Лекція 18.  Фізичні, технологічні властивості тканин

Зміст лекції

1.Фізичні властивості тканин.

2.Технологічні властивості тканин.

1.До фізичних властивостей текстильних матеріалів  відносять такі, за якими оцінюють гігієнічність одягу, зокрема – гігроскопічність та вологовіддача, водовбирання, водотривкість, повітропроникність, паропроникність, пиловловлюваність, пилопроникність, теплозахисність та інші.

Гігроскопічність та вологовіддача – це властивості, які залежать від волокнистого вмісту тканини. Гігроскопічність характеризується здатністю тканини вбирати вологу з навколишнього середовища. Властивість дуже важлива для білизняних тканин, які повинні швидко вбирати вологу, що виділяється шкірою людини, і випаровувати її. Найбільш гігроскопічними є лляні та бавовняні, а також тканини з натурального та віскозного шовку. Синтетичні, триацетатні тканини мають низьку гігроскопічність (капрон і триацетат – 4%, нітрон – 1,5…2%, лавсан – 0,4%, хлорин – 0,1%, і тільки вінол має гігроскопічність 8%).

Водовбирання – це здатність тканини вбирати вологу при занурюванні у воду, що дуже важливо для рушників, постільної білизни, літнього одягу. Наслідком водовбирання тканини є збільшення маси, яке називають намочуванням. Водовбирання тканин визначають у лабораторних умовах, зануривши зразок у дистильовану воду при температурі 20ºС. Швидкість поглинання та віддачі вологи залежить не тільки від гігроскопічності, а й від будови тканини. Щільні та товсті тканини повільніше вбирають і віддають вологу, забезпечуючи сталість вологи й температури повітряного шару між одягом і тілом людини.

Водотривкість – стійкість текстильних матеріалів до проникнення води. Ця властивість є важливою  для спеціальних тканин (брезентові, наметові, плащові), а також пальтових і костюмних вовняних тканин. Водо тривкість тканин залежить від будови, щільності, виду обробки. Тканини щільні, зваляні, апретовані мають кращу водотривкість від інших.

Повітропроникність – це здатність тканини пропускати повітря. Повітропроникність залежить від волокнистого складу, щільності та обробки тканини. Кращу повітропроникність мають тканини тонкі, не дуже щільні, малоапретовані, гіршу – товсті, щільні, апретовані. Сорочкові, платтяні та білизняні тканини повинні мати високі показники повітропроникність.

Паропроникність – це здатність тканин пропускати пару й забезпечувати високі гігієнічні властивості виробу. Проникнення пари відбувається через пори тканини, а також за рахунок гігроскопічності матеріалу. Чим товстіша та щільніша тканина, тим менша її паропроникність,  зокрема, вовняні тканини повільно випаровують водяну пару й краще, ніж інші тканини, регулюють температуру підодягового прошарку. Найвищу паропроникність мають бавовняні й віскозні,  легкі тонкі тканини.

Пиловловлюваність – це здатність тканини затримувати пил та інші забруднення на своїй поверхні. Ця властивість залежить від будови, характеру обробки тканини, виду волокон. Тканини з гладкою поверхнею забруднюються менше, ніж ворсисті, шорохуваті. Найбільше забруднюються вовняні тканини, тому що їх волокна мають лусочковий шар, який накопичує частки пилу, бавовняні тканини також швидко забруднюються, що пояснюється ворсистістю волокон бавовни. Менше забруднюються шовкові, лляні, а також апретовані тканини.

Пилопроникність – це здатність тканини пропускати пил у підодяговий прошарок. Найменша пилопроникність у товстих, щільних тканинах.

Теплозахисність – це здатність тканин зберігати тепло,  яке виділяється тілом людини. Ці властивості залежать від виду, якості волокнистого складу та будови тканини. Велике значення для характеристики теплозахисних властивостей мають лінійна густина ниток, товщина та щільність тканини. Чим вищі ці показники, тим кращі теплозахисні властивості тканин. Такі операції обробки тканин  як звалювання та ворсування покращують теплозахисні властивості, тому найтеплішими вважають товсті, щільні вовняні тканини з начісним ворсом або ж повстеподібною фактурою.

Електризування – це здатність матеріалів накопичувати  на своїй поверхні статистичні заряди. Найбільше електризуються вироби з поліамідних, поліефірних, поліакрилнітрильних, триацетатних волокон. Наелектризовані швейні вироби негативно впливають на організм людини та її самопочуття. Електризування матеріалів ускладнює процес їх виробництва, а також виготовлення швейних виробів, сприяє швидкому забрудненню одягу. Для зменшення електризування тканини проходять спеціальну антистатичну обробку. Також під час виготовлення тканин  раціонально компонують волокна, завдяки чому електричні заряди різних за хімічним складом волокон взаємно нейтралізуються.

2.Технологічними називають властивості  тканин, які виявляються на різних етапах швейного виробництва – в процесі розкроювання, зшивання та волого-теплової обробки. До групи технологічних належать такі властивості тканин як - ковзкість, опір різанню, обсипальність, розсувальність, прорубування, зсідання, здатність до формування.

Ковзкість тканин виявляється під час розкроювання та зшивання і залежить від характеру поверхні тканини, тобто від будови ниток і ткацького переплетення. Наприклад, при розкроюванні та зшиванні тканин з гладкою  поверхнею (які мають найменші сили зчеплення) спостерігається їх ковзання  у настилі. Найбільш ковзкими є шовкові тканини. З метою запобігання  ковзання при розкрої настилають меншу кількість полотен, використовують прокладки з паперу або спеціальні затискачі. Гладкі тканини також вимагають особливої уваги при зшиванні, тому що внаслідок ковзання деталей крою може відбуватися перекіс швів.

Опір тканини різанню  має найбільше значення  під час розкроювання.  Чим більший опір різанню чинять тканини, тим  меншою має бути  кількість шарів у настилі. Залежно від волокнистого складу, щільності, товщини й обробки тканини виявляють різний опір різанню. Найбільший опір різанню чинять синтетичні тканини, тканини з великим вмістом синтетичних волокон, лляні, а також тканини щільні,  апретовані, з плівковим покриттям,  спеціальними  обробками  (водонепроникність, водовідштовхувальність та ін.). Найменший опір різанню чинять тканини з вовни та натурального шовку, тому що білкові речовини більш м’які, ніж целюлозні та синтетичні полімери.

Обсипальність – це негативна властивість, яка характеризується випаданням ниток  із  зрізаного краю  тканини. Обсипальність тканини є наслідком недостатнього закріплення ниток в будові тканини; вона зумовлюється незначними силами тертя та взаємного зчеплення між нитками основи та піткання. Обсипальність тканини залежить від виду волокон, виду ткацького переплетення, будови пряжі, щільності тканини, конфігурації зрізу деталі. Найбільшою обсипальністю володіють тканини із хімічних ниток, найменшою – вовняні, бавовняні тканини. Це пояснюється відмінностями у коефіцієнті тертя, зчеплюваності волокон, способами отримання ниток. Обсипальність тканин у значному ступені залежить від їх волокнистого вмісту; залежно від зростання ступеня обсипальності тканини розміщуються у такій послідовності: вовняні сукняні, бавовняні, вовняні камвольні, вовняні із змішаної пряжі, напіввовняні з хімічними нитками, з натурального шовку, із віскози, із ацетатних, із лавсанових, із капронових ниток. Значний вплив на обсипальність ниток чинить вид переплетення тканини (обсипальність тканин сатинового переплетення у 3 рази більша, ніж у полотняного). Найбільше обсипаються тканини атласного переплетення, найменше – полотняного. Обсипальність зрізів тканин під різними кутами до ниток основи та піткання неоднакова. Найбільшу обсипальність мають зрізи тканин вздовж ниток основи та піткання; при розміщенні зріза під кутом 45⁰ до однієї або іншої системи ниток обсипання мінімальне. Оцінюють обсипальність зусиллям, яке необхідно прикласти, щоб вилучити із  структури тканини певну кількість ниток основи або піткання.  При роботі з тканиною із значною обсипальністю  збільшують припуски на шви, застосовують шви спеціальних конструкцій (упідгин з закритим зрізом, обкантувальні, запошивні), в конструкції виробу зменшують кількість членувань.

Розсувальність ниток відбувається під впливом зовнішніх зусиль (розтягування, згину), внаслідок чого на  лицевій поверхні тканини  швейного виробу спостерігається зміщення однієї системи ниток відносно іншої. На розсувальність ниток у швах  впливає  щільність тканини, вид ниток, вид ткацького переплетення,  напрям шва. Найбільша розсувальність у швах спостерігається в одязі,  що дуже облягає, у таких ділянках - центральному шві спинки,  проймі при звуженій спинці, виточках по талії, ліктьових швах тощо. Розсувальність значно погіршує зовнішній вигляд виробу, знижує міцність скріплення окремих деталей. При виготовленні швейних виробів із тканин з підвищеною розсувальністю рекомендують моделі вільних форм. Розсувальність ниток  у тканині визначають органолептичним методом: за зовнішнім зміщенням ниток і величиною прикладеного зусилля.

Прорубування  текстильного матеріалу характеризується частковим або повним руйнуванням окремих ниток матеріалу голкою в процесі шиття. Деталі виробів з’єднують  машинною строчкою, утворення якої супроводжується послідовним проколюванням деталей голкою швейної машини. Вістря голки, проколюючи тканини, може проходити через пори, частково або повністю перерізати волокна чи нитки. В першому випадку сліду від голки не залишається, прорубування немає, в інших воно досить помітне. Прорубування тканини голкою залежить від структури, щільності, видів обробки пряжі та самої тканини, номера швейної голки, виду й будови шва тощо. Малощільні тканини з кручених ниток і пряжі (маркізет, креп-шифон, креп-жоржет), а також тканини з ворсовою поверхнею (фланель, бумазея, нещільні драпи, сукно) майже не прорубуються, оскільки голка легко проколює тканину, розсуваючи волокна чи нитки. Тканини, які пройшли операцію звалювання (драп), апретовані, з плівковим водонепроникним покриттям  прорубуються голкою. Прорубуваність також характерна для штучної та натуральної шкіри, замші.

Зсіданням називають зменшення лінійних розмірів (довжини, ширини), площі  тканини внаслідок дії вологи й тепла. Більшість тканин після мокрої обробки (зокрема прання), волого-теплової обробки, має властивість зменшувати свої розміри, що призводить до зміни початкової  форми виробу.  Основна причина зсідання полягає в тому, що під час прядіння, ткання, операцій обробки  пряжа  та нитки  не мали  відповідного натягу, особливо в напрямку основи, і в такому стані закріпилися  апретуванням, прасуванням, каландруванням. Під час прання або намочування апрет змивається, волокна й нитки звільняються від натягу. Під дією тепла й вологи зменшується довжина волокон, унаслідок чого тканина зсідається, причому більше в напрямку основних ниток, ніж пітканих. Зсідання тканин залежить від їх волокнистого складу, будови та обробки. Для зменшення зсідання тканин у текстильній промисловості застосовують вирівнювання тканин за шириною, декатирування тощо. У синтетичних тканинах зсідання може відбуватися без зволоження тканини,  під дією тепла -  так зване теплове зсідання. Для стабілізації, закріплення розмірів синтетичних тканин, а також тканин із вмістом синтетичних волокон, проводять термофіксацію. Тканини, які піддаються термофіксації, менше зсідаються в процесі експлуатації  виробу. У швейному виробництві доцільно використовувати тканини, зсідання яких не перевищує 4%.

Формування тканини під дією волого-теплової обробки характеризується тим, наскільки легко тканина набуває відповідної просторової форми і зберігає її під час експлуатації. Здатність тканин до формування  залежить  від  волокнистого складу, будови, а також від режимів  волого-теплової обробки. Під час проведення волого-теплової обробки необхідно дотримуватись відповідної температури прасувальної поверхні, ступеня зволоження тканини, величини тиску на тканину прасувальної поверхні, тривалості ВТО. Найкращою здатністю до формування володіють не дуже щільні вовняні тканини; напіввовняні, щільні тканини спрасовуються важко.

Питання для самоконтролю

1.Поясніть явище «теплове зсідання».

2.Від яких характеристик матеріалу залежить прорубування?

3.Як проявляється негативна технологічна властивість тканини – обсипальність?

4. Які операції обробки тканин  покращують їх теплозахисність?