12.5.
Оцінка виробничих запасів при їх вибутті
Важливою
передумовою обліку виробничих запасів є їх оцінка, яка має вплив на визначення
собівартості продукції. Особливої ваги дане питання набуває за сучасних умов
господарювання, коли ринкові ціни на виробничі запаси постійно змінюються в
результаті чого одна і та ж сама кількість запасів може бути придбана за різною
ціною.
Тому
досить часто, при використанні одного і того ж виду запасу неможливо визначити,
з якого конкретного придбання і яку частину уже використано, а яка залишилась
на складі, тобто встановити їх фізичний рух. Постає питання визначення оцінки
виробничих запасів при їх вибуття.
Відпуск
виробничих запасів здійснюється за одним з методів, зазначених у П(С)БО 9
«Запаси», а саме:
-
ідентифікованої
собівартості відповідної одиниці запасів;
-
середньозваженої
собівартості;
-
собівартості
перших за часом надходження (ФІФО);
-
нормативних
затрат;
-
ціни
продажу.
Метод
обліку за ідентифікованою собівартістю
передбачає використання або продаж запасу за собівартістю придбання кожного
його виду. Такий метод доцільно застосовувати до тих видів запасів які є
незамінними один одним, використовуються для виконання спеціальних замовлень чи
проектів або за умови торгівлі дорогоцінними товарами.
Застосування
методу ідентифікованої собівартості базується на використанні комп’ютерних
технологій обліку та пристроїв зчитування штрихових кодів, так як кожна
одиниця запасу має особливі, специфічні властивості.
На
недоцільність використання методу ідентифікованої собівартості вказують ряд
причин, а саме: в багатьох випадках важко і, практично, не можливо
прослідкувати рух конкретного виду запасу, по-друге, встановити, який матеріал
і з якого придбання використано, а який залишився в запасі, можна лише зі
значною часткою умовності і; по-третє, метод є досить обтяжливим і непрактичним
через вартісну нестабільність одиниці запасів.
Метод
середньозваженої собівартості передбачає вирахування середньої ціни одиниці запасів шляхом
ділення сумарної вартості залишку запасів на початок періоду і тих, що
надійшли, на сумарну кількість цих же запасів.
При цьому
середня вартість одиниці запасу може розглядатись (в залежності від системи
обліку) як за звітний період так і після кожного нового надходження.
Так при
системі періодичного обліку запасів робиться припущення, що всі запаси одержані
та використанні в один і той же час - в кінці звітного періоду.
Цей метод
найбільш простий і найменш трудомісткий у застосуванні. Проте саме простота у
вирахуванні містить загрозу легкого маніпулювання цифрами в бік завищення або
заниження показників витрачених запасів.
При
системі постійного обліку нова ціна запасу вираховується після кожної чергової
партії їх надходження, а періодом є проміжок часу між попереднім та поточним
видатком.
Застосування
даного методу при системі постійного обліку дає об’єктивну інформацію про
вартість запасів і, практично, не дає можливості маніпулювання з цифрами. Проте
обсяг роботи щодо значним і
трудомістким.
За методом
ФІФО (його ще називають методом оцінки запасів за цінами перших закупок) першими
вибувають запаси, які надійшли першими. Тобто рух виробничих запасів
відбувається у порядку черговості їх надходження за принципом - перший на склад
- перший зі складу. Найчастіше цей метод
використовується тими підприємствами, діяльність яких пов’язана з використанням
запасів, які швидко псуються чи втрачають свої властивості.
Недоліком застосування методу ФІФО є те, що в період
інфляції він забезпечує наявність невиправдано завищеної суми прибутку, так як
при зростанні цін на запаси підприємство підвищує реалізаційні ціни на
продукцію, не враховуючи при цьому, що використані запаси були придбані до
моменту росту цін.
Якщо ж вибулі запаси оцінюються з використанням
встановлених норм витрат на одиницю продукції та діючих цін, то, в
подальшому, необхідно постійно порівнювати фактичні та нормативні показники.
За методом ціни продажу собівартість
реалізованих товарів визначається як різниця між реалізаційною їх вартістю і
сумою торгової націнки на ці товари.