Лекція 7. РОЛЬ ЕКОЛОГІЧНОГО РИЗИКУ ТА ЕКОЛОГІЧНОГО СТРАХУВАННЯ В ГАЛУЗІ ЕКОЛОГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

 

7.1. Поняття і оцінка екологічного ризику.

7.2. Управління ризиком.

7.3. Екологічне страхування.

 

7.1. Поняття і оцінка екологічного ризику.

Ризик  це міра очікуваної невдачі, неблагополуччя в діяльності, небезпе­ка для здоров’я людини впливу несприятливих чинників; певні явища, настання яких призводить до матеріальних втрат, чи втрат здоров’я або життя.

Для ризику характерна:

     несподіванка,

     рап­товість настання небезпечної ситуації, що припускає швидкі рішучі дії щодо їх усунення,

      ослаблення впливу джерела небезпе­ки.

Згідно ДСТУ 2156-93, екологічний ризик – це ймовірність настання негативних наслідків від сукупності шкідливих впливів на навколишнє середовище, які спричиняють незворотну деградацію екосистем. При цьому слід розуміти, що тут мова йдеться як про природні, так і про техногенно-природні фактори ризику.

З екологічним ризиком пов’язані поняття екологічної без­пеки й небезпеки. Екологічна небезпека – це ситуація, яка постійно наявна у на­вколишньому середовищі та здатна за певних умов призвести до реалізації у навколишньому середовищі небажаної події – виник­нення небезпечного фактора. Вона буває реальною й по­тенційною (су­купність імовірних небезпек для живих природних систем і люди­ни). Потенційний екологічний ризик – це явище небезпеки потенційного порушен­ня взаємодії живих організмів з навколишнім середовищем унаслідок впливу природних та антропогенних чинників.

Найбільшу небезпеку для живих організмів, в тому числі людини, становить екологічний ризик, викликаний техногенною дією на навко­лишнє середовище. Природно-техногенний ризик – це ймовірність виникнення неспри­ятливих для населення наслідків будь-яких антропогенних або техноген­них змін природних об’єктів і факторів. Він може виникати стосовно здоров’я людей, умов проживання населення, природних ресурсів, ви­робничої діяльності, цілісності ландшафтів тощо.

Складовими  природно-техногенного ризику можуть бути:

                   техногенне навантаження (Т),

                   стійкість природи до нього (С),

                    несприятливі природно-антропогенні процеси (Н), які поси­люють або послаблюють в певних регіонах попередні складові ризику.

 Таким чином, в загальному можна визначити методику розрахунку природно-техногенного ризику територій (Р) (1):  

                                      Р =                                   (1)

Існують більш вузькоспеціалізовані форми оцінки ризи­ку, за допомогою яких оцінюється небезпека впливу конкретного техно­логічного процесу на виробничий персонал, населення, біоту чи екоси­стеми.

7.2.         Управління ризиком.

Управління ризиком – аналіз ризикової ситуації та розроблення рішен­ня (у формі правового акта), направленого на зменшення ризику.

Ос­новна мета у керуванні ризиком є визначення заходів, спрямованих на його зменшення.

Поняття екологічного ризику має не лише часову, а й про­сторову визначеність. Тому можливо розглядати екологічний ри­зик території у зв’язку з її екологічним ураженням (мікроорганізмів, рослинного і тваринного світу, населення).

Відомі різні підходи до класифікації екологічного ризику.

Ризик для людей виражається двома категоріями:

індивідуальний ризик, як імовірність того, що людина
відчує певний вплив під час своєї діяльності;

соціальний ризик, як співвідношення між кількістю людей, що загинули від однієї аварії, та ймовірністю цієї аварії.

Екологічний ризик можна визначи­ти:

А) за територіальними рангами використання земель;

Б) зональними й компонентними ознаками;

В) часом і швидкістю виникнення гос­трої екоситуації;

Г) характером і напрямами запобігання виникнен­ня ризику тощо

За даними В.А. Барановського, якщо прийняти за 0 відсутність екологічного ризику для населення, а за 100% – його максимальну величину, то проміжні величини будуть визначати ступінь  екологічного  ризику.   Виходячи  з  цього,  прийнято відповідно п’ять градацій оціночної шкали:

1)    0 - 20% – низький ри­зик;

2)    20 - 40 – нижчий середнього;

3)    40 - 60 – середній;

4)    60 - 80 – вищий середнього;

5)    80 - 100% – високий.

За результатами дослідження

1-ша градація для України відсутня,

2-га охоплює 4 області: Чернігівська, Закарпатська, Миколаївська, Херсонська,

3 – 11 області: Волинська, Рівненська, Івано-Франківська, Тер­нопільська, Хмельницька, Житомирська, Вінницька, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Одеська;

4 – 8 області: Львівська, Чернівецька, Київська, Харківська, За­порізька, Черкаська та входила АРК;

 5 – 2 області: Дніпропетровська, входили Донецька, Луганська.

 

7.3. Екологічне страхування.

Страхування – це економічний механізм регулюван­ня відносин господарчих суб’єктів ринкової економіки з приводу володіння, розпорядження та використання власності, а також пов’язаної з цим громадської відповідальності. В страхуванні виділяють три галузі:

            – майнова;

            – особиста;

     страхувальної відповідальності третіх осіб.

Екологічне страхування реалізується в обов’язковій і доб­ровільній формах. На підставі Типового положення страхові організації роз­робляють свої Правила з добровільного екологічного страхуван­ня.

Для виплати страхового відшкодування страху­вальник повинен надати такі документи:

                   акт компетентної комісії про причини, масштаби й наслідки аварії, що сталася та призвела до аварійного за­бруднення НС;

                   внутрішні документи, пов’язані з випадком, що стався;

                   аварійний сертифікат, підготовлений регіональним відділенням спеціального екоцентру з аварій;

                   вимоги та претензії до страхувальника, що пред’явлені йому у зв’язку з аварією, що наступила;

                   рішення судового органу, що визнавав страхувальника винним у настанні вказаної нагоди і заподіянні збитку третім особам із зазначенням розміром збитку, який підлягає відшкодуванню.

Відшкодуванню не підлягають наступні види збитків:

      пов’язані із завданням шкоди майну страхувальника, як­що інше не передбачено в договорі страхування;

      пов’язані з причинами, про які страхувальнику було відо­мо до початку дії чи в період дії договору страхування;

      штрафи й платежі за забруднення навколишнього середо­вища.

Суперечки, котрі витікають із відносин сторін з екологічного страхування, вирішуються в судовому порядку.

 

 

Питання для перевірки засвоєння теми:

 

1.                Суть поняття екологічний ризик?

2.                Суть поняття управління  ризиком?

3.                Суть поняття екологічне страхування?

 

Література: [1;6;8; 10;12;14]