Тема 6.планування Виробничої інфраструктури
1. Виробнича інфраструктура
та планування діяльності її підрозділів
Результативність господарської діяльності
підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих
процесів. Все більшого значення набувають проблеми раціональної організації
допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури
підприємства.
Інфраструктура підприємства – це комплекс цехів, господарств і служб підприємства, які забезпечують
необхідні умови для функціонування підприємства в цілому.
Виробнича інфраструктура підприємства – це підрозділи
підприємства, які не беруть безпосередньої участі у створенні продукції, але
своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів.
Виробнича інфраструктура включає:
-
допоміжні та обслуговуючі (дільниці) та господарства (ремонтне,
інструментальне, транспортне, енергетичне, складське);
-
споруди та комунікації (внутрішньозаводські шляхи, під’їзні колії, мости,
естакади, трубопроводи, лінії електропередачі, зв’язку, природоохоронні
споруди);
-
засоби збирання та обробки інформації.
Метою планування
діяльності підрозділів виробничої інфраструктури є: обґрунтування виробничої
програми підрозділу на один рік, квартал, місяць; розрахунок потреби в персоналі;
обґрунтування витрат виробництва в умовах швидкозмінної ринкової кон’юнктури.
Склад і масштаби цехів
та служб підприємства, що здійснюють технічне обслуговування, визначаються
особливостями основного виробництва, типом і розмірами підприємства, характером
продукції, надання послуг, виконання робіт, іншими факторами. За сучасних умов
господарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевих підприємствах працює
45 - 50 % загальної кількості персоналу.
Для кількісного оцінювання рівня
розвитку інфраструктури потрібні показники, які б характеризували нагромадження
в інфраструктурі її виробничого потенціалу. Тому поряд із категорією
«інфраструктура» як сфера діяльності доцільно говорити про матеріально-технічну
базу інфраструктури та ступінь її розвитку.
Під час аналізу та планування виробничої
інфраструктури необхідно відокремлювати її функціонально-галузеву структуру,
тобто такі ланки, як транспортно-складську, інформаційно-комунікаційну чи сферу
технічного обслуговування (ремонтне, інструментальне, енергетичне).
Слід звернути увагу на те, що виробнича інфраструктура
характерна для великих та середніх підприємств, а малі підприємства
користуються, здебільшого, послугами сторонніх спеціалізованих організацій.
В умовах невизначеної та швидкозмінної ринкової
кон’юнктури база розрахунку основних розділів річного плану не є сталою та може
часто змінюватися. Тому річні плани за деякими розділами потрібно складати за
збільшеними показниками. У цих умовах основним терміном планування повинні бути
плани на квартал. Це стосується насамперед таких підрозділів, як
інструментальний, транспортний цехи, матеріально-технічне забезпечення.
У короткостроковому періоді розробляють оперативні
плани, вони мають вузьку спрямованість, високий ступінь деталізації та
характеризуються різноманітністю прийомів і методів. У ринкових умовах сучасні
модернізовані та нові вітчизняні підприємства користуються здебільшого
послугами спеціалізованих підприємств із технічного обслуговування основного
виробництва.
2. Система технічного обслуговування
Для виконання функцій технічного
обслуговування на підприємстві створюється ряд цехів
і господарств, які безпосередньо не беруть участі у створенні продукції, тобто
у виробництві. Для більшості підприємств це є такі господарства:
-
інструментальне;
-
ремонтне;
-
енергетичне;
-
транспортне;
-
складське.
Інструментальне господарство забезпечує підприємство постачанням,
проектуванням, плануванням, виготовленням, зберіганням, обліком і ремонтом
необхідного підприємству інструменту з доставкою його на робочі місця.
Ремонтне господарство забезпечує підтримку в технічно-справному стані
великого, а часом складського парку технічного обладнання основних цехів шляхом його обслуговування, ремонту і модернізації.
Енергетичне господарство. Оскільки сучасні виробництва є великими
споживачами палива, електроенергії, газу, води, зрідженого повітря, то
енергетичне господарство займає значне місце у виробничій інфраструктурі.
Енергетичне господарство забезпечує енергією основні, допоміжні цехи і всі підрозділи
та служби підприємства.
Транспортне господарство виконує великий обсяг
транспортно-складських, вантажно-розвантажувальних робіт з виконання
внутрішнього і зовнішнього вантажооборотів.
Складське господарство забезпечує зберігання запасів сировини і матеріальних
ресурсів, готової продукції.
Високий рівень організації робіт з
обслуговування основного виробництва значною мірою залежить від ступеня
технологічної оснащеності і є передумовою підвищення ефективності і якості
будь-якого виробництва. Тому комплексна механізація і автоматизація потрібні не
тільки основним цехам, але й допоміжним і обслуговуючим.
Вся система технічного обслуговування або
інфраструктури підприємства повинна відповідати таким вимогам:
-
забезпечувати умови випуску конкурентоспроможної продукції при мінімальних
витратах;
-
здійснювати техніко-економічну її організаційну регламентацію процесів
обслуговування;
-
мати профілактичний характер;
-
забезпечувати гнучкість і мінімальну перебудову при переході основного
виробництва на випуск нової продукції.
Основні напрямки вдосконалення допоміжних
господарств у рамках підприємства:
-
централізація і концентрація однорідних процесів обслуговування та їх
спеціалізація, що створює умови для використання найпотужнішого прогресивного
обладнання, наукових методів організації виробництва і праці,
високопродуктивної технології;
-
механізація і автоматизація технологічних процесів;
-
раціоналізація управління;
-
поліпшення нормативної бази;
-
обґрунтоване планування кількості працівників;
-
розроблення і впровадження технічно обґрунтованих норм часу та заходів з
наукової організації праці;
-
використання стимулювальних систем оплати праці;
-
створення комплексної технології;
-
впровадження і вдосконалення форм господарського розрахунку, які базуються
на ринкових відносинах.
Раціональна організація роботи усіх допоміжних виробництв є резервом стабілізації основного виробництва, збільшенням обсягу випуску продукції, подальшого зростання продуктивності праці і підвищення ефективності роботи підприємства.