Тема 5. Аналіз трудомісткості продукції

 

5.1. Порядок визначення трудомісткості продукції.

5.2. Взаємозв’язок показників трудомісткості продукції і продуктивності праці.

5.3. Методика аналізу трудомісткості продукції. Фактори змін її рівня.

5.4. Визначення резервів зниження трудомісткості виробів.

 

 

5.1. Порядок визначення трудомісткості продукції

 

Трудомісткість – це витрати робочого часу на одиницю або на увесь обсяг виготовленої продукції. Трудомісткість одиниці продукції (Тм) обчислюють за відношенням фонду робочого часу на виготовлення продукції і-го виду до обсягу його виробництва в натуральному або умовно-натуральному вимірі. Можна розрахувати і трудомісткість однієї гривні продукції (загальний фонд робочого часу на виробництво всієї продукції треба поділити на вартість випущеної продукції). Одержаний показник – обернений середньогодинному виробітку продукції.

Трудомісткість визначається по формулі:

 

Т_р=Т/ОП,

 

де, Т_р – трудомісткість;

Т – час, витрачений на виробництво всієї продукції, нормо-годин, людино-годин;

ОП – обсяг зробленої продукції в натуральному вираженні.

 

Зниження трудомісткості продукції – найважливіший фактор підвищення продуктивності праці. Зростання продуктивності праці відбувається передовсім за рахунок зниження трудомісткості продукції, а саме за рахунок виконання плану оргтех-заходів (упровадження досягнень науки і техніки, механізація та автоматизація виробничих процесів, удосконалення організації виробництва і праці), збільшення частки покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, перегляду норм виробітку і т. д.

У процесі аналізу вивчають динаміку трудомісткості, виконання плану за її рівнем, причини її змін і вплив на рівень продуктивності праці. Значний інтерес становить порівняння питомої трудомісткості продукції на різних підприємствах, що дає можливість виявити передовий досвід і розробити заходи для його впровадження на аналізованому підприємстві.

Отже, трудомісткість продукції – показник, що характеризує затрати робочого часу на виробництві одиниці або всього обсягу виготовленої продукції.

Трудомісткість є питома і технологічна.

Питома трудомісткість – це загальні витрати людино - годин на продукцію.

Технологічна трудомісткість – це витрати нормованого часу основних робітників - відрядників на виробництво продукції.

 

 

5.2. Взаємозв’язок показників трудомісткості продукції і продуктивності праці

 

Між показниками трудомісткості та продуктивності праці існує обернено пропорційний зв’язок – за зниження трудомісткості продуктивності праці зростає, і навпаки.

Скорочення затрат робочого часу на виробництво одиниці продукції безпосередньо впливає на величину середнього динного виробітку робітників.

Рівень і динаміка годинної продуктивності праці зазнають постійного впливу інтенсивних факторів.

Інтенсивні фактори забезпечують зниження трудомісткості виготовлення продукції і відповідний рівень виконання норм виробітку.

До них відносять:

-кваліфікаційний, професійний рівень робітників;

-технічну і енергетичну озброєність праці;

-механізацію та автоматизацію технологічних процесів за впровадження прогресивної техніки, технології, матеріалів;

-організацію нормування праці;

-застосування у виробництві комплектуючих виробів;

-поліпшення якості структури, асортименту продукції, удосконалення організації виробництва та управління.

У процесі аналізу трудомісткості вивчається її динаміка, причини зміни її величини і вплив на продуктивність праці.

Продуктивність праці найважливіший якісний показник використання трудових ресурсів підприємства і головний фактор зростання обсягів виробництва продукції.

Вимірюється продуктивність праці двома способами: кількість продукції, випущеної до одиниці часу, або кількістю часу, затраченого на виготовлення одиниці продукції.

Під час аналізу обчислюють годинну, денну і місячну продуктивність праці одного працюючого або одного робітника.

Перші два показники визначаються як відношення обсягу товарної продукції до загальної кількості відпрацьованих усіма робітниками людино - годин і людино - днів, а інші - як відношення того самого обсягу до середньоспискової чисельності робітників або всіх працівників.

Продуктивність праці характеризується вартісними, трудовими та натуральними показниками.

Найуніверсальніша система її вимірників є грошовий вимірник, який може бути використаний на будь-якому підприємстві чи галузі виробництва.

Аналізуючи продуктивність праці в динаміці, товарну продукцію необхідно перерахувати в порівняних цінах, що певною мірою забезпечить можливість об'єктивного аналізу затрат праці на виготовлення продукції.

Одним із основних факторів, що впливає на продуктивність праці, є використання робочого часу.

Зменшення втрат робочого часу і нераціональних його витрат веде до зростання продуктивності праці, ліпшого використання трудових ресурсів без додаткових заходів і витрат.

Основним джерелом даних для аналізу використання фонду робочого часу є форма 3-ПВ "Звіт про використання робочого часу".

Використання робочого часу аналізується за допомогою таких показників:середньої кількості днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період;середня тривалість робочого дня.

Середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях.

На цей показник впливають такі фактори:

-втрати робочого часу і в тому числі прогули;

-невиходи з дозволу або з ініціативи адміністрації;

-масові невиходи на роботу;

-кількість днів чергової відпустки;

-кількість вихідних і святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, відпустки у зв'язку з навчанням.

Тривалість робочого дня робітника залежить від таких факторів:

-величини нормативно встановленого робочого тижня;

-часу простого тижня; часу надурочної роботи;

-часу простою протягом робочої зміни;

-неповного робочого часу;

-часу інших скорочень робочого дня;

-передбачених законодавством.

Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих за звітний період днів і годин одним працюючим і одним робітником, а також за інтенсивністю використання робочого часу.

Під час аналізу необхідно визначити відхилення фактичних показників від планових або від аналогічних показників минулих періодів і встановити конкретні причини можливих відхилень.

Такий аналіз потрібно проводити, щодо кожної категорії працівників, кожного підрозділу і щодо підприємства в цілому за звітний період і в динаміці.

 

 

5.3. Методика аналізу трудомісткості продукції. Фактори змін її рівня

 

Між зміною загальної трудомісткості і середньогодинноївиробленням існує обернено пропорційна залежність. Тому, знаючи, як змінилася трудомісткість продукції, можна визначити темпи приросту середньогодинного виробітку:

темпи приросту середньогодинного виробітку

 

Фактична трудомісткість нижче планового рівня на 8%. Знайдемо темп зростання продуктивності праці:

 

темп зростання продуктивності праці

І навпаки, знаючи темп зростання продуктивності праці,. можна визначити відсоток зниження трудомісткості продукції.

 

Відсоток зниження трудомісткості продукції

Оскільки між трудомісткістю продукції і рівнем продуктивності праці існує обернено пропорційна залежність, то загальна питома трудомісткість продукції залежить від тих же факторів, що і середньогодинна вироблення робітників.
Питому фактичну трудомісткість в порівнянних з планом умовах можна представити у вигляді алгоритму:

де ВПФ – фактичний обсяг валової продукції; ВПстр, ВПк.п – відповідно зміна обсягу валової продукції за рахунок структури виробництва і кооперованих поставок; Тф – фактичні витрати робочого часу на випуск продукції; Тн – непродуктивні витрати часу; Те – економія робочого часу у зв’язку з впровадженням заходів НТП.

 

Зниження або підвищення середнього рівня питомої трудомісткості може відбутися за рахунок зміни її рівня за окремими видами продукції (TEI) і структури виробництва (УД). При збільшенні питомої ваги більш трудомістких виробів середній її рівень зростає, і навпаки:

 

5.4. Визначення резервів зниження трудомісткості виробів

 

На заключному етапі аналізу витрат на виробництво проводиться зведений розрахунок резервів зниження собівартості продукції та розробка заходів щодо використання виявлених резервів. Основні джерела резервів зниження собівартості продукції наступні:

1.       Збільшення обсягу виробництва продукції: виявляються при аналізі виробництва продукції ; утворюються за рахунок економії умовно-постійних витрат у результаті зростання обсягу виробництва; розраховуються за формулою:

ΔС= ,

 

де C_o – планова собівартість додаткового обсягу виробництва ПВ_{у ПОСТ} % – питома вага умовно-постійних витрат у собівартості продукції, %.

 

2. Зменшення витрат на виробництво продукції за рахунок:

·  зниження матеріаломісткості продукції, впровадження нових, більш економних видів конструкцій; застосування ресурсозберігаючої техніки та технології, маловідходних технологій, використання прогресивних видів матеріалів, усунення втрат при переробці, зберіганні і транспортуванні матеріалів, посилення контролю за зберіганням матеріалів, ліквідації браку і втрат матеріалів; вторинного використання матеріальних ресурсів (утилізація відходів, їх регенерація, відновлення, збір, заготівля і використання відходів, тощо). Зниження матеріальних витрат за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів визначається як добуток різниці норм витрачання матеріалів на одиницю продукції відповідно до і після впровадження заходів та планових обсягу виробництва продукції і цін на матеріальні ресурси.

·  підвищення продуктивності праці, зниження витрат на оплату праці за рахунок впровадження організаційно-технічних заходів, що визначається як добуток різниці трудомісткості виробів до і після впровадження та планових середнього/динної тарифної ставки та обсягу виробництва продукції. Крім того, сума економії збільшується на відсоток додаткової заробітної плати та відсоток відрахувань від фонду оплати праці, які включаються до собівартості продукції;

·  більш ефективного використання виробничого устаткування, зниження витрат на утримання основних засобів за рахунок реалізації і ліквідації непотрібних основних засобів і таких, що не використовуються. Визначається як добуток вартості, що амортизується та норми амортизації.

При підрахунку резервів зниження собівартості продукції необхідно уникати повторного рахунку резервів. Для цього необхідно пов’язувати негативні результати невиконання конкретних заходів з зафіксованими у звітності невиробничими витратами та невиправданими перевитратами.

Всі виявлені резерви зниження собівартості підраховуються та узагальнюються, а потім розробляються відповідні заходи щодо використання виявлених резервів.

 

Контрольні питання

1. Що являє собою трудомісткість продукції і як її визначити?

2. Який зв’язок існує між показниками трудомісткості та продуктивності праці?

3. Від яких чинників залежить тривалість робочого дня робітника?

4. Які основні джерела резервів зниження собівартості продукції ви знаєте?