Анотація
12.1. Основи законодавчого регулювання електронної
комерції.
12.2. Закон України "Про електронну
комерцію".
12.3. Міжнародний досвід правового регулювання
електронної комерції.
12.1. Основи законодавчого регулювання електронної комерції
Звичайно, суспільні
відносини, що виникають при використанні інформаційно-комунікаційних технологій
в підприємницькій діяльності, потребують регулювання, в тому числі і правовими
засобами. Проте, на жаль, право сьогодення, базуючись на реаліях світу, яким
він був до того, як “цифрова революція” стала реальністю, в більшості випадків
виявляється нездатним адекватно реагувати на зміни у суспільних відносинах,
викликані появою новітніх технологій. Бізнесмени, які займаються електронною
комерцією вже сьогодні, не можуть з достатнім ступенем ймовірності передбачити,
як питання, з якими вони стикаються в процесі здійснення підприємницької
діяльності в Інтернеті, будуть вирішені при застосуванні сучасного права.
Ці питання можуть бути
поділені на наступні групи:
- Право на інформацію в
електронному вигляді. До цієї групи можна віднести такі питання: Хто є власником
інформації, яка передається в електронному вигляді? Які права він має при
використанні та для контролю за використанням цієї інформації? Які права мають
користувачі інформації, яка їм не належить?
- Інформаційна безпека. До цієї категорії належать
наступні питання: Як абонентам електронного зв’язку забезпечити автентичність
та цілісність своїх послань? Як сторони мають “підписувати” документи в
електронному вигляді? Як забезпечити конфіденційність таких документів?
- Електронні угоди. Це питання, що стосуються
укладання юридично дійсних угод в електронному вигляді: Які норми регулюють
укладання та виконання таких угод? Чи будуть вони визнані в інших юрисдикціях?
Як визначається підсудність спорів, які виникають з приводу цих угод?
- Зміст інформації. До цієї групи питань
відносять такі: Як право регулює зміст інформації, що передасться електронним
шляхом? Як закони щодо свободи слова, реклами та обмежень на експорт
застосовуються до змісту цієї інформації?
- Поведінка користувачів
Інтернету.
Ці питання переважно пов’язані з так званими комп’ютерними злочинами (поклеп,
шахрайство, тощо), цивільно-правовою відповідальністю (напр., за завдання шкоди
діловій репутації), захистом добросовісної конкуренції та оподаткуванням
комерційної діяльності в Інтернеті.
Вищенаведеними питаннями
перелік правових проблем, що виникають внаслідок здійснення підприємницької
діяльності в Інтернеті, далеко не обмежується, і з часом їх стає все більше.
Головна проблема при їх вирішенні полягає в тому, що право в сучасному
його вигляді має справу з матеріальними об’єктами. Ми звикли до того, що щось
матеріальне продається та купується, а інформація розповсюджується за допомогою
паперу, магнітної плівки або лазерних дисків.
Комерційна діяльність також
здійснюється за допомогою матеріального об’єкту, яким є папір. Контракти,
замовлення, рахунки, чеки, підтвердження – все це традиційно втілюється в папері,
матеріалі, який знають і якому довіряють. В багатьох мовах світу, в тому числі
і в українській, саме слово “папір” є синонімом слова “документ”.
В одних випадках папір
відповідає юридичним вимогам (як, наприклад, вимозі того, щоб контракт було
укладено “в письмовій формі”). В інших випадках він відповідає діловій
практиці, що склалась (зручність, наприклад, завжди мати документи в письмовій
формі для подальшого звернення до них у разі потреби). В решті випадків, люди
просто відчувають себе більш комфортно, коли мають аркуш паперу перед очима.
Але в електронному світі
паперу не існує. Тому для того, щоб можливості інформаційних технологій
проявили себе в повній мірі, звичні нам поняття та моделі поведінки повинні
змінюватися.
Більше того, коли інформація
існує тільки в цифровій формі, виникають нові проблеми. Звичайною справою в
діловій практиці є, наприклад, копіювання документів. Але можливість внесення
змін до документів, які існують виключно в електронному вигляді, таким чином,
що факт зміни часто встановити неможливо, надає широкі можливості для
шахрайства та інших зловживань.
Сучасне право має також територіальний характер. Тобто, воно обмежене
застосуванням тільки щодо осіб та відносин між ними в рамках території певної
держави або її складової частини. Але Інтернет не знає кордонів. Повідомлення,
надіслане електронною поштою, наприклад, з одного комп’ютера, що знаходиться в
Києві, до іншого, теж в Києві, може пройти через сервери, розташовані в кількох
країнах.
Таким чином, коли зникають
папір та інші матеріальні носії інформації, а державні кордони більше не є
перешкодою, неодмінно змінюються традиційні правові поняття та концепції, що
вироблялися віками. І це вже відбувається. Але цей процес дуже повільний і
вимагає зміни світогляду тих, від кого залежить його хід.
Право електронної комерції
Як бізнес-спільнота, так і
Інтернет-середовище здатні до ефективної самоорганізації. Проте, після того, як
засоби саморегулювання та приватного регулювання в 90-х роках минулого століття
виявилися недостатньо ефективними засобами впливу на суспільну поведінку в
Інтернеті, уряди світу почали наздоганяти нові бізнес-реалії, що склалися в
“цифрову добу”, приймаючи законодавство, спрямоване на регулювання електронної
комерції.
Так виникла комплексна галузь
права, яку прийнято називати правом електронної комерції. Ця галузь права
об’єднала в собі як аналоги норм, якими регулювалася комерція “паперової доби”,
так і норми, що не мали попередніх аналогів.
До перших, наприклад, можна
віднести:
- норми, які стосуються встановлення
юрисдикції та права, що застосовується;
- норми конкурентного
(антимонопольного) права;
- норми, якими визначається
наявність та зміст договору;
- норми, якими захищаються
права споживачів;
- норми права інтелектуальної
власності;
- норми податкового права.
До других, наприклад,
відносяться:
- норми, якими регулюється
застосування електронних підписів та електронних сертифікатів;
- норми, які стосуються
використання електронних документів та електронного документообігу;
- норми, якими встановлюється
та обмежується відповідальність Інтернет-провайдерів.
в Україні, як і в багатьох
інших державах світу, правова база для регулювання відповідних відносин лише
починає створюватися. Тільки у 1998 р. в Україні з’являються перші нормативні
акти, що регламентують порядок створення та використання електронних цифрових
підписів (далі – ЕЦП) та електронних документів. У 2000–2002 рр. до Верховної
Ради України вперше вноситься група законопроектів, покликаних комплексно
врегулювати відносини, що виникають при вчиненні правочинів через мережі
електрозв’язку. 22 травня 2003 р. прийнятий перший з таких законів, а саме
закон “Про електронний цифровий підпис”, який визначає правовий режим ЕЦП та
регулює відносини, що виникають при його використанні.
Перший закон у світі, який
врегулював вчинення правочинів через мережі електрозв’язку, зокрема
використання з цією метою електронних підписів, прийняли у США у 1995 р.
Враховуючи комплексність та
новизну відносин, що виникають при вчиненні правочинів через мережі
електрозв’язку, у 1996 р. Комісією ООН по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ)
був прийнятий Типовий закон “Про електронну комерцію”, після чого аналогічні
нормативні акти були прийняті у ряді держав світу: Сінгапурі (1998),
Великобританії (1999), Австралії (1999), Гонконзі (2000), Ірландії (2000),
Філіппінах (2000), США (2000), Тунісі (2000), Люксембурзі (2000) тощо.
Таким чином, з 1995 р. в
багатьох державах світу почало формуватися новітнє законодавство, спрямоване на
регулювання укладання правочинів через мережі електрозв’язку, тобто на
комплексне регулювання електронної комерції.
Електронна комерція є
комплексним, системним правовим поняттям, яке включає три групи правовідносин:
правовідносини, пов’язані із вчиненням правочинів через мережі електрозв’язку у
сфері господарювання; правовідносини, пов’язані із використанням електронних
документів; правовідносини, пов’язані із використанням електронного підпису.
Ці правовідносини перебувають
у тісній взаємодії: в основі електронної комерції лежить електронний документ,
який набирає юридичної сили документа завдяки застосуванню електронного
підпису. Вчинення господарських договорів через мережі електрозв’язку
складається з процесів формування, обробки, зберігання, відправлення,
одержання, перевірки та використання електронних документів.
Для електронної комерції
мережа Інтернет є середовищем здійснення господарської діяльності, зокрема
середовищем, в якому вчиняються господарські договори через мережі
електрозв’язку. Середовищем здійснення електронної комерції, крім мережі
Інтернет, можуть виступати й інші мережі електрозв’язку не тільки загального, а
й відомчого4 або подвійного призначення, за допомогою яких може відбуватися
обмін електронними документами. Тобто, електронна комерція не пов’язується з
використанням якоїсь однієї чітко встановленої мережі електрозв’язку
Явищем, що спричинило
створення сучасної правової бази електронної комерції у 2000-х роках, стала
конвергенція, тобто поєднання засобів інформаційних технологій, телекомунікацій
та широкого (теле- і радіо-) мовлення. Таких засобів, що використовуються в
електронній комерції, як мінімум шість: телефон, факс, телебачення, електронні
платіжні системи, електронний обмін даними (EDI) та Інтернет. Конвергенція
призводить до об’єднання цих засобів чи їхніх елементів в різних комбінаціях та
пропорціях, породжуючи все нові електронні засоби обміну повідомленнями, що
використовуються в підприємницькій діяльності, такі як телеконференція та
IP-телефонія.
Конвергенція призводить до появи нових медійних форм та послуг. В контексті
електронної комерції це означає, що підприємницька діяльність більше не
обмежується комп’ютерами, пов’язаними між собою кабелями, а розповсюджується на
інші пристрої, переважно мобільні, об’єднані бездротовими мережами. Велика
кількість технологій мобільного зв’язку (WAP, GPRS, Wi-Fi, CDMA, 3G) уможливлює
виникнення електронної комерції на базі мобільних платформ - “m-commerce”.
Конвергенція сприяє також і розвитку “t-commerce” – електронної комерції з
використанням телевізійних мереж. Цей різновид електронної комерції стає
можливим з впровадженням цифрового телемовлення та встановленням зворотнього
зв’язку між приймачем та передаючим приладом, що разом робить телебачення
інтерактивним.
Інтернет – всесвітнє
об’єднання мереж передачі даних – є продуктом конвергенції обчислювальних
систем і телекомунікацій. Будучи мережею інтерактивних мереж та принципово
новим засобом надання інформаційних послуг, Інтернет уникає переважної
більшості правових обмежень щодо контенту, але, використовуючи канали зв’зку, функціонування
яких унормовано телекомунікаційним правом, не може оминути регулювання
інфраструктури.
Так, наприклад, Директива
щодо електронної комерції, не регулюючи змісту комерційної інформації, для якої
Інтернет є каналом розповсюдження, містить низку правил, що стосуються
постачальників послуг з передавання такої інформації – “провайдерів послуг
інфомаційного суспільства”. Правила щодо провайдерів включають:
- принцип країни походження,
згідно з яким діяльність провайдера регулюється тільки правом держави-члена, в
якій він утворений (зареєстрований), навіть якщо його послуги доступні в інших
державах-членах;
- вимоги щодо інформації, що
має бути надана провайдером перед укладанням угоди про надання послуг;
- положення, якими обмежується
відповідальність провайдерів за зміст повідомлень, що передаються їхніми
мережами чи завдяки послугам, які вони надають.
Оскільки величезна частка інформації, що передається Інтернетом,
зафіксована у вигляді творів, що охороняються авторським правом, дія
конвергенції не могла оминути і авторське право. Так, в ЄС питання щодо
охоронюваності за авторським правом творів, які розповсюджуються через
Інтернет, було остаточно (і позитивно) вирішено т.зв. Директивою про
інформаційне суспільство.22 Згідно з Директивою, такі дії, як, наприклад,
надання доступу до аудіовізуального твору на вимогу за допомогою Інтернету чи
іншої інформаційно-комунікаційної системи, такої як мережа мобільного зв’язку,
підпадають під дію авторських прав. Оскільки з 17 лютого 2004 року Директива
застосовується не тільки до обміну матеріалами між комп’ютерами, об’єднаними в
мережі, а й за допомогою інших медійних платформ та терміналів, Директива
матиме далекосяжні наслідки для розвитку всіх видів електронної комерції.
12.2. Закон України "Про електронну комерцію"
До вересня 2015 року питання які
стосувалися електронної комерції частково регулювалися нормами Цивільного
кодексу України, Господарського кодексу України, але дані акти не в змозі
вирішити низку основних питань. А тому з метою заповнення вище вказаних прогалин
в нормативно правовій базі, систематизації
чинного законодавства України у сфері електронної комерції та забезпечення
правового порядку дистанційного укладення й виконання правочинів із
застосуванням електронних інформаційно-комунікаційних засобів і технологій, був
розроблений та зареєстрований у Верховній Раді
проект Закону України "Про електронну комерцію".
3 вересня 2015 Верховна Рада прийняла Закон "Про електронну
комерцію" на основі законопроекту № 0957.
Необхідність прийняття Закону викликана стрімким розвитком цієї сфери,
відсутністю норм, які б системно регулювали відносини учасників ринку
електронної комерції та відповідали європейським і міжнародним стандартам.
Відзначимо, що відповідну Європейську директиву про електронну комерцію
було прийнято в 2000 році, і більшість законодавчих актів європейських країн
стосовно регулювання електронних правочинів та електронної комерції прийнято в
період 1999 – 2005 рр. Україна ж відставала у регулюванні такого виду
правовідносин.
Запропоновані законопроектом правові норми регулюють відносини, що
виникають при дистанційному укладанні та виконанні правочинів з купівлі-продажу
товарів, постачання товарів, виконання робіт та надання послуг, а також
пов'язані з ними юридичні дії із застосуванням електронних
інформаційно-комунікаційних засобів і технологій, які утворюють сферу
електронної комерції.
Отже, розглянемо основні положення Закону
"Про електронну комерцію", а також недоліки зазначеного Закону.
Закон регламентує порядок вчинення правочинів у сфері електронної
комерції; умови; форму; обов'язкову інформацію, яка повинна бути надана
споживачам до вчинення правочину; платежі; норми про захист персональних даних
і про зберігання електронних документів; час і місце відправлення та отримання
електронного повідомлення (документа). Установлюються також правила вирішення
спорів, відповідальність у сфері електронної комерції.
Положення Закону не застосовуються до правочинів, для яких
установлено спеціальний порядок переходу права власності; правочинів, які
повинні укладатися за участі органів державної влади; правочинів, що потребують
нотаріального посвідчення або державної реєстрації, дій, які передбачають
операції із грошовими ставками в азартних іграх, включаючи лотереї.
1. Відзначимо появу нових термінів: електронна комерція,
електронна торгівля, інтернет-магазин, електронний товар, електронний правочин.
Зокрема, Закон визначає електронну комерцію як відносини,
спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо
набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені
дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок
чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру.
2. Закон прирівнює електронну форму правочинів до письмової
форми. Як відзначила народний депутат О.
Бєлькова, одна з авторів законопроекту,
у процесі судового розгляду спору судді не приймали до розгляду електронні
документи. Прийнятий Закон передбачає, що електронні договори, укладені шляхом
обміну електронними повідомленнями, прирівнюються до договорів, укладених у
письмовій формі, і договір не може бути визнано недійсним у зв'язку з його
вчиненням в електронній формі (за винятком випадків, передбачених законом).
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом є
оригіналом такого документа.
3. Закон установлює правовий статус продавця та
покупця; правовий статус постачальника послуг проміжного характеру у сфері
електронної комерції; передбачає обов'язки продавця та покупця, що забезпечує
захист двох сторін і виключає дискримінацію.
Закон передбачає розмежування відповідальності сторін електронної
комерції та постачальників проміжних послуг (провайдери, реєстратори).
4. Закон передбачає, що розрахунки у
сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних
інструментів, електронних грошей шляхом переказу коштів або оплати готівкою з
дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових
розрахунків.
5. Пропозиція укласти електронний договір (оферту) повинна
містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і
виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її
прийняття.
6. Закон передбачає обов'язок продавця
надати покупцю підтвердження вчинення електронного правочину у формі
електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона
або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання
продавцем обов'язку передати покупцеві товар.
7. Закон також передбачає, що використання персональних даних у
сфері електронної комерції може здійснюватися у разі створення суб'єктом
електронної комерції умов для захисту таких даних.
8. Згідно із Законом
правочини повинні укладатися з використанням "одноразового
ідентифікатора" – алфавітно-цифрового коду, що її отримує особа, яка
прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в
інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав
таку пропозицію.
9. Закон покликаний сприяти спрощенню паперового документообігу
продавців (інтернет-магазини), оскільки
передбачає внесення змін до Закону
"Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" – оформляти первинні документи можна буде в
електронній формі. З одного боку, деякі спрощення очевидні, з іншого ж боку
бухгалтери можуть стикнутися з проблемами ведення обліку з електронними
документами.
Незважаючи на позитивні, прогресивні сторони Закону, продовжують висловлюватися
несхвальні відгуки. Висловлюються критичні зауваження з боку споживачів,
оскільки Закон не містить належних положень щодо особливостей захисту прав
споживачів у разі придбання ними товарів, робіт або послуг шляхом вчинення
електронних правочинів; особливостей реклами та продажу певних товарів,
реалізація яких пов'язана з певними обмеженнями (лікарські засоби, алкогольні
напої, тютюнові вироби тощо).
Закон не вирішує питань
виділення видів електронних правочинів, зокрема правочинів, укладення яких
відбувається в електронній формі, але виконання відбувається у традиційний
спосіб (купівля-продаж в Інтернет-магазинах продовольчих і промислових
товарів), та правочинів, що вчиняються повністю on-line: товар або послуга має
електронну форму, а його доставка здійснюється за допомогою
інформаційно-телекомунікаційних систем (комп'ютерна програма, аудіовізуальний
твір у формі файла, доступ до бази даних).
Також через деякі неоднозначні
формулювання термінів Закону можуть виникнути труднощі під час розгляду
справ у судах.
Ймовірно, що для впровадження нових правил, передбачених законопроектом, буде потрібен час.
12.3. Міжнародний досвід правового
регулювання електронної комерції
Аналіз досліджень
окремих фахівців дозволяє стверджувати, що, не дивлячись на ознаки економічного
спаду, керівники багатьох європейських компаній заявляють про збільшення
інвестицій до електронної комерції. Так, у 1999 р. європейський ринок
електронної комерції збільшився на 200 відсотків; загальний оборот ринку
електронної комерції у 1999 р. склав 3,5 млрд доларів.
Юристи
по-різному підходять до бачення майбутнього регулювання електронної комерції.
Одні автори пропонують розробити комплексний закон про електронну комерцію,
який би регулював більшість відносин, що виникають під час її здійснення, а
саме: від поняття електронного документа до укладення договорів у цій сфері.
Інші вважають, що було б краще розробити три закони: про електронний
документообіг, про електронний підпис, про електронну комерцію (торгівлю).
Проте, всі вони переконані, що для нормального функціонування і розвитку
електронної комерції необхідне нормативне визначення механізму здійснення угод
з використанням Інтернету і легалізації застосовуваних при цьому способів
взаєморозрахунків.
У світі вже
почалася активна робота по створенню належного правового забезпечення
електронної комерції, хоча можна з упевненістю сказати, що законодавство
будь-якої країни, у тому числі й США та Великобританії, які прийнято вважати
батьківщиною електронної комерції, перебуває на початковому етапі формування.
На рівні
міжнародних організацій та законодавства окремих країн світу лише з 90-х рр. XX
ст. почалася робота зі створення правового регулювання відносин у сфері електронної
комерції, основним напрямком якої є прийняття комплексних нормативних актів про
електронну комерцію, присвячених регулюванню системи відносин, що виникають при
вчиненні правочинів через мережі електрозв’язку, та окремих законів про
електронні підписи, що пов’язано зі складністю та новизною відносин, що
виникають при використанні електронних підписів у електронній комерції.
Так, одними з
найавторитетніших джерел являються Типовий закон ЮНСІТРАЛ від 16 грудня 1996 р.
“Про електронну комерцію” та Типовий закон ЮНСІТРАЛ від 5 червня 2001 р. “Про
електронні підписи”. Даний документ має рамковий, рекомендаційний характер і
призначений у першочергово для використання державами як основи для розробки
національного законодавства. Причиною розробки цих законів була поява нових
засобів, за допомогою яких сторони обмінюються між собою інформацією,
використовуючи при укладанні правочинів сучасні методи зв’язку. Даний
міжнародний документ заклав правові основи діяльності в сфері електронної
торгівлі; дав визначення основним поняттям, таким, як електронний документ,
електронний документообіг, електронний підпис, автор електронного документа,
інформаційна система; визнав юридичну і доказову силу за документами в
електронній формі; визначив вимоги, що пред’являються до електронного підпису
як засобу підтвердження достовірності та цілісності електронного документа.
У рамках
Європейського Союзу прийнятий цілий ряд актів, спрямованих на врегулювання
відносин у сфері електронної комерції. Серед них: Директива ЄС від 8 червня
2000 р. “Про деякі правові аспекти послуг інформаційного суспільства, в тому
числі електронної комерції, на внутрішньому ринку”; Директива ЄС від 13 грудня
1999 р. “Про правові підстави для використання електронних підписів”. У
Великобританії прийняті та діють закони від 18 листопада 1999 р. “Про
регулювання електронної комерції” та від 13 лютого 2002 р. “Про регулювання
використання електронних підписів”. Штат Юта (США) прийняв Закон від 1 травня
1995 р. “Про електронний підпис” та Закон від 3 липня 2000 року “Про електронні
правочини”.
Більшість
інших держав світу перебуває у стадії формуванD ня законодавства про електронну
комерцію. Так, у Сінгапурі діє Закон від 10 липня 1998 р. “Про електронні
правочини”, у Австралії діє Закон від 10 грудня 1999 р. “Про електронні праD
вочини”, у Гонконзі діє Ордонанс від 7 січня 2000 р. “Про електронні
правочини”, в Ірландії діє Закон від 10 липня 2000 р. “Про електронну
комерцію”, у Філіппінах діє Закон від 14 червня 2000 р. “Про електронну
комерцію”, у Тунісі 9 серпня 2000 р. був прийнятий Закон “Про електронний обмін
та електронну комерцію”, у Люксембурзі 14 серпня 2000 р. прийнятий Закон “Про
електронну комерцію” тощо. У вказаних державах ведеться законопроектна робота з
підготовки правового регулювання використання електронних підписів. Всі
наведені закони ґрунтуються на положеннях зазначених вище Типових законів
ЮНСІТРАЛ та європейських Директив.
Поряд з перевагами
електронної торгівлі, наявні й потенційні ризики, серед яких: ухилення від
податків, шахрайство, порушення прав інтелектуальної власності і т. ін.
Специфічними властивостями комп'ютерної інформації є
такі: 1) відсутність нерозривного зв'язку з матеріальним носієм; 2)
динамічність, можливість миттєвого перенесення в просторі; 3) можливість зміни
і знищення інформації будь-якого об'єму за короткі проміжки часу (зокрема - за
допомогою віддаленого доступу); 4) складність застосування в розслідуванні
кіберзлочинів «традиційних» методів та засобів.
Ці ризики є
реальними, але в розвинених країнах їх вдається регулювати таким чином, щоб не
зруйнувати електронну торгівлю. З цією метою уряди і приватні особи формують
відповідні коаліції і співтовариства. Наприклад, у Сінгапурі при Міністерстві
фінансів утворена Рада з політики електронної комерції.
До Ради
входять представники різних урядових організацій – генеральної прокуратури,
департаменту кримінальних розслідувань, митної служби, Міністерства інформації,
ради з розвитку торгівлі. У Міністерстві внутрішніх справ Російської Федерації
для боротьби з комп’ютерними злочинами, з незаконним обігом заборонених
радіоелектронних і спеціальних технічних засобів та із загрозою проникнення в
міжміські та міжнародні канали зв’язку створено спеціальний підрозділ –
Управління по боротьбі зі злочинами у сфері високих технологій. У США створено
Національний центр захисту інфраструктури (NIPC), завданням якого є
попередження та розслідування комп’ютерних злочинів та координація роботи інших
центрів.
В Україні
боротьба з комп’ютерною злочинністю, у тому числі й у сфері електронної комерції,
здійснюється сформованими спеціальними підрозділами електронної розвідки та
протидії комп’ютерним злочинам як у МВС, так і у СБУ. Проте, слід приділяти
увагу і питанням спеціальної підготовки щодо використання нових інформаційних
технологій оперативних працівників правоохоронних органів, адже в сучасних
умовах комп’ютерна техніка може фіксувати докази злочинів не тільки в
Інтернет-мережі.
Нові інформаційні технології дали не тільки
унікальні можливості для більше активного й ефективного розвитку економіки,
політики, держави й суспільства, але й стимулювали виникнення й розвиток
негативних процесів. Одним з них є поява комп'ютерної злочинності.
Цьому сприяє
і постійний ріст користувачів персональних комп'ютерів і мережі Інтернет. Це в
свою чергу призвело до виникнення нових негативних явищ: атак хакерів на
web-ресурси, Інтернет-шахрайств, поширення комп'ютерних вірусів і СПАМів,
розповсюдження дитячої порнографії і виникнення кібертероризму.
По оцінках
експертів з питань боротьби з комп'ютерною злочинністю правоохоронних органів
країн Центральної й Східної Європи, прибутки від злочинної діяльності у сфері
використання електронно-обчислювальних машин (назва із ст. 361 КК) посідають
третє місце після доходів від наркоторгівлі і продажу зброї, а нанесені збитки
уже зараз оцінюється мільярдами доларів. Тільки в США щорічно економічні збитки
від такого роду злочинів становлять біля $100 млрд.
Характерною
рисою комп'ютерних злочинів є їх дуже висока латентність й надмірно великі
розміри нанесених збитків. Інформація про комп'ютерні злочини не завжди стає
загальновідома, як свідчать наукові дослідження, тільки 10 – 15% комп'ютерних
злочинів стають надбанням гласності тому, що організації, які постраждали в їх
наслідок, із боязні втратити репутацію чи його повторного вчинення у їх
відношенні, досить неохоче надають інформацію про такі протиправні дії. Тому,
мабуть, ніхто у світі не має сьогодні повної картини комп'ютерної злочинності.
Зрозуміло, що державні й комерційні структури, які піддалися нападам, не дуже
схильні афішувати наслідки, заподіяні нападами, і "ефективність"
своїх систем захисту. Але й ті факти, які стали відомими, роблять сильне
враження.
Однією із
серйозних причин низького розкриття такого виду злочинів є й транснаціональна
(трансгранична) складова, тобто коли злочинець, перебуваючи в одній державі,
вчиняє протиправні діяння відносно об'єкта, який знаходиться в іншій державі за
багато тисяч кілометрів.
Таким чином, незважаючи на
те, що Інтернет є світовою інформаційною системою, електронна комерція з
погляду права не набула настільки "світового" характеру і традиційно
продовжує залишатися в рамках національної юрисдикції. Однак, можливий більш
складний "національний" склад учасників процесу загострює проблему
вибору права.
Контрольні
питання
1. Яке правове
підґрунтя для здійснення електронної комерції існує в Україні?
2. Як
законодавчо забезпечуються права споживачів онлайнпослуг?
3. В якості
яких суб’єктів господарської діяльності можуть бути зареєстровані
інтернетмагазини?
4. Назвіть органи
державного контролю та нагляду за діяльністю інтернетмагазинів.
5. Як власники
інтернетмагазинів гарантують безпеку збереження персональних даних клієнтів?