ТЕМА
6. ПІДХОДИ ДО ОЦІНЮВАННЯ АКТИВІВ ТА НЕМАТЕРІАЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВА
1. Методика оцінки нерухомості.
2. Методика оцінки рухомого майна.
3. Методика оцінки нематеріальних активів.
4. Контроль за правильністю оцінки нематеріальних активів.
1. Методика оцінки нерухомості
1.1. Метод капіталізації чистого доходу
У рамках цього методу розрізняємо два методичні підходи:
І. Метод
прямої капіталізації полягає в розрахунку вартості
майбутніх доходів, отриманих від використання об'єкта за допомогою коефіцієнта капіталізації.
Дохід від використання об'єкта і виручка від цього продажу капіталізується в теперішню
вартість, яка й буде ринковою
вартістю об'єкта.
де В – вартість об'єкта;
ЧД – чистий дохід;
КК – коефіцієнт
капіталізації.
Ця формула виконується тоді коли потік майбутніх
доходів стабільний. Щоб визначити
коефіцієнт прямої капіталізації необхідно:
1) визначити чистий дохід від використання об'єкта
нерухомості оцінки за перший
прогнозований рік.
2) розрахувати коефіцієнт капіталізації стосовно даного
доходу.
II. Метод
непрямої капіталізації – майбутні доходи
від об'єкта та дохід від непродажу дисконтуються в теперішню вартість
(використовують функцію складних відсотків)
Використовується, якщо прогнозується, що доходи від об'єкта
оцінки будуть нестабільні (зростати, спадати
або коливатися за роками).
Коефіцієнт капіталізації – це коефіцієнт, що перетворює чистий дохід, отриманий від експлуатації
об'єкта і повернення основного капіталу.
Чистий дохід, який капіталізується, розраховують на
певний період (на 1 рік).
Фактично, коефіцієнт капіталізації виражає залежність між
річним чистим доходом, отриманим у результаті експлуатації об'єкта, та його
ринковою вартістю.
У практиці для визначення коефіцієнта капіталізації
використовують такі методи:
1) метод прямої капіталізації;
2) метод, пов'язаний з інвестиціями власного та
позичкового капіталу;
3) метод, пов'язаний з інвестиціями землі та будівель;
4) кумулятивний метод;
5) метод Елвуда.
Метод
прямої капіталізації базується на аналізі ринкових даних про вартість
об'єкта і чистих доходів від його експлуатації.
КК = ЧД / Ціна об’єкта
Метод,
пов'язаний з інвестиціями застосовують, якщо
для придбання об'єкта використовується власний і позичковий капітал або
є достовірна інформація про ставки капіталізації для об'єктів нерухомості.
Основним в Україні є кумулятивний метод: до безпозичкової ставки доходу
додають поправку за ризик, притаманну об'єкта оцінки:
КК = БСД + Р
1.2. Метод зіставлення цін продажу використовується в умовах розвинутого ринку нерухомості.
За цим підходом оцінку вартості об'єкта нерухомості
проводять за формулою:
де Цзп – оціночна вартість об'єкта нерухомості, визначена
зіставленням ціни продажу подібних об'єктів нерухомості;
Ца – ціна продажу подібних об'єктів нерухомості;
Цaj – різниця (поправка) в ціні (+; - ) продажу подібних
об'єктів нерухомості, що оцінюється за j-м чинником порівняння.
Якщо властивості об'єктів, що зіставляються, перевищують
або поступаються відповідними параметрами об'єкта, який оцінюється, то їх
фактична ціна має бути відповідно зменшена або збільшена.
1.3. Затратний
метод
У процесі оцінки затратним методом користуються
об'ємно-планувальними характеристиками будівель і споруд:
-
загальна площа;
-
площа забудови;
-
висота поверху;
-
будівельний об'єм;
-
висота будівлі.
До основних конструктивних елементів будинку належать:
-
фундаменти стін;
-
віконні та дверні
прорізи;
-
підлоги;
-
перекриття;
-
покрівля;
-
інженерні мережі;
-
інженерне
обладнання;
Для оцінки об'єктів нерухомості важливе значення мають
існуючі кошториси.
Кошторис – це документ, в
якому дається характеристика об'єму і розраховується вартість робіт, які
підлягають виконанню для проведення будівництва будинку, споруди або комплексу
будівель.
Вартість визначається за кошторисами нормативних
показників, які містяться в ДБН 1.0.2000р. «Порядок визначення вартості в
Україні», які прийняті в Державному комітеті містобудування 2000 р.
Найточнішим методом затратного підходу є метод кількісного
аналізу, суть якого полягає в сумуванні всіх витрат на спорудження
нового будинку відповідно до проектно-кошторисної документації.
2. Методика оцінки рухомого майна
«Рухоме майно» – матеріальний об’єкт, який може бути переміщений без заподіяння
шкоди:
- товари;
- запаси;
- інвентар;
- прилади;
- всі види продукції (с/г, виробнича);
- комп'ютерна техніка (у т. ч. оргтехніка);
- побутові предмети (у т. ч. меблі офісні і житлові);
- інші об'єкти рухомого майна.
У цей перелік не включено устаткування,
транспортні засоби, літальні апарати, судноплавні засоби і рухомі речі, які
мають культурну цінність, оскільки по класифікації ФДМУ оцінка цього майна
віднесена до інших напрямів діяльності СОД.
Оцінка майна
здійснюється згідно і з національним
стандартом №1, а також, коли наявність частки комунальної чи державної
власності, згідно із Методикою оцінки майна, затвердженої Постановою КМУ № 1891
від 10.12.2003 р.
Оцінка машин і
обладнання
Щоб провести
правильно оцінку має бути уточнена інформація, щодо рівня зносу, тому,
що швидкість накопичення зносу не може бути однакова і не є рівномірною для
різних видів машин та різного обладнання.
Оцінку
обладнання групують за такими видами:
-
основне технологічне;
-
допоміжне обладнання виробничого
призначення;
-
транспортне;
-
офісне – комп’ютерна та
копіювальна техніка, техніка зв’язку.
Інколи до цього
списку включають виробничий і господарський інвентар, у т. ч. меблі.
3. Методика оцінки нематеріальних активів
Оцінка об'єктів
інтелектуальної власності провадиться
по-різному залежно від мети призначення.
1) при визначенні розміру винагороди авторам розробки і при визначенні
економічного ефекту від використання певного об'єкта, виходячи з яких роблять
платежі авторам;
2) для включення до складу нематеріальних активів при постановці ОІВ на
баланс підприємства; ОІВ можуть бути включені в статутний капітал підприємства.
3) при укладенні ліцензійних договорів необхідно визначити ціну ліцензії;
4) при здійсненні заставних операцій, страхуванні майна, поділі і злитті фірм,
визначенні вартості бізнесу;
5) у разі порушення виключних прав для визначення збитку від порушення.
Відомі три класичні підходи до оцінки нематеріальних активів:
- витратний;
- порівняльний;
- оцінка на основі прибутковості.
Витратний підхід застосовується якщо неможливо
знайти аналогів, а прогнозований прибуток не є стабільним.
Такі ОІВ як інформаційні бази даних, що підпадають під визначення
нематеріального активу, створюються протягом досить тривалого періоду, і
витрати на їх формування найчастіше списуються за витратними статтями. Активи
такого роду оцінюються за методом вартості створення, тобто з погляду
витратного підходу.
Порівняльний підхід застосовується якщо існує досить
розвинений ринок продажу нематеріальних активів, що оцінюються. Він є
прецедентним, тому що вартість нематеріального активу визначається через
порівняння з аналогічними угодами, що вже мали місце на ринку.
При оцінці патентів і ліцензій, торгової марки, майнових прав
використовується метод прибутковості, який ґрунтується на розрахунку економічних
вигід, пов'язаних з отриманням прибутку за рахунок використання нематеріальних
активів. Цей метод вимагає досить точного знання про ринкові перспективи
товару, в якому використовується оцінюваний об'єкт. Його вартість
розраховується як чиста поточна (дисконтована) вартість доходів, яку нематеріальний
актив може принести в майбутньому. Наприклад, досліджують, який розмір
грошового потоку утвориться від використання патентів і товарних знаків на
підприємстві.
Використовується метод визначення вартості гудвіла, побудований на
непрямій оцінці нематеріальних активів.
Методика розрахування рейтингу вміщує різні аспекти діяльності компаній,
які мають ті або інші бренди. Рейтинг будується на детальному аналізі того, яка
частина продажу продукції виробляється за рахунок лише бренда.
Щоб потрапити до рейтингу, бренд повинен відповідати низці формальних
критеріїв. По-перше, вартість бренда повинна перевищувати 1 млрд дол. По-друге,
він має бути глобальним, тобто за межами країни його появи повинно продаватися
не менше третини всіх товарів під цим брендом. По-третє, компанія повинна мати
відкриту фінансову і маркетингову інформацію про власну продукцію.
Оцінивши вартість нематеріального активу на основі обраного підходу,
бухгалтер вносить його до складу активів підприємства, формуючи первісну вартість.
Первісна вартість
придбаного за гроші нематеріального активу складається з ціни (вартості) придбання, мита; непрямих податків, які не
підлягають відшкодуванню; інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його
придбанням і доведенням до стану, придатного до використання за призначенням.
Можливі варіанти формування первісної вартості нематеріальних активів,
отриманих у результаті інших операцій, подано на рис. 1.
Рис. 1. Можливі варіанти
формування первісної вартості нематеріальних активів
З часом внаслідок використання нематеріального активу підприємством його
можна оцінити за залишковою вартістю. Залишкова вартість –
це вартість нематеріального активу з урахуванням ступеня спрацювання, визначається
як різниця між повною первісною вартістю і нарахованим за весь період
використання нематеріального активу зносом (сумою амортизаційних
відрахувань).
В умовах інфляційного розвитку економіки або зміни ситуації на ринку
можлива переоцінка нематеріального активу і визначення відновної вартості. Відновна
(переоцінена) вартість – це вартість нематеріального активу в сучасних
умовах відтворення, після переоцінки.
Переоцінена вартість = Первісна
вартість * К,
де К –
коефіцієнт переоцінки.
Згідно з бухгалтерським обліком підприємство може здійснювати переоцінку
нематеріальних активів, відносно яких існує активний ринок.
Активний ринок - це ринок, якому властиві такі ознаки:
1) предмети, які продаються на ньому, є однорідними;
2) будь-коли можна знайти зацікавлених продавців і покупців;
3) інформація про ринкові ціни є загальнодоступною.
Щодо нематеріальних активів можливе застосування ще й таких видів вартості,
як справедлива і ліквідаційна.
Справедлива вартість – це сума, за якою може бути
здійснено обмін нематеріального активу в результаті операції між зацікавленими
сторонами.
Ліквідаційна вартість – це сума коштів, яку підприємство
очікує отримати від реалізації (ліквідації) активу наприкінці строку його
корисного використання.
Нематеріальні активи досить рідко мають ліквідаційну вартість, оскільки
права та привілеї, як правило, закінчуються або втрачаються.
4. Контроль за правильністю оцінки нематеріальних активів
Правильність
обраного способу оцінки нематеріальних активів може істотно вплинути на
послідуючу діяльність підприємства, його життєздатність та ліквідність.
Метою
дослідження є аналіз основних напрямів контролю за правильністю визначення
оцінки нематеріальних активів.
Методологічні
засади формування інформації про нематеріальні активи визначає Положення
(стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні
активи». Найефективнішим контроль нематеріальних активів можливий лише у
тому випадку, якщо він здійснюється на основі достовірних даних про всі
нематеріальні об’єкти, що використовує підприємство у своїй діяльності.
Оцінка вартості
нематеріальних активів проводиться у певній послідовності і включає такі етапи:
1)
обстеження нематеріальних
активів;
2)
правова експертиза;
3)
з’ясування типу вартості, що
визначається, і вибір відповідного методу (методів) оцінки
вартості;
4)
формування інформаційної бази для
проведення оцінки;
5)
розрахунки вартості
нематеріальних активів за вибраними методами;
6)
підготовка звіту про оцінку.
У міжнародній
практиці оцінки нематеріальних активів застосовують такі методи:
витратний: розраховують витрати у поточних цінах на відтворення об'єктів
нематеріальних активів з урахуванням зносу;
прибутковий: визначають суми доходів, що уговорюються об'єктом власності в результаті
використання об'єкта нематеріальних активів;
ринковий: ґрунтується на порівняльному аналізу продажу.
Кожний з цих
підходів має свою методологію, тому при одночасному їх використанні отримують
різні значення вартості оцінюваного об’єкта. З метою узгодження
результатів оцінки варто застосовувати порівняльний аналіз оцінки вартості
нематеріальних активів на основі різних підходів і, таким чином, більш
достовірно визначається вартість об’єкта оцінки.
Таким чином,
правильна оцінка нематеріальних активів дасть змогу обґрунтовано формувати
собівартість продукції (робіт, послуг) через амортизаційні відрахування,
визначати фінансові результати підприємства.