Лекція №6-7.Ядерна зброя

1.Загальні уявлення

2.Види ядерних вибухів..

3.Поражаючі фактори ядерного вибуху.

4.Нейтронна зброя

5.Мілітаризація, освоєння космосу та екологія

1.Загальні уявлення

На початку 40-х р. минулого 20 століття групою вчених у США були розроблені фізичні принципи здійснення ядерного вибуху. Перший вибух було зроблено на іспитовому полігоні в Аламогордо 16 липня 1945 р. У серпні 1945 року дві атомні бомби потужністю близько 20 кт кожна були скинуті на японські міста Хіросіма і Нагасакі. Вибухи бомб викликали величезні жертви – у Хіросімі понад 140 тисяч чоловік, Нагасакі - близько 75 тисяч чоловік, а також заподіяли колосальні руйнування. Застосування ядерної зброї тоді не викликалося військовою необхідністю. Правлячі кола США переслідували політичні цілі - продемонструвати свою силу для залякування СРСР.

Незабаром групою вчених на чолі з академіком І.В. Курчатовим ядерна зброя була створена і в СРСР. Ігор Васильович Курчатов (1903—1960) — постать світового масштабу. У пам'яті нащадків він назавжди залишився керівником розробок могутньої ядерної техніки військового призначення (атомна і термоядерні бомби), а також, і це головне, об'єктів мирного використання атомної енергії (атомні електростанції, атомний флот, широка інфраструктура виробництва та застосування радіоактивних ізотопів).

У 1947 Радянський уряд заявило, що для Радянського Союзу більше немає секрету атомної бомби. Утративши монополію на ядерну зброю, адміністрація Трумена (США) посилила розпочаті ще в 1942 р. роботи зі створення термоядерної зброї.

На перших етапах роботи над водневою бомбою з'явилися серйозні труднощі: для початку реакції синтезу необхідна висока температура. Була запропонована нова модель атомної бомби, у якій механічний удар першої бомби використовується для стискання серцевини другої бомби, що у свою чергу вибухає від тиску. Потім замість механічного стискання для запалення палива використовували радіацію.

1 листопада 1952 р. у США був випробуваний секретний термоядерний пристрій потужністю 3 Мт (“Майк” ). Для порівняння, потужність усіх вибухових речовин, які були використані у 2-ій світовій війні дорівнювала 5 Мт. У СРСР перша у світі термоядерна бомба була випробувана 1953 року. Потужність вибуху перевершила усі прогнози. Найближчий спостережний пункт був розташований на відстані 25 кілометрів від місця вибуху. Після експерименту Курчатов, творець першої радянської атомної і термоядерної бомби, заявив про те, що не можна допустити застосування цієї зброї за призначенням. Його роботи згодом продовжив академік А.Д. Сахаров, який усвідомивши про небезпеку ядерного знищення людства, очолив дисидентський рух проти застосування ядерної зброї.

Навесні 1955 року М.Хрущов оголосив про односторонній мораторій на ядерні випробування (у 1961 році випробування відновилися, оскільки американські дослідники почали обганяти радянські розробки).

Навесні 1963 р. у штаті Невада був випробуваний перший варіант нейтронного заряду. Пізніше була створена нейтронна бомба. Її винахідник Самуель Коен. Це найменша зброя в сімействі атомних, яка убиває не стільки вибухом, скільки радіацією. Значна частина енергії витрачається на випускання високоенергетичних нейтронів. При вибуху такої бомби потужністю в 1 кілотонну (що в 12 разів менше потужності бомби, скинутої на Хіросіму) руйнування будуть спостерігатися тільки в радіусі 200 метрів, у той час як усі живі організми загинуть на відстані до 1,2 км від епіцентру.

На сьогоднішній день секретом ядерної зброї володіють, крім Росії і США, також Франція, Німеччина, Великобританія, Китай, Пакистан, Індія, Італія. Корея, Ірак, Іран також активно включились у дослідження щодо розкриття таємниці ядерної зброї.

Отже, ядерна зброя - зброя масового ураження вибухової дії, яка ґрунтується на використанні внутрішньоядерної енергії, що виділяється при ланцюгових реакціях поділу важких ядер деяких ізотопів урану і плутонію, або при термоядерних реакціях синтезу легких ядер - ізотопів водню (дейтерію, тритію) у більш важкі – наприклад, ядра гелію.

Іноді, залежно від типу заряду вживають більш вузькі поняття, наприклад: атомна зброя, термоядерна зброя, комбіновані заряди, нейтронна зброя, зброя направленої передачі енергії (рентгенівський лазер).

Потужність визначається тротиловим еквівалентом. Це означає, що якщо потужність якого-небудь вибуху, наприклад, дорівнює 20 тис. т, то при даному вибуху виділяється така ж енергія, як і при вибуху 20 тис. тон тринітротолуолу. При такій потужності в ланцюгову реакцію поділу вступить близько 1 кг урану чи плутонію.

При поділі 1 ядра виділяється близько 200 МеВ енергії. І якщо потужність зарядів, у яких використовуються реакції поділу важких ядер, обмежена (порядком 100 тис. тон), то використання реакцій синтезу в термоядерних та комбінованих – дозволяє створити зброю практично необмеженої потужності. Найчастіше використовують реакцію сполучення дейтерію та тритію.

Оцінка енергетичного ефекту термоядерної реакції показує, що у випадку синтезу 1 кг гелію виділяється в 5 разів більше енергії, ніж при поділі 1 кг урану – 235 (Защита от..., 1989).

Нагадаємо, що першими ядерну зброю у військових цілях використали американці, скинувши 6 і 8 серпня 1945 року ядерні бомби на японські міста Хіросіму та Нагасакі. Результатом цього варварства були сотні тисяч загиблих і поранених, майже суцільне руйнування міст, радіаційне забруднення навколишнього середовища. Наслідки цих бомбардувань дають про себе знати і до цього часу.

2.Види ядерних вибухів..

Ядерний вибух - процес поділу важких ядер. Для того, щоб відбулася реакція, необхідно як мінімум 10 кг високозбагаченого плутонію. У природних умовах ця речовина не існує. Вона утворюється у результаті реакцій, вироблених у ядерних реакторах. Природний уран містить приблизно 0.7 відсотків ізотопу U-235, інше - уран 238. Для здійснення реакції необхідно, щоб у речовині утримувалося не менше 90 відсотків урану 235.

Залежно від поставлених завдань, від виду і розташування об'єктів, по яких плануються ядерні удари, а також від характеру майбутніх бойових дій, ядерні вибухи можуть бути здійснені у повітрі, біля поверхні землі (води) і під землею (водою). Відповідно до цього розрізняють такі види ядерних вибухів:

• повітряний (високий і низький)

• наземний (надводний)

• підземний (підводний)

При вибухах ядерних боєприпасів за мільйонні долі секунди виділяється колосальна кількість енергії, при цьому в зоні протікання ядерних реакцій температура зростає до декількох мільйонів градусів, а максимальний тиск досягає мільйонів атмосфер.

У разі наземного ядерного вибуху область, що світиться, має форму напівсфери, яка розміщена основою до поверхні землі. В ґрунті утворюється величезна воронка, навколо якої утворюється вал землі.

При підземному вибуху з викидом ґрунту, хмара вибуху не має характерної грибоподібної форми. Дія повітряної ударної хвилі значно ослаблена.

При повітряному вибуху зразу ж за яскравим спалахом утворюється область, яка світиться у вигляді сфери. Біля поверхні землі утворюється дуже різкий перепад температури і тиску, які спричиняють ударну хвилю. В навколишнє середовище в різні сторони від центру розповсюджуються проникаюча радіація і світлове випромінювання.

Максимальної висоти радіоактивна хмара досягне через 10-15 хвилин після вибуху на висоту 5 – 20 км. Висота піднімання хмари залежить від потужності ядерного вибуху.

3.Поражаючі фактори ядерного вибуху.

Ядерний вибух спроможний миттєво знищити або вивести з ладу незахищених людей, відкрито стоячу техніку, споруди і різноманітні матеріальні засоби. Основними вражаючими чинниками ядерного вибуху є:

• ударна хвиля

• світлове випромінювання

• проникаюча радіація

• радіоактивне зараження місцевості

• електромагнітний імпульс (ЕМІ).

Ударна хвиля у більшості випадків є основним вражаючим чинником ядерного вибуху. По своїй природі вона подібна ударній хвилі звичайного вибуху, але діє більш тривалий час і володіє набагато більшою руйнівною силою. Ударна хвиля ядерного вибуху може на значній відстані від центру вибуху завдавати ураження людям, руйнувати споруди й ушкоджувати бойову техніку. Ударна хвиля є областю сильного стиску повітря, що поширюється з великою швидкістю у всі сторони від центру вибуху. Швидкість поширення її залежить від тиску повітря у фронті ударної хвилі; поблизу центру вибуху вона в декілька разів перевищує швидкість звука, але зі збільшенням відстані від місця вибуху різко падає. За перші 2 с ударна хвиля проходить біля 1000 м, за 5 с-2000 м, за 8 с - біля 3000 м.

Вражаюча дія ударної хвилі на людей і руйнуюча дія на бойову техніку, інженерні спорудження і матеріальні засоби насамперед визначаються надлишковим тиском і швидкістю прямування повітря в її фронті . Незахищені люди можуть, крім того уражатися осколками скла й уламками, що летять із величезною швидкістю, деревами що падають, а також частинами бойової техніки, грудками землі, камінням й іншими предметами.

Найбільші непрямі ураження будуть спостерігатися в населених пунктах і в лісі; у цих випадках утрати військ можуть виявитися більшими, ніж від безпосередньої дії ударної хвилі. Ударна хвиля спроможна завдавати поразки й у закритих помешканнях, проникаючи туди через щілини й отвори. Ураження, які наносяться ударною хвилею, підрозділяються на легкі, середні, важкі і украй важкі. Легкі поразки характеризуються тимчасовим ушкодженням органів слуху, загальною легкою контузією, забитими місцями і вивихами кінцівок. Важкі поразки характеризуються сильною контузією всього організму; при цьому можуть спостерігатися ушкодження головного мозку й органів черевної порожнини, сильна кровотеча з носа і вух, важкі переломи і вивихи кінцівок. Ступінь поразки ударною хвилею залежить насамперед від потужності і виду ядерного вибуху. При повітряному вибуху потужністю 20 кт легкі травми в людей можливі на відстанях до 2,5 км, середні - до 2 км, важкі - до 1,5 км від епіцентру вибуху

Із зростанням калібру ядерних боєприпасів радіуси поразки ударною хвилею ростуть пропорційно кореню кубічному з потужності вибуху. При підземному вибуху виникає ударна хвиля в грунті, а при підводному - у воді.

Світлове випромінювання ядерного вибуху є потоком променистої енергії, що включає ультрафіолетове, видиме й інфрачервоне випромінювання. Джерелом світлового випромінювання є область вибуху, що світиться, яка складається з нагрітих до високої температури парів конструкційних матеріалів боєприпасу і повітря, а при наземних ядерних вибухах – і грунту, який випарувався. Спектральний склад випромінювання залежить від температури: по мірі зниження температури зменшується доля світлової енергії, яка приходиться на ультрафіолетову частину спектру і зростає доля інфрачервоного випромінювання. Час існування області, що світиться, зростає із збільшенням тротилового еквіваленту вибуху. Наприклад, при малих потужностях вибуху час світіння триває до 2 с, а при понадвеликих - до 40 с. Головним параметром, який визначає уражаючу здатність світлового випромінювання є світловий імпульс (Джоуль на кв. метр). Цей фактор викликає опіки і летальні випадки у живих організмів.

Нагрівання може бути настільки сильним, що можливе обвуглювання або запалювання горючих матеріалів і розтріскування або оплавлення негорючих, що може призвести до величезних пожеж. Шкірний покрив людини також поглинає енергію світлового випромінювання, за рахунок чого може нагріватися до високої температури й одержувати опіки. У першу чергу опіки виникають на відкритих ділянках тіла, звернених убік вибуху. Якщо дивитися у бік вибуху незахищеними очима, то можна отримати ураження очей, що в більшості випадків призведе до повної втрати зору. Опіки, що викликаються світловим випромінюванням, не відрізняються від звичайних, що викликаються вогнем або кип’ятком: вони тим сильніші, чим менша відстань до епіцентру вибуху і чим більша потужність боєприпасів. При повітряному вибуху вражаюча дія світлового випромінювання більша, ніж при наземному тієї ж потужності.

Світлове випромінювання в першу чергу діє на відкриті ділянки тіла – руки, обличчя, шию, а також – очі. Ураження очей можливе 3 видів:

тимчасове осліплення, яке може тривати до 30 хв.;

опіки очного дна, які виникають при прямому погляді на область, що світиться при вибуху;

опіки рогівки і вій, які виникають за тих же умов.

Для людини розрізняють 4 ступені опіків:

опік 1 ступеня представляє поверхневе ураження шкіри, яке проявляється в її почервонінні;

опік 2 ступеня характеризується утворенням пухирців;

опік 3 ступеня викликає відмирання глибоких шарів шкіри:

при опіках 4 ступеня обвуглюється шкіра і підшкірна клітковина, а інколи – і більш глибокі тканини.

Наприклад, при повітряному вибуху боєприпасів потужністю 20 кт опіки першого ступеня будуть спостерігатися в радіусі 4,2 км від центру вибуху; при вибуху заряду потужністю 1 Мт ця відстань збільшиться до 22,4 км.

Проникаюча радіація - це потік гамма-випромінювання і нейтронів, який призводить до променевої хвороби. Хоча гамма-випромінювання і нейтрони розрізняються за своїми фізичними властивостями, але спільним для них є те, що вони можуть поширюватись в повітрі у всі сторони на відстань до 2,5 – 3 км. Час дії проникаючої радіації не переважає декількох секунд і визначається часом піднімання хмари вибуху на певну висоту. Джерелами проникаючої радіації є ядерні реакції ділення та синтезу в момент вибуху, а також радіоактивний розпад осколків ділення.

У випадку підземного і підводного ядерних вибухів дія проникаючої радіації поширюється на відстані, значно менші, ніж при наземних і повітряних вибухах, що пояснюється поглинанням потоку нейтронів і гамма-квантів водою. Вражаюча дія проникаючої радіації визначається спроможністю гамма - квантів і нейтронів іонізувати атоми середовища, у якому вони поширюються. Проходячи через живу тканину, гамма - кванти і нейтрони іонізують атоми і молекули, які входять до складу клітин, що призводить до порушення життєвих функцій окремих органів і систем. Під впливом іонізації в організмі виникають біологічні процеси відмирання і розкладання клітин. У результаті цього в уражених людей розвивається специфічне захворювання, назване променевою хворобою.

Залежно від дози випромінювання розрізняють чотири ступені променевої хвороби (більш детально розглядається в інших розділах).

Радіоактивне забруднення місцевості, приземного шару та об’єктів - виникає у результаті випадання радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху. Значення радіоактивного забруднення як поражаючого фактора визначається тим, що високі рівні радіації можуть спостерігатись не тільки в районі, який прилягає до місця вибуху, але і на відстані десятків і сотень кілометрів від нього. На відміну від інших короткодіючих факторів ядерного вибуху, радіоактивне забруднення місцевості може бути небезпечним протягом декількох діб і тижнів після вибуху. Це може призвести до знищення біоти на значних територіях. Джерелами радіоактивного забруднення під час ядерного вибуху є продукти поділу (осколки) ядерних речовин – Рu-239, U-235, U-238; радіоактивні ізотопи (радіонукліди), які утворюються у грунті й інших матеріалах під дією нейтронів (наведена активність); неподілена частина ядерного заряду.

Продукти поділу, які випадають із хмари ядерного вибуху, представляють собою спочатку суміш близько 80 ізотопів 35 хімічних елементів середини Періодичної системи Д.І.Мендєлєєва ( від цинку №30, до гадолінію №64). Майже всі ядра ізотопів перевантажені нейтронами, тому вони є нестабільними і піддаються β – розпаду з випусканням γ – квантів. Як правило, через 3-4 розпади вони в кінцевому результаті перетворюються в стабільні ізотопи. (Клечковський, Гунський).

3 часом активність осколків розподілу швидко зменшується, особливо в перші години після вибуху. Так, наприклад, загальна активність осколків розподілу при вибуху ядерних боєприпасів потужністю 20 кт через один день буде в декілька тисяч разом менше, ніж через одну хвилину після вибуху. При вибуху ядерних боєприпасів частина речовини заряду не піддається розподілу, а випадає в звичайному своєму вигляді; розпад її супроводжується утворенням альфа - часток. Ізотопи, що утворилися, як правило, бета-активні, розпад багатьох із них супроводжується гамма-випроміненням. Періоди напіврозпаду більшості з радіоактивних ізотопів, що утворяться, порівняно невеликі: від однієї хвилини до години. У зв'язку з цим наведена активність може становити небезпеку лише в перші години після вибуху і тільки в районі, близькому до його епіцентру.

Розміри сліду залежать головним чином від потужності ядерних боєприпасів, а також від швидкості вітру і можуть досягати в довжину декілька сотень і в ширину декількох десятків кілометрів. Ураження в результаті внутрішнього опромінення з'являються у результаті надходження радіоактивних речовин усередину організму через органи дихання і шлунково-кишковий тракт. У цьому випадку радіоактивні випромінювання вступають у безпосередній контакт із внутрішніми органами і можуть викликати сильну променеву хворобу; характер захворювання буде залежати від кількості радіоактивних речовин, що потрапили в організм. На озброєння, бойову техніку й інженерні спорудження радіоактивні речовини не роблять шкідливого впливу.

Електромагнітний імпульс - виникнення потужних електромагнітних полів з довжинами хвиль від 1 до 1000 м і більше. Ці поля через їх короткотермінове існування прийнято називати електромагнітним імпульсом (ЕМІ). При наземному і низькому повітряному вибухах поражаюча дія ЕМІ спостерігається на відстані декількох кілометрів від центру вибуху. При висотних ядерних вибухах (Н>10 км) поля ЕМІ можуть виникати в радіусі 20-40 км. Імпульс не робить безпосереднього впливу на живі істоти. Уражаюча дія ЕМІ зумовлена виникненням напруги і струму в різних провідниках, розміщених на різноманітних об’єктах, особливо незахищених. При контакті людини з ними можуть виникати летальні випадки.

Як бачимо, кожен окремо взятий вражаючий фактор несе в собі реальну загрозу існування живих організмів на досить значних територіях. При цьому не слід забувати той факт, що всі вони діють одночасно, тому вижити в таких умовах практично неможливо.

За ступенем небезпечності забруднену радіонуклідами місцевість прийнято розділяти на такі 4 зони:

Зона А - помірного зараження. Дози випромінення до повного розпаду радіоактивних речовин на зовнішній границі зони становлять 40 Рад, а на внутрішній - 400 Рад. Її площа становить 70-80% площі всього сліду.

Зона Б - сильного зараження. Дози випромінення на границях - відповідно 400 та 1200 Рад. На долю цієї зони припадає приблизно 10% площі радіоактивного сліду.

Зона В – дуже сильного зараження. Дози випромінення на границях - відповідно 1200 та 4000 Рад. На долю цієї зони припадає приблизно 8 - 10% площі радіоактивного сліду.

Зона Г - надзвичайно небезпечного зараження. Дози випромінення відповідно 4000 Рад, а в середині зони 7000 і більше.

Рівень радіації на зовнішніх границях даних зон через 1 год після вибуху становить 8, 80, 240 і 800 Рад/год, через 7 год після вибуху - потужність дози зменшується в 10 разів, а через 49 год - в 100 разів.

4.Нейтронна зброя

Одним з різновидів ядерної зброї є нейтронна. Так називають боєприпаси з потужним виходом нейтронного потоку. Вважають, що при вибуху боєприпасу потужністю 1 кт в зоні нейтронного ураження незахищені люди миттєво набирають значну дозу опромінення, залежно від радіусу:

500 м - 100 000 Рад і більше

700 м - 15 000 Рад

900 м - 3 000 Рад

1200м - 850 Рад

2000м - 200 Рад.

Для вибуху нейтронної бомби малої потужності необхідно відносно невеликі кількості тритію та дейтерію (табл. 1). Вони входять до складу заряду у вигляді твердої речовини – гідриту металу або містяться в стисненому газоподібному стані. Для нейтронного боєприпасу на однаковій відстані від епіцентру вибуху доза проникаючої радіації є орієнтовно в 5 – 10 разів вищою, ніж для ядерного заряду поділу.

Таблиця.

Розраховані кількості дейтерієві – тритієвої суміші та тритію, які необхідні для здійснення нейтронних вибухів, г

Склад суміші	Тротиловий еквівалент вибуху, тис. т
Склад суміші	0,1	0,2	0,5	1	2
D+T	1,3	2,5	7	13	25
T	0,8	1,5	4	8	15

Щоб люди, які перебувають у сховищі, не отримали значних доз опромінення при вибуху нейтронного боєприпасу, необхідно забезпечити ослаблення хоч би в 600 - 1000 разів. Це може бути досягнуто при товщині бетону 1 м або мокрого грунту 1,5 м.

Для порівняння, при вибуху звичайного ядерного боєприпасу такої ж потужності для захисту необхідно використовувати шар бетону 25 см або грунту 40 см.

Всі вражаючі фактори ядерного вибуху діють практично одночасно. Кожен з них окремо несе в собі величезну небезпеку для існування живих організмів, які потрапили в зону дії даних факторів.

Крім безпосередньої дії на біосферу, нейтронний потік створює в зоні ураження сильну наведену активність, особливо на техніці, приміщеннях, ґрунті. Через міграцію радіонуклідів відбувається вторинне зараження значних територій. Радіонукліди або закріплюються у верхніх шарах ґрунту, або переміщуються з ґрунтовими водами вниз по профілю чи за рахунок площинного змиву – в понижені ділянки, або переходять в рослинну продукцію. Все це створює небезпеку неконтрольованого поширення радіонуклідів на великих територіях. І тільки проведення детального радіоекологічного моніторингу дозволить великою мірою контролювати ситуацію.

Повсюдне забруднення довкілля радіонуклідами розпочалось з випробувань ядерної зброї. Випробування ядерної зброї проводили 5 країн: США, СРСР, Великобританія, Франція, Китай (Зыкова А.С., Воронина Т.Ф., 1993). За 1945-1980 роки загальна потужність вибухів становила: США – 96,72 Мт, СРСР – 85,46 Мт, Китай – 12,81 Мт, Франція - 10,87 і Великобританія – 10,5 Мт. За ці роки тільки в 1947, 1950, 1959, 1963, 1975 і 1979 роках не проводились випробування.

У 1962 році Радянський Союз провів випробування бомби потужністю 60 Мт, а всього в світі було проведено більше 450 вибухів. Україна має статус без’ядерної держави.

5.Мілітаризація, освоєння космосу та екологія

Процеси мілітаризації, що розв'язуються політичними й урядовими колами, війни і воєнні конфлікти обов'язково призводять до забруднення довкілля. Особливо це стосується ядерних арсеналів зброї.

У період першої та другої світових воєн безпосередньо під військовими операціями було зайнято 4,1 та 22,6 млн. км² земель відповідно. Бойові дії викликають винищення рослинного покриву, ерозію ґрунтів, незворотні зміни ландшафту (Посудін Ю.І.,2000).

Війна у В'єтнамі супроводжувалася появою понад 10 млн. ям від авіабомб, винищенням потужними бульдозерами джунглів, отруєнням рослинності гербіцидами і дефоліантами, яких у Південному В'єтнамі було розпилено понад 72 млн. літрів, забрудненням атмосфери димом з палаючих лісів та боліт, нафтосховищ.

Під час Ірано-Іракської війни 1981 р. та конфлікту в Перській затоці 1983 р. було розв'язано танкерну війну. Внаслідок бомбардування танкерів і нафтосховищ з'явилися великі зони розлитої на морській поверхні нафти. Площа однієї із таких зон становила кілька тисяч квадратних миль. Воєнні дії Іраку проти Кувейту призвели до численних пожеж нафтових свердловин і забруднення навколишнього середовища.

Останнім часом трапляються непоодинокі випадки забруднення морської акваторії військовими кораблями. Так, із американського авіаносця "Індепенденс" у районі узбережжя США (на відстані 300 км від берегової лінії) було вилито понад 34 тис. тонн палива.

Велику небезпеку для природи становлять воєнні полігони, призначені для перевірки озброєнь та відпрацювання воєнних операцій. Внаслідок навчального запуску ракети "Точка-У" з Гончарівського полігону (Україна) виник вибух агрегату тиску, що призвело до зміни траєкторії польоту ракети, яка влучила в будинок у Броварах Київської області. Троє загиблих і п'ятеро поранених - такий сумнівний результат цієї події. До речі, протягом чотирьох днів Міністерство оборони не визнавало, що саме "навчальна бойова" ракета влучила в будинок з мешканцями.

Поблизу с. Повурськ Ковельського району Волинської області під час бомбометання одна з бомб влучила в хлів одного з мешканців. За щасливою випадковістю ніхто з жителів не постраждав. Таких прикладів можна наводити достатньо багато.

Особливо жахливими є випробування ядерної зброї, хронологія яких на початку ядерної ери та в останні десятиріччя представлена в табл.___. Екологічні наслідки вибухів ядерної зброї страшні - знищуються й незворотньо змінюються ландшафт, живий світ, забруднюються повітря, води та ґрунти. У районі о. Муруроа в Полінезії та атолу Бікіні (Маршалові острови), де проводили ядерні випробування, у місцевого населення відмічені випадки отруєння рибою. Тільки тепер починають надходити дані про істинні наслідки ядерних випробувань поблизу Семипалатинська (Посудін Ю.І.,2000).

Виробництво і нагромадження ядерних боєприпасів, матеріалів та відходів також призводить до непередбачених екологічних наслідків. Завдяки аварії на військовому атомному заводі в Киштимі (Середній Урал, СРСР) у 1957 р. відбувся викид радіоактивних речовин, що поширилися на територію трьох областей - Челябінської, Свердловської та Тюменської. У повітрі виявлено 10 тис. кюрі радіоактивних речовин (зазначимо, що в Чорнобилі викид характеризувався величиною 50 млн. кюрі). Розміри радіоактивного шлейфу досягали 100х10 км; площа забрудненої цезієм-90 території, де проживали 270 тис. чоловік, становила 15 тис.км². У процесі розробки плутонію для озброєння на промислових підприємствах Красноярська-26 протягом майже 30 років рідкі радіоактивні відходи помпували під землю у водоносні піщано-глинисті горизонти полігону "Сєвєрний". Нині сховище містить мільйони кубометрів відходів загальною активністю в сотні мільйонів кюрі. Причому полігон міститься на відстані 750 м від русла р. Єнісей та вище рівня води на 100 м. Крім того, сховище розташовується у вкрай несприятливій зоні з точки зору геолого-тектонічної обстановки. Вже виявлено техногенні радіонукліди у річкових відкладеннях, водоростях, рибі, ґрунті прирічкових ділянок. Небезпечними є також радіоактивні відходи, які зберігають у певних місцях; шкідлива для природи практика захоронення в океані контейнерів із такими відходами. Екологічною "міною сповільненої дії" є також боєприпаси (бомби, снаряди та ін.), що відслужили свій строк чи застаріли, які затоплюють в океані або підривають.

Таблиця

Хронологія ядерних випробувань у світі

Ядерні випробування	на початку ядерної ери
Перше випробування атомної бомби в США	16 липня 1945 р.
Бомбардування Хіросіми	6 серпня 1945 р.
Бомбардування Нагасакі	9 серпня 1945 р.
Перше випробування атомної бомби в СРСР	29 серпня 1945 р.
Перше випробування атомної бомби в Великобританії	5 травня 1952 р.
Перше випробування водневої бомби в США	1 листопада 1952 р.
Перше випробування водневої бомби в СРСР	12 серпня 1953 р.
Перше випробування водневої бомби в Великобританії	15 травня 1957 р.
Перше випробування атомної бомби у Франції	13 лютого 1960 р.
Перше випробування атомної бомби в Китаї	16 жовтня 1964 р.
Перше випробування водневої бомби в Китаї	17 червня 1967 р.
Перше випробування водневої бомби у Франції	2 серпня 1968 р.
Ядерне випробування в Індії	18 травня 1974 р.
Ядерні випробування	в 90-х роках
Індія	11 травня 1998 р.
Китай	17 травня 1995 р.
Китай	17 серпня 1995 р.
Франція	5 вересня 1995 р.
Франція	1 жовтня 1995 р.
Франція	27 жовтня 1995 р.
Франція	21 листопада 1995 р.
Франція	27 грудня 1995 р.
Франція	27 січня 1996 р.
Китай	8 червня 1996 р.
Китай	29 липня 1996 р.
Останнє випробування СРСР	24 жовтня1990 р.
Останнє випробування Великобританії	26 листопада 1991 р.
Останнє випробування США	23 вересня 1992 р.

Нині прогресивні вчені світу добре розуміють згубність радіаційних випромінювань для людини і всього живого. Завдяки самовідданій боротьбі цих учених на чолі з двічі лауреатом Нобелівської премії американцем Лайнусом Полінгом у 1963 році ядерні держави — США, СРСР і Великобританія — змушені були підписати угоду про заборону випробування атомної зброї в атмосфері. Це була велика перемога, але не остаточна. Джина хоч і загнали під землю, та він від того не став безпечним. Забруднення довкілля, хоча й розтягнене в часі й просторі, продовжили АЕС, які почали множитись, наче гриби після дощу. «Мирний атом» став відігравати роль прикриття від громадськості виробництва плутонію для начинки атомних боєзарядів. До речі, цю ж функцію до 1986 р. значною мірою виконувала і наша ЧАЕС (В.Багнюк, 2001).

Не може залишатися без наслідків для довкілля та екологічної ситуації запуск космічних кораблів і супутників. На сьогодні у космічному навколоземному просторі розміщується понад 17500 різних об'єктів розміром від одного до 10 см, а також 7500 - понад 10 см. Це, насамперед, діючі і відпрацьовані свого часу супутники, частини ракет, баки від палива, ковпаки від лінз, уламки ракет, що вибухнули. Крім того, в космосі є радіоактивні металеві частки та краплі охолоджувача - рідкої суміші калію з натрієм. Швидкість руху таких дрібних об'єктів - 10 км/с щодо космічного апарата; при ударі можливі не лише пом'ятості, а й пробоїни. Виведення на орбіту космічних кораблів супроводжується виділенням залишків палива. Так, під час запуску "Шатла" у верхні шари атмосфери викидається понад 300 т окису алюмінію; при здійсненні річної програми запусків (52 за рік) ця кількість збільшується до 1000 т. Розпорошені частки зазначеної речовини відбивають сонячне випромінювання, що прискорює загальне зниження температури повітря на планеті.

У цілому на низьких орбітах (між 150 та 2000 км), де проводиться спостереження за Землею, та на геостаціонарних (36000 км, які використовують для телекомунікацій, міститься 2676 об'єктів космічного сміття, що належить США; 2359 - Росії і близько 500 - країнам Західної Європи.

Випадки некерованого падіння космічних апаратів на Землю носять винятковий характер; таких аварій небагато - падіння американської станції "Скайлеб" на Австралію, радянської станції "Салют-7" на Чілі, два інциденти з російською ракетою-носієм "Протон". Але деякі космічні апарати мають на борту ядерні реактори, які є джерелом енергії. Внаслідок аварії на одному з них ("Космос-954") при спускові на терен Канади було виявлено радіоактивні уламки реактора масою 65 кг (1978 р.). Ще один супутник "Космос-1402" з ядерною установою розпався над Південною Атлантикою в 1983 р. З метою безпеки у 1988 р. було здійснено аварійний розпад активної зони реактора супутника "Космос-1900" на невеликі частини.

Серйозну проблему становить захоронення орбітальних космічних станцій, термін яких закінчується. Так, 140-тонна станція "Мир" має у найближчому майбутньому впасти на Землю між 52 градусами північної і 52 градусами південної широти - зони, де знаходяться всі континенти. Станція "Мир", окрім великої ваги, має дуже складну конфігурацію і дуже важко передбачити точну траєкторію падіння. Станція працює вже більш ніж 13 років; по даним західної преси на її борту було близько 1300 негараздів. Зовсім не виключене розлітання модулів станції у просторі. Згідно з оцінками спеціалістів, до поверхні Землі долетить до 10% всіх конструкцій станції, тобто 10-15 тон.

З космосом пов'язана ідея використання лазерної зброї. Розміщені у космосі лазери знищуватимуть заводи, нафтопроводи, спричинюватимуть екологічні катастрофи. Найбільш вірогіднішим типом лазера, що знайде своє застосування у космосі, буде імпульсний хімічний лазер. Останнє покоління американських космічних лазерів характеризується випромінювання потужністю 15 мегават; для того, щоб влучити в ціль, вистачить 2-3 секунд. За інформацією, що має редакція газети "Известия", Росія має лазер потужністю один мегават; під час запуску цього лазеру необхідно відключати від усіх споживачів високовольтну лінію Самара - Москва. Наземні випробування американського лазера АВL показали, що він спроможний з першої проби збити ракети російської системи "Град", знищити другий ступень балістичної ракети на стартовому столі; знешкодити супутник зв'язку. Лазерна космічна зброя становитиме основу протиракетних комплексів.

Міжконтинентальні ракети, які запускають із земної поверхні, характеризуються висотою польоту близько 1200 км і можуть подолати відстань між Європою та Америкою за 30 хвилин. Цей час зменшується вдвічі-втричі при запуску ракет з підводних носіїв. Кожна балістична ракета забезпечується комплектом головок, після відстрілювання яких на траєкторії польоту рухаються також ступені ракети та її залишки. Враховуючи загальну кількість подібних ракет, а також зброю протидії, що містяться на поверхні землі, в повітрі та космосі, можна уявити собі ту напружену екологічну ситуацію, яка чекає на людство і навколишнє середовище у випадку розв'язування воєнних дій з використанням сучасної зброї. Отже, мілітаризація та активні воєнні дії є причиною засмічення космосу, повітряного простору, земної поверхні й морських глибин

У наш час ядерна війна є найсерйознішою загрозою для навколишнього середовища. Одночасна дія таких чинників, як пониження температури і освітленості, зменшення рівня атмосферних опадів, іонізуюча радіація, підвищення рівня УФ - випромінювання, а також надходження у навколишнє середовище різноманітних отруйливих продуктів, приведе до різкого порушення біологічних співтовариств і до зниження на тривалий період їх здатності до відновлення.

Існує три можливі глобальні ефекти світового ядерного конфлікту. Перший з них - це “ядерна зима” і “ядерна ніч”, коли температура на всій земній кулі різко впаде на десятки градусів, а освітленість буде менше, ніж безмісячною ніччю. Життя на Землі виявиться відрізаним від свого головного енергетичного джерела - сонячного світла. Другий наслідок - радіоактивне забруднення планети в результаті руйнування атомних електростанцій, сховищ радіоактивних відходів. І, нарешті, третій чинник - глобальний голод. Роки ядерної війни приведуть до різкого падіння сільськогосподарських культур.

Сама природа дії великомасштабної ядерної війни на навколишнє середовище така, що, як би і коли б вона ні почалася, кінцевий результат однаковий - глобальна біосферна катастрофа.

У середині 70-х років людство стало, нарешті, розуміти, що можливі наслідки глобального обміну ядерними ударами можуть перевершити будь-які очікування. Не дивлячись на те, що в центрі уваги продовжували залишатися добре вивчені прямі вражаючі чинники наземних і повітряних ядерних вибухів, тобто ударна хвиля, теплове випромінювання і радіоактивні осади, вчені стали враховувати можливість глобальних екологічних ефектів.

Численні ядерні вибухи приведуть до теплового випромінювання і локальних радіоактивних опадів. Вельми серйозними можуть бути і непрямі наслідки, такі як знищення комунікацій, систем розподілу енергії і суспільних інститутів. І поки зберігається небезпека такої трагедії для людства, всяке прагнення зменшувати або ігнорувати катастрофічну дію ядерної війни на біосферу послужить саму погану службу майбутньому земній цивілізації.

Наслідки для екосистем морів і естуаріїв. Морські екосистеми покривають основну частину поверхні Земної кулі, будучи надзвичайно різноманітними і протяжними. Їх можна згрупувати у такі класи: відкриті океанічні, включаючи поверхневі і глибинні пелагічні; глибинні океанічні і бентосні екосистеми континентального шельфу; прибережні морські; літоральні, зокрема коралові рифи; мулисті прибережні мілини і піщані пляжі і, нарешті, екосистеми естуаріїв. Уразливість для кліматичних дій розглядається окремо для морських екосистем Північної півкулі, тропіків і Південного океану. У кожному конкретному випадку очікуються різні рівні можливих обумовлених ядерною війною порушень, чутливості і здатності цих екосистем до відновлення, а також різне значення для людини змін в цих екосистемах після ядерної війни.

Перш за все, слід зазначити, що морські екосистеми ми знаємо набагато гірше, ніж наземні, причому не тільки маємо в своєму розпорядженні меншу кількість даних, але і набагато слабкіше розуміємо основні процеси, які відбуваються в них. На фізичних умовах у водному середовищі повинні відобразитися зміни, що відбулися у результаті ядерної війни в атмосфері. Частково це пояснюється тим, що зрушення у фізичному стані великих водоймищ будуть опосередковані і відбудуться значно пізніше за атмосферні обурення. Існування багатьох типів морських екосистем обмежене освітленістю, так що її зниження може відобразитися на первинній продукції тут сильніше, ніж в наземних співтовариствах. Деякі морські екосистеми лімітуються також наявністю біогенних речовин, так що зміни в їх циклах матимуть досить істотне значення. Трофічна структура морських екосистем у типовому випадку заснована на одноклітинних рослинах з швидким оновленням особин і кругообігом елементів, що входять до їх складу. Всі перераховані обставини необхідно враховувати при подальших міркуваннях.

Уразливість екосистем відкритого океану. У цьому підрозділі розглядаються наслідки ядерної війни для пелагічних і бентосних екосистем. Перші складаються з планктону і крупніших плаваючих тварин. Океанічний фітопланктон дає близько 90% всієї первинної продукції океану. Лімітуючими чинниками для нього є світло і біогени; для того, щоб фотосинтез проходив достатньо інтенсивно, обидва ці чинники повинні бути одночасно присутнім в одному і тому ж місці і у відповідній кількості.

Глибинна пелагічна екосистема повністю гетеротрофна і залежить від притоку їжі ззовні, переважно у вигляді осідаючого планктону і частинок з наземних пелагічних екосистем. Глибинні пелагічні співтовариства включають різні популяції тварин, зокрема колоніальних простих, хижих ракоподібних і більших хребетних. Бентосні співтовариства також гетеротрофні і покривають континентальний шельф і дно океанів на великій глибині. Вони складаються з бактерій і тварин, мешкають на поверхні або в товщі донного мулу, а в шельфовій зоні також з обширних водоростевих комплексів, що дають їжу численним рослиноїдним організмам і пов'язаним з ними хижаками.

Перша важлива обставина, що стосується можливої дії ядерної війни на екосистеми відкритого океану, - високий ступінь їх “буферності” відносно перепадів температури. Хоча й можливе охолоджування морської поверхні на 1-2 ⁰С у ході тривалих кліматичних порушень, викликаних ядерною війною, проте значнішої теплової реакції відкритого океану не передбачається. Лабораторні експерименти показують, що фітопланктон продовжуватиме рости і за такого пониження температури. Лише в тих місцях, де особливості поведінки тварин тонко адаптовані до температур навколишнього середовища, можуть відбутися певні зміни. Таким чином, не можна припускати ніякого безпосереднього впливу температурних зрушень ні на бентосні, ні на пелагічні співтовариства відкритого океану. Проте можливі непрямі дії, опосередковані змінами океанічних течій, а також глибини і стабільності термокліна.

Що ж до освітленості, то вона може істотно вплинути на первинну продукцію пелагічних екосистем. Фітопланктон зустрічається до глибин, де інсоляція складає 1-10 % від рівня на поверхні. Якщо вона буде понижена на 95% і більше протягом декількох тижнів, зростання більшості видів водоростей припиняється, оскільки кількість одержуваної ними променистої енергії не досягне компенсаційної крапки (тобто рівня, за якого фотосинтетична фіксація діоксиду вуглецю якраз достатня для компенсації його втрат рослинним організмом при диханні).

Якщо в пелагіалях Північної півкулі біомаса фітопланктону сильно виснажиться унаслідок гострого падіння інсоляції, можливе скорочення чисельності зоопланктону, що харчується ним, а також молоді риб, споживаючих зоопланктон. Зате беззубі кити, які харчуються фіто - і зоопланктоном, мабуть, не постраждають від масового вимирання, якщо популяції планктону відновляться у межах декількох місяців. Якщо планктонний корм буде втрачений на достатньо тривалий час, може початися загибель риб. В екосистемах відкритого океану у зоопланктону швидше спостерігатиметься тенденція до повного вимирання з голоду - в основному через нижчу густину популяцій фітопланктону.

Можливе хронічне зниження освітленості на 5-20 % і температури повітря на 1 ⁰С навряд зробить на пелагічні екосистеми істотний вплив.

З другого боку, непрямі ефекти, обумовлені зрушеннями в загальній циркуляції океанічних вод, можуть істотно порушити просторовий розподіл зон апвеллінгу і отже, високої продуктивності. Порушення океанічних течій можуть продовжуватися досить довго, впливаючи на промисел протягом років або навіть десятиліть.

Для бентосних екосистем, значно віддалених від материків, наслідки кліматичних обурень будуть мінімальні. Вплив тут буде обмежений опосередкованими ефектами, пов'язаними зі зміною продуктивності пелагічних екосистем.

Уразливість прибережних океанічних екосистем. Пелагічні і бентосні співтовариства ближчих до материків областей відрізняються від екосистем відкритого океану взаємодією з довколишнім наземним шаром. На пелагічні організми тут більшою мірою впливає надходження живильних речовин, осадового й іншого матеріалу з наземних систем, тому вони характеризуються вищою продуктивністю.

З погляду можливих наслідків ядерної війни на прибережні пелагічні екосистеми також діють зниження освітленості й інші чинники, аналогічні вже відміченим для відкритого океану. Крім того, поблизу побережжя ці екосистеми можуть випробовувати значніші зміни температури через мілководдя і вплив стоку прісноводих басейнів. На прибережні співтовариства сильніше діють шторми і внаслідок цього посилене опадонакопичення і перемішування. Опади, які будуть надходити, можуть посилювати проблему інсоляції.

В умовах нормальної зими прибережна продукція представляється достатньо і накопичується найшвидше при низькій освітленості. Якби фітопланктон зміг адаптуватися до незвичайного часу настання “уявної” зими, первинна продукція не зазнала б значних змін. Таким чином, можливо, що прибережні екосистеми стійкіші до стресів, пов'язаних з кліматичними змінами, ніж пелагічні біоценози відкритого океану.

Екосистеми біля берегів тропіків набагато чутливіші до пониження як освітленості, так і температури. Тепловий діапазон існування водних співтовариств тут в цілому удвічі вужчий, ніж в помірних областях. Так, наприклад, коралові рифи є екосистемами, розповсюдження яких обмежене найтеплішими частинами океану, де вода не охолоджується нижче 20 ⁰С, а глибини в основному не перевищують 50 м. Коралові рифи страждають вже при температурах близько 15 ⁰С. В добавок до цього корали дуже чутливі до підвищених рівнів ультрафіолетового випромінювання. Цілком можливо, що дія індукованих ядерною війною кліматичних обурень на коралові рифи відноситиметься до числа найпоширеніших і серйозніших для морських екосистем. Аналогічним чином, від похолодання повинні постраждати мілководні співтовариства тропічних морських трав. Власне берегові ділянки - такі як пляжі, мулисті мілини і солоні болота - випробовують дії, що набагато більш глибоко йдуть, ніж інші океанічні екосистеми. Це торкається особливо спаду температур. Наслідки температурних спадів залежатимуть від сезону, місцеположення, солоності і висоти приливів. Відбудеться загибель організмів, що мешкають на поверхні дна. Популяції риб в прибережних водах, що не стикаються в нормі з низькими температурами, сильно скоротяться у результаті навіть короткочасних похолодань. Ще одна важлива обставина полягає у тому, що ікра і личинки багатьох промислових видів риб живуть поблизу поверхні води і, таким чином, випробують особливо сильну негативну дію температури, ультрафіолетового випромінювання В, токсичних речовин та інших чинників.

Однією з основних робіт за оцінкою можливих наслідків війни для озерних екосистем вважається дослідження Пономарьова із співробітниками, підготовлене в рамках проекту СКОПЕ-ЕНЮУОР. У цьому дослідженні була використана імітаційна модель, розроблена в Санкт-Петербурзькому науково-дослідному обчислювальному центрі Академії Наук для оцінки динаміки озерних екосистем і вхідних у них видів, взаємостосунків між озерами і їх вододілами та впливи на озера промислового розвитку. Розглядаються три біотичних компоненти (фітопланктон, зоопланктон і детрит), пов'язані з такими поняттями, як азот, фосфор, донні опади, розчинений кисень, температура повітря, інсоляція і радіація. У різних варіантах аналізу початок обурення (ядерна війна) припадає або на лютий, або на липень.

Якщо кліматичні обурення, викликані ядерною війною, відбудуться взимку там, де озерна вода в нормі має температуру, близьку до нуля, вони приведуть до збільшення товщини льоду.

У мілководих озерах не виключене промерзання до дна, що приводить до загибелі більшості живих організмів. Якщо гострі зимові обурення клімату торкнуться прісноводих екосистем, що не замерзають у нормальній обстановці, біологічні наслідки обіцяють бути вельми серйозними. Хронічні кліматичні порушення, що почалися весною, або тривалі наслідки зимової ядерної війни можуть затримати танення льоду.

При настанні морозів у кінці весни (а для південних озер - у будь-який час року) швидше за все відбудеться повне відмирання живих компонентів екосистем під прямою дією падіння температури і освітленості. Проте, якщо морози ударять влітку, наслідки, ймовірно, будуть не такими спустошливими, оскільки багато хто з найуразливіших стадій життєвих циклів вже пройде. Масштаби наслідків визначатимуться тривалістю холодів. Тривалість дії особливо сильно позначиться наступної весни.

Кліматичні обурення в осінній період матимуть якнайменші наслідки для північних прісноводих екосистем, оскільки до цього моменту живі організми вже пройдуть усі репродуктивні стадії. Безхребетні, фітопланктон і редуценти, навіть якщо їх чисельність значно скоротилася, відновляться, як тільки кліматичні умови повернуться до норми. Проте, залишкові ефекти можуть ще довго позначатися на функціонуванні екосистеми в цілому, причому не виключається можливість деяких необоротних процесів.

Можливі глобальні наслідки ядерної війни для навколишнього середовища були в центрі уваги ряду дослідників протягом шести десятиліть з моменту перших атомних бомбардувань Японії.

Після аналізу даних, що наводяться, щодо чутливості екосистем до післявоєнних екологічних обурень виникає ряд абсолютно очевидних висновків:

Природні екосистеми уразливі для екстремальних кліматичних обурень, причому по-різному залежно від типу екосистеми, її географічного положення і пори року, коли відбудуться обурення.

У результаті синергізму чинників і поширення їх впливу від одних елементів екосистем до інших відбуваються більші зрушення, що можна було б припускати при ізольованій дії обурень. Так, підвищена інтенсивність ультрафіолетового випромінювання, забруднення повітря і радіація не викликають катастрофічних наслідків, діючи окремо, проте, виявляючись одночасно, ці чинники можуть виявитися згубними для чутливих екосистем завдяки своєму синергізму.

Пожежі, що є прямим наслідком крупного обміну ядерними ударами, можуть охопити великі території.

Відновлення екосистем після кліматичних стресів гострої фази, наступної за великомасштабною ядерною війною, залежатиме від ступеня пристосованості до природних порушень. У деяких типах екосистем початковий збиток може бути дуже великим, а відновлення украй повільним, причому повне відновлення до початкового непорушеного стану взагалі малоймовірне. Антропогенний вплив здатний уповільнити процес екологічного відновлення.

Локальні радіоактивні осади можуть зробити дуже значний вплив на екосистеми.

Екстремальні скачки температури навіть на достатньо короткі періоди здатні завдати надзвичайно великого збитку

Морські екосистеми найуразливіші для тривалого зниження освітленості.

Для характеристики біологічних реакцій на глобальні стреси необхідна розробка наступного покоління екосистемних моделей і створення обширних баз даних по окремих компонентах екосистем і по екосистемах в цілому, різним експериментальним порушенням, що піддаються. Пройшло багато часу з тих пір, як були зроблені серйозні експериментальні спроби описати вплив ядерної війни на біологічні системи. Зараз ця екологічна проблема стала найважливішою з усіх, з якими коли-небудь стикалося людство.

Дуже добре, що міжнародна спільнота усвідомлює можливі наслідки такої війни. Дослідженням цього питання займались: Сенатська комісія США по зовнішніх відносинах (1975), Національна академія наук США (1973), Бюро технологічного прогнозу конгресу США (1979), Програма ООН по НС (1980), а також окремі вчені – А.Сахаров (1978), Katz (1982) та ін.

У вересні 1982 р. Генеральна асамблея Міжнародної ради наукових союзів ООН опублікувала таку резолюцію:

„У зв’язку з необхідністю усвідомлення суспільством можливих наслідків гонки озброєнь і для науково обґрунтованої оцінки фізичних, біологічних і медичних наслідків широкомасштабного застосування ядерної зброї створити спеціальну комісію для вивчення цих наслідків і підготовки звіту по впливу радіації на організм людини та інші компоненти біосфери”.

Семінари, присвячені наслідкам ядерної війни були проведені в Лондоні, 1983 р.; Стокгольмі, 1983; Ленінграді, 1984; Парижі, 1984; Мельбурні, 1985; Каракасі, 1985; Хіросімі, 1985; Торонто, 1985 та ін.

Аналіз всіх отриманих даних та моделей дозволяє зробити такі узагальнюючі висновки:

· Багаточисленні ядерні вибухи призведуть до істотних прямих фізичних дій ударної хвилі, теплового та радіаційного випромінювання і масштабних радіологічних випадань.

· Світова ядерна війна призведе до глобальних кліматичних змін (різке зниження освітлення і температури на декілька днів на значних площах, зміна місця і характеру атмосферних опадів і т.д.).

· Системи, які забезпечують в наш час існування більшості населення земного шару (с/г виробництво, добування енергоносіїв ...) найбільше можуть постраждати від кліматичних катаклізмів. Тобто – існує загроза різкого обмеження доступу до ресурсів.

· Істотними можуть бути і непрямі наслідки – знищення у великих масштабах комунікацій, суспільних інститутів, поширення радіофобії.

· Істотно може зменшитись озоновий шар, і - відповідно зрости потік ультрафіолетового опромінення.

Ось чому прийняття Україною статусу без’ядерної держави і виведення всіх ядерних озброєнь за межі країни одержало світову підтримку й схвалення.