Тема 1. Міжнародний кооперативний рух –
складова міжнародних економічних відносин
1. Теоретичні засади міжнародного
кооперативного руху.
2. Становлення й основні тенденції розвитку
Міжнародного кооперативного руху
3. Становлення й основні тенденції розвитку
Українського кооперативного руху
1.
Теоретичні засади міжнародного кооперативного руху.
Головна тенденція розвитку
сучасного кооперативного руху – активізація міжнародного співробітництва на
регіональному й світовому рівнях, зростання конкурентоспроможності кооперативів
у порівнянні з провідними транснаціональними корпораціями (ТНК), посилення ролі
кооперативних організацій у вирішенні соціальних проблем та стимулювання
зайнятості, поглиблення міжнародної інтеграції між кооперативними об’єднаннями
як розвинутих країн, так і країн з перехідною економікою, постійне зростання
кількості пайовиків та кооперативних підприємств у всьому світі. До активнішої
співпраці кооператорів спонукають, перш за все, економічні чинники. В умовах глобалізації
економіки та інформаційної революції лише спільно можна забезпечити потреби у
ресурсах та досвіді праці. Взаємна підтримка дозволяє впроваджувати нові
технології, модернізувати виробництво, готувати кадри, успішніше популяризувати
кооперативну ідею. Міжнародне співробітництво нині відбувається як на основі
спеціальних партнерських угод, так і через міжнародні кооперативні організації.
Головною координуючою структурою світового кооперативного руху є Міжнародний
кооперативний альянс. Вивчення більш як столітнього досвіду діяльності цієї
представницької інституції та співпраці з нею в минулому української кооперації
дасть змогу сучасним українським кооперативним об’єднанням долучитися до
діяльності міжнародного кооперативного руху.
Вперше формулювання «кооперативного руху» як частини загального
робітничого руху зробив К. Маркс в «Інструкції делегатам Тимчасової
Центральної Ради» у 1866 р., де він писав: «кооперативний рух – це одна з
сил, які перетворюють сучасне суспільство, основане на класовому антагонізмі.
Велика заслуга цього руху в тому, що він на ділі показує можливість заміни
сучасної деспотичної і породжує пауперизм системи підлеглості праці капіталові
– республіканською і благотворною системою асоціації вільних і рівних
виробників».[1] Як бачимо, у цьому визначенні класовий
підхід домінує над сутністю організаційних принципів і загальних основ
кооперації і дає підстави до політизації всього процесу кооперування населення.
Нас же цікавлять дослідження кооперативного руху в історичному аспекті як
процесу матеріалізації кооперативної ідеї, відтворення характерних особливостей
розвитку, конкретизація теоретичних узагальнень і висновків. Для цього
звернемося до спадщини провідних теоретиків кооперативної думки.
Харківський вчений О. Анциферов писав: «Основа і сутність
кооперативної діяльності складається у вільному організованому і мирному
співробітництві для досягнення господарських цілей, у здійсненні принципу
взаємної допомоги, а не загальної ворожнечі і взаємного нанесення шкоди та
збитку, а звідси випливає величезне скорочення не тільки марної, але й завжди
шкідливої розтрати сил, ... а скорочення витрат людської енергії на
господарські цілі створює основу для пробудження вищих духовних інтересів
людини і людського суспільства, для культурного життя людства».[2] Однак, він не сформулював визначення
кооперативного руху, а лише зробив узагальнюючі висновки про кооперацію як
громадську організацію взагалі. О. Чаянов, розглядаючи кооперативний рух
як потік, що розкинувся перед нами, пропонував «спробувати об’єднати все
розмаїття, яке спостерігаємо, в які-небудь однорідні групи, щоб мати можливість
з більшою легкістю усвідомити всю різноманітну масу видів і форм досліджуваного
явища». «Досліджуваним явищем» для О. Чаянова була характеристика
кооперації як соціального феномену, який з ідеї перетворюється в рушійну силу і
стає однією з складових загального робітничого чи селянського руху.[3]
По-різному відносилися до з’ясування поняття «кооперативний рух»
дослідники кооперації радянського періоду у 20-х роках ХХ століття. Якщо
П. Височанський, Є. Дешко, В. Целларіус застосовували його як
синонім терміну «кооперація», то П. Мохор визначав його як «… рух
соціально-реформований. Основа його – колективна праця, об’єднання всіх на
ґрунті економічної і духовної взаємодопомоги, інтеграції всіх і всього,
незалежно од класових ознак, класової боротьби, національних рис, і праця як
господарська, так і розумово-культурна».[4] У цьому визначенні змішані характерні
ознаки кооперації як господарської одиниці і як соціального руху за подальшу
інтеграцію та взаємодопомогу. У радянській монографічній літературі питання
визначення кооперативного руху ставилося, лише тотожно поняттю «кооперація».
Наприклад, І. Фарутін підкреслював, що «кооперативний рух є однією з форм
громадського руху, що виник і розвивався в умовах і на основі капіталізму. Це –
рух дрібних товаровиробників і споживачів, які в боротьбі проти різних проявів
капіталістичної експлуатації створюють господарські (комерційні, а інколи і
виробничі) організації-кооперативи. Мета цих організацій – відстояти і
поліпшити економічне становище дрібного виробника і споживача в рамках
існуючого буржуазного суспільства».[5]
Сучасний історик В. Половець відтворюючи характерні
особливості означеного явища, вважає, що «кооперативний рух – це
взаємообумовлена матеріалізація кооперативної ідеї, спрямована на поширення
форм і видів кооперації, в якій беруть участь широкі верстви трудящого
населення і загальною метою якої є здійснення соціально-економічних перетворень
в інтересах членів кожного товариства».[6] У підручнику «Історія кооперативного
руху» вказано, що «Кооперативний рух – це громадська діяльність членів
кооперативів, які мають конкретну мету. Як громадський рух, він виник під
впливом економічних і соціальних умов розвитку суспільства. Метою
кооперативного руху є насамперед захист економічних інтересів своїх членів
через організаційну, громадську, освітню діяльність у формі пропаганди та
агітації, просвітництва, через законодавчу ініціативу, матеріальне та трудове
сприяння, утворення й розвиток специфічних громадсько-господарських організацій
– кооперативів».[7]
Усі соціальні рухи (профспілкові, молодіжні, спортивні і ін.) є
суттю громадської діяльності представників тих чи інших соціальних груп
(верств, класів), відповідно до їх ідеалів, ідеологій та певних цілей.
Кооперативний рух є спрямована діяльність – організаційна, правова,
господарська, просвітницька, освітня. Конкретним її змістом є пропаганда ідей
кооперації, фактичне об’єднання людей, взаємодопомога, встановлення ними
солідарної відповідальності розповсюдження знань серед населення, підвищення
його культури, законодавча ініціатива громадян, матеріальне сприяння своєму
кооперативу, участь в управлінні його справами і так далі. Створення
кооперативів, розвиток кооперації – ось безпосередня мета кооперативного руху.
Сам же термін «кооперативний рух» характеризує людей, які співпрацюють для
досягнення певної соціально-економічної мети і використовують для цього
кооперативні початки. Спочатку у кооперативному русі люди брали участь
стихійно, тобто без якого-небудь організованого політичного керівництва, а
ідейними натхненниками цього руху виступали окремі ентузіасти, авторитетні
особи. З часом кооперативному руху стали сприяти професійні спілки, релігійні
установи, деякі політичні партії. Згодом і держава оголосила себе прибічницею
кооперації і розпочала на неї впливати. По суті, з цієї миті розпочинається
кооперативне будівництво як свідомий процес підготовки необхідних передумов
(правових, інформаційних і інших) для організації кооперативів і їх нормального
функціонування в масштабі країни, на державному рівні. Успіх (або, навпаки,
неуспіх) кооперативного будівництва багато в чому зумовлюється кооперативною
політикою Останнє поняття можна трактувати двояко. З одного боку, кооперативну
політику у тій чи іншій країні проводить держава (парламент, уряд),
використовуючи кооперацію як інструмент своєї соціальної і економічної політики
(наприклад, зайнятості працездатного населення), аграрної політики (регулювання
розвитку фермерських господарств). У демократичному суспільстві держава для
цього вступає з кооперативними організаціями в договірні стосунки. З іншого
боку, кооперативна політика здійснюється усередині кооперативного руху,
безпосередньо кооперативними союзами, кооперативами і їх членами як загальний
напрям, спільний курс, спрямованість кооперативної діяльності на майбутнє.
Безперервний розвиток кооперативного руху перетворює кооперацію
на розгалужену систему. Термін «кооперативна система» уживається для
характеристики особливостей господарської діяльності кооперативних товариств
усередині кооперативного руху. Як правило, кооперативна система включає підсистеми
– кооперативи з виробничими функціями, кооперативи переважно споживчого
характеру або змішаного типу. Базовий рівень системи формують кооперативи,
створені фізичними особами. На місцевому (окружному) рівні товариства створюють
свої об’єднання – спілки, союзи, асоціації, які у свою чергу консолідуються на
регіональному та національному (в масштабах держави) рівнях у федерації чи
конфедерації. Кооперативи співпрацюють і на міжнародному рівні. Найпотужнішим
об’єднанням є Міжнародний кооперативний альянс, створений національними
спілками та асоціаціями з усіх континентів.
Отже, кооперативний рух – це організаційно-масова,
громадсько-політична, культурно-освітницька й інша діяльність у формі
пропаганди кооперативних ідей і принципів, агітації за кооперативну форму
організації господарства, розробки проектів законів про кооперацію та статутів,
а також у формі матеріальної та трудової участі в утворенні й розвитку
кооперативів, їх спілок і підприємств, різних кооперативних установ. Термін
“кооперативний рух” часто вживається, коли говорять про групу кооперативів і їх
сукупність як громадських організацій, складових частин суспільного життя.
Існує поняття кооперативного руху регіону, певної країни, континенту, світового
масштабу. У всьому світі міжнародний кооперативний рух сьогодні виступає одним
із суттєвих напрямів міжнародної інтеграції. Важливо наголосити, що в умовах
глобалізації, яка має багато негативних соціально-економічних наслідків,
міжнародна інтеграція кооперативних систем базується на дотриманні кооперативних
принципів господарювання і тим самим реально сприяє подоланню проблем
безробіття та бідності у світі. Зважаючи на соціальну спрямованість
міжнародного кооперативного руху, він фактично стає альтернативною формою
розвитку міжнародних відносин ХХІ ст., яка здатна забезпечити
соціально-орієнтоване стійке економічне зростання як у розвинутих країнах, так
і у країнах з перехідною економікою.
2.
Становлення й основні тенденції розвитку Міжнародного кооперативного руху
У кінці XIX ст. у світовому
кооперативному русі відбулися кількісні та якісні зміни. Створилися гуртові
товариства, виникли спілки окремих видів кооперації, з'явилися перші
національні спілки, зародилися перші контакти між кооперативними товариствами
Великобританії, Франції, Німеччини, Бельгії, Іспанії, Голландії, Данії, Австрії
та інших країн. Були вироблені засади діяльності окремих видів кооперативів:
споживчих, виробничих, кредитних, авторами яких вважають, відповідно
Ч. Говарда, одного з керівників «рочдельських піонерів» у Великобританії,
Ф. Буше, засновника перших у Франції виробничих кооперативів,
Г. Шульце з Деліча, творця першого у Німеччині міського кредитного
товариства і Ф. Райффайзена, теоретика й організатора німецької сільської
кооперації. У кінці ХІХ століття сформувалися такі принципи кооперації:
1.
Добровільність членства
(вступ і вихід з кооперативу).
2.
Матеріальна або трудова
участь членів в утворенні й розвитку свого кооперативу.
3.
Все нерухоме майно
кооперативу (земля, будівлі та ін.) є колективною власністю й становить єдиний
неподільний фонд.
4.
Спільність праці членів
відповідно до бажань, здібностей та досвіду.
5.
Пропорційний розподіл
доходів кооперативу відповідно до участі членів у його господарській діяльності
(за працею, матеріальною участю у формі грошових внесків, за обсягом закупівлі
у кооперативній крамниці тощо).
6.
Рівноправність членів в
усіх справах кооперативу та в управлінні, а також рівні обов’язки.
7.
Демократичність управління
кооперативом у формі безпосередньої участі членів (загальні збори) або через
колегіальні виборні й виконавчі органи, що періодично змінюються.
8.
Члени, що не виконують
своїх обов'язків, порушують статут і встановлений порядок, виключаються з
кооперативу.[8]
Внаслідок актів
солідарності, обміну досвідом кооперативного будівництва, взаємозбагачення
кооперативних ідей та принципів діяльності, перших торговельних й економічних
зв’язків кооператори різних країн вирішили створити міжнародну кооперативну
організацію. Її виникненню сприяло й те, що у середині XIX ст. вже існували
норми та інститути міжнародного права, які регулювали діяльність міжнародних
організацій. Ідеї співпраці кооператорів різних країн зародилися ще на початку
XIX ст., проте, були реалізовані 19 серпня 1895 р.[9] В цей день у Лондоні відбувся Перший
установчий Міжнародний кооперативний конгрес, у роботі якого взяли участь 207
представників різних кооперативних організацій з Австралії, Австро-Угорщини,
Англії, Бельгії, Голландії, Данії, Італії, Сербії, США, Франції, Швейцарії та
спостерігачі з деяких інших країн (Аргентини, Індії, Німеччини, Росії та ін.).
Перший конгрес ухвалив рішення про створення Міжнародного кооперативного альянсу (МКА).
Його штаб-квартира розміщувалася в Лондоні. Було узгоджено скликати конгреси
раз на три роки. Виникнення Альянсу стало прогресивним явищем у громадському
житті того часу. Кооперативний рух включився в сферу міжнародних відносин. Другий конгрес Міжнародного
кооперативного альянсу відбувся 28 жовтня 1896 р. в Парижі. Він прийняв Статут
МКА. В цьому документі сформулювали цілі, принципи та методи діяльності
Альянсу, форми й порядок зв'язків з національними організаціями, терміни
скликання конгресів Альянсу, норми представництва в його центральних органах,
розміри членських внесків, характер діяльності Центрального комітету Альянсу та
його бюро. Другий конгрес обрав Центральний комітет у складі 37 осіб і Бюро
(адміністрацію) на чолі з директором, затвердив прапор і робочу мову Альянсу,
рекомендував оголосити в усіх країнах один день у році днем кооперації.[10] Третій конгрес МКА (1897 р., Делорт
(Голландія) ухвалив резолюцію, в якій закликав усіх членів МКА організувати в
кожній країні зовнішньоторговельні кооперативні об'єднання для підтримки
зв'язків з бюро Альянсу в Лондоні. У 1900 р. в Парижі відбувся Четвертий
конгрес МКА, на якому стався розкол у кооперативному русі: в ньому виділилися
дві течії. Першу очолили бельгійські кооператори-соціалісти (Е. Ансель, Л.
Бертран), другу — представники Німської наукової школи кооперації Франції
(Шарль Жід і де Буав). До 1914 p. відбулося дев'ять конгресів МКА. Під час
Першої світової війни діяльність Альянсу припинилася. У 1921 р., в Базелі
(Швейцарія) скликали X конгрес МКА, на якому визнали представництво російської
Центроспілки в МКА. У 1922 р. при альянсі створені міжнародний кооперативний
банківський комітет (сьогодні це Міжнародна кооперативна банківська асоціація
(МКБА) – структурний підрозділ МКА)та міжнародний страховий комітет (нинішня
Міжнародна кооперативна взаємна страхова федерація (МКВСФ) – секторна
організація МКА). У квітні 1923 р. МКА ухвалив постанову про Міжнародний день
кооперації, який відтоді святкується щорічно у першу суботу липня.[11]
До 30-х років ХХ століття МКА й національні організації, що
входили до нього, керувалися наступними кооперативними засадами:
1.
Вільне членство в
кооперативі (принцип «відкритих дверей»).
2.
Демократичний характер
управління та контролю (принцип «один член - один голос»).
3.
Розподіл доходу між членами
пропорційно обсягам проведених операцій з товариством (куплених в кооперативі
товарів).
4.
Обмежений відсоток на
грошові внески та вклади членів кооперативу.
5.
Політичний та релігійний
нейтралітет кооперативів.
6.
Продаж товарів лише за
готівку.
7.
Обов’язкове здійснення
кооперативом виховної, просвітницької та освітньої роботи серед членів
кооперативу.[12]
В 20-30-х роках ХХ ст.
фашисти Італії, Угорщини, Болгарії, Австрії й Німеччини проводили політику
ліквідації кооперативів, якими керували комуністи, соціалісти й безпартійні
демократи. Керівництво МКА засудило антикооперативні дії фашистів. Тема
боротьби з фашизмом стала домінуючою на XIV конгресі МКА в Лондоні в 1934 р. та
на XV конгресі МКА в Парижі у 1937 р. Також, у 1937 р. МКА вперше сформулював і
затвердив кооперативні принципи. ХV Конгрес Міжнародного кооперативного альянсу
визнав, що істинність кооперативу залежить від застосування чотирьох головних
принципів: відкрите членство, демократичне управління, розподіл доходів між
членами згідно їх операцій з товариством, обмежений відсоток на капітал. Інші
три принципи – політичний та релігійний нейтралітет, торгівля за готівку та
розвиток освіти – не являлись обов’язковою умовою при вступі до Альянсу. Були
схвалені, але не отримали статусу принципів такі рочдельські ідеї як: торгівля
виключно з членами кооперативу, добровільне членство, використання ринкових
цін.
Друга світова війна перервала розвиток міжнародних кооперативних
зв'язків. Замість 1940 p., черговий конгрес МКА відбувся лише у 1946 р. У цьому
ж році МКА став однією з трьох перших неурядових організацій, які набули консультативного
статусу при ООН. В повоєнні роки конгреси скликалися регулярно й розглядали
різноманітні питання політичного, економічного, господарського, соціального
характеру. Зокрема, у 1949 р. Виконавчий комітет МКА вніс до Правил
прийому нових членів поправки, без яких неможлива справжня кооперативна
діяльність, зокрема:
1.
Кооперативні організації
мають бути відкритими для кожного, хто хоче і може здійснювати свою діяльність,
без будь-якої політичної, релігійної чи расової дискримінації.
2.
Демократичні принципи мають
дотримуватись у кооперативах усіх рівнів, тобто, кооперативи мають мати право
вибирати свої комітети чи інші керівні органи без втручання чи тиску зі
сторони, а всі члени кооперативів мають мати однакові права і можливість вільно
формулювати та виражати свою думку.
3.
Кооперативні організації
мають бути зовсім вільні і незалежні, вони повинні мати можливість займати
власну позицію з усіх питань, що торкаються їх справ чи справ суспільства,
позицію, незалежну як від держави у цілому, так і від тих чи інших організацій
(політичних партій).
При цьому зазначили, що у
країнах, де не визнається право на вільне об’єднання, де немає свободи слова й
волевиявлення, вільні та незалежні кооперативні організації не можуть існувати.
Це був відкритий натяк впливової міжнародної кооперативної організації на
недотримання міжнародних кооперативних принципів споживчою кооперацією СРСР,
представленою в МКА Центросоюзом. У 1951 р. МКА створює сільськогосподарський
комітет для сільськогосподарських кооперативів (сьогодні це Міжнародна
кооперативна сільськогосподарська організація (МКСО) – структурний підрозділ
МКА).[13]
У 1966 р. на вимогу кооперативних організацій
соціалістичних країн ХХІІІ Конгрес МКА у Відні прийняв компромісний перелік
кооперативних принципів:
1.
Членство в кооперативному
товаристві має бути добровільним та доступним без штучних обмежень чи будь-якої
дискримінації за соціальними, політичними, расовими чи релігійними ознаками для
всіх осіб, які можуть користуватись послугами цього товариства і згодні нести
відповідальність, пов’язану із членством.
2.
Кооперативні товариства є
демократичними організаціями. Їх діяльністю мають керувати особи, вибрані чи
призначені членами та підзвітні їм. Члени первинних кооперативів мають мати
рівні права голосу (один член – один голос) та участі у прийнятті рішень
стосовно діяльності їх товариства. В кооперативних організаціях, які не є
первинними кооперативними товариствами, керівництво здійснюється на
демократичній основі в прийнятній формі.
3.
Процент на пайовий капітал,
якщо такий нараховується, має бути обмеженим.
4.
Економічні результати, які
виникають в процесі господарської діяльності товариства, належать його членам
та мають розподілятись таким чином, щоб виключити можливість збагачення одного
члена за рахунок іншого. Це може бути здійснено на підставі рішення членів
наступним чином:
–
на забезпечення розвитку
діяльності кооперативу;
–
на надання спільних послуг;
–
на розподіл між членами
пропорційно їх операціям з товариством.
5.
Всі кооперативи повинні
виділяти кошти на освіту своїх членів, керівників та працівників кооперативу, а
також просвіту всього населення, роз’яснюючи всім принципи та методи діяльності
кооперації, її економічні та соціальні аспекти.
6.
Для того, щоб краще
слугувати інтересам своїх членів та суспільства, всі кооперативні організації,
повинні активно співпрацювати, використовуючи всі практичні можливості, з другими
кооперативними організаціями на місцевому, національному та міжнародному
рівнях.[14]
З кооперативних принципів виключили
політичні та релігійні обмеження і тим самим ліквідували формальну перепону для
встановлення тісних контактів з прогресивними профспілковими, жіночими та
молодіжними організаціями.[15] Затверджені принципи достатньо широко
охоплювали організаційні та економічні сторони діяльності кооперативів. Проте
ці принципи виявилися надмірно узагальненими і неконкретними, особливо щодо
права власності членів кооперативу, права контролю, автономії й незалежності
кооперативів.
З 1921 по 1966 р. діяла
Міжнародна кооперативна жіноча гільдія, яка в 1921 р. об'єднала 27 млн.
жінок-кооператорів з 20 країн. Ця жіноча кооперативна організація була
самостійною й незалежною: вона скликала свої конгреси й мала свої керівні
органи. Міжнародна кооперативна жіноча гільдія провела велику роботу щодо
підвищення громадського становища жінок, розширення їх освіти, досягнення їх
політичної та економічної рівності, поліпшення життя їх родин тощо. Через
фінансові труднощі в 1963 р. гільдія зупинила роботу на три роки, а в 1966 р.
ввійшла до МКА як Жіноча кооперативна консультативна рада (ЖККР), що об'єднує
жінок-кооператорів з багатьох країн світу. ЖККР консультувала МКА з проблем
жіночого кооперативного руху, провадила освітню й дослідницьку діяльність,
встановлювала контакти з жінками-кооператорами та національними жіночими
організаціями, вела боротьбу за рівні права жінок та чоловіків в освіті,
професійному навчанні, оплаті праці, в висуванні на керівні посади, а також
співпрацювала з ООН та її спеціалізованими установами, іншими міжнародними
організаціями.
В 1974 р. Центральний
комітет МКА ухвалив рішення надати представнику Жіночої кооперативної
консультативної ради повний статус. Того ж року ЖККР було реорганізовано в
Комітет жінок-кооператорів, відтак вона отримала статус допоміжного комітету.
Комітет жінок-кооператорів об'єднує представників споживчих,
сільськогосподарських, виробничих і житлових кооперативів. Комітет має свій
Виконком, який збирається в разі потреби. Головним завданням Комітету
жінок-кооператорів є залучення жінок до кооперативного руху. Обмін інформацією
між кооперативними організаціями, яку провів Комітет, показав, що жінки почали
частіше обіймати відповідальні посади, а кооперативні організації – надавати
більше уваги освіті жінок та їх фаховій підготовці. Комітет жінок-кооператорів
проводить велику роботу в країнах, що розвиваються.
Однією з актуальних у міжнародному
кооперативному русі є проблема залучення молоді до кооперації. Раніше при МКА
діяли Міжнародна федерація молодих кооператорів і робоча група «Молодь і
кооперація». Але ці організації існували недовго. Починаючи від 1969 р., МКА
проводить міжнародні конференції молоді, на яких обговорюються проблеми,
пов’язані з членством і працею молоді в кооперативах, а також питання щодо
ознайомлення молоді з кооперативними принципами, залучення молодих
кооперативних спеціалістів до участі в наданні допомоги кооперативам країн, що
розвиваються. МКА ухвалив декілька резолюцій з проблем залучення молоді до
кооперації. Важливого значення набирає кооперативне співробітництво Альянсу й
національних кооперативних організацій з Всесвітньою федерацією демократичної
молоді та Міжнародною спілкою студентів, з молодіжними комісіями й відділами
ЮНЕСКО та МОП.
У 1968 р. Міжнародний
кооперативний альянс в Нью-Делі (Індія) засновує регіональне відділення для
країн Азії і Океанії. В жовтні 1972 р. в Варшаві проходив XXV конгрес МКА, який
ліквідував категорію членів-кореспондентів, запровадив більш демократичну
систему сплати членських внесків і представництва. Внаслідок цього кооперативні
організації молодих національних держав Азії, Африки та Латинської Америки
стали повноправними членами МКА. Також, вирішили надалі засідання конгресу
проводити раз на чотири роки, а рішення ухвалювати не таємним, а відкритим
голосуванням. У 1976 р. відбулася ще одна важлива подія в історії МКА:
впроваджено єдине членство для всіх кооперативних організацій-членів. Кожній
організації надається лише один голос, незалежно від кількості внесених
паїв-внесків. Отже, МКА здійснив важливий крок до розширення демократії у
міжнародному кооперативному русі.
У 1982 р. штаб-квартира МКА
переміщується з Лондону до Женеви (Швейцарія). В 1990 р. МКА засновує
регіональне відділення в Сан-Хосе (Коста-Ріка) для країн Америки. З 1992 р. МКА
розпочав децентралізацію управління на чотири регіони: Африку, Америку, Азію і
Океанію, Європу. 27-30 жовтня 1992 р. в Токіо відбувся XXX конгрес МКА. На форумі
обговорили й прийняли новий Статут, структуру МКА, а також Правила, Процедури й
Положення МКА. У 1992 р. Генеральна Асамблея ООН (резолюція 47/90 від 16
грудня) проголосила в честь століття з дня утворення Міжнародного
кооперативного альянсу першу суботу липня 1995 р. Міжнародним днем
кооперативів.[16] 7 лютого 1995 р. Генеральна Асамблея
ООН (резолюція 49/155) запропонувала урядам, відповідним міжнародним
організаціям, спеціалізованим установам і національним і міжнародним
кооперативним організаціям щорічно, починаючи з 1995 р., відзначати у першу
суботу липня Міжнародний день кооперативів.[17]
У вересні 1995 р. на
ювілейному ХХХІ Конгресі Міжнародного кооперативного альянсу у Манчестері була
прийнята «Заява про кооперативну ідентичність». На основі узагальнення понад
150-літнього досвіду міжнародного кооперативного руху в Заяві було дано
визначення кооперативу, перелік найбільш важливих цінностей кооперативного руху
та принципів, на яких має здійснюватись діяльність кооперативів у ХХІ столітті.
В Заяві підкреслюється, що кооперативи базуються на таких цінностях, як
взаємодопомога, взаємна відповідальність, демократія, рівність, справедливість
та солідарність. Члени кооперативів дотримуються етичних принципів чесності,
відкритості, соціальної відповідальності та піклування про інших. В Заяві
кооперативні принципи визнали спрямовуючими ідеями, за допомогою яких
кооперативи впроваджують у життя цінності кооперативного руху. Фундаментальними
кооперативними принципами, на яких має ґрунтуватись діяльність будь-якого кооперативу
затвердили:
1.
Добровільність і відкрите
членство. Кооперативи – добровільні організації, відкриті для всіх, хто може
користуватись їхніми послугами та готовий взяти на себе відповідальність,
пов’язану з членством, без дискримінації щодо статі, соціального становища,
національності, політичної чи релігійної приналежності.
2.
Демократичний членський
контроль. Кооперативи – демократичні організації, які контролюються своїми
членами. Члени приймають участь в розробці стратегії та напрямків діяльності
кооперативів. Чоловіки і жінки, які обрані представниками, підзвітні членам
товариства. Члени первинних кооперативів мають рівне право голосу (один член –
один голос). Кооперативи інших рівнів також організовані на демократичних засадах.
3.
Економічна участь членів.
Всі члени вносять до капіталу кооперативу однакову частину і здійснюють
демократичний контроль за його використанням. Певна частина капіталу
кооперативу є його власністю. Члени можуть отримувати якусь обмежену компенсацію
на свою частку капіталу, або не мати такої компенсації. Це передбачається
умовами членства. Члени кооперативу спрямовують доходи від його діяльності на:
розвиток їхнього кооперативу, при можливості утворюючи резерви, хоча б частина
яких є неподільною; винагороду членів відповідно до їх операцій з кооперативом;
підтримку ініціатив, схвалених членами.
4.
Автономія і незалежність.
Кооперативи є автономні організації самодопомоги, що контролюються своїми
членами. Якщо вони укладають угоди з іншими організаціями, включаючи державні,
чи залучають кошти із зовнішніх джерел, то це робиться на умовах збереження
демократичного контролю членами за діяльністю кооперативу та збереження його
кооперативної автономії.
5.
Освіта, підвищення кваліфікації,
інформація. Кооперативи забезпечують освіту та підвищення кваліфікації для
своїх членів, виборних представників, менеджерів і працівників для того, щоб
кожен з них міг повноцінно забезпечувати ефективний розвиток свого кооперативу.
Вони також інформують громадськість, особливо молодь та громадських лідерів,
про природу і переваги кооперації.
6.
Співпраця між
кооперативами. Співпрацюючи в структурах місцевого, національного,
регіонального та міжнародного рівнів, кооперативи найбільш ефективно слугують
своїм членам і розвивають кооперативний рух.
7.
Турбота про громаду.
Кооперативи працюють на розвиток своїх громад, керуючись політикою, визначеною
членами.[18]
Ця, прийнята Міжнародним кооперативним альянсом остання редакція
базових кооперативних принципів, є загальним орієнтиром діяльності
кооперативних організацій різних країн. Це означає, що на основі цих принципів
може функціонувати об’єднання як фізичних так і юридичних осіб, кооператив
будь-якого виду, що існує у будь-якій державі, у тих чи інших
соціально-економічних умовах. Виходячи з універсальних принципів, міжнародні
об’єднання окремих видів кооперації, кооператори ряду країн виробили,
відповідно спеціальні та національні кооперативні принципи.
У 1996 р. МКА утворив
Міжнародну оздоровчу кооперативну організацію (МОКО) яка репрезентує
кооперативи здоров’я. В 1999 р. МКА підписує Меморандум з Продовольчою і
сільськогосподарською організацією об’єднаних націй (ФАО) про співробітництво і
підтримку в галузі сільськогосподарського кооперативного розвитку. У 2000 р.
МКА приймає стратегію з забезпечення гендерної рівності. 19 грудня 2001 р.
Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію, якою визначено основні напрямки
політики для створення сприятливих умов кооперуванню. Резолюція пропонує державам-членам
ООН визнавати ці напрями при внесенні змін у свою кооперативну політику та
спеціальне кооперативне законодавство («Основні напрямки ООН зі створення
сприятливих умов для розвитку кооперативів»).[19]
90-та сесія Генеральної конференції Міжнародної організації
праці (МОП) у Женеві прийняла «Рекомендацію про сприяння розвиткові
кооперативів» (рекомендація 193 від 20 червня 2002 р.), яка призначена
допомогти урядам, профспілкам та організаціям роботодавців визначитись стосовно
способів і засобів підтримки кооперативів.[20] У 2004 р. МКА і МОП підписали
Меморандум, спрямований на подолання бідності і створення робочих місць. У
цьому ж році прийнята Стратегія МКА у боротьбі з ВІЛ/СНІД. 6 червня 2008 р.
Міжнародний кооперативний альянс затвердив нову редакцію статуту організації. У
2009 р. Президентом МКА вперше обрали жінку Дейм Паулін Грін.[21] Найважливішими стратегічними завданнями
МКА в 2009–2012 рр. були:
1.
консолідація і збільшення
чисельності членів;
2.
збільшення впливу
кооперації на глобальному рівні шляхом просування кооперативної ідеї;
3.
розвиток сильних
кооперативних підприємств з метою соціального і економічного прогресу;
4.
підвищення ефективності
управління шляхом розвитку людського капіталу і підтримки міжнародних
інституцій.[22]
Серед завдань діяльності МКА – заходи, спрямовані на розвиток
кооперативного руху в умовах світової фінансової кризи. Так, темою Міжнародного
кооперативного дня, який був проведений під егідою МКА та ООН 4 липня 2009 р.,
була протидія кооперативами світовій економічній кризі. При цьому головний
наголос робився не на необхідності економічного зростання кооперативів, а на
дотриманні кооперативних принципів діяльності як фактору глобального
економічного оновлення.
За час існування МКА перетворився на велику міжнародну
організацію. МКА має статус «А» першої категорії в Економічних і Соціальних
радах, в ЮНЕСКО та деяких інших міжнародних організаціях. Альянс почав активно
підтримувати й захищати інтереси широких мас населення, брати участь у заходах,
що проводяться ООН та її спеціалізованими органами, підтримувати акції
демократичних і миролюбних сил. Розширилася діяльність МКА щодо надання
допомоги кооперативам країн, що розвиваються, зросла його роль у розвитку
міжнародної співпраці, міжнародної кооперативної торгівлі, туризму,
страхування, захисту прав споживачів тощо. Альянс виступив організатором деяких
заходів, спрямованих на залучення до кооперативного руху жінок і молоді.
Серйозну увагу МКА надав проблемам кооперативної демократії, зміцненню єдності
лав міжнародного кооперативного руху. Враховуючи значну роль кооперативів у
соціальному розвитку, на 64-й Сесії Генеральної Асамблеї ООН 18 грудня 2009 р.
затвердили резолюцію (А/RES/64/136), в якій проголосили 2012 р. Міжнародним
Роком Кооперативів.[23]
У другій половині 2012 р., після п’яти років фінансової
кризи, більшість розвинених економік залишалася в стані кризи. Їх уряди
виходили з економіки, скорочуючи свої соціальні зобов’язання і витрати на
суспільні потреби, залишаючи громадян ще більш вразливими до економічної
нестабільності. У цій ситуації кооперативи дали людям у всьому світі певну
надію і ясність. Будучи унікальною моделлю ведення бізнесу, кооперативи надають
економічні ресурси й демократичний контроль. Кооперативна модель стала
комерційно ефективним і надійним способом ведення довгострокового,
ціннісно-орієнтованого бізнесу, який враховує економічні й соціальні потреби
людини. Кооперативний підхід став зручним як для організації малого й
середнього, так і крупного бізнесу. кооперативний сектор надав мільйони робочих
місць по всьому світу. Кооперативні організації зміцнюють стабільність, вони
спрямовані на перспективу, життєздатні й успішні. Відтак 2012 р. став
поворотним моментом для кооперативної ідеї, щоб оцінити той вклад, який вона
вносить у забезпечення безпеки та благополуччя.
У жовтні 2012 р. в Манчестері Генеральна Асамблея
Міжнародного Кооперативного Альянсу прийняла програму «Бачення 2020 року».
Даний проект спрямований на те, щоб кооперативи до 2020 р. стали:
1.
Визнаним лідером у галузі
економічної, соціальної й екологічної усталеності;
2.
Моделлю, якій нададуть
перевагу прості люди;
3.
Найбільш зростаючою формою
бізнесу.
Стратегія цього Проекту спрямована на проведення у
2011–2020 рр. Кооперативного десятиріччя впевненого росту. Головні
пріоритети цієї програми у тому, щоб розказати про кооперацію максимально
більшій кількості людей, надати людям інструменти й базову підтримку, щоб вони
змогли створювати, фінансувати й розвивати життєздатні кооперативи й долати
бар’єри на цьому шляху. Проект Кооперативного Десятиріччя вказує чіткий напрям
діяльності на найближчі роки. Завдання МКА, Національних кооперативних
альянсів, секторальних груп, кооперативів й окремих пайовиків на сучасному етапі
полягає у реалізації цієї програми. П’ять основних складових цього проекту:
1.
Кооперативна бізнес модель
краща, тому що вона дає людям можливість участі (Участь);
2.
Кооперативна бізнес модель
краща, тому що вона створює економічну, соціальну й екологічну сталість
(Сталість);
3.
Кооперативна бізнес модель
краща, тому що вона, будучи ідентичною (визначається цінностями й принципами
кооперації), розміщує людину в основу процесу прийняття рішень і надає великий
смисл чесної гри у світову економіку (Ідентичність);
4.
Кооперативна бізнес модель
потребує гарантованих сприятливих правових норм для свого росту (Правові
рамки);
5.
Кооперативна бізнес модель
потребує кооперативного капіталу зі строгим членським контролем (Капітал).
Всі ці п’ять складових проекту взаємопов’язані між собою й
становлять його цілісність. Відтак, щоб досягти цілей проекту «Бачення 2020
року» необхідно:
1.
Вивести участь в межах
членства і управління на новий рівень.
2.
Розвивати кооперативи як
гарантів сталості.
3.
Розробити кооперативне
послання й забезпечити кооперативну ідентичність.
4.
Гарантувати сприятливі
правові рамки для кооперативного росту.
5.
Забезпечити надійний
кооперативний капітал, гарантуючи членський контроль.
Коли перші піонери кооперації застосували на практиці свої нові
ідеї, вони, тим самим, запропонували людям можливість задовольнити свої потреби
у випадку, коли цього не могли зробити акціонерні компанії. Сьогодні такі ідеї
потрібні усім людям. Світова спільнота зіткнулася з крахом традиційної
економіки, в якій прибуток і ріст важливіше сталості, а приватний прибуток
значить більше, ніж суспільне благо. Саме тому цей амбіційний проект
спрямований на роз’яснення кооперативного посилу і його широкої трансляції на
світове співтовариство. Проект є способом забезпечити людей засобами, які
допоможуть їм втілити в життя свої мрії; способом, який дозволить усім людям
подолати ті перепони, які стоять на шляху втілення їх мрій.
Сьогодні, Міжнародний кооперативний альянс – одна з найбільших у
світі недержавних організацій. Його членами є 292 кооперативних організацій від
95 країн, які репрезентують більше 1 млрд. осіб у всьому світі.[24] Це – національні кооперативні
об’єднання (спілки, федерації, конфедерації), економічно потужні кооперативи
(торговельні товариства, кооперативні банки, страхові компанії), а також
міжнародні кооперативні організації.
Міжнародний кооперативний
альянс діє на основі власного статуту, який, звичайно, постійно
вдосконалювався, зазнаючи тих чи інших змін та доповнень. Нині чинна редакція
статуту, прийнята Генеральною Асамблеєю 6 червня 2008 р. Деякі зміни і
доповнення Генеральна Асамблея МКА внесла 1.1.2009 р. і 20.11.2009 р.[25] Згідно з Правилами, Міжнародний кооперативний
альянс є незалежною, недержавною асоціацією, яка об'єднує, представляє і
обслуговує кооперативи у всьому світі. МКА має статус асоціації, організованої
на кооперативних засадах. Її керівництво виборне, а основне джерело
фінансування – членські внески. З 1982 р. штаб-квартира цієї організації
знаходиться у Женеві (Швейцарія).
Статут МКА визначає завдання
цієї організації:
1.
Бути світовим
репрезентантом кооперативних організацій усіх видів, які у практиці
дотримуються кооперативних принципів.
2.
Поширювати в усьому світі
кооперативні принципи та методи.
3.
Сприяти розвитку
кооперації.
4.
Відстоювати інтереси
кооперативного руху в усіх його формах.
5.
Підтримувати добрі
взаємовідносини між членами об’єднання.
6.
Сприяти розвиткові дружніх
та господарських відносин між кооперативами усіх видів, як на національному,
так і на міжнародному рівнях.
7.
Сприяти зміцненню миру та
безпеки.
МКА досягає своїх цілей:
–
збиранням кворуму для
обміну досвідом, як джерелом інформації про кооперативний розвиток, дослідження
й статистику;
–
надаючи технічне сприяння
кооперативному розвитку;
–
створюючи міжнародні спеціальні
організації в різних секторах кооперативної економіки та здійснюючи соціальні
(громадські) заходи;
–
кооперуючись із
Організацією Об’єднаних Націй, з іншими неурядовими міжнародними та
національними організаціями, які дотримуються цілей, важливих для кооперації;
–
іншими належними способами.
Офіційні мови МКА –
англійська, французька, німецька, російська та іспанська.
Сучасна децентралізована
організаційна структура Міжнародного кооперативного альянсу чотириступенева і
включає:
–
центральні органи
управління (Конгрес, Генеральна асамблея, Правління, Комітет аудиту і контролю,
Адміністрація МКА);
–
чотири регіональні органи
управління (Регіональні Асамблеї, Регіональні Правління та адміністрації для
Європи, Азії і Океанії, Америки й Африки);
–
глобальні регіональні
секторальні організації;
–
тематичні комітети.[26]
Конгреси Міжнародного
кооперативного альянсу – це форуми кооператорів з усього світу, участь у яких
можуть брати й не члени МКА. На конгреси запрошуються також представники
міжнародних кооперативних організацій, політичні, громадські та релігійні
діячі, науковці, що займаються дослідженнями кооперативної проблематики. Конгреси
відбуваються що чотири роки й обговорюють найважливіші проблеми світового
кооперативного руху, питання, які мають стратегічне значення для його розвитку.
Найвищим органом управління Міжнародним кооперативним альянсом є Генеральна
асамблея – збори представників від усіх організацій –членів МКА, що збираються
раз в два роки. Вищим виконавчим органом управління МКА є Правління альянсу.
Правління обирається Генеральною асамблеєю на чотири роки і складається з
Президента МКА, чотирьох Віце-президентів та вісімнадцяти членів. Двоє з 18
членів представляють секторальні організації і один молодіжні кооперативи.
Організації-члени МКА не можуть мати в Правлінні більше ніж одного
представника, за винятком Президента. Органом членського контролю в
управлінській структурі Альянсу є Комітет аудиту і контролю. Він складається з
трьох-п’яти членів. Комітет уповноважений призначати Аудитора МКА і проводити
щорічну перевірку фінансової діяльності Альянсу та фінансових зобов’язань його
членів. Про результати аудиту комітет звітує перед Генеральною асамблеєю та
Правлінням.[27]
Невід’ємними елементами
організаційної структури Міжнародного кооперативного альянсу є його регіональні
органи управління. Вони створені з метою сприяти співпраці між
організаціями-членами МКА на регіональному рівні. Зокрема, регіональні асамблеї
Азії і Океанії, Америки, Африки та Європи, що збираються щороку, проводять в
життя рішення Генеральної асамблеї, визначають пріоритети робочих програм МКА
для своїх регіонів, а також готують звіти, пропозиції та резолюції для розгляду
на Генеральній асамблеї. Політику, визначену регіональними асамблеями
реалізують регіональні ради, які очолюють віце-президенти МКА. Центральні та
регіональні органи управління мають свій апарат – Адміністрацію. Адміністрацію
очолюють, відповідно, Генеральний директор МКА та регіональні директори.
Генеральний директор – основна посадова особа в МКА. Він керує центральним
офісом Альянсу в Женеві, добирає кадри та очолює секретаріат МКА. Генеральному
директору МКА підзвітні всі регіональні адміністрації.[28]
Господарськими секторами
кооперативної діяльності управляють спеціалізовані організації. Це – міжнародні
кооперативні організації, що є членами МКА й об'єднують, відповідно,
сільськогосподарські, фінансові, споживчі, житлові та ін. кооперативи.
Негосподарськими секторами керують спеціальні комітети: Комунікативний комітет
(ІСАСС), який відповідає за зв'язки між національними кооперативними
організаціями, Комітет кооперативних досліджень (ICACCR), Комітет розвитку
людських ресурсів (ICAHRDC) та Комітет ґендерної рівності (ICAGEC).
Спеціалізовані організації та комітети створені відповідно до рішень
Генеральної асамблеї МКА і підзвітні їй у своїй діяльності.[29]
Децентралізована
організаційна структура Міжнародного кооперативного альянсу дозволяє ефективно
реалізовувати свої основні цілі. Політика МКА здійснюється у таких напрямах:
1.
Забезпечення
співробітництва кооперативних організацій на міжнародному рівні. Розвиток
співробітництва координує Комунікативний комітет. Цей комітет, а також
спеціалізовані організації МКА сприяють укладенню взаємовигідних економічних
угод, налагодженню науково-технічних зв'язків та обміну досвідом між
кооперативними організаціями з різних країн та регіонів.
2.
Зокрема, останнє
десятиріччя для кооперативів Європейського Союзу було сповнене роботи по трьох
основних напрямках: розширення сфери використання кооперативних об’єднань,
удосконалення кооперативного законодавства, визнання політичними структурами
Євросоюзу за кооперативами належного місця у реалізації тих завдань, що стоять
нині перед європейською спільнотою. Останнім часом завдяки зусиллям МКА Європи,
Єврокомісія прийняла Європейський кооперативний статут (SCE) та спеціальне
Звернення про сприяння розвиткові кооперативів у Європі.
3.
Захист кооперативної
ідентичності, поширення кооперативної ідеї. Збереження кооперативної
своєрідності в умовах глобалізації й переходу до постіндустріального
суспільства визнається пріоритетом МКА. Питання кооперативної теорії
розглядалися на всіх останніх конгресах Альянсу. Вони – предмет діяльності
численних наукових та інформаційно-методичних центрів, створених за його
участю. Результати наукових досліджень та методичні рекомендації кооперативним
організаціям подають на сторінках журналів МКА «Новини Міжнародного
кооперативного альянсу» та «Огляд міжнародної кооперації».
4.
Забезпечення підтримки
кооперативного руху на міжнародному і національному рівнях. Підтримку
кооперації забезпечує регулярне співробітництво МКА з державними й громадськими
міжнародними організаціями, зокрема з Організацією Об’єднаних Націй (ООН),
Міжнародною організацією праці (МОП), Міжнародною продовольчою та
сільськогосподарською організацією (ФAO) і ін.
5.
Сприяння кооперації в
державах з перехідною економікою та в країнах, що розвиваються. МКА приділяє
постійну увагу кооперативному рухові в країнах Азії та Африки, а останніми
роками ще й кооперації в державах Східної і Центральної Європи, що перейшли до
демократії та ринкової економіки. Для допомоги кооперації цих країн регулярно
розробляють спеціальні програми, до виконання яких залучають міжнародні та
національні кооперативні організації, громадські об’єднання і фонди. Програми
передбачають різноманітну фінансову, технічну, організаційну й
культурно-просвітню допомогу кооперативам у цих регіонах.
6.
Підвищення кваліфікації
спеціалістів і керівників кооперативів з питань менеджменту, фінансової роботи,
підготовки кадрів тощо. Цей напрям останнім часом теж став пріоритетом МКА, що
пояснюється зростаючим притоком в кооперативи нових людей та ускладненням
управління кооперативом в умовах високоінтенсивної економіки. Для навчання
кооперативних кадрів розробляють і реалізують спеціальні освітні програми,
надають підтримку кооперативним навчальним закладам, проводять «круглі столи»,
семінари, конференції з обміну досвідом кооперативної діяльності, збирають й
узагальнюють інформацію про нові види послуг та набутки кооперативного
менеджменту, які існують в різних країнах тощо.
7.
Підтримка і проведення
акцій міжнародного та національного рівня, спрямованих на вирішення глобальних
проблем людства. МКА та національні об'єднання кооперативів надають моральну,
фінансову й організаційну підтримку ініційованим іншими організаціями заходам
та діям на захист миру, навколишнього середовища, прав та свобод людини і
народів. Вони також самостійно проводять подібні акції, борючись з бідністю,
безробіттям, соціальною несправедливістю, забрудненням довкілля тощо. МКА
виступає за створення усім народам рівних можливостей в умовах глобалізації
економіки.[30]
Крім Міжнародного
кооперативного альянсу, в світі існують інші міжнародні кооперативні
організації, діяльність яких у справі розвитку кооперації заслуговує пильної
уваги. До таких організацій можна зарахувати Об’єднаний комітет сприяння й
надання допомоги кооперативам, що є єдиною міжнародною кооперативною
організацією, до якої входять як урядові, так і неурядові організації. Членами
Об’єднаного комітету сприяння й надання допомоги кооперативам є Секретаріат
ООН, МОП, ФАО, МКА, Всесвітня рада кредитних спілок, Міжнародна федерація
робітничих плантацій, сільського господарства й суміжних професій. Комітет
функціонує як сполучна ланка між установами ООН та міжнародними неурядовими
організаціями і є створений для сприяння й координації допомоги кооперативам
країн, що розвиваються. Ініціатором заснування такого органу виступив
наприкінці 60-х років МКА. Ідею підтримали МОП і ФАО, і наприкінці 1971 р. було
створено Об'єднаний комітет сприяння в наданні допомоги кооперативам. Спочатку
цей комітет займався тільки проблемами сільськогосподарських кооперативів, але
пізніше вирішили розширити сферу його діяльності, залучивши до неї всі види
кооперативів країн, що розвиваються. Останнім часом цей орган почав надавати
чимало уваги дослідницькій діяльності, готувати аналітичні огляди про розвиток
кооперації в різних країнах, розробляти проблеми кооперативної теорії та
практики. Секретаріат ООН часто залучає Об'єднаний комітет сприяння в наданні
допомоги кооперативам до підготовки проектів і доповідей про кооперацію, що
виносяться на обговорення Генеральної Асамблеї. Діяльність комітету, незважаючи
на його досить обмежені фінансові й людські ресурси, користується визнанням
міжнародних організацій і агентств, що діють у галузі кооперативного розвитку.
Робота комітету суттєво розширює можливості й підвищує ефективність допомоги,
яка надається по лінії міжнародних організацій кооперативам країн, що
розвиваються.
Організація Всесвітня рада
кредитних спілок – член
Комітету – знаходиться в
Медісоні (штат Вісконсін, СІНА). Всесвітня рада кредитних спілок є міжнародною
кредитною організацією, яка надає технічну, організаційну й фінансову допомогу
своїм організаціям-членам у справі створення та укрупнення кредитних спілок у
всьому світі. На Третій всесвітній конференції з кооперативного кредиту й
заощаджень у 1974 р. в Лондоні було створено Міжнародний комітет взаємодії з
кооперативного кредиту й заощаджень. Цей комітет є організацією, яка ставить
собі за мету сприяти розвиткові кредитно-заощаджувальних кооперативів у всьому
світі й координувати їх діяльність на міжнародному рівні завдяки обмінові
інформацією, персоналом і експертами. Членами Комітету є МКА, Всесвітня рада
кредитних спілок, Центральний кооперативний банк сільського й лісового
господарства (Японія), Національна конфедерація взаємного кредиту (Франція),
Народні каси ім. Дежардена (Канада), група кооперативів Райффайзена (Бенілюкс),
Спілка кредитних кооперативів (Франція).
Організація Кооперативів
Америки (ОКА), що є членом МКА, – це поки що єдина регіональна міжнародна
організація, членство в якій є відкритим для кооперативних організацій усіх
країн американського континенту. Створена в 1963 p., ОКА своїм головним
завданням вважає створення й розвиток кооперативних федерацій. Велику увагу
надає ОКА кооперативній освіті: керівним працівникам країн Латинської Америки
вона виділяє стипендії для навчання в інших країнах. Організація сприяє
вдосконаленню кооперативного законодавства й впровадженню законів у силу, а
також організовує кооперативні конференції латиноамериканських країн,
налагоджує ділові стосунки з міжнародними організаціями. Штаб-квартира ОКА
міститься в Боґоті (Колумбія).
Найактивніше розвивається
міжкооперативна співпраця в країнах Скандинавії. В Швеції, Фінляндії, Норвегії,
Данії, Ісландії ще протягом 1918-1920 pp. помітно розширилися в тих країнах
спілки кооперативних підприємств у галузі закупівель і розподілу продовольчих і
непродовольчих товарів, а також різних товарів власного виробництва. В
Фінляндії було створено товариство «Нордспрей», яке виготовляло аерозольні
товари. В Швеції та Норвегії виникло товариство для виробництва шоколаду й
кондитерських виробів «Нордчоколяд». У Норвегії було засновано кооперативну
фабрику «Нордкронен», яка виробляла туалетне мило, а також шведсько-фінське
товариство «Тео-Оу», яке продукувало пральні порошки, та шведсько-норвезьке
товариство для виробництва електричних жарівок.
У 1918 р. виникло
Скандинавське кооперативне гуртове товариство, до складу якого ввійшли
кооперативні спілки Швеції, Данії, Норвегії, пізніше кооперативні організації
Фінляндії та Федерації Ірландських кооперативів. Штаб-квартира гуртового
товариства знаходилася в Копенгагені. В 1975 р. з'явилося нове спільне
підприємство кооперативних організацій Данії, Фінляндії, Норвегії та Швеції —
«Нордтенд», яке виготовляло мило, миючі й очищувальні засоби.
В 1974 р. кооперативні
організації США, Швеції, Канади, Данії, Бельгії, Великобританії, Франції,
Єгипту, Ірану, Японії, Норвегії, Швейцарії та інших країн створили Міжнародну
кооперативну нафтову асоціацію з центром у Нью-Йорку, яка закуповує нафту та
нафтопродукти для своїх членів. Асоціація побудувала декілька великих заводів з
переробки нафти, виробництва змішаних масел. Такі заводи є в Голландії, Швеції,
Бірмі, Шрі Ланці й деяких інших країнах.
19 найбільших
сільськогосподарських постачальних кооперативів США утворили міжнародну
торговельну компанію для постачання енергією своїх членів, відому як
Міжнародний енергетичний кооператив. Ця компанія підтримує прямі зв'язки з
країнами-виробниками нафти для того, щоб забезпечити постачання кооперативам
потрібних енергетичних продуктів.
Успішно функціонує
Міжнародний кооперативний банк, якого заснували 59 організацій з 21 країни, що
стали його пайовиками.
Великий вплив на
міжнародному ринку має торговельне об’єднання ІНТЕРКООП, до якого входять 22
споживчі кооперативні організації з 18 країн. ІНТЕРКООП здійснює спільні
закупівлі великими обсягами, організовує виставки кооперативної продукції,
сприяє обмінові досвідом торгівлі задля підвищення конкурентоспроможності
споживчих кооперативів. ІНТЕРКООП має свої контори в Гонконзі, Іспанії,
Бразилії, Аргентині, США й Австралії.
Від 1962 р. існує
Європейське співтовариство споживчих кооператив ЄВРОКООП, засноване
кооперативними спілками країн Спільного ринку. У 1965 р. ЄВРОКООП розпочав
здійснювати перші спільні закупівлі продовольчих товарів, у 1966 р. побудував
першу спільну фабрику кексів в Утресті (Голландія), згодом – фабрику для
виробництва шоколаду й карамелі в Дортмунді (ФРН). ЄВРОКООП планує й надалі
розширювати свою виробничу діяльність. У 1972 р. ЄЕС визнала ЄВРОКООП як
організацію споживачів і ввела її до складу дорадчого комітету з питань
споживання.
В розвитку міжнародних
кооперативних зв’язків відіграють чималу роль і інші кооперативні об’єднання
різних країн світу. Міжнародна кооперативна співпраця й міжнародні кооперативні
об'єднання були економічним підґрунтям інтернаціоналізації господарської науки
кооперативів капіталістичних країн, яка сприяла процесам інтеграції й
централізації в кооперативних організаціях, певною мірою зміцнювала позиції
кооперативного сектору в економіці країн з ринковою економікою.
Велику увагу питанням
кооперації надає ООН, особливо її економічна й соціальна рада (ЕКОСОР). Послідовна
політика, що її проводить ООН на підтримку кооперації, мала вплив на
спеціалізовані установи ООН, діяльність яких останнім часом все більше
орієнтується на заохочення кооперативних програм і проектів розвитку. До таких
установ належить зарахувати Продовольчу й сільськогосподарську організацію
(ФАО), Програму розвитку ООН (ПРООН), Організацію з питань освіти, науки й
культури (ЮНЕСКО), Організацію з промислового розвитку (ЮНІДО), Фонд з
капітального розвитку (ФКРООН) та низку інших.
Особливу роль у розвитку
кооперації відіграє Міжнародна організація праці (МОП), яка практично від дня
свого заснування в 1919 р. внесла споживчі товариства до списку організацій,
сприяння яким відповідало меті й завданням МОП. За роки існування МОП її
кооперативна програма зазнала докорінних змін. Умовно цю діяльність МОП можна
поділити на три періоди. Протягом перших трьох десятиліть праця кооперативного
відділу МОП концентрувалася на допомозі кооперативам промислово розвинутих
країн через провадження досліджень, розповсюдження інформації, розвиток
співпраці з кооперативними організаціями. Починаючи від 50-х років, вістря її
уваги поступово зміщується в бік країн, що розвиваються. Відтак, посилаючи
місії в країни, що розвиваються, МОП надає консультативну допомогу в розробці
кооперативного законодавства, створенні державних установ, сприяє кооперативам
у підготовці кадрів тощо.
На початку 70-х років
активізувалася діяльність Продовольчої й сільськогосподарської організації
(ФАО) в галузі кооперації. В 80-х роках ФАО здійснювала конкретні проекти майже
в 40 країнах, що розвиваються, провадила дослідження з проблем кооперації,
організовувала навчальні кооперативні курси, симпозіуми, семінари, виділяла
стипендії тощо. В останніх програмах ФАО посилену увагу надавалося питанням
залучення жінок до кооперації.
Все більшу зацікавленість
кооперацією виявляла Організація з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО),
особливо в галузі освіти членів кооперативів, ліквідації неписьменності. ЮНЕСКО тісно співпрацює з Міжнародним
кооперативним альянсом. МКА має консультативний статус вищої категорії в
ЮНЕСКО.
Плідно розвивається
співпраця МКА з організацією для промислового розвитку ООН, особливо із
спеціалізованим комітетом робітників виробничих і ремісничих кооперативів (ЮНІДО). Практична допомога ЮНІДО переважно зводиться до підготовки
кваліфікованих кооперативних фахівців з країн, що розвиваються, а також до
організації разом з МКА семінарів та інших заходів з питань промислових
кооперативів.
Вагомий вклад у
кооперативний рух вносить Програма розвитку ООН, яка є основним джерелом
фінансування проектів допомоги кооперативам. Тісні контакти налагоджено між ПРООН і МКА, якому надано статус
співпрацюючої організації.
Наведені факти свідчать про
те, яку підтримку має в світовій організації націй кооперативний рух, що став
невід'ємною частиною її практичної діяльності.
3. Становлення й основні тенденції
розвитку Українського кооперативного руху
Стосунки з вільним
кооперативним рухом започаткували піонери української споживчої кооперації М.
Баллін, В. Козлов, М. Зібер та інші. Вони підтримували дружні зв'язки з
англійською, французькою та швейцарською кооперацією, листувалися із західними
кооператорами, відвідували їх країни для вивчення й запозичення досвіду,
враховуючи соціально-економічну ситуацію в Україні. Українські кооператори
намагалися налагоджувати торговельні контакти, брали участь у кооперативних
конгресах і конференціях різних країн ще перед виникненням Міжнародного
кооперативного альянсу (МКА). Українські діячі належали до ентузіастів
утворення міжнародного об'єднання, навіть проектували заснування міжнародного
кооперативного університету та видання кооперативної енциклопедії тощо. В 1889
р. В. Козлов був учасником кооперативного конгресу в Парижі. Від 1880-х
років західноукраїнський кооператор В. Нагірний впроваджував практичний
досвід кооперативного будівництва та методи праці швейцарської кооперації.[31] В Західній Україні кооператори
підтримували зв’язки з піонерами кредитної кооперації Німеччини Райффайзеном та
Шульце з Деліча й застосовували їх кооперативні принципи в Галичині. Як піддані
Австро-Угорщини, кооператори Галичини були добре знайомі із засадами й
розвитком сільськогосподарської кооперації чесько-моравських земель.
Активно співпрацював з МКА
український кооператор Херсонщини Микола Левитський. Він брав участь у роботі
Першого й наступних його конгресів протягом 30 років як гість або як офіційний
представник у складі російської та української кооперативних делегацій. М.
Левитський був учасником конгресів МКА в Парижі (1896), Кремоні в Італії
(1907), Гамбурзі (1910) й востаннє у Стокгольмі (1927). Персональним членом МКА
був український кооператор С. Бородаєвський. Делегати західноукраїнської спілки
міської споживчої кооперації «Народна Торгівля» їздили на Міжнародний
кооперативний конгрес у Будапешті (1909). На конгресі в Ґлазґо (1913)
західноукраїнські кооператори на чолі з І. Петрушевичем роздали його учасникам
інформаційну брошуру англійською мовою про історію та тогочасний стан
української кооперації в Австро-Угорщині. На цьому форумі представники
кооперативних організацій народів, що були позбавлені власної державності, –
українців, чехів, грузинів та інших – звернулися до президії з пропозицією
замінити державне представництво на Міжнародних кооперативних конгресах
національним представництвом. Це питання мали вирішити на наступному, X
конгресі в 1916 p., але він у зв'язку з війною не відбувся.[32] Протягом 1917–1920 pp., у часи
визвольних змагань українського народу за незалежність, кооперація в Україні
досягла неабиякого розвитку. Було створено Всеукраїнську кооперативну спілку
Дніпросоюз, яка оголосила свій вступ до МКА. Кооперативні спілки України різних
рівнів налагодили ділові стосунки з кооператорами Фінляндії, Швеції, Німеччини,
Болгарії, відновили та зміцнили давні зв'язки з кооператорами Сибіру та
кооперативними організаціями кавказьких народів, які солідаризувалися з
українськими кооператорами ще на всеросійських кооперативних з'їздах.
Найстаршим членом МКА з-поміж українських кооперативних організацій була
західноукраїнська міська споживча кооперація «Народна Торгівля». Вона також
підтримувала тісні контакти з Гамбурзькою спілкою німецьких споживчих
кооперативів, була членом великих британських споживчих гуртових організацій.
Між двома світовими війнами українську кооперацію в МКА репрезентували
Ревізійний Союз Українських Кооперативів та «Народна Торгівля». На кожному
конгресі міжвоєнного періоду – в Базелі (1921), Генті в Бельгії (1924),
Стокгольмі (1927), Відні (1930), Лондоні (1934), Парижі (1937) – була присутня
делегація українських кооператорів на чолі з головою РСУК
Ю. Павликовським.[33] Підтримували зв'язки з міжнародним
кооперативним рухом і західноукраїнські жінки-кооператорки. Делегатки
Української Жіночої Кооперативної Гільдії від 1930 р. брали участь у конгресах
Міжнародної жіночої кооперативної гільдії у Відні (1930), Лондоні (1934),
Парижі (1937). В 1933 р. Українська Жіноча Кооперативна Гільдія стала
повноправним членом Міжнародної жіночої кооперативної гільдії. В 1937 p., разом
з конгресом, у Парижі відбулася конференція Міжнародної жіночої кооперативної
Гільдії. На дводенній конференції жінок-кооператорок делегаткою від Української
Жіночої Кооперативної Гільдії була Олена Залізнякова – директорка жіночої кравецької
школи при кооперативі «Труд» у Львові. Під час роботи міжнародної кооперативної
спілки жінок-кооператорок у Парижі в залі конґресу влаштували виставку видань
кооперативних афіш національних кооперативних жіночих Гільдій. Тут було
представлено й українські часописи, які містили статті жінок для
жінок-кооператорок, та спеціальні видання жіночих кооперативів. Українська
Жіноча Кооперативна Гільдія демонструвала журнал «Нова хата», картки та
каталоги кооперативу «Українське народне мистецтво», матеріали про працю й
побут жінок кооператорок.[34] У час між двома світовими війнами
українські кооператори налагодили дуже тривкі й широкі зв'язки з кооператорами
Чехословацької республіки. В демократичній країні великого слов'янина
Т. Масарика тоді виникла та розвивалася Українська Господарська Академія,
яка зробила свій цінний вклад у теоретичний розвиток вчення про кооперацію та
виховала цілу плеяду кооператорів-теоретиків і практичних організаторів.
Професори й студенти академії співпрацювали з Центральною спілкою чеських
кооператорів та з іншими кооперативними організаціями республіки. В чеській і
словацькій кооперативній пресі збереглися матеріали про таку співпрацю трьох
слов'янських народів. З-поміж українців, які доклали чималих зусиль до розвитку
чехословацької та західноєвропейської кооперативної думки, належить згадати
насамперед проф. С. Бородаєвського та проф. Б. Мартоса. Обидва вони
були членами міжнародного інституту для кооперативних закладів, заснованого
відомим економістом-ко-оператором Шарлем Жідом. Інформацію про український
кооперативний рух розповсюджував також М. Гехґер, як редактор одного з
фахових журналів. У 1924 р. проф. С. Бородаєвський і проф. Б. Мартос, як
представники Української Господарської Академії, брали участь у міжнародній
кооперативній виставці під час конгресу в Генті (Бельгія).
С. Бородаєвський написав французькою мовою брошуру про навчання в
кооперативному відділі УГА. Тисячі примірників цієї книжки було роздано
відвідувачам виставки та учасникам Міжнародного кооперативного конгресу.
Представники радянської кооперації запротестували проти її розповсюдження, але
їх протесту світова кооперативна громадськість не сприйняла. Обидва згадані
українські професори брали участь у всесвітній конференції професорів, які
викладали предмет кооперації в вищих навчальних закладах. У 1931 р.
С. Бородаєвського було делеговано на другу таку конференцію та з'їзд
фундаторів Міжнародного кооперативного інституту. Разом з проф.
М. Туган-Барановським, С. Бородаєвський найбільше відомий в наукових
колах і в міжнародному кооперативному рухові як видатний учений-дослідник
кооперації й співробітник багатьох кооперативних журналів, що виходили різними
мовами світу.[35]
В 1932 р. в Найдорфі
(Швейцарія) відбувся кооперативний семінар МКА, на якому Д. Коринець дав
обширну інформацію про історію та тогочасний стан кооперативної освіти в
Західній Україні. На початку 1937 р. відбувся XV конгрес МКА в Парижі, останній
перед Другою світовою війною. Західноукраїнську делегацію на цьому форумі
очолювали Ю. Павликовський і О. Луцький, які налагодили особисті
взаємини з видатними представниками міжнародного кооперативного руху –
В. Гансером, Г. Меєм, доктором Дж. Фоке, Е. Пуасоном та
іншими. Учасникам конгресу було роздано видану німецькою та французькою мовами
ілюстровану інформаційну книжечку про західноукраїнський кооперативний рух.
Член української делегації на останньому передвоєнному конгресі –
О. Луцький був заарештований в 1939 р. і помер у концентраційному таборі
біля Архангельська. В 1951 р. представник московської Центроспілки домагався
прийому до членів МКА окремо кооперативних організацій Української та
Білоруської РСР, щоб мати більше голосів у цій міжнародній кооперативній
організації, але цю вимогу відхилили.
Після проголошення
незалежності, протягом 1990-х рр. в Україні сформувалися передумови для
відродження національного кооперативного руху. Започаткована діяльність
кредитних спілок та сільськогосподарських кооперативів, реформування споживчої
кооперації, відновлення виробничих товариств, промислових, транспортних,
житлових, дачних кооперативів.
27–30 жовтня 1992 р. в
роботі XXX конгресу МКА в Токіо брала участь і делегація споживчої кооперації
незалежної України, очолювана головою Укоопспілки С. Бабенком. Відбулося
також засідання Виконкому МКА, який вирішив прийняти Центральну спілку
споживчих товариств України – Укоопспілку до членів МКА. Отже, відкрилася нова
сторінка в історії співпраці кооператорів України з міжнародним кооперативним
рухом. Укоопспілка стала повноправним членом всесвітньо відомої міжнародної
організації –МКА, що відкрило шлях до міжнародних зв'язків кооператорів
України.[36] З цього моменту посилюється
співробітництво та інтеграція кооперативних товариств на місцевому і
національному рівні. Правління Укоопспілки в кінці 90-х рр. вдається до теоретичного
обґрунтування концептуальних засад розвитку національного кооперативного руху в
умовах ринкового господарювання. На основі аналізу історичних і
соціально-економічних засад кооперації, організаційних і господарських систем
кооперативного руху розвинутих країнах Європи, Азії та США була розроблена
Концепція розвитку національного кооперативного руху.[37] Концепція розвитку національного
кооперативного руху в Україні стала важливим документом з питань його
організаційної консолідації та подальшого розвитку кооперативних відносин у
ринковій економіці. В ній були визначені організаційні завдання щодо розвитку
кооперативів за рахунок визначення засобів кооперативної агітації та механізмів
створення кооперативів і розроблення їхніх статутів і бізнес-планів. В
концепції зазначено, що всі напрями національного кооперативного руху
розвиваються на основі принципів кооперації, визначених ХХХІ Конгресом МКА у
1995 р.
У червні 2001 р. на
Установчих зборах уповноважених представників Центральної спілки споживчих
товариств України (Укоопспілки), Всеукраїнської спілки сільськогосподарських
кооперативів та Асоціації кредитних спілок України було створено Національний
кооперативний альянс України.[38] Головним завданням діяльності
Національного кооперативного альянсу (НКА) стало прийняття закону про
кооперацію в Україні, який би розширив і поглибив юридичні норми і положення,
що були зафіксовані в уже прийнятих на той час Законах України «Про споживчу
кооперацію», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про власність» та у Господарському
(комерційному) кодексі України, визначив усі правові, організаційні, економічні
та соціальні основи функціонування кооперації в Україні. Врешті, прийняття
закону «Про кооперацію» у 2003 р. стало важливим успіхом початкового етапу
діяльності Національного кооперативного альянсу. Цей закон став основою для
розвитку різних видів кооперативної діяльності в різноманітних секторах
економіки та соціального життя, створив правові основи їх організаційної і
господарської консолідації та перетворення кооперації у важливий чинник
суспільного життя.
У Законі України «Про
кооперацію» задекларовані такі принципи діяльності українських кооперативів:
1.
добровільність вступу та
відсутність перешкод при виході з кооперативної організації;
2.
соціальна справедливість,
взаємодопомога та співробітництво;
3.
рівне право голосу під час
прийняття рішень (один член кооперативу – один голос);
4.
вільний вибір напрямів і
видів діяльності;
5.
демократичний контроль за
діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів
кооперативів;
6.
безпосередня участь членів
кооперативної організації в її діяльності (ст. 4).[39]
Укоопспілка, як повноправний член Міжнародного кооперативного
альянсу, активно сприяє розвитку і укріпленню світового кооперативного руху,
намагається використовувати досвід кооперативних організацій інших країн світу.
Споживча кооперація України підтримує партнерські відносини з більшістю
національних кооперативних організацій Міжнародного кооперативного альянсу.
Окрім того, споживча кооперація приймає активну участь в роботі спеціалізованих
комітетів МКА, членом яких є Укоопспілка, організовує прийом іноземних
делегацій, що відвідують нашу країну для ознайомлення з діяльністю української
споживчої кооперації.
Делегації споживчої
кооперації України є постійними учасниками міжнародних виставок, ярмарків і
зустрічей, що організовуються національними кооперативними організаціями.
Особливо слід відзначити ефективну участь представників Укоопспілки в роботі
з’їздів МКА та інших міжнародних кооперативних з'їздів, форумів МКА,
міжнародних конференцій, семінарів та спільних обговорень з метою вивчення
зарубіжного досвіду роботи в умовах ринкової економіки і розробки стратегічного
розвитку міжнародної кооперації в ХХІ столітті. Зі свого боку представники
Укоопспілки сприяють поширенню українського досвіду діяльності та ефективного
вирішення проблем кооперації, які існують в умовах перехідної економіки.
Сьогодні основною
формою міжнародних економічних зв'язків споживчої кооперації є здійснення
експортно-імпортних операцій. Укоопспілка активно сприяє залученню
облспоживспілок до ведення зовнішньої торгівлі через зовнішньоекономічне
об’єднання «Укоопзовнішторг», основними завданнями якого є розширення
зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД). Разом з тим можна стверджувати, що в
недостатній мірі використовується потенціал участі Укоопспілки в міжнародних
кооперативних організаціях (особливо, МКА та європейських кооперативних
інституціях) для налагодження економічних зв’язків, побудованих на
кооперативній основі, розвитку інвестиційної діяльності. Співпраця з
кооперативними організаціями зарубіжних країн обмежувалася в останні роки
разовими угодами, передусім з кооперативними організаціями Росії, Білорусії,
Прибалтики, Швеції.
Виходячи із сучасного
стану міжнародних зв'язків, одним з найважливіших завдань розвитку міжнародної
співпраці споживчої кооперації України є не лише розширення діапазону зв`язків
із закордонними фірмами, але й формування міжнародних економічних, технічних і
соціальних зв`язків на довготривалій основі з кооперативними організаціями
зарубіжних країн. При цьому особливо актуальним є використання можливостей
роботи в окремих комітетах та підрозділах МКА (з питань сільського
господарства, банківської та страхової справи, інформаційних технологій тощо).
Таким чином, головною
метою розвитку міжнародної інтеграції Укоопспілки визначимо підвищення
організаційно-економічної ефективності зовнішньоекономічного співробітництва як
важливого напряму трансформації, зміцнення і динамічного розвитку кооперації в
умовах активізації співробітництва України та ЄС та розвитку міжнародного
кооперативного руху. Можна виділити 2 пріоритетних напрями поглиблення міжнародної
інтеграції кооперації України: по-перше, через співпрацю з наднаціональними
кооперативними об’єднаннями (передусім європейськими), і, по-друге, через
реалізацію проектів економічної співпраці та інтеграції з конкретними
кооперативними спілками зарубіжних країн. Окреслимо головні перспективні
напрями співпраці Укоопспілки з міжнародними кооперативними організаціями:
1.
Співробітництво
з Європейським об’єднанням споживчих кооперативів Єврокооп (EuroCoop). Головним
завданням цієї організації є захист інтересів своїх пайовиків та споживачів,
лобіювання та просування ідей й інтересів споживчої кооперації на
загальноєвропейському рівні. Можливими напрямами співпраці Укоопспілки з цією
організацією можуть стати участь у навчаннях та тренінгах, пошук ділових
партнерів серед кооперативних підприємств з 19 європейських споживчих спілок
для реалізації спільних інвестиційних та зовнішньоторговельних проектів,
отримання доступу до програм технічної допомоги Євросоюзу.
2. Участь у діяльності
проекту «Європейські кооперативи». Ця спільна платформа європейського
підрозділу МКА (ICA Europe) та Координаційного комітету Асоціації європейських
кооперативів (CCACE) започаткована 1 березня 2005 р. і
ставить собі за мету організацію та створення на загальноєвропейському рівні
механізму консультацій, досліджень та підтримки кооперативного руху з особливим
наголосом на інтеграцію кооперативних систем в єдиному європейському просторі
3. Вивчення можливостей
приєднання у перспективі до ініціативи запровадження спільного (єдиного)
статуту європейських кооперативів. Цей документ був прийнятий та затверджений
18 серпня 2003 р. Європейською Комісією, який схвалили всі кооперативні спілки
країн-членів ЄС і впровадили у національне законодавство до 18 серпня 2006 р.
Мета розробки спільного статуту полягає у можливості надання кооперативам
адекватних юридичних інструментів, щоб полегшити їх міжнародну та
транснаціональну діяльність.
4. Співпраця з
європейськими кооперативними банківськими об’єднаннями, зокрема Міжнародним
об’єднанням народних банків (Confédération Internationale des
Banques Populaires – СІВР) та Європейською асоціацією кооперативних банків
(European Assotiation of Co-operative Bank – ЕАСВ).[40]
Підсумовуючи зазначимо,
що в умовах активізації співробітництва України та ЄС посилюється необхідність
проведення широких наукових досліджень, які дозволять на якісно вищому рівні
формувати інтеграційну політику вітчизняної кооперативної системи та ефективніше
визначати стратегію і тактику розвитку споживчої кооперації в умовах
глобалізації. Реалізацію таких програм досліджень доцільно здійснювати спільно
з європейськими кооперативними інституціями із залученням коштів технічної
допомоги Євросоюзу.
Пріоритетним напрямом
розвитку кооперативних систем в умовах глобалізації є активізація їх участі у
міжнародному кооперативному русі та їх міжнародна інтеграція. Стратегічною
метою розвитку міжнародної інтеграції Укоопспілки є підвищення ефективності
зовнішньоекономічних зв’язків насамперед через участь у європейському
кооперативному русі та системне економічне співробітництво з кооперативними
спілками країн Центральної та Західної Європи.
Перспективами подальших
досліджень у даному напрямі є розробка механізму та стратегії поглиблення
міжнародної інтеграції кооперації України в окремих галузях та сферах економіки
(міжнародна виробнича кооперації, лізинг, туризм, інжиніринг, співробітництво у
банківській та інноваційній сферах тощо). Цей напрям досліджень є особливо
актуальним та перспективним з огляду на можливість впровадження в Україні
численних інновацій розвитку кооперативних організацій та кооперативної моделі
господарювання в умовах глобалізації.
