ТЕМА 11.

АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО РИЗИКУ ТА НАПРЯМИ ЙОГО ЗМЕНШЕННЯ.

 

1.     Поняття про фінансовий ризик.

2.     Класифікація фінансових ризиків.

3.     Принципи і методи управління фінансовими ризиками.

4.     Методи кількісного аналізу фінансового ризику.

5.     Методи зниження ступеня ризику.

6.     Кількісні показники ступеня ризику.

 

1. Поняття про фінансовий ризик.

У широкому розумінні, ризик – це небезпечність, можливість збитку або втрати. Для суб’єкта господарювання під ризиком слід розуміти ймовірність (загрозу) втрати ним частини своїх ресурсів, недоотримання доходів або появи додаткових витрат у результаті проведення певної виробничої та фінансової діяльності.

У фінансовому аналізі досліджується фінансовий ризик.

Під фінансовим ризиком підприємства розуміється ймовірність виникнення несприятливих фінансових наслідків у формі втрачання доходів або капіталу в ситуації невизначеності умов проведення його фінансової діяльності. Фінансовий ризик є об’єктивним явищем функціонування будь-якого підприємства, він супроводжує практично всі види фінансових операцій, всі напрями фінансової діяльності.

 

2. Класифікація фінансових ризиків.

Розглянемо види фінансових ризиків.

Ризик зниження фінансової стійкості виникає через недосконалість структури капіталу (велика питома вага позикових коштів), веде до розбалансування позитивного і негативного грошових потоків підприємства за обсягами. Серед фінансових ризиків за небезпечністю (загроза банкрутства) він відіграє провідну роль.

Ризик неплатоспроможності виникає через зниження рівня ліквідності оборотних активів, веде до розбалансування позитивного і негативного грошових потоків підприємства за часом. За своїми фінансовими наслідками він є найнебезпечнішим.

Інвестиційний ризик характеризує можливість виникнення фінансових втрат у процесі проведення інвестиційної діяльності підприємства. Відповідно до видів цієї діяльності розрізняють ризик реального інвестування і ризик фінансового інвестування.

Інфляційний ризик характеризується можливістю знецінення реальної вартості капіталу (у формі фінансових активів підприємства), а також очікуваних доходів від здійснення фінансових операцій в умовах інфляції.

Відсотковий ризик полягає у непередбаченій зміні процентної ставки на фінансовому ринку (як депозитної, так і кредитної). Негативні фінансові наслідки цього виду ризиків виявляються в емісійній діяльності підприємства (при емісії акцій, облігацій), в його дивідендній політиці, в короткострокових фінансових вкладеннях і деяких інших фінансових операціях.

Валютний ризик виявляється в недоотриманні передбачених доходів у результаті безпосереднього впливу зміни обмінного курсу іноземної валюти, що використовується у зовнішньоекономічних операціях підприємства, на очікувані грошові потоки від цих операцій. Імпортуючи, наприклад, матеріали, підприємство програє від підвищення обмінного курсу іноземної валюти щодо національної. Зниження цього курсу визначає фінансові втрати підприємства від експорту готової продукції.

Депозитний ризик означає можливість неповернення депозитних вкладень (непогашення депозитних сертифікатів).

Кредитний ризик має місце у фінансовій діяльності підприємства у разі надання ним товарного (комерційного) або споживчого кредиту покупцям. Формою його вияву є ризик неплатежу або несвоєчасного розрахунку за відпущену підприємством в кредит готову продукцію.

Податковий ризик виявляється як:

-  імовірність введення нових видів податків і зборів, можливість збільшення рівня ставок чинних податків і зборів;

-  зміни термінів і умов здійснення окремих податкових платежів;

-  імовірність відміни чинних податкових пільг у сфері господарської діяльності підприємств. Для підприємства він є непередбаченим (про це свідчить сучасна вітчизняна фіскальна політика), суттєво впливає на результати його фінансової діяльності.

Структурний ризик виникає через неефективне фінансування поточних витрат підприємства, що спричинює високу питому вагу постійних витрат у загальній їх сумі.

Криміногенний ризик на підприємстві виявляється у формі оголошення його партнерами фіктивного банкрутства, підробки документів, що забезпечують протизаконне присвоєння сторонніми особами грошових та інших активів.

Інші види ризиків зустрічаються дуже рідко. До них належать, наприклад, ризик стихійного лиха, ризик несвоєчасного здійснення розрахунково-касових операцій, ризик, пов’язаний із невдалим вибором обслуговуючого комерційного банку тощо.

За джерелами виникнення ризик буває:

Зовнішній (систематичний) ризик – ризик, який не залежить від діяльності підприємства. До цієї групи належать ризики інфляційний, процентний, валютний, податковий.

Внутрішній (несистемний) ризик – фінансовий ризик, який залежить від діяльності конкретного підприємства. Він виникає в результаті некваліфікованого фінансового менеджменту, неефективної структури активів капіталу, недооцінювання фінансових партнерів тощо.

За характером прояву в часі ризик буває:

Постійний фінансовий ризик характерний для всього періо­ду здійснення фінансової операції і пов’язаний з дією постійних факторів. Прикладом може слугувати валютний ризик.

Непостійний фінансовий ризик виникає лише на окремих етапах здійснення фінансової операції. Прикладом є ризик неплатоспроможності ефективно функціонуючого підприємства.

За можливістю передбачення ризик буває:

Прогнозований фінансовий ризик характеризує ті види ризиків, які пов’язані з циклічним розвитком економіки, передбаченим розвитком конкуренції тощо. Передбаченість фінансових ризиків має відносний характер, оскільки їх прогнозування із 100-відсотковим результатом надійності виключає розглядуване явище із категорії ризиків. Прикладом прогнозованого фінансового ризику є ризики інфляційний, відсотковий (зазначимо, що в цьому випадку йдеться про короткострокове прогнозування).

До непрогнозованих фінансових ризиків належать ті ризики, які відзначаються повним непередбаченням їх прояву. Прикладом можуть слугувати ризики форс-мажорної групи, податковий.

 

3. Принципи і методи управління фінансовими ризиками.

Обираючи стратегію і тактику управління ризиком, притаманним певній діяльності, суб’єкт прийняття рішення повинен керуватись такими міркуваннми:

-  недоцільно ризикувати більшим заради меншого;

-  недоцільно ризикувати більше, ніж це дозволяють власні кошти (капітал тощо);

-  необхідно заздалегідь піклуватися про можливі (ймовірні) наслідки ризику.

Є чотири основні принципи, яких необхідно дотримуватись при виборі тієї чи іншої стратегії менеджменту в конкретній ситуації:

-  передавайте ризик третій стороні (страхуйте) в тих ситуаціях, коли можливі збитки внаслідок несприятливих подій значимі, а ймовірність їх настання низька;

-  уникайте ризику в ситуаціях, коли збитки внаслідок несприятливих подій значимі, а ймовірність їх настання висока;

-  контролюйте ризик в тих ситуаціях, коли величина збитків внаслідок настання несприятливих подій незначна, а ймовірність настання висока;

-  ризикуйте в тих випадках, коли збитки внаслідок настання несприятливих подій незначні і низькою є ймовірність їх настання.

Схематично зазначені принципи подано в таблиці 11.1.

Таблиця 11.1

Вибір стратегії ризик-менеджменту для конкретної ситуації

Збитки

Ймовірність

Висока

Низька

Значні

уникають

страхують

Незначні

контролюють

ризикують

Розглянемо методи управління ризиком.

1. Уникнення ризику – ухилення від певних дій, які можуть загрожувати надмірним (критичним чи катастрофічним) ризиком. Однак це в багатьох випадках означає відмову від прибутку, тобто пов’язано з ризиком невикористаних можливостей.

Наприклад, суб’єкт господарюванняня може уникнути кредитного ризику, не використовуючи кредитні кошти.

2. Попередження ризику – це досить ефективний засіб, який, однак, лише в окремих випадках дає змогу зменшити ступінь ризику. Існує багато шляхів щодо цього. Наприклад, постачальник товару може використовувати декілька способів підтримки на прийнятному рівні обсягів безнадійної дебіторської заборгованості, тобто запобігти ринковому ризику:

-  відмова від співпраці з надмірно ризикованими покупцями;

-  контроль сплати дебіторської заборгованості;

-  перегляд умов реалізації та поставки товару.

3. Прийняття (збереження чи збільшення) ступеня ризику можливе в ситуації, коли менеджер (інвестор) свідомо на свою відповідальність ризикує коштами, оскільки впевнений, що немає загрози можливих збитків або що вони обов’язково будуть покриті.

 

4. Методи кількісного аналізу фінансового ризику.

Основними методами кількісного аналізу ризику є:

-  статистичний метод;

-  аналіз доцільності витрат;

-  метод експертних оцінок;

-  аналітичний метод;

-  метод аналогів.

Статистичний метод. Сутність методу полягає в тому, що для розрахунку ймовірностей виникнення втрат аналізують всі статистичні дані, які стосуються результативності здійснення підприємством певних операцій. Частота виникнення деякого рівня втрат (f 0) визначається за формулою:

 

,                                                  (11.1)

 

де — кількість випадків появи конкретного рівня втрат;

nзаг – загальна кількість випадків у статистичній виборці, яке включає й успішні операції даного виду.

Аналіз доцільності витрат орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику. Перевитрачання витрат може викликатися одним із чотирьох основних факторів або їх комбінацією:

1)     первісним недооціненням вартості;

2)     змінами меж проектування;

3)     різницею в продуктивності;

4)     збільшенням первісної вартості.

Ці фактори можуть бути деталізовані. На базі типового переліку можна скласти детальний контрольний перелік для конкретного проекту або його елементів.

Існує можливість звести до мінімуму капітал, що підлягає ризику, поділом процесу затвердження асигнувань проекту на стадії. Стадії затвердження мають бути пов’язані з проектними фазами і ґрунтуватися на додатковій інформації про проект в міру його розробки. На кожній стадії затвердження, маючи аналіз засобів, які підлягають ризику, інвестор може прийняти рішення про припинення інвестицій.

Метод експертних оцінок дає змогу поділити дуже складний комплекс ризиків на складові, якими можна управляти, і зробити висновки про ймовірність вияву та ступінь наслідків цих ризиків.

Аналітичний метод використовує такі основні чотири показники ефективності інвестицій, які розглядаються в темі 10:

-  період окупності (ПО);

-  чиста теперішня вартість (ЧТВ);

-  внутрішня норма прибутковості (ВНП);

-  індекс рентабельності (ІР).

Аналіз чуттєвості моделі складається з таких етапів:

1)     вибір основного ключового показника – параметра, відносно якого й здійснюється оцінювання чуттєвості. Такими показниками можуть слугувати внутрішня норма прибутковості (ВНП) або чиста теперішня вартість (ЧТВ) доходу;

2)     вибір факторів (рівень інфляції, стан економіки тощо);

3)     розрахунок значень ключового показника на різних етапах здійснення проекту: проектування, будівництво, монтаж устаткування, процес віддачі вкладених коштів.

Сформовані таким чином послідовності витрат і надходжень дають можливість визначити фінансові потоки для кожного моменту або відрізка часу, встановити показники ефективності.

Будують діаграми, на яких відображується залежність обраних результативних показників від величини вихідних параметрів. Зіставляючи отримані діаграми, визначають «ключові» показники, які найбільше впливають на оцінку проекту. Виявляються критичні для проекту значення ключових параметрів.

Аналіз чуттєвості дає змогу спеціалістам з проектного аналізу враховувати ризик і невизначеність. Але цей метод аналізу має й вади, а саме:

-  не враховує всі можливі обставини;

-  не враховує ймовірність здійснення альтернативних проектів.

Сутність методу аналогів полягає у використанні бази даних про ризик аналогічних проектів. Ці дані опрацьовуються для виявлення залежностей у закінчених проектах з метою врахування потенційного ризику при реалізації нових проектів.

 

5. Кількісні показники ступеня ризику.

Кількісні показники ступеня ризику обчислюють у абсолютних або відносних величинах.

Кількісна оцінка ступеня ризику має абсолютне вираження, якщо вона вимірюється в тих самих одиницях, що й економічний показник, на підставі якого вона була розрахована (наприклад, у грошових).

Система кількісних оцінок ризику в абсолютному вираженні складається з таких:

1)   У випадку, коли рішення є альтернативним (можливі лише два наслідки його реалізації), показник ризику розраховують як добуток величини можливих збитків на ймовірність їх понесення:

 

,                                      (11.2)

 

де  – кількісна оцінка ризику в абсолютному вираженні;

 – величина збитків, спричинених прийняттям певного рішення;

 – ймовірність понесення цих збитків.

2)  У випадку, коли рішення мають декілька (безліч) наслідків реалізації, для оцінки ризику використовують такі показники:

-  математичне сподівання.

Математичне сподівання дискретної величини  є сумою добутків всіх можливих варіантів цієї величини  на їх імовірність :

 

, де .               (11.3)

 

- дисперсія (варіація) характеризує ступінь розсіювання випадкової величини  навколо її математичного сподівання (центра групування) . Дисперсія визначається як математичне сподівання квадратів відхилень індивідуальних значень випадкової величини від її математичного сподівання:

 

.      (11.4)

 

Для дискретної випадкової величини дисперсія визначається за формулою:

 

.      (11.5)

 

-  середньоквадратичне відхилення:

 

.                     (11.6)

 

Для дискретної випадкової величини середньоквадратичне відхилення визначається за формулою:

 

.                        (11.7)

 

Підхід до оцінки ризику, що спирається на варіацію чи середньоквадратичне відхилення, називають класичним. Причому чим більшими будуть ці величини, тим більшим буде ступінь ризику, пов’язаного з певним рішенням. Тому варіацію чи середньоквадратичне відхилення можна розглядати як оцінку ступеня ризику в абсолютному вираженні.

2)  У випадку, коли величина  має асиметричний розподіл ймовірностей, як оцінку ступеня ризику можна використовувати модальне значення  цієї випадкової величини:

 

.                                  (11.8)

 

Для дискретної випадкової величини мода – це найбільш ймовірне значення цієї випадкової величини.

 

6. Методи зниження ступеня ризику.

Високий ступінь ризику проекту спричинює необхідність пошуку шляхів його зниження. Розрізняють зовнішні та внутрішні методи зниження ступеня ризику.

Зовнішні способи зниження ступеня ризику (передача ризику) полягають у тому, що менеджер (інвестор) передає відповідальність за економічний ризик (повністю чи частково) комусь іншому, прагне розподілити ризик серед головних суб’єктів, залучених до справи, чи, наприклад, передати його страховій компанії.

1. Розподіл ризику реалізується під час розробки фінансового плану проекту та конкретних документів.

Розподіл ризику поділяють на:

-  кількісний (між замовником і виконавцем);

-  якісний (учасники проекту приймають низку рішень, які розширюють або звужують діапазон потенційних інвесторів. Чим більший ступінь ризику учасники мають намір покласти на інвесторів, тим складніше залучити досвідчених інвесторів до фінансування проекту: за умови прийняття учасниками проекту більшої частки ризику на себе можна переконати інвесторів знизити свої вимоги).

2. Зовнішнє страхування є найпоширенішою формою передачі ризику, яка полягає в передачі частини ризику страховій компанії. Тобто інвестор готовий відмовитися від частини доходів, аби уникнути надто великого ступеня ризику.

Внутрішні способи оптимізації (зниження) ступеня ризику досить різноманітні. Основними серед них є: лімітування; диверсифікація; створення запасів та резервів; здобуття додаткової інформації тощо.

1. Лімітування - це встановлення ліміту, тобто верхньої межі обсягу коштів, зокрема грошових тощо. Воно є важливим засобом зниження рівня ризику і застосовується, зокрема, банками, під час продажу товарів в кредит (за кредитними картками), за дорожніми чеками та єврочеками тощо; інвесторами - у визначенні обсягів вкладання капіталу в певний проект тощо.

2. Диверсифікація представляє собою одночасний розвиток багатьох напрямків діяльності, видів виробництва, розширення кількості об’єктів інвестування, асортименту виробів і т.д.

Диверсифікація є одним з найбільш універсальних способів мінімізації ризику і найбільш «дешевим». Доки існує можливість розподіляти кошти за різними напрямками діяльності, результативність яких не пов’язана тісно між собою, доти існує можливість певною мірою уникати ризику.

На засадах диверсифікації ґрунтується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а одержані кошти вкладають у різноманітні цінні папери, які обертаються на фондовому ринку і дають відносно стабільний прибуток.

Таким чином, диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику завдяки розподілу капіталу між різноманітними видами діяльності.

3. Створення резервів, запасів на покриття ймовірних майбутніх збитків є одним з поширених на практиці способів зниження ступеня ризику, який передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, що впливають на вартість проекту, і розмірами витрат, необхідних для подолання збоїв у виконанні проекту. Цей засіб є свого роду самострахуванням, яке дозволяє оперативно усувати тимчасові ускладнення у виробничій, фінансово-комерційній діяльності.

Створення власних грошових, товарно-матеріальних резервів є альтернативою страхуванню і доцільне тоді, коли вартість майна, що наражається на певний ризик, відносно невелика порівняно з майновими та фінансовими параметрами усього проекту. Самострахування шляхом резервування коштів також може застосовуватись відносно однотипного обладнання.

4. Здобуття додаткової інформації є одним з важливих способів зниження ступеня ризику. В умовах використання невичерпних, неоднозначних, неточних даних постає питання про доцільність їх уточнення. Що ж до середньо- та довгострокових заходів, які плануються, особливо щодо інноваційних проектів (технічних новинок), то потрібно з’ясувати, чи необхідно терміново почати їх впровадження, чи є сенс провести додатковий експеримент для уточнення техніко-економічних показників. З одного боку, додатковий експеримент дав би змогу знизити економічний ризик, яким обтяжений певний інноваційний проект, зменшити можливі збитки. Але, з іншого, експеримент, у свою чергу, пов’язаний з певними витратами та збитками, і якщо впровадження інноваційного проекту відкладається, то збитки збільшуються через зволікання щодо отримання доходів. Особливо збитки зростають у випадку проведення довгострокового експерименту. Отже, для оцінювання доцільності здобування додаткової інформації необхідно порівняти економічні результати обох варіантів (без експерименту, з експериментом).

Відома теза: «Рішення коштує не більше того, чого варта інформація, на основі якої воно прийняте».

 

Рекомендована література: [1-10].