Практичне заняття № 2.

Тема: Екологічна паспортизація. Розробка екопаспорту.

Мета: ознайомитись із видами екологічних паспортів та розробити екологічний паспорт певного об’єкту.

Завдання:

1. Ознайомитись із поняттям екологічний паспорт, основними його завданнями, видами та структурою.

2. Розробити екологічний паспорт певного об’єкта. (за вибором студента), користуючись схемою розробки.

3. Оформити екологічний паспорт згідно вимог, вказаних у методичних вказівках (можна на листах А4, комп’ютерний друк).

4. Висновок.

Теоретичні основи теми:

За роки незалежності в Україні створена досить сучасна та розгалужена система екологічної паспортизації територій, об’єктів та явищ. Екологічна паспортизація є дієвим та ефективним інструментом інформування населення, органів державної влади та місцевого самоврядування як про дійсний екологічний стан окремих територій, підприємств, природних та штучних об’єктів, так і про можливі небезпеки для населення та довкілля окремих видів господарської діяльності, виробничих об’єктів або природних явищ.

Екологічна паспортизація в Україні була започаткована ще за часів СРСР, коли в 1990 році було введено в дію екологічні паспорти для промислових підприємств. Нормативним документом, якій регулював порядок розробки такого паспорта, був ГОСТ 17.0.0.04-90 «Экологический паспорт промышленного предприятия».

Паспортизація діючих об’єктів господарської діяльності, на яких є реальна загроза виникнення надзвичайної ситуації техногенного характеру, проводиться для вжиття заходів щодо запобігання НС відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 122 «Про комплексні заходи, спрямовані на ефективну реалізацію державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та оперативного реагування на них на період до 2005 року» та кваліфікованої ідентифікації ПНО, здійснення їх обліку згідно з Положенням про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів, затвердженим наказом МНС України від 18.12.2000 № 338, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 24.01.01 за № 62/5253.

Визначення виду небезпеки (радіаційна, хімічна, вибухопожежна, гідродинамічна, біологічна тощо) проводиться залежно від інформаційних даних паспорта ПНО з урахуванням вимог діючих нормативно-технічних норм та інших показників, які наводяться в паспортах ПНО.

Після отримання паспорта Державний департамент СФД забезпечує реєстрацію потенційно небезпечних об’єктів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1288 «Про затвердження Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об’єктів».

Паспорт потенційно-небезпечного об’єкта підлягає переоформленню кожні п’ять років.

Керівники ПНО згідно з чинним законодавством України несуть відповідальність за несвоєчасне подання паспорта потенційно небезпечного об’єкта, змін до нього, неповний обсяг інформації та подання недостовірної інформації.

Згідно ГОСТу, екологічний паспорт промислового підприємства – це нормативно-технічний документ, який включає данні по використанню підприємством ресурсів (природних, вторинних тощо) та визначення впливу його виробництва на НС.

Нормативно-технічний документ вирішує низку завдань:

– оцінки екологічності виробництва з т. з. раціонального використання природних ресурсів, а саме: витрат сировини, енергії та природних ресурсів і викидів (скидів) ЗР на вироблену одиницю продукції;

– оцінки негативного впливу підприємства на НПС за допомогою визначення валової кількості викидів, скидів та розміщення твердих відходів за звітний період часу й відносно об’ємів виробництва;

– інформування відносно наявності та ефективності роботи на підприємстві очисних споруд та проведення контролю за виконанням заходів по зниженню негативного впливу на довкілля;

– відображення ефективності системи управління взаємовідносинами «підприємство – НПС».

Схема 1. Види екологічних паспортів в Україні

Екологічний паспорт промислового підприємства розроблявся на основі інформації, яка міститься в двох блоках нормативних документів.

В перший блок входять документи, які лімітують забруднення повітряного середовища (ГДВ, дозвіл на викид забруднюючих речовин) та водного середовища (ГДС, дозвіл на скид у промканалізацію), дозвіл на вивіз та захоронення твердих відходів. Вони є основою для державних екологічних інспекцій, які контролюють природоохоронну діяльність підприємства. Другий блок включає документи з питань раціонального використання природних ресурсів, а саме: дозволи на водокористування (визначається як об’єм використаної води різної якості), дозволи на землекористування та землеустрій, лісокористування тощо.

Структура екопаспорта потенційно-небезпечного об’єкта

1. Екопаспорт промислового підприємства (згідно ГОСТу): титульний лист; загальні відомості про підприємство та його реквізити; коротка природно-кліматична характеристика району розташування підприємства; опис технології виробництва, відомості про продукцію яку випускає підприємство; балансова схема матеріальних потоків; відомості про використання матеріальних та енергетичних ресурсів; викиди в атмосферу, водоспоживання та водовідведення, відходи; відомості про рекультивацію порушених земель; про транспорт підприємства; про еколого-економічну діяльність підприємства. До екологічного паспорта промислового підприємства додавались карти-схеми: самого підприємства, а також розташування підприємства на місцевості з нанесенням на першу джерел забруднення атмосфери, поверхневих вод, місць складування відходів, водозабирачів, меж СЗЗ, транспортних магістралей, зон відпочинку, пам’яток архітектури, постів спостереження за забрудненням атмосферного повітря та скидів стічних вод; на другу – розташування підприємства та об’єктів соціально-побутового призначення, жилих масивів, які з ним межують і зазнають негативних впливів від його діяльності.

Заповнення всіх таблиць екологічного паспорта було обов’язковим, проте дозволялось включати додаткову інформацію по заповненню паспорта у відповідності до вимог територіальних органів Держкомприроди чи згідно з ними. Екологічний паспорт не замінював і не відміняв діючі форми й види державної звітності (таблиці додаються окремо).

2. Потенційно небезпечний об’єкт – це об’єкт, що створює реальну загрозу виникнення надзвичайної ситуації; об’єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні, пожежовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати; об’єкти з видобування корисних копалин; гідротехнічні споруди тощо. Паспортизації підлягають діючі об’єкти господарської діяльності, на яких є реальна загроза виникнення надзвичайних ситуацій (аварії) техногенного і/або природного характеру. Паспортизація потенційно небезпечних об’єктів проводиться незалежно від форм власності на них. Її проводять фахівці МНС, а також керівники та фахівці об’єктів, які підлягають такій паспортизації 1раз/5років.

Ідентифікація потенційно небезпечного об’єкта враховує:

–       вид (природу) небезпеки (радіаційна, хімічна, біологічна, бактеріологічна, вибухопожежна тощо);

–       інтенсивність джерел небезпеки та час їх негативного впливу (постійне випромінювання, залпові викиди, систематичне накопичення небезпечного ефекту на поверхні грунту тощо);

–       характер та ступінь негативного впливу на реципієнта;

–       сферу забруднення (атмосфера, гідросфера, літосфера);

–       технічний стан будов, споруд, технологічного обладнання та інженерних комунікацій, ступінь їх зношеності;

–       загальний стан техніки безпеки.

3. Еколого-агрохімічпий паспорт земельної ділянки (поля) – документ, в якому зосереджена інформація про родючість грунтів (агрохімічні, фізико- хімічні та агрофізичні властивості) та їх агроекологічний стан (забрудненість важкими металами, радіонуклідами, залишками пестицидів та інш. токсикантами). Його розробляються окремо для с/г угідь: орних земель, багаторічних насаджень, сіножатей та пасовищ, в т.ч. для зрошуваних і осушених земель.

4. Радіологічний (радіоекологічний) паспорт господарства.

Такий паспорт містить інформацію подвійного спрямування: з одного боку, це інформація про особливості с/г виробництва в певному господарстві (з урахуванням радіоекологічної ситуації); з 2 – інформація про особливості проживання людей в населених пунктах, що знаходяться на території певного господарства.

Паспорт складається з таких елементів:

–       титульна сторінка;

–       нормативні документи, які регламентують допустимі рівні забруднення с/г продукції радіонуклідами та дані про величини дозового навантаження на населення;

–       загальна характеристику господарства;

–       забрудненість с/г угідь господарства та с/г продукції радіонуклідами;

–       характеристика всіх населених пунктів, які розташовані та території певного господарства;

–       агрохімічна та радіаційна характеристика с/г угідь;

–       характеристика заходів, які пропонується вжити для покращання радіоекологічної ситуації та зниження рівня забруднення с/г продукції радіонуклідами;

–       довідкові матеріали (карти-схеми забруднення угідь господарства радіонуклідами тощо).

Радіаційно-екологічний паспорт щорічно доповнювався новими даними; відповідальним за ведення такого паспорта є, перш за все, спеціалісти та керівник відповідного господарства. Методичну допомогу по складанню паспорта, а також розробці науково-обгрунтованих рекомендацій стосовно зниження дозових навантажень на населення і зменшення рівня забруднення с/г продукції радіонуклідами надають відповідні фахівці територіальних органів Міністерства аграрної політики України.

5. Екологічний паспорт річки – це уніфіковане зведення основних даних про водний режим, фізико-географічні особливості, використання природних ресурсів і екологічну обстановку в її басейні.

Він містить таку інформацію:

–          загальні відомості про річку та її басейн;

–          фізико-географічна характеристика басейну;

–          режим річки;

–          сучасний стан використання й охорони природних ресурсів басейну;

–          сучасний стан і водогосподарський баланс басейну;

–          екологічна обстановка басейну;

–          загальні рекомендації по раціональному використанні та охороні природних ресурсів басейну й підвищенню стійкості екосистеми в цілому.

Паспорт доповнюється необхідними схемами басейну річки, різноманітними картами. Порядок розробки, заповнення та ведення такого паспорта регламентовано КабМіном України. Розробляється паспорт річки фахівцями спеціалізованих проектно-розвідувальних та науково-дослідних установ, узгоджується з територіальними органами: державного комітету України по водному господарству, природоохоронного міністерства, державного комітету по земельних ресурсах.

6. Технічний паспорт відходу.

Технічний паспорт відходу за своєю суттю є нормативно- інформаційним документом і містить дані найменування, місце, умови та обсяги утворення кожного окремого виду відходів, його технічні, фізико-хімічні, технологічні, екологічні, економічні й інші показники, методи його контролю, зокрема враховані чинники впливу, а також відомості про наявні і можливі технології переробки, зберігання, транспортування, утилізації або видалення конкретного відходу виробництва.

Нормативним документом, який регулює зміст та порядок заповнення технічного паспорта відходу є ДСТУ 2195-99 (ГОСТ 17.9.0.2.-99) «Технічний паспорт відходу», чинний в Україні з 01.01.2001 року. Вимоги даного стандарту стосуються будь-яких виявлених відходів виробництва і споживання, а також таких відходів, які можуть з’явитися в майбутньому в зв’язку з появою та запровадженням нових технологій виробництва або різних видів взаємодії людини і довкілля. Дотримання вимог даного стандарту є обов’язковим при здійсненні різних видів діяльності, пов’язаної
з відходами, в тому числі під час формування обліку і звітності з
відходів виробництва.

Структурно технічний паспорт відходу складається з таких
елементів і несе таку інформацію:

титульний аркуш;

–     відомості про місце утворення відходу;

–     відомості про процес, в якому утворюються відходи;

–     первинні дані про відходи;

–     характеристика відходу;

–     відомості про наявні і можливі технології переробки,
зберігання, транспортування, утилізації або видалення
відходу;

–     загальні відомості до складу показників відходів;

–     реєстраційний бланк;

–     відомості про аналоги відходу.

Паспорт відходу розробляється підприємством, відповідальним
за утворення відходу; таке підприємство є власником оригіналу
технічного паспорта відходу. Паспорт узгоджується з відповідним
територіальним природоохоронним органом, якому передається
його копія і якому підприємство повідомляє про подальші зміни, які
стосуються даного відходу та поводження з ним.

7.Структурно екологічний паспорт міста складається з таких розділів:

– вступ;

– загальні відомості про місто;

– характеристика природних умов та ресурсів;

–     характеристика підприємств-основних забруднювачів
атмосферного повітря в місті;

–     стан водного басейна;

–     небезпечні геологічні процеси;

–     стан здоров’я населення;

–     природоохоронна діяльність органів екологічного управління
та основних підприємств міста.

Контрольні запитання:

1.     Що таке екологічний паспорт?

2.     Які види екопаспортів існують на території України?

3.     Структура одного із екопаспорту.

Література: [1-3;8;13;15;26]