Тема 6. Етика і соціальна відповідальність в управлінні ресурсами організації

 

1. Сутність та роль етики у функціонуванні організації

2. Управлінська етика

3. Шляхи підвищення етичної поведінки керівників та працівників організації

4. Сутність та значення соціальної відповідальності бізнесу

5. Особливості соціальної відповідальності бізнесу в Україні та в зарубіжних країнах

 

1. Сутність та роль етики у функціонуванні організації

Етика бізнесу вивчає використання етичних принципів у ділових ситуаціях.

Питання, що розглядаються у етиці бізнесу:

– взаємовідношення між універсальною етикою та корпоративною етикою;

– підвищення етичного рівня організації;

– використання загальних етичних принципів у ситуаціях ухвалення рішень;

– соціальна відповідальність бізнесу;

– вплив культурних і релігійних цінностей на економічну поведінку.

Основне питання етики бізнесу – співвідношення моралі і прибутку.

Моделі поведінки організації в системі «мораль-прибуток»:

– отримання прибутку і недотримання моралі (моральний конфлікт);

– недотримання моралі і збиткова діяльність (моральний і економічний конфлікт);

– дотримання моралі і збиткова діяльність (економічний конфлікт);

– отримання прибутку і дотримання моралі (ідеальна ситуація).

Етику бізнесу поділяють на:

– макроетику;

– мікроетику.

Макроетика розглядає моральні відносини між макросуб'єктами соціальної та економічної структури суспільства (державою і суспільством у цілому, організаціями) і між його частинами.

Мікроетика розглядає моральні відносини усередині організації, між організацією і її працівниками, між організацією і акціонерами.

Основні етичні принципів бізнесу (Елегідо, 1996 р.):

– солідарність;

– справедливість;

– рольова відповідальність;

– утримання від навмисного нанесення шкоди іншим;

– раціональність;

– ефективність.

Солідарність має місце, коли людина цікавиться добробутом інших, веде бізнес з орієнтацією на благо суспільства.

Справедливість передбачає, щоб людина по відношенню до інших не використовувала фаворитизм при наймі на роботу, при виплаті винагороди, питаннях кар’єрного росту.

Рольова відповідальність передбачає неоднаковість зобов’язань бізнесу перед усіма зацікавленими сторонами.

Утримання від навмисного нанесення шкоди іншим передбачає усвідомлення наслідків дій, які можуть заподіяти шкоду іншим.

Раціональність передбачає, що бізнес ведеться раціонально, керуючись добре продуманими міркуваннями, а не емоціями, упередженнях, забаганках.

Ефективність передбачає оптимальне використання ресурсів на засадах соціальної відповідальності.

Етика відносин зі споживачами:

– безпечні товари;

– надання інформації про товари, технологію їх виробництва;

– можливість покупців вибирати товар;

– урахування потреб споживачів;

– фінансування освітніх програм безпечного використання продукції;

– покращення пакування, маркування товарів;

– підвищення споживчої цінності товарів;

– підвищення якості товарів. 

Етика відносин зі співробітниками:

– відсутність дискримінації;

– надання підтримки і створення комфортних умов роботи працівникам з обмеженою дієздатністю;

– охорона здоров’я, техніка безпеки;

– навчання та розвиток працівників;

– кар’єрний ріст працівників;

– програми стрес-менеджменту;

– програми оздоровлення працівників;

– подарунки працівникам (кошти, послуги, товари). 

Екологічна етика:

– відсутність негативного впливу на природне середовище;

– додержання екологічних стандартів;

– покращення навколишнього природного середовища;

– збереження природних ресурсів;

– переробка (утилізація) відходів.

Етика відносин із партнерами:

– виконання зобов’язань;

– відсутність маніпуляції інвестиціями;

– урахування інтересів партнерів при розподілі прибутку.

Етика відносин з конкурентами:

– уникнення таємних угод на ринках;

– використання соціально прийнятних пріоритетів і критеріїв для оцінки конкурентних стратегій.

Етика відносин із суспільством:

– підвищення зайнятості, створення нових робочих місць;

– соціальна відповідальність;

– урахування місцевих звичаїв, традицій;

– фінансування проектів соціального добробуту;

– надання підтримки освіті, мистецтву;

– надання підтримки громадським рекреаційним програмам;

– участь у громадських проектах, роботах;

– вихід із сумнівних ринків при виникненні етичних проблем.

Етика відносин з державою:

– дотримання законодавства;

– добросовісна звітність;

– якісне виконання державних замовлень;

– уникнення хабарництва при взаємодії з державними службовцями.  

 

2. Управлінська етика

Управлінська етика – сукупність правил, форм ділового спілкування, які допомагають досягнути між керівником і підлеглим взаєморозуміння, гарних взаємовідносин. 

Основні принци управлінської етики:

– колективізм;

– соціальна справедливість;

– єдність слова і справи.

Нині ефективним вважається управління спрямоване на людину, яке забезпечує розвиток кожного працівника, задоволення його особистих потреб, інтересів, задумів, розвиває його ініціативу, творчі здібності. Менеджмент зорієнтований на розвиток людських відносин на засадах культури, свободи, ініціативи є етичним.

Компоненти етики управління:

– цінності;

– стандарти та норми;

– зовнішнє середовище;

– поведінка людей.

Важелі забезпечення відповідності поведінки у бізнесі стандартам і нормам:

– внутрішній контроль (самосвідомість, моральні принципи);

– зовнішній контроль (закони етики, етичні кодекси);

– механізм вирішення етичних проблем, етичне навчання.  

Керівник – це лідер, який може впливати на людей та колектив, спонукати їх ефективно працювати.

Успіх лідера залежить від його індивідуальних якостей, манери поведінки, стилю діяльності.

Стилі керівництва:

– авторитарний – керівник незалежний, володіє сильною владою, нав’язує її своїм підлеглим;   

– демократичний – керівник у роботі з людьми звертаються до їх совісті, свідомості, честі, лояльно ставиться до підлеглим, дає їм певну свободу дій;

– експлуататорсько-авторитарний – керівник не довіряє підлеглим, постійно погрожує їм покараннями, все вирішує сам, підлеглим дає лише вказівки;

– поблажливо-авторитарний – керівник самовпевнений, до підлеглих відноситься доброзичливо, інколи використовує покарання, при прийнятті рішень враховує думку підлеглих, надає їм певну самостійність, контролює підлеглих; 

– консультативно-демократичний – керівник довіряє підлеглим, консультується з ними,  конструктивно використовує їх ідеї, вислуховує думки підлеглих;  

– груповий – керівник повністю довіряє підлеглим, вислуховує їх, використовує їх думку, залучає підлеглих до визначення цілей організації і контролю за їх досягненнями. Це найдієвіший стиль.

Форми психологічного впливу на підлеглих:

1. Переконання – керівник не наказує, а інформує підлеглого, наводить аргументи і їх обґрунтовує, намагається досягнути згоди підлеглого з висунутою точкою зору.

2. Навіювання – керівник націлений на те, щоб підлеглий прийняв повідомлення на віру, без доказів.

3. Примус – керівник використовує свою владу, видає накази, розпорядження.

4. Керівник як зразок для наслідування – підлеглі наслідують стиль роботи керівника, його ставлення до роботи, манеру поведінки, ведення розмови.

 

3. Шляхи підвищення етичної поведінки керівників та працівників організації

Заходи і методи підвищення етичності поведінки працівників організації:

– етичні кодекси;

– карти етики;

– наймання фахівця з етики бізнесу;

– комітети з етики;

– навчання етичної поведінки;

– етичне консультування;

– соціальні ревізії;

– етична експертиза;

– заснування посади уповноваженого з етики;

– особистий приклад керівника;

– створення «гарячої лінії» для зауважень і скарг.

 

4. Сутність та значення соціальної відповідальності бізнесу

Соціальна відповідальність бізнесу – це відповідальність тих, хто приймає бізнес-рішення, за тих, на кого ці рішення впливають.

Концепція соціальної відповідальності спонукає бізнес враховувати інтереси суспільства, брати на себе відповідальність за вплив діяльності організації на стейкхолдерів (працівників, споживачів, громади).

Соціальна відповідальність бізнесу відповідає законам і узгоджується з нормами поведінки, враховує очікування стейкхолдерів, сприяє сталому розвитку, включаючи здоров'я та добробут суспільства.

Соціальну відповідальність поділяють на:

– обов’язкову соціальну відповідальність (дотримання вимог законодавства);

– добровільну соціальну відповідальність (перевищення вимог законодавства, що є свідомим вибором бізнесу).

До законодавчо закріплених прав і обов’язків належать:

– доброчесна сплата податків;

– виробництво якісних і безпечних товарів;

– дотримання вимог антимонопольного законодавства;

– офіційне працевлаштування і виплата заробітної плати працівникам у повному обсязі,  здійснення відрахувань на їх соціальне забезпечення;

– забезпечення безпеки, охорона праці працівників, дотримання норм трудового права;

– дотримання прав людини;

– дотримання законодавства у сфері екології та охорони навколишнього середовища.

Добровільні зобов’язання організації, що перевищують законодавчо встановлені норми:

– розробка і дотримання корпоративного кодексу, власної ділової етики;

– підвищення якості продукції;

– економне використання ресурсів;

– розробка і застосування безвідходних технологій, переробка відходів, очищення стічних вод, зменшення шкідливих викидів;

– розвиток персоналу;

– надання фінансової допомоги і підтримки освіті та охороні здоров’я, культурі, спорту.

За спрямованістю інвестицій у сфері соціальної відповідальності виділяють:

– зовнішню соціальну відповідальність – інвестиції у сфері соціальної відповідальності спрямовані у зовнішнє середовище організації;

– внутрішню соціальну відповідальність – інвестиції у сфері соціальної відповідальності спрямовані всередину організації.

Обов'язки бізнесу за Кероллом А.:

– правові (додержання законодавства);

– економічні (нові робочі місця, прибуток, якісна продукція);

– етичні (дотримання прав людини, моральність, чесність, відсутність дискримінації, толерантність);

– філантропічні (доброчинна діяльність для допомоги суспільству).

Піраміда соціальної відповідальності бізнесу А. Керолла (рис. 6.1).

Рис. 6.1. Піраміда соціальної відповідальності бізнесу А. Керолла

 

Об’єктом соціальної відповідальності бізнесу виступають стейкхолдери, особи що мають легітимний інтерес до діяльності організації, залежать від неї, можуть впливати на її діяльність (акціонери, працівники, споживачі, ділові партнери, суспільство).

 

5. Особливості соціальної відповідальності бізнесу в Україні та в зарубіжних країнах

Причини підвищення уваги до соціальної відповідальності бізнесу в Україні:

– розширення міжнародної співпраці;

– розвиток соціальної відповідальності є вимогою часу, інструментом виживання організації у сучасному зовнішньому середовищі.

Поділ країн за розвитком соціальної відповідальності бізнесу наведено на рисунку 6.2.

Рис. 6.2. Поділ країн за розвитком соціальної відповідальності бізнесу

Вітчизняні організації типово реалізовують заходи з соціальної відповідальності  у наступних напрямах:

– корпоративний розвиток (реструктуризація, організаційні зміни за участю працівників  організації та громадських організацій);

– розвиток персоналу;

– забезпечення безпеки на робочому місці і здоров'я працівників;

– співпраця з постачальниками та покупцями продукції організації;

– екологічна політика і використання природних ресурсів;

– вирішення важливих соціальних проблем на основі співпраці з державними і місцевими органами влади, громадськими організаціями;

– PR-забезпечення всіх вище перелічених напрямів тощо.

Найвідоміші моделі СВБ:

– американська (США);

– європейська (континентальна, Європа);

– азійська (Японії).

Американська модель передбачає високий рівень  свободи суб’єктів господарювання.  Трудові відносини між роботодавцем і працівником визначаються двостороннім договором між ними. Усі ініціативи у сфері соціальної відповідальності бізнесу є для бізнесу добровільними. Соціально відповідальна поведінка бізнесу заохочується податковими пільгами. В США має місце мінімальне втручання держави у приватний сектор, проте має місце систематична участь бізнесу у фінансуванні некомерційних проектів.

Європейська модель (континентальна) соціальної відповідальності бізнесу основується на численних регулюючих  нормах, стандартах і законах.

Благодійність у Європі значно менш популярна ніж у США. Це пояснюється високими податками в Європі. Тому європейські компанії приймаються участь у філантропічних акціях лише через юридично закріплені механізми.

Японська модель. Соціальна відповідальність компаній у Японії основується на культурних традиціях країни. Для японської моделі соціальної відповідальності притаманна активна роль держави, яка протягом тривалого часу приймала участь у корпоративному стратегічному плануванні. Управління бізнесом в Японії націлене не тільки на одержання прибутку, а на вірне сприйнятті навколишнього світу, суспільства, усвідомлення відповідальності перед суспільством.

Працівники в японських компаніях є членами корпоративної сім’ї. З одного боку їх відповідальність і права виходять за межі звичних трудових обов’язків, а з іншого боку – корпорація підтримує співробітників протягом всього їх життя (надає допомоги при купівлі житла, при народженні дітей і їх навчанні, виплачує корпоративну пенсію).

Модель соціальної відповідальності бізнесу в Україні нині лише формується. В Україні держава відіграє важливу роль у соціальній відповідальності бізнесу.

Відмінною національною особливістю є те, що на державному і регіональному рівнях соціальний внесок переважно полягає у примусовій участі бізнесу у реалізації соціальних і культурних програм. Існує немало і соціальних ініціатив самих підприємств, проте часто вони мають політичний зміст, активізуються під час виборчих компаній.

В Україні соціальна відповідальність бізнесу переважно зосереджена на найвужчому колі  стейкхолдерів (власники, працівники, держава).

 

Контрольні запитання:

1. Поясніть місце етики у забезпеченні ефективної діяльності організації.

2. Розкрийте сутність соціальної відповідальності бізнесу.

3. Поясніть переваги від реалізації соціальної відповідальності бізнесу.

4. Перерахуйте стейкхолдерів організацій.

5. Охарактеризуйте особливості соціальної відповідальності бізнесу в умовах війни.