припливі та витяжці; природна (інфільтрація чи аерація) чи механічна (з вказанням технічних характеристик вентиляторів); спосіб організації повітрообміну у приміщеннях (вентиляція загальна, місцева, локалізуюча, змішана, аварійна); наявність обладнання для зміни параметрів мікроклімату (з вказуванням запроектованих діапазонів зміни значень температури, відносної вологості, швидкості руху, ГДК забруднень), наприклад кондиціонерів;

- обґрунтування прийнятих конструктивних рішень системи із зазначенням характеристики повітропроводів (діаметри та матеріали, арматура, ухили, відкрите чи сховане прокладання тощо) та основного обладнання.

Відповідні рекомендації наведені у конспекті лекцій.