ЛЕКЦІЯ 2. «Статистика державних фінансів»

Анотація

2.1. Предмет і завдання статистики державних фінансів.

2.2. Статистика державного бюджету.

2.2.1. Основні поняття та завдання статистики державного бюджету.

2.2.2. Система показників статистики державного бюджету.

2.2.3. Бюджетні класифікації.

2.2.3.1. Міжнародні бюджетні класифікації.

2.2.3.2. Вітчизняні бюджетні класифікації.

2.2.4. Статистичні методи вивчення показників державного бюджету.

Ключові слова: Державні фінанси, Зведений бюджет, державний бюджет, сектор державного управління, доходи державного бюджету, видатки державного бюджету, податкові доходи, неподаткові доходи, капітальні доходи, поточні видатки, капітальні видатки, кредитування мінус погашення, профіцит та дефіцит бюджету, державний борг, бюджетна класифікація, позабюджетні фонди.

 

2.1. Предмет і завдання статистики державних фінансів.

Державні фінанси являють собою складову частину фінансової системи країни, її центральну ланку, через яку здійснюється державний вплив на економічний та соціальний розвиток країни. Завдання державних фінансів полягає в тому, щоб забезпечити державу коштами, необхідними для виконання економічних, соціальних і політичних функцій.

За допомогою державних фінансів перерозподіляється значна частина ВВП. Державні фінанси включають різноманітні інституції, за допомогою яких держава провадить свою діяльність. У той же час державні фінанси є певними грошовими відносинами з приводу розподілу і перерозподілу вартості ВВП і ВНД, а також частини національного багатства. Ці грошові відносини тісно пов’язані з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави та використанням державних коштів і засобів на потреби оборони і управління, виробничо-економічні, наукові, соціальні та інші потреби членів суспільства.

Державні фінанси охоплюють: бюджети різних рівнів державного управління; позабюджетні фонди; державний кредит; фінанси підприємств і організацій загальнодержавної та комунальної форм власності, державне особисте та майнове страхування.

Бюджетні взаємозв’язки відіграють значну роль в системі державних фінансів на загальнодержавному та регіональному рівнях. За допомогою бюджетних відносин у розпорядження держави мобілізується значна частина національного доходу.

Окрему ланку в складі державних фінансів утворюють позабюджетні фонди. Позабюджетні фонди є специфічною формою перерозподілу та комплексного використання фінансових ресурсів для фінансування певних суспільних потреб, яка ґрунтується на основі організаційної самостійності.

Позабюджетні фонди розрізняють за функціональним призначенням (економічний, соціальний, природоохоронний) та за рівнями управління (загальнодержавний, територіальний, регіональний). Ці фонди формуються для фінансування видатків, не передбачених державним бюджетом. Джерела формування позабюджетних фондів:

1) спеціальні цільові податки, внески, доходи від проведення лотерей;

2) субсидії з бюджету;

3) додаткові доходи та зекономлені фінансові ресурси;

4) добровільні внески та пожертви.

Позабюджетні фонди гарантують цільове використання ресурсів у повному обсязі їх надходжень та своєчасне фінансування важливих соціальних заходів.

До державних цільових фондів, основним джерелом надходжень яких є обов’язкові відрахування підприємств, установ, і громадян, належать: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування України, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державний інноваційний фонд, Державний фонд сприяння конверсії, Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу, Фонд соціального захисту інвалідів, Фонд охорони навколишнього середовища та інші фонди.

Згідно законодавства, державні цільові фонди – це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб. Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. При цьому, збір на обов'язкове соціальне страхування, що визначається від об'єкта оподаткування для працюючих інвалідів, у повному обсязі зараховується до Фонду України соціального захисту інвалідів.

У зв’язку з мобілізацією державою тимчасово вільних грошових засобів юридичних та фізичних осіб, виникають відносини державного кредитування.

Соціальне страхування – це створена і гарантована державою система матеріального забезпечення громадян по старості, а також у разі тимчасової втрати працездатності. Соціальне страхування передбачає заходи щодо матеріального, культурно-побутового та оздоровчо-профілактичного обслуговування. Витрати на соціальне страхування здійснюються за рахунок страхових внесків, які зобов’язані сплачувати підприємства, організації, установи за встановленими державою тарифами.

Завданням статистики державних фінансів є вивчення кількісних закономірностей масових процесів, що відбуваються при формуванні державних фінансів. Статистика державних фінансів узагальнює дані та готує статистичну інформацію, необхідну для аналізу, планування і прогнозування, прийняття управлінських рішень, формування економічної стратегії закладами державного управління.

Статистичне вивчення державних фінансів передбачає визначення обсягу державних фінансів, їхньої будови та динаміки, зрушень, що виникають в структурі державних фінансів під впливом економічних змін; виявлення чинників, що обумовлюють формування доходів і витрат державних фінансів та їх складових частин, виконання бюджету, дослідження характеристик фіскальної політики та їх впливу на економіку. Вітчизняна статистика державних фінансів відображає організаційно-відомчу структуру економіки та особливості практичної діяльності закладів державного управління.

Велику роль в розвитку статистики державних фінансів відіграє гармонізація вітчизняної статистики з міжнародними стандартами.

Міжнародний валютний фонд рекомендує посилювати незалежність Державного комітету статистики з метою недопущення незаконного впливу на методологію статистичних досліджень, зокрема на питання поширення даних. Україна першою серед країн СНД стала учасником Спеціального стандарту поширення даних (Special Data Dissemination Standard, SDDS) МВФ. Запроваджений Фондом у березні 1996 року, цей стандарт розроблений із метою забезпечення розкриття економічної та фінансової інформації.

 

2.2. Статистика державного бюджету.

2.1. Основні поняття та завдання статистики державного бюджету.

Державний бюджет – це економічна категорія, яка представлена грошовими відносинами між державою та юридичними і фізичними особами щодо перерозподілу національного доходу в межах утворення та використання бюджетного фонду країни, призначеного для фінансування народного господарства, соціальних потреб, потреб оборони та державного управління.

Державний бюджет — основний елемент державних фінансів, фінансовий план країни, який відображає утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій органів державної влади в інтересах суспільства.

Бюджети різних рівнів державного управління утворюють бюджетну систему країни. Цю сукупність бюджетів називають Зведеним бюджетом України. Нижче наводиться схема структури бюджетної системи України. Розрізняють два види бюджетів:

1) бюджет-брутто – форма побудови бюджету, в якій доходи і видатки показуються в розгорнутому вигляді, без сальдування зустрічних платежів;

2) бюджет-нетто - форма побудови бюджету, в якій доходи і видатки окремих бюджетів показуються як сальдо, тобто з врахуванням зустрічних платежів.

Бюджет-нетто менший за бюджет-брутто. Різниця між ними являє собою внутрішній оборот грошових коштів, який не збільшує реальних доходів і видатків Зведеного бюджету України.

Категорією, що встановлює коло інституційних одиниць, доходи і видатки яких підлягають відображенню в державному бюджеті, є сектор державного управління. До нього включають одиниці, діяльність яких безпосередньо пов’язана з виконанням функцій державного управління: проведення державної політики через надання послуг неринкового характеру, а також перерозподіл доходів та багатства. До сектору державного управління не відносять інституційні одиниці, які займаються реалізацією товарів та послуг в особливо крупних розмірах, а також державні корпорації. До функцій сектору державного управління не відносять грошово-кредитну політику, управління валютними резервами та банківські функції. Всі подібні види діяльності об’єднують в окремий інституційний сектор.

В статистиці державного бюджету розрізняють платежі - операції, що зменшують фінансові активи органів державного управління, та надходження - операції, що збільшують фінансові активи органів державного управління. Платежі або надходження до державного бюджету вважають поворотними, якщо зворотній фінансовий потік має форму договірних зобов’язань з фіксованим строком погашення. За відсутності такого потоку платежі або надходження вважають безповоротними. Безповоротні надходження або платежі вважають відшкодованими, якщо наявний зворотній потік товарів або послуг. За відсутності такого потоку безповоротні платежі вважають невідшкодовані (безоплатні).

Статистика державного бюджету досліджує процес планомірного утворення і використання бюджетного фонду. Об'єктом статистичного вивчення є всі елементи єдиної бюджетної системи . Статистика державного бюджету вивчає:

- обсяг доходів і витрат державного бюджету України;

- структуру доходів і витрат державного бюджету України;

- систему показників виконання плану державного бюджету, у тому числі

за окремими підрозділами бюджетної класифікації;

- систему показників мережі, штатів та контингентів бюджетних установ;

- систему показників динаміки доходів і витрат державного бюджету.

До основних завдань статистики державного бюджету належить:

- збирання та обробка даних про доходи і витрати державного бюджету;

- аналіз виконання плану бюджету;

- аналіз динаміки доходів і витрат бюджету;

- забезпечення контролю за доходами та витратами щодо конкретних розділів, статей та параграфів;

- вивчення зв’язку доходів державного бюджету з найважливішими макроекономічними показниками;

- прогнозування доходів і витрат.

Для виконання цих завдань статистика державного бюджету використовує звітність про виконання державного і місцевих бюджетів, що надається бюджетними і банківськими установами, органами комітету статистики і господарськими організаціями.

Основними інформаційними джерелами для статистики державного бюджету є:

1) дані регіональних відділень Державної податкової адміністрації, де інформація про податки збирається, нагромаджується, аналізується статистичними методами.

2) бухгалтерська та статистична звітність окремих одиниць податкового

обліку.

3) дані бюджетного обліку та звітності Державного казначейства.

Необхідною основою стійкості і збалансованості бюджету є підвищення ефективності виробництва, раціональна структура бюджетних витрат, застосування ефективного бюджетного механізму.

2.2.2. Система показників статистики державного бюджету.

До основних показників статистики державного бюджету відносять:

• доходи;

• офіційні трансфери;

• видатки;

• кредитування мінус погашення (чисте кредитування);

• перевищення доходів над видатками (профіцит) або перевищення видатків над доходами (дефіцит);

• державний борг.

Для аналітичних розрахунків та аналізу поряд з основними показниками застосовують інші показники, що дозволяє більш повно характеризувати роль бюджету в проведенні економічної та соціальної політики.

Доходи бюджету – це обов’язкові безповоротні платежі, що надходять до бюджету. Розрізняють поточні та капітальні обов’язкові платежі.

Поточні доходи включають податкові та неподаткові доходи, крім безоплатних надходжень, надходжень від продажу землі, нематеріальних активів, державного майна та капітальних трансферів.

Податкові доходи – це сукупність обов’язкових безоплатних, безповоротних платежів у бюджет, які стягуються державними закладами і надходять у визначених законом розмірах у встановлені терміни. Податкові доходи включають різні види податків.

Встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної

Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування. Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Рівень оподаткування (податковий тягар) в економіці обчислюється відношенням загальної суми фіскальних вилучень до суми доходів фірм і домашніх господарств (ставки загального оподаткування доходів або гранична ставка податку).

Неподаткові доходи – це відшкодовуванні безповоротні надходження до державного бюджету (наприклад, доходи держави від власності та підприємницької діяльності, збори, надходження від продажу товарів, послуг, за винятком доходів від продажу основного капіталу) та деякі безоплатні надходження (наприклад, від адміністративних штрафів за несплату податків, добровільні надходження з недержавних джерел).

Капітальні доходи – це доходи від продажу капітальних активів (державні запаси та резерви, основні фонди) і трансферні з недержавних джерел (надходження безповоротних, необов’язкових платежів цільового призначення, на купівлю устаткування, будівництво для бюджетних організацій).

Офіційні трансфери в державному бюджеті включають в себе безоплатні, безповоротні необов’язкові платежі, отримані від інших закладів державного управління (вітчизняних та з-за кордону) або міжнародних організацій.

Видатки – це державні витрати, що утворюються на безповоротній основі (не пов’язані з виникненням та погашенням фінансових вимог) і спрямовані на поточні та капітальні цілі. Видатки – безповоротні платежі, незалежно від того чи відшкодовуються вони і для якої мети використовуються. Розрізняють поточні та капітальні видатки.

Поточні видатки – це відшкодовані витрати, які не пов’язані з придбанням основного капіталу, товарів і послуг для виробництва основного капіталу, а також безоплатні виплати, що не включають придбання капітальних активів, відшкодування збитків за пошкодження основного капіталу або збільшення фінансових активів одержувачів. У складі поточних витрат виокремлюють видатки на товари і послуги, виплату відсотків з державного боргу, субсидії та інші поточні трансфери та видатки.

Капітальні видатки - це видатки на придбання основного капіталу, державних резервів, землі, нематеріальних активів, капітальні трансфери та інші капітальні видатки.

Видатки державного бюджету деталізуються за конкретними об’єктами фінансування в межах статей і параграфів.

Кредитування мінус погашення (чисте кредитування) включає операції закладів державного управління з фінансовими вимогами до інших секторів, які здійснюються з метою проведення державної політики. До даної категорії відносять надання та придбання акцій за вирахуванням сум повернутих кредитів, виторгу від продажу акцій або повернення власного капіталу.

В статистиці державних фінансів чисте кредитування об’єднується з видатками та розглядається як чинник, що впливає на бюджетний дефіцит. Якщо кредитування здійснюється між різними структурами або рівнями державного управління, тоді дві сторони однієї операції відображають асиметрично:

• орган-кредитор показує кредитування, обсяг якого визначає дефіцит;

• орган-позичальник показує запозичення з метою фінансування дефіциту.

Дефіцит (профіцит) бюджету (перевищення доходів над видатками) розраховують як різницю між сумарними доходами і сумарними видатками. Дефіцит бюджету являє собою суму чистих запозичених державою коштів плюс чисте скорочення державних касових залишків, вкладень та ліквідних цінних паперів:

 

Дефіцит = (Запозичення – Погашення боргу) + Зменшення залишків ліквідних фінансових коштів.

 

Абсолютну величину дефіциту бюджету можна співставити з величиною ВВП за період. Величина, знайдена у відсотках називається відносною величиною дефіциту державного бюджету. Цей показник часто використовують в статистичних порівняннях.

Профіцит державного бюджету обчислюється як сума доходів та отриманих офіційних трансферів за вирахуванням суми видатків та «кредитування мінус погашення».

Державний борг – це неоплачена сума офіційно визнаних прямих зобов’язань закладів державного управління перед іншими секторами економіки та рештою світу, яка утворилася в результаті їх операцій в минулому і повинна погаситись через операції цих закладів у майбутньому або переоформитись у безстроковий борг. До державного боргу не включають внутрішньоструктурні та між структурні борги під секторів державного управління, для яких укладається статистика; зобов’язання органів грошово-кредитного регулювання, пов’язані з емісією готівкових коштів та інші зобов’язання цих органів; борги, що не обслуговують, виплата по яких припинена на невизначений строк за домовленістю між кредитором та боржником або в односторонньому порядку; будь-яка поточна заборгованість

за неоплаченими зобов’язаннями.

В діючому міжнародному стандарті із статистики державних фінансів рекомендовано проводити облік операцій державного бюджету на касовій основі, тобто на основі реєстрації фактичних грошових потоків. В той же час в Системі національних рахунків операції проводяться на основі нарахованих сум, тобто на момент виникнення дебіторської і кредиторської заборгованості.

В даний час Міжнародний валютний фонд проводить перегляд існуючих стандартів збору й обробки статистичних показників в області державних фінансів, передбачаючи перейти від реєстрації грошових потоків з касового методу до реєстрації за методом нарахувань. Це якоюсь мірою дозволить досягнути порівнянності показників статистики державних фінансів зі СНР 1993, дасть можливість найбільш повно охопити показники запасів і потоків, що відносяться до державного управління, у тому числі операції і зобов’язання не грошового характеру, а також буде сприяти розширенню системи показників статистики державних фінансів.

2.2.3. Бюджетні класифікації.

Бюджетна класифікація – це методологічний документ, який лежить в основі складання та виконання бюджетів.

Впорядкування інформації про операції закладів державного управління, яке здійснюють за допомогою класифікацій, дозволяє проаналізувати, яким чином потреби державного управління у видатках та кредитах можуть бути задоволені за рахунок наявних фінансових ресурсів, без залучення позикових засобів або коштів нагромаджених в попередні періоди. Цей принцип покладений в основу класифікацій державного бюджету.

В результаті класифікації встановлюється подібність між операціями державного управління та групуються сотні та тисячі окремих операцій та програм у відносно однорідні категорії, які допомагають виявити характер, структуру та економічний вплив таких показників як доходи, отримані офіційні трансфери, видатки, кредитування мінус погашення, фінансування і борг.

Операції, які входять до складу основних компонентів, класифікуються у відповідності до виду діяльності або сегменту ринку, на який вони впливають. Механізм впливу полягає у зміні співвідношення попиту і пропозиції через зміну рівня податків (субсидій), зміну обсягів фінансових вимог (зобов’язань) на фінансових ринках, ринкової конкуренції на товари (послуги).

2.2.3.1. Міжнародні бюджетні класифікації.

Запропонована Міжнародним валютним фондом система класифікацій включає наступні розділи:

А. Класифікація доходів і отриманих офіційних трансферів

Б. Класифікація кредитування за вирахуванням погашення

В. Класифікація операцій фінансування бюджетного дефіциту

Г. Класифікація державного боргу.

Розглянемо більш детально ці класифікації.

Класифікація доходів і отриманих офіційних трансферів включає наступні статті:

1. Загальні доходи і отримані офіційні трансфери (п.2+ п.7)

2. Загальні доходи (п.3+ п.6)

3. Поточні доходи (п.4+ п.5)

4. Податкові надходження:

4.1. Податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості.

4.2. Відрахування на соціальне страхування

4.3. Податки на фонд заробітної плати і робочу силу.

4.4. Податки на власність.

4.5. Внутрішні податки на товари та послуги

4.6. Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції

4.7. Інші податки.

5.Неподаткові надходження:

6. Доходи від операцій з капіталом:

7. Отримані офіційні трансфери.

Слід відзначити, що у міжнародних стандартах зі статистики та обліку застосовуються дві класифікації податкових платежів: класифікація статистики державних фінансів (СДФ) і класифікація системи національних рахунків (СНР).

СДФ розроблена Міжнародним валютним фондом і використовується для задоволення потреб державних фінансів, аналізу та розробки державної фінансової політики. У СДФ податки групуються за однією ознакою – «тип податку». Ця ознака визначається видом діяльності або податковою базою, для якої використовують суму доходу, суму виторгу, вартість майна, суму виплаченої заробітної плати, величину імпорту. В результаті утворюються наступні групи податків: 1) прибуткові податки; 2) внески до фонду соціального забезпечення; 3)податки на заробітну плату і робочу силу; 4) періодичні податки на вартість; 5) податки на товари і послуги; 6)податки на операції в міжнародній торгівлі; 7) інші податки.

Класифікація податків у СНР виходить з потреб економіки в цілому. В основу класифікації покладені наступні ознаки: а) тип податку, як він визначений в СДФ; б) тип інституційної одиниці, що сплачує податок (домашнє господарство, державне підприємство, комерційна організація); в) обставини, за яких сплачується податок (продукція вироблена, імпортована, підготовлена на експорт). Згідно сукупності ознак утворюються групи податків:

1) виробничі податки (обов’язкові платежі, якими обкладаються товари і послуги у зв’язку з виробництвом);

2) прибуткові податки (податки за володіння фактором виробництва – робочою силою, власністю, землею);

3) податки на капітал, нерегулярні збори з вартості майна , активів).

Класифікація видатків і кредитування за вирахуванням погашення проводиться за двома основними ознаками:

• призначення або функція, з виконанням якої пов’язані видатки (функціональна класифікація);

• економічна характеристика операцій, що обумовлюють ці видатки (економічна класифікація).

Функціональна класифікація видатків та кредитування за вирахуванням погашення має наступний вигляд:

1. Державні послуги загального характеру.

2. Оборона.

3. Громадський порядок та безпека.

4. Освіта.

5. Охорона здоров’я.

6. Соціальне страхування та соціальне забезпечення.

7. Житлово-комунальне господарство.

8. Організація відпочинку і діяльність в сферах культури та релігії.

9. Паливно-енергетичний комплекс

10. Сільське господарство, лісове господарство, рибальство та полювання.

11. Добувна промисловість та корисні копалини (за виключенням палива); обробна промисловість; будівництво.

12. Транспорт і зв’язок.

13. Інші послуги, пов’язані з економічною діяльністю.

14. Видатки не віднесені до основних груп.

У функціональній класифікації видатків бюджету можна виділити чотири категорії:

• Державні послуги загального призначення

• Суспільні та соціальні послуги.

• Державні послуги, пов’язані з економічною діяльністю.

• Інші функції.

Класифікація видатків та кредитування за вирахуванням погашення у відповідності з економічними характеристиками цих двох категорій (економічна класифікація) визначає ті види операцій, які використовуються закладами державного управління для виконання ними своїх функцій, а також вплив цих операцій на ринок товарів і послуг, фінансовий ринок, на розподіл доходів в інших частинах економіки.

Принципова схема класифікації:

1. Сукупні видатки і кредитування за вирахуванням погашення (п.2 + п.5)

2. Сукупні видатки (п.3 + п.4)

3. Поточні видатки:

3.1. Видатки на товари і послуги.

3.2. Виплати відсотків

3.3. Субсидії та інші трансферні платежі.

4. Капітальні видатки:

4.1. Придбання основного капіталу.

4.2. Придбання товарів для створення запасів.

4.3. Придбання землі і нематеріальних активів.

4.4.Капітальні трансфери.

5.Кредитування мінус погашення:

5.1. Внутрішнє кредитування.

5.2. Зовнішнє кредитування.

Міжнародним валютним фондом рекомендуються дві класифікації операцій фінансування бюджетного дефіциту: за типом кредитора та за типом боргового зобов’язання.

Кредитори або власники боргових зобов’язань класифікуються за однорідністю економічної поведінки, що дозволяє отримувати інформацію про імовірний вплив на економіку. Схема класифікації операцій фінансування бюджетного дефіциту за типом кредитора має наступний вигляд:

1. Загальне фінансування (п.2+ п.3).

2. Внутрішнє фінансування:

2.1. Від інших частин сектору державного управління.

2.2. Від органів грошово-кредитного регулювання.

2.3. Від депозитних банків.

2.4. Інше внутрішнє фінансування.

2.5. Коригування.

3. Зовнішнє фінансування:

3.1. Від міжнародних організацій економічного розвитку.

3.2. Від закордонних закладів управління.

3.3. Інше зовнішнє запозичення.

3.4. Зміни в обсягах готівкових грошових засобів, депозитів та цінних паперів, призначених для управління ліквідністю.

Класифікація операцій фінансування побудована таким чином, щоб показати джерела надходжень фінансових засобів, необхідних для покриття дефіциту сектору державного управління, а також використання коштів, утворених в результаті перевищення доходів над видатками.

Класифікація операцій фінансування бюджетного дефіциту за типом боргового зобов’язання дозволяє отримувати інформацію про способи фінансування дефіциту або розподілу фінансових ресурсів, що утворюються в результаті перевищення доходів над видатками.

Загальна схема такої класифікації має наступні статті:

1. Загальне фінансування (п.2 + п.3).

2. Внутрішнє фінансування:

2.1. Довгострокові облігації.

2.2. Короткострокові облігації та векселі.

2.3. Довгострокові позики, не віднесені до інших категорій.

2.4. Короткострокові позики і аванси, не віднесені до інших категорій.

2.5. Інші зобов’язання.

2.6. Зміни в обсягах готівкових грошових коштів, депозитів та цінних паперів, призначених для управління ліквідністю.

3. Зовнішнє фінансування:

3.1. Довгострокові облігації.

3.2. Короткострокові облігації та векселі.

3.3. Довгострокові позики, не віднесені до інших категорій.

3.4. Короткострокові позики і аванси, не віднесені до інших категорій.

3.5. Інші зобов’язання.

3.6. Зміни в обсягах готівкових грошових коштів, депозитів та цінних паперів, призначених для управління ліквідністю.

Дані про надходження від розміщення кожного типу боргового зобов’язання відображають фактично отримані засоби, тобто ціну емісії. Наприклад, надходження від продажу векселів повинні дорівнювати номінальній вартості за вирахуванням скидки. Тоді погашення боргових зобов’язань повинно відображати фактичні платежі в рахунок погашення заборгованості. В даному випадку при погашенні векселів слід скидку оказувати як відсоток, що платиться при погашенні, тобто як статтю видатків, а не фінансування. При цьому, залишкова частина суми відображається як погашення боргу.

В розглянутій класифікації розрізняють запозичення у формі позик, що не призначені для обігу, і запозичення у формі цінних паперів. Проводиться розмежування між короткостроковим запозиченням і довгостроковим запозиченням (до року і більше року), передбачена окрема категорія для інших зобов’язань. Статистика державного боргу повинна охоплювати сектор державного управління в цілому, центральний уряд, територіальні органи управління, місцеві органи влади. Дані про борг показують загальну суму зобов’язань сектору державного управління не зменшену на величину їх вимог до інших секторів економіки. Державний борг статистично визначається сумарними визнаними прямими зобов’язаннями закладів управління перед іншими секторами економіки або рештою країн світу. Зобов’язання обслуговуються через виплату відсотків, і можуть зменшуватись, коли відбувається погашення основної суми боргу. Статистика також показує:

• безстрокові зобов’язання, по яких виплачуються тільки відсотки, але не платежі в рахунок погашення основної суми боргу;

• безстрокові зобов’язання, якщо тільки залишається в силі вимога про виплату основної суми боргу.

Найбільш важливою класифікацією державного боргу є класифікація за типом держателів боргових зобов’язань, за типом кредитора:

1. Загальна сума боргу (п.2+ п.3).

2. Внутрішній борг:

2.1. Іншим частинам сектору державного управління.

2.2. Органам грошово-кредитного регулювання.

2.3. Депозитним банкам.

2.4. Інша внутрішня заборгованість.

2.5. Коригування, пов’язане з різницями у вартісних оцінках.

3. Зовнішній борг:

3.1. Міжнародним організаціям економічного розвитку.

3.2. Закордонним закладам управління.

3.3. Інша зовнішня заборгованість.

3.4. Коригування, пов’язане з різницями у вартісних оцінках.

Щоби запобігти повторному рахунку, до внутрішнього боргу (або до його окремих позицій) не включають вже розміщені в таблиці боргові зобов’язання іншим частинам сектору державного управління (окремим його рівням або сектору в цілому). Рекомендується утворювати ряд довідкових статей, наприклад: внутрішній борг, що погашається в іноземній валюті; внутрішній борг, що погашається в національній валюті та ін. Додатковими класифікаціями державного боргу можуть бути класифікації непогашеного боргу за секторами і підсекторами економіки, за типом боргового зобов’язання. Схема класифікації державного боргу за типом боргового зобов’язання має наступний вигляд:

1. Загальна сума боргу (п.2 + п.3).

2. Внутрішній борг:

2.1. Заборгованість за довгостроковими облігаціями.

2.2. заборгованість за середньостроковими облігаціями.

2.3. Заборгованість за короткостроковими облігаціями та векселями.

2.4. Заборгованість за кредитами, одержаними на фінансування дефіциту бюджету.

2.5. Заборгованість за відсотками, нарахованими по кредитах, одержаних на фінансування дефіциту бюджету.

2.6. Заборгованість за іншими зобов’язаннями.

3. Зовнішній борг:

3.1. Заборгованість за довгостроковими облігаціями.

3.2. Заборгованість за середньостроковими облігаціями.

3.3. Заборгованість за короткостроковими облігаціями та векселями.

3.4. Заборгованість за позиками, не віднесеними до інших категорій.

3.5. Заборгованість за іншими зобов’язаннями.

Доходи бюджету в більшості країн світу класифікуються за джерелами і за видами. Доходи від державних підприємств та майна, як правило, відображаються у різних кошторисах.

Існують також інші види класифікацій доходів, наприклад, юридична та фінансова. Юридична класифікація поділяє доходи за способом їх отримання:

• з примусу держави – податки, збори;

• без використання сили держави – плата за послуги, доброчинні внески.

Фінансова класифікація виходить з поділу доходів на безповоротні, або постійні (наприклад, податки) та тимчасові (наприклад, позики).

Застосовуються в бюджетній практиці також різні системи класифікацій видатків:

• міністерська (відомча);

• предметна;

• економічна;

• змішана.

2.2.3.2. Вітчизняні бюджетні класифікації.

Сучасна бюджетна класифікація України введена в 1998 р., побудована з використанням досвіду побудови аналогічних класифікацій іншими країнами, в якій враховані рекомендації міжнародних фінансових організацій і прийнята до уваги національна специфіка. Загальні принципи побудови бюджетної класифікації України встановлені і закріплені законодавством. Характерними рисами нової класифікації є більш широке число показників, що використовуються у процесі побудови і виконання бюджету, а також зміна загальної структури бюджетної класифікації. Бюджетна класифікація єдина для всіх суб’єктів бюджетного процесу в Україні. Бюджетна класифікація встановлює порядок групування статей доходів і видатків бюджету у відповідності до їх економічного, функціонального та відомчого змісту.

Українська класифікація доходів і отриманих офіційних трансферів включає наступні статті:

1. Сукупні доходи, офіційні трансфери та державні цільові фонди (п.2 + п.7 + п.8)

2. Сукупні доходи (п.3 + п.6)

3. Поточні доходи (п.4 + п.5)

4. Податкові надходження:

4.1.Податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості (прибутковий податок з громадян, податок на прибуток підприємств).

4.2. Податки на власність (податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів).

4.3. Платежі за використання природних ресурсів (відрахування на геологорозвідувальні роботи; плата за використання лісових ресурсів; плата за землю; плата за користування надрами; плата за спеціальне користування водними ресурсами)

4.4. Внутрішні податки на товари та послуги (податок на додану вартість, акцизний збір з вітчизняних товарів; акцизний збір з імпортних товарів; ліцензії на підприємницьку та професійну діяльність; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності).

4.5. Податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції (ввізне мито, консульські послуги).

4.6. Інші податки (місцеві податки та збори, надходження плати за надання послуг з оформлення документів на право виїзду за кордон).

5.Неподаткові надходження:

5.1. Доходи від власності та підприємницької діяльності (надходження спеціальних коштів бюджетних установ; надходження від перевищення валових доходів над видатками Національного банку України; надходження до бюджету сум відсотків банків за користування тимчасово вільними бюджетними коштами; рентна плата; надходження коштів від приватизації державного майна).

5.2. Адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу (збори, що стягуються Державною автомобільною інспекцією України; плата за утримання дітей в школах-інтернатах; плата від осіб поміщених у медичні витверезники; плата за утримання вихованців спеціальних шкіл та спеціальних профтехучилищ; плата за оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств; державне мито).

5.3. Надходження від штрафів та фінансових санкцій (суми, що стягнуті з винних осіб за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; адміністративні штрафи та інші санкції; надходження штрафних санкцій за порушення правил пожежної безпеки).

5.4. Інші неподаткові надходження (надходження коштів від реалізації конфіскованого митними органами майна; надходження коштів від реалізації товарів та інших предметів, конфіскованих правоохоронними органами та іншими уповноваженими органами, і конфіскована валюта; надходження сум кредиторської та депонентської заборгованості підприємств, організацій установ, щодо яких минув строк позовної давності; надходження коштів від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, майна, передачі в оренду основних фондів Збройних Сил України та інших військових формувань, а також за виконані ними роботи та надані послуги; надходження сум у різниці за природний газ; надходження сум перевищення фактичного фонду споживання над розрахунковим; інші надходження).

6. Доходи від операцій з капіталом:

6.1. Надходження від продажу основного капіталу (надходження коштів від реалізації без хазяйського майна, майна, що за правом спадкоємця перейшло у власність держави, та скарбів, надходження коштів до Державного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України).

6.2. Надходження від продажу державних запасів товарів (відшкодування витрат Державного бюджету України за відпущені і неоплачені в минулих роках матеріальні ресурси з державного матеріального резерву).

7. Офіційні трансфери:

7.1. Від органів державного управління інших рівнів (дотації, одержані з Державного бюджету України; дотації, одержані з республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, міст Києва та Севастополя бюджетів; дотації одержані з районних бюджетів, крім міст районного підпорядкування; кошти, одержані за взаємними розрахунками з іншими бюджетами, кошти, одержані сільськими, селищними бюджетами; надходження коштів з бюджетів нижчих рівнів до: державного бюджету України; бюджету Автономної Республіки Крим, обласних та міських бюджетів; районних бюджетів) .

7.2. З-за кордону.

8. Державні цільові фонди.

В класифікації доходів передусім виділяються податкові надходження, які являють собою обов’язкові безоплатні, безповоротні платежі органам державного управління, і неподаткові надходження. Податкові надходження класифікуються за характером бази оподаткування або за видом діяльності, в результаті якої виникають податкові зобов’язання. Неподаткові надходження групуються за їх характером.

В Україні використовують функціональну, економічну та відомчу класифікації видатків бюджету. Класифікація за функціональними ознаками (функціональна класифікація) відображає концепцію фінансів як інструменту державної урядової політики і здійснюється у відповідності до функцій держави.

Державні видатки і кредитування за вирахуванням погашення класифікується у відповідності до економічного характеру операцій (економічна класифікація): відшкодована операція чи безоплатна, на які цілі орієнтовані видатки (поточні, капітальні), з зазначенням видів отриманих товарів і послуг, а також секторів і підсекторів, що отримали трансфери.

Переважно економічна класифікація використовується для визначення характеру діяльності закладів державного управління та їх впливу на економіку країни.

У відомчій класифікації видатки бюджету групуються за відомчою ознакою. В класифікації є перелік прямих одержувачів коштів державного бюджету. Виділені усі міністерства, найважливіші відомства, органи законодавчої, виконавчої та судової влади; дається класифікація цільових статей видатків бюджету; деталізуються напрями фінансування за цільовими статтями та прямими одержувачами коштів.

Наведемо укрупнену схему функціональної класифікації видатків бюджету:

1. Державне управління.

2. Судова влада.

3. Міжнародна діяльність.

4. Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу.

5. Національна оборона.

6. Правоохоронна діяльність і забезпечення безпеки держави.

7. Освіта.

8. Охорона здоров’я.

9. Соціальний захист.

10. Житлово-комунальне господарство.

11. Культура і мистецтво.

12. Засоби масової інформації.

13. Фізична культура і спорт.

14. Промисловість і енергетика.

15. Будівництво.

16. Сільське господарство, лісове господарство, рибальство і мисливство.

17. Транспорт, дорожнє господарство, зв’язок, телекомунікації, інформатика.

18. Інші послуги, пов’язані з економічною діяльністю.

19. Заходи, пов’язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення.

20. Охорона навколишнього середовища та ядерна безпека.

21. Попередження та ліквідація надзвичайних ситуацій і наслідків стихійного лиха.

22. Поповнення державних запасів і резервів.

23. Обслуговування державного боргу.

24. Державні цільові фонди (за винятком Фонду для здійснення заходів з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення).

25. Видатки не віднесені до основних груп.

Українські класифікації фінансування бюджетного дефіциту ґрунтуються на міжнародних класифікаціях фінансування бюджетного дефіциту. Величина фінансування співпадає з величиною дефіциту державного бюджету, але має протилежний знак. Величину фінансування бюджетного дефіциту можна обчислити за формулою:

 

F = Z – P – V + G,

 

де F – фінансування бюджетного дефіциту;

Z – запозичення закладами державного управління;

P – погашення боргу;

V – чисте придбання вимог до інших секторів;

G – чисте зменшення залишків грошових засобів за звітний період.

Дефіцит Зведеного бюджету України фінансується за рахунок кредитів Національного банку України, облігацій державної внутрішньої позики і зовнішніх джерел фінансування.

Схема української класифікації операцій фінансування бюджетного дефіциту за типом кредитора має наступний вигляд:

1. Загальне фінансування (п.2 + п.3).

2. Внутрішнє фінансування:

2.1. Фінансування за рахунок коштів бюджетів різних рівнів і державних фондів:

• позики, одержані з державних фондів;

• позики, одержані з бюджетів вищих рівнів;

• позики, одержані з бюджетів вищих рівнів;

2.2. Фінансування за рахунок позик Національного банку України.

2.3. Фінансування за рахунок комерційних банків.

2.4. Інше внутрішнє фінансування:

• позики інших фінансових установ;

• позики не фінансових державних підприємств;

• позики не фінансового приватного сектору.

2.5. Коригування:

• збільшення суми непогашеної позики через нагромадження сум відсотків, нарахованих за певний період;

• різниця між вартісною оцінкою зазначених вище статей і курсом нового випуску зобов’язань

• різниця між вартісною оцінкою зазначених вище статей і ціною при погашенні зобов’язань;

• безготівковий випуск або погашення боргових зобов’язань;

• переоцінка вартості в національній валюті.

3. Зовнішнє фінансування:

3.1. Позики, надані міжнародними організаціями економічного розвитку.

3.2. Позики надані урядами іноземних держав.

3.3. Позики надані іноземними комерційними банками.

3.4. Позики надані постачальниками.

3.5. Зміна залишків бюджетних коштів в установах банків в іноземній валюті.

3.6. Зміна обсягів депозитів і цінних паперів.

3.7. Інше зовнішнє фінансування.

Наведемо вітчизняну схему класифікації державного боргу за типом кредитора:

1. Загальна сума боргу.

2. Внутрішній борг:

2.1. Заборгованість перед юридичними особами.

2.2. Заборгованість перед банківськими установами:

• перед Національним банком України;

• за позиками, одержаними для фінансування дефіциту;

• за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету поточного року;

• за позиками, одержаними для фінансування дефіциту бюджету минулих років;

• за іншими позиками та зобов’язаннями;

• за компенсаційними виплатами населенню в установах Ощадного банку України та колишнього Укрдержстраху;

• за залишками вкладів населення, централізованих колишнім Ощадним банком СРСР, та компенсаціями за ними;

• заборгованість сільськогосподарських підприємств за довгостроковими позичками. Що віднесена на державний борг;

• за сумами, спрямованими на індексацію обігових коштів державних підприємств та організацій;

• компенсація витрат знецінення грошової частини коштів статутних фондів банків за станом на 1 січня 1992 року;

• заборгованість перед іншими банками.

2.3. Заборгованість перед іншими органами управління.

2.4. Внутрішня заборгованість, не віднесена до інших категорій.

2.5. Коригування, пов’язане з різницями у вартісних оцінках.

3. Зовнішній борг:

3.1. Заборгованість за позиками, одержаними від міжнародних організацій економічного розвитку.

3.2. Заборгованість за позиками, наданими іноземними державами, в тому числі під гарантії Уряду.

3.3. Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками.

3.4. Заборгованість за позиками, наданими постачальниками.

3.5. Зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій.

3.6. Коригування, пов’язане з різницями у вартісних оцінках.

2.2.4. Статистичні методи вивчення показників державного бюджету.

Аналіз статистичних показників державного бюджету передбачає вивчення динаміки доходів і витрат державного бюджету, ступеня виконання державного бюджету, закономірностей формування дохідної частини бюджету і витрат бюджетних засобів; визначення ролі й економічного значення основних джерел доходів у загальному обсязі доходів бюджету; виявлення видаткових статей, що викликають дефіцит державного бюджету; аналіз джерел фінансування державного бюджету і т.д.

Найважливішими аналітичними показниками державного бюджету є відносні показники доходів (витрат) державного бюджету, що дозволяють визначити частку кожного розділу (чи статті) доходів (чи витрат) у загальному обсязі доходів (витрат) бюджету і зробити висновки про найбільш значні статті дохідної (чи видаткової) частини державного бюджету. Наявність подібних даних в динаміці дає можливість зробити висновки про структурні зрушення в складі доходів і витрат державного бюджету і визначити коло факторів, що викликали зміни в дохідній і видатковій частинах бюджету.

Застосування відносних показників структури доходів і витрат державного бюджету забезпечує порівнянність в динаміці абсолютних (грошових)показників бюджету, обчислених у межах однієї класифікації . Аналізуючи структуру доходів і видатків, можна визначити основні джерела формування доходів держави і розподілу державних коштів. Склад доходів і видатків державного бюджету статистика вивчає за допомогою наступних показників:

1. Структура доходів (видатків) бюджету. Визначається як відношення окремих груп (розділів, параграфів, статей) бюджетної класифікації до загального обсягу доходів (витрат) бюджету у процентах.

2. Показники виконання плану. Характеризують ступінь використання бюджету в його прибутковій і видатковій частинах згідно з основними підрозділами бюджетної класифікації. Показник виконання плану – це відношення фактичного обсягу доходів (витрат) бюджету до плану, відображене у процентах.

3. Показники динаміки доходів і видатків бюджету, мережі, штатів та контингентів бюджетних установ. Визначаються за допомогою показників рядів динаміки – абсолютного приросту, темпу зростання, темпу приросту, абсолютного значення одного процента приросту, середнього абсолютного приросту, середнього рівня ряду динаміки, середнього темпу зростання.

4. Середні показники бюджетних закладів. Характеризують мережу, штати,контингенти бюджетних закладів, середній розмір бюджетних витрат на душу населення або відповідного контингенту (дітей дошкільного віку, учнів, студентів). При цьому середні показники бюджетних установ визначають за формулами середньої арифметичної або середньої хронологічної для моментного ряду динаміки (коли інформацію подано на кілька дат з рівними проміжками часу).