Лекція 9. МИСТЕЦТВО, АРХІТЕКТУРА ТА МІСТОБУДУВАННЯ ЄВРОПИ В ДОБУ РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

9.1. Загальна характеристика містобудування середньовічної Європи

9.2. Кріпосне і монастирське будівництво

9.3. Образ Єрусалима в західноєвропейському містобудуванні

9.4. Середовище середньовічного європейського міста

 

9.1. Загальна характеристика містобудування середньовічної Європи

У IV ст. відбувається занепад господарського і культурного життя Риму, який завершився загибеллю імперії. У V ст. в Італію, Іспанію, Францію (території, що належали Риму) вторглись варварські племена, які утворили тут свої держави. Тривалі і запеклі війни призвели до кризи, знищення пам'яток писемності. Рим зі світової столиці перетворився на невеликий населений пункт.

Протягом наступного періоду раннього середньовіччя (VІ-Х ст. н.е.) культура в Європі переживає тривалу кризу і занепад. У XII ст. становище в Європі дещо поліпшується завдяки розвитку сільського господарства, ремесел і торгівлі. Міста знову набули значення вузлових пунктів економіки, виробництва та культури. Навколо міст будували фортечні стіни з баштами.

Європейське середньовічне містобудування зробило величезний шлях починаючи з ранньофеодальних замків і монастирів і закінчуючи відносно великими містами. З руйнуванням Західної Римської імперії призупинився розвиток античної художньої культури.

Середньовічне місто майже завжди мало виразний центр – феодальний замок, монастир чи собор. Рідше в якості центру зустрічалася ратуша з ринковою площею. Навколо середньовічних міст обов'язково зводилися стіни з каменю чи з цегли, так як внаслідок постійних війн міста потребували оборонних заходів.

Стіни оточували ровами, а міські ворота зміцнювалися потужними вежами з підйомними мостами. У більшості випадків середньовічні міста мали компактний план і невелику територію з-за економії коштів для будівництва міських стін.

Прагнення захистити місто від нападу виробило особливу форму міської забудови, при якій навколо центру міста створювався додатковий бар'єр у вигляді кільця з кам'яних будинків, які були щільно притиснуті один до одного.

Вулиці в містах були вузькими в середньому від 5 до 7 м, а в окремих випадках у південних італійських містах шириною 2 або 1 м. Від частих поворотів і зломів вулиць виникали труднощі з міським рухом. Навіть у невеликому місті можна було заблукати. Середньовічні вулиці були надзвичайно мальовничими в наслідок нерегулярності забудови, наявності вузьких провулків і тупиків, а також через те, що будинки впритул примикали один до одного. Середня висота житлових будинків сягала
25–27 м (м. Флоренція).

 

Рис. 9.1. Європейське середньовічне місто

 

Інженерна підготовка і благоустрій територій. Умови проживання в середньовічних містах не були такими комфортними як у Стародавньому Римі. Відсутність водопроводу примушувала міських жителів користуватися криницями на площах і перехрестях. Головні вулиці і площі не були замощені, тротуари відсутні, а вивезення сміття проводилось дуже рідко.

Будівельні матеріали і технології. В якості основного будівельного матеріалу використовувалося дерево, з якого будувалися навіть мости через ріки, дахи будинків робилися з соломи.

Внаслідок скорочення лісових ресурсів у будівництві все менше застосовувалося дерево, воно поступово замінялося іншими матеріалами. Набула поширення фахверкова конструкція стін для житлових будинків і господарських будівель: вона являла собою дерев'яний каркас з вертикальних, горизонтальних і діагональних елементів, проміжки між якими були заповнені дрібним каменем.

При спорудженні замків і монастирів широко застосовувався камінь. У ранньому середньовіччі стала звичайною кладка на вапні, що зменшувало трудомісткість обробки каменю і підвищувало міцність стін (кладка з грубо колотих каменів на вапні була відома й раніше, але в античній архітектурі стіни монументальних будівель зводилися переважно сухою кладкою з ретельно отесаними каміннями). У кам'яних будівлях споруджувалися арки для перекриття приміщень і влаштовувалися арочні перемички вікон і дверей.

Кількість населення в містах. Середньовічні міста порівняно зі стародавньоримськими були небагатолюдними. Наприклад, місто з населенням 10000 мешканців вважалося великим містом, а місто з населенням 100 000 мешканців представляло собою рідкісне виключення. У більшості міст Англії населення було менше 5 000 жителів. Зростання міського населення починається тільки з XV ст. і досягає 15–20 тис. мешканців для великих міст. Наприклад, у Римі в кінці XV ст. було
30 000 мешканців, в Лондоні – 35 000 мешканців.

Планувальні системи міських вулиць. Плани середньовічних міст поділяються на дві категорії: регулярні та нерегулярні. В основному середньовічні міста мали нерегулярне планування, яке могло мати кілька видів:

-     Комбіноване (місто будувалося на староримській прямокутній планувальній основі, яка становила центральну частину міста. Від прямокутного контуру центру міста розходились промені, напрямок яких співпадав з напрямками доріг від основних воріт міста). Приклади комбінованого планування – Болонья, Флоренція, Кельн і Лондон.

 

 

Рис. 9.2. План середньовічного м. Болонья

 

-     Витягнуте (лінійне) (місто будувалося вздовж дороги).
Приклад – м. Единбург у Шотландії.

 

Рис. 9.3. План середньовічного м. Единбург

 

-       Радіальне (міста виникали навколо замку або монастиря, поступово оточуючи його житловими кварталами. Якщо замок стояв на рівнині, дороги, що розходились від нього у всі боки утворювали променевоподібну мережу вулиць. Якщо у широкої річки, озера або моря, то радіальний план складався по один бік замку в вигляді віяла. Разом зі зростанням міста з'являлися все нові й нові стіни, а знищення стін і побудова на їхньому місці вулиць перетворювали радіальне планування в радіально- кільцеве.

-       Радіально-кільцеве. Таким чином, під час Середньовіччя з'являється невідома античності нова планувальна система – радіально-кільцева з центром у вигляді замку, монастиря або кремля.

  

Рис. 9.4. План середньовічного міста радіально–кільцевої форми

9.2. Кріпосне і монастирське будівництво

До XI століття поступово стали формуватися відносно великі національні держави. Основним засобом спілкування та обміну стали сезонні ярмарки, на місці яких почали виникати нові міста. Почало розвиватися замкове і монастирське будівництво.

З'явився новий тип храму – тринефна базиліка, з'явився специфічний тип романського замку. Майже у всіх державах почався процес створення єдиної мови. Величезну роль при відсутності спільної мови в цей і наступний (готичний) період грав в суспільстві декор храмів (скульптура, вітражні прикраси живопис), який був не тільки енциклопедією богослов'я, але й сховищем багатьох інших знань. В цілому роль просторових мистецтв впродовж XI – XIII століть була дуже значною. Роль монастирів в архітектурі та будівництві цього періоду є провідною.

У готичний період (середина XII – XV–XVI ст.) закінчилося панування військового ладу і почалося активне будівництво нових і відродження багатьох старих міст. Розвиток ремесла і торгівлі стимулював життя міських громад, виникли розвинені цехові організації городян за професійною ознакою, стало набирати силу рух міст-комун за свої права, поступово стали з'являтися незалежні міста. За підрахунками різних фахівців тільки на території Німеччини в цей період виникло близько 800 міст. В основному це були дуже невеликі населені пункти з кількістю жителів до 2–5 тисяч осіб.

В цілому виникненню нових міст сприяли королі і вищі церковні ієрархи з одного боку, а з іншого боку зростанню населення сприяли селяни, які проживши в місті 1 рік, ставали вільними громадянами цих міст.

Із змінами в суспільному житті почалося становлення нового художнього стилю – готики. Розвиток міст призвів до появи нових різних типів громадських будівель. Крім храмів і житлових будинків з'являються ратуші, цехові будинки, торгові ряди, склади, вежі і т.д.

У місті виникає три головні центри: собор, ратуша і ринок. Але провідним архітектурним типом у цей період стає міський собор, виконаний у новій конструктивній кам'яно-каркасній системі.

Готична архітектура змогла втілити особливості середньовічного християнства.. Релігійне мистецтво мало зображувати недосяжне, ідею божественного втілювати в чуттєвих образах. Готичний собор якнайкраще відповідав цій ідеї своїми вертикальними ритмами, величезними просторами інтер'єрів, стрілчастими вікнами з вітражами, порталами, вигнутими статуями і складним орнаментом. З'явилося нове поняття ансамблю, не на рівні міста, а на вертикальному рівні фасаду собору. Поява великих соборів змінила вигляд середньовічних міст, збагатило їх силуети і панорами.

Монастир Мон Сен-Мішель

Він виник в бухті Нормандського узбережжя, на крутій скелі оточеній хиткими пісками, які кожен день затоплюються приливної хвилею.

Рис. 9.5. Монастир Мон Сен-Мішель

 

Прилив в цій бухті один з найбільших у світі, максимальна висота припливної хвилі становить 11 метрів. Перші відлюдники з'явилися на цій скелі, що називалася Монт Томб (Могильний пагорб) в 708 р і незабаром перейменували її в Мон Сен-Мішель. У 966 р на острові оселилися 11 ченців – бенедиктинців, які заснували монастир.

У середині X ст. на вершині скелі була побудована перша дороманской церква Нотр-Дам-су-Тер в каролингских традиціях, яку підтримували побудовані нижче склепи – маленькі каплички. Монастир вів активне будівництво в наступні століття, але найбільше значення мало XIII століття, коли Нормандію приєднав до Франції король Філіп Огюст.

Зруйновані в ході війни романські споруди були перебудовані відповідно до нових – готичних смаків. Монастир отримав тричастинний поділ. У центрі височів головний собор, під ним – каземати і склепи. Південна частина монастиря складалася, в основному, з приміщень житлового призначення з невеликою кількістю інших споруд: каплиць, казематів, залу трибуналу і т.д.

 

 

 

Рис. 9.6. Монастир Мон Сен-Мішель (Трапезна)

 

У північній частині був зведений складний триповерховий комплекс, який отримав назву Ла Мервей (Чудо). Він складався з східної частині (початок XIII ст.) та західної частини (кінець XIII ст.). Технічно дуже складна для XIII століття споруда, частково заглиблена в скелю, частково нависає над нею, була побудована в суворій відповідності з середньовічною ієрархією.

У самому низу перебували зал для роздачі милостині, у західній частині – сховище вина та продуктів, які мали дуже товсті стіни і потужні склепіння. Вище розташовувалися гостинний зал для всіх паломників і обширний Лицарський зал для особливо знатних прийомів, які проводив єпископ. Тут височіли колони і стрілчасті арки, що підтримують третій поверх. На самому верхньому рівні розмістилися трапезна (призначена тільки для ченців) і монастирська галерея, яку підпирали тонкі колони з бузкового каменю. Монастирські галереї, підвішені над морем і хиткими пісками, були місцем для споглядання і спілкування.

Рис. 9.7. Монастир Мон Сен-Мішель (план)
1 – Абатство 2 –Чудо-споруда 3 – Місто 4 – Дозорна тераса 5 – Зовнішні ворота 6 – Бульварні ворота 7 – Королівські ворота 8 – Королівська вежа 9 – Аркадна вежа 10 – Вежа свободи	11 – Низька вежа 12 – Башта «Пряжка» 13 – Церква Сан-П'єр 14 – Північна вежа 15 – Башта Клодін 16 – Дамба 17 – Башта Габріель 18 – Зміцнення складів 19 – Каплиця Сен-Обер 20 – Джерело Сен-Обер

У Ла Мерва перебувала дуже відома майстерня, в якій створювали неперевершені мініатюри для переписував манускриптів. Мон Сен-Мішель стали називати містом книг через його багаті бібліотеки. Краса місця, слава монастиря і поклоніння св. Мішелю все більше приваблювали паломників з різних країн. До XIV століття монастир став центром паломництва. У першій половині XIV в. монастир став точкою тяжіння навіть паломників-дітей, які скоїли кілька великих самостійних тривалих походів з Німеччини, Бельгії та Франції. Паломників, що йдуть в Мон Сен-Мішель впізнавали тому, що крім торбинки і посоха на їх одязі були нашиті мушлі. Ці черепашки на темному фонв стали гербом абатства.

У цей період монастир став неприступною фортецею, а біля його підніжжя з романських часів розвивалось невелике місто, тісно пов'язане з монастирським життям. Місто розміщується на двох терасах - північній і південній. У східній частині між цими терасами знаходиться невелика парафіяльна церква св. Петра. Основними громадськими будівлями містечка були і є донині таверни, лавки і заїжджі двори, які в усі часи обслуговували паломників.

У XV столітті місто отримало нові кріпосні стіни і вежі, які стали зв'язаною системою малих фортів і доріг між ними. Вхід в місто став ускладненим, увійти в нього можна було, тільки минувши кілька воріт (де Лавансе, дю Бульвар, дю Руа), укріплених ровом, підйомними мостами та опускаючими гратами, а також контрольованими вежами та вартою.

 

9.3. Образ Єрусалима в західноєвропейському містобудуванні

Основними принципами у всіх видах життя середньовіччя стали принципи ієрархії і подоби. Основою став хрестоподібний перетин головних вулиць центру та розміщення головних культових домінант (ротонда храму Гробу Господнього, вежа Давида, Латинська церква) в південно-західній і південно-східній частинах міста

Ця схема послужила базою для формування образу ідеального міста, вчиненого зразка для наслідування багатьох європейських будівельників. «Досконалий» образ Єрусалиму, привезений хрестоносцями, послужив основою для створення дуже різних міст і міських ансамблів. Абстрактність проектування «за подобою» призвела до виникнення надзвичайно виразного і різноманітного міського середовища. Однак соціальна ієрархія і, почасти, технологічні особливості деяких виробництв, почали формувати в середньовічному місті окремі функціональні зони.

З'явилися вулиці ковалів, бондарів, булочників, райони проживання феодальної знаті і т.д. Ці райони часом отримували свій архітектурно-просторовий вигляд і відносно загальну просторову побудову.

Дрезден XII – XIII століть. Створений Мейсенським маркграфами як один з ряду укріплених міст князівства для магістральної дороги, що зв'язує Східну і Західну Європу, Дрезден мав майже регулярне планування. У нього були округлі стіни, хрестоподібне розташування головних вулиць, кутове розміщення ринкової та соборної площ, розташування замку і монастиря францисканців в південно-західній чверті. Символіка міста сходила до збірному образу Єрусалима і вказувала на приналежність до християнського світу.

 

Рис. 9.8. Середньовічний Дрезден (план)

 

9.4.Середовище середньовічного європейського міста

У Середньовіччі будувалися як нерегулярні, так і регулярні міста. Будівництво нових регулярних міст в середньовічний період в різних європейських країнах грунтувалося на різних принципах. Так у Франції, наприклад, це будівництво вели найчастіше королі і герцоги для оборони своїх кордонів, а в Німеччині ці міста грунтувалися на принципах середньовічних законів. В економічно більш розвинених містах Італії також розроблялися схеми оптимальної планувальної структури міста. У порівнянні з античним періодом площі середньовічних міст були невеликі. Вони носили замкнутий характер. Вихід з вулиці на площу був не тільки не акцентований, але і як би замаскований вуличними зламами. У ранньоготичний період сформувалися основні центри середньовічного міста: собор, ринок, ратуша і навколишні їх простору. Поступово ці простори набули вигляду середньовічної площі, дуже різноманітною за своєю конфігурацією. Незважаючи на різноманітність, типологічно з'явилося два види площ – соборні і ринкові.

Відкритий простір соборної площі найчастіше було дуже невеликим за розміром. Іноді це простір зводилося тільки до наявності паперті перед головним західним входом. Її просторовий центр змістився в інтер'єр собору. Готичні собори стали не тільки культовими центрами, а й найбільшими будівлями в місті. У них часто могло збиратися все населення міста, як у випадку небезпеки, так і для загальних зборів, особливо в холодний період року.

Більшість готичних соборів була розрахована на дуже велику місткість, так в соборі Паризької Богоматері могло одночасно зібратися близько 9 тисяч чоловік, розміри його плану були порівнянні з римськими форумами, наприклад форумі Цезаря (40х120 м).

 

 

Рис. 9.9. Собор Паризької Богоматері

 

Центрами цивільного життя стали торговельні площі, які з простих ринків перетворилися на відкриті простори, забудовані по периметру будинками найбільш багатих купців і ремісників. Головною будівлею на таких площах став палац міської комуни (ратуша). Поступово з цих площ на окремі місця пішла торгівля м'ясом, сіном, вугіллям та іншими «брудними» товарами. Неодмінним атрибутом площі був спочатку колодязь, а потім фонтан, який все частіше отримував багате художнє оформлення. Часто ці торгові площі були обнесені з усіх боків галереями або на них виходили лоджії. Там же розміщувалася дозорна башта з годинником, іноді міські ваги і т.д. На цих площах проходили загальні збори городян, виступи артистів, суди, змагання співаків, поетів та ін. Ратушна площа найчастіше була найбільшою площею середньовічного міста. Взаєморозташування торгової та соборної площ було різним, проте ці два центри тяжіли один до одного.

Рядова міська забудова середньовіччя була одночасно дуже мальовничою і одноманітною. Велику роль грав основний будівельний матеріал місцевості. На півдні Середземномор'я будували в основному з каменю, на північному узбережжі Європи найбільш поширеною була фахверкова і цегляна забудова, в Центральній Європі найчастіше зустрічаються дерев'яні будинки на кам'яній основі. У великих містах або містах-фортецях житлові будинки мали дуже маленькі внутрішні дворики або не мали їх зовсім. У невеликих містах - центрах сільськогосподарських округ біля кожного будинку був свій дворовий простір, часто з великим садом або городом. На вулицю житлові будинки виходили торцовими або бічними фасадами.

Вулиця в цей період тільки починає ставати центром суспільного життя, на ній з'являються вивіски ремісничих крамниць, але вона ще не упорядкована. У середньовічних містах, навіть великих, незамощених вулиць немає або вимощена тільки одна головна вулиця міста.