Тема 1. Механотронні підходи до синтезу систем керування
Величезним кроком на шляху технічного прогресу виявилась в минулому
механізація людської праці у всіх його видах, у першу чергу на трудомістких,
важких, шкідливих роботах. З розвитком механіки багато чого зроблено для
істотного полегшення праці людини й збільшення продуктивності праці. Поступово
у всіх промислових галузях замість окремих верстатів з'явилися механічно й
електрично взаємозалежні технологічні лінії та цехі. Успіхи механізації стали
доповнюватися автоматизацією виробничих процесів на основі досягнень
автоматики, теорії й практики автоматичного керування, без застосування яких
неможливі були б багато видів технології, енергетики, функціонування багатьох
машин усіх видів виробництва. Саме автоматизація в найбільшому ступені сприяла
збільшенню ефективності виробництва в багатьох галузях народного господарства
країни. Сполучення механізації й автоматизації в єдиному комплексі із
застосуванням електротехнічних і електронних засобів і засобів вимірювальної
техніки вимагало аналізу найбільш доцільного сполучення цих засобів у єдиній
технічній системі, щоб у цілому одержати найбільшу ефективність і надійність
роботи при найменшій вартості. У зв'язку із цим виникла необхідність у розвитку
відповідних методів системотехніки, загальної теорії керування й системного
аналізу. Значення цього нового науково-технічного напрямку особливо підсилилося
у зв'язку з ускладненням продукції та поширенням її асортименту і номенклатури,
укрупненням виробничих підприємств, значним розширенням кооперації між
підприємствами й між галузями промисловості. Складність процесів керування
перевищила людські можливості вчасно оцінювати виникаючі складні ситуації,
вибирати найвигідніші варіанти організації взаємозв'язків як у складних
технічних системах, так і у відносинах з партнерами, що беруть участь у
загальному виробничому процесі, зі
споживачами й постачальниками сировини й устаткування. Важко стало в таких
умовах «вручну», на основі особистих здатностей і досвіду, створювати
налагоджене виробництво з безперебійним ходом всіх його зовнішніх і внутрішніх
процесів і погоджувати всі етапи планування в масштабах народного господарства,
виходячи із заданого обмеження ресурсів. Виникла зовсім нова (у порівнянні з
механізацією й малою автоматизацією технологічних процесів) проблема –
автоматизація розумової діяльності людини. Це стало одним з основних елементів
нової науково-технічної політики, заснованої на досягненнях теорії керування,
кібернетики й на базі широкого застосування електронної обчислювальної й
вимірювальної техніки. Застосування обчислювальної техніки уможливило виконання
таких робіт і одержання таких результатів, які раніше були зовсім немислимі.
Звичайно, і в цих умовах нові досягнення фізики й хімії, як і раніше, продовжують
відігравати найважливішу роль в удосконалюванні технологічних процесів і в
прискоренні науково-технічного прогресу. Але ми хочемо звернути зараз головну
увагу на роль теорії керування й обчислювальної техніки саме в автоматизації
розумової праці людини в процесах керування виробництвом, у процесах
проектування, планування, обліку й контролю, в організації робіт колективів
людей, проведенні прикладного наукового експерименту й т.п. Очевидно, що
проблема ця надзвичайно багатогранна. Робототехніці й гнучким виробничим
системам зараз належить провідна роль в інтенсифікації економіки, підвищенні
ефективності виробництва поряд з використанням передових технологічних процесів
і технологічного встаткування. Разом з тим розвиток механотроніки та пневматичних
механотронних модулів руху має й першорядне соціальне значення: докорінно
змінюється вигляд робітника на виробництві й характер праці всього заводського
персоналу. В рамках Державних науково-технічних програм в нашій країні
виконаний цілий ряд фундаментальних наукових досліджень, успішних інженерних і
виробничих розробок по інтеграції перерахованих напрямів, які заклали
науково-технічний потенціал для розвитку сучасних механотронних складних систем
керування. Створені серії комплектних електромеханічних приводів, що
вбудовуються у вузли машин. У автоматизованому машинобудуванні найяскравіше ця
тенденція виявилася в 70-80-х роках при створенні промислових і спеціальних
роботів, верстатів з числовим програмним керуванням, оброблювальних центрів,
гнучких виробничих модулів і систем. Обсяги світового виробництва механотронних
пристроїв щорік збільшуються, охоплюючи все нові сфери. Сьогодні механотронні
модулі і системи знаходять широке вживання в наступних областях:
верстатобудування і устаткування для автоматизації технологічних процесів; робототехника (промислова і спеціальна);
авіаційна, космічна і військова техніка; автомобілебудування (наприклад,
антиблокувальні системи гальм, системи стабілізації руху автомобіля і
автоматичної парковки); нетрадиційні транспортні засоби (електровелосипеди,
вантажні візки, електроролери, інвалідні коляски); офісна техніка ( наприклад,
копіювальні і факсимільні апарати); елементи обчислювальної техніки (наприклад,
принтери, плоттери, дисководи); медичне устаткування (реабілітаційне, клінічне,
сервісне); побутова техніка (пральні, швацькі, посудомийні і інші машини);
мікромашини ( для медицини, біотехнології, засобів зв'язку і телекомунікації);
контрольно-вимірювальні пристрої і машини; фото- і відеотехніка; тренажери для
підготовки пілотів і операторів; шоу-індустрія (системи звукового і світлового
оформлення).
Безумовно, цей список може бути розширений. В цілому за даними провідного
періодичного журналу по механотроніці в 1996 році світовий ринок механотронних
систем склав близько 100 мільярдів доларів США, з яких приблизно 1/10 припадає
на частку робототехніки. Стрімкий розвиток механотроніки в 90-х роках як нового
науковотехнічного напряму обумовлено трьома основними чинниками: нові тенденції
світового індустріального розвитку; розвиток фундаментальних основ і
методології механотроніки (базові наукові ідеї, принципово нові технічні і
технологічні рішення); активність фахівців в науково-дослідній і освітній
сферах. Сучасний етап розвитку автоматизованого машинобудування в нашій країні
відбувається в нових економічних реаліях, коли коштує питання про технологічну
спроможність країни і конкуренто-спроможності продукції, що випускається. На
зміну максимальній оптимізації механізмів і систем приходить еволюційність,
заснована на концепції агрегатно-модульного (блоковомодульного) побудування
технологічного обладнання, свідченням якого і є інтенсивний розвиток
механотронних систем. Швидкі зміни та зростаюча конкуренція на ринку високих
технологій змушує всі орієнтовані на перспективу підприємства забезпечувати
термінове виготовлення своєї продукції, а також перехід на нові рівні точності
та якості, дуже широкої номенклатури та асортименту виробів, не забуваючи про
їх конкурентоспроможну вартість. На виробництві це втілюється у зростаючу
автоматизацію та гнучкість технологічних процесів, котрих можна досягти
впровадженням мікропроцесорної техніки і механотронних модулів. Вони дозволяють
найбільш повно використати переваги агрегатно-модульної будови верстатних
систем і технологічних комплексів. Розвиток механотроніки як науково-технічного
напряму автоматизації, крім очевидних конструкторсько-технологічних проблем для
сучасних підприємств, спричинив й цілу низку нових організаційно-економічних
завдань. По-перше, потрібна структурна інтеграція підрозділів механічного,
електронного та інформаційного профілів (котрі донині, як правило,
функціонували автономно) до єдиних проектних і виробничих колективів. По-друге,
необхідна інтеграція інформаційних технологій з різних науково-технічних областей
(механіка, електроніка, електротехніка, інформатика, технічна кібернетика) до
єдиного інструментарію для комп'ютерної підтримки розв'язання задач
механотроніки. По-третє, необхідно організувати підготовку
«механотронноорієнтованих» інженерів і менеджерів, здатних здійснювати системну
інтеграцію і керівництво роботою вузько профільованих фахівців різної
кваліфікації.
По-четверте, потрібна стандартизація та уніфікація усіх використаних
елементів і технологічних процесів при проектуванні та виробництві механотронних
систем та їх елементів. І, по-п'яте, потрібно широко застосовувати технології
автоматизованого проектування алгоритмів і програм, відпрацювання програмного
забезпечення для керуючих ЕОМ або мікропроцесорів, уніфікація алгоритмів
програм з метою використання типових програмних модулів. Розв'язання зазначених
проблем часто потребує перегляду певних сталих традицій у керуванні та
подоланні амбіцій менеджерів середньої ланки, які звикли вирішувати тільки свої
суто профільні задачі. Саме тому, середні та малі підприємства, котрі можуть
легко та гнучко змінювати свою структуру, опиняються більш підготовленими для
переходу до виробництва механотронної продукції. На основі аналізу таких
фундаментальних факторів, які допомагають встановленню і розвитку механотроніки,
як нові тенденції світового індустріального розвитку, фундаментальні наукові
досягнення, принципово нові конструкторсько-технологічні рішення та активність
спеціалістів у науково-дослідницькій і освітянській сферах, можна виділити
наступні тенденції розвитку та основні вимоги світового ринку у галузі
автоматизації виробництва на базі механотроніки: необхідність випуску та сервіс
обладнання у відповідності до міжнародних стандартів якості, наприклад, ISO
9000; інтернаціоналізація ринку науково-технічної продукції і, як наслідок,
необхідність активного впровадження у практику форм і методів міжнародного
інжинірингу та трансферу технологій; підвищення ролі малих і середніх
виробничих підприємств, завдяки їх здатності швидкого і гнучкого реагування на зміни
вимог ринку; бурхливий розвиток комп'ютерних систем і технологій, засобів
телекомунікацій, прямим наслідком якого стало створення інтелектуальних систем
керування механічними рухами і технологічними функціями сучасних робочих
механізмів. Цікавість до розробок інтелектуальних автоматизованих систем
спричинена тим, що такі системи орієнтовані на розв'язання нетривіальних задач,
які до цього часу вважалися малодоступними для використання на практиці.
Інтелектуалізацію механізмів і систем засновано на розробці та застосуванні
експертних модулів, під якими розуміють програми, здатні робити логічні
висновки на основі знань у кожній конкретній проблемній області. Розвиток
апаратних засобів і програмного забезпечення засобів цифрового керування сприяє
підвищенню рівня інтелектуалізації обладнання. Зокрема удосконалення функцій
засобів цифрового керування дозволить послабити несприятливий вплив «людського
фактору» на якість функціонування керованого об'єкту.
Швидкі «консультації» керуючого процесора чи оператора з таким експертним
модулем, особливо у критичних ситуаціях, коли виникає декілька різнотипних
(наприклад, механічних та електричних) послідовних відмов у системі, дозволяють
підвищити рівень безпеки і надійності використання керованого об'єкту, а крім того,
прийняти рішення щодо можливості продовження або завершення його
функціонування. У гнучких виробничих системах (ГВС) використання численних
програмованих електронних пристроїв (від програмованих контролерів до
промислових персональних комп'ютерів), які керують пневмогідроприводами,
забезпечують створення так званих «електронноналаштованих систем», за рахунок
яких для переходу на випуск нової продукції ГВС здатні виконувати автономне
налаштування. Такого роду настроювання, за наявності відповідного програмного
забезпечення, можуть виконуватися практично миттєво. Керовані
мікро-контролерами пневмоприводи, які сполучені у єдину систему, можуть бути
виготовлені у вигляді незалежних автономних механотронних модулів руху. Нині
більшість електротехнічних фірм сповідує агрегатно-модульний принцип будови
систем, напрямлений на оптимізацію індивідуальних задач замовника, що дозволяє
порівняно невеликою кількістю змін конструкції реалізувати на практиці
максимальну кількість типових комбінацій. Історію механотроніки прийнято
відраховувати з 1969 року, коли японська фірма Easkawa Electric ввела новий
термін "Механотроніка" як комбінацію слів ''Механіка" і
"Електроніка". У 1972 році фірма зареєструвала цей термін як товарний
знак. Спочатку механотронними системами вважалися лише регульовані
електроприводи. Потім сюди стали відносити автоматичні двері, торгівельні
автомати, мобільні засоби і фотокамери з авто фокусуванням. У 80-х роках клас
механотронних систем поповнився
верстатами з числовим програмним керуванням, промисловими роботами і новим
виглядом побутових машин (посудомийних, пральних і тому подібне). У 90-х роках
минулого сторіччя дуже велика увага приділяється створенню механотронних
модулів для сучасних автомобілів, нового покоління технологічного устаткування
(верстатів з паралельною кінематикою, роботів з інтелектуальним керуванням),
мікромашин, новітньої комп'ютерної і офісної техніки. Як основна класифікаційна
ознака в механотроніці представляється доцільним прийняти рівень інтеграції
складових елементів. Відповідно до цієї ознаки можна розділяти механотронні
системи по рівнях або по поколіннях, якщо розглядати їх появу на ринку
наукоємної продукції історично. Механотронні модулі першого покоління є
об'єднанням лише двох вихідних елементів. Типовим прикладом модуля першого
покоління може служити "мотор-редуктор", де механічний редуктор і
керований двигун випускаються як єдиний функціональний елемент. Механотронні
системи на основі цих модулів знайшли широке вживання при створенні різних
засобів комплексної автоматизації виробництва (конвеєрів, транспортерів,
поворотних столів, допоміжних маніпуляторів). Механотронні модулі
другогопокоління з'явилися у зв'язку з розвитком нових електронних технологій,
які дозволили створити мініатюрні датчики і електронні блоки для обробки їх
сигналів. Об'єднання приводних модулів з вказаними елементами привела до появи
механотронних модулів руху, склад яких повністю відповідає введеному вище
визначенню, коли досягнута інтеграція трьох пристроїв різної фізичної природи:
механічних, електротехнічних і електронних. На базі механотронних модулів
даного класу створені керовані енергетичні машини (турбіни і генератори),
верстати і промислові роботи з числовим програмним керуванням. Розвиток
третього покоління механотронних систем обумовлений появою на ринку порівняно
недорогих мікропроцесорів і контролерів, на їх базі і направлено на
інтелектуалізацію всіх процесів, що протікають в механотронній системі, в першу
чергу - процесу керування функціональними рухами машин і агрегатів. Одночасно
йде розробка нових принципів і технологій виготовлення високоточних і
компактних механічних вузлів, а також нових типів електродвигунів (в першу
чергу високомоментних, безколекторних н лінійних), датчиків зворотного зв'язку
і інформації. Синтез нових прецизійних, інформаційних і вимірювальних
наукоємних технологій дає основу для проектування і виробництва інтелектуальних
механотронних модулів і систем. Надалі механотронні машини і системи
об'єднуватимуться в комплекси на базі єдиних інтеграційних платформ. Мета
створення таких комплексів добитися поєднання високої продуктивності і
одночасно гнучкості технікотехнологічного середовища за рахунок можливості її
реконфігурації, що дозволить забезпечити конкурентоспроможність і високу якість
продукції, що випускається, на ринках XXI сторіччя. Поважно підкреслити, що
поштовхом для становлення механотроніки стали не загальні теоретичні ідеї (як
це було, наприклад, в історії робототехніки), а технічні досягнення
інженерів-практиків в різних галузях. Потім зацікавлені організації стали
об'єднуватися в науково-технічні співтовариства. У РФ координацію
науково-технічних робіт в даний час здійснює Асоціація інноваційного
машинобудування і механотроніки. Аналогічні організації були створені і в
багатьох країнах Європи, де особливо слід виділити діяльність UK Mechatronics
Forum (Великобританія), який очолює проф. Ф.Р. Мор з Де Монтфортського
університету (м. Лейстер). В той же час починається активна розробка
фундаментальних основ механотроніки як науки. У березні 1996 року виходить перший випуск журналу
IEEE/ASME Transactions on Mechatronics, який видається Інститутом інженерів по
електротехніці і електроніці спільно з Американським суспільством
інженерів-механіків. З'являється цілий ряд статей по механотроніці у вітчизняних
журналах ( "Приводна техніка", СТІН і інших), а також в
науково-технічних збірках. Напрям "технології Механотроніки" виділено
Міністерством науки і технологій РФ на 1999-2000 роки як критичне в рамках
Федеральної програми "Технології, машини і виробництва майбутнього".
Щорік в світі проводиться декілька спеціалізованих науково-технічних
конференцій в області механотроніки. У міру розширення сфери застосування
механотронних систем і розширення міжнародних науково-технічних зв'язків, стає
усе більш значимим активний обмін нових виробничими і інформаційними
технологіями між їх творцями і користувачами, між різними групами споживачів і
розробників (науково-дослідними центрами, підприємствами різних форм власності,
університетами). Вказані форми кооперації реалізуються в рамках міжнародного
трансферу технологій. У МГТУ «СТАНКИН» функціонує Центр Трансферу Технологій,
який веде ряд міжнародних проектів в рамках Європейської науково-інформаційної
мережі AMETMAS-NoE і програми INCO, – COPERNICUS з партнерами з Греції,
Великобританії, Угорщини, Болгарії і інших країн. Приведений аналіз сучасних
тенденцій об'єктивно і переконливо свідчать про швидко зростаючий інтерес до
механотроніки і високої активності фахівців в науково-дослідній, освітній і
виробничій сферах, що визначає перспективу розвитку механотроніки в XXI
столітті як одного з ключових напрямів сучасної науки. Актуальність
впровадження ідей механотроніки і практики синтезу дискретних систем керування
у навчальний процес підготовки сучасних науковців та інженерів-спеціалістів
ілюструється традіційним проведенням з 2009 р. у Механіко-машинобудівному
інституті (ММІ) НТУУ «КПІ» (разом з кафедрою прикладної гідро-аеромеханіки і
механотроніки та ООО «FESTO» традиційних
загальноукраїнських студентських Олімпіад «Механотроніка у машинобудуванні», де
приймають участь також і студенти старших курсів НУХТ. Ретроспективний аналіз
етапів науково-технічною прогресу, що слугували причиною появи такого нового
поняття як механотроніка (від англ. –mechatronics), показує, що розвиток
промислового виробництва завжди відбувався під ознакою підвищення
продуктивності та якості продукції. Цього можна було досягти, у першу чергу,
відлученням людини від безпосередньої участі у технологічному процесі через
невідповідність її фізіологічних можливостей необхідним умовам та параметрам
процесу (високі швидкості, тиски, вакуум, температура, мікромініатюризація
об'єктів виробництва тощо). У низці основних етапів науково-технічного прогресу
певне місце займають механізація та автоматизація виробництва. Механізація — це
етап розвитку виробництва, який характеризується вивільненням людини від
м'язових зусиль, що пов'язані у першу чергу з пересуванням предметів і знарядь
праці.
Автоматизація – це наступний після механізації етап, що характеризується
звільненням людини (частково або повністю) не тільки від м'язових, але й від
розумових витрат, пов'язаних з її безпосередньою участю у процесах отримання,
перетворення, передачі та використання енергії, матеріалів чи інформації.
Однією зі складових автоматизації є автоматика – галузь теоретичних та
прикладних знань про пристрої та системи, які діють автоматично. Інтенсивному
розвитку автоматизації промислового виробництва сприяла поява таких галузей
науки як електротехніка, електроніка та інформатика, а також кібернетика, яка
виникла у 40-х роках як самостійна наука, та одна з її галузей – технічна
кібернетика. Електротехніка – це галузь науки і техніки, пов'язана із
застосуванням електричних і магнітних явищ для перетворення енергії, обробки
матеріалів, передачі інформації тощо та яка охоплює проблеми отримання,
перетворення та використання електроенергії у практичній діяльності людини. Для
автоматизації виробничих процесів основна роль електротехніки визначається
можливістю концентрованого одержання значних кількостей електроенергії,
порівняною простотою її передачі на великі відстані та легкістю її перетворення
в інші види енергії. Інформатика – це галузі, науки, яка вивчає структуру та
загальні властивості наукової інформації, а також питання, пов'язані з її
пошуком, збиранням, зберіганням, переробкою, перетворенням, поширенням та
використанням у різних сферах діяльності, у тому числі промисловому
виробництві. Технічна кібернетика, котра відноситься до наукових основ
автоматизації, призначена для вивчення технічних систем керування із
застосуванням ідей та методів кібернетики. її найважливіше призначення розробка
і створення автоматичних і автоматизованих систем керування, а також
автоматичних пристроїв та комплексів для передачі, переробки і збереження
інформації, що надходить від сенсорних елементів технологічної системи.
Підтримання необхідних умов взаємодії технологічного обладнання з об'єктами
промислового виробництва, тобто керування режимами роботи обладнання за
попередньо заданою програмою, забезпечують за допомогою програмного керування.
Воно охоплює як забезпечення заданих законів руху виконавчих органів, так і
зміни фізичних і хімічних параметрів технологічного процесу (температура, тиск,
витрата, швидкість тощо). Основними технічними засобами для розв'язання задач
керування обладнанням є електронно-обчислювальні машини (ЕОМ), міні-ЕОМ,
персональні ЕОМ (ПЕОМ), вільно програмовані логічні контролери, а також міні-
та мікро-контролери. Концепція розвитку і конструкція ПЕОМ зробили її класичною
універсальною машиною у комп'ютерній технології.
Упродовж останніх 25-30 років програмований контролер домінував також у
галузі технології автоматизації механізмів у системах керування технологічними
процесами. Взаємодія між комп'ютерами у сфері промислового виробництва,
маркетингу, менеджменту і науки стала все більш необхідною не тільки для
великомасштабних проектів, але й для підвищення рівня автоматизації
виробництва. Тому стало необхідним створення комп'ютерних мереж, які б містили
не тільки ПЕОМ, але й контролери. У цьому сенсі набула актуальності розробка
промислового перенастроюваного комп'ютера (Industrial PC або IPC), який
відповідає рівню автоматизації у промисловості і технології виробництва
комп'ютерів, що отримали назву вільно програмованих контролерів (ВПК),
призначених для розміщення поруч з технологічним обладнанням чи безпосередньо
на ньому. Дешеві, легкі в експлуатації та малогабаритні ВПК суттєво впливають
на робочі механізми, де аналогові елементи замінюють дискретними, а технічні
засоби – програмними. Розвиток інформатики та кібернетики був би неможливим без
бурхливого розвитку електроніки – науки про взаємодію заряджених часток
(електронів, іонів) з електромагнітними полями та про методи створення
електронних приладів і пристроїв (вакуумних, газорозрядних,
напівпровідникових), які використовуються в основному для передачі, обробки та
збереження інформації. Розрізняють вакуумну, твердотільну і квантову
електроніку. Прилади і пристрої, засновані на електронних схемах, широко
застосовуються в автоматиці, обчислювальній та вимірювальній техніці. Розвиток
мікроелектроніки (інтегральної електроніки) у напрямку зменшення розмірів
електронних схем, підвищення рівня їх інтеграції, дозволив значно зменшити
габарити систем керування. Таким чином, суттєво зросли можливості їх монтажу
безпосередньо у керованому технологічному обладнанні, що є однією з головних
переваг промислової мікроелектроніки. До важливих досягнень мікроелектроніки
слід віднести значне підвищення стійкості елементів та систем автоматики до
зовнішніх впливів завдяки інтеграції (щільній упаковці) схем, що дозволило
зменшити число монтажних з'єднань та протяжність комунікацій. За декілька
останніх десятиріч широке застосування отримали електронні прилади, в яких
неодмінною умовою роботи є наявність магнітного поля. Це – магніторезистори,
магнітодіоди, датчики Холла, датчики Віганда тощо. Вони досягли своєї
популярності завдяки мініатюрності виконання (наприклад, робоча площа датчика
Холла може мати розміри 0.01 х 0.01 мм2 за товщини 1 мкм).
відсутності контактів, економічності, стійкості до впливу кліматичних факторів
і надійності. На магніторезистори та датчики Холла (ефект Холла відкрито у 1879
році) можна подавати як постійну, так і змінну напругу.
Такі прилади існують самостійно, але крім цього можуть долучатися як
складові частини до інтегральних мікросхем, що отримали назву магнітокерованих.
Магнітокеровані логічні мікросхеми служать основним елементом магнітних
датчиків найрізноманітнішого призначення. Найпростіший датчик містить у собі
магніточутливий елемент і постійний магніт, закріплений на рухомій ланці
контрольованого об'єкта, наприклад, на поршні циліндра. На такому принципі
побудовано шляхові датчики. На основі цих електронних приладів створено нове
покоління вимірювальних пристроїв, де механічне переміщення постійного чи
змінного магнітного поля відносно чутливого елемента спричинює зміни потоку
часток, що мають електричний або магнітний момент. Таким чином, вони являють
собою комбінацію елементів механіки та електроніки. Однак, ще до появи
вимірювальних пристроїв твердотільної електроніки, сполучення рухомих
механічних елементів з вакуумними електронними приладами дозволило розробити
датчик, який отримав назву механотрон (але не мехатрон) (від механо – складової
частини слів у російській мові, що вказує на відношення до механіки чи
механізму, та електрон електровакуумного приладу, керування струмом котрого
здійснюється за рахунок механічного пересування одного або декількох
електродів).
Запитання для самоперевірки
1. В чому полягае вирішення проблеми автоматизації розумової праці людини в
автоматизації процесів керування виробництвом?
2. Назвіть основні чинники стримкого розвитку механотроніки як нового
науково-технічного напряму.
3. Доведіть еволюційність концепції агрегатно- та блоково-модульного
побудвання технологічного обладнання.
4. Чому розвиток апаратних засобів і програмного забезпечення засобів
цифрового керування сприяє підвищенню рівня інтелектуалізації обладнання для
підвищення якості функціонування технологічного об’єкта?
5. В чому полягає актуальність впровадження ідей механотроніки і практики
синтезу дискретних систем керування у навчальний процес підготовки сучасних
науковців та інженерів ?