Практичне
заняття №1
Тема:
Принципи організації лісового господарства України. Поділ
лісів на категорії.
Мета роботи: набуття практичних навичок
щодо поділу лісів України на категорії та
підкатегорії за цільовим призначенням.
Теоретичні
відомості.
Принципи організації
лісівництва. Національні засади лісівництва в Україні
базуються на принципах екологічної політики, загальновизнаних наукових
міжнародних принципах та враховують стратегічні плани розвитку сталого
управління лісами Європи. Основні з них такі: сприяння збереженню
біорізноманіття, зростання комплексної продуктивності лісів та їх раціональне
використання; ведення лісівництва із застосуванням нових екологозберігаючих
технологій; довготермінове безперервне (стале) ведення лісового господарства; забезпечення
соціальних та екологічних потреб населення; багатоцільове використання лісових
ресурсів; збільшення площі лісів охоронного призначення; орієнтація на природне
відновлення лісів на лісотипологічній основі та поступове переведення
лісівництва на вибіркову систему господарювання.
Зважаючи на неоднорідність території України у кліматичному
відношенні, вплив на ліси екологічних та антропогенних чинників, на сьогодні є
актуальною диференціація лісівництва за загально-регіональним або функціонально-цільовим
принципами. На лісотипологічній основі розвиваються регіональне лісівництво,
гірське, степове, заплавне, лісостепове лісівництво, лісівництво на засолених
грунтах, рекреаційне, аграрне, ґрунтозахисне, протирадіаційне лісівництво.
Поділ лісів за
функціональним призначенням. Відповідно до статті 39 Лісового кодексу
України ліси за екологічним і соціально-економічним значенням та залежно від
основних виконуваних ними функцій поділяються на такі категорії: 1) захисні ліси (виконують переважно водоохоронні, грунтозахисні та
інші захисні функції); 2) рекреаційно-оздоровчі
ліси (виконують рекреаційні, санітарні гігієнічні та оздоровчі функції); 3)
ліси природоохоронного, наукового,
історико-культурного призначення (виконують особливі природоохоронні,
естетичні, наукові функції); 4) експлуатаційні
ліси. До категорії експлуатаційних лісів віднесено
лісові ділянки, що не зайняті лісами природоохоронного, наукового,
історико-культурного призначення, рекреаційно-оздоровчими та захисними лісами
(категорії лісів з особливим режимом лісокористування). Експлуатаційні ліси
призначені для задоволення потреб економіки у деревині та недеревних ресурсах
лісу.
Ліси
природоохоронного, наукового,
історико-культурного призначення
До лісів природоохоронного,
наукового, історико-культурного призначення відносяться лісові ділянки, що
виконують природоохоронну, естетичну функцію, є об’єктами науково-дослідних
робіт на довгочасну перспективу, сприяють забезпеченню охорони унікальних та
інших особливо цінних природних комплексів та історико-культурних об’єктів,
зокрема:
1) розташовані в межах територій та об’єктів природно-заповідного
фонду;
2) розташовані в межах історико-культурних заповідників, меморіальних
комплексів, місць, пов’язаних з важливими історичними подіями, охоронних зон
пам’яток історії, археології, містобудування та архітектури, монументального
мистецтва.
До лісів природоохоронного, наукового, історико-культурного
призначення відносяться також унікальні за породним складом, продуктивністю і
генетичними властивостями лісові ділянки, на яких зростають реліктові,
ендемічні види дерев, що мають велике наукове значення.
Рекреаційно-оздоровчі
ліси
До рекреаційно-оздоровчих
лісів відносяться лісові ділянки, що виконують рекреаційну,
санітарно-гігієнічну та оздоровчу функцію, використовуються для туризму,
зайняття спортом, санаторно-курортного лікування та відпочинку населення і
розташовані:
1) у межах міст, селищ та інших населених пунктів;
2) у межах округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій
і курортів;
3) у межах поясів зон санітарної охорони водних об’єктів;
4) у лісах зелених зон навколо населених пунктів. Площа таких лісових
ділянок визначається за нормативами згідно з додатком 1;
5) поза межами лісів зелених зон, що виділяються за відповідними нормативами
(див. Порядок поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових
ділянок (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007 р. № 733).
Захисні ліси
До категорії захисних лісів
відносяться лісові ділянки, що виконують функцію захисту навколишнього
природного середовища та інженерних об’єктів від негативного впливу природних
та антропогенних факторів, зокрема:
1) лісові насадження лінійного типу (полезахисні лісові смуги,
державні захисні лісові смуги, лісові смуги уздовж забудованих територій
населених пунктів);
2) лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення
каналів, залізниць та автомобільних доріг;
3) лісові ділянки (смуги лісів) у ярах, на легкорозвіюваних пісках,
рекультивованих землях, кам’янистих розсипах, малопотужних кам’янистих ґрунтах,
у високогірних зонах, на стрімких гірських схилах, у селенебезпечних басейнах
та на схилах лавинонебезпечних басейнів (протиерозійні ліси), які виділяються
за нормативами згідно з додатком 3;
4) лісові ділянки (смуги лісів), які прилягають до смуг відведення
залізниць і виділяються з категорії експлуатаційних лісів на 500 метрів з
кожного боку. У гірських районах ширина смуг лісів у разі потреби може бути
збільшена з урахуванням результатів спеціальних обстежень до розмірів, що
забезпечують захист залізниць і безпеку руху;
5) лісові ділянки (смуги лісів), що прилягають до смуг відведення
автомобільних доріг державного значення і виділяються з категорії
експлуатаційних лісів шириною 250 метрів з кожного боку дороги. Для
забезпечення захисту зазначених доріг і безпеки руху у гірських районах ширина
смуг лісів у разі потреби може бути збільшена з урахуванням результатів
спеціальних обстежень;
6) лісові ділянки (смуги лісів) уздовж берегів річок, навколо
озер, водоймищ та інших водних об’єктів, які виділяються з категорії
експлуатаційних лісів за нормативами згідно з додатком 4. Ширина наявних смуг
лісів, що перевищує нормативи, не підлягає перегляду;
7) інші лісові ділянки (смуги лісів), які не мають зазначених у
підпунктах 1—6 цього пункту ознак віднесення до категорії захисних лісів,
розташовані:
на схилах балок і річкових долин з крутизною схилів до 25 градусів
(байрачні ліси);
серед безлісної місцевості та мають площу до 100 гектарів.
Експлуатаційні
ліси
До категорії експлуатаційних
лісів відносяться лісові ділянки, що не зайняті лісами природоохоронного,
наукового, історико-культурного призначення, рекреаційно-оздоровчими та
захисними лісами (категорії лісів з особливим режимом лісокористування).
Експлуатаційні ліси призначені для задоволення потреб національної економіки у
деревині.
Умови
та ознаки виділення особливо захисних лісових ділянок
Виділення особливо захисних
лісових ділянок здійснюється за нормативами згідно з додатком 5. Порядку поділу лісів на категорії та
виділення особливо захисних лісових ділянок (Затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007 р. № 733). Нормативи такого виділення уточнюються з урахуванням місцевих
природних умов органом виконавчої влади з питань лісового господарства
Автономної Республіки Крим, територіальними органами Держкомлісгоспу (далі —
органи Держкомлісгоспу) за погодженням з органом виконавчої влади з питань
охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим,
територіальними органами Мінприроди (далі — органи Мінприроди).
Види деревних
господарств та їхня класифікація. Система
ведення господарства включає комплекс
лісогосподарських заходів, спрямованих на вирощування високопродуктивних і стійких лісостанів. Організовуючи
господарство, виділяють якусь певну домінуючу ознаку – походження насаджень, їх
продуктивність, спосіб головної рубки тощо. Ці домінуючі ознаки визначають вид
господарства. Класифікуючи види господарства, за основу беруть три основні
ознаки: походження лісу, спосіб головної рубки і товарність насадження, тобто розміри та
якість тих сортиментів, продукування яких є метою господарювання.
Усі ліси за походженням з врахуванням їхньої фактичної продуктивності
відносять до трьох видів деревних господарств: високостовбурне, низькостовбурне
та середнє. Високостовбурове
господарство організовують у насінних високопродуктивних деревостанах цільового
призначення, з віком головної рубки стиглого деревостану більше 80 років, яке
розраховане на насінне поновлення. У ньому доцільно виділяти три секції – хвойну, твердолистяну високостовбурну з деревостанів бука, дуба, ясена,
явора і м’яколистяну – з насаджень
тополі та вільхи. Низькостовбурне господарство ведуть у деревостанах
вегетативного походження, які призначаються в рубку у віці менше ніж 80 років
(навіть у віці 1-3 роки для верби). Середнє господарство поєднує ознаки
високостовбурного і низькостовбурного у межах одного таксаційного виділу.
Частину дерев зрубують при низьких оборотах рубки, а іншу частину (верхній
ярус) залишають у вигляді насінників.
Високостовбурні насадження зазвичай довговічніші, ніж низько стовбурні
й у віці стиглості складаються із більших і високоякісніших дерев. На відміну
від високостовбурних деревостанів, у низькостовбурних кожне дерево може давати
парость, тобто декілька разів приймати участь в утворенні наступних насаджень
на ділянці. У природі часто трапляються насадження мішаного походження. У цьому
випадку під час віднесення насадження до тієї чи іншої форми господарства
керуються тим, які дерева переважають у конкретному насадженні – насінного чи
паросткового походження.
У хвойних насадженнях здебільшого виділяють високостовбурну форму
господарства, у листяних може бути як високостовбурна, так і низько стовбурна
форми. Високостовбурна форма господарства орієнтована на вирощування грубих
сортиментів, низькостовбурна – дрібних. Середню форму господарства можна
виявити, наприклад, у різновікових двоярусних лісових грабово-дубових
насадженнях.
За способами рубки виділяють лісосічні
та вибіркові види господарства. Всі
лісосічні форми господарства можна поділити на три категорії, що відрізняються
тривалістю періоду їх поновлення: суцільно-лісосічна,
насінно-лісосічна та вибірково-лісосічна. За товарністю
виділяють високотоварні (крупнотоварні) та дрібнотоварні види господарства.
Під товарністю насадження розуміють розміри сортиментів
(великі чи дрібні), які можна в ньому отримати та їх якість. Залежно від цього
й виділяють високотоварні та дрібнотоварні господарства. Грубими сортиментами називають такі, що мають у верхньому торці без
кори діаметр 25 см і більше, середніми
– 13-24 см, дрібними –3-12 см.
Високотоварні господарства організовують з метою вирощування деревини
до часу, коли з неї можна отримати грубі сортименти, при цьому частково
отримують тонкомір і дрова. Такі господарства організовують у здорових
насадженнях I-III класів бонітету. Вони характеризуються високим віком головної
рубки – 100-120 років для насаджень хвойних порід, 110-130 років – для дуба
високостовбурного, 80-90 років – для інших листяних порід. Вік головної рубки
за цієї форми господарства призначають здебільшого за віком технічної стиглості
головних порід.
Для дрібнотоварних господарств придатні насадження всіх класів
бонітетів, але їх раціонально організовувати у низькобонітетних (IV-V класи)
насадженнях. Дрібнотоварні господарства часто організовують в лісах, що
належать колективним селянським спілкам, де попитом користується середня та
дрібна ділова деревини і дрова. У цих
господарствах вік головної рубки понижений, зазвичай його встановлюють за віком
кількісної стиглості насаджень.
Вибір і встановлення форми господарства є важливим завданням
лісовпорядкування. Під час вибору форми господарства враховують економічні
умови об’єкту лісовпорядкування, його природно-історичні умови, досвід
господарської діяльності. Встановлена форма господарства має відповідати,
насамперед, інтересам вирощування головної породи, а, за можливістю – і
другорядних. У захисних лісах, організовуючи господарські секції, до уваги
беруть, передусім інтереси лісовирощування та збереження захисних функцій лісу,
в експлуатаційних лісах – інтереси лісовирощування з урахуванням вимог
лісоексплуатації. Конкретна форма господарства для кожної господарської одиниці
завжди є складною. Зазвичай вона представляє собою сукупність декількох форм.
Виділяючи певну господарську секцію, у її назві вказують форми господарства, за
якими вона організована (напр., соснова, високої продуктивності,
дрібно-лісосічна крупнотоварна господарська секція; дубова, високостовбурна,
високої продуктивності, дрібно-лісосічна крупнотоварна господарська секція).
Порядок виконання роботи.
Засвоєння вимог чинних
нормативів щодо віднесення тих чи інших лісових
насаджень до відповідних категорій
та підкатегорій за їх функціональним призначенням згідно Порядку
поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок
(Затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007 р. № 733).