Тема 8

Основи процесу навчання в легкій атлетиці

Характеристика процесу навчання

Навчання у легкій атлетиці – це педагогічний процес формування, вдосконалення необхідних легкоатлету знань, умінь, навичок та оволодіння ними.

Цей процес спеціально організований і цілеспрямований. Він керується вчителями або тренерами і вимагає двосторонньої взаємообумовленої діяльності учня – вчителя. В процесі навчання учні отримують спеціальні знання. Вчитель знайомить їх з спеціальною термінологією, пояснює і показує техніку виконання легкоатлетичних вправ, поступово навчає техніки легкоатлетичної вправи в певній послідовності рухів. Успішність навчання багато в чому залежить не тільки від спеціальних знань учнів, але й від попередніх умінь та навичок.

Для того, щоб технічно правильно виконати рух у легкоатлетичній вправі, необхідно ним оволодіти, тобто створити і накопичити можливості – сформувати навички і уміння. Починаючи навчання, необхідно пам’ятати, що кожен учень вже має певний руховий досвід. При цьому елементи, які сприяють навчанню новому руху, повинні бути перебудовані, пристосовані до вирішення нового завдання, а ті, що заважають цьому – загальмовані. Таким чином, чим багатий руховий досвід учня, тим ефективніше буде його діяльність при вивченні техніки легкоатлетичної вправи в плані «позитивного переносу» навичок, які мають наступні важливі якості:

-      автоматизованість процесів нервово-м’язової координації рухів;

-      керованість волі людини, що володіє навичкою;

-      стабільність, міцність, варіативність.

Оволодіння технікою видів легкої атлетики на основі сучасних уявлень можна розділити на кілька фаз:

-      уточнення і засвоєння провідного ланцюга;

-      визначення рухової структури вправи;

-      виявлення адекватності корекції для всіх деталей техніки вправи;

-      переключення корекції рухів на низові рівні керування, тобто автоматизація рухів;

-      стандартизація і стійкість навичок.

Перші фази характеризують собою етапи засвоєння рухової дії, а наступні дві відносяться до етапу зміцнення і вдосконалення рухів. Таким чином, рухове уміння та рухова навичка є не що інше, як різна ступінь володіння технікою легкоатлетичної вправи.

Рухове уміння – це такий рівень володіння руховою дією, який відрізняється необхідністю детального свідомого контролю за рухами у всіх основних опорних точках техніки, невисокою швидкістю, нестабільністю результату, нестійкого до дії збиваючих чинників і малою міцністю запам’ятовування.

Рухова навичка – це такий рівень володіння дією, який відрізняється мінімальною участю свідомості у контролі за рухами у більшості основних опорних точках (дія виконується автоматизовано), високою швидкістю, стабільністю результатів, стійкості до збиваючих чинників, високою міцністю запам’ятовування. При навчанні легкоатлетичних вправах може бути використано:

-      навчання через наслідування;

-      навчання, яке організовується тренером, вчителем;

-      програмове навчання.

Перевага при шкільному навчанні, безумовно, надається двом останнім видам навчання, які тісно взаємопов’язані.

Типова схема навчання легкоатлетичних вправ.

Типова схема навчання легкоатлетичних вправ складається з трьох етапів.

1.  Етап

Завдання: Створити в учнів правильне уявлення про техніку даної легкоатлетичної вправи.

Засоби:

1.  Описати вправу з поясненням основних закономірностей умов її виконання згідно правил змагань.

2.  Зразковий показ техніки вправи у відповідності з правилами змагань.

3.  Демонстрація техніки вправи за допомогою різних наочних посібників і вказівок до способів виконання вправи.

4.  Демонстрація вправи для наочного уявлення про фази і елементи її техніки.

5.  Пробне виконання елементів вправи чи вправи в цілому у полегшених умовах.

2. Етап

Завдання: Навчити техніки основного ланцюга вправи, його деталей і техніки вправи в цілому з урахуванням індивідуальних особистостей учнів.

Засоби:

1.  Спеціально – підготовчі вправи для розвитку рухових якостей стосовно конкретного виду легкої атлетики.

2.  Спеціально – підвідні вправи для оволодіння основними фазами техніку виду.

3.  Виконання вправи в спрощеному вигляді, звертаючи увагу на головну фазу.

4.  Виконання спеціально-підвідних вправ для розвитку фізичних якостей і техніки рухів.

3. Етап

Завдання: Уточнити індивідуальні особливості техніки і визначити шляхи подальшого її вдосконалення .

Засоби:

1.  Виконання розучуваної вправи з різними варіантами техніки і вибір індивідуального кращого руху.

2.  Виконання вправи на результат з оцінкою його виконання.

3. Виділення вказаних етапів слід розуміти досить умовно.

4. Етапи процесу навчання легкоатлетичних вправ тісно взаємопов’язані.

Фізичні вправи ‒ основний засіб навчання техніки легкоатлетичних вправ.

Щоб оволодіти технікою легкоатлетичної вправи, тобто сформувати міцні рухові уміння чи навики, учень повинен систематично виконувати фізичні вправи.

1. Основні вправи (біг, ходьба, стрибки, метання) це легкоатлетичні вправи, техніка якої вивчається.

2. Допоміжні вправи сюди входять: спеціально-підготовчі та спеціально- підвідні вправи в залежності від поставлених завдань спеціальні вправи можуть бути підвідними, спрямовуючи або коригуючи для попередження та усунення помилок.

Спеціально-підготовчі – це вправи, які використовують перед, в процесі та після навчання для діагностики фізичної підготовки учнів до навчання чи виконання вже вивченої вправи. Спеціально-підвідні – це вправи, які в процесі навчання використовуються для техніки тієї фази чи деталей легкоатлетичної вправи, що вивчається.

Загально-розвиваючі вправи – це вправи, які використовуються для всебічного розвитку. В цю групу можуть бути внесені інші види спорту.

Методи та принципи навчання легкоатлетичних вправ.

Метод навчання – це спосіб повідомлення, вивчання і закріплення знань, умінь, навичок.

В залежності від каналу отримання інформації розрізняють три групи методів:

1.  Словесні методи: розповідають, вказівка, повідомлення, коментар, команда, зауваження.

2.  Наочні методи: схеми, таблиці, діафільми, кінофільми, телефільми, слайди.

3.  Практичні методи.

В процесі завдань легкого аналітичного для вивчення техніки застосовують цілісність та розчленований метод навчання. Цілісний метод полягає в тому, що з самого початку навчання вправ виконується цілісно, та як це вимагають правила змагань.

При розчленованому методі легкоатлетична вправа ділиться на частини, кожна з яких стає предметом вивчення на протязі певної кількості занять.

Перелічені методи навчання тісно пов’язані між собою, але на певних етапах навчання одні з них стають домінуючими. Методика навчання лише тоді є ефективною, коли найкоротшим шляхом веде до мети. Це відбувається лише тоді, коли організація навчання основується на принципах, які є обов’язками при виконанні освітніх і виховних завдань.

Існують такі методичні принципи навчання:

1.  Свідомості та активності:

- ставити конкретні завдання, домагатися, щоб учні розуміли свої дії. Привчати до самостійності в діях.

2.  Наочності:

- показувати вправу вірно, застосовувати руховий досвід учня, виділяти головні фази і вузлові деталі техніки. Застосовувати наочні посібники, технічні засоби.

3.  Доступності і індивідуалізації:

- враховувати оптимальну міру доступності при навчанні легкоатлетичними вправами. Враховувати індивідуальні особливості кожного учня. Врахувати стать, вік, стан здоров’я, рівень фізичної підготовленості.

4. Систематичності:

- у навчанні йти від головного до другорядного. Дотримуватися певної послідовності і наступності у навчанні.

5. Підвищення вимог:

- дотримуватися регулярного підвищення складності вправ, оновлення завдань з тенденцією зростання навантажень. Слідкувати за оптимальним навантаження та відпочинку.

6. Міцності:

- закріплювати техніку вправ, що вивчається, через багато разове повторення. Регулярно використовувати контроль за процесом навчання.

Послідовність вивчення легкоатлетичних вправ.

Велика кількість легкоатлетичних вправ закономірно ставить питання: з якого виду треба починати навчання і що вивчати далі? Для того, щоб вибір був оптимальний, слід враховувати кілька моментів:

1. Вивчати спочатку слід більш прості вправи, а потім складні.

2.  Сформовані в результаті вивчення легкоатлетичних вправ рухові уміння та навички повинні допомагати навчанню новим видам, утворюючи так званий ефект «позитивного переносу» умінь та навичок.

Врахування зазначених факторів пришвидшує механізми утворення рухових умінь та навичок, підвищує темпи навчання, робить процес навчання більш ефективним.

Основним видом легкоатлетичних вправ є біг.

Починати навчання слід з оволодіння технікою бігового кроку в бігу на середні та довгі дистанції. Після цього вивчають біг з високою та максимальною швидкістю, тобто спринтерський біг. Далі вивчають техніку бігу з бар'єрами та естафетний біг (кросовий біг завжди вивчається після оволодіння технікою бігу на середні та довгі дистанції).

Навчання техніки стрибків бажано починати зі стрибка у висоту. Це дає можливість краще оволодіти відштовхуванням у поєднанні з швидкістю розбігу. Потім вивчається стрибок у довжину з розбігу, який вимагає високої швидкості розбігу у поєднанні з потужним відштовхуванням. Після оволодіння технікою стрибків у висоту і довжину вивчається потрійний стрибок.

Навчання техніки метань слід починати з кидкових вправ загального характеру. Послідовність подальшого вивчення передбачає оволодіння технікою штовхання ядра, метання гранати, списа, диска.

Практика фізичного виховання школярів традиційно (у зв'язку з віком дітей) вносить певні зміни до розглянутої послідовності. Так учні молодших і середніх класів вивчають техніку метання малого м'яча в ціль та на дальність, а учні старшої школи ‒ метання гранати та штовхання ядра.

Педагогічні правила навчання легкоатлетичних вправ.

Крім зазначених методичних принципів навчання та правил, професор В.В.Петровський (1972) на основі власної плідної навчально-тренувальної роботи рекомендує дотримуватись наступних педагогічних правил:

1.  Навчати вправ лише у рекомендованій послідовності.

2.  Включати до одного заняття не більше двох-трьох вправ, що вивчаються.

3.  Включати до підготовчої частини уроку відповідні спеціально-підготовчі вправи.

4.  Починати основну частину уроку з повторення однієї чи двох вправ, засвоєних на попередньому занятті.

5.  Кожну нову вправу розучують спочатку в полегшених умовах (уповільненому темпі, з меншим зусиллям), звертаючи увагу на головний елемент.

6.  Не брати участі в змаганнях у вправі, що вивчається, до оволодіння основами техніки.

Контроль за технікою виконання, помилки при навчанні легкоатлетичних вправ.

При розучуванні легкоатлетичної вправи учень не може одразу абсолютно вірно відтворити всю систему рухів. Намагаючись відтворити усвідомлені після пояснення та показу рухи, він покладається в основному на сигнали рухового аналізатора і лише частково на зоровий аналізатор, оскільки не бачить себе зі сторони. Вчитель чи тренер в цій ситуації зобов'язаний виконувати функцію зовнішнього апарата порівняння закладеної в мозок моделі руху з фактичними діями і коректувати їх через оцінювання (Петровський В.В., 1972).

Засвоєння техніки розучуваної вправи може бути визначено через певні узагальнені для кожного легкоатлетичного виду показники:

1.  Вірність вихідного положення та попередніх дій для початку виконання вправи, форма і погодженість рухів.

2.  Напрямок і амплітуда рухів, характер зусиль у головному ланцюгу вправи.

3.  Вірність ритмової структури рухів.

Оцінювати техніку виконаної вправи можна по наступній п'ятибальній шкалі (Колодій О.В., 1985).

РІВНІ ВОЛОДІННЯ ТЕХНІКОЮ	КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ
відмінно	Вправа виконана узгоджено, точно за напрямком і амплітудою, з оптимальними зусиллями і вірним ритмом
добре	Вправа виконана вірно по формі та узгоджено, але з деякими порушеннями ритму
задовільно	Вправа виконана вірно за загальною схемою, але з деякими помилками по формі і ритмовій структурі рухів
незадовільно	Вправа виконана з грубими помилками.

Виставляючи оцінку, вчитель має зробити аналіз позитивних і негативних сторін техніки виконаної вправи, намітити шляхи виправлення вказаних недоліків. Слід завжди пам'ятати про виховне значення оцінювання, бути компетентним, об'єктивним і вимогливим. Оцінка ‒ це не вирок, але стимул для подальшої роботи.

При навчанні легкоатлетичних вправ формуються відповідні рухові уміння та навички. Вони є результатом навчання простих чи більш складних легкоатлетичних вправ. Навички та уміння формуються не відразу а поступово, шляхом наполегливого багаторазового повторення допоміжних (спеціально-підготовчих та спеціально-підвідних вправ) чи основних вправ.

В основі формування рухового вміння та навички лежить утворення певних нейронних зв’язків, певних механізмів керування рухами з боку ЦНC. Тому помилки при навчанні легкоатлетичних вправ - річ неминуча. Їх появу слід сприймати як цілком закономірну річ.

Отже, помилки ‒ це є комплекс орієнтовних рухових реакцій, які супроводжують становлення техніки. Досвідчений вчитель чи тренер, поступово корегуючи рухи, не тільки своєчасно виправляє їх, але застосовуючи систему спеціально-підвідних чи спеціально-підготовчих вправ, попереджує їх виникнення, пришвидшуючи цим становлення техніки.

Вчителеві чи тренеру необхідно не тільки виявляти помилки, але й встановлювати причину їхнього виникнення. Лише в цьому випадку можуть бути прийняті коригуючі засоби. На сьогодні розроблена своєрідна класифікація помилок, які зустрічаються при навчанні легкоатлетичних вправ та засоби, що їх усувають.

Контроль за навчанням техніки легкоатлетичних вправ, робота над помилками.

При навчанні техніки легкоатлетичних вправ учень не може одразу абсолютно вірно відтворити всю систему рухів. Неточність і помилки, що при цьому виникають, можна розглядати як комплекс орієнтовних рухових дій, які неминуче виникають на шляху формування рухового уміння чи навички. Виконуючи в процесі навчання рухи, учні не бачать себе зі сторони (власний зоровий аналізатор частково виключається, а інформація до ЦНС надходить в основному від рухового аналізатора).

Вчитель (чи тренер) у цій ситуації зобов'язаний виконувати роль зовнішнього апарату порівняння моделі руху з фактичними діями та їх виправлення у разі потреби через оцінювання (В.В.Петровський, 1972). Найважливіше завдання полягає в тому, щоб поліпшити неточності в техніці, які перевищують допустимі величини (Бойко А.Ф.,1976). Насамперед слід виправляти ті помилки, які можуть привести до травм, а також помилки у головному ланцюгу техніки та її основі.

Після того, як визначені головні помилки, слід розібратися в причинах їх виникнення. Складність полягає в тому, що причини однієї помилки можуть бути різними, недостатня фізична підготовленість, нерозуміння сутності рухів, неповне або невірне уявлення про будову рухів, недостатня концентрація уваги, знижена працездатність (увага) та ін. Виправлення вивчених невірно рухів ‒ процес тривалий і важкий. Тому так важливо вірно вивчати вправу з самого початку.