Самостійна робота 2. Натуральні волокна тваринного  походження

1.Павутинний шовк.

2.Морський шовк (бісус).

3 Асортимент вовняних волокон.

Павутинний шовк – павутина – рідке виділення павутинних залоз павуків, здатне витягатися у вигляді найтонших ниток, які швидко затвердівають на повітрі. Павутина використовується павуком для будування ловчих сіток, обплутування здобичі, виготовлення кокона для кладки яєць та зимівельного мішечка, на якому молодь розноситься вітром на великі відстані. За хімічним складом павутина близька до шовку гусениць шовкопрядів (шовковичного і дубового) – також складається головним чином з нерозчинного у воді фіброїну, і відрізняється лише меншим вмістом речовини, що склеює, - серицину.

За фізичними властивостями павутина теж близька до натурального шовку, але набагато еластичніша і міцніша. Розривне навантаження для павутини деяких павуків складає від 40 до 261 кг/мм² , у той час, як для гусеничного тільки 33 – 43 кг/мм² (тобто міцність павутинного шовку приблизно у 6 разів більша, ніж натурального шовку, і в 4 рази – ніж поліамідних ниток). Павутинна нитка – справжнє технологічне диво. У ній з’єднані білки двох різних видів – тверді й еластичні. Ефект нагадує якість булатного клинка – поєднання міцності і гнучкості. Нитки ловчої павутини зазвичай вкриті спеціальною клейкою речовиною. У павуків-кругопрядів, що будують найдовершеніші сітки, павутинний апарат особливо складний. У ньому містяться залози шести типів, причому кожна виробляє свою речовину. Вміло по-різному комбінуючи їх, павук будує споруду з ниток з різними властивостями. Тенетна павутина, з якої павуки тчуть свої сітки (колесовидні, у вигляді прямокутної вертикальної рами або горизонтального тенту) найчастіше білого кольору; колір кокона теж частіше білий, але бувають кокони рожеві, золотаво-жовті, зелені, смугасті. У більшості тенетних павуків кокони кулясті, є чечевицеподібні, грушоподібні, самки деяких павуків роблять більш складні гнізда-кокони. Число коконів в однієї самки буває різним – частіше один, іноді кілька, рідше – більше 10. Розміри коконів коливаються від кількох міліметрів до 1 – 2 см. Кокони великих павуків-птахоїдів бувають розміром з невеликий мандарин.

Павутинний апарат у павуків знаходиться на нижній частині черевця, у якому досить місця для розвитку об’ємних павутинних залоз, що забезпечують достатньо павутини. В результаті черевце перетворюється на справжню павутину «фабрику» (в англомовній літературі використовується термін – «павутинна індустрія»). На кінці черевця павука містяться павутинні бородавки. Речовини, які виходять через них,  застигаючи на повітрі, перетворюється в нитки надзвичайної міцності. На відміну від шовкопряда, у якого шовк виробляє тільки гусениця і тільки для кокона, павук виробляє і використовує павутину постійно, протягом усього життя, аж до розмноження і турботи про потомство.

Павутинний шовк використовувався багатьма народами Індії, Африки для одержання пряжі та вишивальних ниток, жителі Борнео плели з нього стрічки, прикраси і предмети одягу, на Ямайці робили сітки і мережі. Полінезійці використовували павутину великих тенетних павуків як нитки для шиття і плетіння рибальських снастей.

Спроби виготовлення тканини з павутини робилися з давніх часів. Виняткова за міцністю, легкістю і красою тканина з павутини відома в Китаї за назвою «тканина східного моря». На початку XVIII ст. у Франції з павутини павуків-хрестовиків виготовляли рукавички і панчохи, вони були представленні в Академії наук і викликали тим загальне змилування. А креолки острова Маврикій піднесли королеві Жозефіні у подарунок пару рукавичок із шовку золотого павука.

Виробництво павутинного шовку стикається з труднощами масового розведення павуків у неволі, насамперед, з проблемою як прогодувати цих хижаків. Можливо, що розробка штучних продуктів харчування дозволить вирішити це питання, тим більше, що штучне харчування гусениць шовковичних шовкопрядів уже практикується в Японії. Поки що павутина знаходить застосування в оптиці для виготовлення вирізів (перехресних ниток) в окулярних різних приладів.

 

2.На узбережжі Середземного моря (головним чином, на півдні Італії) довгий час існував древній кустарний промисел з видобутку бісусних волокон великого молюска. У «нозі» молюск має залозу, що виділяє бісус – пучок ниток, за допомогою яких він прикріплюється до підводних предметів. Відразу після виділення бісус затвердіває й утворює міцні шовковисті нитки золотаво-жовтого кольору довжиною від 10 до 25 см. З цих ниток, які називають морським шовком, після їх висихання і розчісування, виготовляють пряжу. Є відомості, що в давнину з морського шовку робили особливу тканину полотняного переплетення – вісон (в інших випадках вісоном називали найтонші тканини з льону). У XVIII – XIX ст. бісус у суміші з бавовною використовували для виготовлення рукавичок і гаманців, а на початку XX ст. – тканини для трикотажних виробів.

3. Козяча вовна в основному неоднорідна; характеризуєть­ся низькими технологічними якостями. Тому у кіз із неоднорідною вовною використовують переважно пух, який одержують вичісу­ванням. Найбільшою популярністю користуються каш­емірські пухові кози, що водяться на Тибеті, ангорські, що дають дуже гарну однорідну напівтонку вовну (могер, мо­хер), що складається з перехідного волоса, який відріз­няється люстровим (мерехтливим) блиском і міцністю. Зараз кіз для одержання вовни розводять у Росії, Китаї, Туреччині, Монголії, а також у Таджикистані, Казахстані, в Україні та інших країнах. В Україні однорідна напівгруба вовна зістригається з кіз радянської (ангорської) поро­ди. У промисловості ця вовна відома під назвою ангорська, могер чи тифтик. Козячий пух одержують вичісуванням з кіз оренбурзької, придонської, при алтайської та інших змішаних порід. Його підрозділяють за ознаками породи, кольором, видом чесання, якості (стану). Річний збір пуху з однієї кози становить 0,2—1,0 кг.

Кроляча і заяча вовна відрізняється високою тониною, хорошою еластичністю і здатністю звалюватись. Вона здавна ви­користовується для виготовлення фетру. З пуху кроликів пухових (ангорської та ін.) порід виготовляють в'язані ви­роби, фетр, велюр. Кролячий пух за теплозахисними влас­тивостями не поступається мериносовій вовні. У світі розводять близько 60 порід кроликів, що за ха­рактером волосяного покриву підрозділяють на хутряні та пухові. Основною пуховою породою вважають ангорського кролика, довжина вовни якого досягає 12 см і більше. При цьому пух складає приблизно 90 % усієї вовни. Найчасті­ше зустрічаються білі ангорські кролики, але відомі та­кож рожеві, блакитні, чорні, руді. Зазвичай від дорослої тварини одержують на рік 150—300 (до 500 г) пуху, який використовується для трикотажних та інших виробів. З одного кілограму пуху можна виткати до 2,5 м вовняної тканини. Пух зазвичай або вичісують, або вискубують у період линяння.

Верблюжа вовна — неоднорідна, вона містить до 85 % пуху; колір — від білого до темно-коричневого; високо ці­нується. З неї виробляють тканину бобрик, високоякісний трикотаж, пледи, ковдри і т.п. У суміші з овечою верблю­жа вовна додає тканинам велику міцність. Для одержання  вовни розводять дві породи верблюдів — бактріан (двогор­бий верблюд), що дає настриг вовни у середньому 5—10 кг, і дромедар (одногорбий верблюд), що дає 2—4 кг вовни. Більш якісною є вовна бактріанів. Зараз верблюдів розво­дять у Китаї, Монголії, країнах Північної Африки, Цент­ральної Азії і Південної Америки, а також в Узбекистані, Казахстані й Туркменії.

Безгорбі верблюди роду лам (лама, гуанако, альпака та ін.) живуть в Америці. У лам вовна довга, дуже густа, але не дуже високої якості. Використовується для вироблення грубих вовняних тканин. Альпака розводять тільки зара­ди вовни. У високогірних районах Перу це важливий пред­мет експорту. Під час стрижки один раз на два роки альпа­ка дає 1—1,3 кг дуже гарної тонкої вовни. У природі існує 24 натуральних відтінків альпака — чорний, білий, різні відтінки коричневого, бежевий та коричнево-червоний. Така широка палітра кольорів дає змогу виготовляти різ­номанітні вироби, не застосовуючи процес фарбування.