Тема 6. Міжнародна інвестиційна діяльність в системі
міжнарожних економічних відносин
1. Теоретичні засади міжнародної
інвестиційної діяльності.
2. Основні тенденції, динаміка та структура
іноземного інвестування на сучасному етапі.
3. Сучасний стан та
напрямки активізації залучення іноземних інвестицій в Україну.
1. Теоретичні засади міжнародної
інвестиційної діяльності.
Характерною рисою
сучасного етапу розвитку міжнародних економічних відносин є зростання
активності у сфері інвестицій. Різноманітність операцій та інструментів на міжнародному
фінансово-кредитному ринку дозволяє реалізувати широкий спектр розміщення та
вкладання коштів не залежно від валюти та країни походження. Саме тому,
провідне місце в системі інвестування на сьогоднішній день займають міжнародні
інвестиції, і як наслідок, міжнародна інвестиційна діяльність посідає важливе
місце в системі сучасних міжнародних економічних відносин.
На кінець ХХ століття світовий ринок
інвестицій перетворився, мабуть, в найдинамічніший ринок, на якому функціонує
величезний обсяг інформації та велика кількість фінансових інструментів. Саме
інвестиційні ринки найбільш яскраво демонструють процеси глобалізації, які в
цілому сприяють ефективному використанню економічних ресурсів та стимулює
світовий розвиток.
Іноземний капітал може внести в країну
досягнення науково-технічного прогресу та передовий досвід управління. Крім
того, залучення іноземного капіталу в матеріальне виробництво набагато
вигідніше отримання кредитів для закупок необхідних товарів, які лише
помножують загальний державний борг.
Приток зарубіжних капіталовкладень життєво
важливий для досягнення середньострокових цілей, таких як вихід з сучасного
кризового стану, початковий підйом економіки. При цьому, звичайно, українські
громадянські інтереси не співпадають з інтересами іноземних інвесторів, отже,
важливо залучити капітали так, щоб не лишити їх власників власних мотивацій,
одночасно направляючи дії останніх на благо суспільних цілей. Ця задача має
рішення, що підтверджується світовим досвідом (наприклад утворення нових
індустріальних країн), але для знаходження яких-небудь визначальних дій для її
здійснення потрібно, в першу чергу, вивчити конкретний стан у сфері залучення
іноземних інвестицій у справжніх українських умовах, розглянути економічну і
законодавчу бази, які забезпечують інвестиційний клімат в країні. Адже зараз
такий могутній інструмент по залученню іноземного капіталу як законодавство
одночасно є основною причиною, що утримує інвесторів від великих вкладів.
Питання міжнародної
інвестиційної діяльності належить до найактуальних, що обговорюються у сучасній
світовій економічній літературі. Це
пояснюється поглибленням господарських зв'язків. На сучасному епаті розвитку
міжнародна торгівля та міжнародні інвестиції виконують важливу функцію в
розвитку економіки кожної держави. Найбільший вплив на економічне зростання
країн мають міжнародні інвестиції.
Науковий підхід до
вивчення будь-якої проблеми вимагає визначення термінології, яку при цьому
використовують. Термін «інвестиція» походить від лат. «інцест», що означає
«вкладати». Нині інвестиції – це вкладання капіталу з метою подальшого його
збільшення. Приріст капіталу в результаті його інвестування є компенсацією за
ризик втрат від інфляції та неодержання відсотків від банківських вкладень
капіталу[1].
У ст. 1 Закону України
«Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. дається таке визначення інвестицій:
«інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються
в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої
створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект»[2].
У сучасних умовах
господарювання інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення
стабілізації та зростання економіки, структурних змін у народному господарстві,
активного впровадження науково-технічного прогресу, підвищення якісних
показників господарської діяльності, як на
мікро-, так і макрорівнях.
Отримання прибутку є джерелом приросту капіталу й головним мотивом інвестування. Проміжок часу протягом
якого здійснюється вкладання капіталів та
одержання прибутків умовно можна виділити у три періоди, а
саме: може бути послідовне вкладання капіталу, а потім одержання прибутку;
паралельне вкладання капіталу й одержання прибутку; інтервальне вкладання
капіталу, а через деякий час – одержання прибутку (рис.1).
Рис. 1. Умови отримання прибутків у процесі
інвестування.
Запорукою успішного
функціонування національної економіки будь-якої країни є інвестиційна
діяльність, оскільки вона об’єднує інтереси і ресурси громадян, підприємств та
держави щодо ефективного соціально-економічного розвитку. Інвестування являє
собою сукупність практичних дій суб’єктів, як
інвесторів, так учасників по реалізації інвестицій. Інвестиційну
діяльність можна розглядати з двох позицій:
- по-перше, це
діяльність, пов’язана із вкладенням коштів в об’єкти інвестування з метою
одержання прибутку;
- по-друге, власне
інвестування, визначається як процес перетворення ресурсів у вкладення.
Інвестиційна діяльність
має всі ознаки системи: у ній завжди наявний об’єкт інвестування, суб’єкт,
зв’язок між ними, дільність з метою одержання інвестиційного прибутку та
інвестиційний ринок.
Об’єктами інвестиційної
діяльності можуть бути науково-технічна продукція, цінні папери, цільові
грошові вклади, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, майнові права,
а також будь-яке майно, зокрема основні засоби і оборотні активи усіх галузей
народного господарства.
Головним суб’єктом інвестиційної
діяльності, що приймає рішення, щодо вкладення власних, запозичених або
залучених майнових чи інтелектуальних цінностей у об’єкти інвестування, є інвестор. Івестори
можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати
функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Законом
охоророняються
усі права інвесторів, незалежно від форм власності та розміщення інвестицій. Саме інвестор визначає мету, напрямки та обсяги інвестування, а також залучає до реалізації інвестицій на договірній основі будь-яких учасників інвестиційного процесу.
У світогосподарській
теорії і практиці розрізняють індивідуальних, інституціональних, корпоративних
інвесторів і держава в особі уряду (рис. 2).
Рис. 2. Суб’єкти інвестиційної діяльності.
У контексті поглиблення
інтернаціоналізації світової економіки, посилення процесів усуспільнення
капіталу, удосконалення форм та методів його концентрації і експорту,
диверсифікації виробництва у динамічному конкурентному середовищі, розвивається
міжнародна інвестиційна діяльність, що в свою чергу, опосередковує інвестиційні
форми бізнесу, які спрямовані на входження в зарубіжний ринок в процесі
інтернаціоналізації господарської діяльності
Світова практика показує, що без
залучення іноземного капіталу неможливо проводити структурні зміни в економіці
країни, скоротити технологічну відсталість національного господарства, підвищити рівень конкурентноздатності
вітчизняної продукції на світовому ринку.
Крім того, ефективне іноземне
інвестування є невід’ємною частиною світового процесу руху капіталу, що
реалізується переважно за рахунок приватних інвесторів, які зацікавлені в отриманні більш високого рівня
прибутку на вкладені кошти. Іншими словами, інвестиційна діяльність в системі
міжнародних економічних відносин перерозподіляє у просторі і часі ресурси між
окремими суб’єктами й об’єктами різних країн. В широкому розумінні міжнародна
інвестиційна діяльність розглядається як сукупність дій інвесторів, щодо
здійснення інвестицій за рубіж та іноземних інвестицій з метою одержання
прибутку; це діяльність, яка пов’язана з експортом й імпортом капіталів,
технологій, послуг, здійсненням разом з іншими державами проектів, створенням
спільних підприємств, з інтеграційними процесами у різних сферах.
Серед основних
чинників, що визначають стан міжнародної інвестиційної діяльності слід виділити
наступні:
- по-перше, глобально-економічні, зокрема,
розвиток світової економіки, міжнародного фінансового ринку, стабільність
світової валютної системи, ступінь транснаціоналізації та регіональної
інтеграції, міжнародна інвестиційна інфраструктура;
- по-друге, політико-економічні: ставлення до
зарубіжних та іноземних інвесторів, політична стабільність, ступінь втручання
уряду в економічні процеси, дотримання дво- та багатосторонніх угод;
- по-третє, ресурсно-економічні, тобто
демографічна ситуація в країні,
наявність природних ресурсів та географічне розташування;
- по-чеверте, загальноекономічні, а саме
співвідношення споживання та заощаджень, темпи економічного зростання, відсоткова
ставка за кредитами, норма прибутку, рівень інфляції, конвертованість валюти,
стан платіжного балансу.
Міжнародна інвестиційна
діяльність здійснюється за двома основними напрямками: вивезення капіталу та
залучення іноземних інвестицій. Кожен з яких включає ряд чинників, які в свою
чергу зумовлюють процес іноземного інвестування (рис.3).
Рис. 3. Напрямки
здійснення міжнародної інвестиційної діяльності
Довготривала практика
міжнародної інвестиційної діяльності показала, що політика стимулювання
надходження іноземних інвестицій повинна бути не набором окремих заохочувальних
заходів, а цілісною системою взаємопов’язаних дій, невід’ємною складовою
стратегії соціально-економічного розвитку будь-якоъ країни.
Міжнародне інвестування створюються за
допомогою, як економічних, соціальних заходів, так і юридичних норм, що є
невідємною складовою інвестиційного законодавства держави, яка приймає капітал
іноземних інвесторів. Найбільш популярними інструментами серед урядів як у
країнах базування, так і в приймаючих країнах є:
-
по-перше, надання державних гарантій, які можуть
надаватися як країною базування, так і приймаючою країною, оскільки уряди,
зацікавлені в стимулюванні експорту капіталу, можуть надавати національним
корпораціям гарантії повернення повної
суми інвестицій
-
по-друге,
страхування іноземних інвестицій, яке може здійснюватись державними та приватними агентствами;
-
по-третє,
уникнення подвійного оподаткування прибутку підприємств з іноземними інвестиціями, оскільки
корпорація платить у приймаючій країні тільки ту частину податку, яку вона не
заплатила в країні базування;
-
по-четверте, адміністративна і дипломатична підтримка,
іноземні інвестори є об'єктом державної опікування з боку органів влади
країни базування.
Законодавча база інвестиційного ринку в
умовах глобалізації побудована на основі інформаційних технологій і в
майбутньому має являти собою гармонічну, збалансовану багаторівневу систему.
Для створення такої системи необхідно, щоб:
система законодавчих та нормативних актів в
країні була узгоджена, взаємопов’язана як по вертикалі, так і по горизонталі,
охоплювала сфери економіки, екології, культури, соціальної та регіональної
державної політики;
законодавчі акти мають забезпечити
достовірність надання інформації про інвестиційний ринок, проекти та програми,
виробничі системи та підприємства, виконання обов’язків перед інвесторами,
надання їм пільг та преференцій на період освоєння ресурсів;
система національного
інвестиційного законодавства має враховувати вимоги міжнародних інвестиційних
та фінансових інститутів для реалізації можливості участі суб’єктів
інвестиційного ринку в міжнародних проектах і програмах.
В західноєвропейських та
американських підприємств класифікацію інвестицій на групи здійснюють в
залежності від їх мети:
1. до першої групи належать капіталовкладення, які здійснюються з
метою підвищення надійності і техніки безпеки на виробництві відповідно до
нових законодавчих актів або інших абсолютно обов’язкових обставин.
2. друга група охоплює
капіталовкладення, які потрібні для того, щоб підприємство змогло утримати свої
позиції на ринку, а також зберегти створену репутацію та зайняте положення.
3. капіталовкладення третьої групи призначені для підтримування
безперервної діяльності підприємства і підвищення технічного рівня виробництва
за рахунок встановлення досконаліших і продуктивніших машин та устаткування,
впровадження нової технології виробництва.
4. до четвертої групи належать капіталовкладення, які мають
на меті скоротити витрати, що сприятиме підвищенню продуктивності праці на
підприємстві та його прибутковості.
5. капіталовкладення п’ятої групи спрямовані на збільшення
прибутків, що, у свою чергу, сприяє підвищенню прибутковості.
6.
до шостої групи належать
капіталовкладення, пов'язані із значним ризиком, – наприклад призначені для
«захоплення» нових сфер ринку або створення нових видів продукції, пов'язані з
науково-дослідними розробками та зразками[3].
Основу міжнародної інвестиційної
діяльності в системі міжнародних економічних відносин становлять прямі та
портфельні іноземні інвестиції.
Прямі
іноземні інвестиції – це вкладення капіталу
з метою отримання прибутку, які зумовлені довгостроковим економічним інтересом
і забезпечують контроль інвестора над об’єктом інвестування.
Згідно з системою національних рахунків
(СНР) ООН, прямими інвестиціями вважаються:
• первинні вкладення компаніями за
кордон власного капіталу (поглинання чи злиття компаній, створення спільних
підприємств, філій, дочірніх та асоційованих компаній, придбання пакетів акцій
розміром понад 10 відсотків);
•
реінвестиції (частка доходу об'єкта інвестування, яка не розподіляється і не
переводиться прямому інвесторові, а залишається на території приймаючої
країни);
•
внутрішні корпоративні перекази у формі кредитів та трансфертів між прямим
інвестором (головною компанією) та філіями, асоційованими й дочірніми
компаніями[4].
Міжнародне інвестування
може здійснюватися у різних формах залежно від типу інвестора, його мети
та ступеня ризику (таблиця 1).
Таблиця 1.
Основні форми
міжнародної інвестиційної діяльності
|
Форми міжнародного інвестування |
Характерні риси |
|
Придбання
неконтрольних пакетів пакетів акцій місцевих фірм |
- здійснюється іноземним інвестором
через пряму купівлю на місцевому фондовому ринку; - інвестування використовується
переважно у процесі приватизації підприємств або обміну боргів приватних чи
державних суб'єктів господарювання на їхні акції; - інвестування вітчизняних фірм надає
право контролю за їх діяльністю; - забезпечує значні вигоди місцевим
підприємствам: прискорює оновлення номенклатури продукції, що виробляється,
допомагає покривати борги за комунальні послуги тощо. |
|
Ліцензійна
угода з вітчизняними фірмами |
- укладається у більшості випадків з
транснаціональною корпорацією; -передає право на використання нової
технології місцевій фірмі, яка стає відповідальною за маркетинг і виробництво
певного товару; - надає іноземному партнерові можливість
виходити на ринок з мінімальним підприємницьким ризиком; - іноземні інвестори можуть придбати акції
місцевої фірми, з якою укладено ліцензійну угоду. |
|
Створення
спільних підприємств |
-
створюються та управляються як підприємством приймаючої країни
чи її урядовою інституцією, так і з іншим іноземним підприємством; -
одна із сторін надає технічну і фінансову можливість
здійснення проекту, інша робить свій вагомий внесок завдяки знанню місцевих законів
чи регулятивних норм; - кілька іноземних інвесторів з різних країн можуть створити спільне підприємство в третій країні з метою зменшення стартових інвестиційних витрат. -
дають змогу зарубіжним
інвесторам мати більшу нішу на місцевому ринку з меншим підприємницьким
ризиком, ніж за прямої купівлі місцевої фірми на аукціоні або створення
дочірнього підприємства. |
|
Створення власних
дочірніх підприємств |
- має найбільший ризик та найбільші
зобов’язання з боку іноземних інвесторів; - застосовується у країні, на ринках якої
можна досягти найбільшого потенціалу для отримання прибутку. |
Поряд з прямими іноземними інвестиціями
значна частина міжнародних потоків капіталу переміщується у формі портфельних
інвестицій. Міжнародні
портфельні інвестиції – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери,
які не дають інвестору права реального контролю над об'єктом інвестування. Ці інвестиції часто називають «пасивними»,
на відміну від «активних» капіталовкладень прямих
іноземних інвесторів. Портфельний інвестор не прагне управляти діяльністю
підприємства, в яке вкладаються кошти, а лише претендує на одержання доходу
згідно з придбаною часткою портфелю об’єкта інвестування, яка в міжнародній
практиці зазвичай не перевищує 10%[5].
Власника портфельних інвестицій не
цікавить в яку компанію чи галузь економіки вкладати кошти, основними
критеріями для інвестування є рівень доходів та перспективи зниження ризику.
Якщо ж, в країні куди інвестований його капітал погіршення ситуації на ринку та
рівень ризику зростає, то портфельний інвестор може вилучити свої інвестиції
набагато швидше, ніж прямий інвестор.
Міжнародні портфельні інвестицій за
видами цінних паперів слід розподілити на інвестиції в: акціонерні цінні
папери, боргові цінні папери, інструменти грошового ринку, фінансові деривативи
(рис. 4).
Рис. 4. Основні форми міжнародних
портфельних інвестицій.
Серед основних
мотиваційних
чинників здійснення міжнародних портфельних
інвестицій є
можливість отримання більш високих доходів за рубежум. Саме
тому, резиденти однієї країни купують цінні папери іншої
країни, якщо дохід від них в іншій країні є значно вищим. Цей
процес призводить до вирівнювання доходів країн. Окрім
того, іноземні інвестори зацікавлені не лише в отриманні прибутків, але й у найменшому ризику, що пов’язаний із конкретним видом
інвестицій. Отже, власники
портфельних інвестицій будуть намагатися
максимізувати свої
прибутки при допустимому рівні ризику.
Отже, міжнародні портфельні інвестиції
зростають по мірі того, як інвестори прагнуть диверсифікувати свою міжнародну діяльність
для збільшення своїх доходів, але з регульованим ризиком. Слід наголосити на
тому, що обсяги портфельних іноземних інвестицій є значно більшими поріняно із
обсягами міжнародних прямих інвестицій.
До основних причин зростання міжнародних
портфельних інвестицій належать такі:
- лібералізація та дерегуляція фінансових ринків;
- намагання інституційних інвесторів знизити ризики шляхом
міжнародної диверсифікації портфеля;
- поява додаткових джерел фінансування внаслідок
збільшення обсягу ринку євровалют та національних грошових ринків;
- значна перебудова та модернізація роботи
провідних фондових бірж світу;
- зростання обсягу необхідної для інвесторів інформації про
зарубіжні ринки цінних паперів[6].
Приймаючи рішення щодо
здійснення міжнародної інвестиційної діяльності інвестору важливо передбачити
пріоритетну сферу для здійснення інвестування. Приймаюча країна, має
гарантувати іноземному інвестору захист його інтересів і прав, що декларуються
в законах про іноземні інвестиції і багатьох інших законодавчих і нормативних
документах, національних конституціях. Компанії з іноземними інвестиціями,
уважно вивчають систему інвестиційних пільг приймаючих країн, оскільки пільги –
є важливим елементом підвищення конкурентоздатності фірм.
Крім того, держави
встановлюють вимоги, які необхідно виконувати і праймати до уваги при створенні
нових підприємств, деякі з цих вимог спеціально «призначені», щоб обмежити
іноземну інвестиційну діяльність. До таких вимог, слід віднести заборону або
обмеження на створення підприємств, із повністю іноземним капіталом. Тому,
єдиним виходом є створення спільного підприємства, в деяких країнах світу
існують мінімальні рівні вітчизняної участі в підприємствах.
Як підсумок потрібно
зазначити, що на формування міжнародної інвестиційної діяльності впливає багато
факторів, зокрема:
- по-перше, фактори, які визначають конкурентні переваги компанії,
а саме, масштаби діяльності, диверсифікація продуктів, патенти і торгові марки,
управлінський та маркетинговий досвід, власні технології;
- по-друге, специфічне територіальне розміщення факторів
виробництва, таких, як природні ресурси та робоча сила;
-
по-третє, переваги
інтернаціоналізації виробничих сил та інші.
2. Основні тенденції,
динаміка та структура іноземного інвестування на сучасному етапі.
Ключовою тенденцією розвитку світового
господарства на початку ХХІ століття є економічна глобалізації, яка охопила
практично всі його підсистеми та структурні елементи. Іноземне інвестування стає
найбільш динамічнішою формою економічної глобалізації та її основною рушійною
силою, поскільки міжнародний рух капіталу, у формі міжнародних інвестицій
впливає, як на масштаби, так і на напрями соціально-економічних змін в
економіці окремих країн та їх угрупувань.
Дослідження тенденцій в інвестиційній сфері
показує, що сьогодні сформувався світовий фінансовий капітал з перевагою в
ньому спекулятивних віртуальних складових.
У світі виникли значні
диспропорції в сфері інвестицій: з одного боку – незадіяні інвестиційні ресурси
в одних країнах; з іншого – значна кількість потенційно вигідних об’єктів
інвестування, особливо в країнах, що розвиваються, які відчувають гострий
дефіцит інвестицій.
Сучасний розвитку світового господарства
характеризується збільшенням обсягів іноземних інвестицій, що, в свою чергу,
перевищує темпи зростання обсягів світового виробництва. Такими високими
темпами глобальна економіка розвивається з другої половини ХХ століття.
Детермінантами постійного зростання обсягів інвестицій стали такі фактори, як
розвиток міжнародного поділу праці, інтернаціоналізація виробництва,
науково-технічний прогрес, активна діяльність транснаціональних корпорацій на
світовому ринку, лібералізація міжнародної торгівлі, розвиток
торговельно-економічної інтеграції[7].
У сучасному світі не
має кордонів між економічно розвиненими країнами та країнами, що розвиваються.
Які б події не відбувалося на сьогоднійній день в світі, вони прямо чи
опосередковано відбиваються на всіх країнах без вийнятку. Слід зауважити, що
після тривалого підйому останніх десятиліть, який називали «золотим століттям
світової економіки», світове господарство накрила перша глибока криза епохи
глобалізації.
Так, протягом 2003-2007 рр.
потоки прямих іноземних інвестицій впевнено набирали позитивної тенденції,
цьому сприяли стабільне світове економічне зростання, проведені реформи
лібералізації в галузі інвестування та
масштабна стратегія інтернаціоналізації, яка була запроваджена
транснаціональними корпораціями.
Однак, фінансова
нестабільність у США у другій половині 2007 року стала першим сигналом початку
глобальної кризи й призвела до істотного погіршення ситуації на ринку
інвестицій, і уже на початку 2008 р. несприятливий інвестиційний клімат
негативно відбився на багатьох інвестиційних програмах, у тому числі це
вплинуло на обсяги прямих іноземних інвестицій. Очевидним є детермінуючий вплив
глобальної кризи на міжнародні інвестиційні процеси. Саме від відновлення
продуктивних мотивацій міжнародної інвестиційної діяльності багато в чому залежать
напрями посткризового розвитку світової економіки, що позначився у другому
півріччі 2009р. Тенденція до стабілізації міжнародних інвестицій дозволяє
оцінювати світові ПІІ у 2011 р. на рівні 1,3-1,5 трлн дол. США, а у 2012 р. 1,6 - 2 трлн дол. США, що сприятиме
фінансовій стабілізації і економічному зростанню, нівелюванню
структурно-галузевих і регіональних дисбалансів[8].
За даними експертів
ЮНКТАД продовжує спостерігатися довгострокова тенденція до збільшення припливу
інвестицій в сферу послуг, так у 2012 рік на частку сектора послуг припадає 63%
загального обсягу накопичених світових прямих іноземних інвестицій, що майже в
два з половиною рази перевищувало відповідну частку обробної промисловості
(26%) і в дев’ять разів частку сировинного сектора (7%). У
2014 році на сектор послуг припадало 64% всіх ПІІ в світі, у
видобувних галузях у зв’язку із низькими цінами на сировину відбулося
скорочення планових капітальних вкладень, що призвить до зниження обсягів
світових потоків прямих іноземних інвестицій (рис. 5).
Рис. 5. Глобальні
потоки прямих іноземних інвестицій по секторах.
Розроблено автором: джерело[9],[10].
Збільшення обсягів та
частки ПІІ, які направляються в сектор послуг, пояснюється рядом чинників, а
саме лібералізація
даного сектора в приймаючих країнах; технологічний прогрес
в розвитку інформаційно-комунікаційної технології, сприяє подальшому
перетворенню послуг в ринковий товар; і зростання глобальних виробничо-збутових
ланцюжків, що сприяє інтернаціоналізації послуг, пов’язаних з виробництвом.
Якісні характеристики
сучасних міжнародних інвестиційних потоків відображаються, процесами
транснаціоналізації, поскільки ТНК відіграють провідну роль у міжнародному
перерозподілі інвестиційних ресурсів. Керівники основних ТНК оптимістично
налаштовані щодо майбутніх перспектив збільшення глобальних інвестиційних
потоків. Варто
відмітити, що в 2015 році відбулося зростання інвестицій в нові проекти на 8%,
що у вартісному вираженні складає 766 млрд. дол. США. Зростання інвестицій в
нові проекти було найбільшим в країнах з розвиненою економікою (до 12%), що
свідчить про потенційне підвищення ПІІ у виробничі активи, в результаті
покращення макроекономічних і фінансових умов. Проте, в цьому контексті
викликає занепокоєння відплив продуктивних інвестицій в рамках ТНК. Протягом
2015 року капітальні витрати 5000 найбільших корпорацій зменшились на 11%, і це
після аналогічного зменшення на 5% в 2014 році[11].
На
думку експертів «нав'язана» транснаціональними компаніями вузька спеціалізація
і надмірна експортна орієнтація виробництва призвела до залежності економіки
від рішень обмеженого кола корпорацій, які були лідерами на ринку, та до
негативного впливу на економіку зовнішніх змін на ринках[12].
Масштаби і темпи іноземних
інвестицій, активність держав і монополій в експорті або імпорті позичкового і
підприємницького капіталу, співвідношення між цими формами руху капіталу і
географічне розміщення іноземних вкладень залежать від економічного і
політичного розвитку світового господарства, особливостей відтворювального
процесу і розвитку монополій в окремих країнах, зовнішньополітичної та
економічної орієнтації урядів.
Особливістю руху
капіталу в сучасних умовах є включення все більшого числа країн у процес вивозу
і ввозу іноземних інвестицій. Якщо раніше окремі країни були, як правило, або
експортерами або імпортерами іноземного капіталу, то в даний час більшість з
них одночасно і ввозять та вивозять капітал в різних формах.
Нестабільною тенденцією
характеризуються зміни загальних обсягів прямих іноземних інвестицій у світі.
Проте за останні роки під впливом удосконалення механізмів міждержавного
управління глобальними інвестиційними потоками спостерігається їх збільшення
та поступове виведення світової економіки на траєкторію
економічного піднесення[13].
Мобілізація інвестицій та забезпечення
ії внеску у розвиток є одним із пріоритетних напрямків урядів для всіх країн.
Це пояснюється тим, що міжнародні інвестиції забезпечують економіку будь-якої
країни, як фінансовими ресурсами, так і технологічною підтримкою, яка
забезпечує стійкий та довгостроковий розвиток національної економіки.
У 2012 році глобальні
прямі іноземні інвестиції скоротилися на 18 % і досягли рівня 1,35 трлн.
дол.США. Вперше за весь час в 2012 році країни, що розвиваються, отримали
більше ПІІ, ніж розвинені країни. Частка ПІІ на країни, що розвиваються,
збільшилася до 52%, в той час, як на розвинені країни припало лише 42% всього
обсягу ПІІ[14]. Проте, уже у 2015
році обсяги прямих іноземних інвестицій збільшуються у порівнянні із динамікою
2013-2014 р.р. Слід зауважити, що глобальні інвестиційні потоки у 2015 році
зростали, і крім цього продемонстрували розходження між групами країн та
регіонами порівняно із періодом 2013-2014 р.р. (Табл. 2).
Таблиця 2.
Потоки ПІІ по регіонах
2013-2015роки (млрд.дол.США)
|
Регіони |
ПІІ в країну |
ПІІ з країни |
||||
|
2013 |
2014 |
2015 |
2013 |
2014 |
2015 |
|
|
Всі країни світу |
1427 |
1277 |
1762 |
1311 |
1318 |
1474 |
|
Розвинені країни Європа Північна Америка |
680 323 283 |
522 306 166 |
962 504 429 |
826 320 363 |
801 311 372 |
1065 576 367 |
|
Країни, що
розвиваються Африка Латинська Америка і Карибський басейн Азія Східна та південно- східна Азія Південна Азія Західна Азія |
662 52 176 431 350 36 46 |
698 58 170 468 383 41 43 |
765 54 168 541 448 50 42 |
409 16 32 359 312 2 45 |
446 15 31 398 365 12 20 |
378 11 33 332 293 8 31 |
|
Країни з перехідною
економікою |
85 |
56 |
35 |
76 |
72 |
31 |
|
Країни із слабкою,
вразливою та малою економікою |
52 |
55 |
56 |
14 |
14 |
8 |
Розроблено автором:
джерело[15].
Приплив інвестицій у 2015 р. в країнах з
перехідною економікою скоротилися на 37,5% до 35 млрд дол. США порівняно з 2014
р., в першу чергу через регіональний конфлікт і санкції, які відлякують нових
іноземних інвесторів.
Значно збільшилися потоки прямих
іноземних інвестицій в Азію, за період 2013-2015 рр. Зокреам, показники в Азії,
Східній та Південно-східній Азії, збільшилися у 2015 р. порівняно із 2013р. на
25,5% та 28% відповідно. Потоки інвестицій в Африку залишалися майже
незмінними. Відтоки інвестицій з країн характеризуються схожою ситуацією як і
потоки ПІІ в країн. Світовий показник загальних обсягів відтоків інвестицій
збільшився на 11% (156 млрд. дол. США) порівняно з 2014р. (табл. 2). Така зміна
пояснюється збільшенням показника в розвинених країнах на 32,9% (264 млрд. дол.
США). Негатина динаміка відтоків характерна для країн Африки та Азії. Значно
зменшився показник в країнах з перехідною економікою на 56,9% у 2015р. порівняно із 2014р. Слід зауважити,
що ефективне функціонування світової економіки, стає більш залежним від темпів
переливу прямих іноземних інвестицій у розрізі регіональних секторів економіки,
що викликає необхідність вивчення
сучасних тенденцій їхнього розподілу і акумуляції.
Дані ЮНКТАД показують, що в 2015 році 46
країн і економік
прийняли ряд заходів, щодо політики, яка стосується іноземного
інвестування, а саме заходи, які сприятимуть лібералізації і заохочення до
інвестицій, а також вводяться нові обмеження або норми регулювання інвестицій.
На лібералізацію і заохочення інвестицій доводилося 85% змін в інвестиційній
політиці, у широкому діапазоні галузей, таких, як авіація, фінансові
послуги, гірничодобувна промисловість і нерухомість були
ослаблені або ліквідовані обмеження на ввезення іноземних
інвестицій. Деякі країни проводили політику приватизації, зокрема в інфраструктурних
секторах. Інші поліпшили процедури
ліцензування підприємницької діяльності, створили спеціальні економічні зони
або надали інвестиційні пільги в інших формах. Ще однією помітною рисою було
прийняття або перегляд інвестиційного законодавства, головним чином в
африканських країнах. Нещодавно введені обмеження або норми регулювання
інвестицій в значній мірі відображають стурбованість іноземною власністю в
стратегічних галузях або на сільськогосподарські землі. У цих секторах є
тенденція посилення процедур затвердження інвестицій.
В останні роки в
інвестиційній політиці помітне місце отримали
заходи національної безпеки. Все більше країн приймають
законодавство в цій області або переглядають проекти за участю іноземних
інвесторів пов’язаних з національною безпекою. Очевидно, що це має
ряд наслідків для політики, зокрема:
-
по-перше, країни
використовують різні концепції національної безпеки, від відносно вузького
визначення до більш широкого тлумаченння, які розширюють сферу дії порядку затвердження
інвестицій в інфраструктурі надважливих та стратегічних галузях;
-
по-друге, країни
використовують різні підходи в обмеженні іноземних інвестицій з позиції
міркувань, щодо національної безпеки, від формальних обмежень в конкретних секторах
до складних механізмів контролю;
-
по-третє, процедури
контролю можуть істотно відрізнятися за своїми вимогам, щодо розкриття
інформації для іноземних інвесторів.
Проте, усі заходи, які використовуються
державою у контексті національної безпеки повинні бути прозорими для
інвесторів.
Важливу роль у
формуванні світових прямих іноземних інвестицій відіграють міждержавні
організації. Частки інвестицій їх у світову економіку зображено на рис. 6.
Рис. 6. Потоки прямих іноземних
інвестицій міжнародних організацій за 2013-2015рр. (млрд дол. США).
Розроблено автором: джерело[16],[17].
Більшість великих
регіональних об’єднань і груп, що займаються економікою зазнали зниження загальних
обсягів ПІІ у в 2014 році із 2013р. та 2015р.
Світові тенденції зниження потоків ПІІ у
2014 році, вплинуло на показники ПІІ регіональних угруповань. Найбільш
успішними роками для організацій були 2013р.та 2015 рр. За ці роки показники
прямих іноземних інвестицій досягли своїх найбільших значень за аналізований
період, по всім видах угрупувань. За даний період окремі організацій зазнали
зниження їх частки у 2014р. в глобальних потоках ПІІ, зокрема, Регіональне
комплексне економічне партнерство (РКЕП), на 3,3% у 2014р. порівняно із 2013р.
і на 4,3% у 2015році порівняно із 2014р., знижуються також потоки ПІІ до країн
членів БРІКС – на 8,9% у 2014 році поріняно із 2013р., і на 6,6% у 2015р. в
порівнянні із 2014р. Проте Трансатлантичне торговельне та інвестиційне на
партнерство (ТТІП) зазнало зниження притоку прямих іноземних інвестицій у 2014р
на 70% порівняно із 2013р., але у 2015р. відбулося зростання ПІІ на 105%, що
становить 819 млрд дол. США. Позитивна динаміка притоку ПІІ у 2015 році
поріняно із 2014р. спостерігається і в міжнародних організація, а саме, країн
великої 20 (G20) – 42%,
Транстихоокенське партнерство (ТТП) – 169,9 %, Азіатско-Тихоокеанська
економічне співпраця (АТЕС) – 42%.
Аналізуючи наведені дані, бачимо, що за
обсягами інвестицій, які надходять у економічні мегаоб’єднання, лідирує
Азійсько-Тихоокеанська економічна співпраця. Дане угрупування у 2015 році
залучило 953 млрд. дол. США іноземних інвестицій. Отже, інвестиційна діяльність
транснаціональних корпорацій сприяє розширенню виробничої мережі та
налагодженню важливого ланцюга через Тихий океан.
Узагальнення досвіду інвестиційної
політики національних урядів дозволило виокремити наступні якісні зміни:
по-перше, відбувається інтеграція
інвестиційної політики із стратегіями економічного розвитку, інвестиційні
потоки стають ключовими факторами зростання продуктивності та міжнародної
конкурентоспроможності;
по-друге, завдання стійкого розвитку
стають об’єктами інвестиційної політики шляхом максимізації позитивних та
мінімізації негативних ефектів міжнародного інвестування, формування
відповідальної поведінки інвесторів;
по-третє, посилення інвестиційної
політики з позицій доцільності та ефективності через формування сильних
інститутів її реалізації, моніторинг стійкості розвитку під дією інвестиційних
факторів. На рівні міжнародної інвестиційної політики найбільш суттєвими стали
зміни в контексті посилення значимості міжнародних інвестиційних угод через
вищий рівень їх відповідності завданням стійкого розвитку; врівноваження прав і
обов’язків країн та інвесторів завдяки поширенню принципів соціальної
відповідальності, захисту навколишнього природного середовища тощо[18].
3. Сучасний стан та
напрямки активізації залучення іноземних інвестицій в Україну.
Збільшення обсягів
іноземних інвестицій а економіку будь-якої країни залежить від її
інвестиційного клімату, основними факторами якого є: політична стабільність;
прозора законодавча база, яка регулює діяльність підприємств з іноземним
капіталом; економічна стабільність, яка визначається досконалою системою
оподаткування, правом приватної власності, процесами приватизації, державними
гарантіями, лібералізацією зовнішньоекономічної політики, розвинутим фондовим
ринком та системою страхування, наявністю розвинутої національної банківської системи.
Окрім зазначених вище факторів привабливість для іноземного інвестора, також
створюють: наявність на внутрішньому ринку висококваліфікованої та дешевої
робочої сили, науково-технічного і ресурсного потенціалу і вигідне геополітичне
розташування країни.
Стратегічною метою української
зовнішньоекономічної політики є активне залучення країни в міжнародні
інтеграційні процеси. Реалізація цієї задачі потребує концентрації значних
інтелектуальних, матеріальних, фінансових та природних ресурсів для розвитку
стратегічних технологій як основних факторів міжнародної
конкурентоспроможності. В свою чергу, це можливо лише за умов стабільного
притоку капіталу в народне господарство. Але в Україні, як і у всіх країнах
пострадянського простору, рівень внутрішніх збережень та інвестицій дуже
низький та недостатній для стабільного економічного росту.
Однак держави можуть бути різною мірою
охвачені глобалізацією в залежності від їх конкурентоспроможності та
привабливості для світового інвестиційного ринку. Тому для України актуальним є
питання щодо власного геополітичного позиціонування. Більше того, сьогодні для
нашої держави проблема визначення свого реального місця в світі стає критичною.
Адже правильний вибір буде визначати успішний економічний розвиток країни та її
здатність максимально ефективно інтегруватися в глобальний простір. Сама ж
реалізація інтеграційних планів залежить від того, чи зможе країна у певні
строки залучити критичну масу інвестицій.
Розвиток сучасної
економіки України неможливий без активізації інвестиційної діяльності, пошуку
та залучення надійних інвесторів, які б вкладали свої інвестиції на
довгострокові терміни, забезпечуючи цим стабільний розвиток важливих сфер
господарства. Україна має всі шанси для залучення інвестиційних ресурсів та використання їх на
користь економіки, тому що потенціал української економіки має досить
привабливий рівень щодо свого розвитку.
Але варто
зазначити, що за останній час Україна так і не позбулася повністю структурних деформацій
і значно відстає від розвинутих країн за багатьма факторами продуктивності
виробництва та рівнем добробуту населення.
Сучасний
розвиток інвестиційної діяльності в Україні не в найкращому становищі.
Макроекономічні показники країни
залишаються на периферії світових інвестиційних потоків, що значно
підсилюється недостатнім рівнем інвестиційних ресурсів, а також ускладнюється
кризовими явищами у світовій економіці. Основними причинами зниження активності
інвестиційної діяльності в Україні є: несприятливий інвестиційний клімат;
недосконала законодавча база; неналежна підготовка інвестиційних проектів та їх
недієвість; високий рівень корумпованості та бюрократії
нерозвиненість інвестиційних інструментів та інвестиційного ринку[19].
На
сьогоднішній день економіка України перебуває в складній ситуації, зниження
економічних показників у 2015 році пояснюється агресивною політикою Російської
Федерації, окупацією Криму та військовими діями на Сході держави. Саме тому,
найактуальнішим питанням для керівництва держави в контексті економічного
зростання є залучення іноземних інвестицій в економіку країни.
Протягом останніх десяти років Україна
залучила інвестицій усього на суму 39,888 млрд. доларів. За обсягом іноземних
інвестицій на душу населення Україна займає 22-е місце серед країн Східної
Європи, уступаючи Білорусі, Киргизстану й Молдові.
В Україні існують певні соціально-економічні передумови
для залучення та ефективного використання іноземних інвестицій, зокрема:
-
по-перше, вигідне
географічне розташуння, Україна має доступ до стратегічних ринків Європейського
Союзу, країн Середнього Сходу;
-
по-друге,
природно-ресурсний потенціал, в Україні приваблюють три основні види природних
ресурсів, а саме рекреаційні, мінеральні та земельні;
-
по-третє, рівень розвитку
промислового виробництва, висококваліфікована та конкурентоспроможна робоча
сила.
Аналіз залучення іноземного капіталу в
Україну свідчить про те, що в нашій країні функціонують три групи прямих
іноземних інвесторів:
приватні інвестори-підприємці, у своїх інтересах вони,
насамперед, використовують недоліки у законодавстві, роботі галузі чи
підприємства тієї чи іншої країни. При виборі суб’єктів інвестування надають
перевагу малим та середнім підприємствам, діяльність яких легко контролюється.
Головною метою таких інвесторів є отримання швидких і ризикованих прибутків
(доходів);
транснаціональні корпорації (ТНК) є довгостроковими інвесторами
і мають свої власні технології, здійснюючи інвестування в ту чи іншу країну, метою
діяльності ТНК є здобуття нових ринків для своєї продукції, отримання доступу
до ресурсів, досягнення ефективності виробництва, ТНК віддає перевагу
довгостроковим проектам із залученням великого науково-дослідного потенціалу,
що обумовлено легким доступом до капіталу;
інституційні
інвестори, зокрема міжнародні фінансові організації – це фінансові посередники,
які залучають кошти переважно через продаж акцій в інвестиційних фондах,
вкладаючи ці кошти в диверсифікований портфель цінних паперів, серед інституційних інвесторів виділяють
Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) та Міжнародну фінансову
корпорацію (МФК), які фінансуються урядами різних країн.
Залучення в економіки країни додаткових закордонних
інвестицій сприятиме вирішенню соціальних проблем, забезпечить високий рівень
зайнятості населення, дозволить оновити виробництво, що в свою чергу проведе до
модернізації та нарощення основних
фондів підприємств, впровадження новітніх технології.
За даними
Міністерства закордонних справ України обсяг залучених з початку 2015 року прямих
іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в економіку України на 1 липня
2015 р. становив 42851,3 млн. дол. США (без урахування тимчасово окупованої території Автономної
Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної
операції) та в розрахунку на одну особу населення – 1000,5 дол.
У січні-червні 2015 р. в економіку
України іноземними інвесторами вкладено 1042,4 млн. дол. та вилучено 351,3
млн. дол. прямих інвестицій (акціонерного капіталу). Зменшення вартості
акціонерного капіталу за рахунок переоцінки, утрат та перекласифікації
становило 3604,0 млн. дол., у тому числі за рахунок курсової різниці – 3539,3
млн. дол.
У 2015 році інвестиції надходили зі 133
країн світу. Країнами ЄС з початку року було внесено 33154,9 млн. дол.
інвестицій (77,4% загального обсягу акціонерного капіталу), з інших країн світу
– 9696,4 млн. дол. (22,6%)[20].
Урядом України протягом 2014-2016 р.р.
здійснено комплекс заходів, щодо покращення інвестиційного клімату, які мали б
забезпечити зростання макроекономічних показників та стабільний розвиток
економіки України. В Україні створене правове поле для здійснення міжнародної
інвестиційної діяльності та розвитку державно-приватного партнерства.
Законодавством України надаються гарантії діяльності для інвесторів. Для
іноземних інвесторів застосовується національний режим інвестиційної
діяльності, тобто надаються рівні умови діяльності з вітчизняними інвесторами.
Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.
За даними
Державного комітету статистики України у І кварталі 2016 року в економіку
України було вкладено іноземних інвестицій на суму 2859,1 млн.дол. США та
вилучено 330,1 млн.дол. США прямих інвестицій (акціонерного капіталу), у І
кварталі 2015 року – 1042,4 млн.дол.США та 351,3 млн.дол.США відповідно.
Обсяг прямих іноземних інвестицій
залучених в економіку України станом на
1.07.2016 року становив залучених з
початку інвестування прямих
іноземних інвестицій (акціонерного капіталу) в економіку України на 01.07.2016
р. становив 44790,7 млн.дол. США.
До десятки основних країн-інвесторів,
входять: Кіпр, Німеччина, Нідерланди, Російська Федерація, Австрія, Велика
Британія, Британські Віргінські Острови, Франція, Швейцарія, Італія, обсягти
інвестування в українську економіку за 2015р. та І кварталу 2016р. представлені
на рис. 7.
Рис. 7. Обсяги інвестицій основних
країн-інвесторів в Україну за 2015р., І квартал 2016р. (млн.дол. США).
Розроблено автором: джерело[21].
Слід зауважити, що інвестиції
спрямовуються у вже розвинені сфери економічної діяльності. Провідними сферами
економічної діяльності, за обсягами залучення капітальних інвестицій, у січні-вересні
2016 року залишаються: промисловість – 33,56%, будівництво – 13,5%, сільське,
лісове та рибне господарство – 14,2%, інформація та телекомунікації – 4,3%,
оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів –
8,66%, транспорт, складське господарство, поштова та кур’єрська діяльність –
7,0%, державне управління й оборона; обов’язкове соціальне страхування– 3,7%
(Додаток А).
Обсяги освоєння іноземних інвестицій в
Україні у січні- вересні становили 52835,5 млн.дол. США. В таблиці 3
представлені обсяги прямих іноземних інвестицій у регіонах України за період
січень-вересень 2016р[22].
Таблиця 3.
Прямі іноземні інвестиції у регіонах
України за період січень-вересень 2016 р. (млн.дол. США)
|
Станом на 01.01. 2016р. |
Станом на 01.10. 2016р. |
|
|
Вінницька |
242,2 |
243,8 |
|
Волинська |
299,6 |
297,8 |
|
Дніпропетровська |
7750,9 |
7691,5 |
|
Донецька |
1904,2 |
1819,8 |
|
Житомирська |
432,7 |
408 |
|
Закарпатська |
418,6 |
446,2 |
|
Запорізька |
1256,3 |
1231,8 |
|
Iвано-Франківська |
931 |
936,1 |
|
Київська |
2059 |
2083,7 |
|
Кіровоградська |
78 |
82,7 |
|
Луганська |
547,7 |
493,5 |
|
Львівська |
1891,2 |
1905 |
|
Миколаївська |
319 |
312,1 |
|
Одеська |
2403,2 |
2402,7 |
|
Полтавська |
1188,5 |
1194,8 |
|
Рівненська |
303,4 |
289,2 |
|
Сумська |
225,9 |
220,9 |
|
Тернопільська |
123,4 |
121,4 |
|
Харківська |
1843,4 |
2019,4 |
|
Херсонська |
376,9 |
377,9 |
|
Хмельницька |
196,8 |
202,6 |
|
Черкаська |
375,2 |
374,2 |
|
Чернівецька |
60,6 |
61,3 |
|
Чернігівська |
109,9 |
110,3 |
|
м.Київ |
25027,6 |
27508,6 |
До десяти лідерів регіонів, зокрема
Дніпропетровської, Донецької, Харківської, Київської, Луганської, Львівської, Одеської,
Запорізької, Полтавської, Івано-Франківської областей та до м. Київ надійшло
найбільше всього інвестицій – 94,1% всіх залучених прямих інвестицій. Розподіл
інвестицій у регіона за період січень-вересень 2016р. представлений на рисунку
8.
Рис. 8. Розподіл залучених прямих за
основними регіонами-рецепієнтами інвестицій Украни за період січень-вересень
2016р. (млн.дол.США).
Слід зауважити, що такий розподіл прямих
іноземних інвестицій в регіональному розрізі не сприяє рівномірному
соціально-економічному розвитку регіонів та посилює подальше збільшення розриву
у їх розвитку.
Одним із актуальних питань, що стоять
перед керівництвом держави на сьогоднішній день, є розробка заходів щодо
активізації залучення іноземних інвестицій в українську економіку. Серед
основних і найбільш дієвих інструментів цього процесу є удосконалення правової
та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення
сприятливого інвестиційного клімату й формування основи збереження та
підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки.
Більшість країн з перехідною економікою прагне
інтегруватися у світові ринки, у тому числі шляхом залучення та використання
іноземних інвестицій. Слід зазначити, що мета залучення прямих іноземних
інвестицій розвиненими країнами та іншими країнами є різною. Для перших вона
зводиться насамперед до оптимізації регіональної структури й зменшення
безробіття. Для країн з перехідною економікою така мета є другорядною.
Залучення інвестицій у них пов’язується з бажанням скорішої інтеграції у
світову економіку і сприяння ринковим перетворенням[23].
Привабливість
постсоціалістичних країн для іноземних інвесторів полягає в тому, що вони
належать до ринків, що швидко зростають. Їх можна використати як базу з меншими
виробничими витратами, з якої вигідно здійснювати експорт. Одним з
найголовніших факторів цього є дешева робоча сила. На сучасному етапі прямі
іноземні інвестиції в Україні не зможуть бути використані як основний важіль
економічного зростання, тому варто запроваджувати стимулюючі заходи для
забезпечення внутрішнього інвестування.
У світовій практиці використовують
універсальний набір основних заходів, за допомогою яких можна активізувати
процес залучення іноземного інвестицій. Серед них найбільш сприятливими є такі
методи стимулювання іноземних капіталовкладень:
1. Податкові стимули: встановлення
прямих додаткових пільг, відстрочка сплати податків за інвестування капіталу;
стимули, пов’язані з амортизаційними відрахуваннями; «податкові канікули», які
встановлюються на строк від 2 до 10-15 років; звільнення від сплати митних
процедур по імпорту обладнання, сировини, комплектуючих виробів;
2. Фінансові стимули: різного роду
субсидії, позики, кредити і гарантії їх надання, державне страхування;
3. Нефінансові стимули, спрямовані на створення
загальних умов ефективного функціонування іноземного капіталу;
4. Забезпечення необхідними факторами
виробництва, інформацією та службами управління щодо розвитку транспорту та
інших комунікацій[24].
Отже, основними напрямками активізації
залученні іноземних інвестицій у вітчизняну економіки слід виділити наступні:
стабільність і передбачуваність законодавчої бази; лібералізація
підприємницької діяльності, зовнішньої торгівлі та іноземного
капіталовкладення; формування інвестиційних стимулів та розвиток фінансового
сектору, зниження ріня корупції, ризику, як політичного, так і економічного та
посилення іміджу країни на світовій арені.
Україна має кардинально змінити пріоритети, щодо активізації іноземного
інвестування та переорієнтувати їх з екстенсивного на інтенсивний та
інноваційний напрямки.
Додаток А
|
Капітальні інвестиції
за видами економічної діяльності за 2016 рік1(млн.грн) |
|
|
січень-бере-зень |
січень-червень |
січень-вересень |
|
Усього |
51591,7 |
119842,8 |
204450,1 |
|
Сільське,
лісове та рибне господарство |
6949,7 |
17402,3 |
29788,4 |
|
Сільське господарство,
мисливство та надання пов'язаних із ними послуг |
6768,8 |
17020,3 |
29209,8 |
|
Лісове господарство та
лісозаготівлі |
176,7 |
361,7 |
548,8 |
|
Рибне господарство |
4,2 |
20,3 |
29,8 |
|
Промисловість |
17048,6 |
40012,8 |
68623,5 |
|
Будівництво |
8323,1 |
16453,6 |
27601,4 |
|
Оптова
та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів |
5221,6 |
12022,0 |
17709,2 |
|
Оптова та роздрібна
торгівля автотранспортними засобами та мотоциклами, їх ремонт |
293,5 |
601,0 |
1047,8 |
|
Оптова торгівля, крім
торгівлі автотранспортними засобами та мотоциклами |
2894,1 |
7915,8 |
11770,6 |
|
Роздрібна торгівля,
крім торгівлі автотранспортними засобами та мотоциклами |
2034,0 |
3505,2 |
4890,8 |
|
Транспорт,
складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність |
3540,9 |
8150,2 |
14452,6 |
|
Наземний і
трубопровідний транспорт |
1952,2 |
4208,7 |
7574,2 |
|
Водний транспорт |
36,6 |
74,6 |
127,9 |
|
Авіаційний транспорт |
99,2 |
276,9 |
495,3 |
|
Складське господарство
та допоміжна діяльність у сфері транспорту |
1439,6 |
3554,2 |
6200,7 |
|
Поштова та кур'єрська
діяльність |
13,3 |
35,8 |
54,5 |
|
Тимчасове
розміщування й організація харчування |
259,2 |
547,2 |
900,6 |
|
Тимчасове розміщування |
138,6 |
292,1 |
507,5 |
|
Діяльність із
забезпечення стравами та напоями |
120,6 |
255,1 |
393,1 |
|
Інформація та
телекомунікації |
2442,4 |
5763,3 |
8984,5 |
|
Видавнича діяльність,
виробництво кіно-та відеофільмів, телевізійних програм, видання звукозаписів,
діяльність у сфері радіо та телевізійного мовлення |
610,5 |
1201,0 |
1844,4 |
|
Телекомунікації
(електрозв'язок) |
1569,7 |
3841,7 |
6169,6 |
|
Комп'ютерне
програмування та надання інших інформаційних послуг |
262,2 |
720,6 |
970,5 |
|
Фінансова
та страхова діяльність |
1161 |
2521,7 |
4392,5 |
|
Операції
з нерухомим майном |
3672,4 |
8064,2 |
12990,5 |
|
Професійна,
наукова та технічна діяльність |
562,4 |
1517,4 |
2888,2 |
|
Діяльність у сферах
права та бухгалтерського обліку, архітектури та інжинірингу, технічні
випробування та дослідження, діяльність головних управлінь (хед-офісів) |
323,9 |
1030,7 |
2178,7 |
|
Наукові дослідження та
розробки |
66,5 |
196,6 |
319,0 |
|
Рекламна діяльність і дослідження
кон'юнктури ринку, інша професійна, наукова та технічна діяльність,
ветеринарна діяльність |
172,0 |
290,1 |
390,5 |
|
Діяльність
у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування |
1256,0 |
3007,0 |
5457,7 |
|
Державне
управління й оборона; обов'язкове соціальне страхування |
543,9 |
2749,7 |
7576,7 |
|
Освіта |
160,1 |
443,4 |
895,2 |
|
Охорона
здоров'я та надання соціальної допомоги |
276,8 |
849,5 |
1583,8 |
|
Мистецтво,
спорт, розваги та відпочинок |
121,4 |
226,9 |
428,2 |
|
Надання
інших видів послуг |
52,2 |
111,6 |
177,1 |
1 Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки
Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.
