1.5. Розрахунок чисельності працюючих дільниці

У здійсненні виробничого процесу беруть участь такі категорії працюючих:

1)                                   робітники, в тому числі основні і допоміжні;

2)                                   керівники;

3)                                   спеціалісти;

4)                                   службовці.

У зв’язку з переходом на нові умови господарювання, відповідно до ст. 64 Господарського кодексу України, підприємство самостійно визначає структуру, встановлює штати, а на державному рівні нормативи чисельності працюючих загалом на підприємстві, чи у підрозділах, не розробляються.

Основні – робітники, що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції (слюсарі-складальники).

Допоміжні – робітники, які виконують функції обслуговування основного виробництва (налагоджувальники, контролери, кранівники, ремонтники та ін.). Окрім того, до робітників відносяться двірники, прибиральниці, охоронці, гардеробники.

Керівники – це працівники, що займають посади керівників підприємств та їх структурних підрозділів (директори, начальники, завідуючі, керуючі, виконроби, майстри на підприємствах, у структурних підрозділах); головні спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо).

Спеціалісти – працівники, що займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами (інженери, економісти, бухгалтери, нормувальники, юрисконсульти тощо).

Службовці – працівники, що здійснюють підготовку та оформлення документації, облік і контроль, господарське обслуговування, тобто виконують суто технічну роботу (діловоди, обліковці, архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки тощо).

Представники останньої категорії здебільшого мають місце тільки на великих дільницях або у складі цехів.

Розрахунок потрібної кількості учасників виробництва має мету встановити мінімально необхідну їх кількість.

Кількість робітників-складальників (Р_осн.) для стаціонарного складання вузлів і машин на кожній операції визначається за формулою:

                                                                                       (28)

де        t_шт      – трудомісткість виконання конкретної операції, хв;
у серійному виробництві – штучно-калькуляційний час (t_шт.к);

Кількість робітників, потрібна на кожному робочому місці для виконання складальних операцій, на потоковій лінії, визначається із співвідношення:

                                                                                            (29)

де      t_шт         – час на виконання конкретної складальної операції, хв.

За отримання дробового числа Р_осн. його заокруглюють до цілого у більшу сторону і отримують прийняту кількість слюсарів-складальників Р_скл.. Якщо заокруглене значення досягає 2 чи більше, а між тим операція в силу її технологічного характеру не може виконуватись спільно двома чи більшою кількістю робітників, то щоб запобігти порушенню такту випуску, операцію розчленяють на декілька операцій, а за неможливості цього ведуть на паралельних робочих місцях.

У підсумку кількість виробничих робітників на потоковій лінії уточнюють у процесі синхронізації операцій і планування робочих місць. Отриману кількість виробничих робітників на конвеєрі збільшують на 2-5 % для заміни тих, хто тимчасово відлучився з лінії.

Розрахунок потрібної кількості основних робітників доцільно виконати у табличній формі

Таблиця 6

Розрахунок потреби в основних робітниках

(для стаціонарного складання)

№ опера­ції	Професія робітника	Роз­ряд	Трудоміст­кість опе­рацій, хв	Річна про­грама ви­пуску, шт.	Дійсний річ­ний фонд ро­бочого часу, год	Кількість робіт­ників
						роз­раху­нкова	при­й-нята
1	2	3	4	5	6	7	8

 

Таблиця 7

Розрахунок потреби в основних робітниках

(для конвеєрного складання)

 

У випадку, коли використовується єдина тарифна сітка і відомі тарифні розряди робіт і робітників, а значить, і їх тарифні коефіцієнти, середній тарифний коефіцієнт групи робітників визначається як середня арифметична величина їх тарифних коефіцієнтів, зважена за кількістю робітників у кожному розряді, а середній коефіцієнт робіт – як середня арифметична величина їх тарифних коефіцієнтів, зважена за трудомісткістю робіт (у н·год) кожного розряду:

                                                                             (30)

де        k_тар.с. – середній тарифний коефіцієнт групи робітників (робіт);

             k_тар.і. – тарифний коефіцієнт, який відповідає розряду даної групи робітників (робіт), що мають однакові розряди;

             Р_і       – чисельність робітників, які мають розряд з і-м тарифним коефіцієнтом, чол.;

            ΣР       – загальна чисельність робітників, за групою яких визначається середній тарифний коефіцієнт, чол.

На практиці часто використовується метод визначення середнього розряду як середньої арифметичної величини порядкових номерів розрядів, зважених за кількістю робітників у кожному розряді. Але більш точно середній розряд R_ср. можна визначити за формулою:

                                                       (31)

або

                                                                        (32)

де     R_м, R_б – тарифний розряд, який відповідає меншому або більшому із двох суміжних коефіцієнтів тарифної сітки, між якими знаходиться відомий середній тарифний коефіцієнт;

            k_тар.с.       – середній тарифний коефіцієнт робітників;

k_м               – менший із двох суміжних тарифних коефіцієнтів тарифної сітки, між якими знаходиться відомий середній тарифний коефіцієнт;

k_б                – більший із двох суміжних тарифних коефіцієнтів тарифної сітки, між якими знаходиться відомий середній тарифний коефіцієнт.

Кількість допоміжних робітників кожної професії встановлюється на підставі підрахунку і практичних даних залежно від характеру і об’єму виконуваних робіт; при цьому необхідно мати на увазі можливість суміщення робіт різних професій. У розрахунках також можуть бути використані існуючі укрупнені норми обслуговування [19].

Таблиця 8

Укрупнені норми обслуговування одним

допоміжним робітником

Професія	Кількість основних робітників чи одиниць устаткування, які обслуговує один допоміжний робітник
1	2
Контролер (для середнього машинобудування)	20-25 чол.
Роздавальник інструменту (комірник)	30-35 чол.
Мастильники, електромонтери, шорники	100 верстатів
Чергові слюсарі-ремонтники (на середніх верстатах)	25 верстатів
Налагоджувальники на верстатах:
-                  універсальних -                  одношпиндельних автоматах -                  багатошпиндельних автоматах -                  складних спеціальних верстатах	20-25 верстатів 12-15 верстатів 10-12 верстатів 7-8 верстатів
Стропальник, кранівник	за кількістю кран-балок, кранів
Водій електрокара	за кількістю електрокар
Прибиральник приміщень	1 чол. на 300 м2 площі підлоги

Розрахунок кількості допоміжних робітників доцільно оформити у табличній формі.

Таблиця 9

Розрахунок чисельності допоміжних робітників

 

Крім розрахованих і закріплених за дільницею допоміжних робітників її можуть також обслуговувати й інші робітники загальноцехового персоналу.

Майстер є повноправним керівником і безпосереднім організатором виробництва і праці на дільниці. Виходячи з Положення про майстра, приймається один майстер на дільницю з чисельністю робітників не менше 25 чоловік.

Посада старшого майстра встановлюється у тому випадку, якщо у його підпорядкуванні є не менше трьох майстрів.

Спеціалісти, в основному, є загальноцеховим персоналом. Їх кількість встановлюється згідно із штатним розписом. Виходячи з інструктивних матеріалів, один інженер-технолог (чи технік-технолог), інженер з організації праці приймаються з розрахунку на 100 робітників, механік цеху – на 200 робітників. Звичайно, при уточненні кількості спеціалістів повинно бути враховано специфіку виробництва, тип виробництва, рівень спеціалізації та ін.

Після розрахунку чисельності усіх категорій працюючих складається зведена відомість загального складу працюючих на дільниці.

Таблиця 10

Зведена відомість працюючих на дільниці